Постанова № 140124808 у справі № 464/1416/26 від 28.09.2026

Справа №464/1416/26 Головуючий у 1 інстанції:Дулебко Н.І.

Провадження №22-ц/811/3374/26 Доповідач в 2-й інстанції:Левик Я. А.

Провадження №22-ц/811/2729/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,

секретар: Чиж Л.М.,

за участі в судовому засіданні в залі суду: позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 , представниці відповідачки ОСОБА_3 та представника органу опіки та піклування - Синицького Б.П., в режимі відео-конференції: відповідачки ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду м.Львова в складі судді Дулебка Н.І. від 19 червня 2026 року та на додаткове рішення Сихівського районного суду м.Львова в складі судді Дулебка Н.І. від 06 серпня 2026 року, ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 на додаткове рішення Сихівського районного суду м.Львова в складі судді Дулебка Н.І. від 06 серпня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , за участі Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, як органу опіки та піклування, правонаступником якого є виконавчий комітет Львівської міської ради,як орган опіки та піклування про визнання незаконним вивезення та утримання дитини за кордоном, зобов`язання повернути дитину, -

в с т а н о в и л а :

рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 19 червня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , за участі третьої особи - Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, про визнання незаконним вивезення та утримання дитини за кордоном, зобов`язання повернути дитину - відмовлено.

Додатковим рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 06 серпня 2026 року заяву задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) гривень.

Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) витрати, пов`язані із залученням перекладачів, у розмірі 3020 (три тисячі двадцять) гривень.

Рішення Сихівського районного суду м.Львова від 19 червня 2026 року та додаткове рішення оскаржив ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі на рішення Сихівського районного суду м.Львова від 19 червня 2026 року просить рішення Сихівського районного суду м. Львова від 19.06.2026 року у цивільній справі № 464/1416/26 скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Вважає, що оскаржуване судове рішення є незаконним, невмотивованим, побудованим на припущеннях суду. Судом допущено порушення застосування національного та міжнародного законодавства, позицій ЄСПЛ та Верховного Суду, що перешкодило суду ухвалити законне та справедливе рішення.

Зазначає, що суд фактично встановив усі обставини, передбачені статтею 3 Гаазької конвенції 1980 року, які свідчать про те, що переміщення та утримання малолітньої дитини, ОСОБА_5 , розглядаються в розумінні даної Конвенції, як незаконні. Встановивши зазначені обставини, суд, діючи відповідно до вимог Гаазької конвенції 1980 року був зобов`язаний видати розпорядження про негайне повернення дитини. Однак у даному випадку, суд володіючи усіма підставами для задоволення позову, вчинив навпаки - відмовив у задоволенні такого, чим грубо порушив зобов`язання, взяті на себе Україною відповідно до Гаазької конвенції 1980 року та, діючи від імені України, не забезпечив, всупереч приписів ст. 15 Закону України «Про міжнародні договори України», сумлінного дотримання Україною вимог Гаазької конвенції 1980 року. Зазначає, що з мотивації суду можна припускати, що суд, відмовляючи в задоволенні позову, мав на увазі припущення щодо існування «серйозного ризику» в розумінні п. b ст. 13 Гаазької конвенції 1980 року. Вважає, що суд керувався виключно власними припущеннями, оскільки у змісті мотивувальної частини оскаржуваного рішення суду відсутні докази проведення судом ефективної перевірки, яка б дозволила підтвердити існування «серйозного ризику» щодо конкретної дитини. Суд не навів конкретних підстав, а керувався виключно автоматичними та стереотипними доводами, без наведення деталізації своїх висновків, а тому рішення суду не є вмотивованим та таким, що не відповідає вимогам статті 8 Конвенції 1950 року, а також намірам та меті Гаазької конвенції 1980 року. Вважає, що запровадження в Україні воєнного стану саме по собі не є автоматичною підставою для відмови у задоволенні позову. Зазначає, що в Україні, незважаючи на війну, проживають мільйони дітей. Місто Городок, де проживає відповідачка з дитиною, розташоване у Львівській області, менш ніж за 60 км від державного кордону України з Польщею. Бойові дії в м.Городку Львівської області у період з 2022 року не велись і не ведуться, евакуація з міста не оголошувалась. Зазначає, що бойові дії в м.Львові та у Львівській області у період з 2022 року не велись і не ведуться, евакуація з міста не оголошувалась. Місто Львів та територія Львівської області не належить до зони активних бойових дій і не є окупованою ні повністю, ні в частині. Суд в оскаржуваному рішенні формально зазначив, використовуючи стереотипний підхід, про те, що «бойові дії ведуться на всій території України», хоча загальновідомим фактом є те, що не на всій території України ведуться активні бойові дії і територія Львівської області, включаючи м.Львів, не відноситься до зони активних бойових дій. Тобто, суд допустив підміну поняття «серйозного ризику» в розумінні в розумінні п. b ст. 13 Гаазької конвенції 1980 року загальними припущеннями, а це в свою чергу, свідчить про невмотивованість судового рішення. Вважає, що суд дійшов помилкового висновку, що повернення дитини призведе до подальшого проживання лише з батьком, оскільки предмет вирішення даного спору не є тотожний предмету спору про повернення дитини зі спором про визначення місця проживання дитини, оскільки Конвенційне повернення - це повернення до держави звичайного місця проживання, а не автоматична передача дитини батькові назавжди. З аналізу оскаржуваного рішення суду вбачається, що суд взагалі не аналізує запропоноване позивачем зобов`язання, яким позивач пропонує нейтралізувати будь-які ризики, пов`язані з повітряними тривогами. Вважає, що зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд ухилився від проведення ефективної перевірки, яка б дозволила суду встановити існування «серйозного ризику» як і те, що запропоновані позивачем гарантії не здатні усунути можливий ризик, в результаті чого зазначене судове рішення не є вмотивованим та не є обґрунтованим, і зазначений процесуальний недолік перешкодив суду ухвалити законне та справедливе рішення. Зазначає, що відповідачка не довела існування «серйозного індивідуального ризику» для дитини в розумінні пункту b статті 13 Гаазької конвенції 1980 року. Суд в рішенні не навів належної аргументації про те, у чому саме полягає серйозний ризик для дитини, коли такий виник, чому зазначений ризик не можливо усунути, чому недостатньо запропонованих позивачем гарантій. Як вбачається з наведеної вище практики ЄСПЛ та Верховного Суду виняток, передбачений пунктом b статті 13 Гаазької конвенції має бути мотивований конкретними обставинами справи, а не загальними міркуваннями. Зазначає, що суд в оскаржуваному рішенні не провів ретельної перевірки порушень інтересів дитини в частині доводів позивача. Звертає увагу на те, що дитина володіє українською мовою, яка є для нього рідною мовою спілкування, розвитку, навчання та емоційного вираження. Саме українською мовою дитина говорить про свої потреби, про те, що в неї болить та саме цією мовою дитина комунікує з оточуючими. Різке вилучення дитини зі звичного соціального, дошкільного та культурного середовища, до якого дитина глибоко адаптувалася, призвело до порушення її звичного способу життя, до значної психологічної шкоди дитини, порушення її емоційної рівноваги та відчуття безпеки. Дитина не може зрозуміти та усвідомити, що відбулось та чому не може приїхати до свого тата, тобто не може усвідомити причин розлуки з батьком та неможливості спілкування з ним, що є психологічно складною та психотравмуючою ситуацією для малолітньої дитини, яка звикла до постійного спілкування та проведення часу з батьком.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення Сихівського районного суду м.Львова від 06 серпня 2026 року просить додаткове рішення Сихівського районного суду м. Львова від 06.08.2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви про прийняття додаткового рішення відмовити. У випадку, якщо суд не вбачатиме наявності підстав для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, - зменшити розмір судових витрат, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 до 2000,00 грн. (двох тисяч гривень).

