Постанова № 140144520 у справі № 916/3139/25 від 16.09.2026

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року м. Одеса Справа № 916/3139/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої судді Принцевської Н.М.;

суддів: Богацької Н.С., Філінюка І.Г.;

секретар судового засідання (за дорученням головуючої судді): Романенко Д.С.;

за участю представників сторін:

Прокурор - Ленченко О.О.;

від Сільськогосподарського кооперативу "МИКОЛАЇВКА"- не з`явився;

від Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області - Хомич М.М.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Сільськогосподарського кооперативу "МИКОЛАЇВКА"

на рішення Господарського суду Одеської області від 02.04.2026 (повний текст складено та підписано 13.04.2026, суддя Гут С.Ф.)

по справі №916/3139/25

за позовом Сільськогосподарського кооперативу "МИКОЛАЇВКА"

до Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області

за участю Заступника керівника Одеської обласної прокуратури

про витребування земельних ділянок,

(суддя першої інстанції Гут С.Ф., дата та місце ухвалення рішення: 02.04.2026, Господарський суд Одеської області, м. Одеса, пр-т Шевченка,29),

Сільськогосподарський кооператив "МИКОЛАЇВКА" (далі - Позивач) звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою, в якій, з урахуванням прийнятої до розгляду заяви про збільшення позовних вимог, просив суд витребувати у Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області (далі - Відповідач) земельні ділянки, що розташовані за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, Миколаївська сільська рада з кадастровими номерами: [номер приховано]:01:002:0549 площею 3,2521 га; [номер приховано]:01:002:0550 площею 1,1768 га; [номер приховано]:01:002:0551 площею 0,9208 га; [номер приховано]:01:002:0552 площею 0,6288 га; [номер приховано]:01:002:0541 площею 3,6092 га; [номер приховано]:01:002:0542 площею 0,9613 га; [номер приховано]:01:002:0543 площею 1,2546 га; [номер приховано]:01:002:0544 площею 1,3002 га; [номер приховано]:01:002:0545 площею 12,1748 га; [номер приховано]:01:002:0553 площею 0,1175 га; [номер приховано]:01:002:0558 площею 0,9627 га; [номер приховано]:01:002:0554 площею 0,1621 га; [номер приховано]:01:002:0559 площею 0,0441 га; [номер приховано]:01:002:0555 площею 1,9903 га; [номер приховано]:01:002:0560 площею 6,1687 га; [номер приховано]:01:002:0556 площею 0,6646 га; [номер приховано]:01:002:0557 площею 0,9806 га; [номер приховано]:01:002:0546 площею 2,3705 га; [номер приховано]:01:002:0134 площею 7,57 га; [номер приховано]:01:002:0495 площею 11,2770 га; [номер приховано]:01:002:0496 площею 22,4603 га; [номер приховано]:01:003:0223 площею 18,9159 га.

Обґрунтовуючи підстави звернення із позовом до суду, Позивач посилався на те, що на підставі Державного акту на право постійного користування від 29.02.1996 серії ОД-05-30а використовує відповідну земельну ділянку, однак внаслідок прийняття Відповідачем рішень від 14.07.2021 № 390, від 30.03.2023 № 1065 та № 1066 та від 21.02.2025 № 1387, на підставі яких зареєстровано право комунальної власності на спірні земельні ділянки, чим фактично здійснено поділ земельної ділянки, а також здійснено зміну цільового призначення.

При цьому, Позивач також зазначив, що Відповідачем, всупереч приписам законодавства, прийнято рішення про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок комунальної власності (спірних земельних ділянок), не наданих у власність або користування іншим особам, що надає право постійному землекористувачу вимагати їх витребування на свою користь.

Рішенням Господарського суду Одеської області у даній справі від 02.04.2026 у задоволенні позову було відмовлено в повному обсязі.

Суд першої інстанції, здійснивши системне тлумачення норм права у спірних правовідносинах, оцінивши представлені до матеріалів справи докази, а також враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 914/521/22, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, дійшов висновку, що Сільськогосподарським кооперативом "МИКОЛАЇВКА" було обрано неналежний спосіб захисту, що є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

Не погоджуючись з таким рішенням, Сільськогосподарський кооператив "МИКОЛАЇВКА" звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 02.04.2026 у справі № 916/3139/25 та ухвалити нове рішення, яким позов Сільськогосподарського кооперативу "МИКОЛАЇВКА" задовольнити повністю; витребувати із зареєстрованого володіння Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області на користь Сільськогосподарського кооперативу "МИКОЛАЇВКА" у його постійне користування земельні ділянки розташовані за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, Миколаївська сільська рада, з кадастровими номерами: [номер приховано]:01:002:0549, площею 3,2521 га; [номер приховано]:01:002:0550, площею 1,1768 га; [номер приховано]:01:002:0551, площею 0,9208 га; [номер приховано]:01:002:0552, площею 0,6288 га; [номер приховано]:01:002:0541, площею 3,6092 га; [номер приховано]:01:002:0542, площею 0,9613 га; [номер приховано]:01:002:0543, площею 1,2546 га; [номер приховано]:01:002:0544, площею 1,3002 га; [номер приховано]:01:002:0545, площею 12,1748 га; [номер приховано]:01:002:0553, площею 0,1175 га; [номер приховано]:01:002:0558, площею 0,9627 га; [номер приховано]:01:002:0554, площею 0,1621 га; [номер приховано]:01:002:0559, площею 0,0441 га; [номер приховано]:01:002:0555, площею 1,9903 га; [номер приховано]:01:002:0560, площею 6,1687 га; [номер приховано]:01:002:0556, площею 0,6646 га; [номер приховано]:01:002:0557, площею 0,9806 га; [номер приховано]:01:002:0546, площею 2,3705 га; [номер приховано]:01:002:0134, площею 7,57 га; [номер приховано]:01:002:0495, площею 11,2770 га; [номер приховано]:01:002:0496, площею 22,4603 га; [номер приховано]:01:003:0223, площею 18,9159 га; стягнути з Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області на користь Сільськогосподарського кооперативу "МИКОЛАЇВКА" судові витрати, понесені у судах першої та апеляційної інстанцій.

На переконання Апелянта, оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим із неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, а також без повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, у зв`язку з чим підлягає скасуванню.

Як зазначає Апелянт, висновок суду першої інстанції про неналежність способу захисту є помилковим, оскільки Верховний Суд чітко визнає право суб`єкта постійного користування захищати своє речове право шляхом витребування земельної ділянки з чужого володіння (віндикації), що підтверджено постановами від 18.04.2023 (справа № 357/8277/19) та від 04.10.2023 (справа №902/1046/22). Це право, набуте за Державним актом від 29.02.1996, не припинилося автоматично внаслідок реорганізації КСП "МИКОЛАЇВКА" чи поділу селищною радою початкового земельного масиву на нові кадастрові ділянки, а зберіглося та перейшло до СК "МИКОЛАЇВКА" як законного правонаступника.

На переконання Скаржника, саме вимога про витребування ділянок на користь Сільськогосподарського кооперативу "Миколаївка" є найбільш ефективним способом захисту, який реально поновлює порушене право та усуває потребу в оскарженні проміжних рішень ради чи реєстраційних записів (постанови ВП ВС від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц та від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18). Такий підхід повністю відповідає принципу процесуальної економії, оскільки безпосередньо ліквідує юридичну невизначеність щодо користувача спірної землі й виключає необхідність ініціювання низки нових судових спорів.

Позивач вказує, що суд першої інстанції не врахував, що право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 01.01.2002 та до 01.01.2013, є безстроковим і не припиняється через його непереоформлення чи відсутність запису в сучасному Державному реєстрі речових прав. Відповідно до рішення Конституційного Суду України №5-рп/2005 та постанови Верховного Суду у справі № 906/620/19, обов`язок переоформлення цього права є неконституційним, воно зберігається навіть у разі реорганізації чи зміни форми власності юридичної особи й може бути припинене лише з передбачених законом підстав.

Згідно із Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", права, які виникли до 2013 року, визнаються дійсними, а відсутність їх перенесення до нового реєстру не спростовує їх існування. Таким чином, відсутність відомостей про право постійного користування Сільськогосподарського кооперативу "Миколаївка" у сучасному реєстрі не свідчить про його припинення, якщо воно підтверджується належними письмовими доказами.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки сукупності доказів, які підтверджують як виникнення права постійного користування, так і зв`язок спірних земельних ділянок із земельним масивом, переданим у постійне користування за державним актом серії ОД-05-30а.

Крім того, за доводами Апелянта, місцевий господарський суд не застосував статті 20, 92, 116, 141 і 142 Земельного кодексу України до спірних правовідносин та помилково не оцінив сукупність письмових доказів лише через відсутність оригіналу Державного акта.

Також на переконання Скаржника, суд першої інстанції не надав оцінки законності рішень Сергіївської селищної ради та порушенням процедури їх підготовки і прийняття, хоча саме ці рішення стали підставою для вибуття спірних земель із постійного користування Сільськогосподарського кооперативу "Миколаївка"; суд першої інстанції не перевірив належним чином процесуальний статус і повноваження осіб, які діяли від імені Сергіївської селищної ради

Як зазначає Апелянт, він заявляв заперечення щодо повноважень осіб, які діяли від імені Сергіївської селищної ради, зокрема, він звертав увагу, що ОСОБА_1 та Хомич М.М. діяли на підставі довіреностей, підписаних Шевченком Артемом Олеговичем, який зазначався як секретар Сергіївської селищної ради та особа, що здійснює повноваження Сергіївського селищного голови. Такі заперечення були заявлені Позивачем у суді першої інстанції, однак суд першої інстанції фактично не розглянув ці заперечення по суті, обмежившись посиланням на те, що представник Відповідача є працівником юридичного відділу Сергіївської селищної ради згідно з посадовою інструкцією. Такий підхід, на думку Скаржника, є помилковим, оскільки суд не встановив, у якому саме процесуальному статусі діяла відповідна особа: як представник за довіреністю чи як особа, уповноважена на самопредставництво органу місцевого самоврядування.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.05.2026 для розгляду справи №916/3139/25 визначено колегію суддів у складі: головуюча суддя Принцевська Н.М., судді - Богацька Н.С., Філінюк І.Г.

