К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 вересня 2026 року місто Київ
справа № 357/2111/26
апеляційне провадження № 22-ц/824/15234/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Саліхова В.В.,
суддів: Євграфової Є.П., Левенця Б.Б.,
за участю секретаря судового засідання: Зеленчука М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 червня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Бебешко М.М., у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
в с т а н о в и в :
У лютому 2026 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позову позивач зазначав, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку № б/н від 16.01.2013 року та приєднався до Умов та правил надання банківських послуг саме в тій редакції, що діяла на дату підписання та розміщена на сайті банку https://privatbank.ua/terms.
02 жовтня 2014 року відповідачу відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку, на яку було встановлено початковий кредитний ліміт, який в подальшому збільшився до 36 700,00 грн. , що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку та випискою по рахунку.
Для отримання доступу до рахунку та використання кредитного ліміту відповідач отримав, згідно довідки про видані картки, кредитну картку номер - НОМЕР_1 , строк дії - 10/17, тип - Універсальна.
Відповідач після отримання картки за умовами укладеного з Банком договору здійснив дії щодо проведення її активації, користувався карткою, а також отримував кредитні кошти з власної ініціативи. Активація ним картки та користування картковим рахунком свідчать про укладення сторонами кредитного договору, що підтверджуються, зокрема, розрахунком заборгованості, випискою по рахункам відповідача.
Після спливу строку дії першої картки, відповідачем для можливості користування рахунком, додатково отримані наступні картки: кредитна картка номер - НОМЕР_2 , строк дії - 01/18, тип - Універсальна GOLD.
В процесі користування рахунком відбулася зміна відсоткової ставки на 40,8 % річних.
У процесі користування кредитним рахунком клієнту були завжди доступні у вільному доступі на сайті банку та у додатку Приват24 умови обслуговування кредитних карток, які банк постійно пропонує клієнту для ознайомлення огляду кожного наступного разу, коли відбуваються навіть незначні зміни. Клієнт не надавав банку жодного разу заперечення щодо розміру відсоткової ставки, при цьому частково погашав заборгованість, що свідчить про обізнаність клієнта з умовами кредитування.
У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідач станом на 27.01.2026 року має заборгованість -117 702,18 грн., яка складається з наступного: 86 428,42 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 31 273,76 грн. - заборгованість за відсотками.
Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 16.01.2013 у розмірі 117 702,18 грн. станом на 27 січня 2026 року, що складається із: 86 428,42 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 31 273,76 грн. - заборгованість за відсотками згідно ст.625 ЦК України.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 червня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, АТ КБ «ПриватБанк» звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Апеляційна скарга обгрунтована тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд дійшов передчасних висновків про відмову в задоволенні позову, не врахувавши обставин щодо користування відповідачем кредитними коштами, що свідчить про укладення кредитного договору на погоджених між сторонами умовами.
Позивач наголошує, що заборгованість відповідача за фактично використаними кредитними коштами підтверджена належними та допустимими доказами по справі, що не були належним чином досліджені судом, зокрема суд не звернув уваги на те, що заборгованість за тілом кредиту (поточним та простроченим) в повному обсязі не погашена, а тому відповідач зобов`язаний повернути фактично отриману суму кредитних коштів. Зазначене узгоджується з правовим висновком викладеним у Постанові ВСУ від 03.07.2019 по справі № 342/180/17.
Вважає, що висновок суду першої інстанції про те що вимога позивача про стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 86 428,42 грн задоволенню не підлягає, оскільки відповідачем було здійснено погашення боргу на суму, що перевищує розмір тіла кредиту, не є вірним з огляду на виписку по рахунку, з якої чітко вбачається наступна інформація: усього витрат: 655 739,62 грн; усього надходжень: 538 037,44 грн.; баланс на початок періоду: 0 баланс на кінець періоду: -117 702,18 грн. Таким чином, суд першої інстанції, помилково зазначив про відсутність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеного тіла кредиту, оскільки укладення кредитного договору між сторонами підтверджується в сукупності з іншими належними доказами. Отже, заборгованість відповідача за фактично використаними кредитними коштами підтверджена належними та допустимими доказами по справі, що не були належним чином досліджені судом.
Вказує, що в редакції Умов та Правил, що почала діяти з 01.03.2019, згідно до п. 2.1.1.2.12. Сторони дійшли згоди, що в разі починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов`язань Клієнта з погашення кредиту, Клієнт зобов`язується сплатити на користь Банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлюються за домовленістю Сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі: 86,4% - для картки «Універсальна»; 84,0% - для картки «Універсальна голд».
Як вбачається із анкети-заяви, добровільно підписаної позивачем, який має необхідний обсяг цивільної дієздатності, тобто здатний розуміти та усвідомлювати свої дії та їх значення, він зобов`язався виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг та самостійно знайомитися з їх змінами на сайті ПриватБанку www.privatbank.ua . У разі незгоди зі змінами «Умов та правил надання банківських послуг» або «Тарифів Банку» клієнт має право надати Банку заяву про розірвання Договору, виконавши умови Договору. Однак відповідач не звертався до Банку задля розірвання договору, а навпаки погодився зі змінами та прийняв їх, адже продовжував користуватися кредитною карткою.
