ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2026 року м. Одеса Справа № 916/5039/23
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Ярош А.І.,
суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.
секретар судового засідання: Кияшко Р.О.
за участю представників учасників справи:
від Акціонерного товариства "УКРСИББАНК": Хижняк М.О.,
від Одеської міської ради: Явченко Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Одесі
апеляційну скаргу Акціонерного товариства "УКРСИББАНК"
на рішення Господарського суду Одеської області від Одеської області від 27.05.2025 (суддя С.Ф. Гут, м.Одеса, повне рішення складено 06.06.2025)
у справі №916/5039/23
за позовом: Акціонерного товариства "УКРСИББАНК"
до відповідача: Одеської міської ради
про зобов`язання вчинити певні дії та звернення стягнення на предмет іпотеки
ВСТАНОВИВ
17.11.2023 Акціонерне товариство "УКРСИББАНК" звернулось до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Одеської міської ради, в якій з урахуванням заяви про зміну предмета позову просило суд:
- зобов`язати Одеську міську раду здійснити дії щодо державної реєстрації права власності на нерухомість - житловий будинок з надвірними спорудами за адресою: м. Одеса, вул. Житкова, 29 (колишній номер 38), який на підставі рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 16.05.2023 у справі №521/5982/22 визнаний відумерлою спадщиною та переданий у власність територіальної громади міста Одеси і відповідно до положень частини третьої статті 1277 Цивільного кодексу України перейшов у власність територіальної громади міста Одеси;
- звернути стягнення на предмет, переданий у власність Одеській міській раді, а саме: на житловий будинок з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , який на підставі рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 16.05.2023 у справі №521/5982/22 визнаний відумерлою спадщиною після смерті ОСОБА_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , та переданий у власність територіальної громади міста Одеси, в рахунок погашення на користь Акціонерного товариства "УКРСИББАНК" заборгованості за кредитним договором №11278577000 у розмірі 50931,56 дол. США, що станом на 13.10.2023 за курсом НБУ 36,3931 грн за 1 дол. США еквівалентно 1 853 557,36 грн), з яких: 43885,98 дол. США - заборгованість за кредитом, 6952,09 дол. США - заборгованість за процентами, нарахованими до 04.12.2012 року, 93,49 дол. США - заборгованість за процентами за користування грошовими коштами понад встановлений договором термін, нарахованими до 04.12.2012, шляхом проведення електронного аукціону у межах процедури виконавчого провадження з дотриманням вимог Закону України "Про іпотеку" за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки майна, здійсненої суб`єктом оціночної діяльності/ незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Позовні вимоги АТ «УКРСИББАНК» обґрунтовані тим, що рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 16.05.2023 за Одеською міською радою після смерті ОСОБА_1 визнано право власності на відумерлу спадщину - житловий будинок із надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_2 . Позивач зазначає, що 26.12.2007 між АТ «УКРСИББАНК» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №11278577000 на суму 46 000,00 дол. США, виконання якого забезпечено іпотекою зазначеного будинку. Станом на 13.10.2023 заборгованість за кредитом становила 50 931,56 дол. США. На думку банку, з набуттям Одеською міською радою права власності на будинок до неї перейшли права та обов`язки іпотекодавця, однак право власності радою не зареєстровано. Крім того, позивач посилається на зміну у 2009 році нумерації будинків на АДРЕСА_2 , унаслідок якої будинок АДРЕСА_2 перейменовано на АДРЕСА_3 , та вважає, що житлові будинки за адресами: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер 8709600) та №29 (реєстраційний номер 28529864) є одним і тим самим об`єктом нерухомості.
Справа розглядалась неодноразово.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 27.05.2025 у справі №916/5039/23 у задоволенні позову відмовлено. Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви покладено на Акціонерне товариство "УКРСИББАНК".
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 16.05.2023 у справі №521/5982/22 будинок за адресою: АДРЕСА_2 , визнано відумерлою спадщиною та передано у власність територіальної громади. Водночас державний реєстратор 14.08.2023 відмовив у реєстрації права власності за міською радою, оскільки право власності ОСОБА_1 на цей об`єкт було припинено у 2009 році у зв`язку з його знищенням. За таких обставин суд не вбачав підстав для зобов`язання міської ради зареєструвати право власності на спірне майно.
Суд також встановив, що розпорядженням Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради від 26.06.2009 №348/01-06 будинку за адресою: АДРЕСА_2 , присвоєно адресу: АДРЕСА_3 . Водночас питання державної реєстрації відумерлої спадщини та встановлення тотожності об`єктів за адресами №38 та №29 не належать до повноважень господарського суду в межах цієї справи. Зазначення в позовних вимогах будинку за адресою АДРЕСА_3 фактично спрямоване на встановлення юридичного факту, що виходить за межі господарської юрисдикції.
Щодо вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки суд зазначив, що вона є передчасною, оскільки не встановлено, що майно за адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 , є одним і тим самим об`єктом нерухомості, а відповідне майно за адресою АДРЕСА_3 не визнане відумерлою спадщиною.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.02.2026 (колегія суддів: Поліщук Л. В. - головуюча, Богатир К.В., Таран С.В.) скасовано рішення Господарського суду Одеської області від 27.05.2025 у справі №916/5039/23 в частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ "УКРСИББАНК" про звернення стягнення на предмет іпотеки та ухвалено нове рішення, яким задоволено позов АТ "УКРСИББАНК" у цій частині, в частині розподілу судових витрат рішення змінено, а в іншій частині рішення Господарського суду Одеської області від 27.05.2025 у справі №916/5039/23 залишено без змін.
Апеляційний суд виходив із того, що розпорядженням Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради від 26.06.2009 №348/01-06 будинку за адресою: АДРЕСА_2 , у зв`язку зі зміною нумерації присвоєно адресу: АДРЕСА_3 . Оскільки така зміна відбулася за життя ОСОБА_1 , на момент його смерті іпотечне майно вже існувало за адресою АДРЕСА_3 . Суд також встановив відсутність доказів фактичного знищення об`єкта за адресою №38 та дійшов висновку, що зміна номера не означала зміни самого об`єкта нерухомості.
З огляду на це апеляційний суд визнав Одеську міську раду набувачем нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , до якого відповідно до ст. 23 Закону України «Про іпотеку» перейшли права та обов`язки іпотекодавця. Враховуючи чинність договору іпотеки, невиконання основного зобов`язання та наявність заборгованості, суд дійшов висновку про наявність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки.
Водночас відсутність державної реєстрації права власності територіальної громади на спірний будинок, за висновком апеляційного суду, не перешкоджає зверненню стягнення на предмет іпотеки, а вимога про зобов`язання міської ради зареєструвати право власності є неефективним способом захисту.