За змістом абз. 2 ч. 10 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України якщо зі складу колегії суддів не може продовжувати розгляд справи суддя, який не є суддею-доповідачем у такій справі, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом, заміна такого судді з ініціативи судді-доповідача за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою з числа резервних суддів.

Враховуючи, що суддя - учасник колегії суддів Богацька Н.С. з 06.05.2026 по 08.05.2026 була тимчасово непрацездатна та відповідно до наказу в.о. голови суду №97-в від 11.05.2026 з 11.05.2026 по 14.05.2026 перебувала у відпустці, розпорядженням керівника апарату суду №39 від 11.05.2026 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №916/3139/25.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 11.05.2026 визначено новий склад колегії суддів: головуюча суддя - Принцевська Н.М., судді: Савицький Я.Ф., Філінюк І.Г.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.05.2026 прийнято справу №916/3139/25 за апеляційною скаргою Сільськогосподарського кооперативу "МИКОЛАЇВКА" на рішення Господарського суду Одеської області від 02.04.2026 до свого провадження колегією суддів у новому складі: головуюча суддя - Принцевська Н.М., судді: Савицький Я.Ф., Філінюк І.Г.; відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Сільськогосподарського кооперативу "МИКОЛАЇВКА" на рішення Господарського суду Одеської області від 02.04.2026 по справі № 916/3139/25 до надходження матеріалів справи з суду першої інстанції; витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/3139/25.

14.05.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/3139/25.

19.05.2026 суддя-учасник колегії суддів Савицький Я.Ф. подав заяву про самовідвід від розгляду апеляційної скарги Сільськогосподарського кооперативу "МИКОЛАЇВКА" на рішення Господарського суду Одеської області від 02.04.2026 по справі №916/3139/25, яку було задоволено ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.05.2026 та передано справу для повторного автоматизований розподілу.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 19.05.2026 визначено новий склад колегії суддів: головуюча суддя - Принцевська Н.М., судді: Богацька Н.С., Філінюк І.Г.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.05.2026 прийнято справу №916/3139/25 за апеляційною скаргою Сільськогосподарського кооперативу "МИКОЛАЇВКА" на рішення Господарського суду Одеської області від 02.04.2026 до свого провадження колегією суддів у новому складі: головуюча суддя - Принцевська Н.М., судді: Богацька Н.С., Філінюк І.Г.; апеляційну скаргу Сільськогосподарського кооперативу "МИКОЛАЇВКА" на рішення Господарського суду Одеської області від 02.04.2026 по справі № 916/3139/25 залишено без руху; встановлено Апелянту строк для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом надання Південно-західному апеляційному господарському суду: доказів доплати судового збору; доказів надсилання Сергіївській селищній раді Білгород-Дністровського району Одеської області та Заступнику керівника Одеської обласної прокуратури копії апеляційної скарги і доданих до неї документів протягом 10 днів з дня вручення копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

29.05.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Сільськогосподарського кооперативу "МИКОЛАЇВКА" надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якого Апелянтом надано докази доплати судового збору у розмірі 17772,50 грн та докази надсилання Сергіївській селищній раді Білгород-Дністровського району Одеської області та Заступнику керівника Одеської обласної прокуратури копії апеляційної скарги і доданих до неї документів.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Сільськогосподарського кооперативу "МИКОЛАЇВКА" на рішення Господарського суду Одеської області від 02.04.2026 по справі № 916/3139/25; встановлено строк учасникам справи для подання відзиву на апеляційну скаргу та інших заяв та клопотань протягом 10 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі; роз`яснено учасникам справи про їх право не пізніше 10-ти днів з дня вручення ухвали подати до суду заяви чи клопотання щодо процесуальних питань, зокрема, відводів складу суду тощо; призначено розгляд справи №916/3139/25 за апеляційною скаргою Сільськогосподарського кооперативу "МИКОЛАЇВКА" на рішення Господарського суду Одеської області від 02.04.2026 на 14.07.2026 року о 14-00 год.

12.06.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Заступника керівника Одеської обласної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Як зазначає Прокурор у своєму відзиві, підставою для звернення до суду із даним позовом Позивач обґрунтовує тим, що останній вважає себе власником спірних земельних ділянок, а відтак з дотриманням вимог ст. 387 та 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, тобто селищної ради. Водночас, Прокурор вважає, що вказаний спосіб захисту не відповідає характеру спірних правовідносин.

Так, Прокурор стверджує, що Сільськогосподарським кооперативом "Миколаївка" не надано до суду належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження набуття останніми права власності або користування спірними земельними ділянками. Право власності або постійного користування за Сільськогосподарським кооперативом "Миколаївка" ані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, ані в Державному земельному кадастрі не реєструвалось.

На переконання Прокурора за наданими Позивачем доказами, неможливо достеменно встановити, що Сільськогосподарський кооператив "Миколаївка" є правонаступником КСП "Миколаївка" та має права власності чи користування спірними земельними ділянками, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для їх витребування із комунальної власності Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області.

Окрім цього Прокурор вказує, що Позивачем не доведено, що спірні земельні ділянки сформовано за рахунок земель колишнього КСП, які начебто перейшли до нього в користування.

Прокурор вважає звернення СК "Миколаївка" з даним позовом фактично спрямоване на незаконне набуття права власності на спірні земельні ділянки, у тому числі, на землі прибережної захисної смуги Чорного моря.

Прокурор також зазначає, що посилання Апелянта на висновки Великої Палати Верховного Суду є необґрунтованими, оскільки фактичні обставини у справах, на які посилається Апелянт, не є подібними обставинам у справі № 916/3139/25, адже спір у них стосувався саме права законного власника на витребування спірних земельних ділянок, а не витребування таких земельних ділянок на користь користувачів або інших третіх осіб.

Прокурору вказує, що в апеляційній скарзі СК "Миколаївка" зазначає про те, що судом першої інстанції не врахувано факт збереження права постійного користування земельною ділянкою, набутого до 01.01.2002 та до 01.01.2013, однак, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження набуття СК "Миколаївка" такого права або на підтвердження того, що останній є правонаступником КСП "Миколаївка".

Крім того, Прокурор зазначає, що доводи СК "Миколаївка" в частині правонаступництва прав на земельну ділянку площею 5 827 га, що перебувала в колективній власності КСП "Миколаївка" є такими, що не відповідають дійсності, оскільки вказані землі були розпайовані між членами колективного підприємства.

16.06.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області надійшов відзив на апеляційну скаргу.

23.06.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Сільськогосподарського кооперативу "МИКОЛАЇВКА" надійшли письмові пояснення щодо відзиву Заступника керівника Одеської обласної прокуратури та Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області.

Судова колегія залишала без розгляду відзив на апеляційну скаргу Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області, а також подані 23.06.2026 Сільськогосподарським кооперативом "МИКОЛАЇВКА" письмові пояснення на відзив Заступника керівника Одеської обласної прокуратури, а також подані 23.06.2026 письмові пояснення на відзив Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області з огляду на таке.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним (частини друга, п`ята статті 161 Господарського процесуального кодексу України).

В свою чергу, відповідно до статей 258 та 263 Господарського процесуального кодексу України заявами по суті справи на стадії апеляційного провадження є саме апеляційна скарга та відзив на апеляційну скаргу.

Відповідно до статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

В силу частини першої статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Оскільки відзив на апеляційну скаргу від 16.06.2026 Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області, письмові пояснення на відзив Заступника керівника Одеської обласної прокуратури від 23.06.2026 подані Сільськогосподарським кооперативом "МИКОЛАЇВКА" та письмові пояснення на відзив від 23.06.2026 Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області подані поза межами процесуального строку, і заявники при цьому не просили дозволу подати такі пояснення, не заявляли клопотання про поновлення строку на їх подання а також відзиву, а суд поза межами цього строку не визнав їх подання необхідним, колегія суддів залишає без розгляду подані 23.06.2026 письмові пояснення та відзив на апеляційну скаргу на підставі статті 118 Господарського процесуального кодексу України.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що приписи пункту 3 частини першої статті 42 Господарського процесуального кодексу України дійсно наділяють учасників справи правом надавати суду пояснення. Але, подаючи їх, сторони обмежені строками, визначеними процесуальним законом. Тому немає підстав не застосовувати приписи частин першої та другої статті 118 Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі №917/1338/18.

При цьому, судова колегія звертає увагу, що всі доводи щодо суті спору представники сторін мали можливість висловити у апеляційній скарзі та відзиві на неї.

14.07.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату разом з клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.

Крім того 14.07.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Сільськогосподарського кооперативу "МИКОЛАЇВКА" також надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.

14.07.2026 представники учасників справи у судове засідання не з`явились. Про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.07.2026 відкладено розгляд апеляційної скарги Сільськогосподарського кооперативу "МИКОЛАЇВКА" на рішення Господарського суду Одеської області від 02.04.2026 по справі № 916/3139/25 до 16.09.2026 року о 12-30 год.; вирішено розглянути апеляційну скаргу Сільськогосподарського кооперативу "МИКОЛАЇВКА" на рішення Господарського суду Одеської області від 02.04.2026 по справі № 916/3139/25 поза межами строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк; задоволено заяву Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв`язку EASYCON.

16.09.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Сільськогосподарського кооперативу "МИКОЛАЇВКА" надійшло клопотання про витребування доказів щодо передачі спірної земельної ділянки у комунальну власність, у якому заявник також просить поновити строк на його подання.

Крім того 16.09.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Сільськогосподарського кооперативу "МИКОЛАЇВКА" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.

16.09.2026 у судове засідання з`явилися Позивач та Прокурор, які підтримали доводи та вимоги викладені ними письмово. Відповідач у судове засідання не з`явився. Про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов`язковою не визнавалась, участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком учасників справи, колегія суддів апеляційного господарського суду, з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне розглянути справу за відсутності Відповідача, за наявними у справі матеріалами.

У судовому засіданні судова колегія, розглянувши клопотання від Сільськогосподарського кооперативу "МИКОЛАЇВКА" про витребування доказів щодо передачі земельної ділянки в комунальну власність, зазначила наступне.

