Справа № 570/2228/14-ц
Номер провадження 4-с/570/22/2026
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 вересня 2026 року
Рівненський районний суд Рівненської області в особі:
судді Красовський О.О.
з участю:
секретаря судових засідань Захарук Г.Л.
заявника ОСОБА_1
представника приватного виконавця - адвоката Рудницького Ю. (в режимі відеоконференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Рівне справу за скаргою ОСОБА_2 на дії приватного виконавця у виконавчому провадженні № 72294170, яке перебуває на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області Папроцького Андрія Андрійовича -
в с т а н о в и в :
ОСОБА_3 звернувся до Рівненського районного суду Рівненської області із скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області Папроцького А. Зазначає, що на виконанні у приватного виконавця перебуває виконавчий лист, виданий Рівненським районним судом Рівненської області у справі № 570/2228/14-ц на виконання рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 13.06.2014 р. У виконавчому листі зазначена сума до стягнення без урахування рішення Верховного Суду від 29.01.2020 року, яким зменшено стягнення. Але приватний виконавець не здійснив перерахунок суми стягнення, а ухвалив ряд процесуальних рішень, де зазначив всю суму стягнення згідно рішення суду першої інстанції. За наведеного заявник просить суд ухвалити рішення про зупинення стягнення на підставі виконавчого листа; визнати неправомірними дії приватного виконавця щодо визначення суми заборгованості, яка підлягає стягненню з боржника; скасувати постанову приватного виконавця від 20.08.2026 про звернення стягнення на заробітну плату, стипендію, інші доходи; зобов`язати приватного виконавця провести перерахунок заборгованості у виконавчому провадженні з урахуванням рішення Верховного Суду від 29.01.2020 року; зобов`язати виключити з розрахунку заборгованості 32792,43 долари США та 513663,49 грн пені; зобов`язати приватного виконавця визначити актуальний залишок заборгованості та надіслати його сторонам.
В судовому засіданні заявник підтримав скаргу з підстав, що у ній викладені. 08.09.2026 подав суду доповнення до скарги, зазначивши, що він не отримував постанову про відкриття виконавчого провадження. А з урахуванням практики Верховного Суду (постанова від 01.05.2024 у справі № 369/2379/22, постанова від 24.02.2021 у справі № 756/9582/14-ц) підлягають до скасування ухвалені рішення приватного виконавця про звернення стягнення на заробітну плату боржника та інші його доходи. Також вважає, що ухвалені приватним виконавцем постанови про виправлення описок щодо суми стягнення не є по суті виправленням описок, а тому ці постанови не створюють юридичних наслідків, оскільки вони суперечать законодавству. 09.09.2026 подав доповнення до скарги, де просив скасувати постанову приватного виконавця від 08.09.2026 «Про виправлення помилки у процесуальному документі» як незаконну. За наведеного просить суд задоволити скаргу.
Приватний виконавець виконавчого округу Рівненської області Папроцький А. на розгляд скарги не з`явився.
В судовому засіданні представник приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області Папроцького А. - адвокат Рудницький Ю. зазначив, що своїми діями приватний виконавець не порушив права заявника. Постанова про відкриття виконавчого провадження надсилалася боржнику. Приватний виконавець прийняв до виконання виконавчий лист у справі № 570/2228/14-ц на виконання рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 13.06.2014 р. на підставі заяви стягувача. У подальшому стягувач звернувся із заявою про уточнення суми стягнення з урахуванням рішення Верховного Суду від 29.01.2020 року, а тому приватний виконавець скорегував суму стягнення, і виключив із загальної заборгованості 32792,43 долари США та 513663,49 грн пені. При цьому стягнення за виконавчим листом ще не було проведене. Практика Верховного Суду (постанова від 01.05.2024 у справі № 369/2379/22, постанова від 24.02.2021 у справі № 756/9582/14-ц) не є релевантними щодо даної справи, а тому не мають бути враховані судом. Оскільки діями приватного виконавця права боржника не порушені, приватний виконавець визначив суму стягнення з урахуванням рішення Верховного Суду від 29.01.2020 року, тому відсутні підстави для задоволення скарги. Також вважає, що доповнення до скарги від 09.09.2026 не є такими по суті, а є новою скаргою, оскільки в ній заявник просить скасувати постанову приватного виконавця від 08.09.2026 «Про виправлення помилки у процесуальному документі».
