УХВАЛА
28 вересня 2026 року
м. Київ
cправа № 908/1507/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бакуліна С.В. головуючий (доповідач), Кібенко О.Р., Студенець В.І.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Комунального підприємства "Запоріжринок"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.08.2026 (головуючий суддя - Дармін М.О., судді: Джепа Ю.А., Соп`яненко О.Ю.)
у справі №908/1507/25
за позовом Комунального підприємства "Запоріжринок"
до ОСОБА_1
про стягнення 747 050 грн,
ВСТАНОВИВ:
Комунальне підприємство "Запоріжринок" (далі також за текстом - КП "Запоріжринок") звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до ОСОБА_1 (далі за текстом також - ОСОБА_1 ) про стягнення заборгованості за договором про надання послуг з надання та утримання торговельного місця на ринку від 06.12.2019 №10 за період березень 2020 року, травень 2020 року та з лютого 2022 року по грудень 2024 року у розмірі 747 050 грн.
Господарський суд Запорізької області рішенням від 13.10.2025 у цій справі позов задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_1 на користь КП "Запоріжринок" заборгованість за договором про надання послуг з надання та утримання торговельного місця на ринку від 06.12.2019 №10 у розмірі 115 250 грн та 1 383 грн судового збору. В іншій частині позову відмовив.
Центральний апеляційний господарський суд постановою від 25.08.2026 рішення Господарського суду Запорізької області від 13.10.2025 у справі №908/1507/25 в частині задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь КП "Запоріжринок" 115 250 грн заборгованості та 1 383 грн судового збору - скасував. Ухвалив в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог КП "Запоріжринок" до ОСОБА_1 про стягнення 115 250 грн заборгованості - відмовив. В іншій частині залишив без змін. Стягнув з КП "Запоріжринок" на користь ОСОБА_1 2 074,50 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
КП "Запоріжринок" звернулось 10.09.2026 через підсистему "Електронний суд" до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.08.2026 у справі №908/1507/25.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.06.2026 для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: Бакуліна С.В. головуючий, Кібенко О.Р., Студенець В.І.
Перевіривши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Частиною другою статті 6 та частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
За приписами пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2025 року встановлено у розмірі 3 028 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у цій справі є стягнення грошових коштів на загальну суму 747 050 грн, що становить менше п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 514 000 грн).
Колегія суддів звертає увагу скаржника, що у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК унормовано випадки, за умови доведення скаржником наявності яких наведенням відповідних цим випадкам обставин, судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, може бути предметом касаційного оскарження.
Як убачається з касаційної скарги, КП "Запоріжринок" підставою касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції визначило підпункти "в" та "г" пункту 2 частини третьої та пункти 1, 4 частини другої статті 287 ГПК.
Щодо "виняткового значення" справи, то в цьому випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі, проте власне твердження скаржника про те, що справа має виняткове значення для нього без відповідного обґрунтування, не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Скаржник зазначає, що підприємство позивача має важливе значення для забезпечення потреб територіальної громади міста враховуючи, що останнім створюються умови для роботи (торгівлі, робочі місця) для значної частини населення міста Запоріжжя із задоволенням потреб споживачів товарів і послуг комунальних ринків у Дніпровському, Вознесенівському, Заводському, Космічному, Олександрівському, Хортицькому та Шевченківському районах міста. Згідно щорічної інвентаризації станом на сьогодні на восьми підвідомчих ринках позивача загальна кількість торговельних місць становить більше 12000. Тисячі продавців комунальних ринків весь період повномасштабного вторгнення сплачували та сплачують станом на сьогодні відповідну плату за послуги ринку за зайняття торговельного місця на тих самих умовах, що і відповідач, але суд апеляційної інстанції неправомірно звільнив відповідача від обов`язку сплачувати послуги ринку, чим дискримінаційне поставився до тисяч інших продавців ринків та створив небезпечний і абсолютно шкідливий судовий прецедент. В разі залишення оскаржуваного рішення апеляційного суду в силі для позивача можуть настати значні шкідливі наслідки, а саме: відмова інших продавців ринків від сплати комунальному підприємству послуг ринку (орендних платежів) внаслідок наявності протиправного рішення суду.
За оцінкою Суду касаційна скарга не містить переконливих аргументів, які б свідчили про виняткове значення справи для скаржника, оскільки незгода з ухваленим апеляційним судом судовим рішеннями не свідчить про його незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у конкретному правовідношенні у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача є звичайним передбачуваним процесом. Доводи про відмову від оплати комунальних платежів іншими продавцями ринків є припущенням скаржника, яке ні на чому не ґрунтується.
Касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст рішення, ухваленого судом апеляційної інстанції, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення суду тільки через те, що таке рішення скаржник вважає незаконним. Незгода із судовим рішенням не свідчить про винятковість справи, як і не може вказувати на таку обставину як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання відповідних наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
За оцінкою Верховного Суду доводи касаційної скарги у їх сукупності зводяться до: (1) заперечення встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи; (2) переоцінки доказів, які були оцінені судом апеляційної інстанції під час розгляду справи по суті; (3) заперечення результату розгляду справи.
Що стосується обґрунтування випадку, передбаченого підпунктом "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК, то скаржник зазначає про те, що суд апеляційної інстанції помилково відніс цю справу до категорії малозначних, оскільки ціна позову у цій справі становить 747 050 грн, що у понад два рази перевищує межу малозначності.
Так, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції суттєво порушив процесуальні права КП "Запоріжринок" - помилково кваліфікувавши справу як малозначну, апеляційний суд розглянув її у порядку спрощеного письмового провадження без виклику сторін. Це позбавило КП "Запоріжринок" можливості дати усні пояснення, спростувати аргументи апелянта у засіданні та надати заперечення, що призвело до порушення фундаментальних принципів змагальності та рівності сторін.
Водночас в силу норми підпункту "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК касаційному оскарженню підлягають судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, якщо суд першої інстанції відніс справу до категоріі малозначних помилково.
Розгляд апеляційним судом справи з ціною позову, що становить менше п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб в порядку спрощеного провадження, не є підставою вважати, що судове рішення апеляційного суду у такій справі підлягає касаційному оскарженню.
Отже, за оцінкою Суду скаржником не доведено, що постанова суду апеляційної інстанції у цій справі може бути предметом касаційного оскарження згідно підпункту "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК.
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що посилання у касаційній скарзі на пункт 1 та 4 частини другої статті 287 ГПК не є доводами, які у розумінні підпунктів "а" - "г" пункту 2 частини 3 статті 287 цього Кодексу, підтверджують наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судове рішення таким, що підлягає касаційному оскарженню.
Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
За змістом статті 7 ГПК правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.
Відповідно до частини першої статті 46 цього Кодексу сторони користуються рівними процесуальними правами.
На підставі наведеного надання стороні будь-яких переваг, зважаючи на сферу її діяльності, правовий статус, предмет спірних відносин, призведе до порушення одної з основних засад господарського судочинства - рівності учасників судового процесу перед законом і судом.
З огляду на відсутність належного обґрунтування наявності обставин, передбачених підпунктами "в" та "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК, Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою КП "Запоріжринок" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.08.2026 у справі №908/1507/25 на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК, оскільки вона подана на судове рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 163, 234, 235, 287, 293 ГПК, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Комунального підприємства "Запоріжринок" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.08.2026 у справі №908/1507/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий С. В. Бакуліна
Судді О. Р. Кібенко
В. І. Студенець