У постановах від 12.09.2024 у справі № 910/11903/23, від 21.10.2024 у справі № 914/3445/23 та у справі № 923/1188/21, Верховний Суд навів сталий правовий висновок щодо питання застосування ст. 118, 119 Господарського процесуального кодексу України (продовження / поновлення судами процесуальних строків, наслідків пропущення учасником справи цих строків) та вказав наступне.

У п. 6 ч. 2 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

За приписами ст. 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Під процесуальними строками розуміють встановлений законом та / або судом проміжок часу, протягом якого повинна або може бути вчинена певна процесуальна дія або розпочата та/чи завершена та чи інша стадія судочинства.

Процесуальні строки, крім іншого, виступаючи засобом регламентації процесуальних дій учасників справи, також виконують функцію юридичного факту, тобто спричиняють виникнення, зміну або припинення процесуальних прав та обов`язків. У механізмі правової регламентації судочинства процесуальні строки мають правоутворююче та преклюзивне значення для суб`єктивних процесуальних прав та обов`язків. Так, з початком і закінченням перебігу процесуального строку пов`язане настання чітко встановлених юридичних наслідків.

Отже, пропуск процесуального строку - це юридичний факт, який настає внаслідок бездіяльності уповноваженої особи в момент настання (або закінчення) цього строку з поважних причин чи з причин, що не можуть бути визнані такими, і є таким, що породжує відповідні правові наслідки.

Згідно зі ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Водночас у ч. 2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Зі змісту наведеної норми випливає, що за заявою учасника може бути продовжений тільки строк, який встановлений судом і який не сплив на час звернення учасника справи із заявою. Процесуальний строк може бути продовжений також з ініціативи суду. Разом з тим на відміну від поновлення процесуального строку, вирішення судом питання про продовження процесуального строку не обумовлене вчиненням учасником процесуальної дії. Навпаки, процесуальний закон виходить з того, що процесуальний строк продовжується для вчинення процесуальної дії, яка ще не вчинена. Такі висновки сформульовані у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2018 у справі № 904/5995/16 (пункт 23).

Аналогічний сталий правовий висновок стосовно того, що встановлений судом процесуальний строк не підлягає поновленню, а може бути виключно продовжений за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, міститься у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 13.09.2023 у справі №910/6246/22, від 01.08.2022 у справі №910/16784/20 тощо.

Згідно з приписами ст.169 Господарського процесуального кодексу України, заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до п.7 ч. 2 ст.258 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, клопотання особи, яка подала скаргу.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.267 Господарського процесуального кодексу України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду за клопотанням сторін та інших учасників справи вирішує питання про виклик свідків, призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача. Підготовчі дії, визначені пунктами 5, 6 частини першої цієї статті, вчиняються з дотриманням прав всіх учасників справи подати свої міркування або заперечення щодо їх вчинення, якщо інше не передбачено цим Кодексом (ч. 2 ст.267 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, законодавцем встановлено імперативні приписи, які зобов`язують Апелянта подавати будь-які клопотання, у тому числі про витребування доказів, саме разом з апеляційною скаргою у строки, обчислення яких пов`язується із поданням такої скарги.

Так колегія суддів зазначає, що Скаржником клопотання про витребування доказів з апеляційною скаргою не подавалося, а тому судом апеляційної інстанції у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду дане питання не вирішувалось. Відтак, Апелянтом клопотання про витребування заявлено після закінчення процесуального строку.

Апелянт не наводить жодних обставин, які б об`єктивно перешкоджали йому звернутися з відповідним клопотанням у встановлений законом строк, не зазначає причин, з яких таке клопотання не було подано своєчасно, та не надає жодних доказів на підтвердження поважності причин пропуску зазначеного строку.

Позаяк, на переконання колегії суддів, Позивач об`єктивно не був позбавлений можливості подати клопотання про витребування доказів у законодавчо визначені строки.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку про залишення клопотання Апелянта про витребування доказів без розгляду.

Крім того судовою колегією було розглянуто клопотання від Сільськогосподарського кооперативу "МИКОЛАЇВКА" про відкладення розгляду справи, у якому було відмовлено у задоволенні з огляду на наступне.

Матеріали справи свідчать, що судове засідання у даній справі проводиться не вперше. Так, у судове засідання 14.07.2026 представники учасників справи у судове засідання не з`явились, у зв`язку з чим було відкладено розгляд апеляційної скарги Сільськогосподарського кооперативу "МИКОЛАЇВКА" на рішення Господарського суду Одеської області від 02.04.2026 по справі № 916/3139/25 до 16.09.2026 року о 12-30 год

Водночас, відповідно до ч. 11, 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тобто, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

В обґрунтування клопотання Апелянт посилається на залучення нового представника на стадії апеляційного перегляду, значний обсяг матеріалів справи, складність спірних правовідносин, необхідність аналізу поданих учасниками справи процесуальних документів та підготовки правової позиції.

Судова колегія зауважує, що сама по собі зміна представника або залучення нового адвоката на стадії апеляційного перегляду не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Крім того Апелянтом не наведено обставин, які б свідчили про об`єктивну неможливість новозалученого представника ознайомитися з матеріалами справи та здійснювати представництво інтересів Позивача в призначеному судовому засіданні та не наведено причин, які б перешкоджали Апелянту залучити зазначеного представника завчасно.

При цьому Апеляційний господарський суд зазначає, що апеляційне провадження здійснюється з ініціативи самого СК "МИКОЛАЇВКА", апеляційна скарга ним подана та обґрунтована, а отже, Апелянт мав можливість завчасно забезпечити належне представництво своїх інтересів під час апеляційного перегляду. Сам факт того, що новий адвокат не брав участі у розгляді справи судом першої інстанції та не здійснював підготовку апеляційної скарги, не свідчить про неможливість розгляду справи за його участю.

Посилання Апелянта на значний обсяг матеріалів справи та необхідність їх додаткового опрацювання також не свідчить про наявність передбачених законом підстав для відкладення розгляду справи.

Крім того, наведені у клопотанні посилання на необхідність витребування додаткових доказів та аналіз відповідних процесуальних питань не свідчать про неможливість розгляду апеляційної скарги, оскільки питання щодо витребування доказів та можливості їх подання на стадії апеляційного перегляду підлягають вирішенню судом з урахуванням вимог Господарського процесуального кодексу України та належного обґрунтування відповідних клопотань.

Відповідно до статті 202 ГПК України відкладення розгляду справи здійснюється у випадках, визначених цим Кодексом, зокрема за наявності обставин, що перешкоджають розгляду справи в призначеному судовому засіданні. Водночас наведених обставин Апелянтом не доведено.

При цьому, суд враховує, що свою позицію у даній справі Апелянтом викладено в своїй апеляційній скарзі.

З огляду на вищезазначені обставини, ураховуючи необхідність дотримання розумних процесуальних строків розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що в даному випадку клопотання представника Апелянта про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши апеляційну скаргу та відзив на неї, заслухавши пояснення Відповідача та Прокурора, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до копії Державного акту на право постійного користування землею, серії ОД-05-30а, виданого 29 лютого 1996 року Колективному сільськогосподарському підприємству "МИКОЛАЇВКА" Миколаївською сільською радою Народних Депутатів Білгород-Дністровського району Одеської області. Землекористувачу надано 476 гектарів землі в межах згідно планом землекористування для сільськогосподарського виробництва. Зазначено, що акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 30а.

Згідно з Державним актом на право колективної власності на землю, серії ОД-05-24а, виданого 29 лютого 1996 року Колективному сільськогосподарському підприємству "МИКОЛАЇВКА" Миколаївською сільською радою Народних Депутатів Білгород-Дністровського району Одеської області. Землекористувачу надано 5827 гектарів землі в межах згідно планом землекористування для сільськогосподарського виробництва. Зазначено, що акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 24а.

В матеріалах справи міститься копія документа "Книга записів (реєстрації) державних актів на право постійного користування землею на території Білгород-Дністровської ради народних депутатів (почата 1994 року)", в якому відображено реєстрацію 29.02.1996 під № 30а, Державного акта № ОД-05-30а, виданому колективному сільськогоспідприємству, із адресою землекористування с. Ніколаївка.

Рішенням Миколаївської сільської ради Народних Депутатів Білгород-Дністровського району Одеської області від 29.03.1996 року № 125 затверджено Державний акт на право колективної власності на землю КСХП "МИКОЛАЇВКА", котрий передбачає передачу у колективну власність 5827 га, в тому числі пашня 5525,2 га, при чисельності 829 чоловік, з яких 360 пенсіонерів (пункт 1); вважати, що середня земельна доля/пай по КСХП "МИКОЛАЇВКА" становить 6,45 га (пункт 4).

Розпорядженням Білгород-Дністровської районної державної адміністрації від 06.08.1996 № 460/96 затверджено по КСХП "МИКОЛАЇВКА" розрахунок вартості земельної долі/пая у розмірі 26310 млн. крб. та її розмір у кадастрових гектарах площею 6,7 га.; видано членами КСХП "МИКОЛАЇВКА" сертифікати на право на земельну долю/пай відповідно до доданого списку.

У 1998 році Інститутом землеустрою Агарної академії наук України на замовлення КСП "Миколаївка" розроблено схему поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) Колективного сільськогосподарського підприємства "Миколаївка" Білгород-Дністровського району Одеської області.

Відповідно до пояснювальної записки до вказаної Схеми, вбачається, що із загальної площі 5 827 га земель колективної власності розпайовано 5 525,2 га ріллі. Землі під виробничими будівлями і дворами, господарськими шляхами, лісонасадженнями та іншими не сільськогосподарськими угіддями площею 301,8 га паюванню не підлягають.

Згідно із Завданням на складання Схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) КСП "МИКОЛАЇВКА" 819 членів КСП отримали сертифікати на право на земельну частку (пай).

В матеріалах справи наявний Протокол № 2 Загальних зборів членів КСП "МИКОЛАЇВКА" від 10 лютого 2000 року.

Відповідно до зазначеного протоколу, загальна кількість членів Колективного сільськогосподарського підприємства "МИКОЛАЇВКА" становила 688 осіб, з яких на загальних зборах були присутні 535 осіб. У протоколі зазначено голову зборів, секретаря зборів, а також склад президії у кількості 8 осіб.