Представник стягувача на розгляд справи не з`явився. Подав суду заперечення. Зазначає, що постановою Верховного Суду від 29 січня 2020 року спір між сторонами вирішено остаточно, з боржника на користь стягувача стягнуто 89 136,04 дол. США заборгованості. Це рішення набрало законної сили, є остаточним та підлягає виконанню ОСОБА_2 . Отже, боржник достеменно обізнаний як про наявність грошового зобов`язання, так і про його розмір, щонайменше з 29 січня 2020 року. Однак, жодних дій, спрямованих на добровільне погашення заборгованості (повністю або частково), боржником не вчинено, доказів наявності обставин, що об`єктивно унеможливлюють виконання, не надано. Оскаржувану постанову про звернення стягнення на заробітну плату винесено приватним виконавцем у межах повноважень, визначених статтями 18, 68 Закону України «Про виконавче провадження», за наявності передбачених частиною першою статті 68 цього Закону підстав - відсутності (недостатності) у боржника коштів на рахунках у банках та іншого майна, достатнього для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум. Розмір відрахувань визначено з дотриманням обмежень, встановлених статтею 70 Закону та статтею 128 КЗпП України, тобто із збереженням за боржником гарантованої законом частини заробітку. Суперечливими є доводи ОСОБА_2 про те, що він дізнався про існування постанови про відкриття виконавчого провадження лише після того, як приватний виконавець подав до суду матеріали виконавчого провадження під час розгляду цієї скарги на постанову від 20.08.2026. 27 березня 2026 року Рівненським районним судом Рівненської області винесено ухвалу, якою задоволено подання приватного виконавця Папроцького А.А. та тимчасово обмежено ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон. Боржником оскаржено ухвалу суду від 27.03.2026 до апеляційного суду. Після цього, 22 квітня 2026 року ОСОБА_2 подав заяву, в якій просить визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист №570/2228/14-ц, виданий 27 серпня 2014 року Рівненським районним судом Рівненської області; до розгляду заяви зупинити виконання за вказаним виконавчим листом. Ухвалою суду від 22.06.2026 року судом відмовлено у задоволенні заяви. Цю ухвалу ОСОБА_2 також оскаржив до Рівненського апеляційного суду. 26 серпня 2026 року ОСОБА_2 подав скаргу на постанову про звернення стягнення на заробітну плату. Послідовне оскарження боржником постанов приватного виконавця: про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України та про звернення стягнення на заробітну плату, також спроба визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню за відсутності будь-яких платежів на погашення боргу протягом усього періоду виконавчого провадження свідчить не про захист порушеного права, а про системну модель поведінки, спрямовану на блокування виконавчих дій та затягування стягнення. Верховний Суд неодноразово наголошував, що учасники обороту нерідко вдаються до штучного створення спорів та інших процесуальних механізмів для унеможливлення чи ускладнення виконання судового рішення про стягнення боргу, тобто з неправомірною метою, а не для захисту прав та інтересів, що є «використанням права на зло» (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2024 року у справі № 2-3185/2010). Велика Палата Верховного Суду сформулювала принципову позицію, за якою судова система не може використовуватися боржником як інструмент, що перешкоджає виконанню судового рішення, оскільки це є зловживанням правом на судовий захист. Практика Верховного Суду (постанова від 01.05.2024 у справі № 369/2379/22, постанова від 24.02.2021 у справі № 756/9582/14-ц) не є релевантними щодо даної справи. За таких обставин оскаржувана постанова приватного виконавця про звернення стягнення на заробітну плату є законною, обґрунтованою, прийнятою в межах повноважень та у спосіб, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», а доводи скарги такими, що не спростовують правомірності дій виконавця і не підлягають задоволенню.
Заслухавши учасників процесу та дослідивши матеріали справи суд вважає, що у задоволенні скарги в редакції від 26.08.2026 слід відмовити, а заявлені вимоги у скарзі в редакції від 09.09.2026 - залишити без розгляду.
Обставини, встановлені при розгляді скарги.
Щодо дій виконавця.
У провадженні приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області Папроцького А.А. перебуває виконавче провадження № 72294170, відкрите постановою від 18.07.2023 на підставі виконавчого листа у справі № 570/2228/14-ц, виданого 27.08.2014 Рівненським районним судом Рівненської області. Згідно зі змістом виконавчого документа, з боржника підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 65207082 від 02.11.2007 у загальній сумі 121 928,47 доларів США (з яких 89 136,04 доларів США - основний борг, 32 792,43 доларів США - проценти), 513 663,49 грн пені та 3 654 грн судових витрат.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є, в тому числі є звернення стягнення на кошти боржника.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно з п. 7 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника…, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
Частиною першою ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
При цьому ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює невичерпний перелік рахунків, на кошти на яких накладати арешт заборонено, зазначаючи, що законом можуть бути визначені й інші кошти на рахунках боржника, звернення стягнення або накладення арешту на які заборонено.
Відповідно до частини першої-четвертої ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Станом на день винесення оскаржуваної постанови - 20.08.2026, виконавчий лист № 570/2228/14-ц від 27.08.2014 не був відкликаний, не був змінений, не був замінений новим виконавчим документом і не був визнаний судом таким, що не підлягає виконанню.
