П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 вересня 2026 року
м. Рівне
Справа № 278/376/26
Провадження № 22-ц/4815/1798/26
Головуючий у Дубровицькому районному суді
Рівненської області: суддя Отупор К.М.
Ухвалу суду першої інстанції
постановлено: 13 липня 2026 року
у м. Дубровиця Рівненської області
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий: Хилевич С.В.
судді: Боймиструк С.В., Шимків С.С.
секретар судового засідання: Пиляй І.С.
учасники справи:
позивач - Військова частина НОМЕР_1 ;
відповідач - ОСОБА_1 ;
за участі: сторони та їх представники в судове засідання не з`явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дубровицького районного суду Рівненської області від 13 липня 2026 року,
в с т а н о в и в:
У січні 2026 року в Житомирський районний суд Житомирської області звернулася Військова частина НОМЕР_1 з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 50 162, 60 гривень безпідставно набутих під час фактичного невиконання військової служби грошових коштів.
Ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 12 лютого 2026 року направлено матеріали цивільної справи за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення надмірно виплачених коштів до Сарненського районного суду Рівненської області.
Ухвалою Сарненського районного суду Рівненської області від 11 березня 2026 року передано позовну заяву Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення надмірно виплачених коштів до Дубровицького районного суду Рівненської області.
Ухвалою Дубровицького районного суду Рівненської області від 23 квітня 2026 року прийнято до розгляду і відкрито провадження у цивільній справі за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення надмірно виплачених коштів.
07 липня 2026 року Військовою частиною НОМЕР_1 подано в суд заяву про відмову від позову до ОСОБА_1 про стягнення надмірно виплачених коштів.
Ухвалою Дубровицького районного суду Рівненської області від 13 липня 2026 року заяву представника Військової частини НОМЕР_1 - Антонюка В.Б. про відмову від позову задоволено.
Прийнято відмову Військової частини НОМЕР_1 від позову до ОСОБА_1 про стягнення надмірно виплачених коштів, а провадження у справі закрито.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вважаючи оскаржувану ухвалу незаконною і необґрунтованою, що полягало у порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права, просить її скасувати і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Обґрунтовуючи її, зазначалося про свою незгоду із висновками суду про те, що після відкриття провадження у справі на рахунок позивача надійшли грошові кошти у розмірі 50 162, 60 гривень як повна оплата заборгованості, які є предметом судового спору. Натомість звертає увагу, що у платіжній інструкції від 27 травня 2026 року №2PL.1.683185801 як платника вказано іншу особу - ОСОБА_2 , який не є учасником справи чи перебуває у договірних або інших правових відносинах з відповідачем. При цьому зауважувалося на невизнанні заявленої суми заборгованості як безпідставної, нарахованої з порушенням закону, а він не уповноважував жодну особу вчиняти дії щодо сплати неіснуючого боргу.
Тому вважає, що судом неправильно застосовано норми ч.ч. 1, 3 ст. 528 ЦК України, а також помилково розтлумачено підстави відсутності спору, порушення права на справедливий суд та права на захист прав людини і громадянина у суді (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішення Європейського суду з прав людини у справах Олександр Волков проти України", "Karoly Nagy проти Угорщини").
Крім того, суд не з`ясував особу платника, мотиви здійснення платежу, правову природу цих коштів, обмежившись лише фіксацією надходження грошей на рахунок позивача.
На його думку, судом легалізовано створення нового боргового зобов`язання відповідача перед невідомою йому особою в порядку регресної вимоги.
У поданому відзиві Військова частина НОМЕР_1 , вважаючи оскаржувану ухвалу законною і обґрунтованою, просить залишити її без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.
З матеріалів справи вбачається, що у січні 2026 року в суд звернулася Військова частина НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення надмірно виплачених коштів.
Ухвалою Дубровицького районного суду Рівненської області від від 23 квітня 2026 року прийнято до розгляду і відкрито провадження у цивільній справі за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення надмірно виплачених коштів.
07 липня 2026 року Військовою частиною НОМЕР_1 подано в суд заяву про відмову від позову до ОСОБА_1 про стягнення надмірно виплачених коштів.
Ухвалою Дубровицького районного суду Рівненської області від 13 липня 2026 року заяву представника Військової частини НОМЕР_1 - Антонюка В.Б. про відмову від позову задоволено.
Прийнято відмову Військової частини НОМЕР_1 від позову до ОСОБА_1 про стягнення надмірно виплачених коштів, а провадження у справі закрито.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із унормованого законом процесуального права позивача відмовитися від позову, що має наслідком закриття провадження у справі.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення судового рішення по суті спору у зв`язку з виявленням обставин, з якими закон пов`язує неможливість або недоцільність подальшого судового розгляду.
