ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/7498/26 Справа № 185/11070/22 Суддя у 1-й інстанції - Юдіна С. Г. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Гапонова А.В., Красвітної Т.П.,
за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №185/11070/22 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО», ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2026 року та Додаткове рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2026 року, ухвалене у складі судді Юдіної С.Г., -
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до ПрАТ «СК «ВУСО», ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення ААБ № 015701, 09 липня 2021 року о 07 год. 30 хв. в Дніпропетровській області, Павлоградський район, на трасі М04 водій ОСОБА_4 керував транспортним засобом Renauit Logan д/н НОМЕР_1 та при зміні напрямку руху - повороту ліворуч, не впевнився в відсутності перешкод та створив перешкоду автомобілю Mercedes-Benz д/н НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 , який рухався по зустрічній смузі по ходу руху та виконував маневр обгону внаслідок чого трапилось зіткнення транспортних засобів, які в подальшому отримали механічні пошкодження. Протокол було складено на ОСОБА_1 за ст.124 КУпАП.
Вказує, що 18 листопада 2021 року Павлоградським міськрайонним судом винесено постанову про закриття провадження у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення за ст.124 КУпАП.
Зауважує, що діями ОСОБА_2 автомобілю, що належить позивачу, спричинена майнова шкода. Автомобіль відповідача Mercedes-Benz д/н НОМЕР_2 був застрахований СК «ВУСО». Згідно висновку експерта №498м2 судової транспортно-товарознавчої експертизи вартість матеріального збитку завданого власнику КТЗ Renauit Logan д/н НОМЕР_1 складає 111 574, 14 грн. Страховою компанією сума завданого збитку не відшкодована. Крім того, не відшкодовано ОСОБА_2 витрати на проведення транспортно-товарознавчої експертизи 4 700 грн. франшиза 2 500 грн. та послуги з транспортування автомобіля 1 400 грн.
Вважає, що діями відповідача ОСОБА_2 йому спричинена моральна шкода, яку він оцінює в 20 000 грн.
У зв`язку з чим просить суд стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача грошові кошти на відшкодування завданої внаслідок ДТП майнової шкоди у сумі вартості транспортного-товарознавчої експертизи 4 700 грн.; послуги на транспортування автомобіля 1400 грн.; моральної шкоди 20 000 грн., франшизи 2 500 грн.; стягнути з СК «ВУСО» на користь позивача грошові кошти на відшкодування завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди майнової шкоди у сумі 111 574, 14 грн.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПрАТ «СК «ВУСО», ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди - відмовлено.
Не погодившись із зазначеним рішенням представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій вважає його незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.
В обґрунтування скарги зазначає, що ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції посилався на те, що у встановленому законом порядку позивачем не доведено вину відповідача ОСОБА_2 у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди та заподіянні матеріальних збитків. Зокрема, позивачем не надано до суду ані постанови у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху внаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди, ані обвинувального вироку суду у кримінальному провадженні, якими б було встановлено вину відповідача у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди та/або заподіянні збитків.
Вважає, що твердження суду першої інстанції в цій частині є помилковими, передчасними, необґрунтованими та неправомірними, оскільки обґрунтовуючи відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції фактично зосередився виключно на відсутності постанови про притягнення відповідача до адміністративної або кримінальної відповідальності, водночас повністю залишивши поза увагою обставини, встановлені у справі про адміністративне правопорушення щодо іншого учасника дорожньо-транспортної пригоди - ОСОБА_1 , які мають безпосереднє значення для правильного вирішення даного спору, а також обставини, встановлені висновком експерта.
Вказує, що у межах судового розгляду справи про адміністративне правопорушення, який здійснювався з дослідженням фактичних обставин тієї ж самої ДТП, було встановлено, що ОСОБА_1 не порушував ПДР, його дії не перебували у причинно-наслідковому зв`язку з настанням ДТП, а наявні докази не підтверджують його вину у вчиненні правопорушення. Зазначені висновки викладені у судовому рішенні апеляційної інстанції, яке набрало законної сили негайно після його проголошення, є остаточним та не підлягає оскарженню. Незважаючи на це, суд першої інстанції у даній цивільній справі не лише не надав належної правової оцінки зазначеним судовим рішенням, а фактично повністю їх проігнорував, не врахував встановлені ними обставини та дійшов висновків, які прямо суперечать уже встановленим фактам. Такий підхід є неприпустимим, оскільки призводить до ситуації, коли щодо одних і тих самих обставин існують взаємовиключні судові висновки, що порушує принцип правової визначеності та підриває довіру до судової системи.