Згідно з протоколом, шостим питанням порядку денного загальних зборів було визначено питання: "Про реформування КСП "МИКОЛАЇВКА"".

За результатами розгляду зазначеного питання загальними зборами було прийнято рішення реформувати Колективне сільськогосподарське підприємство "Миколаївка" в Сільськогосподарський (виробничий) кооператив на підставі приватної власності за землю та майна. Вважати новостворений кооператив правонаступником прав і обов`язків КСХП "МИКОЛАЇВКА".

Протокол містить підписи голови та секретаря загальних зборів.

Відповідно до списку членів КСХП "МИКОЛАЇВКА" членами було 819 чоловік.

Рішенням Загальних зборів засновників від 03 березня 2000 року затверджено Статут Сільськогосподарського кооперативу "МИКОЛАЇВКА", котрим передбачено, що Кооператив МИКОЛАЇВКА утворений та діє на підставі Законів України "Про сільськогосподарську кооперацію", Про власність", Про підприємництво", Про підприємства в Україні", Про зовнішньоекономічну діяльність", Земельного Кодексу України, інших законодавчих і нормативних актів України (пункт 1.2 Статуту).

У зазначеному Статуті вказано, що Сільськогосподарський багатофункціональний кооператив "МИКОЛАЇВКА" створений такими фізичними особами: ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 ; ОСОБА_5 ; ОСОБА_6 ; ОСОБА_7 ; ОСОБА_8 ; ОСОБА_9 ; ОСОБА_10 ; ОСОБА_11 .

Кооператив створюється на базі реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства "МИКОЛАЇВКА", є його правонаступником і несе відповідальність за борговими зобов`язаннями реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства "МИКОЛАЇВКА", а також є власником дебіторської заборгованості колективному підприємству "МИКОЛАЇВКА". Обсяг прав і зобов`язань, що переходять до Кооперативу, визначаються даними розподільчого балансу (пункт 1.2.1 Статуту).

Кооператив створений для виробництва, переробки, зберігання та оптової і роздрібної торгівлі продукції агропромислового комплексу на основі впровадження сучасної техніки і технології та форм організації і оплати праці, що має кінцевою метою забезпечення соціально-економічного розвитку регіону і підвищення життєвого рівня його населення (пункт 2.1 Статуту).

Земля Кооперативу складається із земельних ділянок, наданих Кооперативу в користування, в тому числі на правах оренди, а також придбаних ним у власність (пункт 4.1 Статуту).

Рішенням Миколаївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області № 151-ХХІІІ від 12.04.2000 було вирішено вилучити із земель резервного фонду постійного користування КСГП "МИКОЛАЇВКА" 120,6 га ріллі і передано їх в колективну власність для перерозподілу між членами КСГП "МИКОЛАЇВКА".

В матеріалах справи міститься Постанова Вищого Господарського суду України від 09.07.2009 у справі № 33/92-08-4730, якиою зокрема було встановлено, що Сільськогосподарський кооператив "Миколаївка", є правонаступником Колективного сільськогосподарського підприємства "Миколаївка".

14 липня 2021 року Сергіївською селищною радою Білгород-Дністровського району Одеської області прийнято рішення № 390 " Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, що перебуває в комунальній власності Сергіївської селищної ради", котрим надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, згідно додатку 1 до рішення, відповідно до планів поділу земельних ділянок; запропоновано розроблену технічну документацію подати до Ради для розгляду та затвердження в установленому порядку.

В Додатку № 1 до Рішення Ради № 390 визначено перелік земельних ділянок комунальної власності, що підлягають розподілу, серед яких земельні ділянки із кадастровим номерами [номер приховано]:01:002:0135 площею 5,9785 га; [номер приховано]:01:002:0133 площею 5,9785 га; [номер приховано]:01:002:0497 площею 11, 0906 га; [номер приховано]:01:002:0496 площею 22,4603 га; [номер приховано]:01:002:0495 площею 11,2770 га; [номер приховано]:01:002:0134 площею 7,5700 га; [номер приховано]:01:003:0223 площею 18,9159 га; [номер приховано]:01:002:0498 площею 19,3001 га, котрі розташовано в Одеській області, Білгород- Дністровському районі, Миколаївська сільська рада (за межами населених пунктів), із цільовим призначенням А 01.08 для сінокосіння і випасу худоби, також зазначено про їх віднесення до водоохоронної зони.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 16.03.2023, земельна ділянка за кадастровим номером [номер приховано]:01:002:0497 площею 11, 0906 га, власником якої є Територіальна громада в особі Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області, документами поданими для державної реєстрації зазначено пункт 24 розділу ? "Перехідні положення" Земельного кодексу України, серія та номер; 2768- №-?, виданий 25.10.2001, видавник Верховна Рада України.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 16.03.2023, земельна ділянка за кадастровим номером [номер приховано]:01:002:0135 площею 5,9785 га, власником якої є Територіальна громада в особі Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області, документами поданими для державної реєстрації зазначено пункт 24 розділу ? "Перехідні положення" Земельного кодексу України, серія та номер; 2768- №-?, виданий 25.10.2001, видавник Верховна Рада України.

В матеріалах справи наявна Технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок комунальної власності Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області для сінокосіння і випасання худоби, за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, Миколаївська сільська рада (за межами населеного пункту) земельних ділянок із кадастровими номерами [номер приховано]:01:002:0497 площею 11,0906 га та [номер приховано]:01:002:0135 площею 5,9785 га., виготовлені Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕРРА КОМ" за замовленням Ради.

Згідно з листом № 23 від 22 березня 2023 року, Сільськогосподарський кооператив "МИКОЛАЇВКА" звернулось до Селищного голови Сергіївської селищної ради Білгород Дністровського району, Одеської області, в якому посилається на те, що із порушенням вимог земельного законодавства Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області було надано в оренду громадянам земельні ділянки сільськогосподарського призначення, на території Миколаївської сільської ради яка входить до Сергіївської селищної ради, Білгород Дністровського району, Одеської області (за межами населеного пункту), а саме земельна ділянка площею 5,9785 га кадастровий номер: [номер приховано]:01:002:0133; площею 11.0906га, кадастровий номер: [номер приховано]:01:002:0497; площею 22,4603 га, кадастровий номер: [номер приховано]:01:002:0496; площею 11,277 га, кадастровий номер: [номер приховано]:01:002:0495; площею 7,57 га, кадастровий номер: [номер приховано]:01:002:0134; земельна ділянка площею 18,9159 га, кадастровий номер: [номер приховано]:01:002:0223; земельна ділянка площею 5,9785 га, кадастровий номер: [номер приховано]:01:002:0135.

Також зазначено, що всі перераховані земельні ділянки, згідно Державного акту на право постійного користування землею від 29 лютого 1996 року, Серія ОД-05-30а, виданого Миколаївською сільською радою Білгород-Дністровського району, Одеської області, входять до складу земельних ділянок кооперативу, та знаходяться у постійному користуванні СК "МИКОЛАЇВКА". Заявник просить при розпорядженні землями комунальної власності Сергіївської селищної ради враховувати права землекористувача СК "МИКОЛАЇВКА".

30 березня 2023 року Сергіївською селищною радою Білгород-Дністровського району Одеської області прийнято рішення № 1065 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, комунальній власності Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області для сінокосіння і випасання худоби, за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, Миколаївська сільська рада, (за межами населеного пункту)", відповідно до якого розглянувши технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок комунальної власності Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області для сінокосіння і випасання худоби, за адресою: Одеська область. Білгород-Дністровський район. Миколаївська сільська рада (за межами населеного пункту), витяги з Державного земельного кадастру про земельні ділянки, керуючись п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.ст.12, 19, 20, 79, 79, 80. 83. 125, 126 Земельного кодексу України, ст. 56 Закону України "Про землеустрій" Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", Сергіївська селищна рада вирішила затвердити технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок комунальної власності Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області для сінокосіння і випасання худоби, за адресою: Одеська область. Білгород- Дністровський район. Миколаївська сільська рада (за межами населеного пункту).

Доручено Селищному голові звернутись до Державного реєстратора з метою проведення Державної реєстрації права комунальної власності на сформовані в результаті поділу земельні ділянки за наступними кадастровими номерами: [номер приховано]:01:002:0541 площею 3,6092 га; [номер приховано]:01:002:0542 площею 0,9613 га; [номер приховано]:01:002:0543 площею 1,2546 га; [номер приховано]:01:002:0544 площею 1,3002 га та [номер приховано]:01:002:0545 площею 12,1748 га, що розташовані за адресою: Одеська область. Білгород-Дністровський район. Миколаївська сільська рада (за межами населеного пункту) відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

30 березня 2023 року Сергіївською селищною радою Білгород-Дністровського району Одеської області прийнято рішення прийнято рішення № 1066 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, комунальній власності Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області для сінокосіння і випасання худоби, за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, Миколаївська сільська рада, (за межами населеного пункту)", відповідно до якого розглянувши технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок комунальної власності Ссргіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області для сінокосіння і випасання худоби, за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, Миколаївська сільська рада (за межами населеного пункту), витяги з Державного земельного кадастру про земельні ділянки, керуючись п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст.12, 19, 20, 79, 80, 83, 125, 126 Земельного кодексу України, ст. 56 Закону України «Про землеустрій» Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», Сергіївська селищна рада вирішила затвердити технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок комунальної власності Ссргіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області для сінокосіння і випасання худоби, за адресою: Одеська область, Білгород- Дністровський район, Миколаївська сільська рада (за межами населеного пункту).

Доручено Селищному голові звернутись до Державного реєстратора з метою проведення Державної реєстрації права комунальної власності на сформовані в результаті поділу земельні ділянки за наступними кадастровими номерами: [номер приховано]:01:002:0546 площею 2,3705 га; [номер приховано]:01:002:0547 площею 0,3187 га; [номер приховано]:01:002:0548 площею 3,2893 га, що розташовані за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, Миколаївська сільська рада (за межами населеного пункту) відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

21 квітня 2023 року Головне управління Держгеокадастру в Одеській області звернулось до Ради із листом-відповіддю (щодо надання інформації по державному акту на право постійного користування виданий СК "МИКОЛАЇВКА"), в якій повідомило, що згідно Книг реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку, на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди та других примірників державних актів станом на 01.01.2013 року державний акт на право постійного користування землею за СК "МИКОЛАЇВКА" не обліковується.

