ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
25 вересня 2026 року справа № 380/15008/26
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Морської Галини Михайлівни, розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 до заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Коваля Ярослава Миколайовича про оскарження рішення, -
в с т а н о в и в :
Військова частина НОМЕР_1 (далі - позивач) звернулася в суд з адміністративним позовом до заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Коваля Ярослава Миколайовича (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність та зобов`язати заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Коваля Ярослава Миколайовича завершити виконавче провадження ВП №81474793, у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення суду до відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом №380/16723/25, виданим 02.04.2026;
- визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Коваля Ярослава Миколайовича про стягнення виконавчого збору в сумі 34588 гривень від 10.07.2026 ВП №81474793.
Ухвалою від 27.07.2026 позовна заява залишена без руху.
Ухвалою від 12.08.2026 відкрите спрощене провадження у справі без виклику сторін.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 у справі №380/16723/25 військову частину НОМЕР_1 зобов`язано повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі абзацу 8 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні. Вказане рішення набрало законної сили 24.03.2026.
Позивач зазначає, що 07.04.2026 на виконання рішення суду військовою частиною НОМЕР_1 повторно розглянуто рапорт ОСОБА_1 та прийнято рішення №2139 про відмову у його задоволенні, яке 10.04.2026 вручено ОСОБА_1 особисто. На думку позивача, оскільки судовим рішенням військову частину зобов`язано саме повторно розглянути рапорт, а не прийняти конкретне рішення за результатами його розгляду, прийняття зазначеного рішення свідчить про виконання судового рішення.
Незважаючи на це, 10.07.2026 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №81474793 за виконавчим листом №380/16723/25, виданим 02.04.2026, а також постанову про стягнення з військової частини НОМЕР_1 виконавчого збору в розмірі 34 588 грн.
Позивач вважає, що виконавче провадження №81474793 підлягає закінченню у зв`язку з фактичним виконанням у повному обсязі рішення суду до відкриття виконавчого провадження, а виконавчий збір не підлягає стягненню. При цьому зазначає, що 17.07.2026 військова частина повідомила орган державної виконавчої служби про виконання рішення суду, однак станом на день звернення до суду виконавче провадження не було закінчено.
Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо незакінчення виконавчого провадження №81474793 та протиправною постанову від 10.07.2026 про стягнення виконавчого збору в розмірі 34 588 грн, у зв`язку з чим просить суд задовольнити позов.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши наявні у справі документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд зазначає наступне.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 у справі №380/16723/25 військову частину НОМЕР_1 зобов`язано повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі абзацу 8 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
24.03.2026 зазначене рішення набрало законної сили.
02.04.2026 Львівським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист №380/16723/25, відповідно до якого військову частину НОМЕР_1 зобов`язано повторно розглянути зазначений рапорт з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
07.04.2026, на виконання зазначеного рішення суду, військова частина НОМЕР_1 повторно розглянула рапорт ОСОБА_1 та за результатами його розгляду прийняла рішення №2139 про відмову у його задоволенні.
10.04.2026 рішення від 07.04.2026 №2139 вручено ОСОБА_1 особисто.
10.07.2026 відповідачем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №81474793 з виконання виконавчого листа №380/16723/25.
10.07.2026 у межах виконавчого провадження №81474793 відповідачем винесено постанову про стягнення з військової частини НОМЕР_1 виконавчого збору в розмірі 34 588 грн.
17.07.2026 військова частина НОМЕР_1 направила відповідачу повідомлення №4285 про виконання рішення суду до відкриття виконавчого провадження, зазначивши про повторний розгляд рапорту 07.04.2026 та прийняття за його результатами рішення №2139.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо незакінчення виконавчого провадження №81474793 та постанову від 10.07.2026 про стягнення виконавчого збору в розмірі 34 588 грн, військова частина НОМЕР_1 звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Відповідно до ч.2, 4 ст.372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
Згідно ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII (далі - Закон №1404) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 3 Закону №1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню, зокрема, виконавчі листи, що видаються судами на підставі судових рішень.
Відповідно до ч.1 ст.18 Закону №1404 виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частини четвертої статті 19 Закону №1404-VIII сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною п`ятою статті 26 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Відповідно до частини четвертої статті 27 Закону №1404-VIII державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору, крім виконавчих документів про стягнення аліментів.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Отже, у спірних правовідносинах з`ясуванню підлягає, зокрема, питання фактичного виконання військовою частиною НОМЕР_1 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 у справі №380/16723/25 з урахуванням змісту його резолютивної частини та правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні. При цьому суду належить встановити, чи під час повторного розгляду рапорту ОСОБА_1 військова частина НОМЕР_1 врахувала висновки суду щодо наявності передбаченої законом підстави для звільнення його з військової служби у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років, а також щодо відсутності інших працездатних осіб, які відповідно до закону зобов`язані її утримувати та виховувати.
Зокрема, підлягає встановленню, чи були військовою частиною НОМЕР_1 під час повторного розгляду рапорту належним чином враховані обставини щодо працездатності матері дитини та можливості виконання нею відповідних обов`язків щодо дитини, а також інші обставини, на підставі яких суд дійшов висновку про відсутність інших працездатних осіб, які відповідно до закону зобов`язані її виховувати, та надав правову оцінку висновкам військової частини, покладеним в основу відмови у звільненні.
Як вбачається з рішення військової частини НОМЕР_1 від 07.04.2026 №2139, за результатами повторного розгляду рапорту ОСОБА_1 військова частина відмовила у його задоволенні, виходячи з того, що його дружина ОСОБА_2 є матір`ю дитини та відповідно до Сімейного кодексу України зобов`язана її виховувати, що, на думку військової частини, виключає наявність передбаченої абзацом 8 пункту 3 частини 20 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» підстави для звільнення.