Щодо позовної давності суд зазначив, що можливість звернення банку з вимогою про звернення стягнення на майно виникла після визнання спадщини відумерлою рішенням від 16.05.2023, а тому звернення до суду 17.11.2023 відбулося в межах позовної давності. Питання повернення невикористаних коштів за непроведеною експертизою суд залишив для вирішення між банком та експертною установою.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.06.2026 постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.02.2026 у справі №916/5039/23 скасовано в частині задоволення позовних вимог Акціонерного товариства "УКРСИББАНК". Справу №916/5039/23 в цій частині передано на новий розгляд до Південно-західного апеляційного господарського суду. В іншій частині постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.02.2026 у справі № 916/5039/23 залишено без змін.
Верховний Суд наголосив, що згідно з висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 31.10.2024 у справі № 916/4921/23, від 11.09.2024 у справі № 909/985/21 позовна давність щодо повернення кредиту обчислюється з настання строку виконання основного зобов`язання або з моменту реалізації кредитором права на дострокове повернення кредиту. За вимогами до територіальної громади, яка набула відумерлу спадщину, перебіг позовної давності визначається за загальними правилами статті 261 ЦК України, а заміна сторони в іпотечному зобов`язанні не змінює цього порядку.
Апеляційний суд, вважаючи, що позовну давність не пропущено, виходив із того, що право на звернення з позовом виникло лише після визнання спадщини відумерлою у 2023 році. Водночас Верховний Суд визнав цей висновок передчасним, оскільки апеляційний суд не встановив дату вимоги банку про дострокове повернення кредиту, хоча саме з нею може бути пов`язаний початок перебігу позовної давності.
У зв`язку з цим Верховний Суд погодився з доводами Одеської міської ради про необхідність встановлення моменту початку перебігу позовної давності, а також обставин її можливого переривання чи зупинення. Отже, апеляційний суд неправильно застосував статті 256, 257, 261 ЦК України та не врахував відповідні висновки Верховного Суду.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №916/5039/23 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Ярош А.І., судді Діброва Г.І., Принцевська Н.М., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.06.2026.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.07.2026 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства "УКРСИББАНК" на рішення Господарського суду Одеської області від 27.05.2025 у справі №916/5039/23; призначено справу №916/5039/23 до розгляду на 22.09.2026 о 12:00.
17.07.2026 до суду апеляційної інстанції від позивача надійшли письмові пояснення. У письмових поясненнях позивач зазначив, що на виконання висновків Касаційного господарського суду необхідно врахувати обставини звернення банку до суду 25.12.2013 із позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, у якому була зазначена дата направлення вимог про дострокове погашення боргу - 29.10.2013. При цьому банк не знав про смерть ОСОБА_1 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , та лише після звернення до суду дізнався про його смерть і відсутність спадкоємців. У подальшому, 21.04.2015, Одеську міську раду було залучено до участі у справі як співвідповідача, а 12.05.2015 банк уточнив позовні вимоги та просив звернути стягнення на будинок по АДРЕСА_2 . Заочним рішенням від 30.06.2015 такі вимоги були задоволені, однак рішенням Апеляційного суду Одеської області від 28.04.2016 у їх задоволенні відмовлено з огляду на те, що спадщина на той час не була визнана відумерлою.
Позивач вважає, що звернення до суду 25.12.2013, уточнення позовних вимог у 2015 році та розгляд справи до 28.04.2016 свідчать про послідовне здійснення банком заходів щодо захисту своїх прав та є підставами для переривання позовної давності. Крім того, після смерті ОСОБА_1 саме Одеська міська рада відповідно до статті 1277 ЦК України була зобов`язана звернутися до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою, однак тривалий час цього не зробила. На думку банку, до моменту визнання спадщини відумерлою він не мав об`єктивної можливості звернути стягнення на майно, а тому перебіг позовної давності підлягає зупиненню. Лише рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 16.05.2023 у справі № 521/5982/22 спадщину було визнано відумерлою та передано у власність територіальної громади, після чого у банку виникла реальна можливість пред`явити вимогу до її власника.
Позивач також вказує на відмінність обставин цієї справи від справ № 916/4921/23 та № 909/985/21, оскільки в останніх позовна давність спливла ще за життя боржників, тоді як у цій справі на момент смерті ОСОБА_1 вона не була пропущена, а банк своєчасно звернувся до суду. На підтвердження своєї позиції позивач посилається також на постанову Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 750/1679/16-ц, зазначаючи, що у випадку смерті боржника до пред`явлення позову перебіг позовної давності щодо вимог до спадкоємця може обчислюватися з моменту набуття ним права власності на іпотечне майно.
Отже, позивач вважає, що його послідовні дії щодо захисту кредитного права, бездіяльність Одеської міської ради щодо оформлення відумерлої спадщини та відсутність у банку до 16.05.2023 об`єктивної можливості звернути стягнення на майно свідчать про відсутність пропуску позовної давності. Додатково позивач посилається на правову позицію Касаційного цивільного суду у справі № 347/865/25, переданій на розгляд Великої Палати Верховного Суду, згідно з якою набуття територіальною громадою відумерлої спадщини може зумовлювати перехід до неї не лише майнових прав, а й невиконаних майнових обов`язків спадкодавця. На думку банку, набуття територіальною громадою відумерлої спадщини є специфічним різновидом правонаступництва, а передача такого майна створює кредитору правову можливість заявити вимоги щодо його погашення, зокрема шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Від Відповідача надійшли письмові пояснення, в яких останній зазначив, що Банк ще у 2013 році реалізував право на дострокове повернення кредиту та звернувся до суду із відповідною вимогою. З урахуванням положень ст. 264 ЦК України після пред`явлення позову перебіг позовної давності переривається та починається заново. Відповідно, після рішення Апеляційного суду Одеської області від 28.04.2016 новий трирічний строк сплив 29.04.2019, тоді як із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки Банк звернувся лише у листопаді 2023 року.
Посилання Банку на те, що до визнання спадщини відумерлою він не мав можливості захистити свої права, не спростовує пропуску позовної давності. Дійсно, на момент ухвалення рішення 28.04.2016 відповідно до ст. 1277 ЦК України заяву про визнання спадщини відумерлою подавав орган місцевого самоврядування. Однак Законом України від 20.09.2016 № 1533-VIII, який набрав чинності 19.10.2016, ст. 1277 ЦК України доповнено положенням про право кредитора спадкодавця самостійно звернутися із заявою про визнання спадщини відумерлою.
Отже, з 19.10.2016 Банк отримав законодавчо передбачений механізм усунення перешкод для реалізації вже існуючого права, а не нове право на звернення стягнення на предмет іпотеки. Зазначені зміни не змінили строк виконання основного зобов`язання та не створили нового порушення права кредитора, а тому не породили нового трирічного строку позовної давності.
При цьому Банк не скористався наданою йому законом можливістю протягом наступних років та звернувся із заявою про визнання спадщини відумерлою лише у 2022 році. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16.05.2023 у справі № 521/5982/22 визначило правовий режим спадкового майна та підставу переходу його у власність територіальної громади, однак не змінило моменту первісного порушення права кредитора та не започаткувало нового перебігу позовної давності.