Зазначає, що суд не спростував наявність підстав для відмови в задоволенні заяви про стягнення витрат, про які наголошувалося стороною позивача у відповідній письмовій заяві та у судовому засіданні. Вважає, що звертаючись із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, представниця відповідачки не навела та не підтвердила поважності причин неподання доказів понесення витрат до закінчення судових дебатів, як того вимагає ч. 1 ст. 246 ЦПК України. Тобто, зазначена заява взагалі не містить обґрунтування поважних причин неподання відповідачкою чи її представницею доказів, що підтверджують розмір судових витрат до закінчення судових дебатів у справі. Саме лише посилання на пункт 63 Відзиву, де зазначено про намір подати всі докази на підтвердження понесених судових витрат протягом 5 днів після ухвалення рішення суду, - не є доказом об`єктивної неможливості їх подання у встановлений процесуальний строк, тобто до закінчення судових дебатів. За таких обставин відсутні правові підстави для задоволення заяви про стягнення судових витрат. Вважає, що суд, в оскаржуваному додатковому рішенні не надав оцінки мотивам сторони позивача про наявність підстав для покладення судових витрат повністю або частково на відповідачку, незалежно від результатів вирішення спору. Зазначає, що звернення із даним позовом, в першу чергу було покликане змусити Україну вчинити активні дії щодо виконання взятих на себе зобов`язань згідно Гаазької конвенції 1980 року та Гаазька конвенція 1996 року. З огляду на наведене були в суду були підстави для покладення на сторону відповідачки судових витрат повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору згідно положень частини 9 статті 141 ЦПК України, про що наголошувалося стороною позивача у письмовій заяві та під час виступів в судовому засіданні. Вважає, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Так, до заяви про ухвалення додаткового рішення представницею відповідачки було надано Акт приймання-передачі наданих послуг від 24.06.2026 року, складений між АБ «Уляни Вовк» та ОСОБА_4 . Однак, цілий ряд послуг, які включені до даного акту не були необхідні у даній справі та виходили за предмет доказування. Зазначає, що такі послуги, як подання адвокатських запитів в ГУНП у Львівській області щодо надання ТЗП, в Сихівський орган опіки і піклування, в Центр соціальних послуг та реабілітації «Джерело», в Ерам, АТ «Укрзалізниця», «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» не були необхідні у даній справі. Щодо заявлених витрат на підготовку відзиву на позовну заяву у розмір 20000,00 грн. (8 робочих годин), та такі є не співмірними, не відповідають критерію розумності. Звертають увагу суду на те, що за своїм змістом відзив в частині наявності розділів і їх змісту, практично повністю, слово в слово, відповідає змісту аналогічних розділів, викладених у додаткових поясненнях у справі, поданих представницею відповідача через Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд у цивільній справі №464/8678/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , за участі третьої особи Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, про визначення місця проживання дитини з батьком, та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з матір`ю. Включаючи такі витрати, сторона відповідача вкотре діє недобросовісно, оскільки за умови існування двох аналогічних за змістом відповідних розділів документів, свідчить про відсутність потреби у витраті зазначеного часу на їх підготовку, а отже підготовка даного відзив не потребувала тої кількості часу, яка зазначена у Акті від 24.06.2026. Також, наданий відзив абсолютно не містить відомостей, які включаються у предмет доказування у справах щодо незаконного переміщення або утримування відповідно до положень Гаазької конвенції 1980 року. Щодо витрат на переклад документів, то вважає, що у відшкодуванні таких необхідно відмовити з огляду на те, що представницею відповідачки не було долучено жодного документу, який би був легалізований у встановленому порядку шляхом проставлення апостиля, наслідком чого є те, що такі документи не можуть бути письмовими доказами в розумінні частини 8 статті 95 ЦПК України, а необхідність у їх перекладі не була викликана потребами справи і не є обґрунтованою та необхідною. Вважає, що переклад постанови Сихівського районного суду м. Львова від 24.01.2024 року у справі №464/132/24 з української мови на німецьку, не був необхідним для розгляду даної справи. Ці послуги не мають відношення до даної судової справи, оскільки судочинство в Україні ведеться українською мовою, а не німецькою і документи, видані органами, установами, організаціями України для наступної їх подачі до суду на території України не потребують ні проставлення апостилю, ні перекладу на іноземну мову, а тому такі витрати не були необхідними для даної справи.

Також, додаткове рішення Сихівського районного суду м.Львова від 06 серпня 2026 року оскаржила ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 .

В апеляційній скарзі просить рішення Сихівського районного суду м.Львова від 06.08.2026 р. скасувати в частині відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення та у цій частині ухвалити нове судове рішення, яким заяву про ухвалення додаткового рішення задовольнити в повному обсязі.

Зазначає, що відповідачкою було вчинено всі дії, які від неї вимагав закон, для відшкодування таких витрат: у відзиві на позовну заяву ОСОБА_4 повідомила, що очікуваний розмір судових витрат на правову допомогу становить 55000,00 грн. та заявила про намір подати всі докази на підтвердження понесених судових витрат протягом 5 днів після ухвалення рішення суду, що кореспондує ч. 8 ст. 141 ЦПК України. Зазначає, що заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правову допомогу подано впродовж 5 днів після ухвалення рішення суду. До заяви про ухвалення додаткового рішення долучено копію акту приймання-передачі наданих послуг від 24.03.2026 р. на загальну суму 65 195,00 грн., а також платіжні інструкції. В акті приймання-передачі чітко перелічено всі послуги, надані в рамках укладеного договору, та час, затрачений на їх надання. Зазначає, що за період з березня 2026 року по червень 2026 в рамках даної справи відбулося 6 судових засідань, одне з яких тривало близько 3 годин, а адвокатка ефективно здійснювала захист законних прав та інтересів довірительки, що мало наслідком відмову у позові - це також свідчить про обґрунтованість заявлених вимог про відшкодування судових витрат в повному обсязі. Водночас, всупереч наведеним вище фактам, «суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру витрат», тобто фактично суд першої інстанції без жодного обґрунтування зменшив суму відшкодування витрат позивачу більш, ніж на 75%. Вважає, що заявлена відповідачкою сума на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є співмірною із складністю справи та наданими адвокаткою послугами, часом, витраченим адвокатом на надання послуг, інтенсивністю справи, а також її важливістю для відповідачки, а розмір витрат підтверджено належними доказами. Жодних реальних підстав для зменшення витрат на правову допомогу матеріали справи не містять. Звертає увагу, що у матеріалах справи міститься ряд документів, які підлягали перекладу з німецької на українську мову. За такі послуги Мовному центру « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (ФОП ОСОБА_6 ) відповідачкою було оплачено за послуги перекладу суму 8 175,00 грн., Зазначає, що доказами здійснених перекладів є долучені до матеріалів справи документи з текстами перекладів, а доказами оплати - скріншоти з програми мобільного банкінгу. Вважає, що суд формально підійшов до вирішення цього питання та безпідставно відмовив у задоволенні стягнення вказаної суми на користь відповідачки.

Судом поставлено на обговорення питання про заміну органу опіки та піклування його правонаступником.

Учасники справи (їх представники) стосовно заміни органу опіки та піклування правонаступником, - не заперечили.

Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування функцій органів державної влади та органів місцевого самоврядування з питань захисту прав дітей у зв`язку з утворенням Державної служби України у справах дітей» від 30 серпня 2022 року, який набрав законної сили 05 серпня 2026 року, частину першу статті 56 ЦК України викладено в такій редакції: «1. Органами опіки та піклування є районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, селищних, сільських рад».

Також, було доповнено статтю 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» після частини першої новою частиною такого змісту «2. Виконавчі комітети сільських, селищних, міських радє органами опіки та піклування, уповноваженими на захист прав і законних інтересів дітей, а також повнолітніх фізичних осіб, які потребують опіки та піклування».

Відтак, виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад (або виконавчі органи, об`єднані територіальні громади) є офіційними органами опіки та піклування, які забезпечують захист прав та інтересів дітей, а відтак враховуючи вказані зміни, належним правонаступником Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради як органу опіки та піклування на даний час є виконавчий комітет Львівської міської ради,як орган опіки та піклування.

Враховуючи вказане, апеляційним судом ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 22 вересня 2026 року, було здійснено заміну Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, як органу опіки та піклування на їх правонаступника - Виконавчий комітет Львівської міської ради,як орган опіки та піклування.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника на підтримання їх апеляційних скарг та в заперечення апеляційної скарги відповідачки; відповідачки та її представниці - на підтримання їх апеляційної скарги та в заперечення скарг позивача; представника органу опіки та піклування, який заперечив апеляційну скаргу позивача на рішення суду та стосовно додаткового рішення поклався на розсуд суду; дослідивши матеріали справи; оцінивши мотиви учасників справи в межах доводів позовної заяви, відзиву на позовну заяву, додаткових письмових пояснень представниці відповідачки, заяви про ухвалення додаткового рішення, заперечень позивача на заяву про ухвалення додаткового рішення, апеляційних скарг, відзиву на апеляційну скаргу позивача, а також усних та письмових заяв та пояснень учасників справи (їх представників) у судах обох інстанцій, - колегія суддів вважає, що апеляційні скарги на рішення Сихівського районного суду м.Львова від 19 червня 2026 року та на додаткове рішення Сихівського районного суду м.Львова від 06 серпня 2026 рокуне підлягають до задоволення з таких підстав.