Зауважує, що висновок експерта не є самостійним доказом відсутності вини ОСОБА_2 , а лише відтворює одну з можливих версій події, яка залежить від суб`єктивних пояснень. Водночас дії ОСОБА_1 були визнані такими, що не порушують ним ПДР України, а його вина у вчиненні ДТП відсутня. Отже, посилання суду першої інстанції на зазначений висновок експертизи як на доказ вини ОСОБА_1 є безпідставним.
Зазначає, що дії ОСОБА_1 не перебувають в причинному зв`язку з настанням даної ДТП, тоді як обставини щодо поведінки іншого учасника - ОСОБА_2 , залишаються спірними та такими, що підлягають дослідженню саме у межах даного цивільного провадження. Однак суд першої інстанції, не здійснивши повного та всебічного аналізу доказів, безпідставно дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Вважає, що висновок суду першої інстанції про недоведеність вини відповідача та відмову у задоволенні позову не відповідає фактичним обставинам справи, зроблений із порушенням норм права та підлягає скасуванню.
Звертає увагу, що висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди є помилковим, передчасним та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи і вимогам закону, оскільки суд першої інстанції формально навівши загальні положення цивільного законодавства та роз`яснення щодо необхідності встановлення наявності моральної шкоди, протиправності діяння, причинного зв`язку та вини, не здійснив їх належного застосування до спірних правовідносин, обмежившись декларативним висновком про їх недоведеність без повного та всебічного дослідження доказів.
Зазначає, що ДТП як подія, пов`язана з підвищеною небезпекою, за своєю природою об`єктивно спричиняє для особи негативні психоемоційні переживання, хвилювання, стрес, нервове напруження та інші немайнові втрати. Сам факт участі у ДТП, пов`язаний із ризиком для життя і здоров`я, пошкодженням майна та необхідністю подальшого захисту своїх прав, свідчить про наявність моральної шкоди, яка не потребує надмірного формалізованого доказування.
Вважає, що висновок суду про відсутність моральної шкоди, протиправності діяння відповідача, причинного зв`язку та вини є необґрунтованим, оскільки зроблений без належного дослідження обставин справи, з порушенням принципів повноти та всебічності судового розгляду. У зв`язку з цим відмова у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди є безпідставною та підлягає скасуванню.
Апеляційна скарга містить доводи щодо додаткового рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2026 року.
Так, позивач не погоджується з таким рішенням, адже відповідне рішення є похідним від основного рішення у справі та безпосередньо ґрунтується на тих самих помилкових висновках щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, у тому числі в частині відшкодування моральної шкоди, у зв`язку з чим воно також підлягає скасуванню.
Зауважує, що додаткове рішення є логічним продовженням та наслідком основного рішення, воно не може існувати окремо від нього та зберігати юридичну силу у разі скасування останнього. Помилковість правових висновків, покладених в основу основного рішення, автоматично зумовлює і помилковість додаткового рішення, яке базується на тих самих фактичних і правових підставах. При ухваленні додаткового рішення суд не усунув недоліків, допущених під час розгляду справи по суті, не навів нових обставин або доказів, які могли б вплинути на вирішення питання про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, а також не здійснив самостійного аналізу відповідних вимог, що свідчить про формальний характер його прийняття.
Вважає, що додаткове рішення суду першої інстанції є таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, ґрунтується на тих самих необґрунтованих висновках, що й основне рішення, а тому підлягає скасуванню разом із ним.
У зв`язку з чим просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2026 року та додаткове рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2026 року - скасувати. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ПрАТ «СК ВУСО» задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача ПрАТ «СК ВУСО» - Шилін В.А., скориставшись своїм правом подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, та не підлягають задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін.
Зауважує, що обставини справи встановлені судовим рішенням відповідають фактичним, а рішення ухвалене з дотриманням процесуального законодавства, правильним застосуванням матеріального законодавства, а тому відповідає ст.263 ЦПК України.
