Справа № 420/10024/26
У Х В А Л А
29 вересня 2026 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Бабенка Д.А.,
за участю секретаря судового засідання Казарян С.Б.,
представника позивача - Клюкіна К.І.
розглянувши в підготовчому засіданні заяву ОСОБА_1 від 30.07.2026 (вх.№87071/26 від 31.07.2026) про вступ у справу як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача у справі за адміністративним позовом заступника керівника Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Міністерства культури України, Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації до Виконавчого комітету Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом заступника керівника Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Міністерства культури України, Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації до Виконавчого комітету Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, в якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Вилківської міської ради та Виконавчого комітету Вилківської міської ради щодо невчинення дій, спрямованих на розроблення та затвердження, відповідно до вимог законодавства, історико-архітектурного опорного плану історично населеного пункту - м. Вилкове Одеської області;
зобов`язати Вилківську міську раду та Виконавчий комітет Вилківської міської ради вчинити дії в межах компетенції, спрямовані на завершення розроблення та затвердження в установленому порядку історико-архітектурного опорного плану історично населеного пункту - м. Вилкове Одеської області.
Ухвалою від 13.04.2026 суд прийняв до розгляду позовну заяву, відкрив провадження у справі, вирішив проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін, встановив сторонам строки для подання заяв по суті справи.
Ухвалою від 14.07.2026 суд закрив підготовче провадження у справі, призначив судове засідання для розгляду справи по суті.
Ухвалою від 20.08.2026 суд задовольнив заяву судді Аракелян М.М. про самовідвід у справі, відвів суддю Аракелян М.М. від розгляду справи, адміністративну справу передав до відділу з надання судово-адміністративних послуг та аналітичної роботи (канцелярія) Одеського окружного адміністративного суду для визначення головуючого судді у справі в порядку, встановленому ч.1 ст.31 КАС України.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.08.2026 справу №420/10024/26 передано на розгляд судді Завальнюку І.В.
Ухвалою від 25.08.2026 суд задовольнив самовідвід головуючого судді Завальнюка І.В., матеріали адміністративної справи №420/10024/26 передав для визначення головуючого судді у справі в порядку, встановленому ч.1 ст.31 КАС України.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.08.2026 справу №420/10024/26 передано на розгляд судді Бабенку Д.А.
Суд ухвалою від 31.08.2026 прийняв до свого провадження адміністративну справу №420/10024/26, вирішив розглядати справу за правилами загального позовного провадження з повторним проведенням підготовчого провадження та призначив підготовче засідання на 29.09.2026.
ОСОБА_1 подав до суду заяву від 30.07.2026 (вх.№87071/26 від 31.07.2026) про вступ у справу №420/10024/26 як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.
В обґрунтування заяви зазначено, що місто Вилкове і місто Білгород-Дністровський, у якому заявник народився, внесено до списку історичних населених місць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 №878. На думку заявника, відсутність історико-архітектурного опорного плану дає можливість хаотичної забудови історичного ареалу міста Вилкове і позбавляє його права на доступ до культурного надбання, користування культурними цінностями та участь у культурному житті, яке він пов`язує зі статтею 54 Конституції України. Заявник вказує, що судове рішення у справі може вплинути на його права та обов`язки, а в разі відмови в позові він буде позбавлений можливості жити в державі, у якій існує історичне місто, внесене до списку історичних населених місць України.
Заявник також зазначає, що суд, не продовживши строк підготовчого провадження, визначений частиною четвертою статті 173 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), 14.07.2026 закрив підготовче провадження без проведення підготовчого засідання в залі судових засідань і без встановлення присутніх у суді осіб, чим порушив його право на подання заяви про вступ у справу. Правовою підставою заяви названо статті 6, 49 КАС України.
Представник Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області подав заперечення від 07.08.2026, у яких просить відмовити в задоволенні заяви. Зазначає, що заяву подано після закриття підготовчого провадження, тобто поза межами строку, визначеного статтею 49 КАС України, і поважних причин цього заявник не навів. Вказує, що предметом розгляду є правомірність бездіяльності відповідачів щодо завершення розроблення та затвердження історико-архітектурного опорного плану м. Вилкове, рішення у справі не встановлює, не змінює і не припиняє прав чи обов`язків заявника, а посилання на статтю 54 Конституції України свідчить лише про загальний суспільний інтерес, який не тотожний правовому зв`язку, необхідному для участі у справі третьої особи.
Заступник керівника Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області подав заперечення від 12.08.2026, у яких просить відмовити в задоволенні заяви. Заступник керівника Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області вважає, що заявник мав достатньо часу для звернення із заявою до закриття підготовчого провадження, заява надійшла поза межами строку, визначеного статтею 49 КАС України, а доказів того, що рішення у справі може вплинути на права та обов`язки заявника, не наведено, тому заява не відповідає вимогам частини четвертої статті 49 КАС України.
Представник Міністерства культури України подав пояснення від 12.08.2026 щодо заяви, у яких, посилаючись на частину другу статті 204 КАС України, просить залишити заяву без розгляду. Зазначає, що заявник звернувся із заявою після закриття підготовчого провадження, клопотання про поновлення строку не заявив і доказів поважності причин його пропуску не надав.