Із змісту оскаржуваного рішення Сихівського районного суду м.Львова від 19 червня 2026 року вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст. ст. 2, 81, 89, 263-265 ЦПК України, ст.ст.1, 3, 8, 12 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дійтей (1980 р., набрання чинності для України - 2006 р.), ст.ст. 5, 7, 13 Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей (1996 р., набрання чинності для України - 2008 р.), ст.3 Конвенції ООН про права дитини (1989 р., набрання чинності для України - 1991 р.), п.п.4-8 Порядку виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.07.2006 №952, та відмовляючи в задоволенні позову, - виходив з того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували в шлюбі з 2021 до 2026 року та є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Крім цього, встановлено, що відповідачка ОСОБА_4 з малолітньою дитиною ОСОБА_5 18.09.2025 перетнула кордон з Республікою Польща, що підтверджується інформацією Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 17.11.2025. У зв`язку з введенням Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 воєнного стану в Україні та продовження строку дії такого, виїзд дитини за кордон можливий з одним з батьків без згоди іншого. Надалі, ОСОБА_4 з малолітнім ОСОБА_5 прибули до Федеративної Республіки Німеччина, де проживають до цього часу. На момент виїзду матері та дитини за кордон позивач, відповідачка та дитина проживали за адресою орендованого житла: АДРЕСА_1 . При цьому, ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та малолітній ОСОБА_5 є внутрішньо переміщеними особами. Адресою ОСОБА_4 та малолітнього ОСОБА_5 як внутрішньо переміщених осіб зазначено: АДРЕСА_2 . ОСОБА_4 місця реєстрації на території України не має. Малолітній ОСОБА_5 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 . Відповідно до матеріалів справи позивач ОСОБА_1 17.10.2025 звернувся до Міністерства юстиції України з заявою про сприяння поверненню дитини в державу її постійного місця проживання відповідно до статті 8 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, у якій зазначив усю відому йому інформацію щодо дитини, особу, яка вивезла дитину, та обставини вивезення дитини за кордон, а також про перешкоди в спілкуванні з дитиною. Департаментом міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України на виконання запиту Міністерства юстиції України отримано відповідь від Національного центрального бюро Інтерполу в Німеччині про те, що ОСОБА_7 перебуває разом з матір`ю на території Федеративної Республіки Німеччина. Разом з тим, крім вищевказаної інформації, відсутні докази вчинення Міністерством юстиції України передбачених вказаним Порядком дій у випадку встановлення факту міжнародного викрадення дитини. Крім цього, позивач ОСОБА_1 звертався до Національної поліції України, якою повідомлено, що в діях дружини відсутні ознаки правопорушення, тому розгляд та перевірку звернення припинено. За зверненням ОСОБА_1 до Служби у справах дітей Сихівського району проведено обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого встановлено, що для виховання та розвитку дитини створено належні умови. З матеріалів справи також встановлено, що ОСОБА_4 та малолітній ОСОБА_8 дійсно проживають (легально перебувають) у Федеративній Республіці Німеччина, м. Хільдесгайм. ОСОБА_4 дозволена трудова діяльність, ОСОБА_8 відвідує дитячий садок, останні забезпечені житлом, медичним страхуванням та отримують певні грошові виплати. Згідно з консультативним висновком дитячого психолога ОСОБА_9 від 03.01.2026 за результатами клінічного інтерв`ю з дитиною ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , психологічний розвиток дитини відповідає особливостям віку. Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 12.03.2026, яке набрало законної сили, шлюб між сторонами розірвано. Зі змісту такого судового рішення встановлено, що, звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_11 зазначав, що подружнє життя стало неможливим через систематичну неадекватну поведінку відповідачки, яка проявлялася у постійних конфліктах та скандалах без будь-яких обґрунтованих причин. Відповідачка неодноразово влаштовувала конфлікти у присутності дитини, подавала безпідставні заяви до правоохоронних органів та створювала напружену психологічну атмосферу в сім`ї. Попри численні спроби зберегти сім`ю та врегулювати побутові та емоційні суперечки, позитивного результату досягти не вдалося. За місцем спільного проживання сторін та їх малолітньої дитини неодноразово здійснювалися виклики поліції, складалися протоколи про адміністративні правопорушення за статтями 173-2, 173-8 КУпАП та виносилися термінові заборонні приписи стосовно ОСОБА_1 . Більшістю постанов судді першої інстанції або за результатами перегляду таких судом апеляційної інстанції провадження в справах про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства, невиконання термінового заборонного припису закрито в зв`язку з відсутністю в діях особи складу правопорушення. З листа Комунальної установи змішаного типу «Львівський міський центр соціальних послуг та реабілітації «Джерело» від 27.04.2026 встановлено, що до Філії по запобіганню та протидії домашньому насильству та/або насильству за ознакою статі КУЗТ ЛМЦСПР «Джерело» надійшли повідомлення від територіальних підрозділів Національної поліції України щодо факту вчинення домашнього насильства стосовно ОСОБА_4 . З метою з`ясування обставин вчинення домашнього насильства або реальної загрози його повторного вчинення здійснено відповідні заходи: постраждалій особі надано консультації у сфері протидії домашньому насильству, поінформовано про доступні послуги, зокрема можливість отримання юридичної, психологічної та соціальної допомоги, запропоновано можливість безпечного місця перебування - поселення до кризової кімнати, надано контакти мобільної бригади соціально-психологічної допомоги та інших служб. 10.01.2024 ОСОБА_4 звернулася щодо вчинення психологічного тиску чоловіка та свекрухи з приводу виховання дитини. Двічі протягом листопада 2024 року здійснено візит за адресою проживання сім`ї. 05.03.2025 ОСОБА_4 , серед іншого, повідомила, що планує їхати з дитиною за кордон з метою створення безпечних умов проживання. Крім цього, у провадженні Сихівського районного суду м. Львова перебуває спір між ОСОБА_11 та ОСОБА_4 про визначення місця проживання дитини ОСОБА_5 , 31.08.2022, рішення в якій не ухвалено. Ухвалою суду про забезпечення позову в вищевказаній справі до моменту вирішення справи по суті, серед іншого, встановлено ОСОБА_11 участь у вихованні та спілкуванні з його дитиною, а саме час для побачень «в живу» батька з сином у кожну суботу місяця під час перебування батька в країні фактичного місця перебування дитини. Так, судом, крім інших вищевказаних обставин, взято до уваги те, що ОСОБА_11 не надавав у будь-якій формі згоди на виїзд дитини за кордон та спільно з ОСОБА_4 здійснював право піклування на момент переміщення дитини. Разом з тим, шлюб між сторонами розірвано, відносини між ними є неприязними та були такими на момент виїзду матері з дитиною за кордон, що спричиняло неодноразові виклики поліції за місцем їх спільного проживання, складання протоколів про адміністративні правопорушення за статтями 173-2, 173-8 КУпАП, притягнення ОСОБА_1 в одному з таких випадків до відповідальності за ст. 173-2 КУпАП, а також винесення термінових заборонних приписів щодо нього. Крім цього, судом враховано, що на момент виїзду дитини з матір`ю за кордон місце проживання дитини з одним з батьків не було визначене. За вищевказаних обставин, на думку суду, спільне проживання дитини з обома батьками є неможливим, а негайне повернення дитини для проживання лише з батьком не відповідатиме фактично існуючому між ними порядку участі батьків у вихованні дитини. Також, суд вказав про те, що суттєвим є те, що в Україні запроваджено та діє правовий режим воєнного стану і бойові дії з різним характером та інтенсивністю ведуться на всій території України. Наведені обставини дають підстави для висновку, що існує серйозний ризик того, що негайне повернення дитини до місця її попереднього проживання в Україні поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди та суперечитиме її інтересам.

Із змісту оскаржуваного додаткового рішення Сихівського районного суду м.Львова від 06 серпня 2026 року вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст. ст. 133, 137, 139, 141, 270 ЦПК України та задовольняючи заяву частково, - виходив з того, що рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 19.06.2026 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , за участі третьої особи - Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, про визнання незаконним вивезення та утримання дитини за кордоном, зобов`язання повернути дитину відмовлено. На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником відповідача ОСОБА_3 надано акт приймання-передачі наданих послуг від 24.06.2026, який містить детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, квитанції на оплату послуг адвоката. Згідно з актом приймання-передачі наданих послуг від 24.06.2026, адвокатом надано такі юридичні послуги клієнту ОСОБА_4 : ознайомлення з матеріалами справи - 1 година, вартість 2500 грн; 06.04.2026 підготовка та подання до суду клопотання про зупинення провадження - 3 години, вартість 7 500 грн; 07.04.2026 представництво інтересів в судовому засіданні - 1 година, вартість 2500 грн; 10.04.2026 підготовка відзиву на позовну заяву - 8 годин, вартістю 20 000 грн; 10.04.2026 подання адвокатського запиту в ГУ НП у Львівській області щодо надання копії ТЗП - 1 година, вартість 2500 грн; 10.04.2026 подання адвокатського запиту в Сихівський орган опіки і піклування - 1 година, вартість 2500 грн; 17.04.2026 представництво інтересів в судовому засіданні - 1 година, вартість 2500 грн; 21.04.2026 подання адвокатського запиту в Центр соціальних послуг та реабілітації «Джерело» - 1 година, вартість 2500 грн, 15.04.2026 подання адвокатських запитів в Epam, АТ «Укрзалізниця», Санолайф, «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» - 2 години, вартість 5000 грн; 14.05.2026 представництво інтересів в судовому засіданні - 1 година, вартість 2500 грн;13.05.2026 підготовка письмових пояснень з долученням нових доказів - 2 години, вартість 5000 грн; 22.05.2026 представництво інтересів в судовому засіданні (3 год) - вартість 2500 грн; 03.06.2026 представництво інтересів в судовому засіданні - 1 година, вартість 2500 грн; 18.06.2026 представництво інтересів в судовому засіданні - 1 година, вартість 2500 грн, відшкодування витрат 29.04.2026 переклад документу про соцвиплати вартістю 2170 грн, 30.04.2026 переклад документу від Джобцентру щодо листа ОСОБА_1 вартістю 525 грн. Вартість виконаної роботи склала 65 195 грн. 21 квітня 2026 ОСОБА_4 сплачено на рахунок Адвокатського Бюро «Уляни Вовк» 37 500,00 грн. та 15.05.2026 - 20 195,00 грн. за надані послуги в рамках даної справи, а всього - 57 695,00 грн. Відповідно принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони. Крім того, при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з реальності та розумності розміру таких. Враховуючи все вищенаведене в сукупності, суть спору та причини виникнення такого, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн. На переконання суду, такий розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критеріям, закріпленим ЦПК України. Представником відповідача Вовк У.Я. на підтвердження витрат на оплату послуг перекладачів надано рахунки на оплату послуг Бюро перекладів «ТОП Переклад»: №Р2147483647/04/2026 від 30.04.2026, №Р2147483647/04/2026 від 29.04.2026, №Р123794346/05/2026 від 13.05.2026, №Р123794607/05/2026 від 27.05.2026, переписку щодо реквізитів для оплати послуг мовного центру «Victory» (ФОП ОСОБА_6 ), а також скріншоти квитанції про оплату таких послуг. Однак надана суду переписка щодо реквізитів для оплати послуг мовного центру «Victory» (ФОП ОСОБА_6 ) та скріншоти квитанцій на суму 1200 грн та 6 975 грн, не містять належних відомостей щодо платника та призначення платежу, що не дає можливості суду встановити, ким та за які саме послуги здійснено відповідні платежі. Рахунок на оплату послуг Бюро перекладів «ТОП «Переклад» №Р123794346/05/2026 від 13.05.2026 та квитанція до такого на суму 3600 грн містять відомості про нотаріальне засвідчення перекладу двох документів з української мови на німецьку мову, апостиль та переклад німецькою мовою, проте необхідності таких послуг, зокрема щодо перекладу документів з української мови на німецьку мову, для розгляду цієї справи судом не встановлено. Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що документально підтвердженими та такими, що безпосередньо пов`язані з розглядом цієї цивільної справи, є витрати на переклад відповідно до рахунків на оплату послуг Бюро перекладів «ТОП Переклад»: №Р2147483647/04/2026 від 30.04.2026 на суму 525 грн, №Р2147483647/04/2026 від 29.04.2026 на суму 2170 грн., №Р123794607/05/2026 від 27.05.2026 на суму 850 грн., що в загальному розмірі становить 3545 грн.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду в рішенні та додатковому рішенні, вцілому відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону, доводи ж скарг таких висновків суду не спростовують.