Наголошує, що під час судового розгляду не було встановлено та не доведено позивачем вину ОСОБА_2 у вчинені ДТП і заподіяні шкоди, а тому рішення місцевого суду є законним, вимоги апеляційний скарги - безпідставні.
У зв`язку з чим, просив вимоги апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 в частині щодо ПрАТ СК «ВУСО» залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін. Додаткове рішення від 16 квітня 2026 року, як похідне від основного рішення про стягнення з позивача на користь ПрАТ «СК «ВУСО» судових витрат, залишити без змін.
Учасники справи в судове засідання апеляційного суду не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги і відзиву, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Судом встановлено, що згідно протоколу про адміністративне правопорушення, 09 липня 2021 року о 07 год. 30 хв. в Дніпропетровській області, Павлоградський район, на трасі М04 з`їзд на Т-0426 водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Renauit Logan д/н НОМЕР_1 та при зміні напрямку руху повороту ліворуч не впевнився в безпеці маневру та створив перешкоду автомобілю Mercedes-Benz д/н НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 який рухався по зустрічній смузі по ходу руху та виконував маневр обгону. Внаслідок зіткнення транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Протокол про адміністративне правопорушення передбачене ст.124 КУпАП було складено у відношенні ОСОБА_1 . Стосовно ОСОБА_2 протокол не складався.
Постановою Павлоградського міськрайонного суду від 18 листопада 2021 року провадження по справі відносно ОСОБА_1 закрито за відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення передбаченого ст.124 КУпАП.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 січня 2022 року постанову Павлоградського міськрайонного суду від 18 листопада 2021 року щодо ОСОБА_1 скасовано. Постановлено нову постанову, якою провадження у справі щодо ОСОБА_1 за ст.124 КУпАП закрито на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
На момент ДТП транспортний засіб Mercedes-Benz д/н НОМЕР_2 був застрахований в ПрАТ «СК «ВУСО» згідно з Полісом №203744808 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 24 квітня 2021 року.
Страхова сума за шкоду заподіяну життю та здоров`ю 260 000 грн., за шкоду заподіяну майну 130 000 грн., франшиза 2 500,00 грн.
Позивач, з метою визначення вартості матеріального збитку його транспортному засобу звернувся до судового експерта ОСОБА_5 . Згідно висновку експерта №498м21 від 17 грудня 2021 року вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Renauit Logan д/н НОМЕР_1 унаслідок його пошкодження при ДТП 09 липня 2021 року складає 111574,14 грн.
З заявою про відшкодування збитків позивач звернувся до ПрАТ «СК «ВУСО».
Страховиком було розглянуто заяву позивача про виплату страхового відшкодування і повідомлено що на підставі наданих до ПрАТ «СК «ВУСО» документів вина водія забезпеченого транспортного засобу Mercedes-Benz д/н НОМЕР_3 за полісом №203744808 від 24 квітня 2021 року укладеним в ПрАТ «СК «ВУСО» не встановлена. Отже в даному випадку цивільно-правова відповідальність водія не настає, а тому обов`язок сплатити страхове відшкодування у ПрАТ «СК «ВУСО» за полісом № 203744808 від 24 квітня 2021 року не виникає.
Разом з цим, у своєму позові позивач зазначає, що діями ОСОБА_2 йому спричинено майнову шкоду, при цьому посилається на постанову Павлоградського міськрайонного суду від 18 листопада 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 січня 2022 року щодо нього (позивача).
В ході розгляді даної справи судом була призначена автотехнічна експертиза.
Згідно висновку експерта від 04 лютого 2025 року № СЕ-19/104-25/3209-ІТ, механізм ДТП згідно показів учасника ОСОБА_1 :
1. У даній дорожньо-транспортній ситуації водій автомобіля «Mercedes-Benz» ОСОБА_6 повинен був діяти відповідно до вимог п.10.1 Правил дорожнього руху України. У даній дорожньо-транспортній ситуації водій автомобіля «Renault Logan» ОСОБА_1 повинен був діяти відповідно до вимог п.10.1 Правил дорожнього руху України.
