ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. [телефон приховано], fax [телефон приховано]
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.09.2026 м. Дніпро Справа № 904/2684/25 (904/3949/26)
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Примака С.А. розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи
за позовом Управління каналів річки Інгулець, м. Снігурівка Баштанського району Миколаївської області
до Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області
про стягнення заборгованості у розмірі 9 000 000 грн
в межах справи №904/2684/25
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "СПАЙКЕРС КОНСАЛТІНГ", м. Київ
до боржника Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області
про визнання банкрутом
РУХ СПРАВИ
01.07.2026 позивач звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" про стягнення невиплаченої заробітної плати.
Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 01.07.2026 позовну заяву передано на розгляд судді Примаку С.А. в межах справи про банкрутство №904/2684/25.
Ухвалою господарського суду від 02.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у ній матеріалами.
16.07.2026 до суду через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
28.07.2026 до суду через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив.
Суддя Примак С.А. з 03.08.2026 по 25.09.2026 перебував у відпустці.
За викладених обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013, Папазова та інші проти України від 15.03.2012).
Європейський суд щодо тлумачення положення розумний строк в рішенні у справі Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Враховуючи необхідність забезпечення права учасників провадження по справі на подачу відзиву на позовну заяву та відповіді на відзив на позовну заяву, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, суд розглянув позовну заяву у розумний строк.
За викладених обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України судом прийнято рішення у справі.
ВСТАНОВИВ:
03.11.2025 між Управлінням каналів річки Інгулець, як виконавцем, та Акціонерним товариством "Криворізький залізорудний комбінат", як замовником, укладено договір № 570 виконання робіт з подачі технічної води по каналу Дніпро-Інгулець на розбавлення зворотних вод та промивки русла р. Інгулець у міжвегетаційний період 2025-2026 років (далі - договір).
Відповідно до п.1.1. договору виконавець зобов`язується подати по каналу Дніпро-Інгулець до Карачунівського водосховища технічну воду в обсязі 61 898 525 м3, обсяги якої визначені проектом "Індивідуального регламенту скидання надлишків зворотних вод гірничорудних підприємств Кривбасу зі ставка-накопичувача б. Свистунова у р. Інгулець у міжвегетаційний період 2025-2026 років", а замовник сплатити вартість подачі технічної води за ціною 3,0540 грн./м3 з ПДВ, в порядку та на умовах визначеними сторонами, а саме - поетапно, згідно графіку подачі обсягів води (Додаток 2).
Згідно п. 2.1 договору загальна сума за цим договором становить 189 038 095,35 грн. в т.ч. ПДВ 31 506 349,23 грн.
Перегляд вартості послуг може здійснюватися у зв`язку із зміною умов виробничої діяльності та реалізації послуг, що не залежить від господарської діяльності, що обумовлюється договором відповідно до п. 4.1 розділу IV Поряду.
Пунктом 2.5 договору передбачено, що оплата проводиться попередньо в розмірі 100% від заявленого замовником місячного обсягу води, на підставі рахунку виконавця, протягом 3-х календарних днів від дати його отримання.
Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2026 (п. 6.1. договору).
27.01.2026 між сторонами укладено додаткову угодою № 1 до договору (далі - додаткова угода №1) відповідно пункту 1 якої в зв`язку зі змінами посадових окладів за ЄТС на 2026 рік, які затверджені відповідно до Закону України "Про державний бюджет України на 2026 рік" та зміною вартості електричної енергії. Сторони дійшли згоди збільшити вартість надання послуг виконавцем на суму 0,468 грн, тобто вартість подачі 1 м3 технічної води з 01.01.2026 року складатиме - 3,5220 грн, з ПДВ. Окрім того, загальна сума договору збільшується на 27 129 609,47 грн в т.ч. ПДВ. Враховуючи, п. 2.4 договору сторони дійшли згоди внести зміни до п. 1.1. та п. 2.1. Договору, виклавши їх в наступній редакції:
1.1. Виконавець зобов`язується подавати по каналу Дніпро-Інгулець до Карачунівського водосховища технічну воду в обсязі 61 898 525 м3, обсяги якої визначені проектом "Індивідуального регламенту скидання надлишків зворотних вод гірничорудних підприємств Кривбасу зі ставка-накопичувача б. Свистунова у р. Інгулець у між вегетаційний період 2025-2026 років", а замовник сплатити вартість подачі технічної води в розмірі: 3 929 274 м3 за ціною 3,0540 грн./м3 ПДВ та 57 969 251 м3 за ціною 3,5220 грн./м3 з ПДВ, в порядку та на умовах визначених сторонами, а саме - поетапно, згідно графіку подачі обсягів води (Додаток 2);
2.1. Загальна сума договору становить 216 167 704,82 грн в т.ч. ПДВ 36 027 950,80 грн.
