ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"01" вересня 2026 р. Справа№ 910/1231/26
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Буравльова С.І.
Шапрана В.В.
секретар судового засідання - Король Д.А.
учасники справи:
від позивача : Гамей В.В.;
від відповідача : Приходько Т.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Приватного підприємства "Екофреш" та Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк"
на рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2026
у справі №910/1231/26 (суддя - Балац С.В.)
за позовом приватного підприємства "Екофреш";
до публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк";
про визнання рішень протиправними та незаконними
УСТАНОВИВ:
Приватне підприємство "ЕКОФРЕШ" звернулося до господарського суду міста Києва із позовом до публічного акціонерного товариства акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" про визнання рішень протиправними та незаконними.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем без належного правового обґрунтування відмовлено у задоволенні заяви позивача про застосування мораторію на нарахування та сплату грошового зобов`язання за укладеним між сторонами спору договором про приєднання до Правил надання кредиту клієнтам мікро-, малого та середнього бізнесу за Програмою фінансової державної підтримки суб`єктів малого та середнього підприємництва "Доступні кредити 5-7-9 %" в АБ "УКРГАЗБАНК" від 30.09.2021 № 1724/2021/ООД-МСБ, що призвело до звернення позивача до господарського суду з наступними позовними вимогами:
- визнати протиправним і незаконним рішення відповідача від 30.10.2025 № 132/35590/2025 прийняте за результатами розгляду заяви позивача про застосування мораторію за договором про приєднання до Правил надання кредиту клієнтам мікро-, малого та середнього бізнесу за Програмою фінансової державної підтримки суб`єктів малого та середнього підприємництва "Доступні кредити 5-7-9 %" в АБ "УКРГАЗБАНК" від 30.09.2021 № 1724/2021/ООД-МСБ;
- визначити темпоральні межі застосування мораторію до зобов`язань позивача за договором про приєднання до Правил надання кредиту клієнтам мікро-, малого та середнього бізнесу за Програмою фінансової державної підтримки суб`єктів малого та середнього підприємництва "Доступні кредити 5-7-9 %" в АБ "УКРГАЗБАНК" від 30.09.2021 № 1724/2021/ООД-МСБ з 03.10.2025 на час дії воєнного стану в Україні та протягом одного року з дня його припинення або скасування;
- визнати протиправним і незаконним рішення відповідача від 24.12.2025 № 132/41129/2025 прийняте за результатами розгляду заяви позивача про застосування мораторію за договором про приєднання до Правил надання кредиту клієнтам мікро-, малого та середнього бізнесу за Програмою фінансової державної підтримки суб`єктів малого та середнього підприємництва "Доступні кредити 5-7-9 %" в АБ "УКРГАЗБАНК" від 30.09.2021 № 1724/2021/ООД-МСБ.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.06.2026 у справі №910/1231/26 позов задоволено частково. Визнано протиправним і незаконним рішення публічного акціонерного товариства акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" від 24.12.2025 № 132/41129/2025 прийняте за результатами розгляду заяви приватного підприємства "ЕКОФРЕШ" про застосування мораторію за договором про приєднання до Правил надання кредиту клієнтам мікро-, малого та середнього бізнесу за Програмою фінансової державної підтримки суб`єктів малого та середнього підприємництва "Доступні кредити 5-7-9 %" в АБ "УКРГАЗБАНК" від 30.09.2021 № 1724/2021/ООД-МСБ. У задоволенні решти вимог відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, ПП "Екофреш" подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2026 у справі № 910/1231/26 в частині незадоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
В обгрунування своїх вимог апелянт посилається на те, що суд надав вирішального значення використанню в заяві від 02.10.2025 скорочених найменувань позичальника і банку. На думку підприємства, інші реквізити заяви дозволяли однозначно встановити сторони та кредитний договір; банк прийняв заяву й розглянув її по суті.
Крім того, відмова банку від 30.10.2025, за твердженням підприємства, не містить передбачених пунктом 25 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України відомостей про групу пов`язаних контрагентів, критерії її визначення та розрахунку сукупного річного доходу. Апелянт наголошує, що суд установив відсутність розрахунку, проте не надав цій обставині належної оцінки.
Також Підприємство вважає, що банк обмежився посиланням на недостатність відомостей для аналізу доходу, а суд фактично обґрунтував правомірність відмови власними мотивами замість перевірки мотивів, наведених банком.