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_4 , за участі Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, як органу опіки та піклування про визнання незаконним вивезення та утримання дитини за кордоном, зобов`язання повернути дитину, в якій просив:

- визнати незаконним вивезення та утримання ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянка України, РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса проживання в Україні - АДРЕСА_1 ) на територію Федеративної Республіки Німеччина малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

- зобов`язати ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянка України, РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса проживання в Україні - АДРЕСА_1 ) повернути малолітню дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , до місця його постійного проживання Україні;

- у разі невиконання рішення суду у добровільному порядку, зобов`язати ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянка України, РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса проживання в Україні - АДРЕСА_1 ) передати малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 батькові ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянин України, РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса проживання в Україні - АДРЕСА_1 ) для забезпечення повернення дитини до постійного місця проживання в Україні;

- якщо ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянка України, РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса проживання в Україні - АДРЕСА_1 ) не виконає зобов?язання передати малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 на території Федеративної Республіки Німеччина батькові ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянин України, РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса проживання в Україні - АДРЕСА_1 ) - відібрати дитину та передати батькові ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянин України, РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса проживання в Україні - АДРЕСА_1 ) для забезпечення повернення дитини в державу постійного проживання - Україну;

- витрати, пов`язані з поверненням малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 до України, покласти на ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянка України, РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса проживання в Україні - АДРЕСА_1 ).

В обґрунтування позову зазначав, що між позивачем та 09 жовтня 2021 року було зареєстровано шлюб, про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) про що зроблено відповідний актовий запис №4671. Факт укладення шлюбу підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 , виданим 09 жовтня 2021 року. Від даного шлюбу сторони мають малолітню дитину: сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 , видане 06 вересня 2022 року Сихівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), відповідний актовий запис №796 від 06 вересня 2022 року. Після повномасштабного вторгнення подружжя разом з дитиною постійно проживали у місті Львові. У період з 2022 по 2024 рік фактичне місце проживання було: АДРЕСА_2 , у період з жовтня 2024 року по вересень 2025 року дитина проживала з позивачем та відповідачкою за адресою: АДРЕСА_1 , що встановлено ухвалою Сихівського районного суду м. Львова у справі №464/1269/25 від 26 вересня 2025 року. Проте, 18 вересня 2025 року відповідачка ОСОБА_4 , матір дитини, без згоди та попереднього інформування батька дитини - ОСОБА_1 , самовільно вивезла спільну малолітню дитину, ОСОБА_5 , з місця його постійного проживання ( АДРЕСА_1 ) в невідомому напрямку. Після того, як батько дитини, ОСОБА_1 , повернувся з роботи 18 вересня 2025 року та виявив, що вдома немає сина та його речей, він зателефонував дружині. У відповідь відповідачка повідомила, що вони перебувають у Республіці Польща. Дату та термін повернення дитини в Україну, адресу свого фактичного перебування разом з дитиною відповідачка повідомити відмовилась, не надаючи жодних аргументів та пояснень. Позивач відразу повідомив поліцію про зникнення свого сина - ОСОБА_5 . 20 жовтня 2025 року позивачу надано відповідь з поліції вих. №32764/39/01/08/25, з якої вбачається, що у відділі поліції №2 Львівського районного управління поліції №2 Головного управління Національної поліції у Львівській області розглянуто звернення щодо можливих, на думку ОСОБА_1 , неправомірних дій зі сторони дружини ( ОСОБА_4 ). Звернення зареєстровано в інформаційно - комунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» у відділі поліції № 2 ЛРУП № 2 ГУНП у Львівській області за № 32764 від 18.09.2025 року. Вжитими заходами на момент проведення перевірки поспілкуватись з даного приводу із дружиною ОСОБА_4 не представилось можливим, оскільки на неодноразові телефонні дзвінки не відповідала. Враховуючи викладене та беручи до уваги, що на думку органів поліції в діях відповідачки відсутні ознаки правопорушення, розгляд та перевірку за цим зверненням було припинено. 26 вересня 2025 року ОСОБА_1 надіслав офіційне повідомлення-звернення до своєї дружини, ОСОБА_4 на її електронну пошту, у якому просив повернути дитину за місцем її звичайного проживання - до м.Львова. У зазначеному зверненні також просив надати адресу фактичного проживання дитини, актуальні контактні дані, а також встановити тимчасовий графік щоденного спілкування з сином. Проте вказане звернення було проігноровано відповідачкою та залишено поза увагою. Окрім того, 17 жовтня 2025 року позивачем, в особі його представника адвоката Галич Ю.О., було скеровано заяву до Міністерства юстиції України Департаменту міжнародної правової допомоги про сприяння поверненню дитини в державу її постійного місця проживання відповідно до статті 8 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей. Вказану заяву зареєстровано за № 182952-33-25 від 20 жовтня 2025 року. Міністерство юстиції України листом вих.№154992/182952-33-25/12.3 від 27.10.2025 поінформувало позивача про те, що 24.10.2025 було спрямовано лист до Національної поліції України щодо встановлення місцезнаходження дитини на території держав, зазначених заявником у заяві про сприяння поверненню дитини. Проте, через відсутність протягом тривалого часу відповіді від Національної поліції України, 12.11.2025 представником позивача адвокатом Галич Ю.О. було скеровано адвокатський запит №12/11-25-4 щодо надання інформації. Так, Департаментом міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України за результатом розгляду адвокатського запиту надано відповідь вих. № 172644-2025 від 18.11.2025 (1291706). З вказаної відповіді вбачається, що до Департаменту надійшов запит Міністерства юстиції України №154462/182952-33-25/12.3 від 24.10.2025 стосовно встановлення місцезнаходження малолітньої особи - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зазначений запит опрацьовано Департаментом у межах наданих повноважень та згідно з вимогами чинного законодавства України. У свою чергу, 04.11.2025 Департаментом було отримано відповідь від Національного центрального бюро Інтерполу в Німеччині стосовно зазначеної у запиті малолітньої особи, а саме про те, що ОСОБА_7 перебуває разом із матір`ю на території Федеративної Республіки Німеччина. Інформація щодо конкретної адреси проживання німецькою стороною не надавалася. Окрім того, представником позивача також було скеровано адвокатський запит до Державної прикордонної служби України з метою отримання офіційної інформації про перетин державного кордону малолітнім ОСОБА_5 в супроводі відповідача. Так, за результатом розгляду адвокатського запиту Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України надав відповідь № 19/90652-25-Вих від 17.11.2025. Зі змісту вказаної відповіді вбачається, що відповідно до пунктів 12, 15 Положення про базу даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України, в`їхали на тимчасово окуповану територію України або виїхали з такої території» (далі - База даних), затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27.09.2022 № 614, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26.10.2022 за № 1319/38655, надіслано витяг з наявною у цій Базі даних інформацією щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України у період з 01.09.2025 по 17.11.2025 (станом на 11:01) зазначеною особою: Пункт пропуску: Р.Руська-Хребенне; Дата перетину: 18-09-2025 о 15:40; Напрям: виїзд; ПІБ: КОСТИШАК МАРК; Громадянство: Україна; Серія, № паспорта: НОМЕР_5 ; Дата народження: НОМЕР_6 ; Характеристика ТЗ: 765 Чернівці - Рава-Руська - Варшава. Враховуючи викладене, з отриманої інформації випливає, що малолітній син позивача був без згоди батька самовільно вивезений відповідачкою за кордон через Республіку Польща до Федеративної Республіки Німеччина. Так, до незаконного переміщення звичним місцем проживання дитини була Україна, а саме м.Львів, де дитина народилася та росла разом зі своїми батьками. Саме в Україні дитина відвідувала садок, мала спілкування з бабусею та дідусем, мала усталені побутові зв`язки, місце для проживання та розвитку, була належне медичне забезпечення, зростала в атмосфері цілковитої любові та турботи і саме до таких умов дитина звикла та була адаптована. За період проживання в Україні, а це від самого народження, дитина сформувала стійке та свідоме первинне соціальне оточення саме на території України. Це оточення включає сім`ю, а саме батька, матір, бабу та діда (батьків позивача), з якими вона постійно спілкувалася та які забезпечували емоційну стабільність дитини. Звертав увагу суду на те, що дитина вивезена до Федеративної Республіки Німеччина, державною мовою якої є німецька. Однак, дитина володіє українською мовою, яка є для нього рідною мовою спілкування, розвитку, навчання та емоційного вираження. Саме українською мовою дитина говорить про свої потреби, про те, що в неї болить та саме цією мовою дитина комунікує з оточуючими. Звертав увагу на те, що відповідачка не володіє німецькою мовою, і відсутність знання німецької мови створює серйозний ризик психологічної травматизації та соціальної дезадаптації насамперед для дитини, оскільки у дитини відсутня можливість не лише ефективного спілкування та навчання у новому середовищі, а навіть відсутня можливість виразити свої думки про елементарні речі та заявити про першочергові потреби. Перебування за таких умов у Федеративній Республіці Німеччина, де панує інша мова, означає те, що дитина на довгий проміжок часу, можливо навіть на роки, повністю втратила комунікаційний фундамент з оточуючими. Неможливість висловлення своїх бажань та почуттів, неможливість розвиватися належним чином, а цей вік є дуже важливим для розвитку, неминуче призведе до того, що дитина не зможе вчитися, а це в свою чергу - свідчить про порушення прав дитини на освіту та всебічний розвиток, і це прямо суперечить найкращим інтересам дитини. Різке вилучення дитини зі звичного соціального, дошкільного та культурного середовища, до якого дитина глибоко адаптувалася, призвело до порушення її звичного способу життя, до значної психологічної шкоди дитини, порушення її емоційної рівноваги та відчуття безпеки. Дитина не може зрозуміти та усвідомити, що відбулось та чому не може приїхати до свого тата, тобто не може усвідомити причин розлуки з батьком та неможливості спілкування з ним, що є психологічно складною та психотравмуючою ситуацією для малолітньої дитини, яка звикла до постійного спілкування та проведення часу з батьком. Яскравим доказом цього є відеозаписи, долучені до позову, де зафіксовано що дитина сумує за батьком, його любить, любить Україну та чітко зазначає про те, що в Німеччині йому не подобається і він хоче жити, як раніше, разом з батьком, тобто в Україні. Окрім цього, долучено відеозапис, де відповідачка не дає спілкуватися дитині з батьком, в результаті чого дитина плаче та зазнає психологічного насильства з боку матері - відповідачки у справі. Також, долучено відеозапис, де дитина питає за бабу і хоче спілкуватися з нею, однак відповідачка перешкоджає спілкуванню дитини з бабою і дідом, які присутні. З цього приводу звертав увагу суду на те, що право дитини на підтримання сімейних зв`язків із батьками та близькими родичами гарантується міжнародним та національним законодавством. Станом на момент незаконного вивезення дитини позивач ефективно здійснював право піклування про сина та належним чином опікувався ним, тобто реалізовував батьківську турботу, брав безпосередню та постійну участь у вихованні дитини та надалі має такий намір, тобто позивач фактично здійснював права піклування щодо дитини у розумінні ст. 3 Гаазької конвенції 1980 року. Більше того, позивач не давав відповідачу жодної згоди на переміщення дитини до Федеративної Республіки Німеччина.