Тобто, обставини справи свідчать про те, що відповідно до ч. 2. ст. 642 ЦК України відповідач прийняв і погодився зі зміненими умовами кредитного договору. Сторонами погоджено збільшений розмір процентів за ст. 625 ЦК України у договорі, а також зазначено строк, з якого виконання зобов`язання вважається простроченим.
Відтак, вважає, що суд безпідставно відмовив у стягненні з відповідача відсотків за кредитним договором.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Федоренко В.С. просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду без змін, посилаючись на те, що передбачені законом підстави для скасування рішення суду відсутні. Вказує, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки про непогодження істотних умов кредитування, виписка по рахунку не свідчить про доведеність розміру заборгованості.
В судове засідання учасники справи не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належно, представник відповідача надіслав заяву про розгляд справи за його відсутності, тому колегія суддів вважала можливим провести розгляд справи за відсутності учасників справи.
Заслухавши доповідь судді Саліхова В.В., вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем документи не підтверджують умов кредитування та наявність заборгованості у визначеному позивачем розмірі. Вказано, що витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку не містить підпису відповідача, а анкета-заява містить лише анкетні дані та контактну інформацію.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 16 січня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» з анкетою-заявою про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку.
Підписуючи вказану заяву-анкету відповідач погодився, що підписанням цієї анкети-заяви, вів згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку. Екземпляр договору про надання послуг погодився отримати шляхом його роздрукування з офіційного сайту ПриватБанку.
До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг.
Також позивачем надано виписку по рахунку, з якої вбачається факт користування відповідачем кредитними коштами та часткове повернення коштів.
14.06.2018 відбулась державна реєстрація та змінено повне та скорочене найменування Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» та Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та Статутом.
Згідно довідки від 28.01.2026 між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був підписаний кредитний договір № б/н, за яким було надано наступні кредитні картки:
номер картки НОМЕР_1 ; дата відкриття 02.10.2014 Термін дії: 10/17 Тип картки Карта Універсальна;
номер картки НОМЕР_2 ; дата відкриття 06.11.2014; термін дії 01/18 Карта Універсальна GOLD.
Також позивач долучив до позовної заяви Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та «Універсальна GOLD».
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 1056-1 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини другої статті 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Отже, сума наданого кредиту, розмір процентної ставки, порядок її нарахування, розмір і порядок нарахування штрафу та пені повинні бути передбачені у письмовому договорі.
Згідно з частинами першою, другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Частиною першою статті 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У цьому випадку, умови кредитного договору, який за своєю суттю є договором приєднання, розробив АТ КБ «ПриватБанк». Такі умови повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц.
Дійсно, у анкеті-заяві від 16 січня 2013 року розмір наданого кредитного ліміту не вказано, процентна ставка не зазначена, відсутні умови договору про обов`язок повернути кошти і встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, не зазначено номеру картки та реквізитів карткового рахунку.
Водночас, ухвалюючи оскаржуване рішення місцевий суд не надав оцінки долученим банком на підтвердження наявності заборгованості та її розміру розрахунку заборгованості та виписки за договором.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.
До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 28 жовтня 2020 року у справі №760/7792/14-ц, від 17 грудня 2020 року у справі №278/2177/15-ц.
Отже, виникнення заборгованості по боргових зобов`язаннях та її розмір підтверджується розрахунком заборгованості та випискою по кредитному договору, окрім того матеріали справи не містять доказів на спростування відображеної у розрахунку заборгованості відповідача перед банком, контррозрахунок до суду не надано.
При цьому, колегія суддів приймає до уваги вимоги процесуального закону, який покладає тягар доказування на сторони, що забезпечуватиме реалізацію принципу змагальності у судовому процесі. Реалізація такого принципу здійснюється через стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Застосування такого підходу оцінки доказів відповідає позиції Верховного Суду у справах №910/18036/17 від 02 жовтня 2018 року , №917/1307/18 від 23 жовтня 2019 року.
Згідно ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
У цій справі первісна кредитна картка була перевипущена на нову картку.
При перевипуску картки підписання нової анкети не потрібно. Перевипуск платіжних карток у подальшому, у тому числі з оформленням платіжної картки іншого класу, не свідчить про укладення іншого кредитного договору, недодержання його письмової форми та не є підставою недійсності кредитного договору. До аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 27 листопада 2019 року по справі №373/212/16.
Як попередньо встановлено з виписки клієнта АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 , він неодноразово вчиняв транзакції за кредитною карткою. Починаючи з 18 жовтня 2014 року користувався кредитними коштами, про що свідчить від`ємний залишок після операції.