Таким чином, незалежно від того, чи обчислювати позовну давність із моменту реалізації Банком права на дострокове повернення кредиту та звернення до суду у 2013 році, чи з 19.10.2016 - дати набрання чинності змінами до ст. 1277 ЦК України, на момент звернення Банку з позовом у листопаді 2023 року трирічний строк позовної давності сплив. Зміна власника іпотечного майна у 2023 році також не породила нового строку позовної давності та не поновила пропущений строк.
В судовому засіданні 22.09.2026 брали участь представники сторін.
В силу статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як встановлено судом, 26.12.2007 між ОСОБА_3 (продавець) і ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_1 придбав будинок із надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , розташований на земельній ділянці площею 110 м2.
Цей договір купівлі-продажу посвідчений 26.12.2007 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального кругу та зареєстрований у реєстрі за №2081.
26.12.2007 між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (банк) і ОСОБА_1 (позичальник) укладено договір про надання споживчого кредиту № 11278577000, відповідно до умов якого:
- банк зобов`язується надати позичальнику однією сумою, а позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 46 000 (сорок шість тисяч) доларів США 00 центів і сплатити проценти за його користування шляхом внесення ануїтетних платежів (суми грошових коштів, що складається зі строкових процентів і строкової суми основного боргу) в порядку і на умовах, визначених цим договором. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 232 300 (двісті тридцять дві тисячі триста) грн 00 коп. за курсом Національного банку України на день укладення цього договору (пункт 1.1);
- надання кредиту (грошових коштів) здійснюється в такий термін: 252 місяці (підпункт 1.2.1 пункту 1.2);
- позичальник у будь-якому випадку зобов`язаний повернути банку кредит у повному обсязі в термін не пізніше 26.12.2028, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін або до вказаного банком терміну (достроково) відповідно до умов розділу 2 цього договору на підставі будь-якого з пунктів 2.3, 4.9, 5.3, 5.5, 5.6, 5.8, 5.10, 10.2, 10.14 договору (підпункт 1.2.2 пункту 1.2);
- за використання кредитних коштів у межах установленого строку кредитування процентна ставка встановлюється в розмірі 12,4 (дванадцять цілих та чотири десятих) % річних. По закінченню 30 (тридцяти) календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту та кожного наступного місяця кредитування, процентна ставка підлягає перегляду відповідно до умов пункту 10.2 цього договору. Позичальник зобов`язується повертати суму кредиту та сплачувати проценти шляхом сплати ануїтетних платежів у розмірі 515,00 (п`ятсот п`ятнадцять) доларів США 00 центів у день сплати ануїтетних платежів. Розмір ануїтетного платежу може змінитися у випадку зміни процентної ставки згідно з підпунктом 1.3.1 пункту 1.3, пункту 10.2 цього договору (підпункт 1.3.1 пункту 1.3);
- умовами договору може бути встановлений новий розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання будь-якої з обставин, передбачених пунктом 10.2 договору (підпункт 1.3.2 пункту 1.3);
- нарахування процентів за цим договором здійснюється щомісяця в два етапи за методом "30/360" відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України та чинного законодавства України. Етапи нарахування процентів визначаються як: в останній робочий день поточного місяця; за період із дня фактичного надання кредиту до останнього календарного дня місяця включно (в місяць фактичного надання кредиту); з дня сплати ануїтетного платежу в поточному місяці до останнього календарного дня місяця включно (в наступні місяці); в день сплати ануїтетного платежу - з першого календарного дня поточного місяця до дня, що передує дню сплати ануїтетного платежу (день сплати ануїтетного платежу в розрахунок не включається). Проценти нараховуються на суму кредиту, що надана банком позичальнику і ще не повернута останнім у власність банку відповідно до умов договору (підпункт 1.3.3 пункту 1.3);
- кредит надається позичальнику для його особистих потреб (безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника), а саме: на споживчі цілі (пункт 1.4);
- кредит надається шляхом зарахування банком коштів на поточний рахунок позичальника в банку (пункт 1.5);
- у забезпечення виконання зобов`язань позичальника за цим договором банком приймається домоволодіння загальною площею 35,8 м2, що розташоване на земельній ділянці площею 110 м2, яке знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Житкова, 38 (пункт 2.1);
- кредит, наданий банком, також забезпечується всім належним позичальнику майном і коштами, на які може бути звернене стягнення в порядку, встановленому законодавством України (пункт 2.2);
- позичальник зобов`язується надати в банк оригінали документів на домоволодіння загальною площею 35,8 м2, що розташоване на земельній ділянці площею 110 м2, яке знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Житкова, 38 (пункт 4.11);
- у випадку невиконання позичальником своїх зобов`язань щодо своєчасної сплати ануїтетного платежу, банк має право стягнути з позичальника суму боргу, в тому числі шляхом звернення стягнення на предмет забезпечення, зазначений у пункті 2.1 договору, та інше майно позичальника (пункт 5.7);
- у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за цим договором, відшкодування заборгованості перед банком за цим договором проводиться шляхом стягнення з поручителя / гаранта (в разі їх наявності), чи шляхом звернення стягнення на заставлене майно, що є забезпеченням за цим договором, та/або активи (кошти та майно) позичальника на вибір банку (пункт 10.1);
- строк дії цього договору встановлюється з дня укладення договору та до повного погашення суми кредиту, сплати нарахованих процентів та/або пені в разі її нарахування (пункт 10.5);
Господарські суди попередніх інстанцій установили, що наявна в матеріалах справи копія договору про надання споживчого кредиту від 26.12.2007 № 11278577000 містить підписи представників сторін і відбиток печатки банку.
Відповідно до додатку № 2 "Графік платежів" до договору про надання споживчого кредиту від 26.12.2007 № 11278577000 повернення наданих кредитних коштів відбувається впродовж грудня 2007 року - грудня 2028 року шляхом перерахування визначеної суми коштів.
Згідно з пунктом 1.4 додаткової угоди № 1 від 26.12.2007 до договору про надання споживчого кредиту від 26.12.2007 № 11278577000 у випадках настання обставин, передбачених підпунктами "а", "б" пункту 10.2 договору, а саме у випадку неналежного виконання позичальником умов кредитного договору, процентна ставка за користування кредитними коштами встановлюється в подвійному розмірі.
Відповідно до меморіального ордера від 26.12.2007 № [номер приховано] банк перерахував на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 46 000,00 доларів США (232 300,00 грн) із призначенням платежу: "надання кредиту згідно з угодою від 26.12.2007 № 11127577000". Крім того, суди зазначали, що на підтвердження факту надання кредитних коштів позивач подав виписку за договором про надання споживчого кредиту від 26.12.2007 № 11278577000.