За період примусового виконання виконавцем вжито повного комплексу заходів, передбачених законом: скеровано запити до реєструючих установ, банків, ДПС, МВС, ДМС, ПФУ, Держприкордонслужби; накладено арешт на кошти та майно боржника; встановлено відсутність коштів на рахунках та відсутність зареєстрованих транспортних засобів. Боржником не сплачено грошових коштів на погашення заборгованості, декларацію про доходи і майно не подано, за жодним із викликів виконавця боржник не з`явився, про що складено акти від 20.11.2024, 26.02.2025, 07.05.2025, 17.12.2025 та 28.01.2026. Ці обставини встановлені ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 27.03.2026 у цій же справі.
Згідно відповіді Пенсійного фонду України № 321179045 від 12.03.2026 встановлено джерело доходу боржника - ТОВ «Агрокорпорація «Зоря».
20.08.2026 приватний виконавець виконавчого округу Рівненської області Папроцький А. ухвалив постанову у виконавчому провадженні ВП № 72294170 «Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника» у зв`язку з перебуванням на виконанні виконавчого листа у справі № 570/2228/14-ц на виконання рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 13.06.2014 р.
Отже, за відсутності у боржника коштів та майна, достатніх для покриття належних до стягнення сум, і з урахуванням вимог частини першої статті 68 Закону України «Про виконавче провадження», 20.08.2026 виконавцем правомірно винесено постанову про звернення стягнення на доходи боржника з відрахуванням 20 відсотків.
У цій постанові визначені заборгованість без урахування рішення Верховного Суду від 29.01.2020 року.
У подальшому, зважаючи на заяву представника стягувача, приватний виконавець ухвалив постанови від 08.09.2026 «Про виправлення помилки у процесуальному документі» щодо визначення суми стягнення, «Про зміну (доповнення) реєстраційних даних», «Про виправлення помилки у процесуальному документі» щодо стягнення винагороди.
У цих постановах визначена заборгованість з урахуванням рішення Верховного Суду від 29.01.2020 року.
Положення законодавства.
Щодо застосування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 01.05.2024 у справі №369/2379/22 та від 24.02.2021 у справі №756/9582/14-ц.
За період з 1999 року по даний час є дві редакції Закону України «Про виконавче провадження». Перша редакція діяла з 21.04.1999 до 05.01.2017 (Закон № 606-XIV), а друга редакція діяла з 05.01.2017 і діє по даний час (Закон № 1404-VIII).
У справі №369/2379/22 боржник оскаржив в порядку судового контролю за виконанням рішень постанову про відкриття виконавчого провадження від 17.05.2016 та подальші постанови виконавця - про арешт майна й коштів і про звернення стягнення на доходи. Також просила визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню. Верховний суд по справі №369/2379/22 зробив висновок, що постанова про відкриття виконавчого провадження надсилається боржнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення (ст. 31 Закону № 606-XIV). При цьому, виконавець зобов`язаний не лише надіслати її, а й встановити факт отримання боржником, бо саме з цим пов`язаний строк добровільного виконання. Такий висновок Верховного суду пов`язаний з тим, що у ч. 2 ст. 25 Закону № 606-XIV було передбачено обов`язок державного виконавця вказати про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначати, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
В новій редакції Закон України «Про виконавче провадження» не містить положення про право боржника у семиденний строк з моменту отримання постанови про відкриття виконавчого провадження для добровільного виконання боржником рішення суду.
Оскільки у справі №369/2379/22 оскаржувалася постанова від 17.05.2016, то спірні правовідносини були врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» № 606-XIV (у редакції до 05.10.2016), а не новим Законом України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII, який діяв станом на дату винесення постанови про відкриття виконавчого провадження №72294170.
У справі № 756/9582/14-ц постанова про відкриття виконавчого провадження була винесена 17 листопада 2014 року. Відповідно, Верховним Судом було застосовано норми Закону № 606-XIV.
Таким чином, безпідставним є покликання ОСОБА_2 до висновків Верховного Суду, викладених постановах від 01.05.2024 у справі №369/2379/22 та від 24.02.2021 у справі №756/9582/14-ц.
Щодо виконання судового рішення.
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Аналогічні приписи закріплено у статті 18 ЦПК України та статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
За частиною другою статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» виконання рішення є прямим обов`язком боржника.
Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 26.06.2013 року № 5-рп/2013 у справі № 1-7/2013, виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Постановою Верховного Суду від 29 січня 2020 року спір між сторонами вирішено остаточно, з боржника на користь стягувача стягнуто 89 136,04 дол. США заборгованості. Це рішення набрало законної сили, є остаточним та підлягає виконанню ОСОБА_2 .
Боржник достеменно обізнаний як про наявність грошового зобов`язання, так і про його розмір, щонайменше з 29 січня 2020 року. Однак, жодних дій, спрямованих на добровільне погашення заборгованості (повністю або частково), боржником не вчинено, доказів наявності обставин, що об`єктивно унеможливлюють виконання, не надано.
