КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Апеляційне провадження № 22-ц/824/8557/2026
Справа № 761/34564/23
П О С Т А Н О В А
Іменем України
23 вересня 2026 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Діденка А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Сіромашенко Н.В. в м. Київ 17 жовтня 2025 року у справі за позовом Державної іпотечної установи до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 про стягнення коштів,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
в с т а н о в и в :
У вересні 2023 року позивач Державна іпотечна установа звернувся до суду з даним позовом, просив стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 на користь Державної іпотечної установи заборгованість станом на 19 червня 2023 року в розмірі 407284,61 грн., з яких 96238,06 грн. - компенсаційні платежі (3 %), розраховані відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, 311 046,55 грн. - інфляційні втрати за період з 01 червня 2020 року по 23 лютого 2022 року, покласти на відповідачів судові витрати.
Позов мотивував тим, що 09 серпня 2010 року Шевченківський районний суд м. Києва ухвалив заочне рішення у справі № 2-5647/10 за позовом ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 про стягнення заборгованості, яким з відповідачів стягнуто солідарно на користь банку заборгованість за кредитним договором № 157/П/43/2006-840 від 17 листопада 2006 року в сумі 243816,46 доларів США, що еквівалентно 1 952 189,63 грн.
21 травня 2020 року між Державною іпотечною установою та ПАТ «КБ «Надра» було укладено договір відступлення права вимоги, за яким Установа набула всі права вимоги за кредитним договором, укладеним між банком та ОСОБА_3 , та за всіма договорами, укладеними в забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором.
05 червня 2020 року Державна іпотечна установа направила повідомлення ОСОБА_3 про відступлення права вимоги. 27 жовтня 2022 року Шевченківським районним судом м. Києва замінено стягувача ПАТ «КБ «Надра» на його правонаступника - Державну іпотечну установу у виконавчому провадженні з примусового виконання рішення апеляційного суду м. Києва від 26 січня 2011 року у справі № 2-5647/10. Отже, Установа стала новим кредитором за кредитним договором № 157/П/43/2006-840 від 17 листопада 2006 року. Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва по справі № 2-5647/10 на момент подачі позовної заяви не виконано. Враховуючи наведене, позивач має право на стягнення 3 % річних від простроченої суми та інфляційні втрати відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, нараховані за період з 01 червня 2020 року по 23 лютого 2022 року.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2025 року позов задоволено, стягнуто солідарно з відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 на користь Державної іпотечної установи заборгованість станом на 19 червня 2023 року в розмірі 407284,61 грн., з яких 96238,06 грн. - компенсаційні платежі (3 %), розраховані відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, 311 046,55 грн. - інфляційні втрати за період з 01 червня 2020 року по 23 лютого 2022 року, а також витрати у вигляді судового збору в розмірі 6109,27 грн.
Відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність рішення, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2025 року та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалася на те, що не була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення згідно з п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України.
Вказувала, що позивачем було грубо порушено методологію нарахування компенсаційних сум, передбачених ст. 625 ЦК України, оскільки здійснено нарахування на загальну суму заборгованості замість основного боргу, яка вже включає в себе не лише основний борг, а й нараховані відсотки, комісії та неустойку. По-друге, ідентифікація бази нарахування через знеособленість документів є неможливою. Оскільки позивачем було надано знеособлену копію рішення 2010 року, суд першої інстанції був позбавлений можливості виокремити з загальної суми стягнення саме тіло кредиту. Нарахування компенсаційних сум на вже нараховані раніше відсотки за кредитом суперечить самій суті ст. 625 ЦК України, яка є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення основного зобов`язання. Використання позивачем загальної суми за рішенням 2010 року як бази для нарахування, без вирахування тіла кредиту та за відсутності актуальної довідки виконавчої служби про залишок саме основного боргу призвело до безпідставного завищення розміру позовних вимог.