За твердженням апелянта відмова у визначенні часових меж мораторію є наслідком помилкового вирішення вимоги щодо рішення банку від 30.10.2025. Підприємство просить підтвердити застосування мораторію до його зобов`язань з 03.10.2025 на час дії воєнного стану та протягом року після його припинення або скасування, зокрема для визначеності під час виконавчого провадження.
Також від Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" надійшла апеляційна скарга на зазначене рішення, у якій заявник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2026 у справі № 910/1231/26 в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник посилається на те, що оскаржуване рішення є необґрунтованим і таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Крім того, на думку апелянта, під час розгляду справи судом першої інстанції неповно та неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи, неправильно досліджено докази та надано їм невірну оцінку. Так, за твердженням апелянта, місцевим господарським судом необґрунтовано було задоволено позовні вимоги. Зокрема апелянт стверджує, що суд неправильно визначив співвідношення вартості заставного майна. За твердженням апелянта, на день укладення кредитного договору - 30.09.2021 - вартість майна на тимчасово окупованій території становила близько 34 %, а не 51,39 %, як установив суд. Транспортні засоби не підлягали включенню до розрахунку, оскільки договір їх застави укладено пізніше - 17.11.2021.
Позивач, на думку банку, не підтвердив перебування рухомого заставного майна на відповідній території станом на день подання заяви про застосування мораторію.
При цьому апелянт стверджує, що суд не оцінив доводів банку щодо строків підтвердження втрати транспортних засобів: конкретне заставне майно, як стверджує банк, було додано до матеріалів кримінального провадження лише 01.10.2025, тоді як сам витяг з ЄРДР датований 16.06.2023.
Також апелянт посилається на чинне рішення про стягнення кредитної заборгованості, відкриті виконавчі провадження та виплату державної гарантії. На його думку, застосування мораторію перешкодить стягненню заборгованості перед банком і бюджетом. Також банк зазначає, що нарахування процентів за кредитом припинено з 30.09.2023.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2026 зокрема відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами Приватного підприємства "Екофреш" та Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2026 у справі № 910/1231/26, об`єднано апеляційні скарги Приватного підприємства "Екофреш" та Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2026 у справі № 910/1231/26 в одне апеляційне провадження, апеляційні скарги призначено до розгляду на 26.08.2026.
У судовому засіданні 26.08.2026 було оголошено перерву до 01.09.2026.
30.07.2026 через систему «Електронний суд» від Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" надійшов відзив на апеляційну скаргу у якому він просив суд рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
04.08.2026 через систему «Електронний суд» від Приватного підприємства "Екофреш" надійшов відзив на апеляційну скаргу у якому він просив суд рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як убачається з матеріалів справи, 30.09.2021 між Приватним підприємством «ЕКОФРЕШ» як позичальником та Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк «УКРГАЗБАНК» як кредитором укладено договір про приєднання до Правил надання кредиту клієнтам мікро-, малого та середнього бізнесу за Програмою фінансової державної підтримки суб`єктів малого та середнього підприємництва «Доступні кредити 5- 7- 9 %» в АБ «УКРГАЗБАНК» № 1724/2021/ООД-МСБ (далі - Кредитний договір).
За умовами Кредитного договору позивач у повному обсязі акцептував Правила, розміщені на офіційному вебсайті відповідача, погодився з ними та зобов`язався їх виконувати. Загальний ліміт кредитної лінії становив 17 000 000,00 грн, а строк кредитування визначено з 30.09.2021 до 29.09.2023 включно. Погашення кредиту мало здійснюватися відповідно до погодженого сторонами графіка зменшення ліміту кредитування. На позичальника також покладено обов`язок сплачувати комісії у розмірах і порядку, передбачених тарифами, наведеними в додатку № 2 до Кредитного договору.
Посилаючись на пункт 23 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, позивач звернувся до відповідача із заявою від 02.10.2025 № 02/10 про застосування мораторію на нарахування та сплату грошових зобов`язань за Кредитним договором.
За результатами розгляду цієї заяви банк листом від 30.10.2025 № 132/35590/2025 відмовив у застосуванні мораторію. Відмову обґрунтовано тим, що заява не відповідала вимогам підпунктів 1 і 2 пункту 24 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України щодо зазначення повних найменувань позичальника та кредитора. Крім того, банк послався на неможливість перевірити відповідність позичальника критеріям, передбаченим підпунктами 1 і 5 пункту 23 цього розділу, оскільки не було надано фінансової звітності контрагентів, які, на думку банку, входять разом із позичальником до групи пов`язаних контрагентів, що унеможливило визначення їх сукупного річного доходу за 2021 та 2024 роки.
