ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/7049/26 Справа № 199/7823/25 Суддя у 1-й інстанції - БОГУН О. О. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Гапонова А.В., Красвітної Т.П.
за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №199/7823/25 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про припинення іпотеки, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Протопоп Юлії Андріївни на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 13 січня 2026 року,ухвалене у складі судді Богун О.О., -
ВСТАНОВИВ:
У червні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра з позовом до АТ КБ «Приватбанк» про припинення іпотеки.
В обґрунтування позову зазначає, що 19 травня 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №DNHDGR01430310 про надання кредиту на термін до 18 травня 2021 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,00% на місяць на суму виданого кредиту. 19 травня 2006 року в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між позивачем та відповідачем було укладено договір іпотеки №DNHDGR01430310 згідно з яким ОСОБА_1 передала в іпотеку нерухоме майно, а саме, житловий будинок що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить їй на праві приватної власності згідно договору купівлі-продажу від 19 травня 2006 року реєстровий номер №3193, що посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Бондарь І.М.
Вказує, що на підставі вказаного договору приватним нотаріусом Бондарь І.М. було накладено заборону на відчуження іпотечного майна, про що в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та в Державному реєстрі іпотеки 19 травня 2006 року внесено записи про обтяження за реєстраційними номерами 3230092 та 3230155 відповідно.
Зазначає, що 18 травня 2012 року було укладено Додаткову угоду до кредитного договору №DNHDGR01430310 від 19 травня 2006 року, в якій була зменшена сума заборгованості за кредитним договором, що виникла у період з дати надання ОСОБА_1 кредиту до дати підписання додаткової угоди зменшено на 410,22 доларів США.
Зауважує, що з причин різкого підвищення курсу долару США до національної валюти, у 2014 році, позивач не мала можливості сплачувати платежі за кредитним договором в повному обсязі, що призвело звернення ПАТ «КБ «Приватбанк» до суду з вимогами стягнення з неї повної суми заборгованості. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 21 грудня 2015 року зміненим постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 березня 2018 року позов банку задоволено частково на його користь стягнуто на погашення заборгованості за кредитним договором №DNHDGR01430310 від 19 травня 2006 року 21 463,19 доларів США (474 712 гривень 10 копійок) заборгованості за кредитом 688,61 доларів США (15 230 гривень 30 копійок) заборгованості за користування кредитом, 1 177 гривень пені та вирішено питання стягнення судових витрат по справі.
Вказує, що стягувач звернувся до приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжи О.В. який виніс постанову про відкриття виконавчого провадження. В рамках виконавчого провадження було накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону його відчуження.
Звертає увагу, що у зв`язку із виконанням рішення суду в рамках примусового виконання позивачкою було повністю сплачено заборгованість за кредитом, сплачено також виконавчий збір та компенсовано витрати пов`язані із виконавчим провадженням. У зв`язку із цими обставинами 03 серпня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжою О.В. у відповідності до п.4 і ст.49 ЗУ «Про виконавче провадження» було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження та припинено чинність арешту майна боржника, що підтверджує постанова про закінчення виконавчого провадження.
Вказує, що 16 листопада 2023 року відповідач звернулась до позивача із заявою, в якій просила протягом 5-ти днів із дня отримання заяви підготувати документи для зняття заборони на відчуження та припинення іпотеки.
Зауважує, що станом на день подачі позову, відповідач не вчинив дій по здійсненню реєстрації припинення іпотеки та зняття заборони на відчуження спірного майна.
Зазначає, що у січні 2024 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжа О.В., в якій просило суд визнати незаконною постанову від 03 серпня 2020 року у виконавчому провадженні за №62655099. Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 30 січня 2024 року у задоволені скарги відмовлено. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2024 року ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 30 січня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення скарги. Визнано незаконною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжа О.В. від 03 серпня 2020 року у виконавчому провадженні за №62655099, про закінчення виконавчого провадження на підставі п.9 ч.1 ст.39 3У «Про виконавче провадження», у зв`язку з фактичним виконанням у повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом №2/199/299/15.