Оскаржувану постанову про звернення стягнення на заробітну плату ухвалено приватним виконавцем у межах повноважень, визначених статтями 18, 68 Закону України «Про виконавче провадження», за наявності передбачених частиною першою статті 68 цього Закону підстав - відсутності (недостатності) у боржника коштів на рахунках у банках та іншого майна, достатнього для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум.
Розмір відрахувань визначено з дотриманням обмежень, встановлених статтею 70 Закону та статтею 128 КЗпП України, тобто із збереженням за боржником гарантованої законом частини заробітку.
Таким чином, звернення стягнення на заробітну плату є не надмірним заходом, а єдиним доступним і найменш обтяжливим способом примусового виконання рішення суду за обставин, створених самим боржником.
Щодо клопотання про зупинення стягнення на виконання рішення суду.
Перелік підстав для зупинення вчинення виконавчих дій наведений у статті 34 Закону України «Про виконавче провадження», є вичерпним. Саме по собі подання скарги на рішення, дії або бездіяльність виконавця не зупиняє виконання і не є підставою для зупинення стягнення.
Заявник не заперечує наявності непогашеної заборгованості за тілом кредиту у розмірі 89 136,04 доларів США, законність стягнення якої підтверджена Верховним Судом і яка не погашена. Судове рішення від 13.06.2014 не виконується боржником понад дванадцять років.
Європейський суд з прав людини у рішеннях «Горнсбі проти Греції» та «Юрій Миколайович Іванов проти України» неодноразово наголошував, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права на суд у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Безпідставне зупинення стягнення становило б непропорційне втручання у права стягувача.
Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 07.09.2026 у задоволенні заяви ОСОБА_2 про зупинення стягнення на підставі виконавчого листа у справі № 570/2228/14-ц, що був виданий Рівненським районним судом Рівненської області 27.08.2014 року було відмовлено з підстав, що суду не були надані матеріали виконавчого провадження № 72294170: ні заявником, ні приватним виконавцем.
На даний час суд отримав матеріали виконавчого провадження.
З огляду на мотиви, що викладені вище, суд не вбачає підстав для зупинення стягнення на підставі виконавчого листа у справі № 570/2228/14-ц.
Щодо доповнення до скарги від 09.09.2026.
Заявник у цих доповненнях по суті змінив предмет скарги від 26.08.2026, а саме, просить додатково скасувати постанову від 08.09.2026 «Про виправлення помилки у процесуальному документі».
По суті, заявлена вимога не є доповненням до скарги від 26.08.2026, а є новою вимогою, а тому вона не може розглядатися разом зі скаргою від 26.08.2026.
У суду наявні підстави для залишення цієї скарги без розгляду, при цьому заявнику роз`яснюється його право на звернення до суду з новою скаргою у цій частині на дії приватного виконавця.
Висновки суду.
Відповідно до статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність, а частинами третьою, шостою статті 13 ЦК України встановлено заборону зловживання правом і обов`язок додержуватися моральних засад суспільства при здійсненні цивільних прав.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона.
Стаття 44 ЦПК України зобов`язує учасників справи добросовісно користуватися процесуальними правами та прямо відносить до зловживання ними вчинення дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконанню судового рішення.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження під час проведення виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
При розгляді справи не було встановлено, що діями чи бездіяльністю приватного виконавця були порушені права заявника.
Порушення процедури, які не призвели до порушення прав боржника, не можуть бути підставою для скасування чи визнання недійсними дій виконавця, результатом яких є ефективне виконання судового рішення.
Обов`язок доведення факту порушення права покладається на скаржника (заявника), і цього обов`язку боржником не було виконано.
Відповідно до ч. 3 ст. 451 ЦПК України, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
За наведеного відсутні підстави для задоволення скарги, відсутні підстави для зупинення стягнення на виконання рішення суду, відсутні підстави для розгляду по суті вимоги, заявленої у доповненні до скарги від 09.09.2026.
Судові витрати.
Згідно ст. 452 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.
Керуючись ст.ст. 447, 448, ч. 3 ст. 451 ЦПК України, -
у х в а л и в :
У задоволенні скарги ОСОБА_2 на дії приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області Папроцького А. в редакції від 26.08.2026 - відмовити.
У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення стягнення на підставі виконавчого листа у справі № 570/2228/14-ц, що був виданий Рівненським районним судом Рівненської області 27.08.2014 року - відмовити.
Заявлені вимоги у скарзі ОСОБА_2 на дії приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області Папроцького А. в редакції від 09.09.2026 - залишити без розгляду, роз`яснивши заявнику про право на звернення до суду з новою (іншою) скаргою.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом 15 днів з дня проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом 15 днів з дня вручення відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Суддя Красовський О.О.