Інформує, що відповідно до автоматизованої системи управління документами ДОК ПРОФ3 15 грудня 2022 року за вх № 2987/0/33-22 відділом зареєстровано звернення Голови правління СК "МИКОЛАЇВКА" щодо отримання копії державного акту на право постійного користування серії ОД-05-З0а.

13 вересня 2023 року Головним управлінням Національної поліції в Одеській області надано відповідь на адвокатський запит, в якому зазначено, що в ході розгляду встановлено, що 24.08.2023 сектором дізнання розпочато досудове розслідування кримінального провадження №1202316624000337, за фактом того, що до ЧЧ Білгород-Дністровського РВП надійшла заява директора СК "МИКОЛАЇВКА" - Козубенко В.О., про те, що 23.08.2023 приблизно 15 годині 00 хвилин невстановлена особа із незачиненого автомобіля заявника, який він залишив без нагляду по вулиці Єврейській неподалік перехрестя вулиці Ізмаїльська, міста Білгород-Дністровський, Одеської області викрала документи, а саме: Державний акт на право постійного користування землею серія ОД-05-30А від 29.02.1996; оригінал статуту СК "МИКОЛАЇВКА"; протокол загальних зборів засновників СК "Миколаївка" від 17.11.2022; заяви членів СК "МИКОЛАЇВКА".

12 грудня 2024 року СК "МИКОЛАЇВКА" звернувся до Ради із заявою, в якій посилаючись на Державні акти на право постійного користування землею від 29 лютого 1996 року, Серія ОД-05-30а та Серія ОД-05-24а, просить їх врахувати при розроблені технічної документації щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення територіальної громади, а саме колишньої Миколаївської сільської ради.

Окрім того зазначає, що СК МИКОЛАЇВКА бажає бути платником за відповідні роботи.

21 лютого 2025 року Сергіївською селищною радою Білгород-Дністровського району Одеської області прийнято рішення № 1387 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок комунальної власності" яким було вирішено, надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок комунальної власності з для сінокосіння і випасання худоби (01.08) на земельні ділянки запасу (земельні ділянки, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) (07.07), що розташовані за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, Сергіївська селищна рада: площею 0,6646га, кадастровий номер [номер приховано]:01:002:0556; площею 0,9806га, кадастровий номер [номер приховано]:01:002:0557; площею 0,9627га, кадастровий номер [номер приховано]:01:002:0558; площею 6,1687га, кадастровий номер [номер приховано]:01:002:0560; площею 0,6288га, кадастровий номер [номер приховано]:01:002:0552; площею 0,9208га, кадастровий номер [номер приховано]:01:002:0551; площею 3,2521га, кадастровий номер [номер приховано]:01:002:0549; площею 0,9613га, кадастровий номер [номер приховано]:01:002:0542; площею 1,3002га, кадастровий номер [номер приховано]:01:002:0544; площею 2,3705га, кадастровий номер [номер приховано]:01:002:0546; площею 3,2893га, кадастровий номер [номер приховано]:01:002:0548; площею 1,2546га, кадастровий номер [номер приховано]:01:002:0543; площею 12,1748га, кадастровий номер [номер приховано]:01:002:0545; площею 7,57га, кадастровий номер [номер приховано]:01:002:0134; площею 11,2770га, кадастровий номер [номер приховано]:01:002:0495; площею 22,4603га, кадастровий номер [номер приховано]:01:002:0496; площею 0,0441га, кадастровий номер [номер приховано]:01:002:0559.

02 грудня 2025 року архівним відділом Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області надано відповідь на запит Прокурора, в якій повідомляє, що Державний акт на право колективної власності на землю серії ОД-05-24а, виданий 29.02.1994 року, державний акт на право користування землею серії ОД-05-30А, від 29.02.1996 року, як і будь-які державні акти на земельні ділянки, а також схема поділу земель колективної власності КСП "МИКОЛАЇВКА", проект із землеустрою щодо організації території земельних часток(паїв) на землях КСП "МИКОЛАЇВКА" на зберігання до архівного відділу не надходили та в документах не виявлені. Серед архівних документів КСП "МИКОЛАЇВКА" передавальний акт/розподільчий баланс або інші документи, що підтверджують перехід прав та обов`язків, майна від КСП "МИКОЛАЇВКА" до СК "МИКОЛАЇВКА" чи інших новостворених підприємств не виявлені.

Оригінали рішень Миколаївської сільської ради 7 сесії XXII скликання від 29.06.1995 р. (далі - мовою оригіналу) «О передаче земель в коллективную собственность КСХП «Николаевка» та «О мероприятиях по вьшолнению ст. 2 Указа Президента Украиньї от 10 ноября 1994 года № 666/94 «О неотложных мерах по у скоренню земельной реформи в сфере сельськохозяйственного производства» (мовою оригіналу) вилучені на підставі ухвали Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 26.02.2025 р. по справі № 495/8327/23, проваджений № 1-кс/495/396/2025 з метою встановлення чи підроблений підпис Дорошенка В.Ф. на документах для користування земельною ділянкою.

04 грудня 2025 року Головним управлінням Держгеокадастру в Одеської області надано відповідь на запит Прокурора, в якій зазначено, що згідно наявної в відділі Книги реєстрації державних актів на право колективної власності на землю (Книга) станом на 31.12.2012 наявна інформація щодо реєстрації: - державного акту на право колективної власності КСП "Миколаївка" серія ОД-05-24а від 29.02.1996, реєстр. № 24а; - державного акту на право постійного користування Колективного сільгосппідприємства (адреса с. Миколаївка) серія ОД-05-ЗОа від 29.02.1996, реєстр. № 30а.

В Архіві Відділу: наявна копія другого примірника Державного акту на право колективної власності КСП "МИКОЛАЇВКА" № 24а; відсутня копія другого примірника Державного акту на право постійного користування землею серії ОД-05-30а, виданого Колективному сільгосппідприємству (адреса с. Миколаївка).

В матеріалах справи містяться Акти відновлення межових знаків від 19.12.2025, виконані ФОП Поляковим О.Г., щодо земельних ділянок із кадастровими номерами [номер приховано]:01:002:0223, [номер приховано]:01:002:0560, [номер приховано]:01:002:0559, [номер приховано]:01:002:0558, [номер приховано]:01:002:0557, [номер приховано]:01:002:0556, [номер приховано]:01:002:0555, [номер приховано]:01:002:0554, [номер приховано]:01:002:0553, [номер приховано]:01:002:0552, [номер приховано]:01:002:0551, [номер приховано]:01:002:0550, [номер приховано]:01:002:0549, [номер приховано]:01:002:0546, [номер приховано]:01:002:0545, [номер приховано]:01:002:0544, [номер приховано]:01:002:0543, [номер приховано]:01:002:0542, [номер приховано]:01:002:0541, [номер приховано]:01:002:0496, [номер приховано]:01:002:0134 та [номер приховано]:01:002:0495.

У зазначених актах вказано, що наведені земельні ділянки входять до земель, право постійного користування якими посвідчено Державним актом на право постійного користування землею серії ОД-05-30А від 29.02.1996, а їх розташування графічно відображено у Плані зовнішніх меж землекористування КСП "МИКОЛАЇВКА".

Оцінюючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального права, в контексті встановлених обставин, судова колегія дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною другою статті 373 Цивільного кодексу України унормовано, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Згідно зі статтею статті 3 Земельного кодексу України (тут і далі у редакції, чинній відносно дати видачі державних актів) власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними. Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх. Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.

Статтею 4 Земельного кодексу України встановлено, що у державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність. Суб`єктами права державної власності на землю виступають: Верховна Рада України - на землі загальнодержавної власності України; Верховна Рада Республіки Крим - на землі в межах території Республіки, за винятком земель загальнодержавної власності; обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.

Положеннями статті 5 вказаного Кодексу визначено, що земля може належати громадянам на праві колективної власності. Суб`єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Розпорядження земельними ділянками, що перебувають у колективній власності громадян, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників. У колективну власність можуть бути передані землі колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, в тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, землі садівничих товариств - за рішенням загальних зборів цих підприємств, кооперативів, товариств. До прийняття такого рішення провадиться передача земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, до відання сільської, селищної, міської Ради народних депутатів.

Відповідно до приписів статті 1 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (тут і надалі - у редакції, чинній на момент реорганізації КСП "МИКОЛАЇВКА") колективне сільськогосподарське підприємство є добровільним об`єднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів і діє на засадах підприємництва та самоврядування. Підприємство є юридичною особою, має поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банку та може мати печатки.

Положеннями статті 7 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" унормовано, що об`єктами права колективної власності підприємства є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах. Майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам. Суб`єктом права власності у підприємстві є підприємство як юридична особа, а його члени - в частині майна, яку вони одержують при виході з підприємства.

Приписи частин другої та третьої статті 8 цього Закону встановлюють, що право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства, збори уповноважених або створений ними орган управління підприємства, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном. Право власності підприємства охороняється законом. Належне йому майно може бути передано державним, кооперативним та іншим підприємствам, організаціям і громадянам за рішенням загальних зборів членів підприємства або зборів уповноважених.

Статтею 10 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" визначено, що земля може належати підприємству на праві колективної власності, а також може бути надана у постійне або тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, а право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором. Право підприємства на земельну ділянку або її частину може бути припинено в порядку і на підставах, встановлених Земельним кодексом України.

Верховний Суд у постанові від 19.07.2023 у справі № 906/987/21 сформулював висновок, що хоча колективне сільськогосподарське підприємство і визначалось як суб`єкт права власності у підприємстві, за яким може бути зареєстровано майно, у тому числі шляхом отримання державного акта на землю, однак власниками, яким належить це майно, є його члени, а розпорядження таким майном здійснюють загальні збори членів підприємства.

Як було встановлено судовою колегією, матеріально-правовою вимогою Позивача у цій справі є витребування у Відповідача відповідних земельних ділянок на користь Сільськогосподарського кооперативу "МИКОЛАЇВКА".