26.12.2007 між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (іпотекодержатель) і ОСОБА_1 (іпотекодавець) укладено договір іпотеки, за умовами якого:
- цей договір забезпечує вимоги іпотекодержателя, що витікають із договорів про надання споживчого кредиту від 26.12.2007 № 11278578000, від 26.12.2007 № 11278577000, укладених між іпотекодержателем і іпотекодавцем, а також додаткових угод до нього, що можуть бути укладені в подальшому, за умовами якого іпотекодавець зобов`язується перед іпотекодержателем повернути кредит у розмірі 46 000 (сорок шість тисяч) доларів США, що складає в еквіваленті 232 300 (двісті тридцять дві тисячі триста) грн 00 коп. згідно із середнім курсом Національного Банку України на 26.12.2007, до 26.12.2028, та сплатити проценти за його користування, комісійну винагороду, неустойку (пеню, штрафи) в розмірі, строки та у випадках, передбачених кредитним договором, а також виконати інші умови кредитного договору та відшкодувати іпотекодержателю всі можливі збитки, понесені ним внаслідок невиконання чи неналежного виконання умов кредитного договору (пункт 1.1);
- предметом іпотеки є нерухоме майно: будинок із надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та належить іпотекодавцю на підставі договору-купівлі продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26.12.2007 за № 2081, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 26.12.2007 за № 5234107, що підтверджується витягом із Державного реєстру правочинів, виданого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26.12.2007 за № 5234151 (пункт 1.2);
- іпотекодавець і іпотекодержатель ознайомлені з усіма умовами договору, що обумовлюють основне зобов`язання, в тому числі стосовно можливості зміни розміру зобов`язань у більшу та/або меншу сторону, строку і порядку його виконання, забезпеченого цим договором та/або договорами; сторони досягли згоди стосовно розміру, строку і порядку виконання зобов`язань, що забезпечуються іпотекою відповідно до цього договору, розуміючи при цьому можливість зміни розміру зобов`язань у більшу та/або меншу сторону, строку і порядку його виконання у випадках, передбачених умовами договору(ів), що обумовлюють основне зобов`язання; сторони підтверджують, що іпотекою згідно із цим договором забезпечуються також і розмір зобов`язань, строк і порядок їх виконання, який може бути змінено відповідно до умов договору(ів), що обумовлюють основне зобов`язання (пункт 1.3);
- іпотекодавець свідчить, що предмет іпотеки до цього часу жодним способом не відчужений, у спорі та під арештом (забороною) не перебуває, в оренду / лізинг / довірче управління не переданий; іпотекодавець свідчить, що укладенням цього договору не порушені права та/або інтереси третіх осіб, а також у разі якщо предметом іпотеки є житлова нерухомість, у тому числі не порушені права дітей; відсутність заборони відчуження предмета іпотеки підтверджується витягом із Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, виданим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу від 26.12.2007 № 16283808; відсутність податкової застави перевірено за витягом із Державного реєстру обтяжень рухомого майна про податкові застави, виданим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу від 26.12.2007 № 16283903 (пункт 1.4);
- іпотека поширюється на всі приналежності предмета іпотеки та на всі невід`ємні від нього поліпшення, складові частини, внутрішні системи, що існують на момент укладення договору та виникнуть у майбутньому; всі зроблені іпотекодавцем у період дії цього договору всякого роду поліпшення, реконструкційні роботи, зміни, доробки тощо автоматично стають предметом договору - предметом іпотеки і не потребують внесення змін до договору (пункт 1.5);
- предмет іпотеки залишається у володінні та користуванні іпотекодавця (пункт 1.6);
- передане в іпотеку нерухоме майно за домовленістю сторін оцінено в 311 338 (триста одинадцять тисяч триста тридцять вісім) грн 00 коп. (пункт 1.7);
- іпотекодержатель має право на звернення стягнення на предмет іпотеки: в разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов`язання за цим договором або будь-якого зобов`язання, що забезпечено іпотекою за цим договором; у разі виникнення загрози знищення, пошкодження чи втрати предмета іпотеки; в інших випадках відповідно до діючого законодавства (підпункти 4.1.1- 4.1.3 пункту 4.1);
- звернення стягнення здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; позасудового врегулювання відповідно до умов цього договору та Закону України "Про іпотеку"; з інших передбачених законодавством України підстав; право визначення підстави та способу звернення стягнення належить іпотекодержателю; звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду та/або виконавчим написом нотаріуса здійснюється відповідно до чинного законодавства України (підпункти 4.2.1- 4.2.4 пункту 4.2);
- сторони домовилися про те, що цей договір укладається з накладенням заборони відчуження предмета іпотеки; витрати з реєстрації заборони в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна несе іпотекодавець (пункт 6.3);
- ця іпотека зберігає силу у випадку, коли в установленому законом порядку відбувається переведення іпотекодавцем боргу за договором(ами), що обумовлюють основне зобов`язання, на іншу особу або змінюється власник предмета іпотеки з інших підстав (пункт 6.8).
Договір іпотеки від 26.12.2007 посвідчений 26.12.2007 приватним нотаріусом міського нотаріального округу, зареєстрований у реєстрі за № 2086. Обтяження іпотекою зареєстроване в Реєстрі іпотек; на предмет іпотеки накладено заборону відчуження.
14.01.2008 Комунальне підприємство "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості" видало витяг № 17360706 про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на нерухоме майно (будинок) із реєстраційним номером № 8007600, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі-продажу від 26.12.2007.
26.06.2009 Малиновська районна адміністрація Одеської міської ради видала розпорядження № 348/01-06 "Про присвоєння поштової адреси домоволодінню за адресою: АДРЕСА_2 ", відповідно до якого за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 щодо присвоєння поштової адреси домоволодінню за адресою: АДРЕСА_2 , ураховуючи надані документи: договір купівлі-продажу від 26.12.2007, розпорядження виконавчого комітету Іллічівської районної адміністрації Одеської міської ради від 01.06.2006 № 399 "Про внесення змін у нумерацію будинків селища "Сахарний", технічний паспорт, у зв`язку зі зміною нумерації домоволодінню за адресою: АДРЕСА_2 , присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_3 ; зобов`язано ОСОБА_1 переоформити правовстановлюючі документи відповідно до діючого законодавства.
23.07.2009 Виконавчий комітет Одеської міської ради видав свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 , яким посвідчено, що об`єкт, розташований за адресою: АДРЕСА_3 , в цілому дійсно належить ОСОБА_1 на праві власності. Свідоцтво видано на підставі розпорядження Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради від 26.06.2009 № 34/01-06 замість договору купівлі-продажу від 26.12.2007, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу у реєстрі № 2081.
13.10.2009 Комунальне підприємство "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості" видало витяг № 241122783 про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 нерухомого майна (будинку) з реєстраційним номером № 28529864, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , на підставі свідоцтва про право власності від 23.07.2009, серії НОМЕР_1 .
05.12.2012 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер.