27.11.2025 позивач повторно звернувся до банку із заявою № 27/11 про застосування мораторію. Листом від 24.12.2025 № 132/41129/2025 відповідач повторно відмовив у задоволенні заяви. Підставою цієї відмови зазначено невідповідність позичальника вимогам підпункту 4 пункту 23 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України в частині співвідношення оціночної вартості предметів застави та іпотеки станом на дату укладення Кредитного договору, а також відсутність доказів перебування рухомого майна на території активних бойових дій.
Вважаючи зазначені рішення банку протиправними та недостатньо вмотивованими, позивач звернувся до господарського суду з вимогами про:
визнання протиправним і незаконним рішення відповідача, оформленого листом від 30.10.2025 № 132/35590/2025;
визначення темпоральних меж застосування мораторію до зобов`язань позивача за Кредитним договором із 03.10.2025 на період дії воєнного стану в Україні та протягом одного року з дня його припинення або скасування;
визнання протиправним і незаконним рішення відповідача, оформленого листом від 24.12.2025 № 132/41129/2025.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить із такого.
Пунктом 23 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України передбачено право позичальника, який є суб`єктом господарювання, протягом дії воєнного стану звернутися до кредитора із заявою про застосування мораторію на нарахування та сплату коштів за грошовим зобов`язанням за договором кредиту, включаючи основну суму кредиту, проценти, комісії та інші платежі. Реалізація цього права залежить від одночасної відповідності позичальника встановленим законом критеріям.
Зокрема, відповідно до підпункту 1 пункту 23 сукупний річний дохід позичальника за 2021 рік, визначений з урахуванням контрагентів, які разом із ним входять до групи пов`язаних контрагентів за критеріями Національного банку України, не повинен перевищувати суму, еквівалентну 50 млн євро за середньорічним курсом Національного банку України.
Підпунктом 5 цього пункту передбачено, що сукупний річний дохід позичальника за попередній звітний рік, також визначений з урахуванням відповідних пов`язаних контрагентів, не повинен перевищувати 75 % його річного доходу за 2021 рік. Альтернативною умовою є зменшення загальної площі сільськогосподарських угідь, які перебувають у користуванні позичальника на день подання заяви, до рівня, що не перевищує 50 % площі таких угідь у 2021 році. Під час такого розрахунку не враховуються угіддя, розташовані на визначених законодавством територіях активних бойових дій або тимчасово окупованих територіях України.
Пунктом 25 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України встановлено обов`язок кредитора належним чином мотивувати рішення про відмову в застосуванні мораторію. Якщо відмова пов`язана з невідповідністю позичальника критеріям, установленим підпунктами 1 і 5 пункту 23, кредитор повинен зазначити склад групи пов`язаних контрагентів, критерії Національного банку України, за якими кожного з них включено до такої групи, значення відповідних критеріїв, а також навести розрахунок сукупного річного доходу позичальника та пов`язаних із ним контрагентів за 2021 рік і останній звітний рік.
У рішенні відповідача від 30.10.2025 № 132/35590/2025 відповідного розрахунку немає. У ньому також не визначено складу групи пов`язаних контрагентів і не наведено критеріїв Національного банку України, на підставі яких конкретних контрагентів було віднесено до такої групи. Отже, посилання банку на неможливість перевірити сукупний річний дохід позичальника саме по собі не відповідає вимогам до мотивування відмови, встановленим пунктом 25 зазначеного розділу ЦК України.
Водночас це не є єдиною підставою, покладеною банком в основу рішення від 30.10.2025. Відповідач також установив невідповідність заяви позивача формальним вимогам до її змісту.
За підпунктами 1 і 2 пункту 24 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у заяві про застосування мораторію мають бути зазначені повні найменування позичальника та кредитора, їх місцезнаходження, поштові індекси, ідентифікаційні коди, засоби зв`язку та інші передбачені законом відомості.
