УКРАЇНА
Житомирський апеляційний суд
Справа №295/344/26 Головуючий у 1-й інст. Воробйова Т. А.
Категорія 71 Доповідач Павицька Т. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т.М.,
суддів Бондар О.О., Шевчук А.М.,
розглянув у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін в м. Житомирі цивільну справу №295/344/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 01 червня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Воробйової Т.А. в м. Житомирі,
в с т а н о в и в :
У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням уточненої позовної заяви, просила збільшити розмір аліментів, та стягувати з ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подання заяви і до досягнення дитиною повноліття.
В обґрунтування позову зазначала, що вона є матір`ю та законним представником малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з нею та перебуває на її утриманні. Між сторонами шлюб був розірвано рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 15.08.2013 року, справа №295/8282/13. Дитина залишена на проживанні з нею. Зазначала, що рішенням суду №295/8283/13 було присуджено аліменти на дитину у розмірі 600 грн. В подальшому рішенням суду аліменти було збільшено до 2000,00 грн щомісячно у зв`язку з тим, що відповідач офіційно ніде не працював. Вказувала, що дитина проживає з нею, для дитини створені належні житлово-побутові умови, вона забезпечена усім необхідним. На утримання дитини існують суттєві щомісячні витрати, зокрема, на харчування, одяг, навчання, медичне обслуговування, оплату комунальних послуг.
Стверджувала, що на даний час розмір аліментів є недостатнім, оскільки потреби дитини значно зросли. Дитина має проблеми із здоров`ям, перебуває на обліку у лікаря-кардіолога у зв`язку із вродженою вадою серця, та у лікаря-офтальмолога, постійно носить окуляри та проходить два рази на рік процедури для покращення зору, що вимагає витрат. За рекомендацією лікаря-кардіолога дитині рекомендовані заняття з плавання для покращення стану здоров`я. Крім того, відповідач жодних додаткових витрат на дитину не несе, участі у вихованні не приймає, подарунків не робить, аліменти стягуються органами виконавчої служби. На даний час відповідач є військовослужбовцем, має стабільний і достатній рівень доходів, що дає йому можливість сплачувати аліменти у більшому розмірі.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 01 червня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Змінено спосіб стягнення аліментів, присуджених до стягнення рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 12.02.2019 у цивільній справі №295/12893/18 та стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх доходів (заробітку) відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дитиною повноліття. У задоволенні решти вимог - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід державного бюджету України 1211,20 грн судового збору.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить його в частині стягнення аліментів на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до її повноліття скасувати. Ухвалити нове рішення яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/8 частини його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до її повноліття.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судове рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, із порушенням норм матеріального права, а висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи. Зазначає, що на час розгляду справи і по теперішній час, він перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 . Він, як військовослужбовець отримує «бойові» виплати, які є тимчасовими і пов`язані з колосальним ризиком для життя та здоров`я. Для збереження працездатності військовослужбовця змушений використовувати кошти для самозабезпечення (оскільки специфіка служби вимагає додаткових витрат на харчування та підтримку життєдіяльності). Стверджує, що задоволення базових потреб самого військовослужбовця є пріоритетом для того, щоб він міг продовжувати виконувати службові обов`язки та взагалі мати дохід. Так, як він виконує бойові завдання в зоні проведення бойових дій у нього відсутня об`єктивна можливість збереження фіскальних чеків, а стягнення аліментів у великому відсотку від усього грошового забезпечення позбавляє військового можливості лікуватися, що прямо загрожує його здоров`ю та в подальшій службі.
Крім того, за отримані кошти змушений утримувати батьків-пенсіонерів для забезпечення їхніх потреб. А для сина ОСОБА_4 вважає, що він приділяє достатньо уваги та турботи. Тимчасова неможливість щоденного фізичного контакту з сином зумовлена виконанням ним конституційного обов`язку із захисту Батьківщини, що не може трактуватися як ухилення від виконання батьківських обов`язків. Зазначає, що сплачувати аліменти у розмірі 1/4 частини від доходу (заробітку) він не має змоги. Крім того, вважає, що обов`язок утримувати сина покладається на обох батьків. Разом з цим стверджує, що ухвалення рішення про стягнення з нього аліментів у розмірі 1/4 частини від доходу (заробітку) на утримання сина ОСОБА_4 не призведе до її утримання, не відповідатиме інтересам дитини, а лише створить умови для його невиконання, що фактично в подальшому призведе до відповідальності за невиконання такого рішення, з незалежним від нього причин.