2. Технічна можливість уникнути даної ДТП для водія автомобіля «Mercedes-Benz» ОСОБА_2 визначалась виконанням ним вимог п.10.1 Правил дорожнього руху України. При заданих вихідних даних, технічна можливість по уникненню даної ДТП не встановлюється діями водія автомобіля «Renault Logan» ОСОБА_1 .
3. При заданому механізмові події, дії водія автомобіля «Mercedes-Benz» ОСОБА_2 не відповідали вимогам п.10.1 Правил дорожнього руху України, які, з технічної точки зору, перебувають в причинному зв`язку з настанням даної ДТП. При заданому механізмові пригоди в діях водія автомобіля «Renault Logan» ОСОБА_1 не вбачається невідповідностей вимогам п.10.1 Правил дорожнього руху України.
Механізм ДТП згідно показів учасника ОСОБА_7 :
1. У даній дорожньо-транспортній ситуації водій автомобіля «Mercedes-Benz» ОСОБА_6 повинен був діяти відповідно до вимог п.12.3 Правил дорожнього руху України. У даній дорожньо-транспортній ситуації водій автомобіля «Renault Logan» ОСОБА_1 повинен був діяти відповідно до вимог п.10.1 Правил дорожнього руху України.
2. Встановити для водія автомобіля «Mercedes-Benz» ОСОБА_2 технічну можливість уникнути даної ДТП не надалось можливим, у зв`язку з відсутності необхідних вихідних даних. Технічна можливість уникнути даної ДТП для водія автомобіля «Renault Logan» ОСОБА_1 визначалась виконанням ним вимог п.10.1 Правил дорожнього руху України.
3. Оцінити дії водія автомобіля «Mercedes-Benz» ОСОБА_2 відповідно до вимог п.12.3 Правил дорожнього руху України не надалось можливим, оскільки не надалось можливим встановити для нього технічну можливість уникнути даної ДТП. При заданому механізмові події дії водія автомобіля «Renault Logan» ОСОБА_1 не відповідали вимогам п.10.1 Правил дорожнього руху України, які, з технічної точки зору, перебувають в причинному зв`язку з настанням даної ДТП.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що у встановленому законом порядку позивачем не доведено вину відповідача ОСОБА_2 у скоєнні ДТП та заподіянні матеріальних збитків. Зокрема, позивачем не надано до суду ані постанови у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за порушення ПДР внаслідок скоєння ДТП, ані обвинувального вироку суду у кримінальному провадженні, якими б було встановлено вину відповідача у скоєнні ДТП та/або заподіянні збитків, ані інших доказів вини відповідача.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 1 Закону України «Про страхування» передбачено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
Відповідно до статті 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
За статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.
Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування (постанова Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі № 754/1108/15-ц).
Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц.
За частиною першою статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
У постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року в справі №465/674/19 зазначено про те, що тлумачення статті 1188 ЦК України свідчить, що її застосування можливе лише у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення, адже у разі відсутності вини особи в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, провадження у справі підлягає припиненню на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП - через відсутність події і складу адміністративного правопорушення, відтак така обставина як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 КУпАП, не є реабілітуючою обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах: від 07 лютого 2018 року в справі №910/18319/16; від 16 квітня 2019 року в справі №927/623/18, від 04 березня 2020 року у справі №641/2795/16-ц, від 07 лютого 2018 року у справі №910/18319/16; від 16 квітня 2019 року у справі №927/623/18, від 29 квітня 2020 року в справі №686/4557/18.
У постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року в справі №641/2795/16-ц зазначено, що «не притягнення водіїв до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в ДТП може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами, зокрема, висновком судової експертизи тощо».
Закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 КУпАП, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП (постанова Верховного Суду від 29 квітня 2020 року в справі № 686/4557/18).
У ч.ч.1, 2 ст.1166 ЦК України зазначено майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
У ч.2 ст.1187 ЦК України вказано шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Частина 1 статті 1188 ЦК України зазначає, що шкода завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоду, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
У справі, що переглядається встановлено, що у відношенні ОСОБА_2 протокол про адміністративне правопорушення не складався, а тому апеляційний суд позбавлений можливості здійснити оцінку відповідності дій ОСОБА_2 с точки зору дотримання ПДР в цій дорожньо-транспортній пригоді.