Разом з тим, зазначений висновок військової частини не може розглядатися відокремлено від правової оцінки, наданої Львівським окружним адміністративним судом у рішенні від 19.01.2026 у справі №380/16723/25.
Так, відмовляючи позивачу у звільненні з військової служби військова частина обґрунтовувала відмову (яка була предметом судового розгляду), зокрема, тим, що ОСОБА_2 є матір`ю спільних дітей та, відповідно, зобов`язана їх виховувати. Саме ця обставина була покладена військовою частиною в основу висновку про відсутність передбаченої законом підстави для звільнення ОСОБА_1 .
Суд, вирішуючи спір, дослідив подані до рапорту документи, серед яких були, зокрема, документи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , свідоцтва про народження дітей, медичний висновок №8 про дитину з інвалідністю, довідка №385 від 27.11.2024 та посвідчення дитини з інвалідністю.
За результатами оцінки поданих документів суд прямо зазначив:
«… Проаналізувавши подані відповідачу документи, суд приходить до висновку, що позивач надав всі необхідні документи, що підтверджують факт відсутності інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону утримувати його дитину-інваліда до 18 років...».
На підставі встановлених обставин та наведеного правового регулювання суд дійшов висновку про помилковість висновків військової частини, покладених в основу відмови у звільненні ОСОБА_1 .
Отже, на момент постановлення рішення від 19.01.2026 суд уже надав оцінку тій обставині, на яку військова частина знову послалася у рішенні №2139 від 07.04.2026, а саме - наявності іншої особи, яка, на думку військової частини, зобов`язана виховувати дитину. При цьому суд не визнав сам факт наявності матері дитини достатнім для висновку про наявність іншої працездатної особи у розумінні відповідної норми закону, а, навпаки, за результатами аналізу поданих документів дійшов висновку про відсутність таких осіб.
Водночас у матеріалах первісної справи містилися й доводи ОСОБА_1 щодо фактичних сімейних обставин, які, на його думку, зумовлювали необхідність його безпосередньої участі у вихованні дитини. Зокрема, у позовній заяві зазначалося, що дружина «несе й інші сімейні обов`язки та не може забезпечити необхідний догляд», що дитина з інвалідністю потребує постійної медичної реабілітації та спеціального догляду, а інша малолітня дитина також потребує догляду та виховання; зазначалося також про стан здоров`я бабусі та дідуся дітей. При цьому суд, вирішуючи первісний спір, не поклав в основу свого рішення кожну із зазначених позивачем обставин окремо, а оцінив подані документи у їх сукупності та дійшов наведеного вище висновку про підтвердження відсутності інших працездатних осіб.
Саме тому при виконанні рішення від 19.01.2026 військова частина повинна була врахувати не лише формальну наявність у ОСОБА_1 дружини, а й правову оцінку суду щодо значення цієї та інших встановлених обставин для вирішення питання про наявність інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону виховувати дитину.
Це прямо випливає з резолютивної частини рішення від 19.01.2026, якою військову частину НОМЕР_1 зобов`язано повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 «з урахуванням правової оцінки, наданої судом в цьому рішенні». Така сама вимога відтворена у виконавчому листі №380/16723/25.
Отже, доводи військової частини про те, що рішення суду було добровільно та повністю виконане 07.04.2026 шляхом прийняття рішення №2139, є необґрунтованими. Зміст цього рішення свідчить про те, що військова частина не виконала визначеного судом обов`язку щодо врахування правової оцінки суду, а фактично повторно поклала в основу відмови обставину, оцінка якої вже була предметом судового розгляду.
Відтак станом на 10.07.2026, коли державним виконавцем на підставі виконавчого листа №380/16723/25 було відкрито виконавче провадження №81474793, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 не було виконане у спосіб, визначений резолютивною частиною рішення та виконавчим документом.
Виконавчий лист прямо передбачав повторний розгляд рапорту «з урахуванням правової оцінки, наданої судом в цьому рішенні».
За таких обставин підстав для закінчення виконавчого провадження №81474793 у зв`язку з фактичним виконанням рішення суду станом на 10.07.2026 не було.
Посилання військової частини на повідомлення від 17.07.2026 №4285 про виконання рішення суду зазначеного висновку не спростовує, оскільки таке повідомлення направлено вже після відкриття виконавчого провадження 10.07.2026 та після винесення постанови про стягнення виконавчого збору в розмірі 34 588 грн. Тому воно не може підтверджувати виконання рішення саме до моменту відкриття виконавчого провадження.
Таким чином, встановлені у цій справі обставини свідчать про те, що станом на 10.07.2026 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 у справі №380/16723/25 не було виконане військовою частиною НОМЕР_1 у повному обсязі та у визначений судом спосіб. Відповідно, у відповідача були відсутні правові підстави для закінчення виконавчого провадження №81474793 у зв`язку з фактичним виконанням рішення суду.
З огляду на наведене, підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не закінчення виконавчого провадження №81474793 судом не встановлено.
Відповідно, відсутні й підстави для визнання протиправною та скасування постанови від 10.07.2026 про стягнення виконавчого збору в розмірі 34 588 грн, оскільки на момент відкриття виконавчого провадження рішення суду не було виконане боржником у спосіб та обсязі, визначених виконавчим документом.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд дійшов висновку, що поведінка відповідача у спірних правовідносинах відповідає визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, тому у задоволенні позову потрібно відмовити.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, разом із тим, якщо суб`єкт владних повноважень надасть докази правомірності свого рішення, то обов`язок спростувати такі докази покладається на позивача, що кореспондується із принципом змагальності сторін, закріпленому у ст. 2 КАС України.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл витрат судом не проводиться.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
в и р і ш и в :
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Морська Галина Михайлівна