ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.09.2026 м.Дніпро Справа № 904/6487/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Золотарьової Я.С. (доповідач),
суддів: Мартинюка С.В., Фещенко Ю.В.
секретар судового засідання: Запорожець В.О.
представники учасників провадження:
від скаржника: не з`явився
від скаржника 2: Волошина А.С.
від кредиторів: не з`явився
від боржника: Шилов С.О.
арбітражний керуючий: не з`явився
розглянув матеріали апеляційних скарг Головного управління ДПС у Дніпропетровській області та Південного відділу державної виконавчої служби у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України
на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 13.07.2026 (суддя Первушин Ю.Ю. повний текст якої підписаний 13.07.2026)
у справі № 904/6487/25
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртрансліт", м. Дніпро
до боржника Акціонерного товариства "Дніпроазот", м. Кам`янське
про визнання банкрутом
Кредитори:
1. ТОВ "Укртрансліт"
2. АТ "Полтаваобленерго"
3. АТ "Нікопольський завод феросплавів"
4. ТОВ "ЗЕ.ТЕК"
5. ТОВ "Навчально-консультаційний центр Експерт-20"
6. ТОВ "Хім-Еко"
7. ПрАТ "Товкачівський гірничо-збагачувальний комбінат"
8. АТ "Кременчуцький сталеливарний завод"
9. ТОВ "Охорона-Дніпро"
10. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області
11. ОСОБА_1
12. ОСОБА_2
13. ТОВ "Укренерго-Трейд"
14. ОСОБА_3
15. ТОВ "Юридична компанія "Тезіс""
16. ТОВ "Металургійна транспортна компанія"
17. ТОВ "Полтаваенергозбут"
18. Головне управління ДПС у Дніпропетровській області
19. ТОВ "Газорозподільні мережі України" в особі Дніпровської філії
20. КП ДОР "Аульський водовід"
21. ТОВ "Центр інвестиційного консалтингу"
22. АТ "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз""
23. ТОВ "Бі Ті Солюшинс"
24. ОСОБА_4
25. ДПЗД "Укрінтеренерго"
26. АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі"
27. ОСОБА_5
28. ОСОБА_6
29. ОСОБА_7
30. AMS Ameropa Marketing and Sales AG
31. ОСОБА_8
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст справи
В провадженні Господарського суду Дніпропетровської області перебуває справа №904/6487/25 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртрансліт" про банкрутство Акціонерного товариства "Дніпроазот".
Справа перебуває на стадії розпорядження майном, повноваження розпорядника майна покладено на арбітражного керуючого Вернигору Володимира Петровича (свідоцтво №573 від 21.03.2013).
17.06.2026 через підсистему "Електронний суд" розпорядником майна подано до суду заяву (вх. суду №29877/26 від 17.06.2026) про заборону списання коштів на банківських рахунках боржника, за змістом прохальної частини розпорядник майна просить суд:
- заборонити надавачам платіжних послуг - Акціонерному товариству "Банк Кредит Дніпро" та Акціонерному товариству "Державний ощадний банк України"; контролюючому органу - Головному управлінню ДПС у Дніпропетровській області ; а також Південному відділу державної виконавчої служби у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України .
1. Без погодження з розпорядником майна та без відповідної ухвали Господарського суду Дніпропетровської області щодо можливості примусового списання (стягування) будь-яких сум у межах провадження у справі про банкрутство №904/6487/25 примусово списувати (стягувати) на виконання рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 08.04.2026 № 982/4-0436 чи будь-яких інших рішень Головного управління ДПС у Дніпропетровській області кошти із рахунків Акціонерного товариства "Дніпроазот":
№ НОМЕР_1 в АТ "Банк Кредит Дніпро";
№ НОМЕР_2 в АТ "Державний ощадний банк України";
2. Без погодження з розпорядником майна та без відповідної ухвали Господарського суду Дніпропетровської області щодо можливості примусового списання (стягування) будь-яких сум у межах будь-яких виконавчих провадження у справі про банкрутство №904/6487/25 примусово списувати (стягувати) на виконання рішень Південного відділу державної виконавчої служби у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України кошти із рахунків Акціонерного товариства "Дніпроазот":
№ НОМЕР_1 в АТ "Банк Кредит Дніпро";
№ НОМЕР_2 в АТ "Державний ощадний банк України".
Заява ґрунтується на тому, що після відкриття провадження у справі про банкрутство будь-яке примусове звернення стягнення на кошти боржника, навіть за поточними вимогами, має здійснюватися виключно за процесуальним контролем господарського суду в межах відповідної справи про банкрутство.
Так, розпорядник майна звертає увагу, що господарський суд ухвалою від 31.03.2026 частково задовольнив заяву розпорядника майна та скасував арешти коштів на двох банківських рахунках боржника.
Метою такого рішення було забезпечення можливості здійснення господарської діяльності та виплати заробітної плати працівникам.
Проте, під час процедури розпорядження майном боржника має місце списання грошових коштів з рахунків боржника.