Наводила зміст ст. 509, 524, 533 - 535, 625, 11, 626, 525, 526, 610, 612, 598, 599, 604 ЦК України, правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 про те, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Вказувала, що виходячи з наведених правових висновків, заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 серпня 2010 року у справі № 2-5647/10 не є підставою виникнення нового грошового зобов`язання у спірних правовідносинах, а лише підтверджує факт порушення відповідачами грошового зобов`язання, яке виникло перед первісним кредитором ПАТ «КБ «Надра», правонаступником якого став позивач, ще до ухвалення судового рішення на підставі кредитного договору. Зазначене судове рішення у справі 2-5647/10 не трансформує та не припиняє грошове зобов`язання відповідачів, що виникло з кредитних правовідносин за договором № 157/П/43/2006-840 від 17 листопада 2006 року.
При цьому, за обставин даної справи, нарахування позивачем 3 % річних та інфляційних втрат на загальну суму заборгованості, встановлену рішенням суду у справі 2-5647/10, до складу якої крім основного тіла боргу увійшли суми нарахованих відсотків за кредитом та/або неустойки, не відповідає принципу заборони подвійної цивільно-правової відповідальності, суперечить положенням ст. 550 ЦК України щодо заборони нарахування процентів на неустойку, а також прямо порушує методологію застосування ст. 625 ЦК України, базою для розрахунку за якою може бути виключно прострочена сума основного боргу.
Стверджувала, що заявляючи вимоги про стягнення компенсаційних сум за період з 2020 по 2023 роки, позивач зобов`язаний був надати суду належні та допустимі докази, що підтверджують залишок основного боргу в кожному конкретному місяці розрахункового періоду.
Звертала увагу, що матеріали справи не містять доказів, таких як: довідка державної виконавчої служби про стан виконання заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 серпня 2010 року у справі № 2-5647/10 станом на дату звернення до суду, фінансовий розрахунок залишку саме основного боргу (тіла кредиту), первинні платіжні документи або меморіальні ордери, які б підтверджували точний розмір заборгованості, яка перейшла до Державної іпотечної установи за договором відступлення права вимоги від 21 травня 2020 року, належним чином завірена (не знеособлена) копія судового рішення від 09 серпня 2010 року, яка б дозволяла ідентифікувати структуру стягнутої суми для відокремлення основного зобов`язання від додаткових нарахувань, акти звірки взаєморозрахунків між первісним кредитором та боржниками, що підтверджували б відсутність часткових погашень заборгованості до моменту відступлення права вимоги.
Відсутність зазначених документів унеможливлює перевірку правильності здійсненого позивачем розрахунку та свідчить про порушення судом першої інстанції вимог щодо повного та всебічного дослідження доказів.
Наводила зміст ст. 12, 81 ЦПК України, зазначала, що у даній категорії спорів саме на позивача покладено процесуальний тягар доказування розміру заборгованості, на яку здійснюється нарахування за ст. 625 ЦК України. Оскільки право на отримання інфляційних втрат та 3 % річних є похідним від наявності основного боргу, позивач мав надати належні докази його актуального розміру на кожен день прострочення. Відсутність таких доказів не може трактуватись на користь позивача або заповнюватися припущеннями суду, оскільки ризик наслідків невчинення процесуальних дій щодо збору доказів несе саме позивач.
Посилалася на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 753/11963/15-ц, враховуючи які, суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення з грубим порушенням норм процесуального права, зокрема ст. 12, 76. 77, 81 ЦПК України, фактично усунувся від обов`язку належним чином дослідити докази, перевірити правильність та обґрунтованість наданого позивачем розрахунку і встановити дійсний розмір заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту), на яку могли б правомірно нараховуватися компенсаційні виплати за ст. 625 ЦК України.
Задовольняючи позов за повної відсутності належних, допустимих та достовірних доказів, зокрема, актуальної довідки з органів державної виконавчої служби про стан виконавчого рішення, первинних бухгалтерських документів, актів звірки та ідентифікованої копії рішення суду від 09 серпня 2010 року, суд першої інстанції поклав в основу свого рішення виключно нічим не підтверджені розрахунки та припущення позивача.
Вважала, що таке ігнорування судом процесуального обов`язку щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи призвело до ухвалення незаконного рішення, і зазначене свідчить про недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.
Повідомляла про орієнтовний розрахунок суми судових витрат в розмірі 15000 грн.