Заочним рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 30.06.2015 у справі № 521/21654/13-ц позов Публічного акціонерного товариства "УКРСИББАНК" (далі - ПАТ "УКРСИББАНК") задоволено частково; звернуто стягнення на нерухоме майно - будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_1 на користь ПАТ "УКРСИББАНК" у розмірі заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 26.12.2007 №11278577000 у розмірі 57 747,53 доларів США, що за курсом Національного банку України складає 461 576,00 грн.
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 28.04.2016 скасовано рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 30.06.2015 №521/21654/13-ц та ухвалено нове рішення, яким відмовлено ПАТ "УКРСИББАНК" у задоволенні позовних вимог до Одеської міської ради про звернення стягнення на майно. При цьому колегія суддів Апеляційного суду Одеської області у справі № 521/21654/13-ц зазначила, що будинок за адресою: АДРЕСА_2 , не визнаний судом відумерлою спадщиною та не є власністю територіальної громади.
Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 16.05.2023 у справі № 521/5982/22 за заявою АТ "УКРСИББАНК", за участю заінтересованих осіб - Одеської міської ради та ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4 ), визнано відумерлою спадщину після смерті ОСОБА_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме житловий будинок із надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_2 . Передано житловий будинок із надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_2 , у власність територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради.
В рішенні Малиновського районного суду міста Одеси від 16.05.2023 у справі № 521/5982/22 встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_1 04.02.2014 АТ "УКРСИББАНК" звернулося до П`ятої одеської державної нотаріальної контори Головного управління юстиції в Одеській області в порядку статті 1281 Цивільного кодексу України з вимогою про погашення заборгованості померлого ОСОБА_1 перед банком спадкоємцями останнього (заява АТ "УКРСИББАНК" від 04.02.2014 № 332/30-3/818). За даними П`ятої одеської державної нотаріальної контори від 21.04.2014 свідоцтво про право на спадщину жодним особам не видавалося. Згідно з листом реєстраційної служби Черкаського міського управління юстиції від 21.01.2015 № 97/08-02/04-08 у ОСОБА_1 є дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно з листом Ватутінської міської державної нотаріальної контори Черкаської області від 22.07.2014 № 231/01-16 спадкова справа після смерті ОСОБА_1 не заводилася.
На підставі заяви АТ "УКРСИББАНК" П`ята одеська державна нотаріальна контора Головного управління юстиції в Одеській області завела спадкову справу № 388/2014.
Господарські суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08.02.2019 № 155594348 право власності на спірне домоволодіння зареєстроване за ОСОБА_1
14.08.2023 державний реєстратор прийняв рішення № 68866687 про відмову в проведенні реєстраційних дій із покликанням на те, що заявник подав заяву про проведення державної реєстрації права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16.05.2023 у справі 521/5982/22. Проте згідно з відомостями з Реєстру прав власності на нерухоме майно право власності ОСОБА_1 на зазначений житловий будинок припинено на підставі рішення про закриття від 13.10.2009 у зв`язку із знищенням об`єкта. Тому в цьому випадку наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , що є підставою для відмови в державній реєстрації прав.
Відповідно до інформаційної довідки від 13.10.2023 № 350300321 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_2 , присвоєно реєстраційний номер майна: 8709600; відомості про право власності відсутні; наявні відомості про реєстрацію іпотеки під реєстраційним номером обтяження: 6317864 на підставі договору іпотеки від 26.12.2007, укладеного між позивачем та ОСОБА_1 . Крім того, ця інформаційна довідка свідчить про те, що за Одеською міською радою не зареєстровано право власності на нерухомість, яка визнана відумерлою та передана у власність територіальної громади.
Згідно з інформаційною довідкою від 01.12.2023 № 356765743 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_2 , присвоєно реєстраційний номер майна: 8709600; із архівних записів про право власності вбачається, що 14.01.2008 право приватної власності на вказаний об`єкт нерухомого майна зареєстровано за ОСОБА_1 .
Окремо зазначено, що підставою для закриття права власності є знищення об`єкта; наявні відомості про реєстрацію іпотеки під реєстраційним номером обтяження: 6317864 на підставі договору іпотеки від 26.12.2007, укладеного між позивачем і ОСОБА_1 .
Відповідно до довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 26.05.2025 № 428492899, а також згідно з відповідями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01.12.2025 № 2070815, від 01.12.2025 № 2070801, сформованих засобами підсистеми "Електронний суд" на запити апеляційного суду, ОСОБА_1 є власником як об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером: 8709600, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 (зазначено про знищення об`єкта як підставу для закриття права власності (рішення про закриття розділу від 13.10.2009)), так і об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером: 28529864, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 .
При цьому наявний запис про заборону відчуження об`єкта нерухомого майна, а саме: будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер: 8709600, внесений на підставі укладеного між позивачем і ОСОБА_1 договору іпотеки від 26.12.2007, а також обтяження цього майна іпотекою за вказаним договором іпотеки від 26.12.2007 (реєстраційний номер іпотеки: 6317864).
Наявні в матеріалах справи акти обстеження об`єктів нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_3 , та адресою: АДРЕСА_2 свідчать про те, що за адресою: АДРЕСА_2 , знаходиться двоповерховий житловий будинок із надвірними спорудами, а за адресою: АДРЕСА_3 , встановити місцезнаходження будинку не вдалося можливим.
Крім того, як установили господарські суди попередніх інстанцій, Одеський науково-дослідний інститут судових експертиз Міністерства юстиції України в повідомленні №24-1477 від 12.02.2025 зазначив про неможливість надання висновку експерта у зв`язку з ненаданням доступу до об`єктів дослідження.
Позивач, вважаючи порушеними свої права та, зазначаючи про те, що Одеська міська рада, набувши право власності на житловий будинок із надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_2 , не здійснила державної реєстрації права власності на цей будинок, який визнаний відумерлою спадщиною, звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Одеської міської ради, в якому з урахуванням заяви про зміну предмета позову просив зобов`язати Одеську міську раду здійснити дії щодо державної реєстрації права власності на спірний житловий будинок і звернути стягнення на предмет іпотеки.
Предметом позову в цій справі з урахуванням заяви про зміну предмета позову є вимоги АТ "УКРСИББАНК" до Одеської міської ради про зобов`язання Одеської міської ради здійснити дії щодо державної реєстрації права власності на нерухомість - житловий будинок із надвірними спорудами за адресою: м. Одеса, вул. Житкова, 29 (колишній номер 38), та про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла насутпних висновків.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
У частині 1 статті 627 Цивільного кодексу України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
При цьому приписами статті 6 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Як вбачається з матеріалів справи, 26.12.2007 між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (банк) і ОСОБА_1 (позичальник) укладено договір про надання споживчого кредиту № 11278577000.
Крім того, як установили суди, в цей же день між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (іпотекодержатель) і ОСОБА_1 (іпотекодавець) укладено договір іпотеки, за умовами якого договір іпотеки забезпечує вимоги іпотекодержателя, що витікають із договорів про надання споживчого кредиту від 26.12.2007 № 11278578000, від 26.12.2007 №11278577000, укладених між іпотекодержателем і іпотекодавцем.