08.04.2026 ГУ ДПС у Дніпропетровській області прийняло рішення №982/4-0436 про примусове стягнення коштів з рахунків платника податків на загальну суму понад 16,5 млн грн у рахунок погашення податкового боргу з орендної плати та земельного податку.
На виконання зазначеного рішення ДПС АТ "Банк Кредит Дніпро" сформував платіжні інструкції щодо примусового списання коштів.
Через відсутність достатнього залишку вони поки що не виконані, однак у разі надходження коштів банк автоматично здійснить їх списання.
На підтвердження своїх тверджень розпорядник майна боржника долучив до матеріалів справи реєстр платіжних інструкцій, копію податкової декларації від 18.12.2025 № [номер приховано] та від 18.12.2025 №[номер приховано], копію листа Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 08.04.2026 №26925/6/04-36-13-09-10 разом з рішенням Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 08.04.2026 №982/4-0436 про стягнення коштів з рахунків платника податків у банках.
Відповідно до рішення ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 08.04.2026 №982/4-0436 прийнятим на підставі пункту 95.5 статті 95 Податкового кодексу України, вирішено здійснити стягнення безготівкових коштів з рахунків та/або електронних гаманців АТ "ДніпроАзот", відкритих у банках, небанківських надавачах платіжних послуг та емітентах електронних грошей, у рахунок погашення податкового боргу, що виник у зв`язку з несплатою самостійно задекларованих грошових зобов`язань. Як додаток до рішення наведено розрахунок складових податкового боргу, відповідно до якого до стягнення включено: 16 137 548,16 грн - орендна плата з юридичних осіб;
404606,34 грн - земельний податок з юридичних осіб.
Загальна сума податкового боргу, визначена рішенням до стягнення, становить 16 542 154,50 грн.
Відповідно до приписів частини 14 статті 39 КУзПБ після відкриття провадження арешти майна або інші обмеження щодо розпорядження майном боржника можуть застосовуватися виключно господарським судом у межах справи про банкрутство. Списання грошових коштів з рахунків боржника без погодження із розпорядником майна боржника та без погодження суду, на думку розпорядника майна, порушує приписи КУзПБ.
Заявник виходить із того, що після відкриття провадження у справі про банкрутство примусове звернення стягнення на кошти боржника повинно здійснюватися виключно під контролем господарського суду.
Платіжні інструкції ДПС та виконавчої служби фактично створюють обмеження щодо розпорядження коштами боржника, тому їх виконання без відповідної ухвали суду суперечить Кодексу України з процедур банкрутства.
На думку заявника, автоматичне списання коштів позбавить боржника можливості виплачувати заробітну плату; унеможливить оплату поточних витрат; перешкоджатиме господарській діяльності; порушить контроль арбітражного керуючого за використанням майна боржника; створить загрозу досягненню цілей процедури банкрутства.
Заявник звертає увагу, що хоча мораторій не поширюється на окремі категорії вимог (зокрема поточні вимоги та виплату заробітної плати), відповідно до вимог частини 5 статті 41 КУзПБ звернення стягнення на майно боржника за такими вимогами здійснюється виключно за ухвалою господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.
Відповідно до приписів частини 6 статті 44 КУзПБ суд має право за заявою розпорядника майна скасувати арешти або інші обмеження щодо розпорядження майном боржника, якщо вони перешкоджають господарській діяльності чи відновленню платоспроможності. На думку розпорядника майна боржника застосування законодавцем приписів щодо "інших обмежень" передбачає можливість суду застосувати заходи судового контролю та обмежити списання грошових коштів з рахунків боржника без погодження із розпорядником майна боржника та/або без відповідної ухвали суду.
Додатково розпорядник майна звертав увагу суду на Постанову №20 НБУ від 26.02.2026 у якій зобов`язав комерційні банки повертати без виконання вимоги щодо примусового списання коштів після відкриття процедури банкрутства.
Списання грошових коштів в примусовому порядку позбавляє можливості боржника самостійно виплачувати заробітну плату працівникам, унеможливлює планування витрат та розпорядження грошовими коштами, що перешкоджає господарський діяльності боржника та відновленню платоспроможності.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13.07.2026 у задоволенні заяви розпорядника майна Акціонерного товариства "Дніпроазот" арбітражного керуючого Вернигори Володимира Петровича про заборону списання коштів з банківських рахунків боржника відмовлено.
Водночас, суд, керуючись статтею 40 Кодексу України з процедур банкрутства, статтями 136, 137 ГПК України вжив заходи до забезпечення вимог кредиторів.