У червні 2026 року ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 звернулась в суд із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якому просила:

- ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 65 195,00 грн. та витрати на оплату послуг перекладачів у розмірі 12 625,00 грн.

В обґрунтування заяви зазначала, що відповідачка ОСОБА_4 у своєму відзиві на позов (п.63) зазначила, що очікуваний розмір судових витрат на правову допомогу становить 55 000,00 грн. та заявила про намір подати всі докази на підтвердження понесених судових витрат протягом 5 днів після ухвалення рішення суду. 24 березня 2026 року між ОСОБА_4 та Адвокатським Бюро «Уляни Вовк» було укладено договір про надання правничої допомоги, відповідно до п.3.1. якого сторони погодили визначити вартість однієї робочої години у розмірі 2 500,00 грн. Відповідно до попереднього (орієнтовного) розрахунку вартості послуг, який міститься в Додатку до Договору, сторони погодили та визначили орієнтовний перелік послуг, які необхідно надати в рамках даної справи, а також кількість робочих годин, які очікується використати для надання таких послуг, на загальну суму 55 000,00 грн. 24 червня 2026 р. за результатами наданих послуг щодо представництва інтересів позивача в суді першої інстанції між ОСОБА_4 та Адвокатським Бюро «Уляни Вовк» було підписано акт приймання-передачі наданих послуг, який містить детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокаткою, та здійснених нею витрат, необхідних для надання правничої допомоги, на загальну суму 65 195,00 грн. 21 квітня 2026 р. ОСОБА_4 сплачено на рахунок Адвокатського Бюро «Уляни Вовк» 37 500,00 грн. та 15.05.2026 р. - 20 195,00 грн. за надані послуги в рамках даної справи, всього - 57 695,00 грн. Залишок до оплати за надані послуги становить 7500,00 грн., які будуть сплачені відповідачкою на рахунок АБ «Уляни Вовк» найближчим часом. Зазначала, що заявлена відповідачкою сума на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є співмірною із складністю справи та наданими адвокаткою послугами, часом, витраченим адвокаткою на надання послуг, інтенстивністью справи, а також її важливістю для відповідачки, а розмір витрат підтверджено належними доказами. Вказувала, що саме позивач був ініціатором судового розгляду справи, у зв`язку з чим відповідачка змушена була скористатись послугами адвоката. Зазначала, що в рамках даної справи подавався ряд документів, які потребували перекладу на українську мову. Зокрема, Мовному центру «Вікторі» (ФОП ОСОБА_6 ) відповідачем було оплачено за послуги перекладу суму 8 175,00 грн., а Бюро перекладів «Топ переклад» (ФОП ОСОБА_12 ) відповідачкою було оплачено за послуги перекладу суму 4 450,00 грн.

Переглядаючи оскаржуване рішення Сихівського районного суду м.Львова від 19 червня 2026 року, колегія суддів прийшла до таких висновків.

Як вбачається із матеріалів справи, правильно встановлено судом першої інстанції та сторонами не оспорювалось та не спростовано, - ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували в шлюбі з 2021 до 2026 року та є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 06.09.2022 року (т.1, а.с.17-18).

Крім цього, встановлено, що відповідачка ОСОБА_4 з малолітньою дитиною ОСОБА_5 18.09.2025 перетнула кордон з Республікою Польщею, що підтверджується інформацією Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 17.11.2025 (т.1, а.с.29-30).

Надалі, ОСОБА_4 з малолітнім ОСОБА_5 прибули до Федеративної Республіки Німеччини, де проживають до цього часу.

На момент виїзду матері та дитини за кордон позивач, відповідачка та дитина проживали за адресою орендованого житла: АДРЕСА_1 .

При цьому, ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та малолітній ОСОБА_5 є внутрішньо переміщеними особами.

Адресою ОСОБА_4 та малолітнього ОСОБА_5 як внутрішньо переміщених осіб зазначено: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_4 місця реєстрації на території України не має.

Малолітній ОСОБА_5 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 (т.1, а.с.16, 61-64).

ОСОБА_1 на даний час продовжує винаймати житло за адресою АДРЕСА_1 та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 . (витяг з реєстру Харківської територіальної громади т.1, а.с. 14).

Також, позивач ОСОБА_1 17.10.2025 звернувся до Міністерства юстиції України з заявою про сприяння поверненню дитини в державу її постійного місця проживання відповідно до статті 8 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, у якій зазначив усю відому йому інформацію щодо дитини, особу, яка вивезла дитину, та обставини вивезення дитини за кордон, а також про перешкоди в спілкуванні з дитиною (т1, а.с.22).

Форма такої заяви є додатком 1 до Порядку виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.07.2006 №952.