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач посилався на те, що є правонаступником Колективного сільськогосподарського підприємства "МИКОЛАЇВКА", якому, на переконання Позивача, спірні земельні ділянки були передані у користування на підставі Державного акта на право колективної власності на землю серії ОД-05-24а, виданого 29 лютого 1996 року, та Державного акта на право постійного користування землею серії ОД-05-30а, виданого 29 лютого 1996 року.

Отже, обґрунтовуючи наявність у нього права на витребування спірних земельних ділянок, Позивач посилався, зокрема, на правонаступництво від КСП "МИКОЛАЇВКА" та виникнення у останнього відповідного права на земельні ділянки на підставі зазначених державних актів.

Таким чином, для правильного вирішення спору підлягає встановленню, зокрема, факт набуття КСП "МИКОЛАЇВКА" відповідного права на спірні земельні ділянки, обсяг такого права, а також наявність у Сільськогосподарського кооперативу "МИКОЛАЇВКА" правонаступництва щодо такого права.

Згідно зі статтею 37 Цивільного кодексу Української РСР (тут і надалі - у редакції, чинній на момент реорганізації КСП "МИКОЛАЇВКА") юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання); при злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов`язки) переходять до новостворених юридичних осіб; при приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов`язки) переходить до останньої; майно переходить в день підписання передавального балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію.

За змістом статті 34 Закону України "Про підприємства в Україні" (тут і надалі - у редакції, чинній на момент реорганізації КСП "МИКОЛАЇВКА") колективне підприємство визначено як вид підприємств в Україні, ліквідація та реорганізація яких (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) здійснюється за рішенням власника з дотриманням вимог антимонопольного законодавства, а у випадках, передбачених цим Законом, за рішенням власника та за участю трудового колективу або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, чи за рішенням суду або арбітражного суду; підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з Державного реєстру України; при перетворенні одного підприємства в інше до підприємства, яке виникло, переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства.

Статтею 31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" встановлено, що реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) та ліквідація підприємства провадяться за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених) його членів або за рішенням суду чи арбітражного суду, а при перетворенні одного підприємства в інше до новоствореного підприємства переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 01.09.2020 у справі № 907/29/19, навіть у випадку прийняття рішення про реорганізацію колективного сільськогосподарського підприємства шляхом перетворення в іншу юридичну особу колишні члени колективного сільськогосподарського підприємства автоматично повинні були б стати учасниками цієї юридичної особи, позаяк перетворенням юридичної особи є саме зміна її організаційно-правової форми, а не складу її учасників.

Верховний Суд у постанові від 16.01.2024 у справі № 906/662/21 визначив, що, встановлення тотожності складу учасників відповідного колективного сільськогосподарського підприємства та осіб, перелік яких наведено в статуті новоствореної юридичної особи, як засновників останнього, має вирішальне значення для констатації факту правонаступництва з огляду на визначений чинним на момент створення такої особи законодавством правовий режим колективної власності на землю, що узгоджується також із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 13.09.2022 у справі № 912/929/21.

У постанові Верховного Суду від 15.01.2025 у справі № 911/2506/23 з приводу питання, що стосується переходу членів колективного сільськогосподарського підприємства до нової юридичної особи, було визначено, що склад учасників реорганізованої та перетвореної юридичних осіб може бути не однаковим за наявності певних обставин, за яких, наприклад, частина учасників погодилась із реорганізацією колективного сільськогосподарського підприємства, але не забажала переходити до новоствореної юридичної особи і не увійшла до складу засновників правонаступника колективного сільськогосподарського підприємства з тих чи інших мотивів, зокрема, у разі виходу члена з підприємства та отримання ним свого вкладу, або у разі смерті члена колективного сільськогосподарського підприємства та відмови прийняття до членів новоствореного підприємства спадкоємця тощо.

Отже, для належного підтвердження обставин правонаступництва юридичної особи мають враховуватися не лише такі ознаки, як реєстрація юридичної особи із зазначенням її статусу як правонаступника колективного сільськогосподарського підприємства, відповідні положення статуту, збереження ідентичного коду Єдиного державного реєстру підприємств, організацій та громадських формувань, чи наявність передавального акта (балансу), але й змістовні обставини, що підтверджують членство колишніх учасників колективного сільськогосподарського підприємства.

До таких обставин, зокрема, належить співвідношення кількісного складу засновників такої юридичної особи та учасників колективного сільськогосподарського підприємства до реорганізації. У разі виявлення невідповідності у складі учасників, заявник має надати обґрунтоване пояснення причин такої невідповідності, що може полягати, зокрема, у добровільній відмові окремих членів колективного сільськогосподарського підприємства від участі у юридичній особі правонаступника, або в об`єктивних обставинах, таких як смерть учасника чи його вихід із підприємства з попереднім врегулюванням майнових питань.

Єдиний державний реєстр є компонентом інфраструктури державної статистики. На його основі органи статистики забезпечують ведення державного обліку та ідентифікацію суб`єктів господарської дальності, однак повноваженнями на проведення реєстраційних дій щодо підприємства не наділені.

Функція органів статистики щодо ведення Єдиного державного реєстру визначена Положенням про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 № 118 (у новій редакції постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2005 № 499, далі - Положення про ЄДР).

Відповідно до пункту 6 Положення про ЄДР (в чинній редакції) ідентифікаційний код зберігається за суб`єктом, якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним; у разі перетворення юридичної особи, крім центральних органів виконавчої влади, за правонаступником зберігається її ідентифікаційний код; у разі припинення юридичної особи шляхом приєднання до іншої юридичної особи та створення на базі юридичної особи, що припинилася, відокремленого підрозділу ідентифікаційний код такої юридичної особи залишається за відокремленим підрозділом; в інших випадках припинення юридичної особи присвоєння її ідентифікаційного коду новоствореним суб`єктам забороняється.

Питання правового значення ідентичності ідентифікаційного коду юридичної особи під час встановлення правонаступництва було предметом аналізу Великої Палати Верховного Суду у постанові від 01.09.2020 у справі № 907/29/19, а також розглядалося Верховним Судом у низці інших рішень, зокрема у постановах від 21.12.2021 у справі № 917/258/19, від 21.09.2021 у справі № 925/1176/20, та від 22.10.2024 у справі № 906/844/23.

Велика Палата Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19, наголосила, що відповідно до наведених норм ідентифікаційний код юридичної особи має бути унікальним, а присвоєння новоствореній юридичній особі ідентифікаційного коду іншої юридичної особи, яка не є правопопередником новоствореної юридичної особи, не допускається.

Отже, присвоєння новоствореній юридичній особі ідентифікаційного коду юридичної особи, яка не є її правопопередником, не може розцінюватися як достатня та беззаперечна підстава для визнання такої особи правонаступником.

Така обставина має оцінюватися у сукупності з іншими фактичними й правовими даними, що підтверджують або спростовують наявність реального переходу прав та обов`язків від попередньої організації до новоствореної.

Судовою колегією встановлено, що відповідно до Статуту Сільськогосподарського кооперативу "МИКОЛАЇВКА", затвердженого рішенням загальних зборів засновників від 03 березня 2000 року, Сільськогосподарський багатофункціональний кооператив "МИКОЛАЇВКА" створено такими фізичними особами, а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 та ОСОБА_11 .

Крім того в Статуті також зазначено, що Сільськогосподарський кооператив "МИКОЛАЇВКА" створюється на базі реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства "МИКОЛАЇВКА", є його правонаступником і несе відповідальність за борговими зобов`язаннями реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства "МИКОЛАЇВКА", а також є власником дебіторської заборгованості колективному підприємству "МИКОЛАЇВКА". Обсяг прав і зобов`язань, що переходять до Кооперативу, визначаються даними розподільчого балансу (пункт 1.2.1 Статуту).

Разом з тим судовою колегію також встановлено, що Протоколом № 2 Загальних зборів членів КСП "МИКОЛАЇВКА" від 10 лютого 2000 року, яким і було вирішено питання, щодо реформування Колективного сільськогосподарського підприємства "Миколаївка" в Сільськогосподарський (виробничий) кооператив на підставі приватної власності за землю та майна, загальна кількість членів Колективного сільськогосподарського підприємства "МИКОЛАЇВКА" становила 688 осіб, з яких на загальних зборах були присутні 535 осіб.

При цьому з матеріалів справи неможливо достеменно встановити, яким чином та з яких підстав у складі учасників Позивача відсутні особи, члени колишнього Колективного сільськогосподарського підприємства "Миколаївка", що є необхідним з огляду на правову природу колективної власності та вимоги законодавства, яке діяло на момент реорганізації зазначеного підприємства.

А тому, враховуючи вищевикладене, судова колегія доходить висновку, що при створенні Сільськогосподарського кооперативу "МИКОЛАЇВКА" виникла нова юридична особа із новим складом його учасників, відмінним від того складу, який був у КСП "МИКОЛАЇВКА", оскільки членами КСП "МИКОЛАЇВКА" (на момент реформування) було 535 осіб, а засновниками Сільськогосподарського кооперативу "МИКОЛАЇВКА" стало лише 10 осіб.

Така розбіжність є істотною, оскільки свідчить про відсутність продовження участі осіб, які були членами колективного сільськогосподарського підприємства, у діяльності новоствореної юридичної особи, а отже і про відсутність реального правонаступництва у розумінні законодавства.

Відповідний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 15.01.2025 у справі № 911/2506/23.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне дослідити питання щодо набуття Сільськогосподарським кооперативом "МИКОЛАЇВКА" прав на спірні земельні ділянки в порядку правонаступництва.

За твердженням Позивача, він набув право користування земельними ділянками, передбаченими Державним актом на право колективної власності на землю серії ОД-05-24а, виданого 29 лютого 1996 року та Державним актом на право постійного користування землею серії ОД-05-30а, виданого 29 лютого 1996 року, як правонаступник Колективного сільськогосподарського підприємства "МИКОЛАЇВКА".