Із заяви від 02.10.2025 № 02/10 вбачається, що позичальника в ній зазначено як «ПП "ЕКОФРЕШ"» замість повного найменування - Приватне підприємство «ЕКОФРЕШ». Найменування кредитора наведено як «Публічне акціонерне товариство "УКРГАЗБАНК"» замість повного найменування - Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «УКРГАЗБАНК».
Таким чином, під час подання первинної заяви позивач не дотримався вимог підпунктів 1 і 2 пункту 24 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України. Наявність цього самостійного та зазначеного у рішенні банку порушення виключає підстави для визнання рішення від 30.10.2025 № 132/35590/2025 протиправним і незаконним.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовної вимоги щодо рішення банку від 30.10.2025 № 132/35590/2025.
Вимога про визначення темпоральних меж застосування мораторію до зобов`язань позивача за Кредитним договором із 03.10.2025 на період дії воєнного стану та протягом одного року після його припинення або скасування є похідною від вимоги про визнання протиправним рішення банку від 30.10.2025. Оскільки правових підстав для задоволення основної вимоги не встановлено, похідна вимога також задоволенню не підлягає.
Оцінюючи правомірність рішення відповідача від 24.12.2025 № 132/41129/2025, колегія суддів ураховує, що підпунктом 4 пункту 23 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України право на застосування мораторію пов`язано, зокрема, з тим, що на день укладення кредитного договору оціночна вартість майна, визначеного підпунктом 3 цього пункту, повинна становити понад 50 % оціночної вартості всієї застави та іпотеки, якими забезпечено виконання відповідного кредитного зобов`язання.
Виконання зобов`язань позивача за Кредитним договором забезпечувалося іпотекою нерухомого майна, заставою обладнання та заставою транспортних засобів.
30.09.2021 між позивачем як іпотекодавцем та відповідачем як іпотекодержателем укладено договір іпотеки без оформлення заставної № 1724/2021/ООД-МСБ, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. та зареєстрований у реєстрі за № 4372.
Предметом іпотеки є житловий будинок загальною площею 473,9 кв. м, житловою площею 135,5 кв. м, розташований за адресою: Одеська область, Одеський район, село Лиманка, вул. Надії, житловий масив «Чорноморка», будинок 1, а також земельна ділянка площею 0,04 га, кадастровий номер [номер приховано]:02:007:0549, призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та розташована за тією самою адресою.
Згідно зі звітом ТОВ «ЕССЕТ ЕКСПЕРТАЙЗ» про незалежну оцінку станом на 26.05.2021 ринкова вартість предметів іпотеки становила 6 683 041,00 грн без ПДВ, із яких 6 129 423,00 грн становила вартість житлового будинку, а 553 618,00 грн - вартість земельної ділянки.
Того самого дня, 30.09.2021, сторони уклали договір застави обладнання № 1724/2021/ООД-МСБ-З, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. та зареєстрований у реєстрі за № 4375. Предметом застави визначено обладнання, наведене в додатку № 1 до договору, місцезнаходженням якого є: Херсонська область, Каховський район, село Роздольне, вул. Комплекс будівель, будинок 6.
За звітами про оцінку, складеними ТОВ «ЕССЕТ ЕКСПЕРТАЙЗ» станом на 26.05.2021, вартість заставленого обладнання становила 3 456 600,00 грн.
Крім того, 17.11.2021 між сторонами укладено договір застави транспортних засобів № 1724/2021/ООД-МСБ-З1, посвідчений приватним нотаріусом Каховського районного нотаріального округу Іваніщенко С.І. та зареєстрований у реєстрі за № 2942. Перелік транспортних засобів наведено в додатку № 1 до цього договору, а їх місцезнаходження визначено за адресою: Херсонська область, Каховський район, село Роздольне, вул. Комплекс будівель, будинок 6.
Відповідно до звіту ТОВ «ЕССЕТ ЕКСПЕРТАЙЗ» про оцінку від 26.05.2021 вартість заставлених транспортних засобів становила 3 607 500,00 грн.
Отже, сукупна оціночна вартість предметів застави та іпотеки, якими забезпечено виконання зобов`язань за Кредитним договором, становила 13 747 141,00 грн. Вартість обладнання та транспортних засобів, місцезнаходження яких визначено на території села Роздольне Херсонської області, становила 7 064 100,00 грн, або 51,39 % загальної вартості забезпечення.