До закінчення процедури розпорядження майном або до скасування цього заходу судом заборонено Акціонерному товариству "Банк Кредит Дніпро", Акціонерному товариству "Державний ощадний банк України", Головному управлінню ДПС у Дніпропетровській області, Південному відділу державної виконавчої служби у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України здійснювати примусове списання коштів з банківських рахунків Акціонерного товариства "Дніпроазот" № НОМЕР_1 в АТ "Банк Кредит Дніпро"; № НОМЕР_2 в АТ "Державний ощадний банк України" на підставі платіжних інструкцій, рішень контролюючих органів, виконавчих документів та документів виконавчого провадження крім випадків надання ухвали Господарського суду Дніпропетровської області постановленої у межах справи №904/6487/25 за результатами розгляду заяви, поданої відповідно до абзацу сьомого частини п`ятої статті 41 КУзПБ про надання дозволу на звернення стягнення на майно боржника за вимогами, на які не поширюється дія мораторію.
Ухвала суду була обгрунтована таким.
Суд зазначив, що КУзПБ не передбачає такого способу судового захисту, як постановлення ухвали про загальну заборону банківським установам виконувати платіжні інструкції контролюючих органів чи органів виконавчої служби.
Під час розгляду справи суд встановив обставини, які свідчать про існування реальної загрози примусового списання коштів з рахунків АТ «Дніпроазот».
Суд вказав, що безконтрольне списання позбавить боржника можливості виплачувати заробітну плату працівникам, здійснювати поточні платежі, а також унеможливить виконання арбітражним керуючим його повноважень та перешкоджатиме досягненню цілей процедури розпорядження майном.
З моменту відкриття провадження боржник перебуває в особливому правовому режимі, де ключове значення має принцип судового контролю за збереженням конкурсної маси та дотриманням балансу інтересів боржника й кредиторів.
Арешт майна або інші обмеження щодо розпорядження належним боржнику майном можуть застосовуватися виключно господарським судом у межах справи про банкрутство. Повноваження суду поширюються і на примусове виконання рішень у виконавчих провадженнях чи рішеннях ДПС.
Згідно зі ст. 177, 190, 192 Цивільного кодексу України, грошові кошти на рахунках належать до майна боржника.
Сама по собі відсутність дії мораторію щодо окремих вимог (зарплата, поточні податкові зобов`язання) не надає кредитору права на безконтрольне стягнення. Абзац 7 ч. 5 ст. 41 КУзПБ встановлює обов`язкову процесуальну передумову - звернення стягнення на майно за такими вимогами здійснюється виключно за ухвалою господарського суду.
Оцінка характеру вимог (поточна чи конкурсна, підпадає під винятки, чи ні) потребує застосування норм матеріального права, що є виключною функцією суду, а не банку як надавача платіжних послуг.
Згідно зі ст. 40 КУзПБ та ст. 136-137 ГПК України, суд має право вживати заходів забезпечення вимог кредиторів не лише за клопотанням учасників, а й з власної ініціативи.
Обрана судом заборона списання коштів без ухвали про надання дозволу не є абсолютною забороною задоволення вимог, а лише спрямована на переведення такого стягнення під судовий контроль. ДВС та ДПС мають право звернутися до суду із відповідними заявами про надання дозволу на стягнення.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з ухвалою суду, через систему "Електронний суд" Південний відділ державної виконавчої служби у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 13.07.2026 у справі №904/6487/25 повністю і прийняти нове рішення, яким:
- скасувати вжиті заходи щодо забезпечення вимог кредиторів застосованих Господарським судом Дніпропетровської області відповідно до ст. 40 Кодексу України з процедур банкрутства, ст.ст. 136, 137 ГПК України;
- надати дозвіл Акціонерному товариству "Банк Кредит Дніпро", Акціонерному товариству "Державний ощадний банк України", Південному відділу державної виконавчої служби у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України здійснювати примусове списання коштів з банківських рахунків Акціонерного товариства "Дніпроазот" № НОМЕР_1 в АТ "Банк Кредит Дніпро"; № НОМЕР_2 в АТ "Державний ощадний банк України" у виконавчих провадженнях щодо поточних боржників на підставі платіжних інструкцій, виконавчих документів та документів виконавчого провадження.
Також, не погодившись з ухвалою суду, через систему "Електронний суд" Головне управління ДПС у Дніпропетровській області звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 13.07.2026 у справі №904/6487/25 повністю і прийняти нове рішення, яким:
1) скасувати вжиті заходи щодо забезпечення вимог кредиторів застосованих Господарським судом Дніпропетровської області відповідно до ст. 40 Кодексу України з процедур банкрутства, ст.ст. 136, 137 ГПК України;
2) надати дозвіл Акціонерному товариству "Банк Кредит Дніпро" (код ЄДРПОУ 14352406, 01032, місто Київ, вулиця Жилянська, будинок 75), Акціонерному товариству "Державний ощадний банк України" (код ЄДРПОУ 00032129, 01001, місто Київ, вулиця Госпітальна, 12-Г), Головному управлінню ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658, 49005, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Сімферопольська, 17-А) здійснювати примусове списання коштів з банківських рахунків Акціонерного товариства "Дніпроазот" № НОМЕР_1 в АТ "Банк Кредит Дніпро"; № НОМЕР_2 в АТ "Державний ощадний банк України".