Відповідно до пунктів 4-8 Порядку виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.07.2006 №952 у разі надходження заяви про повернення дитини в Україну Мін`юст: 1) перевіряє заяву про повернення дитини на відповідність вимогам Конвенції; 2) у разі відсутності в заяві про повернення дитини інформації про дату виїзду дитини з України та/або в`їзду її в Україну - звертається до Адміністрації Держприкордонслужби на підставі заяви про повернення дитини із запитом щодо надання інформації про перетинання дитиною державного кордону; 3) у разі необхідності уточнення інформації про іноземну державу, в якій перебуває дитина, або про місце проживання дитини в цій державі - звертається до Національного центрального бюро Інтерполу на підставі заяви про повернення дитини з метою встановлення місця проживання дитини за кордоном; 4) надсилає центральному органу іноземної держави заяву про повернення дитини разом з пакетом необхідних документів; 5) роз`яснює можливість добровільного вирішення порушеного питання, зокрема через участь у медіації; 6) сприяє одержанню на запит центрального органу іноземної держави додаткової інформації від заявника; 7) у разі винесення іноземним компетентним органом рішення про відмову в поверненні дитини - повідомляє про це заявнику, у разі відсутності інформації про порядок і строки оскарження винесеного рішення, а також на письмове прохання заявника - сприяє заявнику в отриманні такої інформації від центрального органу іноземної держави; 8) інформує центральний орган іноземної держави про відкликання заяви про повернення дитини у разі відмови заявника від вимог щодо повернення дитини; 9) на письмове прохання заявника звертається до МЗС з метою залучення закордонної дипломатичної установи України для: вжиття заходів для захисту прав дитини, яка є громадянином України, якщо вона перебуває на території консульського округу, до прийняття рішення про задоволення заяви про повернення дитини; сприяння оформленню документів для забезпечення повернення дитини в Україну.

Крім цього, у разі надходження повідомлення про задоволення іноземним компетентним органом заяви про повернення дитини Мін`юст з метою повернення дитини також вживає ряд заходів, передбачених вищевказаним Порядком.

Департаментом міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України на виконання запиту Міністерства юстиції України отримано відповідь від Національного центрального бюро Інтерполу в Німеччині про те, що ОСОБА_7 перебуває разом з матір`ю на території Федеративної Республіки Німеччина (т.1, а.с.32).

Разом з тим, крім вищевказаної інформації, відсутні докази вчинення Міністерством юстиції України передбачених вказаним Порядком дій у випадку встановлення факту міжнародного викрадення дитини.

Також, з листа Міністерства юстиції України №14864/170717-33-26/12.1 від 18.09.2026 року, зокрема, вбачається, що заява про повернення дитини не перебуває на опрацюванні Міністерства Юстиції України і жодні подальші заходи за заявою про повернення дитини міністерством не вживаються у зв`язку із ненадходженням доопрацьованого пакету документів від представника заявника ОСОБА_13 .

Крім цього, позивач ОСОБА_1 звертався до Національної поліції України, якою повідомлено, що в діях дружини відсутні ознаки правопорушення, тому розгляд та перевірку звернення припинено (т.1, а.с.29).

За зверненням ОСОБА_1 до Служби у справах дітей Сихівського району проведено обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого встановлено, що для виховання та розвитку дитини створено належні умови (т.1, а.с.28).

З матеріалів справи, також, вбачається, що ОСОБА_4 та малолітній ОСОБА_8 дійсно проживають (легально перебувають) у Федеративній Республіці Німеччина, м.Хільдесгайм. ОСОБА_4 дозволена трудова діяльність, ОСОБА_8 відвідує дитячий садок, останні забезпечені житлом, медичним страхуванням та отримують грошові виплати (т.1, а.с.137-166).

Згідно з консультативним висновком дитячого психолога ОСОБА_9 від 03.01.2026 за результатами клінічного інтерв`ю з дитиною ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , психологічний розвиток дитини відповідає особливостям віку (т.1, а.с.167).

Також, згідно зі статтею 3 Гаазької конвенції переміщення або утримування дитини розглядаються як незаконні, якщо порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, в якій дитина постійно мешкала до її переміщення або утримування, за умови, що у момент переміщення або утримування ці права ефективно здійснювалися, колективно чи індивідуально, або могли б здійснюватися, якби не переміщення (утримування).

Також, у Гаазькій конвенції вживаються поняття «права піклування» і «права доступу», тлумачення яких обмежено виключно цілями Конвенції.

Так, права піклування означають сукупність прав, які стосуються турботи про дитину, зокрема, право опікуна визначати місце проживання дитини. Права доступу включають право спілкуватися з дитиною, у тому числі переміщувати її на обмежений час у інше місце, ніж місце постійного проживання(стаття 5 Конвенції).

Права піклування можуть виникнути на підставі законодавчого акта, рішення суду або акта органу, уповноваженого державою, чи внаслідок угоди, що спричиняє юридичні наслідки відповідно до законодавства України (стаття 3 Конвенції).

При визначенні поняття «постійне місце проживання» в контексті Гаазької конвенції судам слід враховувати такі обставини: реєстрація за місцем проживання; соціальні зв`язки дитини (відвідування дошкільного закладу, навчання у школі); наявність медичного страхування тощо. У випадках, коли перед вивезенням дитини з держави постійного проживання відсутні докази соціальної адаптації дитини, то враховуються обставини, що передували вивезенню дитини, зокрема, наміри та плани батьків щодо постійного місця проживання та заходи, що вживалися у цьому напрямі безпосередньо перед вивезенням дитини в Україну.

Враховуючи вказане, матеріалами справи встановлено та ніким з учасників не оспорено та не спростовано, що батько до зміни відповідачкою місця проживання дитини здійснював права піклування стосовно малолітнього ОСОБА_5 , оскільки проживав з ним за одною адресою та здійснював над ним піклування, а тому він, відповідно має право бути заявником за Конвенцією у такому спорі і відповідно вправі на свій вибір звертатись до суду і за місцем свого проживання чи постійним місцем проживання відповідачки, що зареєстроване у встановленому законом порядку.

Враховуючи вказане колегія суддів перевіряє доводи позивача щодо підставності його позову, відповідно до вимог Гаазької конвенції та необхідності задоволення його позовних вимог.

Також, як вказано вище, відповідно до ст. 3 Конвенції, переміщення або утримування дитини розглядаються як незаконні, якщо:

a) при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримування; та

b) у момент переміщення або утримування ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримування.

Так, судом першої інстанції правильно встановлено та доводами сторін не спростовано, що ОСОБА_11 не надавав у будь-якій формі згоди на виїзд дитини за кордон та спільно з ОСОБА_4 здійснював право піклування на момент переміщення дитини, а відтак слід вважати що мала місце незаконна зміна місця проживання дитини, її переміщення та утримання у Федеративній Республіці Німеччині з 18.09.2025 року.

Вказані переміщення та утримання є незаконними в розумінні Конвенції.

Однак, судом першої інстанції правильно враховано ряд обставин, які свідчать про, до певної міри, вимушеність таких кроків матері, необхідність, на теперішній час, залишення дитини сторін у державі теперішнього її перебування та відповідно безпідставність позовних вимог.

Так, згідно ст.ст.12 та 13 Конвенції, якщо дитина незаконно переміщена або утримується так, як це передбачено статтею 3, і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримування, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини.

Судовий і адміністративний орган, навіть у тих випадках, коли процедури розпочаті після сплину річного терміну, про який йдеться в попередньому пункті, також видає розпорядження про повернення дитини, якщо тільки немає даних про те, що дитина вже прижилася у своєму новому середовищі.

Якщо судовий або адміністративний орган в запитуваній державі має підстави вважати, що дитина була переміщена до іншої держави, він може зупинити процедури або відмовити в прийнятті заяви про повернення дитини.

Незважаючи на положення попередньої статті, судовий або адміністративний орган запитуваної держави не зобов`язаний видавати розпорядження про повернення дитини, якщо особа, установа або інший орган, що заперечує проти її повернення, доведуть, що:

a) особа, установа або інший орган, що піклуються про дитину, фактично не здійснювали права піклування на момент переміщення або утримування, або дали згоду на переміщення або утримування, або згодом дали мовчазну згоду на переміщення або утримування; або

b) існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку.

Судовий або адміністративний орган може також відмовити в розпорядженні про повернення дитини, якщо виявить, що дитина заперечує проти повернення і досягла такого віку і рівня зрілості, при якому слід брати до уваги її думку.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 12.03.2026, яке набрало законної сили, шлюб між сторонами розірвано. Зі змісту цього судового рішення встановлено, що, звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_11 зазначав, що подружнє життя стало неможливим через систематичну неадекватну поведінку відповідачки, яка проявлялася у постійних конфліктах та скандалах без будь-яких обґрунтованих причин. Відповідачка неодноразово влаштовувала конфлікти у присутності дитини, подавала безпідставні заяви до правоохоронних органів та створювала напружену психологічну атмосферу в сім`ї. Попри численні спроби зберегти сім`ю та врегулювати побутові та емоційні суперечки, позитивного результату досягти не вдалося.