Вказує, що 06 листопада 2024 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжа О.В. було відновлено виконавче провадження за виконавчим документом №2/199/299/15.
Звертає увагу, що після відкриття провадження, ОСОБА_1 було здійснено всі заходи щодо повного погашення суми заборгованості, у результаті чого 25 лютого 2025 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжа О.В. в рамках виконавчого провадження №62655099 було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження. Дана постанова сторонами не оскаржувалась.
У зв`язку з чим, просила визнати договір іпотеки №DNHDGR01430310 від 19 травня 2006 року припиненим та припинити обтяження з будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис про обтяження за номером 3230092, виключити з Державного реєстру іпотек запис про обтяження за реєстраційним номером 3230155. Вирішити питання судових витрат.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 13 січня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про припинення іпотеки - відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду представник ОСОБА_1 - адвокат Протопоп Ю.А. подала апеляційну скаргу, в якій вважає його незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з істотним порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому воно підлягає скасуванню.
Зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на доводи позивача, щодо повного задоволення вимог кредитора, повної сплати боргу за кредитом та припинення дії кредитного договору, а також закриття виконавчого провадження у відповідності до п.4 і ст.49 ЗУ «Про виконавче провадження».
Зауважує, що між позивачем і відповідачем відсутні будь-які зобов`язання, які б могли бути забезпечені іпотекою, а тому договір іпотеки повен бути припиненим.
У зв`язку з чим просить апеляційну скаргу задовольнити, а оскаржуване рішення суду скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі та припинити іпотеку.
Представник АТ КБ «ПриватБанк»- Химчик А.В., скориставшись своїм правом, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважаєапеляційну скаргу позивача безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 13 січня 2026 року - законним, ухваленим із дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що позивач помилково вважає, що сам факт винесення приватним виконавцем Ванжою О.В. постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 62655099 від 25 лютого 2025 року беззаперечно свідчить про припинення кредитного договору. Проте, як встановлено банком та розрахунком заборгованості, боржником у межах виконавчого провадження було сплачено лише часткові суми в гривневому еквіваленті, тоді як за судовим рішенням заборгованість стягувалася у валюті зобов`язання - доларах США. Внаслідок курсової різниці та несвоєчасного виконання зобов`язання у боржника наявна непогашена заборгованість перед банком.
Звертає увагу, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором або відкриття виконавчого провадження само по собі не припиняє кредитно-іпотечних правовідносин сторін і не позбавляє кредитора права на отримання повного належного виконання зобов`язання. Оскільки кредитний борг у повному обсязі кредиторові не повернуто і виконання не прийнято банком як належне, основне зобов`язання не є припиненим, а отже, відсутні будь-які законні підстави для припинення акцесорного (забезпечувального) зобов`язання - іпотеки.
Зауважує, що суд першої інстанції всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачка не довів обставин повного виконання зобов`язання за кредитним договором.
Вважає, що рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 13 січня 2026 року є законним, обґрунтованим, ухваленим із додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
У зв`язку з чим просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 13 січня 2026 року у справі № 199/7823/25 - залишити без змін.
Сторони в судове засідання апеляційного суду не з`явились про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.
Рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.
Судом встановлено, що 19 травня 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №DNHDGR01430310 про надання кредиту на термін до 18 травня 2021 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,00% на місяць на суму виданого кредиту.
19 травня 2006 року в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між позивачем та відповідачем було укладено договір іпотеки №DNHDGR01430310 згідно з яким ОСОБА_1 передала в іпотеку нерухоме майно, а саме, житловий будинок що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який належить їй на підставі приватної власності згідно договору купівлі-продажу від 19 травня 2006 року реєстровий номер №3193, що посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Бондарь І.М.
На підставі вказаного договору приватним нотаріусом Бондарь І.М. було накладено заборону на відчуження іпотечного майна про що в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та в Державному реєстрі іпотеки 19 травня 2006 року внесено записи про обтяження за реєстраційними номерами 3230092 та 3230155 відповідно.