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга Південного відділу державної виконавчої служби у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України обґрунтована тим, що ухвала Господарського суду Запорізької області від 13.07.2026 по справі № 904/6487/25 є незаконною та необґрунтованою через неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду цим обставинам та неправильне застосування норм матеріального права.
На виконанні у ДВС перебуває зведене виконавче провадження, до складу якого входить 517 виконавчих документів про стягнення з АТ «Дніпроазот» заборгованості із заробітної плати та інших виплат на загальну суму понад 27,3 млн грн.
Відповідно до ч. 5 ст. 41 Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ), дія мораторію не поширюється на вимоги щодо виплати заробітної плати.
Оскільки мораторій на ці вимоги не діє, у державного виконавця відсутні законні підстави для зупинення виконавчих проваджень із виконання рішень про стягнення зарплати.
Норми абз. 4 ч. 5 ст. 41 КУзПБ передбачають, що стягнення коштів за вимогами, на які не поширюється мораторій, здійснюється безпосередньо з рахунків боржника в банку, а арбітражний керуючий здійснює лише контроль за такими стягненнями.
Ані Закон України «Про виконавче провадження», ані КУзПБ не зобов`язують державного виконавця отримувати в арбітражного керуючого чи господарського суду дозвіл на списання коштів за вимогами поза мораторієм (що підтверджується правовою позицією Верховного Суду від 01.06.2022 у справі № 921/574/20).
Виконавча служба зверталася до суду із заявою про надання дозволу на реалізацію арештованого нерухомого майна боржника (палацу культури «Хімік», спортзалу «Промінь», клубу «Юного техніка»). Однак ухвалою від 16.03.2026 суд відмовив у задоволенні цієї заяви.
Оскільки реалізувати майно боржника суд не дозволив, примусове списання коштів з банківських рахунків залишилося єдиним можливим заходом примусового виконання рішень для реального погашення боргів із заробітної плати.
АТ «Дніпроазот» самостійно заборгованість із зарплати практично не погашає (здійснено лише один добровільний платіж на суму 53,5 тис. грн), а всі інші кошти стягувалися виключно примусово.
Заборона списання коштів блокує виконання судових рішень, що порушує гарантоване ст. 43, 55, 129 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право працівників на оплату праці, судовий захист та обов`язковість судового рішення.
На думку ДВС, боржник використав заяву про вжиття заходів забезпечення, щоб свідомо ввести суд в оману та «законно ухилятися» від виплати боргів. Рахунки АТ «Дніпроазот» в АТ «Банк Кредит Дніпро» та АТ «Ощадбанк» не є рахунками зі спеціальним режимом використання, звернення стягнення на які заборонено законом відповідно до ч. 2 ст. 48 Закону «Про виконавче провадження».
Апеляційна скарга Головного управління ДПС у Дніпропетровській області обґрунтована тим, що ухвала Господарського суду Запорізької області від 13.07.2026 по справі № 904/6487/25 є незаконною та необґрунтованою через неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду цим обставинам та неправильне застосування норм матеріального права.
Скаржник зазначає, що абз. 4 ч. 5 ст. 41 КУзПБ є спеціальною нормою щодо абз. 7 цієї ж частини (який вимагає ухвалу суду для звернення стягнення на майно). Вимога отримувати ухвалу суду саме для стягнення коштів з рахунків позбавляє спеціальну норму самостійного значення.
Скаржник посилається на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2021 у справі № 911/378/17, де зазначено, що для звернення стягнення на грошові кошти боржника не вимагається звернення до суду.
Якщо податковий борг виник у результаті несплати самостійно задекларованих грошових зобов`язань, його стягнення з банківських рахунків здійснюється за рішенням керівника контролюючого органу без звернення до суду (за умови неуплати протягом 90 днів).
Згідно з Інструкцією НБУ № 163, таке рішення керівника податкового органу є належною самостійною підставою для ініціювання примусового списання коштів.
Принцип судового контролю спрямований на перевірку законності дій, але не є самостійною підставою для встановлення судом додаткових обмежень, прямо не передбачених законом.
Законодавець чітко розмежував правовий режим стягнення коштів із рахунків та звернення стягнення на інше майно, тому судовий контроль не може слугувати підставою для запровадження вимоги щодо обов`язкового отримання ухвали суду.
Узагальнення доводів та заперечень інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм процесуальним правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу, письмових пояснень, заяв чи клопотань.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
24.07.2026 Південний відділ державної виконавчої служби у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 13.07.2026 у справі № 904/6487/25.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 24.07.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Золотарьової Я.С. (доповідач), суддів - Мартинюка С.В., Фещенко Ю.В.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.07.2026 апеляційну скаргу Південного відділу державної виконавчої служби у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 13.07.2026 у справі № 904/6487/25 залишено без руху. Апелянту надано 5 днів з дня отримання ухвали усунути вказані недоліки апеляційної скарги, а саме:
- надати докази направлення скарги і доданих до неї документів кредиторам.