12 серпня 2026 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про розгляд заяви про вступ у справу №420/10024/26 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - без участі ОСОБА_1 .
У підготовчому засіданні 29.09.2026 представник позивача заперечив проти задоволення заяви з мотивів, наведених у запереченнях.
Вирішуючи заяву ОСОБА_1 від 30.07.2026 (вх.№87071/26 від 31.07.2026) про вступ у справу як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 49 КАС України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов`язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи. Якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
Доводи Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, прокурора та Міністерства культури України про подання заяви після спливу строку, визначеного частиною другою статті 49 КАС України, суд не приймає.
Ухвалою від 31.08.2026 суд вирішив розглядати справу з повторним проведенням підготовчого провадження, та заяву розглянуто в підготовчому засіданні, до закінчення якого частина друга статті 49 КАС України допускає вступ у справу третьої особи.
Щодо прохання Міністерства культури України залишити заяву без розгляду на підставі частини другої статті 204 КАС України суд зазначає, що ця стаття визначає порядок розгляду заяв і клопотань учасників справи, які не були заявлені в підготовчому провадженні. Учасниками справи є сторони, треті особи (частина перша статті 42 КАС України).
Заявник учасником справи не є, а питання про його вступ у справу вирішується за правилами статті 49 КАС України, частина п`ята якої передбачає ухвалу суду за наслідками розгляду такого питання.
Ухвалення рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі, є обов`язковою підставою для скасування судового рішення (пункт 4 частини третьої статті 317 КАС України).
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 10.02.2023 у справі №811/1867/18 зазначив: «Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб».
Тому суд перевіряє підстави, на які заявник посилається по суті.
Частинами четвертою і п`ятою статті 49 КАС України визначено, що у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі, а в ухвалі про залучення третьої особи суд зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.
Верховний Суд у постанові від 20.10.2020 у справі №808/2199/18, на яку посилаються Вилківська міська рада і прокурор, зазначив: «Третя особа - у процесуальному праві - учасник процесу, що не є позивачем або відповідачем, але вступає до спору для захисту особистих суб`єктивних прав і охоронюваних законом інтересів». У тій справі Верховний Суд виходив з того, що рішення про поновлення позивачки на посаді вплинуло на права особи, яку раніше на ту саму посаду було поновлено за іншим судовим рішенням.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 25.06.2019 у справі №910/17792/17 зазначила, що «...особа, яка бажає взяти участь у справі як третя особа без самостійних вимог, має перебувати з однією зі сторін у матеріальних правовідносинах, які в результаті прийняття судом рішення у справі зазнають певних змін», а «підставою для вступу (залучення) в судовий процес такої третьої особи є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення в майбутньому в неї права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача».
Ці висновки Велика Палата Верховного Суду підтвердила в постанові від 04.03.2026 у справі №922/5241/21.
Отже, для вступу у справу третьої особи має існувати її особисте суб`єктивне право чи обов`язок, на які може вплинути рішення суду. Зацікавленість у результаті розгляду справи такою підставою не є.
Предметом спору в цій справі є бездіяльність Вилківської міської ради та Виконавчого комітету Вилківської міської ради щодо невчинення дій, спрямованих на розроблення та затвердження, відповідно до вимог законодавства, історико-архітектурного опорного плану історично населеного пункту - м. Вилкове Одеської області та зобов`язання Вилківської міської ради та Виконавчого комітету Вилківської міської ради вчинити дії в межах компетенції, спрямовані на завершення розроблення та затвердження в установленому порядку історико-архітектурного опорного плану історично населеного пункту - м. Вилкове Одеської області.
Згідно з абзацом четвертим частини четвертої статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.
Спір, таким чином, стосується виконання органом місцевого самоврядування та його виконавчим органом обов`язків у сфері охорони культурної спадщини.
Рішення у справі визначить, чи існує у відповідачів такий обов`язок і чи виконано його, але не встановить, не змінить і не припинить прав чи обов`язків заявника.
Заява не містить відомостей про те, що заявник проживає в м. Вилкове чи має там у власності або користуванні нерухоме майно чи земельну ділянку, на які поширювався б режим використання історичного ареалу.
За даними самої заяви, місцем реєстрації і проживання заявника є м. Одеса.
Тобто, вирішення цього спору не потребує висновків суду про права чи обов`язки заявника ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині рішення.
Заявник не перебуває з жодною зі сторін у матеріальних правовідносинах, які зміняться внаслідок рішення в цій справі, і не посилається на ймовірність виникнення в нього права на позов до сторін чи пред`явлення до нього вимог.
Стаття 54 Конституції України, на яку посилається заявник, установлює, що культурна спадщина охороняється законом, а держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність.
Ця норма визначає обов`язок держави щодо невизначеного кола осіб та не наділяє заявника особистим правом, яке могло б бути змінене рішенням у цій справі.
Інтерес у збереженні історичного середовища м. Вилкове, на який посилається заявник, є загальним суспільним інтересом.