18 травня 2012 року було укладено Додаткову угоду до кредитного договору №DNHDGR01430310 від 19 травня 2006 року, в якій була зменшена сума заборгованості за кредитним договором, що виникла у період з дати надання ОСОБА_1 кредиту до дати підписання додаткової угоди, зокрема, зменшено на 410, 22 доларів США.
З причин різкого підвищення курсу долару США до національної валюти, у 2014 році позивач не мала можливості сплачувати платежі за кредитним договором в повному обсязі, що призвело звернення ПАТ «КБ «Приватбанк» до суду з вимогами стягнення з неї повної суми заборгованості.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 21 грудня 2015 року зміненим постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 березня 2018 року позов банку задоволено частково на його користь стягнуто на погашення заборгованості за кредитним договором №DNHDGR01430310 від 19 травня 2006 року 21 463,19 доларів США (474 712,10 грн) заборгованості за кредитом 688, 61 доларів США (15 230,30 грн) заборгованості за користування кредитом, 1 177 гривень пені та вирішено питання стягнення судових витрат по справі.
В подальшому стягувач звернувся до приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжи О.В. який виніс постанову про відкриття виконавчого провадження. В рамках виконавчого провадження було накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону його відчуження. У зв`язку із виконанням рішення суду в рамках примусового виконання позивачкою було повністю сплачено заборгованість за кредитом, сплачено також виконавчий збір та компенсовано витрати пов`язані із виконавчим провадженням. У зв`язку із цими обставинами 03 серпня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжою О.В. у відповідності до п.4 і ст.. 49 ЗУ «Про виконавче провадження» у редакції чинній на момент винесення, було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження та припинено чинність арешту майна боржника, що підтверджує постанова про закінчення виконавчого провадження.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів про погашення зобов`язання перед банком, а банком в свою чергу заперечується дана обставина.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Згідно з статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Згідно з частиною першої статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Підстави припинення іпотеки визначені ЦК України та Законом України «Про іпотеку».
Так, частинами першою, другою статті 593 ЦК України передбачено, що право застави припиняється у разі: 1) припинення зобов`язання, забезпеченого заставою; 2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; 3) реалізації предмета застави; 4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом. У разі припинення права застави на нерухоме майно до державного реєстру вносяться відповідні дані.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.
Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
За належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов`язання за кредитним договором припиняється як це зобов`язання, так і зобов`язання за договором іпотеки, які є похідними від основного зобов`язання (аналогічний висновок сформулював Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 910/16461/16; див. також пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц).
Обмеження речових прав на нерухоме майно (обтяження нерухомого майна)- це обмеження або заборона розпорядження нерухомим майном, установлена відповідно до правочину (договору), закону або актів органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийнятих у межах повноважень, визначених законом (абзац п`ятий частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» у редакції, чинній на момент укладення іпотечного договору).
Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти є грошима в національній або іноземній валюті. У статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Такі кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.
Згідно зі статтею 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.
Загальні положення про виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Таким чином, у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК України.
Особливості звернення стягнення на кошти боржника та виконання рішень при обчисленні боргу в іноземній валюті визначені у статті 49 Закону України «Про виконавче провадження».
Так, відповідно до частин першої-третьої цієї статті у разі якщо кошти боржника в іноземній валюті розміщені на рахунках, внесках або на зберіганні у банку чи іншій фінансовій установі, які мають право на продаж іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку, виконавець зобов`язує їх продати протягом семи робочих днів іноземну валюту в сумі, необхідній для погашення боргу. У разі якщо такі кошти розміщені в банку або іншій фінансовій установі, які не мають права на продаж іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку, виконавець зобов`язує їх перерахувати протягом семи робочих днів такі кошти до банку або іншої фінансової установи за вибором виконавця, що має таке право, для їх реалізації відповідно до частини першої цієї статті.
У разі обчислення суми боргу в іноземній валюті виконавець, у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує такі кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті, виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша,третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що тягар доказування покладається на обидві сторони спору. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов?язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
У справі, що переглядається, матеріалами справи підтверджено та не заперечувалось сторонами, що 19 травня 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №DNHDGR01430310 про надання кредиту на термін до 18 травня 2021 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,00% на місяць на суму виданого кредиту.