Додаток №1 "Калькуляція вартості виконання робіт з подачі 1-го м3 технічної води по каналу Дніпро-Інгулець в 2025-2026 році", є невід`ємною частиною договору, затвердженого 08.01.2026 та додається в іншій редакції.
Відповідно до актів передачі-прийняття теплової енергії (надання послуг) відповідачу було надано послуги на загальну суму 24 000 000,00 грн:
- акт № 1 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 30.11.2025 на суму 6000000,00 грн;
- акт № 2 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 31.12.2025 на суму 6000000,00 грн;
- акт № 3 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 31.01.2026 на суму 6000000,00 грн;
- акт № 4 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 28.02.2026 на суму 6000000,00 грн.
Позивачем було виставлено відповідачу рахунки на оплату, а саме:
- рахунок на оплату № 17/100 від 01 грудня 2025 року на суму 6 000 000,00 грн;
- рахунок на оплату № 23/100 від 31 грудня 2025 року на суму 6 000 000,00 грн;
- рахунок на оплату № 13/100 від 28 лютого 2026 року на суму 6 000 000,00 грн;
- рахунок на оплату № 17/100 від 01 березня 2026 року на суму 6 000 000,00 грн.
Відповідач частково здійснив оплату за надані послуги, що підтверджується виписками з рахунку ДКСУ на загальну суму 15 000 000,00 грн.
20.05.2025 позивач надіслав відповідачу претензію № 2 за вихідним номером 09/343 щодо невиконання умов договору в частині оплати за надані послуги, відповідно до якою сума боргу становила 9 000 000,00 грн.
У відповідь на претензію від відповідача на адресу позивача надійшов лист Вих. № 4213 від 29.06.2026 відповідно якого відповідач через важкий фінансовий стан підприємства та відкриття справи про банкрутство, посилався на відсутність фінансової можливості сплатити борг.
Станом на дату звернення до суду заборгованість відповідачем не сплачена та становить 9 000 000,00 грн.
ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ
Предметом спору у даній справі є вимоги позивача до відповідача про стягнення 9 000 000,00 грн заборгованості.
Згідно з нормами ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Оцінивши зміст договору, господарський суд встановив, що сторонами погоджено його істотні умови.
Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками.
Договір у встановленому порядку не оспорено; не розірвано; не визнано недійсним.
Таким чином укладений між сторонами договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статей 526, 525 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором надання послуг.
Частиною 1 ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором з надання послуг з централізованого водопостачання і водовідведення.
Отже двосторонній характер договору зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Тобто, з укладенням такого договору виконавець бере на себе обов`язок надати послуги в установлених обсягах, належної якості і, водночас, споживач зобов`язується прийняти та оплатити послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення, відповідно до встановлених тарифів.
Так, пунктом 2.5 договору передбачено що оплата проводиться попередньо в розмірі 100% від заявленого замовником місячного обсягу води, на підставі рахунку виконавця, протягом 3-х календарних днів від дати його отримання.
Відповідно до актів передачі-прийняття теплової енергії (надання послуг) відповідачу було надано послуги на загальну суму 24 000 000,00 грн:
- акт № 1 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 30.11.2025 на суму 6000000,00 грн;
- акт № 2 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 31.12.2025 на суму 6000000,00 грн;
- акт № 3 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 31.01.2026 на суму 6000000,00 грн;
- акт № 4 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 28.02.2026 на суму 6000000,00 грн.