Факти частих конфліктів між ними протягом подружнього життя, сторони не заперечили та визнали в суді апеляційної інстанції.

Крім цього, у провадженні Сихівського районного суду м. Львова перебуває спір між ОСОБА_11 та ОСОБА_4 про визначення місця проживання дитини ОСОБА_5 , 31.08.2022, рішення в цій справі на даний момент не ухвалене.

Відтак, на момент виїзду дитини з матір`ю за кордон місце проживання дитини з одним з батьків не було визначене.

Ухвалою суду про забезпечення позову в вищевказаній справі до моменту вирішення справи по суті, серед іншого, встановлено ОСОБА_11 участь у вихованні та спілкуванні з його дитиною, а саме час для побачень «в живу» батька з сином у кожну суботу місяця під час перебування батька в країні фактичного місця перебування дитини.

Тому, колегія суддів звертає, також, увагу і на те, що допоки триває спір про визначення місця проживання дитини ОСОБА_5 між сторонами, рішення в якій не ухвалено; те, що у сторін фактично немає на даний час спільного місця проживання в Україні та бути не може через розірвання шлюбу, конфліктність їх стосунків та різних бачень та поглядів на виховання, догляд, опіку над дитиною, - до батька за місцем його проживання дитина повернута не може бути, без врахування прав матері стосовно дитини, що правильно враховано судом першої інстанції, а батько способу переміщення дитини та повернення її з Німеччини до України з врахуванням інтересів усіх зацікавлених осіб не навів.

Окрім того, як правильно вказано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, - за місцем спільного проживання сторін та їх малолітньої дитини ( АДРЕСА_1 неодноразово здійснювалися виклики поліції, складалися протоколи про адміністративні правопорушення за статтями 173-2, 173-8 КУпАП, а також, стосовно позивача, як кривдника, за короткий період часу, було складено шість термінових заборонних приписів: АА 610221 від 26.02.2025 року, АА610215 від 19.02.2025, АА 448713 від 25.11.2024, АА 448479 від 17.11.2024, АА 448725 від 17.11.2024, АА 428034 від 26.12.2023 (т.1, а.с.121-125).

Окрім того, такі термінові заборонні приписи стосовно кривдника були оглянуті колегією суддів і в судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

Так, наприклад, 17.11.2024 року інспектором СПДН ВП ЛРУП №2 ГУНП у Львівській області було видано терміновий заборонний припис стосовно кривдника ОСОБА_1 , у зв`язку зі скоєнням ним домашнього насильства психологічного характеру та заборонено в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою ( ОСОБА_4 ). Вказаний терміновий заборонний припис стосовно кривдника було винесено строком на 3 дні з 11 год. 30 хв. 17.11.2024 року по 20.11.2024.

17.11.2024 року інспектором СПДН ВП ЛРУП №2 ГУНП у Львівській області було видано терміновий заборонний припис стосовно кривдника ОСОБА_1 , у зв`язку зі скоєнням ним домашнього насильства психологічного характеру та заборонено в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою ( ОСОБА_4 ). Вказаний терміновий заборонний припис стосовно кривдника було винесено строком на 3 дні з 11 год. 30 хв. 17.11.2024 року по 20.11.2024.

25.11.2024 року інспектором СПДН ВП ЛРУП №2 ГУНП у Львівській області було видано терміновий заборонний припис стосовно кривдника ОСОБА_1 серії АА №448725, у зв`язку зі скоєнням ним домашнього насильства психологічного та фізичного характеру та заборонено в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою ( ОСОБА_4 ). Вказаний терміновий заборонний припис стосовно кривдника було винесено строком на 5 днів з 22 год. 00 хв. 25.11.2024 року по 30.11.2024, тощо.

Жоден з цих приписів не було оскаржено чи скасовано, що підтверджує ту обставину, що позивачем вчинялось насильство психологічного та фізичного характеру по відношенню до відповідачки, чого апелянтом не спростовано.

Окрім того, до матеріалів справи долучено ряд постанов у справах про адміністративні правопорушення вчинені ОСОБА_1 (т.1, а.с.128-135).

Однією з таких постанов Сихівського районного суду м.Львова від 24 січня 2024 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340 (триста сорок) грн. Так, судом було встановлено, що факт вчинення та вина ОСОБА_1 в скоєнні правопорушення передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП стверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАВ №212995 від 26.12.2023, оглянутими при розгляді справи відеозаписами, письмовими поясненнями потерпілої ОСОБА_4 та її поясненнями даними при розгляді справи, рапортом від 26.12.2023.

Також, з листа Комунальної установи змішаного типу «Львівський міський центр соціальних послуг та реабілітації «Джерело» від 27.04.2026 встановлено, що до Філії по запобіганню та протидії домашньому насильству та/або насильству за ознакою статі КУЗТ ЛМЦСПР «Джерело» надійшли повідомлення від територіальних підрозділів Національної поліції України щодо факту вчинення домашнього насильства стосовно ОСОБА_4 . З метою з`ясування обставин вчинення домашнього насильства або реальної загрози його повторного вчинення здійснено відповідні заходи: постраждалій особі надано консультації у сфері протидії домашньому насильству, поінформовано про доступні послуги, зокрема можливість отримання юридичної, психологічної та соціальної допомоги, запропоновано можливість безпечного місця перебування - поселення до кризової кімнати, надано контакти мобільної бригади соціально-психологічної допомоги та інших служб. 10.01.2024 ОСОБА_4 звернулася щодо вчинення психологічного тиску чоловіка та свекрухи з приводу виховання дитини. Двічі протягом листопада 2024 року здійснено візит за адресою проживання сім`ї. 05.03.2025 ОСОБА_4 , серед іншого, повідомила, що планує їхати з дитиною за кордон з метою створення безпечних умов проживання (т1, а.с.218-219).

Відтак, зважаючи на значну кількість конфліктних ситуацій між сторонами, що визнає і позивач; вчинення насильства позивачем над відповідачкою, що підтверджується терміновими заборонними приписами стосовно кривдника, судовим рішенням та іншими непрямими доказами, - слід, також, вважати очевидним, що малолітня дитина була як очевидцем цих подій та не могла не зазнати негативного впливу від таких, та відповідно не могла не бути жертвою насильства в сім`ї.

Відповідно, наведене в своїй сукупності вказує на те, що між сторонами існують спірні, напружені та конфліктні стосунки, відсутність взаєморозуміння, зокрема, стосовно спілкування, догляду, опіки, виховання дитини.

Все це у своїй сукупності вказує на значний ризик повторення таких ситуацій між сторонами та потенційне спричинення такими фізичної та психічної шкоди дитині сторін та створюватиме для дитини нетерпиму обстановку.

Окрім того, те, що в Україні дитині загрожує заподіяння фізичної чи психологічної шкоди, створення нетерпимої обстановки, незалежно від дій чи бездіяльності сторін, вказує і те, що в Україні триває війна через агресивні дії та напад росії та введений воєнний стан.

Так, указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

15 березня 2022 року Верховна Рада ухвалила Закон про затвердження Указу Президента України №133/2022 від 14 березня 2022 року "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні".

Указом передбачено продовження строку дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

21 квітня 2022 року Верховна Рада ухвалила Закон про затвердження Указу Президента України №259/2022 від 18 квітня 2022 року "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні".

Указом передбачено продовження строку дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України № 2263-IX від 22 травня 2022 року продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

Указом Президента України від 12 серпня 2022 року №341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України № 2500-IX від 15 серпня 2022 року продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.

Указом Президента України від 07 листопада 2022 року № 757/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України № 2738-IX від 16 листопада 2022 року продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.

Указом Президента України 06 лютого 2023 року № 58/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України № 2915-IX від 07 лютого 2023 року продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.

Указом Президента України від 1 травня 2023 року №254/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України № 3057-IX від 02 травня 2023 року продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб.

Указом Президента України від 26 липня 2023 року №451/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України № 3275-IX від 27 липня 2023 року продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб.

Указом Президента України від 06 листопада 2023 року № =7341/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України № 3429-IX від 08 листопада 2023 року продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб.

Указом Президента України від 05 лютого 2024 року №49/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України № 3564-IX від 06 лютого 2024 року продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб.

Указом Президента України від 06 травня 2024 року №271/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №3684-IX від 08 травня 2024 року продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб.

Указом Презинда України від 23 липня 2024 року №469/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №3891-ІХ від 23 липня 2024 року продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб.

Указом Презинда України від 28 жовтня 2024 року №740/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №4024-ІХ від 29 жовтня 2024 року продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 10 листопада 2024 року строком на 90 діб.

Указом Президента України від 14 січня 2025 року №26/2025 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 15 січня 2025 року № 4220-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 8 лютого 2025 року строком на 90 діб.

Указом Президента України від 15 квітня 2025 року №235/2025 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 16 квітня 2025 року № 4356-IX продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 9 травня 2025 року строком на 90 діб.

Указом Президента України від 14 липня 2025 року №478/2025«Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 15 липня 2025 року № 4524-IX продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 7 серпня 2025 року строком на 90 діб.