18 серпня 2026 року на адресу суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовано врахував матеріальне становище відповідача та дійшов висновку про необхідність зміни розміру аліментів. Крім того, відповідач не має інших неповнолітніх дітей, щодо яких він зобов`язаний сплачувати аліменти. Тому визначення аліментів у розмірі 1/4 частини його доходу відповідає загальному принципу визначення розміру аліментів на одну дитину та не створює для відповідача надмірного фінансового навантаження. В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що його батьки є пенсіонерами, що він їх повністю утримує, сплачує за них комунальні послуги, купує продукти харчування, одяг, взуття, медикаменти та інше, батько має інвалідність, однак сам факт наявності інвалідності у батька не підтверджує факту його повного утримання відповідачем. Крім того, відповідачем не надано належних доказів того, що саме він систематично та в заявленому ним обсязі здійснює витрати на утримання батька, зокрема докази фактичної оплати комунальних послуг, придбання лікарських засобів, продуктів харчування, одягу та інше. Також сам відповідач зазначає, що його батьки є пенсіонерами та отримують пенсійні виплати. Вважає, що наведені відповідачем твердження про повне утримання батьків не підтверджують необхідності зменшення розміру аліментів на його неповнолітнього сина саме до 1/8 частини доходу.
Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Встановлено, що сторони є батьками неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 05.07.2013 у справі №295/8283/13-ц стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_5 на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 600 грн щомісячно, до досягнення дитиною повноліття.
В подальшому, рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 12.02.2019 у справі №295/12893/18 змінено розмір аліментів, які стягуються за рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 05.07.2013, та стягнуто із ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_6 на малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 2000 грн щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили та до повноліття дитини.
Зі змісту наявної у справі медичної документації вбачається, що неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку у лікаря-кардіолога та у лікаря-офтальмолога, рекомендовані заняття з плавання, носіння окулярів, періодичних проходжень курсів апаратного лікування зору.
Судом також встановлено, що позивачка регулярно несе витрати на лікування дитини, придбання продуктів харчування, одягу, засобів для навчання, для дозвілля, оплати комунальних послуг, тощо.
Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 №2497/50/304 від 20.02.2026, молодший сержант ОСОБА_2 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 №2497/63-38 від 09.02.2026 про доходи ОСОБА_2 слідує, що він займав посаду командира відділення, його грошове забезпечення за період з вересня 2025 року по січень 2026 року склало у загальному розмірі 244 898,25 грн., та за вказаний період з нього утримувались аліменти у розмірі по 2000,00 грн щомісячно.
Задовольняючи частково позов суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку із об`єктивною потребою дитини сторін у забезпеченні належного матеріального її утримання, зважаючи на стан здоров`я дитини, місцевий суд вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання сина у розмірі 1/4 частини всіх доходів (заробітку), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, до досягнення дитиною повноліття. Крім того, як відповідач, так і позивач, в рівних частках повинні утримувати свою дитину до досягнення нею повноліття, що разом із присудженим розміром аліментів забезпечить належне утримання дитини. Разом з цим вважав, що вказаний розмір аліментів є справедливим та достатнім на час ухвалення рішення саме для забезпечення прав малолітньої дитини в даній справі.
Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За положеннями статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Частиною першою статті 182 СК України визначено обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів, зокрема стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у нього інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, майна та майнових прав, а також інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до частини другої статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, а мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно зі статтею 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом збільшено або зменшено за рішенням суду у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що розмір аліментів не є незмінним, а при його визначенні суд повинен враховувати сукупність обставин, передбачених статтею 182 СК України, з урахуванням необхідності забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Так, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі №128/2206/21 зазначено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням, не вважається незмінним, а погіршення стану здоров`я дитини та пов`язані з цим додаткові потреби можуть бути підставою для збільшення розміру аліментів. У цій справі Верховний Суд погодився зі збільшенням розміру аліментів з огляду, зокрема, на стан здоров`я дитини та її потреби.