Зі змісту пунктів 2.2 договору іпотеки, договору застави обладнання та договору застави транспортних засобів убачається, що оцінку всього майна проведено одним суб`єктом оціночної діяльності - ТОВ «ЕССЕТ ЕКСПЕРТАЙЗ» - станом на одну дату, а саме 26.05.2021. Отже, вартість усіх предметів забезпечення визначено до укладення Кредитного договору 30.09.2021.
Та обставина, що договір застави транспортних засобів був оформлений 17.11.2021, не змінює дати оцінки відповідного майна та не спростовує його належності до забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором. Перелік цих транспортних засобів також міститься у пункті 10.1.2 Кредитного договору, що додатково підтверджує включення їх до погодженого сторонами забезпечення.
Відповідно до частини третьої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Повномасштабна збройна агресія російської федерації проти України, яка розпочалася 24.02.2022, є загальновідомою обставиною.
Згідно з Переліком територій, на яких ведуться або велися бойові дії чи які тимчасово окуповані російською федерацією, затвердженим наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376 і зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 11.03.2025 за № 380/43786, територія села Роздольне Каховської міської територіальної громади Каховського району Херсонської області, код території UA6506011[телефон приховано], є тимчасово окупованою з 24.02.2022.
Таким чином, обладнання та транспортні засоби загальною оціночною вартістю 7 064 100,00 грн, що становить 51,39 % загальної вартості застави та іпотеки за Кредитним договором, на момент звернення позивача перебували на тимчасово окупованій території. Втрата позивачем цього рухомого майна внаслідок збройної агресії також підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 16.06.2023 у кримінальному провадженні № 1202323[телефон приховано].
Наведені докази є належними та достатніми для встановлення як місцезнаходження рухомого майна на тимчасово окупованій території, так і його втрати внаслідок збройної агресії. Висновок банку про відсутність відповідних доказів спростовується матеріалами справи.
При цьому оціночна вартість утраченого рухомого майна перевищує 50 % загальної оціночної вартості всіх предметів застави та іпотеки, якими забезпечено виконання зобов`язань за Кредитним договором. Отже, під час подання повторної заяви від 27.11.2025 № 27/11 позивач підтвердив свою відповідність критерію, встановленому підпунктом 4 пункту 23 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.
За таких обставин рішення відповідача від 24.12.2025 № 132/41129/2025 про відмову в застосуванні мораторію не відповідає встановленим обставинам і вимогам закону. Тому колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для визнання цього рішення протиправним і незаконним та задоволення відповідної позовної вимоги.
Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона зобов`язана довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Інші доводи учасників справи, зокрема щодо забезпечення Кредитного договору гарантією Кабінету Міністрів України від 30.09.2021 № 1724/2021/ООД-МСБ-ГКМУ, наявності рішення суду від 12.03.2025 у справі № 916/1389/24 та відкритих на його виконання виконавчих проваджень, звернення позивача з повторною заявою після усунення первинно виявлених недоліків, відсутності в рішенні банку від 30.10.2025 розрахунку сукупного річного доходу позичальника і пов`язаних контрагентів, а також виявлення під час примусового виконання рішення у справі № 916/1389/24 додаткових об`єктів нерухомого майна, що належать поручителям позивача, не змінюють установлених обставин та не впливають на результат вирішення заявлених вимог.
Колегія суддів надала оцінку всім доводам учасників справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору. Водночас обов`язок суду мотивувати рішення не передбачає необхідності надавати окрему детальну відповідь на кожен аргумент, якщо такий аргумент не впливає на висновки щодо суті спору.
Отже, перевіривши встановлені обставини, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності та застосувавши норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення позову: відмову у визнанні протиправним і незаконним рішення банку від 30.10.2025 № 132/35590/2025 та у визначенні заявлених позивачем темпоральних меж мораторію, а також задоволення вимоги про визнання протиправним і незаконним рішення банку від 24.12.2025 № 132/41129/2025.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянтів оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянтів по суті їх скарг в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2026 у справі № 910/1231/26 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційні скарги не підлягають задоволенню.
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг покладаються на заявників.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
УХВАЛИВ:
1. Апеляційні скарги Приватного підприємства "Екофреш" та Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2026 у справі № 910/1231/26 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2026 у справі № 910/1231/26 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору покласти на Приватне підприємство "Екофреш" та Публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк" відповідно.
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 28.09.2026
Головуючий суддя В.В. Андрієнко
Судді С.І. Буравльов
В.В. Шапран