Так, відповідно до статті 8 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" підприємство самостійно володіє, користується і розпоряджається належними йому об`єктами власності. Право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства, збори уповноважених або створений ними орган управління підприємства, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном. Право власності підприємства охороняється законом. Належне йому майно може бути передано державним, кооперативним та іншим підприємствам, організаціям і громадянам за рішенням загальних зборів членів підприємства або зборів уповноважених.

Водночас колегія суддів вважає за необхідне підкреслити, що прийняття учасниками колективного сільськогосподарського підприємства рішення про зміну організаційно-правової форми не означає автоматичного рішення щодо розпорядження майном такого підприємства в розумінні статті 8 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство".

Передання майна у власність іншої юридичної особи потребує ухвалення окремого, спеціально спрямованого рішення загальними зборами членів колективного сільськогосподарського підприємства, що прямо випливає зі змісту статті 8 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство".

З огляду на це, для визнання за новоствореною юридичною особою права власності на земельні ділянки або право користування, які на момент реорганізації перебували у власності/користуванні колективного сільськогосподарського підприємства, необхідним є подання належних та допустимих доказів того, що загальні збори членів колективного сільськогосподарського підприємства прийняли рішення про передання відповідного майна/права, відповідному підприємству. Таке рішення має бути прийняте у межах компетенції загальних зборів та відповідати вимогам Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", оскільки саме воно є юридичним фактом, що зумовлює перехід майнових прав до нової юридичної особи.

На необхідності дослідження обставини прийняття зборами уповноважених членів колективного сільськогосподарського підприємства рішення щодо передачі майна колективного сільськогосподарського підприємства новоствореній особі, при дослідженні питання правомірності набуття нею права власності на земельні ділянки колективного сільськогосподарського підприємства, наголошено у постанові Верховного Суду від 15.01.2025 у справі № 911/2506/23.

Однак, як встановлено судовою колегією, Протоколом № 2 Загальних зборів членів КСП "МИКОЛАЇВКА" від 10 лютого 2000 року членами КСП "МИКОЛАЇВКА" не приймалося рішення про передачу відповідних прав власності чи користування земельними ділянками, посвідчених Державним актом на право колективної власності на землю серії ОД-05-24а, виданим 29.02.1994, та Державним актом на право користування землею серії ОД-05-30А від 29.02.1996.

Крім того колегія суддів зазначає, що відповідно до п.1.2.1 Статуту Сільськогосподарський кооператив "МИКОЛАЇВКА" чітко передбачено, що обсяг прав і зобов`язань, що переходять до Кооперативу, визначаються даними розподільчого балансу.

Верховний Суд у постанові від 19.07.2023 у справі № 906/987/21 дійшов висновку, що відповідно до статті 37 Цивільного кодексу Української РСР, статті 31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" розподіл між підприємствами-правонаступниками реорганізованого підприємства його майнових прав та зобов`язань оформлюється передавальним актом (балансом) - при злитті, приєднанні чи перетворенні підприємства. Правонаступник реорганізованого підприємства отримує за передавальним балансом його зобов`язання та майно під їх забезпечення.

У постанові Верховного Суду від 13.09.2022 у справі № 925/461/21 міститься висновок про те, що автоматичного переходу об`єктів права колективної власності у приватну власність у зв`язку зі змінами законодавства, якими визначено інші форми власності, ніж ті, що існували раніше, відповідне законодавство не передбачало; у контексті зазначеного необхідно враховувати правовий режим права колективної власності та права приватної власності, які є різними з огляду, зокрема на те, що майно у колективному підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам і право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства (статті 7, 8 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство"), натомість право приватної власності, в цьому випадку юридичної особи здійснюється такою особою за своєю волею, незалежно від волі інших осіб та на власний розсуд (статті 316-319 Цивільного кодексу України (подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 20.12.2022 у справі № 924/250/19).

Порядок розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств був врегульований Порядком розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств № 62 від 14.03.2001, пунктом 8 якого встановлено, що кожен із співвласників має право скористатися своїм майновим паєм в один із таких способів: об`єднати свій майновий пай з паями інших співвласників, отримати майно у натурі у спільну часткову власність та передати його до статутного (пайового) фонду новостворюваної юридичної особи, у тому числі до обслуговуючого кооперативу; отримати майно у натурі у спільну часткову власність, укласти договір про спільне володіння, користування і розпорядження майном та передати його в оренду; отримати свій майновий пай у натурі індивідуально чи разом із членами своєї сім`ї і використати його на свій розсуд; відчужити пай будь яким способом в установленому законом порядку.

Згідно з пунктом 6 Порядку оформлення правонаступництва за зобов`язаннями реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств № 63 від 14.03.2001, реорганізація передбачає створення на базі КСП однієї або декількох осіб правонаступників в один із таких способів: злиття, поділ, виділення або перетворення. До новостворених юридичних осіб правонаступників КСП повністю або в межах обсягів правонаступництва переходять майнові права та обов`язки реорганізованого підприємства.

Пунктом 17 Порядку № 63 було передбачено, що обсяг правонаступництва визначається за передавальним (роздільним) актом (балансом), складеним на дату реорганізації КСП і затвердженим вищим органом управління КСП, який може бути уточнений на дату врегулювання майнових відносин у частині боргових зобов`язань підприємства і затверджений загальними зборами співвласників або іншим уповноваженим органом. Разом з установчими документами підприємства-правонаступника роздільний (передавальний) баланс є правовою підставою для встановлення наявності та обсягів правонаступництва за майновими правами та обов`язками КСП.

Проте матеріали справи не містять відповідного розподільчого балансу чи акту, як того вимагає законодавство та як передбачено Статутом Сільськогосподарського кооперативу "МИКОЛАЇВКА". При цьому інші докази, які б достовірно підтверджували перехід до Позивача відповідних прав КСП "МИКОЛАЇВКА" на земельні ділянки, посвідчені зазначеними Державними актами, у матеріалах справи також відсутні.

Крім того, відсутність відповідного передавального акта/розподільчого балансу підтверджується також відповіддю Архівного відділу Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області від 02 грудня 2025 року, відповідно до якої серед архівних документів КСП "МИКОЛАЇВКА" передавальний акт, розподільчий баланс або інші документи, що підтверджують перехід прав, обов`язків та майна від КСП "МИКОЛАЇВКА" до СК "МИКОЛАЇВКА" чи інших новостворених підприємств, не виявлені.

За таких обставин сама лише обставина реорганізації КСП "МИКОЛАЇВКА" та створення Сільськогосподарського кооперативу "МИКОЛАЇВКА" не може свідчити про автоматичний перехід до Позивача всіх прав реорганізованого підприємства, у тому числі прав власності чи користування земельними ділянками. Для підтвердження набуття таких прав Позивач мав довести, що відповідні права були включені до складу майнових прав та зобов`язань, які переходили до нього у порядку правонаступництва.

Доводи Апелянта в частині того, що правонаступництво Сільськогосподарського кооперативу "МИКОЛАЇВКА" від КСП "МИКОЛАЇВКА" встановлено постановою Вищого господарського суду України від 09.07.2009 у справі № 33/92-08-4730, якою, зокрема, встановлено, що Сільськогосподарський кооператив "МИКОЛАЇВКА" є правонаступником КСП "МИКОЛАЇВКА", судова колегія відхиляє, оскільки у зазначеній справі не досліджувалося питання правонаступництва Сільськогосподарського кооперативу "МИКОЛАЇВКА" саме щодо прав КСП "МИКОЛАЇВКА" на користування земельною ділянкою та права колективної власності на землю, посвідчених Державним актом на право постійного користування землею серії ОД-05-30А та Державним актом на право колективної власності на землю серії ОД-05-24а.

Відтак, встановлення у зазначеній справі факту загального правонаступництва не свідчить про встановлення факту переходу до Позивача конкретних речових прав, на які він посилається у цій справі.

Наведене у своїй сукупності свідчить про те, що Позивачем не доведено набуття у порядку правонаступництва прав КСП "МИКОЛАЇВКА", посвідчених Державними актами серії ОД-05-24а та ОД-05-30А від 29.02.1996, а також переходу до нього відповідних прав щодо земельних ділянок, зазначених у цих актах.

Відтак, Позивачем не доведено набуття ним відповідних речових прав на зазначені земельні ділянки у порядку правонаступництва.

Також апеляційний господарський суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів оформлення за Сільськогосподарським кооперативом "МИКОЛАЇВКА" права користування та права колективної власності на землю, посвідчених зазначеними вище державними актами. При цьому сам Позивач вказує, що відповідні права на Сільськогосподарський кооператив "МИКОЛАЇВКА" не переоформлювалися.

Зазначене також підтверджується листом-відповіддю Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 21.04.2023, адресованим Раді, щодо надання інформації про державний акт на право постійного користування землею, виданий СК "МИКОЛАЇВКА", у якому повідомлено, що згідно з книгами реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку, на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди та другими примірниками державних актів станом на 01.01.2013 державний акт на право постійного користування землею за СК "МИКОЛАЇВКА" не обліковується.

Також судовою колегією досліджено обставини щодо подальшого переходу прав на землі, зазначені у Державному акті на право колективної власності на землю серії ОД-05-24а від 29.02.1996.

Так, розпорядженням Білгород-Дністровської районної державної адміністрації № 460/96 від 06.08.1996 було затверджено по КСП "Миколаївка" розрахунок вартості земельної частки (паю) у розмірі 26 310 млн карб та його розміру у кадастрових гектарах площею 6,7 га.

Крім того 1998 році Інститутом землеустрою Агарної академії наук України на замовлення КСП "Миколаївка" розроблено схему поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) Колективного сільськогосподарського підприємства "Миколаївка" Білгород-Дністровського району Одеської області.

Згідно пояснювальної записки до вказаної Схеми, із загальної площі 5 827 га земель колективної власності розпайовано 5 525,2 га ріллі. Землі під виробничими будівлями і дворами, господарськими шляхами, лісонасадженнями та іншими не сільськогосподарськими угіддями площею 301,8 га паюванню не підлягають

Відповідно до розпорядження Білгород-Дністровської районної державної адміністрації № 460/96 від 06.08.1996 по КСП "МИКОЛАЇВКА" було затверджено розрахунок вартості земельної частки (паю) та її розмір - 6,7 га. Згідно із Завданням на складання Схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) КСП "МИКОЛАЇВКА" 819 членів КСП отримали сертифікати на право на земельну частку (пай).