Верховний Суд також виходить із того, що визначення частки доходу платника аліментів у розмірі 1/4 на одну дитину відповідає загальному підходу до визначення аліментів, однак конкретний розмір аліментів у позовному провадженні встановлюється судом з урахуванням обставин конкретної справи.
У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі №567/1256/19 суд касаційної інстанції погодився з визначенням аліментів на одну дитину у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку відповідача, врахувавши стан здоров`я платника, відсутність інших утриманців та його можливість надавати матеріальну допомогу дитині.
Отже, саме по собі посилання апелянта на те, що він просить визначити аліменти у розмірі 1/8 частини доходу, не є достатньою підставою для зменшення визначеного судом першої інстанції розміру. Такий розмір має бути обґрунтований конкретними обставинами, які свідчать про неможливість сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі.
Суд першої інстанції встановив, що неповнолітній ОСОБА_3 має проблеми зі здоров`ям, перебуває під наглядом лікарів-кардіолога та офтальмолога, потребує носіння окулярів, періодичного проходження курсів апаратного лікування зору, а також занять плаванням за рекомендацією лікаря. Вказані обставини підтверджуються медичною документацією, наявною в матеріалах справи, та свідчать про наявність у дитини додаткових потреб, пов`язаних зі станом її здоров`я.
Крім того, з матеріалів справи встановлено, що рішенням суду від 12 лютого 2019 року розмір аліментів було визначено у твердій грошовій сумі 2 000 грн щомісячно.
З моменту визначення цього розміру минув значний проміжок часу, протягом якого дитина подорослішала, а її потреби у харчуванні, одязі, навчанні, лікуванні, дозвіллі та розвитку об`єктивно збільшилися.
Водночас відповідно до довідки військової частини № НОМЕР_2 /63-38 від 09 лютого 2026 року грошове забезпечення ОСОБА_2 за період з вересня 2025 року по січень 2026 року становило 244 898,25 грн.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що матеріальне становище відповідача дозволяє йому брати більшу участь у матеріальному забезпеченні дитини, ніж це було визначено рішенням суду у 2019 році.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач є військовослужбовцем та отримує додаткові виплати за виконання бойових завдань, не спростовують цього висновку.
Сам по собі факт проходження військової служби, у тому числі в умовах воєнного стану та виконання бойових завдань, не звільняє батька від передбаченого статтею 180 СК України обов`язку утримувати неповнолітню дитину.
Водночас при визначенні розміру аліментів суд дійсно має враховувати матеріальне становище платника та наявність у нього інших утриманців. Однак такі обставини підлягають оцінці у сукупності з потребами дитини, її станом здоров`я та фактичною спроможністю платника здійснювати утримання.
Посилання апелянта на необхідність витрачання коштів на власне харчування, лікування та інші потреби не підтверджують того, що сплата аліментів у розмірі 1/4 частини доходу створює для нього надмірне або непосильне фінансове навантаження.
За змістом статті 81 ЦПК України саме сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Апелянтом не надано належних та достатніх доказів того, що після сплати аліментів у визначеному судом розмірі він буде позбавлений можливості забезпечувати свої основні потреби або що такий розмір аліментів є об`єктивно непосильним для нього.
Так само не надано належних доказів фактичного та систематичного утримання батьків у такому обсязі, який би істотно впливав на можливість виконання ним обов`язку щодо утримання неповнолітнього сина.
При цьому наявність у платника аліментів непрацездатних батьків є обставиною, яка відповідно до статті 182 СК України підлягає врахуванню, але не має наперед визначеного пріоритету перед обов`язком батьків утримувати неповнолітню дитину.