Згідно із частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.
За змістом частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Згідно із частиною 1 статті 575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, а також застава об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості. Подільний об`єкт незавершеного будівництва може бути переданий в іпотеку лише у випадках, визначених законом.
У статті 572 Цивільного кодексу України визначено поняття застави, відповідно до якого в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, установлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Колегія суддів також зазначає, що відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом.
За змістом статті 3 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на момент укладення договору іпотеки від 26.12.2007) іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Взаємні права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення.
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про іпотеку" (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.
Частинами 1, 4 статті 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у випадку невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
У зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту від 26.12.2007 № 11278577000 станом на 13.10.2023 розмір заборгованості ОСОБА_1 складає 50 931,56 дол. США.
Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 16.05.2023 у справі № 521/5982/22 за заявою АТ "УКРСИББАНК", за участю заінтересованих осіб - Одеської міської ради та ОСОБА_4 , визнано після смерті ОСОБА_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , відумерлою спадщину, а саме: житловий будинок із надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_2 ; передано житловий будинок із надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_2 , у власність територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради.
В рішенні Малиновського районного суду міста Одеси від 16.05.2023 у справі № 521/5982/22 встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_1 ; 04.02.2014 АТ "УКРСИББАНК" звернулося до П`ятої одеської державної нотаріальної контори Головного управління юстиції в Одеській області в порядку, передбаченому статтею 1281 Цивільного кодексу України, з вимогою про погашення заборгованості померлого ОСОБА_1 перед банком спадкоємцями ОСОБА_1 (заява АТ "УКРСИББАНК" від 04.02.2014 № 332/30-3/818). За даними П`ятої одеської державної нотаріальної контори від 21.04.2014 свідоцтво про право на спадщину жодним особам не видавалося.
Судом також встановлено, що 14.01.2008 за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на будинок за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний №8709600). Розпорядженням Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради від 26.06.2009 №348/01-06 у зв`язку зі зміною нумерації домоволодінню за адресою: АДРЕСА_2 присвоєно нову адресу: АДРЕСА_3 , а 23.07.2009 ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на будинок за новою адресою. 13.10.2009 право власності на цей об`єкт за адресою: АДРЕСА_3 зареєстровано за ОСОБА_1 (реєстраційний №28529864). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер.
Отже, зміна нумерації відбулася ще за життя власника, тому на момент його смерті будинок фактично існував за адресою: АДРЕСА_3 . Водночас рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 16.05.2023 у справі №521/5982/22 відумерлою спадщиною визнано будинок за адресою: АДРЕСА_2 .
При цьому відомості Державного реєстру свідчать про існування записів щодо обох об`єктів, а за будинком за адресою: АДРЕСА_2 зберігається обтяження іпотекою, встановленою договором іпотеки від 26.12.2007. Доказів фактичного знищення цього об`єкта матеріали справи не містять, а сама державна реєстрація не є підставою для набуття, зміни чи припинення права власності.
З огляду на це суд дійшов висновку, що зміна номера будинку не є зміною самого об`єкта нерухомості, а банк лише уточнив його актуальну адресу.
Оскільки Одеська міська рада набула права власності на спірне нерухоме майно, то АТ "УКРСИББАНК" вважало, що відповідно до приписів Закону України "Про іпотеку" до Одеської міської ради перейшли права та обов`язки іпотекодавця. Однак позивач стверджував, що Одеська міська рада, набувши право власності на житловий будинок із надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_2 , не здійснила державної реєстрації права власності на цей будинок.
Суд зазначає, що відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі статтею 1217 Цивільного кодексу України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Частинами 1, 3 статті 1277 Цивільного кодексу України встановлено, що у випадку відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна.
За змістом статті 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до частини 4 статті 1277 Цивільного кодексу України територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов`язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до статті 1231 цього Кодексу. Якщо власниками відумерлого майна стали декілька територіальних громад, вимоги кредиторів спадкодавця задовольняються територіальними громадами пропорційно до вартості відумерлого майна, набутого у власність кожною з них.
Суд зазначає, що згідно із частинами 1, 2 статті 23 Закону України "Про іпотеку" в разі переходу права власності (права господарського відання, спеціального майнового права) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, в тому числі у порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у випадку, якщо до відома набувача не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності (право господарського відання, спеціальне майнове право) на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов`язки за іпотечним договором в обсязі та на умовах, що існували до набуття такою особою права власності на предмет іпотеки.
За встановленими судом обставинами відповідач є спадкоємцем житлового будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку частини третьої статті 1277 Цивільного кодексу України й частини першої статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», та для нього як до набувача відповідного нерухомого майна іпотека є дійсною на підставі статті 23 Закону України «Про іпотеку».
Таким чином, відповідач набув статусу іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Матеріалами справи підтверджується, що основне зобов`язання боржник не виконав, наявність та розмір заборгованості підтверджений наданим розрахунком заборгованості та випискою за кредитним договором, договір іпотеки не припинено з визначених у статті 17 Закону України «Про іпотеку» підстав.
Таким чином, враховуючи, що основне зобов`язання за кредитним договором не припинено, а також те, що територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради набула право власності на майно, яке було предметом Іпотечного договору, відповідно набула статус Іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за Іпотечним договором, судова колегія дійшла висновку про правомірність вимог позивача щодо звернення стягнення на предмет іпотеки.
Водночас вимога про зобов`язання Одеську міську раду здійснити дії щодо державної реєстрації права власності є неефективним способом захисту, оскільки державна реєстрація речових прав не є підставою набуття права власності, а лише засвідчує вже набуте право, у зв`язку з чим відсутність зареєстрованого права власності за особою сама по собі не виключає можливості звернення стягнення на належне їй майно. За змістом статті 39 Закону України «Про іпотеку» для вирішення питання про звернення стягнення визначальним є встановлення належності майна іпотекодавцю, а не наявність відповідного запису в Державному реєстрі речових прав.
Відтак звернення стягнення на предмет іпотеки є належним та ефективним способом захисту і за відсутності зареєстрованого права власності на нього.
Разом з цим, відповідачем в суді першої інстанції було заявлено про необхідність застосування у даній справі строків позовної давності.
Заява Одеської міської ради про застосування строків позовної давності мотивована тим, що банк, реалізуючи право на дострокове повернення кредиту та відсотків за кредитним договором, ще 25.12.2013 звернувся до Малиновського районного суду міста Одеси з позовом до боржників, зокрема, до Пшегодського Юрія Олександровича про стягнення суми боргу за кредитними договором, заборгованості за відсотками, пені та судового збору. Враховуючи це, строк виконання зобов`язання є таким, що настав 25.12.2013. Як вбачається із заочного рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 30.06.2015 у справі №521/21654/13-ц, 25.12.2013 Акціонерним товариством «УКРСИББАНК» пред`явлено позов про дострокове повернення заборгованості за кредитним договором. Відповідно, з моменту реалізації банком права на дострокове повернення кредиту шляхом подання відповідного позову змінено строк виконання зобов`язання. У зв`язку з цим строк на подання позову щодо звернення стягнення на предмет іпотеки у позивача виник з 25.12.2013, який закінчився 25.12.2016. Натомість Акціонерним товариством «УКРСИББАНК» позов про звернення стягнення на предмет іпотеки пред`явлено лише 17.11.2023, тобто з багаторічним спливом строку позовної давності.