Позивачем було виставлено відповідачу рахунки на оплату, а саме:
- рахунок на оплату № 17/100 від 01 грудня 2025 року на суму 6 000 000,00 грн;
- рахунок на оплату № 23/100 від 31 грудня 2025 року на суму 6 000 000,00 грн;
- рахунок на оплату № 13/100 від 28 лютого 2026 року на суму 6 000 000,00 грн;
- рахунок на оплату № 17/100 від 01 березня 2026 року на суму 6 000 000,00 грн.
Відповідач частково здійснив оплату за надані послуги, що підтверджується виписками з рахунку ДКСУ на загальну суму 15 000 000,00 грн.
20.05.2025 позивач надіслав відповідачу претензію № 2 за вихідним номером 09/343 щодо невиконання умов договору в частині оплати за надані послуги, відповідно до якою сума боргу становила 9 000 000,00 грн.
Претензія була отримана відповідачем 25.05.2026 за довіреністю, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення АТ «Укрпошта» (R5 730 3001 8117).
У відповідь на претензію від відповідача на адресу позивача надійшов лист Вих. № 4213 від 29.06.2026 відповідно якого відповідач через важкий фінансовий стан підприємства та відкриття справи про банкрутство, посилався на відсутність фінансової можливості сплатити борг.
Станом на дату звернення до суду заборгованість відповідачем не сплачена та становить 9 000 000,00 грн.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
За нормами частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за можливість виконання ним грошового зобов`язання.
Відповідно пункту 2.5 договору строк виконання зобов`язання є таким, що настав:
- за рахунком на оплату № 17/100 від 01 грудня 2025 року - 04.12.2025;
- за рахунком на оплату № 23/100 від 31 грудня 2025 року - 03.01.2026;
- за рахунком на оплату № 13/100 від 28 лютого 2026 року - 03.03.2026;
- за рахунком на оплату № 17/100 від 01 березня 2026 року - 04.03.2026.
Доказів оплати наданих послуг за період з 2025-2026 років в сумі 9 000 000,00 грн відповідач не надав.
Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до стаття 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідачем не надано суду жодних заперечень щодо заявлених позовних вимог, а також не подано контррозрахунку суми податкового боргу, у зв`язку з чим заявлені позивачем вимоги вважаються такими, що не спростовані належними та допустимими доказами.
За результатом дослідження матеріалів справи, господарський суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Щодо заяви відповідача про розстрочення виконання рішення, викладеної у відзиві на позовну заяву.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.
Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Відповідно до частини 1 статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно вимог статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.
Розстрочка - це виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі.
Підставою для розстрочення можуть бути конкретні існуючі, об`єктивні, виключні обставини, що ускладнюють виконання судового рішення у встановлений строк або фактично унеможливлюють таке.
У рішенні Конституційного Суду України №5-пр/2013 від 26.06.2013 зазначено, що відстрочення або розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
При цьому, затримка у виконанні рішення не повинна бути надто тривалою та такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п.1 ст.6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (рішення ЄСПЛ у справі Іммобільяре Саффі проти Італії, заява №22774/93, п. 74).
За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення п.1 ст.6 Конвенції (ухвала ЄСПЛ від 07.10.2003 у справі Корнілов та інші проти України, заява №36575/02, тривалість виконання вісім місяців). І навіть два роки та сім місяців не визнавались надмірними і не розглядалися як такі, що суперечать вимогам розумного строку, передбаченого ст. 6 Конвенції (ухвала від 17.09.2002 у справі "Крапивницький та інші проти України", заява № 60858/00).
При цьому для з`ясування обставин чи є період виконання рішення надмірно тривалим, варто звернути увагу на особливі обставини кожної справи.