Таким чином, з моменту винесення Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією розпорядження № 460/96 від 06.08.1996, яким затверджено по КСП "Миколаївка" розрахунок вартості земельної частки (паю) та його розмір у кадастрових гектарах площею 6,7 га, землі передані в колективну власність КСП вважаються розпайованим.

Зазначене свідчить про визначення земельних часток членів КСП та проведення розподілу земель колективної власності між ними. За таких обставин сам факт наявності Державного акту на право колективної власності на землю серії ОД-05-24а від 29.02.1996 не підтверджує збереження за КСП права на весь зазначений у ньому земельний масив на момент створення СК "МИКОЛАЇВКА".

Водночас матеріали справи не містять доказів, які б давали змогу встановити, які саме земельні права та в якому обсязі залишилися за КСП після проведення розподілу земельних часток та були передані СК "МИКОЛАЇВКА" у порядку правонаступництва.

Також судова колегія вважає за необхідне дослідити питання щодо наявності у КСП "МИКОЛАЇВКА" права користування відповідною земельною ділянкою, яке в подальшому, за твердженням Позивача, перейшло до нього в порядку правонаступництва.

Статтею 23 Земельного кодексу України № 561-XII (у редакції, чинній на момент видачі Державного акту про право постійного користування) передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

Як уже зазначалося, на переконання Позивача, у КСП "МИКОЛАЇВКА" виникло право постійного користування земельною ділянкою на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії ОД-05-30А від 29.02.1996.

Судова колегія зауважує, що оригінала зазначеного Державного акта на право постійного користування землею матеріали справи не містять, що, як зазначає Позивач, зумовлено його викраденням.

Так з матеріалів справи вбачається, що 24.08.2023 сектором дізнання розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 1202316624000337 за фактом викрадення, зокрема, Державного акта на право постійного користування землею серії ОД-05-30А від 29.02.1996.

Разом з тим апеляційним господарським судом було встановлено, що у книзі записів (реєстрації) державних актів на право постійного користування землею на території Білгород-Дністровської ради народних депутатів (почата 1994 р), в якому відображено реєстрацію 29.02.1996 під № 30а, Державного акту № ОД-05-30а, виданому колективному сіль-госпідприємству, із адресою землекористування с. Ніколаївка, та вказано, що рішення про надання права користування прийнято Миколаївськоюс/радою, та відсутній номер та дата такого рішення.

З наведеного вбачається, що хоча у книзі записів (реєстрації) державних актів на право постійного користування землею міститься запис про реєстрацію 29.02.1996 за № 30а Державного акта серії ОД-05-30А, однак у графі землекористувача зазначено лише "колективне сільськогосподарське підприємство", без зазначення конкретного найменування, та без зазначення номеру та дати рішення відповідної ради, на підставі якого вказаний Державний акт було видано, а тому судова колегія позбавлена можливості достеменно встановити, що вказаний Державний акт було видано саме КСП "МИКОЛАЇВКА".

Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України № 561-XII Сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів.

Апеляційним господарським судом встановлено, що рішенням Миколаївської сільської ради народних депутатів Білгород-Дністровського району Одеської області від 29.03.1996 № 125 було затверджено Державний акт на право постійного користування землею КСХП "МИКОЛАЇВКА". Водночас зазначеним рішенням не визначено площу земельної ділянки, яка надавалася КСХП "МИКОЛАЇВКА" у постійне користування, що не дає можливості встановити обсяг земель, щодо яких прийнято відповідне рішення про надання у користування.

За таких обставин саме по собі зазначене рішення не може свідчити про надання КСХП "МИКОЛАЇВКА" у постійне користування земельної ділянки площею, зазначеною у Державному акті, оскільки відповідна площа у рішенні ради не визначена.

Крім того як уже зазначалося, запис у Книзі реєстрації державних актів не містить відомостей, які б давали можливість достовірно встановити, що Державний акт серії ОД-05-30А від 29.02.1996 було видано саме КСХП "МИКОЛАЇВКА", оскільки у графі щодо землекористувача зазначено лише "колективне сільськогосподарське підприємство" без конкретизації його найменування.

Разом з тим апеляційний господарський суд зауважує, що Позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що земельні ділянки, право комунальної власності на які зареєстровано за Радою, повністю або частково накладаються на межі земельної ділянки (земельного масиву), право постійного користування якою посвідчувалося Державним актом серії ОД-05-30А, а також земель, право колективної власності на які посвідчувалося Державним актом серії ОД-05-24а.

Судова колегія бере до уваги надані Позивачем акти визначення меж земельних ділянок, які складені ФОП Поляковим О.Г., однак зазначені документи самі по собі не підтверджують відповідності спірних земельних ділянок земельним ділянкам, межі яких визначені Державними актами серії ОД-05-30А та ОД-05-24а. При цьому з наведених актів не вбачається, на підставі яких вихідних даних та методики ФОП Поляковим О.Г. визначено таку відповідність, а також не підтверджено його відповідну кваліфікацію та повноваження для проведення таких досліджень і складання відповідних документів.

Відтак зазначені акти не дають можливості достовірно встановити відповідність спірних земельних ділянок землям, зазначеним у відповідних Державних актах, а тому не є належними доказами на підтвердження відповідної обставини у розумінні статті 76 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому матеріали справи не містять інших належних та допустимих доказів, зокрема, висновку відповідної судової експертизи, які б достовірно підтверджували накладення спірних земельних ділянок на землі, зазначені у відповідних державних актах.

Все наведене в сукупності дає підстави для висновку, що Позивачем не доведено набуття ним у порядку правонаступництва прав КСП "МИКОЛАЇВКА" на користування земельною ділянкою та права колективної власності на землю, посвідчених Державним актом на право постійного користування землею серії ОД-05-30А та Державним актом на право колективної власності на землю серії ОД-05-24а.

Крім того, Позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що земельні ділянки, право комунальної власності на які зареєстровано за Відповідачем, входять до складу земельного масиву, визначеного зазначеними Державними актами, або накладаються на нього.

За таких обставин судова колегія доходить висновку, що Позивачем не доведено наявності у нього права на спірні земельні ділянки, яке могло бути порушене Відповідачем при реєстрації відповідних земельних ділянок, а відтак не доведено факту порушення або оспорювання Відповідачем прав чи охоронюваних законом інтересів Позивача.

Згідно з частиною першою статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо Позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц.

Частиною другою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Проте, він не враховує, що наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права (інтересу), але вимагає, щоб твердження Позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав (інтересів) має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Тобто, захисту підлягає наявний законний і порушений (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) такого інтересу та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушений інтерес, і чи цей інтерес порушено Відповідачем.

Апеляційний господарський суд виходить з того, що захисту підлягають не теоретичні або примарні права, а права практичні та ефективні. При цьому, відсутність порушеного права (інтересу) встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.10.2019 у справі № 910/6642/18 зроблено висновок про стадійність захисту права, зокрема вказано на те, що під час вирішення господарського спору суд з`ясовує, чи існує у Позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорення Відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, суд зобов`язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Водночас, частини 1,3,4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України регламентують, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У частині першій статті 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із частиною другою статті 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, Позивач, звертаючись до суду з позовною заявою у цій справі, на виконання у тому числі приписів статті 74 Господарського процесуального кодексу України, зобов`язаний був довести наявність порушення його прав та законних інтересів, а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими Позивач обґрунтовував свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для захисту прав чи інтересів Позивача.

Водночас, хоча Позивач і посилається на наявність у нього прав у спірних правовідносинах як правонаступника КСП "МИКОЛАЇВКА", з урахуванням наведених вище висновків суду апеляційної інстанції ним не доведено набуття у порядку правонаступництва прав КСП "МИКОЛАЇВКА" на користування земельною ділянкою та права колективної власності на землю, посвідчених Державними актами серії ОД-05-30А та ОД-05-24а, як і не доведено, що земельні ділянки, право комунальної власності на які зареєстровано за Відповідачем, входять до складу земельного масиву, визначеного зазначеними Державними актами.

Відтак, обставин порушення прав чи законного інтересу Позивача внаслідок реєстрації Відповідачем права комунальної власності на спірні земельні ділянки Позивачем доведено не було.

Відтак, з огляду на недоведеність Позивачем наявності у нього права чи законного інтересу щодо спірних земельних ділянок та, відповідно, факту їх порушення Відповідачем, судова колегія доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. За таких обставин у задоволенні позову слід відмовити з підстав недоведеності Позивачем порушення його прав чи законного інтересу.

Разом з тим судова колегія вважає, що суд першої інстанції передчасно перейшов до оцінки належності обраного Позивачем способу захисту, дійшовши висновку про його неналежність як самостійну та достатню підставу для відмови у задоволенні позову. За відсутності доведеного порушення права чи законного інтересу Позивача передумови для оцінки ефективності обраного способу захисту відсутні, оскільки судовий захист може бути наданий лише щодо права або законного інтересу, який порушено, не визнано або оспорено.

Водночас зазначена помилка суду першої інстанції не призвела до неправильного вирішення спору по суті, оскільки позовні вимоги підлягають залишенню без задоволення, однак з інших мотивів, вказаних судом апеляційної інстанції.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Враховуючи встановлену судовою колегією недоведеність Позивачем порушення його права чи законного інтересу, судова колегія не вбачає підстав для надання оцінки іншим доводам апеляційної скарги, якими Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, оскільки такі доводи не впливають на висновок про відсутність підстав для задоволення позову.

За змістом ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Статтею 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення Господарського суду Одеської області від 02.04.2026 по справі №916/3139/25 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Сільськогосподарського кооперативу "МИКОЛАЇВКА" без задоволення.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на Апелянта.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Сільськогосподарського кооперативу "МИКОЛАЇВКА" на рішення Господарського суду Одеської області від 02.04.2026 по справі №916/3139/25- залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від 02.04.2026 по справі №916/3139/25- залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені статтями 286-289 Господарсько процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 29.09.2026.

Головуюча суддя: Н.М. Принцевська

Судді: Н.С. Богацька

І.Г. Філінюк