Суд апеляційної інстанції, спростовуючи доводи відповідача про необхідність застування у даній справі спливу пропуску позовної давності, виходив з того, що заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 30.06.2015 у справі №521/21654/13-ц було звернуто стягнення на будинок АДРЕСА_2 . Однак рішенням Апеляційного суду Одеської області від 28.04.2016 це рішення скасовано та відмовлено у задоволенні вимог банку до Одеської міської ради, оскільки спірний будинок не був визнаний відумерлою спадщиною та не належав територіальній громаді. Лише рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 16.05.2023 у справі №521/5982/22 спадщину після смерті ОСОБА_1 визнано відумерлою та житловий будинок по АДРЕСА_2 передано у власність територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради. Отже, у період з 28.04.2016 до 16.05.2023 банк не мав об`єктивної можливості звернути стягнення на предмет іпотеки, оскільки він не перебував у власності територіальної громади. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14.06.2023 у справі №755/13805/16-ц, початок перебігу позовної давності пов`язується з виникненням у особи можливості захистити своє право в судовому порядку. Таким чином, право на пред`явлення вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки виникло у банку після визнання спадщини відумерлою та передачі майна територіальній громаді 16.05.2023. Оскільки позов подано 17.11.2023, строк позовної давності за цією вимогою не пропущено.
Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд відзначив, що згідно з висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 31.10.2024 у справі № 916/4921/23, від 11.09.2024 у справі № 909/985/21 позовна давність щодо повернення кредиту обчислюється з настання строку виконання основного зобов`язання або з моменту реалізації кредитором права на дострокове повернення кредиту. За вимогами до територіальної громади, яка набула відумерлу спадщину, перебіг позовної давності визначається за загальними правилами статті 261 ЦК України, а заміна сторони в іпотечному зобов`язанні не змінює цього порядку. Апеляційний суд, вважаючи, що позовну давність не пропущено, виходив із того, що право на звернення з позовом виникло лише після визнання спадщини відумерлою у 2023 році. Водночас Верховний Суд визнав цей висновок передчасним, оскільки апеляційний суд не встановив дату вимоги банку про дострокове повернення кредиту, хоча саме з нею може бути пов`язаний початок перебігу позовної давності. У зв`язку з цим Верховний Суд погодився з доводами Одеської міської ради про необхідність встановлення моменту початку перебігу позовної давності, а також обставин її можливого переривання чи зупинення. Отже, апеляційний суд неправильно застосував статті 256, 257, 261 ЦК України та не врахував відповідні висновки Верховного Суду.
Відповідно до частини першої статті 316 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Виходячи з вимог статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
За загальним правилом, закріпленим в частині першій статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 Цивільного кодексу України).
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.
Зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо) (стаття 266 ЦК).
Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону "Про іпотеку).
У статті 264 ЦК передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається в разі пред`явлення особою позову до одного з кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Тлумачення цієї статті дає підстави для висновку, що вона пов`язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями іпотекодавця, внаслідок яких він визнає існування саме іпотеки. Тому переривання перебігу позовної давності за основним зобов`язанням не перериває перебіг позовної давності за іншим обов`язком, у тому числі забезпечувальним. Отже, вчинення позичальником дій, що свідчать про визнання ним свого боргу за основним зобов`язанням, не перериває позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки вимога про стягнення боргу за основним зобов`язанням і вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки є різними вимогами (основною та додатковою), застосування до додаткових вимог наслідків переривання перебігу позовної давності за основною вимогою законом не передбачено.
Необхідно розмежовувати вимогу про стягнення боргу за основним зобов`язанням (actio in personam) та вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem).
Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки "піддається" впливу позовної давності. На неї поширюється загальна позовна давність тривалістю в три роки. На вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки поширюються всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо). Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.06.2023 у справі №755/13805/16-ц.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК, якщо договором встановлений такий обов`язок позичальника, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась.
Використовуючи своє право визначене частиною другою статті 1050 ЦК, шляхом пред`явлення позову про дострокове стягнення усього розміру заборгованості за договором, Банк фактично змінив строк виконання зобов`язання за кредитним договором.
Перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в цілому обчислюється з дня настання строку виконання основного зобов`язання, тобто строку виконання зобов`язання в повному обсязі (кінцевий строк) або у зв`язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 03.06.2020 у справі №2-3258/2008.
Водночас, відповідно до статті 3 Закону "Про іпотеку" у разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.
Умовами пункту 4.1 договору іпотеки визначено, що іпотекодержатель має право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов`язання за цим договором або будь-якого зобов`язання, що забезпечено іпотекою за цим договором.
При цьому, колегія суддів враховує, що Верховний Суд у постанові від 11.09.2024 у справі №909/985/21, зокрема, зазначив, що початок перебігу позовної давності за позовом банку до територіальної громади, яка набула право власності на відумерлу спадщину, визначається за загальними правилами, що встановлені статтею 261 ЦК, і заміна сторони в іпотечному зобов`язанні не впливає на нього з огляду на приписи статті 626 ЦК.
Із встановлених обставин у рішеннях судів з приводу спірних правовідносин, які не заперечуються сторонами по справі, вбачається, що у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 неналежно виконував умови Договору, Банк, реалізуючи право на дострокове повернення кредиту та відсотків за кредитним договором, 29.10.2013 направив вимогу про дострокове погашення боргу до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . У вимозі зазначено, що строк виконання зобов`язання вважається таким, що настав, у випадку неотримання Банком підтвердження щодо отримання вимоги, - з 41 календарного дня з дати відправлення вимоги. Докази отримання вимоги боржниками у Банку відсутні.
За відсутності доказів отримання зазначеної вимоги боржниками та з урахуванням її змісту, відповідно до якого у разі неотримання Банком підтвердження щодо її отримання строк виконання зобов`язання вважається таким, що настав з 41-го календарного дня з дати її відправлення, строк дострокового виконання кредитного зобов`язання є таким, що настав 09.12.2013.
Тобто, у зв`язку з невиконанням позичальником встановленого Договором обов`язку повернення кредиту частинами, Банк використав право передбаченої ч. 2 ст. 1050 ЦК України вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, змінивши на власний розсуд умови зобов`язання щодо строку дії договору та періодичності платежів.
Отже, АТ «Укрсиббанк» скористалось вже своїм правом щодо дострокового повернення всієї суми кредиту.