29.07.2026 від скаржника надійшла заява про усунення недоліків з доказами направлення скарги і доданих до неї документів кредиторам.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 03.08.2026 відкрито апеляційне провадження. Призначено судове засідання на 22.09.2026. Витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи (оскарження) № 904/6487/25, необхідні для розгляду апеляційної скарги.
27.07.2026 Головне управління ДПС у Дніпропетровській області звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 13.07.2026 у справі № 904/6487/25.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 27.07.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Золотарьової Я.С. (доповідач у справі), суддів: Мартинюка С.В., Фещенко Ю.В.
Ухвалою суду від 28.07.2026 апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 13.07.2026 у справі № 904/6487/25 залишено без руху. Апелянту надано 5 днів з дня отримання ухвали усунути вказані недоліки апеляційної скарги, а саме:
- надати докази сплати судового збору у розмірі 2 662,40 грн;
- надати докази направлення скарги і доданих до неї документів кредиторам.
03.08.2026 від скаржника надійшла заява про усунення недоліків з доказами сплати судового збору та направлення скарги і доданих до неї документів кредиторам.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.08.2026 відкрито апеляційне провадження. Призначено судове засідання на 22.09.2026. Приєднано апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 13.07.2026 у справі № 904/6487/25 до апеляційної скарги Південного відділу державної виконавчої служби у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 13.07.2026 у справі у цій справі для розгляду в одному апеляційному провадженні.
14.08.2026 матеріали справи №904/6487/25 надійшли до суду апеляційної інстанції.
У судове засідання 22.09.2026 представники кредиторів та боржника не з`явились, були належним чином повідомлені про розгляд справи.
В судовому засіданні заслухано представника скаржника та боржника та Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у справі.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з таких мотивів.
Провадження у справах про банкрутство є самостійним видом судового провадження і характеризується особливим процесуальним порядком розгляду справ, специфічністю цілей і завдань, особливим суб`єктним складом, тривалістю судового провадження, що істотно відрізняє це провадження від позовного.
З моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство АТ "Дніпроазот" перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.
З огляду на положення процесуального закону, у справах позовного провадження господарський суд, здійснюючи правосуддя, зв`язаний принципами диспозитивності та змагальності сторін, водночас у справах про банкрутство поряд з іншими принципами правового регулювання відносин неплатоспроможності суттєве значення має принцип судового контролю у відносинах неплатоспроможності та банкрутства.
Цей принцип полягає, серед іншого, у судовому контролі за дотриманням інтересів кредиторів стосовно збереження об`єктів конкурсної маси та інтересів боржника щодо обґрунтованості грошових вимог кредиторів, а також за збереженням балансу інтересів сторін.
За приписами частини чотирнадцятої статті 39 КУзПБ з моменту відкриття провадження у справі арешт майна боржника чи інші обмеження боржника щодо розпорядження належним йому майном можуть бути застосовані виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.
Звернення стягнення на майно боржника за вимогами, на які не поширюється дія мораторію, здійснюється виключно за ухвалою господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника, крім випадків, передбачених частиною восьмою цієї статті та статтею 94 цього Кодексу (абзац 7 частини 5 статті 41 КУзПБ в редакції Законів №738-IX від 19.06.2020, №3985-IX від 19.09.2024).
Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 13.04.2023 у справі №910/21981/16 зауважила, що у межах справи про банкрутство підлягають вирішенню питання судового контролю у виконавчих провадженнях за рішеннями стосовно боржника, виконання яких можливе шляхом звернення стягнення на кошти чи інше його майно, незалежно від процесуальної форми звернення (скарга, заява, позов) заінтересованої особи щодо здійснення такого контролю.
Верховний Суд виснував, що повноваження господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, щодо здійснення відповідного судового контролю поширюються і на правовідносини з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) у виконавчому провадженні, що передбачає звернення стягнення на майно боржника або може вплинути іншим чином на майнові активи боржника, і такий контроль має здійснюватися з моменту відкриття виконавчого провадження та до його завершення чи закриття провадження у справі про банкрутство боржника.
За приписами КУзПБ зміст судового контролю у відносинах неплатоспроможності та банкрутства полягає у тому, що рішення чи дії боржника та третіх осіб, що можуть вплинути на майнові активи боржника, мають бути підконтрольні суду, що здійснює провадження у справі про банкрутство.
За такого правового регулювання правомірними можна вважати ті дії щодо звернення стягнення на майно боржника, які будуть здійснені в межах провадження у справі про банкрутство (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі №914/2350/18(914/608/20), Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 22.09.2021 у справі №905/1923/15, Верховного Суду від 10.06.2022 у справі №918/984/21, від 26.01.23 у справі №910/21981/16).
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що абзац 7 частини 5 статті 41 КУзПБ має значно ширший зміст, ніж це зазвичай сприймається.
Так частина 5 статті 41 КУзПБ передбачає умови коли дія мораторію не поширюється на задоволення вимог кредиторів.
Перші три абзаци частини 5 статті 41 КУзПБ наводять перелік умов та випадків на які дія мораторію не поширюється, зокрема, на вимоги поточних кредиторів, виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, повернення невикористаних та своєчасно неповернутих коштів загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю та життю громадян, виплату авторської винагороди, аліментів, вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов`язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення. Також дія мораторію не поширюється на будь-які дії довірчого власника щодо об`єкта довірчої власності, довірчим засновником якої є боржник; на процедуру обов`язкового звернення стягнення на об`єкт довірчої власності; на задоволення вимог кредиторів у разі одночасного задоволення вимог кредиторів у процедурі розпорядження майном, керуючим санацією згідно з планом санації, а також ліквідатором у ліквідаційній процедурі в порядку черговості, встановленому цим Кодексом.
Четвертий абзац частини 5 статті 41 КУзПБ передбачає, що стягнення грошових коштів за вимогами кредиторів за зобов`язаннями, на які не поширюється дія мораторію, крім випадків, передбачених статтею 94 цього Кодексу, провадиться з рахунку боржника в установі банку, небанківському надавачу платіжних послуг або з електронного гаманця боржника в емітенті електронних грошей.
Також апеляційний суд погоджується з тезою, висловленою судом першої інстанції про те, що наведена норма передбачає право на здійснення стягнення грошових коштів за вимогами кредиторів за зобов`язаннями, на які не поширюється дія мораторію та шляхи стягнення - з рахунку боржника в установі банку та інше.
П`ятий абзац частини 5 статті 41 КУзПБ передбачає, що дія мораторію не поширюється на задоволення вимог кредиторів шляхом звернення стягнення на предмет обтяження, що забезпечує виконання зобов`язань суб`єкта підприємницької діяльності - сторони генеральної угоди відповідно до вимог статті 94 цього Кодексу.
Шостий абзац частини 5 статті 41 КУзПБ передбачає, що дія мораторію не поширюється на задоволення вимог кредиторів на період дії процедури погашення заборгованості щодо сум заборгованості учасників розрахунків, що підлягають погашенню на умовах, визначених Законом України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії".
Сьомий абзац частини 5 статті 41 КУзПБ передбачає, що звернення стягнення на майно боржника за вимогами, на які не поширюється дія мораторію, здійснюється виключно за ухвалою господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника, крім випадків, передбачених частиною восьмою цієї статті та статтею 94 цього Кодексу.
Таким чином норма частини 5 статті 41 КУзПБ складається з двох груп норм.
Абзаци 1-3 визначають на які вимоги дія мораторію не поширюється. Абзаци 4-7 визначають способи задоволення таких вимог, при цьому саме абзац 7 передбачає порядок задоволення таких вимог - звернення стягнення на майно боржника здійснюється виключно за ухвалою господарського суду.
Наведена структура вказує, що якби законодавець хотів дозволити кредиторам самостійно звертати стягнення після відкриття банкрутства, то абзац 7 взагалі був би зайвим.
Системний аналіз абзаців 1-7 частини п`ятої статті 41 КУзПБ свідчить, що законодавець спочатку визначає перелік вимог, на які не поширюється дія мораторію, а потім встановлює процесуальний порядок їх задоволення. Абзац четвертий визначає лише спосіб виконання таких вимог (стягнення з рахунку боржника), тоді як абзац сьомий встановлює обов`язкову процесуальну передумову такого стягнення - постановлення ухвали господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство. Отже, відсутність поширення мораторію сама по собі не надає кредитору права на безконтрольне примусове звернення стягнення на майно боржника, а означає лише можливість реалізації такого права у спеціальному порядку, встановленому абзацом сьомим частини п`ятої статті 41 КУзПБ.
З огляду на наведене суд першої інстанції правомірно тлумачить приписи абзац 7 частини 5 статті 41 КУзПБ не як норму, що стосується лише забезпечених кредиторів або виконавчого провадження, а як загальний процесуальний принцип: після відкриття провадження у справі про банкрутство будь-яке звернення стягнення на майно боржника за вимогами, на які не поширюється дія мораторію, повинно здійснюватися виключно в межах справи про банкрутство та за ухвалою господарського суду. Виключення з цього правила стосуються лише випадків передбачених частиною восьмою статті 41 та статтею 94 КУзПБ.
Стаття 192 Цивільного кодексу України "Гроші (грошові кошти)" розміщена в главі 13 "Речі. Майно", що свідчить про законодавче врегулювання вважати гроші видом майна.
Відповідно до статей 177, 190 та 192 Цивільного кодексу України грошові кошти є об`єктом цивільних прав та належать до майна. Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у постанові від 20.03.2019 у справі №607/5422/16-ц дійшов висновку, що аналіз статей 177 та 190 ЦК України дає підстави для висновку, що грошові кошти як речі, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, є майном. Крім того, у постанові від 08.02.2018 у справі № 662/928/15-ц Верховний Суд прямо зазначив, що гроші (грошові кошти) є різновидом майна.