Відстрочення виконання рішення суду має здійснюватися з метою недопущення погіршення економічної ситуації боржника, а також з метою недопущення невиконання рішення суду на користь кредитора. Тобто, важливим є досягти балансу інтересів сторін.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.04.2018 у справі №920/199/16.
Таким чином, необхідною умовою задоволення заяви про надання розстрочки виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку розстрочки.
Межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Обставини, які зумовлюють надання відстрочки виконання рішення суду повинні бути об`єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. Отже, питання щодо надання відстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.
При цьому, господарське процесуальне законодавство надає суду право відстрочити або розстрочити виконання судового рішення, але таке розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
При розгляді заяв щодо розстрочення виконання судового рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об`єктивної необхідності надання саме таких строків відтермінування виконання рішення в цілому. Наявність підстав для відтермінування має бути доведена боржником. Строки відтермінування знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку для повного виконання рішення суду. Надання такого не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника, натомість повинне базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.
Оцінюючи доводи заяв про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, суди повинні враховувати, що ці заходи не повинні створювати боржнику можливість ухилятися від виконання судового рішення. До уваги повинні братися не лише реальний майновий стан боржника, але й його наміри, що свідчать про бажання виконати рішення.
Отже, відстрочення чи розстрочення виконання рішення суду є таким законодавчо врегульованим механізмом відтермінування поновлення порушеного права стягувача, який ґрунтується на об`єктивних, виняткових обставинах, застосування яких не призводить до шкоди сутності права на суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ратифікованою Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР.
При вирішенні питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, враховуються, зокрема, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (вказаний висновок викладений в постанові КГС ВС від 07.12.2022 у справі №910/11949/21).
Втім, в будь-якому разі вирішуючи питання відстрочення виконання рішення суду господарські суди мають дотримуватись балансу інтересів сторін на основі поданих сторонами доказів.
Тобто, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, та докази подані кожною із сторін, а також дотримуватися розумного строку відстрочення (подібний висновок наведено в п.4.12 постанові КГС ВС від 21.01.2020 у справі №910/1180/19).
В обґрунтування поданої заяви АТ "Криворізький залізорудний комбінат" зазначає, що у відповідача наявні всі ознаки неплатоспроможності та скрутного фінансового стану. Так, за результатами господарської діяльності у 2025 році відповідач має фінансовий результат у вигляді збитку у розмірі 2 988 138 000 грн, у 2024 році даний показник становив 2 014 015 000,00 грн. Таким чином, має місце тенденція щодо збільшення розміру збитків. Крім того, перебування відповідача у скрутному фінансовому становищі та наявність всіх ознак неплатоспроможності підтверджується тим, що відносно АТ "Криворізький залізорудний комбінат" відкрита справа про банкрутство. АТ "Криворізький залізорудний комбінат" має соціальні зобов`язання перед своїми працівниками. Для забезпечення функціонування підприємства, для роботи шахт та інших структурних підрозділів відповідач має щомісячно до 21 числа сплачувати 100 млн. грн. за поставку електричної енергії. В разі прострочення або несплати даного платежу постачальником буде припинена поставка електричної енергії, що фактично означає зупинення основної діяльності підприємства видобутку залізної руди, а також загрожує всьому місту техногенною катастрофою. В разі виконання рішення без відстрочки в примусовому порядку із застосуванням заходів примусового виконання рішень АТ "Криворізький залізорудний комбінат" не зможе виконувати вищезазначені зобов`язання.
Передбачені ст. 331 Господарського процесуального кодексу України обставини, з якими закон пов`язує можливість надання відстрочки, є оціночними, а необхідність використання права на відстрочку, закон відносить на розсуд суду. Вказане право застосовується за визначених в законі умов, з урахуванням всіх обставин справи.
Тобто можливість розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку у будь-якому випадку пов`язується з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення.
З огляду на те, що основним принципом судочинства має бути відновлення прав та інтересів кредитора, до обов`язків суду відноситься дослідження усієї сукупності обставин потенційної можливості виконання судового рішення, задля отримання кредитором повної суми коштів, що складають предмет заборгованості.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 "Чижов проти України" зазначено, що на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції.
Зазначені відповідачем у заяві обставини ускладнюють негайне виконання рішення у цій справі, у зв`язку з чим, розстрочення виконання рішення для боржника в даному випадку суд не визнає як інструмент ухилення від виконання рішення, а навпаки, вважає, що це буде сприяти можливості підвищення фінансового стану підприємства, що призведе до можливості повного виконання рішення суду.
Разом з тим відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний принцип закріплений у частині першій статті 11 ГПК України.
Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню (пункт 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004).
Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону. Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов`язків.
Справедливість як один із фундаментальних принципів права, який закладено безпосередньо в змісті права, в тих правовідносинах формою яких є право, передбачає готовність враховувати інтереси інших сторін, не зловживати своїми правами на шкоду їм, дотримуватися рівності в положенні учасників правовідносин.
Отже, за своєю юридичною силою принцип справедливості є фактично імперативною нормою права (нормою відхилення від якої недопустиме), яка поряд з нормами цивільного права належить до механізму регулювання цивільних правовідносин.
Застосування принципу справедливості передбачено і нормами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, частиною першою статті 6 якої гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд (статті 2, 7 цього Закону).
ЄСПЛ неодноразово звертав увагу, що одним із елементів передбаченого пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий розгляд справи судом є змістовне, а не формальне тлумачення правової норми (рішення від 23.10.1985 у справі "Бентем проти Нідерландів").
Правосуддя, за своєю суттю, визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 9 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
В той же час, суд враховує, що в силу закріплених в пункті 1 статті 6 Конвенції принципів на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до п.1 ст.6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чижов проти України", заява №6962/02).
Господарський суд відхиляє заперечення позивача щодо задоволення заяви про розстрочення виконання виходячи з того, що наведені у них доводи не спростовують наявності обставин, які істотно ускладнюють негайне виконання рішення суду відповідачем.
Також суд враховує, що відповідач не заперечує обов`язку виконати рішення суду, не оспорює розмір присуджених до стягнення сум та не ухиляється від їх сплати, а просить лише встановити такий порядок виконання рішення, який дозволить забезпечити реальне погашення заборгованості без створення ризику повного припинення господарської діяльності підприємства. За таких обставин надання розстрочення не порушує баланс інтересів сторін, не створює для відповідача безпідставно привілейованих умов, а навпаки спрямоване на забезпечення фактичного виконання судового рішення та отримання стягувачем присуджених коштів у розумний строк.
Також суд звертає увагу, що передбачена процесуальним законом можливість розстрочення виконання судового рішення жодним чином не звільняє сторону відповідача від виконання рішення суду у даній справі.
Отже, господарський суд дійшов висновку про задоволення поданої заяви відповідача щодо розстрочення судового рішення.
Щодо інших доводів суд зазначає наступне.
Ураховуючи положення частини першої статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №№2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 (заява №4909/04), відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, пункт 29).
Враховуючи приписи ст. 129 ГПК України, судові витрати у справі покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги задовольнити.
Стягнути з Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" (50026, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Зимових Походів (Симбірцева), буд. 1А; ідентифікаційний код юридичної особи 00191307) на користь Управління каналів річки Інгулець (57301, Миколаївська область, Баштанський район, місто Снігурівка, вул.Центральна, будинок 196; ідентифікаційний код юридичної особи 42749093) 9 000 000,00 грн - основної заборгованості та 108 000,00 грн - витрат зі сплати судового збору.
Заяву Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" про розстрочення виконання рішення - задовольнити.
Розстрочити виконання рішення Господарський суд Дніпропетровської області від 28.09.2026 у справі № 904/2684/25 (904/3949/26) в частині стягнення з відповідача 9 000 000,00 грн - основної заборгованості та 108 000,00 грн - витрат зі сплати судового збору, шляхом сплати щомісячних рівних платежів у сумі 759 000,00 грн строком на 12 місяців.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскарженим протягом цього строку в порядку ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено - 28.09.2026.
Суддя С.А. Примак