Тому, реалізувавши право, визначене частиною другою статті 1050 ЦК, Банк також змінив початок перебігу позовної давності щодо вимог по забезпечувальному зобов`язанню, адже право кредитора на звернення стягнення на предмет іпотеки починає свій перебіг, зокрема, з часу прострочення боржником зобов`язання за кредитним договором та реалізацією кредитором права на дострокове повернення кредиту.
З огляду на викладене вище, позовна давність за вимогами у цій справі про звернення стягнення на предмет іпотеки розпочала свій перебіг у грудні 2013 році, з моменту реалізації Банком права на дострокове повернення кредиту шляхом подання позову, та, відповідно, спливла у грудні 2016 року.
Банк звернувся до суду з цим позовом у листопаді 2023 році, тобто з пропуском позовної давності більш, ніж на 7 років.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
При цьому пред`явлення у 2013 році позову про стягнення кредитної заборгованості не перервало перебігу позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки йдеться про різні вимоги - основну та забезпечувальну.
Не може вважатися таким, що перервало перебіг позовної давності, і звернення АТ «УКРСИББАНК» 12.05.2015 з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки до Одеської міської ради. На той момент Одеська міська рада не була власником спірного будинку, не набула його у власність як відумерле майно та, відповідно, не набула статусу іпотекодавця. Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 28.04.2016 у справі № 521/21654/13-ц рішення суду першої інстанції в частині звернення стягнення на майно було скасовано, а у задоволенні позовних вимог АТ «УКРСИББАНК» до Одеської міської ради відмовлено саме з тих підстав, що спірний будинок не був визнаний відумерлою спадщиною та не перебував у власності територіальної громади. Отже, на момент звернення банку з відповідною вимогою Одеська міська рада не була особою, до якої перейшли права та обов`язки іпотекодавця, а тому зазначене звернення не може розглядатися як належне пред`явлення вимоги до особи, яка на той час була зобов`язаною за іпотекою.
Суд наголошує, що АТ «УКРСИББАНК» було обізнане про порушення свого права, виходячи з наступного.
Як вбачається з установлених у справі обставин, банк ще до ухвалення рішення про визнання спадщини відумерлою був обізнаний як про порушення основного зобов`язання, так і про смерть позичальника та відсутність спадкоємців.
З відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 27 лютого 2014 року по справі № 521/21654/13-ц, в якій банк був позивачем, було зобов`язано П`яту Одеську державну нотаріальну контору повідомити суд про те, хто звертався до нотаріальної контори із відповідними заявами після смерті ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , чи складався від імені ОСОБА_1 заповіт.
В заочному рішенні Малиновського районного суду міста Одеси від 30.06.2015 у справі №521/21654/13-ц також встановлено, що з огляду на смерть ОСОБА_1 20.12.2012 р. ОСОБА_2 письмово звернулась до АТ «Укрсиббанк» з повідомленням про смерть позичальника, що у свою чергу, спростовує те, що Банк нібито не знав та не міг знати про смерть ОСОБА_1 .
В рішенні Апеляційного суду Одеської області від 28.04.2016 у справі № 521/21654/13-ц встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер. 02.06.2015 року ПАТ "УкрСиббанк" звернувся до суду з уточненою позовною заявою до міської ради, ОСОБА_1 про звернення стягнення на майно.
За таких обставин твердження про відсутність у банку до 16.05.2023 будь-якої об`єктивної можливості захищати своє право на предмет іпотеки не відповідає встановленим фактичним обставинам справи. Наведені докази свідчать, що банк задовго до звернення з позовом у цій справі був обізнаний як про порушення забезпеченого іпотекою зобов`язання, так і про смерть позичальника та відсутність спадкоємців, а відтак - про обставини, які безпосередньо стосувалися реалізації права на звернення стягнення на предмет іпотеки.
Не змінює наведеного висновку і те, що в подальшому рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 16.05.2023 у справі № 521/5982/22 спадщину після смерті ОСОБА_1 було визнано відумерлою, а спірний будинок передано у власність територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради. Верховний Суд у постанові від 09.06.2026 у цій справі прямо зазначив, що особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця та його прав і обов`язків в обсязі та на умовах, що існували до набуття нею права власності. При цьому початок перебігу позовної давності визначається за загальними правилами статті 261 Цивільного кодексу України, а заміна сторони в іпотечному зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності відповідно до статті 262 цього Кодексу.
Отже, набуття Одеською міською радою у 2023 році статусу власника предмета іпотеки та іпотекодавця не зумовило виникнення нового трирічного строку позовної давності та не відновило строк, який уже сплив.
Доводи АТ «УКРСИББАНК» про те, що до моменту визнання спадщини відумерлою банк був позбавлений об`єктивної можливості звернути стягнення на предмет іпотеки, а перебіг позовної давності слід обчислювати з 19.10.2016 - дати набрання чинності Законом України № 1533-VIII, - правових підстав не мають. Набрання чинності зазначеним Законом не зумовило ані припинення, ані переривання перебігу позовної давності та не встановило нового строку для звернення з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки. Надання кредитору додаткового правового механізму для ініціювання процедури визнання спадщини відумерлою саме по собі не означає виникнення нового права на судовий захист та не змінює загальних правил обчислення позовної давності, встановлених статтями 261- 264 Цивільного кодексу України.
Не змінює наведеного висновку і посилання позивача на те, що у справах №909/985/21 та №916/4921/23 позовна давність спливла ще за життя боржників, тоді як у цій справі на момент смерті ОСОБА_1 вона, на думку банку, не була пропущена. Вказані обставини самі по собі не спростовують правового висновку Верховного Суду щодо визначення початку перебігу позовної давності. Визначальним у цьому випадку є момент, коли виникло право кредитора на судовий захист порушеного права. Саме на це звернув увагу Верховний Суд у постанові від 09.06.2026 у цій справі.
Інших обставин, які відповідно до статей 263, 264 Цивільного кодексу України зумовлювали б зупинення або переривання перебігу позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, матеріали справи не містять, судом не встановлено.
Банк не просив визнати поважними причини пропуску строку позовної давності та не навів жодних доказів поважності причин пропуску такого строку з урахуванням того, що останній звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом у даній справі лише у листопаді 2023 року.
За таких обставин позовні вимоги АТ «УКРСИББАНК» про звернення стягнення на предмет іпотеки підлягають відхиленню у зв`язку зі спливом позовної давності.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (ч. 2 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 4 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення Господарського суду Одеської області від 27.05.2025 у справі №916/5039/23 підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови, із залишенням без змін висновку суду про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та апеляційний перегляд судового рішення покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст.129, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, суд
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "УКРСИББАНК" на рішення Господарського суду Одеської області від 27.05.2025 у справі №916/5039/23 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 27.05.2025 у справі №916/5039/23 - змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції постанови суду апеляційної інстанції.
В іншій частині рішення Господарського суду Одеської області від 27.05.2025 у справі №916/5039/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі статтями 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 28.09.2026.
Головуючий суддя А.І. Ярош
судді Г.І. Діброва
Н.М. Принцевська