Указом Президента України від 20 жовтня 2025 року № 793/2025 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 21 жовтня 2025 року № 4643-IX продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 5 листопада 2025 року строком на 90 діб.

Указом Президента України від 12 січня 2025 року № 40/2026 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 14 січня 2026 року № 4757-IX продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 3 лютого 2026 року строком на 90 діб.

Указом Президента України від 27 квітня 2026 року № 342/2026 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 28 квітня 2026 року № 4857-IX продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 4 травня 2026 року строком на 90 діб.

Указом Президента України від 13 липня 2026 року № 596/2026 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 14 липня 2026 року № 4928-IX продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 2 серпня 2026 року строком на 90 діб.

Також, слід вказати і про те, що бойові дії (зокрема, обстріли територій, загроза вибухів, руйнувань, заподіяння тілесних ушкоджень, тощо) існують на всій без виключення території України, в тому числі і у м.Львові, де якнайменше десятки разів через агресивні воєнні дії росії мали місце вибухи, руйнування, заподіяння шкоди життю та здоров`ю людей, що є загальновідомим та доказування не потребує.

Крім наведеного, позивачем заявлено вимогу про зобов`язання ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянка України, РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса проживання в Україні - АДРЕСА_1 ) повернути малолітню дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , до місця його постійного проживання Україні.

Однак, колегія суддів повторно звертає увагу на те, що позивач не вказує конкретного місця проживання, в яке потрібно повернути дитину, оскільки як встановлено вище, шлюб між сторонами розірвано, а відтак слід вважати, що сторони не можуть проживати разом у АДРЕСА_1 . Окрім того, відповідачка зареєстрованого в встановленому законом порядку місця проживання в Україні не має, а малолітній ОСОБА_5 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

Отже, незважаючи на незаконне переміщення та утримання дитини відповідачкою, враховуючи те, що існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову та правомірно відмовив у задоволенні такого.

Що стосується оскаржуваного додаткового рішення Сихівського районного суду м.Львова від 06 серпня 2026 року, то колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати;

3) судом не вирішено питання про судові витрати;

4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Згідно ст. 133 ЦПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ч.1, ч.2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Згідно ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно ч.ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Таким чином, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження), а також документи, що свідчать про фактичне надання таких послуг.

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Вказане відповідає правовій позиції викладеній в постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі №671/1957/20.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представницею відповідачки Вовк У.Я. надано акт приймання-передачі наданих послуг від 24.06.2026, який містить детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокаткою.

Так, з вказаного акту вбачається, що бюро надало, а клієнтка прийняла наступні послуги в рамках справи №464/1416/26 на загальну суму 65195,00 грн.:

1. Ознайомлення з матеріалами справи - 1 год. - 2500,00 грн.;

2. 06.04.2026 року. Підготовка та подання до суду клопотання про зупинення провадження - 3 год. - 7500,00 грн.;

3. 07.04.2026 року. Представництво інтересів в судовому засіданні - 1 год. - 2500,00 грн.;

4. 10.04.2026 року. Підготовка відзиву на позовну заяву - 8 год. - 2000,00 грн.;

5. 10.04.2026 року. Подання адвокатського запиту в ГУ НП у Львівській області щодо надання копії ТЗП - 1 год. - 2500,00 грн.;

6. 10.04.2026 року. Подання адвокатського запиту в Сихівський орган опіки і піклування - 1 год. - 2500,00 грн.;

7. 17.04.2026 року. Представництво інтересів в судовому засіданні - 1 год. - 2500,00 грн.;

8. 21.04.2026 року. Подання адвокатського запиту в Центр соціальних послуг та реабілітації «Джерело» - 1 год. - 2500,00 грн.;

9. 15.04.2026 року. Подання адвокатського запиту в Epam, АТ Укразалізниці, Санодайф, «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» - 2 год. - 5000,00 грн.;

10. 14.05.2026 року. Представництво інтересів в судовому засіданні - 1 год. - 2500,00 грн.;

11. 13.05.2026 року. Підготовка письмових пояснень з дорученням нових доказів - 2 год. - 5000,00 грн.;

12. 22.05.2026 року. Представництво інтересів в судовому засіданні - 1 год. - 2500,00 грн.;

13. 03.06.2026 року. Представництво інтересів в судовому засіданні - 1 год. - 3500,00 грн.;

14. 18.06.2026 року. Представництво інтересів в судовому засіданні - 1 год. - 2500,00 грн.;

15. Відшкодування витрат. 29.04.2026 переклад документу про соцвиплати 2170 грн. 30.04.2026 року переклад документу від Джобцентру щодо листа ОСОБА_1 525 грн. - 2695,00 грн.

Всього витрачено 25 годин, а вартість виконаної роботи склала 65195,00 грн.

Також, до матеріалів справи долучено квитанції на оплату послуг адвоката.

Так, що стосується доводів позивача про те, що звертаючись із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, представниця відповідачки не навела та не підтвердила поважності причин неподання доказів понесення витрат до закінчення судових дебатів, як того вимагає ч. 1 ст. 246 ЦПК України, то колегія суддів зазначає, що такі є безпідставними, оскільки як вбачається з матеріалів справи (т.1, а.с.113-119), представниця ОСОБА_4 у відзиві на апеляційну скаргу заявила попередню суму судових витрат на правову допомогу понесену в суді першої інстанції та протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду першої інстанції звернулась із заявою про ухвалення додаткового рішення, а саме 24.06.20256 року, тоді як рішення Сихівського районного суду м.Львова винесене 19 червня 2026 року та отримане відповідачкою 19.06.2026 року (т.2, а.с.20), а відтак заяву щодо витрат на правничу допомогу подано у строк, встановлений ч. 8 ст. 141 ЦПК України, що правильно встановлено судом першої інстанції.

Також, беручи до уваги складність та категорію справи, виконані адвокаткою роботи (надані послуги), час, витрачений адвокаткою на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсяг наданих послуг та виконаних робіт, предмет спору, обґрунтованість та пропорційність наданих послуг до предмета спору, а також враховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, те, що позивачем було подано заперечення на заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, обґрунтовуючи її не співмірністю заявленого розміру витрат на правничу допомогу, те, що рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 19 червня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, а вказаною постановою таке залишено без змін, - колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ціна послуг наданих представницею відповідачки в суді першої інстанції становить 15000,00 грн., підставно вважаючи таку суму достатньою та співмірною складності справи та діям, що вчинені представницею сторони при її розгляді.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що складання заяв та клопотань стосовно судових витрат не є наданням правової допомоги у розумінні та Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі №910/9714/22 від 02 лютого 2024 року.

Також, відповідно до ч. 6 ст. 139 ЦПК розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Так, представницею відповідачки ОСОБА_3 на підтвердження витрат на оплату послуг перекладачів надано рахунки на оплату послуг Бюро перекладів «ТОП Переклад»: №Р2147483647/04/2026 від 30.04.2026, №Р2147483647/04/2026 від 29.04.2026, №Р123794346/05/2026 від 13.05.2026, №Р123794607/05/2026 від 27.05.2026, переписку щодо реквізитів для оплати послуг мовного центру «Victory» (ФОП ОСОБА_6 ), а також скріншоти квитанції про оплату таких послуг.

Однак, надана суду переписка щодо реквізитів для оплати послуг мовного центру «Victory» (ФОП ОСОБА_6 ) та скріншоти квитанцій на суму 1200 грн та 6 975 грн, не містять належних відомостей щодо платника та призначення платежу, що не дає можливості суду встановити, ким та за які саме послуги здійснено відповідні платежі, що правильно встановлено судом першої інстанції.

Окрім того, судом першої інстанції, також, правильно встановлено, що рахунок на оплату послуг Бюро перекладів «ТОП «Переклад» №Р123794346/05/2026 від 13.05.2026 та квитанція до такого на суму 3600 грн. містять відомості про нотаріальне засвідчення перекладу двох документів з української мови на німецьку мову, апостиль та переклад німецькою мовою, проте необхідності таких послуг, зокрема щодо перекладу документів з української мови на німецьку мову, для розгляду цієї справи судом не встановлено.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що документально підтвердженими та такими, що безпосередньо пов`язані з розглядом цієї цивільної справи, є витрати на переклад відповідно до рахунків на оплату послуг Бюро перекладів «ТОП Переклад»: №Р2147483647/04/2026 від 30.04.2026 на суму 525 грн, №Р2147483647/04/2026 від 29.04.2026 на суму 2170 грн., №Р123794607/05/2026 від 27.05.2026 на суму 850 грн., що в загальному розмірі становить 3545 грн.

Зважаючи на наведене доводи апеляційних скарг вцілому слід визнати безпідставними, а самі скарги на рішення Сихівського районного суду м.Львова від 19 червня 2026 року та на додаткове рішення Сихівського районного суду м.Львова від 06 серпня 2026 року слід залишити без задоволення, рішення ж суду, як і додаткове рішення як такі, що відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційні скарги ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду м.Львова від 19 червня 2026 року та додаткове рішення Сихівського районного суду м.Львова від 06 серпня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення постанови безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 28 вересня 2026 року.

Головуючий: Я.А. Левик

Судді: Н.П. Крайник

М.М. Шандра