Висновок автотехнічної експертизи від 04 лютого 2025 року №СЕ-19/104-25/3209-ІТ також не підтверджує вину відповідача ОСОБА_2 у здійснені ДТП та заподіяні шкоди. Крім того, у висновку експерт зазначає що вихідні дані в ухвалі про призначення експертизи за експертною спеціальністю 10.1 «Дослідження обставин і механізму дорожньо-транспортної пригод» відсутні. Експертом досліджувався механізм ДТП згідно показів учасника ОСОБА_1 та учасника ОСОБА_2 .
Колегія суддів зауважує, що протокол про адміністративне правопорушення є документом, який складається лише для фіксації факту ДТП, а наявність у діях особи складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, зокрема протиправної поведінки такої особи, яка полягає у порушенні Правил дорожнього руху, та її вини, встановлюється виключно судом у межах справи про адміністративне правопорушення.
Позивачем не надано доказів, що підтверджують вину учасника ДТП ОСОБА_2 .
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що у справі відсутній відповідний судовий акт, на підставі якого можна дійти беззаперечного висновку про порушення водієм ОСОБА_2 Правил дорожнього руху, внаслідок якого відбулося зіткнення двох транспортних засобів, тобто відсутні належні та допустимі докази наявності вини та протиправної поведінки в діях водія ОСОБА_2 .
Враховуючи, що головною умовою для покладення на особу цивільно-правової відповідальності у вигляді зобов`язання відшкодувати заподіяну шкоду є наявність повного складу цивільного правопорушення, а факт протиправної поведінки ОСОБА_2 та наявності причинно-наслідкового зв`язку не підтвердився матеріалами справи, то відсутні й правові підстави для покладення на відповідачів (ПрАТ «СК «ВУСО» та ОСОБА_2 ) відповідальності у вигляді відшкодування шкоди, заподіяної майну ОСОБА_1 внаслідок ДТП.
Враховуючи те, що вина відповідача ОСОБА_2 позивачем не доведена та не підтверджена належними доказами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача про відшкодування матеріальної шкоди та стягнення страхового відшкодування із страховика, з чим і погоджується колегія суддів.
Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачем не було доведено фактів наявності моральної шкоди, протиправності діяння відповідача ОСОБА_2 , наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням відповідача та вини відповідача в її заподіянні.
Доводи апеляційної скарги про те, що ухваливши рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції не надав оцінку всім доводам та запереченням наданим стороною позивача, а також не врахував всіх доказів, спростовуються матеріалами справи та висновками суду щодо встановлених фактичних обставин справи.
Всі наявні у справі докази, на які посилається сторона позивача, були предметом дослідження суду першої інстанції із наданням їм відповідної правової оцінки з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Інші наведені у апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлених обставин справи та до переоцінки доказів, їх належності та допустимості.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена судом першої інстанції, то суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Оскільки результат, до якого прийшов суд у додатковому рішенні, напряму залежить від результатів за основним рішенням і є його наслідком, воно також не підлягає скасуванню за наведеними доводами апеляційної скарги.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Букур М.Є. слід залишити без задоволення, оскаржувані рішення - без змін, оскільки вони відповідають вимогам матеріального і процесуального права.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів виходить з наступного.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (ст. 15 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст.2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).
Згідно зі ст.11 ЦПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
В питанні критеріїв співмірності витрат, слід згадати висновки Великої Палати у справі №755/9215/15-ц.
Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду у справі №905/1795/18 та у справі №922/2685/19, де визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У справі, що переглядається представник відповідача ПрАТ «СК «ВУСО» - адвокат Шилін В.А. просив стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 6 000,00 грн.
Розподіляючи витрати, які очікує понести позивач на професійну правничу допомогу, колегія суддів дійшла висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Витрати на професійну правничу допомогу на вказану суму є не співмірними зі складністю цієї справи, наданими адвокатом обсягом послуг у суді апеляційної інстанції, і не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
Колегія суддів вважає за необхідне відшкодувати витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 3000 грн., що буде відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2026 року та Додаткового рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2026 року немає.
Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2026 року та Додаткове рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2026 року - залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» (ЄДРПОУ) витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 3 000 (три тисяч) гривень 00 копійок.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді:
Повний текст постанови складено 24.09.2026 року
Головуючий суддя О.В.Агєєв