Від позивача Державної іпотечної установи надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Наводив фактичні обставини справи, вказував, що в листопаді 2023 року постановами Оболонського ВДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) замінено стягувача з ПАТ «КБ «Надра» на його правонаступника Державну іпотечну установу відносно ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 у виконавчих провадженнях ВП № НОМЕР_6, ВП № НОМЕР_7, ВП № НОМЕР_8.
Звертав увагу, що апеляційну скаргу подано лише одним із відповідачів, а інші відповідачі правом на оскарження рішення не скористались.
Стверджував, що предметом цього позову є стягнення компенсаційних платежів не за кредитним договором, а за невиконання судового рішення, і саме стягнута судом сума заборгованості стала грошовим зобов`язанням, яке підлягало виконанню і яке відповідачі не виконали.
Вказував, що судовим рішенням від 09 серпня 2010 року встановлено єдине консолідоване грошове зобов`язання у визначеному розмірі. Після набрання рішенням законної сили це зобов`язання набуває самостійної правової природи судового обов`язку, що підлягає виконанню. Нарахування за ст. 625 ЦК України здійснюється не на відсотки, а на прострочену суму грошового зобов`язання, встановленого судовим рішенням. Стаття 550 ЦК України, на яку посилається відповідач, регулює заборону нарахування процентів на неустойку в контексті забезпечення зобов`язання за договором, застосування цієї норми до ситуації невиконання судового рішення є неправомірним розширеним тлумаченням.
Щодо аргументів відповідача про недоведеність обставин справи, зазначав, що ним було надано відповідні докази, які досліджені судом, а факт наявності та розмір заборгованості відповідача підтверджений рішенням 2010 року та не потребував повторного доказування. Розрахунок заборгованості за ст. 625 ЦК України, наданий позивачем, не був спростований відповідачами в ході розгляду справи, жодного контррозрахунку надано не було.
Щодо «знеособленості» судового рішення, вказував, що рішення у справі № 2-5647/10 є судовим актом, що є в загальному доступі через систему ЄДРСР та наявний в матеріалах справи, а встановлені у ньому обставини є загальновідомими для учасників справи.
Наводив доводи щодо аргументу про неналежне повідомлення відповідача, вказуючи, що апелянт не могла не знати про наявність судового провадження проти неї з огляду на те, що вона є відповідачем у справі, яка безпосередньо стосується її майнових прав.
Щодо правомірності солідарного стягнення, вказував, що солідарний характер зобов`язання відповідачів встановлений рішенням суду від 09 серпня 2010 року.
В судове засідання учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце повідомлені шляхом направлення судових повісток-повідомлень: представник позивача ОСОБА_7 - під розписку, відповідачі - на поштові адреси, представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 - до електронного кабінету.
Судові повістки-повідомлення, направлені відповідачам, повернуті до суду з відміткою Укрпошти про відсутність адресатів за вказаною адресою, а тому відповідно до ч. 8 ст. 128 ЦПК України вони вважаються такими, що отримали судову повістку-повідомлення.
Представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 та представник позивача ОСОБА_8 , яким було забезпечено участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, на зв`язок не вийшли, відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, передумовою якого є не відсутність учасників справи, а неможливість вирішення спору в судовому засіданні (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25 червня 2024 року в справі № 359/6678/19, провадження № 61-17877св23).
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності учасників справи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, та у відсутності учасників справи, які не вийшли на відеозв`язок.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Разом із тим рішення суду першої інстанції даним вимогам закону не відповідає.
Так, повідомлення сторін про час і місце розгляду справи проводиться відповідно до вимог ст. 128 - 130 ЦПК України.
Частинами 1 - 4 ст. 128 ЦПК України передбачено, що суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка не є обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.
Згідно із ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Згідно ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання.
Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
У п. 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Поштова кореспонденція, яка направлялась судом відповідачам, зокрема ОСОБА_1 , була повернута до суду першої інстанції з відміткою про закінчення терміну зберігання, що свідчить про фактичне неповідомлення останньої про дату, час та місце розгляду справи (а. с. 69 т. 2).
У постановах Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 947/15524/20, від 11 березня 2020 року в справі № 761/8849/19, від 22 вересня 2021 року в справі № 465/205/17, від 28 жовтня 2021 року в справі № 465/6555/16-ц зазначено, що повернення повістки про виклик до суду з відміткою про причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не є доказом належного інформування учасника справи про час і місце розгляду справи.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції на зазначені вимоги закону уваги не звернув, розглянувши справу за відсутності відповідача ОСОБА_1 та за відсутності доказів належного повідомлення її про дату, час та місце розгляду справи, про що ним вказується в апеляційній скарзі.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Оскільки судом першої інстанції не було виконано процесуальний обов`язок щодо здійснення такого повідомлення, і оскільки ОСОБА_1 обґрунтовує свою апеляційну скаргу в тому числі розглядом судом справи за її відсутності без повідомлення належним чином, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2025 року підлягає скасуванню відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України з прийняттям нової постанови.
Розглядаючи позов Державної іпотечної установи про стягнення коштів, апеляційний суд враховує таке.
Судом встановлено, що заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09 серпня 2010 року у справі № 2-5647/10 за позовом ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 про стягнення заборгованості позов задоволено, стягнуто з відповідачів солідарно на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за договором кредиту № 157/П/43/2006-840 від 17 листопада 2006 року, укладеним із ОСОБА_3 , в розмірі 243 816,46 доларів США, що еквівалентно 1 952 189,63 грн. за офіційним курсом НБУ на день подачі позовної заяви до суду та судові витрати в сумі 1820 грн. (а. с. 46 - 48 т. 1).
21 травня 2020 року ПАТ «КБ «Надра» та Державна іпотечна установа уклали договір відступлення прав вимоги, згідно п. 1 якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, банк відступає новому кредитору/іпотекодержателю/заставодержателю належні банку, а новий кредитор/іпотекодержатель/заставодержатель набуває права вимоги банку до заставодавців/іпотекодавців та/або майнових поручителів, зазначених у додатку № 1 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників, за договорами поруки та/або договорами іпотеки та/або договорами застави, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у додатку № 1 до цього договору.
Згідно п. 2 договору, новий кредитор/іпотекодержатель/заставодержатель в день настання відкладальної умови, визначеної в п. 14.1 цього договору, набуває усі права кредитора за основними договорами. Права кредитора/іпотекодержателя/заставодержателя за основними договорами переходять до нового кредитора/іпотекодержателя/заставодержателя у повному обсязі та на умовах, які існують на момент набуття права вимоги, за виключенням права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків боржників, що надане банку відповідно до умов основних договорів. В день настання відкладальної умови банк надає новому кредитору/іпотекодержателю/заставодержателю довідку про поточний розмір заборгованості за основними договорами. Укладені між сторонами правочини, в тому числі: мирова угода, даний договір та довідка банку про поточний розмір заборгованості за основними договорами є підставою для відображення руху активів - прав вимоги за основними договорами в обліку (на балансі) сторін.
Згідно п. 14.1 договору, відкладальною умовою, за якою сторони пов`язують набрання чинності цим договором та перехід прав вимоги за основними договорами від банку до нового кредитора/іпотекодержателя/заставодержателя, є набрання законної сили ухвалою Господарського суду м. Києва в справі № 910/19158/16 про затвердження мирової угоди. Моментом настання відкладальної умови вважається день набрання законної сили ухвалою Господарського суду м. Києва в справі № 910/19158/16 про затвердження мирової угоди.
Договір посвідчено Заєць І.О., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за № 1436 (а. с. 12 - 14 т. 1).
Ухвала Господарського суду м. Києва в справі № 910/19158/16 про затвердження мирової угоди набрала законної сили 02 червня 2020 року (а. с. 19 - 28 т. 1).
За умовами договору відступлення прав вимоги від 21 травня 2020 року та ухвали Господарського суду м. Києва в справі № 910/19158/16 про затвердження мирової угоди, укладеної Державною іпотечною установою із ПАТ «КБ «Надра», до Державної іпотечної установи перейшло право вимоги за кредитним договором № 157/П/43/2006-840 від 17 листопада 2006 року та договорами, укладеними в забезпечення виконання зобов`язань позичальника (а. с. 16, 22 т. 1).
05 червня 2020 року Державною іпотечною установою рекомендованим поштовим відправленням направлено повідомлення про відступлення прав вимоги на адресу ОСОБА_3 (а. с. 29 - 31 т. 1).