Заява розпорядника майна АТ "Дніпроазот" ґрунтується на тому, що після відкриття провадження у справі про банкрутство примусове списання коштів з банківських рахунків боржника на підставі рішення контролюючого органу, документів виконавчих проваджень та платіжних інструкцій суперечить спеціальному правовому режиму, встановленому Кодексом України з процедур банкрутства. Основною метою заяви є забезпечення судового контролю за зверненням стягнення на кошти боржника та недопущення їх автоматичного списання поза межами провадження у справі про банкрутство.
Саме тому у випадку виникнення правової невизначеності щодо можливості примусового списання коштів боржника після відкриття провадження у справі про банкрутство остаточне вирішення такого питання повинно здійснюватися господарським судом, який розглядає справу про банкрутство.
Абзац сьомий частини п`ятої статті 41 КУзПБ встановлює універсальну процесуальну вимогу щодо здійснення будь-якого примусового звернення стягнення на майно боржника після відкриття провадження у справі про банкрутство. Відсутність дії мораторію не скасовує судового контролю за процедурою звернення стягнення, а лише визначає категорії вимог, які можуть бути задоволені поза черговістю мораторію. Водночас питання про можливість такого стягнення, його межі та відповідність спеціальному режиму банкрутства повинно вирішуватися виключно господарським судом, а не контролюючим органом чи банком, який виконує платіжні інструкції.
Сама по собі відсутність дії мораторію щодо певної категорії вимог не означає автоматичного виникнення у кредитора права на безконтрольне примусове звернення стягнення на майно боржника. Така обставина лише свідчить про можливість реалізації відповідної вимоги у спеціальному порядку, визначеному Кодексом України з процедур банкрутства.
Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що Кодекс України з процедур банкрутства не передбачає такого самостійного способу судового захисту, як постановлення ухвали про загальну заборону банківським установам виконувати платіжні інструкції контролюючих органів або органів примусового виконання.
Водночас наведені заявником обставини свідчать про наявність реальної загрози безконтрольного списання коштів боржника після відкриття провадження у справі про банкрутство, що може істотно ускладнити досягнення цілей процедури розпорядження майном, унеможливити виплату заробітної плати працівникам, здійснення поточних платежів та виконання арбітражним керуючим покладених на нього Кодексом України з процедур банкрутства повноважень.
Відповідно до частини чотирнадцятої статті 39 КУзПБ після відкриття провадження у справі про банкрутство арешт майна боржника чи інші обмеження щодо розпорядження належним йому майном можуть застосовуватися виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.
Крім того, системний аналіз абзаців першого - сьомого частини п`ятої статті 41 КУзПБ свідчить, що хоча закон визначає перелік вимог, на які дія мораторію не поширюється, звернення стягнення на майно боржника за такими вимогами здійснюється виключно за ухвалою господарського суду, крім випадків, прямо передбачених законом.
Відтак, сам факт непоширення мораторію на окремі категорії вимог не свідчить про те, що суд не має право здійснювати судовий контроль за зверненням стягнення на майно боржника.
Тому доводи скаржників в цій частині апеляційним судом відхиляються.
Застосовуючи заходи до забезпечення вимог кредиторів з власної ініціативи, суд першої інстанції керувався статтею 40 Кодексу України з процедур банкрутства, яка наділяє господарський суд повноваженнями вживати заходів до забезпечення вимог кредиторів, якщо існує загроза порушення прав кредиторів або втрати майна боржника.
Відповідно до приписів статті 40 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд має право за клопотанням сторін або учасників провадження у справі про банкрутство чи за власною ініціативою вживати заходів до забезпечення вимог кредиторів.
Так, під час розгляду заяви судом першої інстанції встановлено обставини, які свідчать про існування реальної загрози безконтрольного звернення стягнення на кошти боржника після відкриття провадження у справі про банкрутство, що може призвести до втрати майнових активів боржника, порушення прав інших кредиторів, унеможливлення виконання арбітражним керуючим покладених на нього повноважень та перешкоджатиме досягненню цілей процедури банкрутства.
Здійснюючи судовий контроль за процедурою банкрутства, господарський суд не може залишити встановлені обставини без належного процесуального реагування, оскільки це суперечило б завданням Кодексу України з процедур банкрутства щодо забезпечення збереження майна боржника та захисту прав усіх кредиторів.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість застосування передбачених статтею 40 Кодексу України з процедур банкрутства заходів забезпечення вимог кредиторів як спеціального процесуального механізму забезпечення судового контролю за рухом майна боржника після відкриття провадження у справі про банкрутство.
Стаття 40 КУзПБ є спеціальною процесуальною нормою щодо застосування заходів забезпечення вимог кредиторів у процедурі банкрутства. При цьому під час вирішення питання про застосування таких заходів суд повинен враховувати загальні принципи інституту забезпечення позову, передбачені статтями 136-137 ГПК України, зокрема критерії співмірності, адекватності, пропорційності та забезпечення балансу інтересів сторін. Водночас заходи, передбачені статтею 40 КУзПБ, мають самостійну процесуальну мету - забезпечення збереження майна боржника, здійснення судового контролю за процедурою банкрутства та захист прав усіх кредиторів, а не забезпечення окремої позовної вимоги.
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 13.02.2020 у справі №50/790-43/173 сформував висновок про те, що в силу статей 136, 137 ГПК України право здійснення забезпечення вимог кредитора у справі про банкрутство та вибору тих чи інших заходів належить господарському суду, який виходить із конкретних обставин справи та пропозицій заявника.
Системний аналіз зазначених норм ГПК України та КУзПБ дозволяє зробити висновок про те, що загальні принципи застосування забезпечувальних заходів (на будь-якій стадії розгляду справи, якщо їх незастосування може істотно ускладнити ефективний захист порушених прав кредитора як учасника провадження), дотримання доцільності, адекватності та співмірності застосованих заходів мають застосовуватися як загальні забезпечувальні норми відповідно до статті 136 ГПК України (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 13.02.2020 у справі №50/790-43/173).
Отже, з метою захисту прав та інтересів кредиторів, а також збереження майнових активів боржника, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, не лише вправі, а й, реалізуючи покладену на нього функцію судового контролю, повинен надати оцінку наявності підстав для застосування заходів забезпечення вимог кредиторів, які передбачені загальними положеннями статті 137 ГПК України, а також інших заходів, застосування яких, за переконанням суду, є необхідним у конкретному випадку, з урахуванням спеціальних норм КУзПБ (подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.04.2019 у справі №925/100/15, від 13.02.2020 у справі №50/790-43/173, від 16.09.2020 у справі N910/13208/19, від 22.06.2022 у справі № 910/15043/21).
Приймаючи рішення з приводу застосування заходів забезпечення вимог кредиторів суд виходив з того, що матеріалами справи підтверджується існування реальної загрози порушення встановленого абзацом сьомим частини п`ятої статті 41 КУзПБ порядку звернення стягнення на грошові кошти боржника, що знаходяться на його банківських рахунках, шляхом їх примусового списання без попереднього дозволу господарського суду.
Суд зазначає, що застосування заходів забезпечення вимог кредиторів в цьому випадку не повинні призводити до необґрунтованого обмеження прав кредиторів на яких не поширюється дія мораторію, застосовуються судом у межах реалізації принципу судового контролю, спрямовані на забезпечення дотримання виключного порядку звернення стягнення на майно боржника, встановленого статтями 41, 59 - 61 КУзПБ із мінімальним необхідним втручанням та забезпечити ефективне здійснення процедур банкрутства. Такі заходи повинні відповідати критеріям, визначеним статтями 136 - 137 ГПК України, а саме бути розумними, обґрунтованими, адекватними заявленій меті, співмірними із можливими наслідками їх застосування, необхідними для забезпечення балансу інтересів усіх учасників провадження та такими, що узгоджуються з принципом судового контролю, який відповідно до правових висновків Верховного Суду є невід`ємною складовою провадження у справах про банкрутство.
Надаючи оцінку обраному судом першої інстанції заходу забезпечення вимог кредиторів апеляційний суд враховує те, захід забезпечення не встановлює повної заборони на звернення стягнення на кошти боржника, та не позбавляє кредиторів, на вимоги яких не поширюється дія мораторію, права на задоволення таких вимог. Застосований захід лише забезпечує здійснення такого звернення стягнення у порядку, прямо визначеному абзацом сьомим частини п`ятої статті 41 КУзПБ, шляхом попереднього вирішення відповідного питання господарським судом у межах справи про банкрутство.
З метою реалізації прав передбачених приписами частини 5 статті 41 КУзПБ заінтересовані особи (виконавча служба, податковий орган та інші особи наділені відповідними повноваженнями) мають право звернутися до господарського суду в межах справи №904/6487/25 із заявами та клопотаннями про надання дозволу щодо звернення стягнення на майно боржника за вимогами, на які не поширюється дія мораторію.
З огляду на встановлені судом першої інстанції обставини, саме застосування заходів забезпечення вимог кредиторів є належним процесуальним способом запобігання безконтрольному примусовому списанню коштів боржника до вирішення питання щодо правомірності такого звернення стягнення у межах справи про банкрутство.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За викладених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що розглядаючи справу, суд першої інстанції дав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, правильно застосував норми процесуального права, що у відповідності до ст. 276 ГПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду - без змін.
Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявників у скарзі і відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 13.07.2026 у справі № 904/6487/25 - залишити без задоволення.
2. Апеляційну скаргу Південного відділу державної виконавчої служби у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 13.07.2026 у справі № 904/6487/25 - залишити без задоволення.
3. Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 13.07.2026 у справі № 904/6487/25 - залишити без змін.
4. Судові витрати за подання апеляційних скарг на ухвалу суду покласти на заявників апеляційних скарг.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови виготовлено і підписано 29.09.2026.
Головуючий суддя Я.С. Золотарьова
Суддя С.В. Мартинюк
Суддя Ю.В. Фещенко