Оскільки Військова частина НОМЕР_1 скористалася своїм диспозитивним правом на відмову від позову, а така відмова позивача від позову не суперечить вимогам закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, тому судом прийнято зазначену відмову від позову із закриттям провадження у справі.
Роз`яснено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.
З такими висновками погоджується колегія суддів.
Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 13, п. 4 ч. 1 ст. 255, ч. 2 ст. 256 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.
У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.
За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 15 липня 2026 року у справі № 345/5838/25 (провадження № 61-3489св26) зазначається, що "у силу принципу диспозитивності цивільного судочинства суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Отже, суд не може заставляти учасника процесу діяти процесуально якимось іншим чином, ніж поступає цей учасник процесу.
На вказаному наголошено у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2026 року у справі № 369/7426/24 (провадження № 61-780св26).
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.
Правові підстави для закриття провадження у справі регламентовано статтею 255 ЦПК України.
Пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Заявник касаційної скарги вважає, що суд першої інстанцій повинен був закрити провадження у цій справі саме у зв`язку з відсутністю предмету спору, а не у зв`язку із відмовою позивача від позову...
…Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04 (провадження № 12-67гс19), прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
З огляду на підхід, який Велика Палата Верховного Суду застосувала у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04 (провадження № 12-67гс19), Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21), на яку послався суд апеляційної інстанції, разом із іншим, зробив висновок про те, що закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України можливе, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення.
Верховний Суд ураховує, що у цій справі позивач подав до суду першої інстанції заяву про відмову від позову.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.
Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету (частина друга статті 255 ЦПК України).
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, закрив провадження у справі у зв`язку з відмовою позивача від позову (пункт 4 частини першої статті 255 ЦПК України), так як один із відповідачів після відкриття провадження у справі погасив заборгованість перед позивачем у заявленій ним сумі.
Згідно з частиною другою статті 256 ЦПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.
Отже, відмова від позову є одностороннім вільним волевиявлення позивача шляхом здійснення процесуальної дії, спрямованої на завершення розгляду судом справи. У разі подання позивачем такої заяви суд зобов`язаний перевірити, чи відповідає подана заява дійсній волі позивача та роз`яснити позивачу наслідки вчинення такої дії.
Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах: від 14 вересня 2020 року у справі № 520/13115/16, від 10 лютого 2021 року у справі № 2-5015/10, від 02 лютого 2022 року у справі № 538/1818/20, від 28 квітня 2022 року у справі № 138/2763/20 та інших.
Вирішуючи питання про закриття провадження у справі, суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції виходили із того, що позивач подав до суду заяву про відмову від позову, така відмова позивача від позову не суперечить вимогам закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, а тому її необхідно прийняти, а провадження у справі закрити на підставі пункту 4 частини першої статті 255 ЦПК України (позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом).
Верховний Суд наголошує, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).
Принцип диспозитивності цивільного судочинства - це свобода заінтересованих осіб розпоряджатися на свій розсуд матеріальними і процесуальними правами. Тобто диспозитивність процесу надає можливість заінтересованим особам самим визначати матеріальні та процесуальні межі судового захисту.
У пункті 1 частини другої статті 49 ЦПК України передбачено, що, крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
Відповідно до статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Отже, суди попередніх інстанцій вірно закрили провадження у зв`язку із відмовою позивача від позову, про що останній подав письмову заяву, так як це є волевиявленням позивача і він розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).
Зроблені судами попередніх інстанцій висновки у цій частині не суперечать судовій практиці Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у вищенаведених справах".
Повно і правильно з`ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні процесуального питання до застосування підлягають норми права, на застосуванні яких наполягав позивач, суд першої інстанції обґрунтовано прийняв відмову Військової частини НОМЕР_1 від позову і у зв`язку з цим закрив провадження у справі.
Щодо доводів апеляційної скарги про виникнення в подальшому боргових зобов`язань перед третьою особою і необхідність повернення цій особі грошових коштів, то вони є необґрунтованими.
Спростовуються правильністю висновків суду аргументи заявника про помилкове застосування норм матеріального права.
Також не заслуговують на увагу його твердження про недодержання судом норм процесуального права.
Так, згідно із пунктом 4 ст. 379 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду. що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є зокрема порушення норм процесуального парва, які призвели до постановлення помилкової ухвали.Однак будь-яких фактів про процесуально-правові дефекти, що потягли би хибне вирішення процесуального питання, заявник не надав, матеріали справи їх не містять, а апеляційним судом здобуто не було.
В решті аргументи апеляційної скарги колегією суддів також визнаються необґрунтованими, а тому відхиляються.
Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.
Підставою для залишення оскаржуваної ухвали без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при її постановленні.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Дубровицького районного суду Рівненської області від 13 липня 2026 року- без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: С.В.Боймиструк
С.С.Шимків