При цьому, колегія суддів критично оцінює висновки місцевого суду, що відповідач перерахував кошти на погашення заборгованості по кредитному ліміту, що перевищило суму кредитного ліміту.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 жовтня 2020 року у справі №911/19/19 вказано, що суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд у будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
Всупереч наведеному, зазначаючи про наявність переплати заборгованості місцевий суд не врахував, що за даними виписки по картковому рахунку відповідача витрати становлять - 655 739,62 грн., усього надходжень 538 037,44 грн., баланс на кінець періоду: - 117 702,18 грн.
Отже, у цій справі позивачем доведено на підставі належних доказів волевиявлення сторін на укладення правочину, зокрема погодження банком заявки позичальника на його укладення, отримання відповідачем банківських кредитних карток, їх активацію, користування кредитним лімітом протягом 10 років, а отже наявність підстав для стягнення заборгованості за тілом кредиту, розмір якої згідно розрахунку не було спростовано відповідачем.
За таких обставин, висновки районного суду про недоведеність суми боргу за тілом кредиту частково є помилковими, оскільки обов`язок доказування - це міра належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, а не суду. Тоді як пасивна поведінка позичальника, обізнаного із умовами кредитування та його часткове виконання, що також убачається із змісту розрахунку в графі «сума погашення за наданим кредитом», не може бути підставою для звільнення його від виконання зобов`язання та повернення боргу за тілом кредиту.
Згідно розрахунку заборгованості за договором 27 січня 2026 року у відповідача виникла заборгованість за тілом кредиту у розмірі 86 428,42 грн.
Враховуючи, що усі фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також положення частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, колегія суддів дійшла висновку, що банк вправі вимагати захисту своїх прав шляхом зобов`язання боржника повернути фактично отриману та неповернуту суму кредитних коштів у розмірі 86 428,42 грн., тому позовні вимоги банку в частині стягнення з відповідача на його користь заборгованості за тілом кредиту є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
При цьому, апеляційний суд розцінює критично заперечення відповідача в частині незгоди з наданим позивачем розрахунком заборгованості, так як на його думку він є необґрунтованим та безпідставним, оскільки жодного контррозрахунку стороною відповідача суду надано не було. Також не заслуговують на увагу доводи відповідача про те, що між сторонами не було досягнуто істотних умов кредитування, оскільки за обставинами цієї справи ОСОБА_1 протягом тривалого часу регулярно користувався кредитними коштами, що підтверджено випискою по його особовому рахунку, та відповідно взяв на себе обов`язок повернути кредитні кошти.
Також, апеляційний суд не погоджується з висновками районного суду, що не підлягають задоволенню позовні вимоги банку про стягнення з відповідача заборгованості за простроченими відсотками в розмірі 31 273,76 грн.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
В редакції Умов та Правил, що почала діяти з 01.03.2019 (знаходиться у вільному доступі за посиланням на веб-сайт Банку https://privatbank.ua/terms ) згідно до п. 2.1.1.2.12. сторони дійшли згоди, що в разі починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов`язань Клієнта з погашення кредиту, Клієнт зобов`язується сплатити на користь Банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлюються за домовленістю Сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі: 86,4% - для картки «Універсальна»; 84,0% - для картки «Універсальна голд».
Як вбачається із анкети-заяви, підписаної позивачем, він зобов`язався виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг та самостійно знайомитися з їх змінами на сайті ПриватБанку www.privatbank.ua.
У разі незгоди зі змінами «Умов та правил надання банківських послуг» або «Тарифів Банку» клієнт має право надати Банку заяву про розірвання Договору, виконавши умови Договору.
Однак відповідач не звертався до Банку задля розірвання договору, а навпаки погодився зі змінами та прийняв їх, адже продовжував користуватися кредитною карткою.
Тобто, обставини справи свідчать про те, що відповідно до ч. 2. ст. 642 ЦК України відповідач прийняв і погодився зі зміненими умовами кредитного договору.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сторонами погоджено збільшений розмір процентів за ст. 625 ЦК України у договорі, а також зазначено строк, з якого виконання зобов`язання вважається простроченим.
Відповідно до змісту частин 3, 4 та 5 ст. 12 ЦПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, та несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій, а суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість керує ходом судового процесу і запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
Відповідач не спростував жодними належними та допустимими доказами факт укладення кредитного договору та ознайомлення з його умовами, а з матеріалів справи такі обставини не вбачаються.
Відтак, колегія суддів вважає, що вимоги позивача про стягнення заборгованості по відсоткам є обгрунтованими, тому підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 червня 2026 року та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,-
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 червня 2026 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 16.01.2013 у розмірі 117 702,18 грн. станом на 27 січня 2026 року, що складається із: 86 428,42 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 31 273,76 грн. - заборгованість за відсотками.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» витрати по сплаті судового збору 6 656,00 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 28 вересня 2026 року.
Головуючий:
Судді: