ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
іменем України
29 вересня 2026 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 739/2322/25
Головуючий у першій інстанції - Кочура О. О.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1960/26
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Стельмаха А. П.,
суддів Любчика О. В., Разгуляєвої О. В.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Костюченком Владиславом Костянтиновичем, на ухвалу Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 28 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання батьківства та стягнення аліментів на утримання дитини,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просить визнати його батьком дитини та стягнути з нього аліменти на її утримання.
23 березня 2026 року відповідач подав клопотання про зупинення провадження у зв`язку з проходженням військової служби у ІНФОРМАЦІЯ_1 . На підтвердження послався на службове посвідчення та довідку військової частини НОМЕР_1 про проходження військової служби за контрактом з 25 квітня 2024 року. Представник відповідача - адвокат Сергієнко А. М. підтримав клопотання.
Ухвалою Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 28 липня 2026 року провадження зупинено до припинення перебування ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України.
Суд першої інстанції виходив із того, що підтверджене перебування відповідача на військовій службі під час воєнного стану відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 та пункту 2 частини першої статті 253 ЦПК України зумовлює обов`язкове зупинення провадження.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати зазначену ухвалу, відмовити у задоволенні клопотання відповідача та направити справу для продовження розгляду.
Скаржниця вказує, що невизначене за тривалістю зупинення перешкоджає захисту прав дитини на встановлення походження та утримання. Посилається на найкращі інтереси дитини, конституційні гарантії охорони дитинства та Конвенцію про права дитини. Також зазначає, що подані документи не підтверджували безпосередньої участі відповідача у бойових діях і неможливості участі у справі, а його інтереси представляє адвокат. На обґрунтування скарги посилається, зокрема, на постанову Верховного Суду від 13 березня 2025 року у справі № 557/1226/23.
У відзиві представник відповідача просить залишити скаргу без задоволення. Наголошує на імперативності пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, заперечує можливість заміни особистої участі відповідача участю адвоката та вказує на труднощі відібрання біологічних зразків у разі призначення експертизи. Посилається також на окрему думку суддів Великої Палати Верховного Суду у справі № 754/947/22.
До відзиву додано довідку військової частини НОМЕР_1 від 25 серпня 2026 року № 08/545 про участь відповідача у заходах із забезпечення оборони України. Представник відповідача вважає, що характер служби унеможливлює його особисту участь у розгляді.
Перевіривши доводи учасників і законність оскаржуваної ухвали, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.
За частинами першою та третьою статті 367 ЦПК України апеляційний перегляд здійснюється в межах доводів і вимог скарги; додаткові докази приймаються у виняткових випадках за доведення незалежних від учасника причин неподання їх до суду першої інстанції.
Довідку від 25 серпня 2026 року складено після постановлення оскаржуваної ухвали. Проте пізніша дата документа сама по собі не обґрунтовує прийняття додаткового доказу щодо обставин, які існували раніше. У відзиві не наведено причин, які перешкоджали своєчасно отримати та подати відомості про виконання відповідачем відповідних завдань станом на 28 липня 2026 року. Відомості про події після цієї дати не можуть ретроспективно обґрунтувати законність оскаржуваної ухвали. Тому колегія суддів не приймає зазначену довідку як додатковий доказ для цього апеляційного перегляду.
Це не спростовує військового статусу відповідача: його служба за контрактом у військовій частині Державної прикордонної служби України підтверджувалася документами, поданими до суду першої інстанції. Для вирішення скарги колегія суддів виходить із встановленого факту проходження відповідачем військової служби та його власного волевиявлення щодо зупинення провадження.
Предметом апеляційного перегляду є правомірність зупинення провадження. Біологічне походження дитини від відповідача, обґрунтованість вимоги про аліменти та належна сума утримання на цій стадії не вирішуються.
Пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України передбачає зупинення провадження у разі перебування сторони або третьої особи із самостійними вимогами у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Тривалість такого зупинення визначена пунктом 2 частини першої статті 253 цього Кодексу.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22 роз`яснила, що:
«117. Отже, під час застосування правил пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм права, визначених у пункті 3 частини першої статті 227 ГПК України та в пункті 5 частини першої статті 236 КАС України, судам потрібно виходити з такого:
1) з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан»;
2) упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації належними для застосування судом згаданих вище норм процесуального права є докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про те, що військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) перебуває на військовій службі;
3) якщо військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору), права якого захищають положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагнення продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство у відповідному провадженні.»
Водночас у пунктах 98-100 та 112 постанови наголошено на необхідності дотримання основних засад судочинства та збалансованості провадження.
Отже, аргументи скарги про обов`язкове підтвердження бойової участі та про самодостатність наявності представника колегія суддів відхиляє. Від висновків у справі № 557/1226/23 Велика Палата відступила. Окрема думка суддів, на яку посилається відповідач, не замінює висновків постанови, ухваленої Великою Палатою.
Разом із тим застосування процесуальної гарантії потребує врахування предмета спору. Статті 2 та 11 ЦПК України вимагають забезпечувати своєчасний захист і пропорційність судочинства. Статті 3, 7 та 27 Конвенції про права дитини охороняють найкращі інтереси дитини, її право, наскільки це можливо, знати своїх батьків та право на належний рівень життя. Статті 6 і 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод захищають доступ до суду та приватне і сімейне життя. За статтями 121, 128 та 180 СК України встановлення походження дитини є юридичною передумовою реалізації відповідних батьківських прав та обов`язків, зокрема обов`язку її утримувати.
У постанові від 27 травня 2026 року у справі № 344/432/24 Верховний Суд застосував висновок Великої Палати до аліментного спору з урахуванням балансу прав дитини та військовослужбовця й скасував зупинення, зазначивши:
«Отже, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду в справі № 754/947/22 не можна розуміти як безальтернативний обов`язок суду зупинити провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК у справі, що стосується інтересів дитини, без з`ясування судом, чи таке зупинення є сумісним із завданнями цивільного судочинства та міжнародними стандартами.
(…)
Суд апеляційної інстанції у достатній мірі не оцінив баланс конкуруючих інтересів сторін, не врахував пріоритет найкращих інтересів дитини та дійшов передчасного висновку про необхідність зупинення провадження у справі, розгляд якої стосується забезпечення права дитини на утримання, до припинення перебування відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.».
Визначальне значення мали також встановлені факти особистої процесуальної активності відповідача. Таких самих фактів у цій справі колегія суддів не встановлює і не переносить їх на ОСОБА_2 , однак враховує правовий підхід щодо необхідності індивідуальної оцінки пропорційності зупинення.
Колегія суддів вирішує цю справу шляхом застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України у системному зв`язку з основними засадами судочинства та міжнародними гарантіями прав дитини, враховуючи передбачений самою Великою Палатою виняток.
У цій справі одночасно заявлено вимоги про визнання батьківства і про стягнення аліментів. Їх зв`язок полягає в тому, що вирішення вимоги про утримання саме від відповідача залежить від встановлення походження дитини. Зупинення всього провадження відтерміновує судовий захист обох прав на строк, тривалість якого не визначена.
З іншого боку, відповідач має право на реальну можливість спростовувати позов і брати участь у доказуванні походження дитини. Виконання військового обов`язку є поважною обставиною, яку суд зобов`язаний враховувати при визначенні строків і способу вчинення конкретних процесуальних дій. Заявлення клопотання про зупинення саме по собі не свідчить про недобросовісність відповідача.
Оскаржувана ухвала не містить оцінки наслідків зупинення для дитини та співвідношення цих наслідків із гарантіями захисту відповідача. Суд обмежився констатацією військової служби і не обґрунтував, чому захист відповідача в цьому спорі потребує припинення всіх процесуальних дій до завершення відповідного перебування на службі.
Посилання на можливі труднощі проведення експертизи не усуває цього недоліку. Вирішення питання про експертизу передбачає встановлення потреби у спеціальних знаннях, належну організацію відібрання зразків та з`ясування конкретних перешкод участі відповідача. Підстави та строки зупинення у зв`язку з призначенням експертизи визначаються окремими приписами статей 252, 253 ЦПК України. Вони не є тотожними зупиненню на весь період військової служби.
У постанові від 10 грудня 2025 року у справі № 545/1147/24 Верховний Суд, розглядаючи спір про батьківство, визнав передчасним застосування статті 109 ЦПК України без належного врахування бойової участі відповідача як об`єктивної причини неприбуття до експертної установи. Тому продовження розгляду цієї справи не дає підстав прирівнювати неможливість прибути через службу до умисного ухилення від експертизи.
Наявність адвоката не забезпечує заміни особистої участі у відібранні біологічних зразків. Водночас представництво дозволяє здійснювати ті процесуальні дії, для яких особиста присутність відповідача не є необхідною. Суд першої інстанції має розмежувати ці дії, з`ясувати реальні можливості участі відповідача та забезпечити розумне пристосування порядку розгляду до умов його служби.
Отже, вагомість інтересу відповідача у захисті від позову не виправдовує автоматичного припинення розгляду поєднаних вимог без оцінки конкретних альтернатив та наслідків для дитини. Скасування ухвали відновлює можливість такого розгляду, не визначаючи наперед його результату і не позбавляючи відповідача процесуальних гарантій.
Також суд першої інстанції помилково пов`язав строк зупинення з перебуванням відповідача у Збройних Силах України, хоча встановив проходження ним служби у військовій частині Державної прикордонної служби України. Ця неточність сама по собі не спростовує військового статусу відповідача та не є визначальною підставою скасування ухвали.
Наведені порушення призвели до помилкового зупинення провадження. За пунктом 6 частини першої статті 374 та статтею 379 ЦПК України належним наслідком є скасування ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню, з направленням справи для продовження розгляду. Окреме постановлення апеляційним судом нової ухвали про відмову в клопотанні, як того просить скаржниця, не є необхідним для застосування цього повноваження, у цій частині скарга задоволенню не підлягає.
Оскільки спір по суті не вирішено, розподіл витрат, пов`язаних із цим апеляційним переглядом, підлягає здійсненню судом за результатами розгляду справи відповідно до статті 141 ЦПК України.
Керуючись статтями 2, 10, 11, 367, 369, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Костюченком Владиславом Костянтиновичем, задовольнити частково.
Ухвалу Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 28 липня 2026 року про зупинення провадження скасувати.
Справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання батьківства та стягнення аліментів на утримання дитини направити до Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області для продовження розгляду.
В іншій частині апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Розподіл судових витрат, пов`язаних з апеляційним переглядом, здійснити за результатами розгляду справи.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено 29 вересня 2026 року.
Головуючий: Судді: