ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/5546/26 Справа № 229/8322/24 Головуючий у першій інстанції: Гонтар А. Л. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 вересня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Красвітної Т.П.,
суддів: Агєєва О.В., Халаджи О.В.,
за участю секретаря Марченко С.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі судді Гонтар А.Л. від 06 лютого 2026 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» про стягнення компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати,-
В С Т А Н О В И В :
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 27.08.2018 року він був прийнятий на роботу до Бахмутського відділення філії «Доданк» УДП «Укрінтеравтосервіс» на посаду завідуючого. У червні 2019 року його було переведено на посаду викладача. 17.12.2020 позивача звільнили за прогули без поважних причин. Після звільнення із позивачем не було проведено повного розрахунку при звільненні. На підставі рішення Дружківського міського суду 19.01.2024 року ОСОБА_1 поновлено на посаді, стягнуто заробітну плату в сумі 95896,62 гривні, моральну шкоду 1500,00 грн. Відповідач рішення суду виконав у вересні 2024 року. 19.10.2024 року позивач звернувся до відповідача із запитом про те, що при нарахуванні та виплаті зазначених вище виплат не було застосовано положення Закону України «Про компенсацію громадян втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплат», в результаті чого ОСОБА_3 отримав кошти без компенсації. Однак, відповідач відмовив у надані інформації. Тому позивач просив зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на його користь компенсацію за період з 17 грудня 2020 року по 30 вересня 2024 року, яка проводиться відповідно до Закону України від 19.10.2020 року «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати».
Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 лютого 2026 року позов залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про задоволення позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що ОСОБА_1 з 16.06.2010 року працював в Артемівському відділенні філії «Донецький обласний державний автомобільний навчальний комбінат».
20.02.2015 року позивач переведений до філії «Донецький обласний державний автомобільний навчальний комбінат» та прийнятий завідувачем Артемівського відділення у порядку переведення з «Донецького обласного державного автомобільного навчального комбінату».
На підставі наказу №109-вк від 17.12.2020 року про припинення трудового договору за підписом в.о. директора філії «ДОДАНК» УДП «Укрінтеравтосервіс» ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , викладача Бахмутського відділення філії «ДОДАНК» УДП «Укрінтеравтосервіс», звільнено з 17.12.2020 року, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 12).
Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 19 січня 2024 року у справі №219/331/21 позовні вимоги ОСОБА_1 до УДП «Укрінтеравтосервіс», в особі Бахмутського відділення філії «ДОДАНК», про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задоволені частково. Стягнуто з УДП «Укрінтеравтосервіс», в особі Бахмутського відділення філії «Доданк», на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 95896,62 грн та моральну шкоду в розмірі 1500,00 грн. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено (а.с.13-19).
Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, вказане вище рішення від 19 січня 2024 року у справі №219/331/21 не оскаржувалось та набрало законної сили 20.02.2024.
08 березня 2024 року ОСОБА_1 та Українське державне підприємство по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Украінтеравтотранс» уклали мирову угоду щодо виконання вказаного вище судового рішення, відповідно до умов якої УДП по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів зобов`язується переказати на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у сумі 95896,62 грн та моральну шкоду у сумі 1500,00 грн таким порядком:
до 15 березня 2024 року - 12422,36 грн;
до 31 березня 2024 року -12422,36 грн;
до 30 квітня 2024 року - 12422,36 грн;
до 31 травня 2024 року - 12422,36 грн;
до 30 червня 2024 року - 12422,36 грн;
до 31 липня 2024 року - 12422,36 грн;
до 31 серпня 2024 року - 12422,36 грн;
до 30 вересня 2024 року - 8940 грн та 1500 грн моральну шкоду (а.с. 39-41).
Відповідно до копій платіжних інструкцій, Українське державне підприємство по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Украінтеравтотранс» перераховувало на користь ОСОБА_1 грошові кошти у наступному порядку: 10000,00 грн - 13.03.2024, 10000,00 грн - 29.03.2024, 10000,00 грн - 30.04.2024, 10000,00 грн - 31.05.2024, 10000,00 грн - 28.06.2024, 10000,00 грн - 31.07.2024, 10000,00 грн - 30.08.2024, 7196,78 грн 30.09.2024 (а.с. 44-47).
Колегія звертає увагу, що укладення вищевказаної мирової угоди не спростовує факту несвоєчасної виплати позивачу заробітної плати.
У частині третій статті 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (частина перша статті 3 та статтею 4 КЗпП України).
Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» структура заробітної плати є наступною. Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
У статтях 33, 34 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством. Компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Відповідно статей 1, 2, 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Тобто право на компенсацію за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача (роботодавця) не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Дія норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку № 159 поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру. Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені (див. постанови Верховного Суду від 03 липня 2018 року в справі №521/940/17, від 18 липня 2023 року в справі №200/10663/21).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі №752/23602/20 (провадження №61-12064св22) зазначено, що: «у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року в справі №9901/407/19 вказано, що «суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. При цьому відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори. Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (за загальним правилом 18 відсотків). Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу. Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах від 18 липня 2018 року у справі №359/10023/16-ц та від 07 жовтня 2020 року у справі №523/14396/19 … суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про наявність підстав для виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 239 943,09 грн. Проте суд першої інстанції помилково зазначив, що розмір середнього заробітку підлягає стягненню без утримання з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів, а тому абзац третій резолютивної частини рішення суду першої інстанції належить викласти у такій редакції: «Стягнути з АТ «Державний експортно-імпортний банк України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 239943,09 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2021 року в справі № 607/1429/17 (провадження № 61-12977св20) вказано, що «захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, в який здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин, тому обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності та при визначенні її розміру враховуються вимоги розумності і справедливості. У пункті 164.6 статті 164 ПК України, яка визначає базу оподаткування, зазначено, що під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, - обов`язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності. Водночас відповідно до підпункту 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України дохід з джерелом походження з України - це будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні. Фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи, є платником податку з доходів фізичних осіб. Об`єктом оподаткування резидента є, зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання) Згідно з підпунктом «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю. Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 ПК України (за загальним правилом 18 відсотків). Якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи моральну шкоду, завдану порушенням трудових прав, ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу. Аналізуючи вказані норми, можна дійти висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми заробітної плати і середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми заробітної плати і середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. Крім того, відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період, у разі перебування на посаді, працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались б податки і збори. Відповідний правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц, провадження № 61-14794св18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19, провадження № 61-10657св20, від 16 листопада 2020 року у справі № 607/3509/17, провадження № 61-12609св20».
Відповідно до статті 34 Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, компенсація виплачується у разі затримки виплати нарахованих доходів на один і більше календарних місяців.
Факт того, що належна працівникові заробітна плата була визначена та стягнута рішенням суду, не виключає права працівника на отримання зазначеної компенсації.
Особа має право на компенсацію втрати частини доходів, визначену Законом №2050-ІІІ, за сукупності таких умов: 1) строки виплати доходів порушено щонайменше на один місяць; 2) такий дохід повинен мати систематичний, а не разовий характер; 3) дохід, про компенсацію втрати частини якого просить особа, має бути нею фактично отриманий.
Водночас не виключається пред`явлення в межах одного провадження як вимог про стягнення нарахованого, проте не виплаченого доходу, так і вимог про стягнення відповідної компенсації.
Отже, положення Закону №2050-III та Порядку №159 вказують на те, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, зокрема, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов`язані з інфляційними процесами і зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).
Такі висновки відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 07 травня 2026 року у справі №280/8933/24.
Встановлено, що позивача було звільнено з роботи з 17.12.2020 року, а заборгованість по заробітній платі виплачувалась відповідачем частинами - 10000,00 грн - 13.03.2024, 10000,00 грн - 29.03.2024, 10000,00 грн - 30.04.2024, 10000,00 грн - 31.05.2024, 10000,00 грн - 28.06.2024, 10000,00 грн - 31.07.2024, 10000,00 грн - 30.08.2024, 7196,78 грн 30.09.2024 (а.с. 44-47).
Оскільки ОСОБА_1 було звільнено у грудні 2020 року, розрахунок компенсації здійснюється виходячи з того, що вся сума заборгованості вважається нарахованою йому у грудні 2020 року. Відповідно до Порядку №159, обчислення компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати починається з місяця, наступного за місяцем нарахування (тобто з січня 2021 року), і закінчується місяцем, що передує місяцю фактичної виплати частини боргу.
Розрахунок компенсації втрати частини доходів здійснюється за формулою (на прикладі щодо коштів, які були виплачені позивачу 13.03.2024): 10000,00 грн (сума несвоєчасно виплаченої заробітної плати) ? 47,40 (добуток коефіцієнту інфляції, у даному випадку за період січень 2021 - лютий 2024) / 100 = 4740,00 грн.
Помісячні індекси споживчих цін (інфляції), затверджені Державною службою статистики України, за період з січня 2021 року по серпень 2024 року включно становлять у 2021 році: 101,3 (січень), 101,0 (лютий), 101,7 (березень), 100,7 (квітень), 101,3 (травень), 100,2 (червень), 100,1 (липень), 99,8 (серпень), 101,2 (вересень), 100,9 (жовтень), 100,8 (листопад), 100,6 (грудень); у 2022 році: 101,3 (січень), 101,6 (лютий), 104,5 (березень), 103,1 (квітень), 102,7 (травень), 103,1 (червень), 100,7 (липень), 101,1 (серпень), 101,9 (вересень), 102,5 (жовтень), 100,7 (листопад), 100,7 (грудень); у 2023 році: 100,8 (січень), 100,7 (лютий), 101,5 (березень), 100,2 (квітень), 100,5 (травень), 100,8 (червень), 99,4 (липень), 98,6 (серпень), 100,5 (вересень), 100,8 (жовтень), 100,5 (листопад), 100,7 (грудень); у 2024 році: 100,4 (січень), 100,3 (лютий), 100,5 (березень), 100,2 (квітень), 100,6 (травень), 102,2 (червень), 100,0 (липень), 100,6 (серпень).
Дата виплати Сума виплати (чистими), грн Розрахунковий період інфляції (включно) Приріст індексу інфляції, % Сума компенсації, грн
13.03.2024 10 000,00 січень 2021 - лютий 2024 47,40% 4 740,00
29.03.2024 10 000,00 січень 2021 - лютий 2024 47,40% 4 740,00
30.04.2024 10 000,00 січень 2021 - березень 2024 48,10% 4 810,00
31.05.2024 10 000,00 січень 2021- квітень 2024 48,40% 4 840,00
28.06.2024 10 000,00 січень 2021 - травень 2024 49,30% 4 930,00
31.07.2024 10 000,00 січень 2021 - червень 2024 52,60% 5 260,00
30.08.2024 10 000,00 січень 2021 - липень 2024 52,60% 5 260,00
30.09.2024 7 196,78 січень 2021 - серпень 2024 53,50% 3 850,28
РАЗОМ 77 196,78 - - 38430,28
Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, - колегія дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення з Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» на користь ОСОБА_1 компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати у загальному розмірі 38430,28 грн.
Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 ПК України.
Колегія звертає увагу, що із зазначених вище сум компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати підлягають також утримання суми установлених законодавством України податків і зборів.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).
Заявлена позивачем вимога про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача компенсацію за період з 17 грудня 2020 року по 30 вересня 2024 року, без визначення точних сум грошових коштів, не призведе до відновлення порушеного права, внесе невизначеність у випадку примусового виконання та може призвести до необхідності повторного звернення до суду.
У зв`язку з цим колегія вважає за можливе частково задовольнити позов та стягнути з Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» на користь ОСОБА_1 компенсацію за несвоєчасну виплату заробітної плати, яка визначена судом - у розмірі 38430,28 грн.
На викладене вище місцевий суд увагу не звернув, залишив поза увагою наявність у матеріалах справи копій первинних бухгалтерських документів (платіжних інструкці) про виплату відповідачем заборгованості із заробітної плати позивачу. Тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.
За змістом ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат ( ч. 13 ст. 141 ЦПК України).
За змістом ч. 6 .ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, якщо його також не звільнено від сплати цих витрат (п. 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 №10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах").
Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору за подання позовної заяви (968,96 грн) та апеляційної скарги (968,96 грн х 150% = 1453,44 грн) на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у загальному розмірі 2422,40 грн.
Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 82 ЦПК України).
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Гуревича Родіона Геннадійовича- задовольнити частково.
Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 лютого 2026 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» про стягнення компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати - задовольнити частково.
Стягнути з Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» (код ЄДРПОУ 21536845) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію за несвоєчасну виплату заробітної плати у розмірі 38430 (тридцять вісім тисяч чотириста тридцять) грн 28 коп.
Стягнути з Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» (код ЄДРПОУ 21536845) в дохід держави судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.
Головуючий Т.П. Красвітна
Судді О.В. Агєєв
О.В. Халаджи