Принцип найкращого забезпечення інтересів дитини закріплений, зокрема, у статті 3 Конвенції про права дитини. Верховний Суд у своїй практиці також послідовно виходить із необхідності забезпечення дитині належного рівня життя та врахування її інтересів при визначенні розміру аліментів.
Відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Разом з тим рівність обов`язків батьків не означає автоматичного визначення однакової суми їхніх матеріальних внесків у забезпечення дитини. Розмір участі кожного з батьків має визначатися з урахуванням їхнього матеріального становища та інших обставин, передбачених статтею 182 СК України.
Посилання апелянта на те, що обов`язок утримувати дитину покладається на обох батьків, є правильним за змістом, однак саме по собі не свідчить про необхідність зменшення розміру аліментів до 1/8 частини доходу.
У цій справі дитина проживає разом із матір`ю та перебуває на її утриманні, позивачка несе повсякденні витрати на харчування, одяг, навчання, лікування, дозвілля, комунальні послуги та інші потреби дитини.
Отже, суд першої інстанції правильно врахував не лише обов`язок обох батьків утримувати дитину, а й фактичний розподіл обов`язків щодо її забезпечення.
Крім того, у постанові від 15 жовтня 2025 року у справі №686/28590/23 Верховний Суд наголосив, що зміна розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України можлива за наявності доведених змін у матеріальному або сімейному стані, стані здоров`я чи інших передбачених законом обставин. При цьому суд має встановити, які саме обставини змінилися та чому новий розмір аліментів є необхідним і достатнім, забезпечуючи справедливу рівновагу між інтересами дитини та можливостями платника.
У справі, що переглядається, за сукупністю встановлених обставин, а саме збільшення потреб дитини з часу попереднього визначення розміру аліментів, стан її здоров`я, необхідність відповідного лікування та процедур, а також належний і стабільний рівень доходу відповідача свідчить про обґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо визначення аліментів у розмірі 1/4 частини доходу.
При цьому Верховний Суд у своїй практиці виходить із того, що при визначенні розміру аліментів суд має оцінювати саме сукупність юридично значимих обставин, а перелік таких обставин не є вичерпним. Такий підхід, зокрема, підтверджений постановою КЦС ВС від 07 травня 2026 року у справі №404/969/24, у якій Верховний Суд визнав обґрунтованим стягнення аліментів на одну дитину у розмірі 1/4 частини всіх видів доходу, а також наголосив, що обставини, визначені статтею 182 СК України, оцінюються в сукупності.
Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з оцінкою судом першої інстанції доказів та бажання апелянта встановити менший розмір аліментів, однак не містять належного обґрунтування того, чому саме 1/8 частини доходу є необхідним і достатнім розміром для забезпечення потреб дитини.
Колегія суддів також враховує, що мінімальний гарантований розмір аліментів, встановлений частиною другою статті 182 СК України, є лише мінімальною законодавчою гарантією і не обмежує суд у визначенні більшого розміру аліментів, якщо цього потребують обставини конкретної справи.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що аліменти у розмірі 1/4 частини всіх доходів відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, є необхідними та достатніми для забезпечення гармонійного розвитку дитини та відповідають вимогам статей 180, 181, 182, 192 СК України.
Щодо доводів апеляційної скарги про можливе виникнення заборгованості зі сплати аліментів унаслідок визначення їх у розмірі 1/4 частини доходу, колегія суддів зазначає, що припущення про можливе невиконання судового рішення у майбутньому не може бути підставою для зменшення розміру аліментів. Розмір аліментів визначається з урахуванням встановлених на момент розгляду справи обставин, а не припущень щодо можливої поведінки платника у майбутньому.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, не свідчать про неправильне застосування ним норм матеріального права та не дають підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення в оскарженій частині.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що розглядаючи зазначений спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно із положеннями ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що ухвалене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами колегія суддів не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують.
Судові витрати залишити за сторонами, оскільки судом апеляційної інстанції залишено без змін рішення суду першої інстанції, тому питання перерозподілу судових витрат не вирішується апеляційним судом.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
у х в а л и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 01 червня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.
Головуючий Павицька Т. М.
Судді Бондар О. О.
Шевчук А. М.