ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 526/3708/25 Номер провадження 22-ц/814/1827/26 Головуючий у 1-й інстанції Максименко Л.В. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2026 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя : Триголов В.М.,
судді: Дорош А.І., Лобов О.А.,
секретар:Коротун І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 , адвоката Луценка Дмитра Олеговича на рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 09 грудня 2025 року, по справі за заявою ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, заінтересована особа ОСОБА_2 , -
В С Т А Н О В И В :
У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису, заінтересована особа: ОСОБА_2 .
Заява мотивована тим, що ОСОБА_2 неодноразово вчиняв відносно неї домашнє насильство, очевидцем була дитина, а 04.11.2025 до неї в місті в присутності дитини була застосована фізична сила, їй спричинено тілесні ушкодження та на даний час відкрите кримінальне провадження.
Внаслідок дій Відповідача, а саме психологічного насильства, яке він вчинив, Позивач перебуває в стресовій ситуації, її самопочуття погіршилось, піднявся тиск, вона втратила душевну рівновагу, спокій, почуття безпеки, переживала за свою дитину , оскільки погрози Відповідача на фоні вже вчиненого злочину, вона сприймала і сприймає як реальні.
Рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 09 грудня 2025 року заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, заінтересована особа ОСОБА_2 - залишено без задоволення.
Непогодившись із вказаним рішенням заявник оскаржив його в апеляційному порядку . Скарга мотивована тим, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Вирішуючи заяву ОСОБА_1 суд виходив з того, що кримінальне провадження №12025175560000169 від 06.11.2025р., за фактом нанесення ОСОБА_1 тілесних ушкоджень громадянином України ОСОБА_2 (ст. 125 ч.1.) закрите Постановою начальника СД ВП №1 Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області Пилипенко Ю.А. від 25.11.2025 кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12025175560000169 від 06.11.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 125 ч. 1. КК України в зв`язку з встановленням відсутності в діянні ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення.
Зацікавлена особа ОСОБА_2 не надав суду жодного доказу, на спростування обставин, що навів Позивач. Суд самостійно, в порушення вимог Закону, встановив обставини, які спростовують подані Позивачем докази. При цьому суд не мав у своєму розпорядженні цих доказів, а виходив із слів осіб, що не є учасниками справи.
Натомість, матеріали справи не містять жодних доказів, які би свідчили про відсутність події - вчинення ОСОБА_2 дій, які можна розцінити як вчинення домашнього насильства по відношенню до ОСОБА_1 .
Зважаючи на викладене апелянт просить скасувати рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 09 грудня 2025 року та постановити нове про задоволення заяви.
Від представника ОСОБА_2 , ОСОБА_4 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому остання просить залишити без змін рішення суду першої інстанції, як законне та обґрунтоване.
У справі встановлено, що 29 травня 2021 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Від шлюбу є неповнолітній син: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
29 березня 2024 року рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - розірваний.
З наданого витягу з ЄРДР вбачається, що 05.11.2025 до ВнП №1 Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області звернулася ОСОБА_1 з заявою про спричинення їй ОСОБА_2 04.11.2025 близько 16 год. поблизу магазину «МаркетОПТ» по площі Соборній в м. Гадяч тілесних ушкоджень. 06.11.2025 відомості по заяві внесені до ЄРДР за № 12025175560000169 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 125 ч.1 КК України.
Постановою начальника СД ВП №1 Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області Пилипенко Ю.А. від 25.11.2025 кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12025175560000169 від 06.11.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 125 ч.1 КК України закрито в зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення.
Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 суд першої інстанції дійшов висновку , що до матеріалів справи не долучено достатньо доказів , що могли б стати підставою для видачі обмежувального припису на підставі ч.2 ст..350-6 ЦПК України.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду зважаючи на слідуюче.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 350-2ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
За пунктом 3 частини першої статті 350-4ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»(далі - Закон № 2229-VIII), який визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Згідно з пунктами 3, 14 та 17 частини першої статті 1Закону №2229-VIIIдомашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Кривдником є особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
За пунктом 7 частини першої статті 1Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
У пункті 9 частини першої статті 1цього Закону визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.
Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Подібна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 17 квітня 2019 року у справі № 363/3496/18, від 26 вересня 2019 року у справі № 452/317/19-ц, від 17 червня 2020 року у справі № 509/2131/18, від 23 грудня 2020 року у справі № 753/17743/19, від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20, від 12 січня 2022 року в справі № 752/9731/21, від 09 січня 2023 року в справі № 161/5807/22.
У постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 369/7782/19 (провадження № 61-21337св19) зроблено висновок, що «відповідно до частини третьої статті 26 Закону № 2229-VIII рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Оцінка ризиків полягає в оцінюванні вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства та загальної оцінки ситуації вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.
Частиною 1ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 77 - 80 ЦПК України).
Суд першої інстанції , відмовляючи в задоволенні заяви вказав на наявність постанови про закриття кримінального провадження СД ВП №1 Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області ОСОБА_6 від 25.11.2025 у зв`язку із відсутністю складу злочину.
Скаржник наголошував , що наведений доказ не може бути врахований судом оскільки він здобутий в поза процесуальний спосіб з порушенням закону.
Проте , колегія суддів не може погодитися із твердженням скаржника висловленим як в апеляційній скарзі так і в судовому засіданні суду першої інстанції , що сам факт внесення відомостей до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення є достатньою підставою для твердження, що заінтересована особа вчиняє домашнє насилля , зокрема фізичне , щодо заявника.
Навіть за умови відсутності у матеріалах справи постанови про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_2 , самого витягу з ЄРДР про внесення відомостей за ч. 1 ст..125 КК України недостатньо для підтвердження факту вчинення домашнього насильства , адже наведений факт може бути встановлений та підтверджений шляхом видачі термінового обмежувального припису чи відповідного рішення суду за результатами розгляду обвинувального акту.
Вищевказані докази ОСОБА_1 до матеріалів справи а ні в суді першої інстанції , а ні при зверненні із апеляційною скаргою не долучені.
Судова практика орієнтує на те, що видача обмежувального припису є обов`язковою в разі доказово обґрунтованого постійного використання у безпосередньому спілкуванні або переписці з колишнім чоловіком/дружиною погроз, у тому числі фізичною розправою, вживанням щодо них ненормативної лексики, образ та приниження, які кваліфікуються як домашнє насильство у формі психологічного насильства. Докази, що додають до заяви, мають стосуватись місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді - психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії по відношенню до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими.
З матеріалів справи встановлено, що сторони перебували у шлюбі від якого мають дитину . Згідно наявних у матеріалах справи доказів місце проживання дитини не визначено ні висновком компетентних органів ні рішенням суду.
Після розірвання шлюбу , дитина залишилась проживати із матір`ю, що сторонами не заперечується. Заінтересована особа наголошує на перешкоджанні з боку заявника у спілкуванні з дитиною.
Відповідно , вбачається невирішений спір про участь у вихованні дитини та щодо визначення її місця проживання, що фактично триває з моменту розірвання шлюбу, самі по собі викладені у заяві обставини стосуються причин припинення проживання сім`єю та неприязності стосунків між сторонами.
Обставин, з якими Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» пов`язує видачу обмежувального припису, у справі не встановлено.
Додані до заяви докази не стосуються небезпечних проявів домашнього насильства у його психологічному, фізичному, економічному вигляді.
Застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії по відношенню до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису, не встановлені.
Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису є законними і обгрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням закону.
Наведене свідчить, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦІК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст.35,258,368,374,375,381,384 ЦПК України, суд , -
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , адвоката Луценка Дмитра Олеговича залишити без задоволення.
Рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 09 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення .
Головуючий суддя: В.М. Триголов
Судді: А.І. Дорош
О.А. Лобов