У цій справі його захищає прокурор в інтересах держави в особі Міністерства культури України та Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Оскільки заявник обґрунтовує свою заяву особистим правом на доступ до культурного надбання, суд враховує, що Європейський суд з прав людини в ухвалі щодо прийнятності у справі «Ахунбай та інші проти Туреччини» (Ahunbay et autres c. Turquie, заява №6080/06, ухвала від 29.01.2019), розглядаючи скаргу щодо затоплення археологічної пам`ятки під час будівництва греблі, визнав існування європейської та міжнародної спільності поглядів на необхідність захисту права доступу до культурної спадщини, водночас зазначив, що такий захист зазвичай стосується прав меншин вільно користуватися власною культурою і прав корінних народів зберігати, контролювати та захищати свою культурну спадщину. Суд констатував відсутність «consensus europйen» чи тенденції серед держав - членів Ради Європи, які дозволили б вивести з положень Конвенції «un droit individuel universel а la protection de tel ou de tel hйritage culturel» (пункти 23-25 ухвали), і визнав скаргу несумісною ratione materiae з положеннями Конвенції (пункт 26 ухвали).
В українському перекладі Посібника із судової практики Європейської конвенції з прав людини «Права меншин» (перше видання - 31 серпня 2025 року), виконаному Верховним Судом, цей висновок викладено так: Суд не виявив «жодного європейського консенсусу чи навіть тенденції серед Держав-членів Ради Європи, яка б вимагала перегляду обсягу відповідних прав або давала змогу зробити висновок із положень Конвенції про існування універсального індивідуального права на захист тієї чи іншої частини культурної спадщини» (пункт 66 Посібника).
Заявник не посилається на належність до спільноти, культурна ідентичність якої пов`язана з історичним середовищем м. Вилкове.
Згідно зі статтею 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Законом України від 19.09.2013 №581-VII ратифіковано Рамкову конвенцію Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства.
Відповідно до пункту «a» статті 4 цієї Конвенції Сторони визнають, що кожний, поодинці або спільно, має право користуватися культурною спадщиною та сприяти її збагаченню, а за підпунктом «a» статті 12 Сторони зобов`язуються заохочувати кожного брати участь у процесі виявлення, вивчення, тлумачення, захисту, збереження та представлення культурної спадщини.
Водночас за пунктом «c» статті 6 цієї Конвенції жодне її положення не тлумачиться як таке, що «створює права, що мають позовну силу».
Отже, ця Конвенція визначає обов`язки держави щодо залучення громадськості до охорони культурної спадщини, але не наділяє окрему особу правом, яке підлягає судовому захисту. Тому вона не може бути підставою для участі заявника в цій справі як третьої особи.
Доводи заявника про порушення його права на подання заяви про вступ у справу суд оцінює і з погляду пункту 1 статті 6 Конвенції.
Велика палата Європейського суду з прав людини в рішенні у справі «Атанассоґлу та інші проти Швейцарії» (Athanassoglou and Others v. Switzerland, заява №27644/95, рішення від 06.04.2000) зазначила, що результат провадження має бути безпосередньо вирішальним для відповідного права. Як неодноразово зазначав Суд, лише віддаленого зв`язку чи опосередкованих наслідків недостатньо, щоб застосовувався пункт 1 статті 6 (пункт 43 рішення).
У тій справі Суд розмежував вирішення загального питання і визначення цивільних прав, які національне право надавало заявникам в їхній індивідуальній якості, і дійшов висновку, що пункт 1 статті 6 Конвенції не застосовний (пункт 55 рішення).
В українському перекладі Посібника зі статті 6 Європейської конвенції з прав людини «Право на справедливий суд (цивільний аспект)» (оновлено 31 серпня 2024 року), виконаному Верховним Судом, цей підхід викладено так: «опосередкований зв`язок або непрямі наслідки є недостатніми обставинами для застосування пункту 1 статті 6», а у справі «Атанассоґлу та інші проти Швейцарії» зв`язок між продовженням ліцензії атомної електростанції і правами заявників Суд визнав «занадто опосередкованим і непрямим» (пункт 10 Посібника).
У цій справі рішення суду вирішить питання про обов`язок органу місцевого самоврядування та його виконавчого органу щодо історико-архітектурного опорного плану м.Вилкове, але не визначатиме прав чи обов`язків заявника. Зв`язок між результатом цього спору та правом, на яке посилається заявник, є віддаленим, тому гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції не вимагають залучення його до участі у справі.
Отже, ні національне законодавство, ні Конвенція в тлумаченні Європейського суду з прав людини, ні Рамкова конвенція Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства не наділяють заявника індивідуальним правом, зміст якого визначатиме рішення в цій справі.
За таких обставин, рішення у справі не може вплинути на права, свободи, інтереси або обов`язки заявника. Підстав для залучення ОСОБА_1 до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, немає, тому в задоволенні заяви належить відмовити.
Керуючись статтями 49, 248, 256 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про вступ у справу № 420/10024/26 як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - відмовити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.
Ухвала окремо не оскаржується. Заперечення проти неї можуть бути включені до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.
Повний текст ухвали складено та підписано суддею 29.09.2026.
Суддя Дмитро БАБЕНКО