19 травня 2006 року в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між позивачем та відповідачем було укладено договір іпотеки №DNHDGR01430310 згідно з яким ОСОБА_1 передала в іпотеку нерухоме майно, а саме, житловий будинок що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить їй на підставі приватної власності згідно договору купівлі-продажу від 19 травня 2006 року реєстровий номер №3193, що посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Бондарь І.М.
На підставі вказаного договору приватним нотаріусом Бондарь І.М. було накладено заборону на відчуження іпотечного майна про що в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та в Державному реєстрі іпотеки 19 травня 2006 року внесено записи про обтяження за реєстраційними номерами 3230092 та 3230155 відповідно.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 21 грудня 2015 року зміненим постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 березня 2018 року позов банку задоволено частково на його користь стягнуто на погашення заборгованості за кредитним договором №DNHDGR01430310 від 19 травня 2006 року 21 463,19 доларів США (474 712,10 грн.) заборгованості за кредитом 688, 61 доларів США (15 230,30 грн.) заборгованості за користування кредитом, 1 177 гривень пені та вирішено питання стягнення судових витрат по справі.
У даній справі позивачем ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів повного погашення кредитної заборгованості за Кредитним договором №DNHDGR01430310 від 19 травня 2006 року у валюті стягнення за відповідним рішенням суду, на чому наполягає стягував посилаючись на вимоги закону та відповідну судову практику.
Суд звертає увагу, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором або відкриття виконавчого провадження само по собі не припиняє кредитно-іпотечних правовідносин сторін і не позбавляє кредитора права на отримання повного належного виконання зобов`язання.
У разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні.
Таке твердження узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постанові від 04 липня 2018 року у справі №761/12665/14-ц (провадження №14-134цс18).
Тобто стягнення заборгованості у гривні є неналежним виконанням судового рішення.
Оскільки між стягувачем та боржником існувало валютне грошове зобов`язання і заборгованість за кредитним договором була стягнута судом в іноземній валюті - долари США, то державний виконавець зобов`язаний був під час примусового виконання виконавчого листа, виданого на підставі рішення суду, керуватися положеннями ст.49 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: виявивши у боржника кошти у гривнях, виконавець за правилами, встановленими ч.ч.1 та 2 цієї статті, мав дати доручення про купівлю валюти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а в подальшому - спрямувати ці кошти на рахунок стягувача. Невиконання вимог положень цієї статті свідчить про порушення прав стягувача як сторони виконавчого провадження.
Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 26 травня 2022 року у справі № 686/5863/13-ц, від 22 вересня 2023 року у справі № 2-1540/12.
Оскільки кредитний борг у повному обсязі кредиторові не повернуто і виконання не прийнято банком як належне, основне зобов`язання не є припиненим, а отже, відсутні будь-які законні підстави для припинення акцесорного (забезпечувального) зобов`язання - іпотеки.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного суду від 27 вересня 2017 року у справі № 6-2096цс16, від 04 липня 2018 року у справі № 761/12655/14-ц).
У зв`язку з тим, що на рахунок стягувача АТ КБ «ПриватБанк» сума заборгованості була перерахована у гривні, а ні у валюті стягнутої за рішенням суду, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції.
Жодних довідок банку про відсутність заборгованості або закриття рахунків позивач суду не надала.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не звернув уваги на доводи позивача, щодо повної сплати боргу за кредитом та припинення дії кредитного договору, суд відхиляє, оскільки вони спростовуються наведеними в рішенні суду висновками, з якими погоджується суд апеляційної інстанції.
Інші доводи апеляційної скарги відхиляються колегією суддів, оскільки зводяться до незгоди позивача із судовим рішенням та на правильність висновків суду першої інстанції не спливають.
Таким чином, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, та надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності і взаємозв`язку, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, а доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 13 січня 2026 року немає.
Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на висновок про залишення апеляційних скарг без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Протопоп Юлії Андріївни -залишити без задоволення.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 13 січня 2026 року -залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді:
Повний текст постанови складено 25.09.2026 року
Головуючий суддя О.В.Агєєв