Листом від 25 червня 2020 року ПАТ «КБ «Надра» направило Державній іпотечній установі довідки за основними договорами та довідки про поточний розмір заборгованості за основними договорами (а. с. 55 т. 1).
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2022 року у справі № 761/12270/13-ц задоволено заяву Державної іпотечної установи, заінтересовані особи ПАТ «КБ «Надра», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 про заміну стягувача у виконавчому провадженні з примусового виконання рішення Апеляційного суду м. Києва від 26 січня 2011 року у справі № 2-5647/10 за позовом ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 про стягнення заборгованості (а. с. 49 - 50 т. 1).
Зі змісту вищенаведеної ухвали вбачається, що рішенням Апеляційного суду м. Києва від 26 січня 2011 року заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 серпня 2010 року змінено в частині стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 солідарно на користь акціонерного товариства комерційний банк «Надра» заборгованості по кредиту, зменшивши суму стягнення, в іншій частині рішення суду залишено без змін.
З Єдиного державного реєстру судових рішень апеляційним судом встановлено, що Апеляційним судом м. Києва за результатами перегляду справи № 2-5647/10 постановлено рішення від 26 січня 2011 року, яким апеляційну скаргу задоволено частково, заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 серпня 2010 року змінено в частині еквівалента суми заборгованості, змінено суму, що еквівалентна 1 952 189,63 грн., до 1 923 711,87 грн. за офіційним курсом НБУ на день ухвалення рішення, а в іншій частині рішення суду залишено без змін.
ПАТ «КБ «Надра» надало розрахунок заборгованості ОСОБА_3 станом на 02 червня 2020 року за договором № 157/П/43/2006-840 від 17 листопада 2006 року, у якому відображено дати і суми погашення за період з 12 грудня 2006 року по 20 вересня 2012 року, заборгованість станом на дату видачі довідки складає 468 316,17 доларів США, що еквівалентно 12 559 349,88 грн., з яких заборгованість за кредитом, в тому числі прострочена 191 590,04 доларів США (5 138 080,85 грн.), заборгованість по сплаті відсотків, в тому числі прострочена 188 784,58 доларів США (5 062 843,75 грн.), заборгованість по сплаті комісії, в тому числі прострочена 87 941,55 доларів США (2 358 425,28 грн.) (а. с. 56 - 60 т. 1).
Також Державною іпотечною установою 21 червня 2023 року складено розрахунок заборгованості за порушення грошового зобов`язання ОСОБА_3 , встановленого згідно рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 серпня 2010 року у справі № 2-5647/10, відповідно до вимог ст. 625 ЦК України за період з 01 червня 2020 року по 23 лютого 2022 року, яка складає 407 284,61 грн., а саме 96 238,06 грн. - компенсаційні платежі (3 %), розраховані згідно вимог ст. 625 ЦК України за безпідставне користування кредитними коштами, 311 046,55 грн. - інфляційні втрати за період з 01 червня 2020 року по 23 лютого 2022 року (а. с. 61 т. 1).
Згідно детального розрахунку заборгованості ОСОБА_3 відповідно до вимог ст. 625 ЦК України, складеного позивачем Державною іпотечною установою, базою нарахування штрафних санкцій, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, є сума заборгованості у гривневому еквіваленті, стягнута рішенням Апеляційного суду м. Києва від 26 січня 2011 року у справі № 2-5647/10, у розмірі 1 923 711,78 грн., зменшена на суму виплат, здійснених у період з 20 серпня 2010 року по 20 вересня 2012 року, в загальному розмірі 72 244,25 грн., а саме 1 851 467,53 грн. Періодом нарахування 3 % річних визначено з 01 червня 2020 року по 23 лютого 2022 року, період нарахування інфляційних втрат - з червня 2020 року по лютий 2022 року. Розмір 3 % річних нараховано в сумі 96238,06 грн., розмір інфляційних втрат - в сумі 311 046,55 грн. (а. с. 62 т. 1).
Згідно додаткових пояснень Державної іпотечної установи від 13 травня 2025 року, 13 листопада 2023 року постановою Шевченківського ВДВС у ВП № НОМЕР_6 замінено стягувача з ПАТ «КБ «Надра» на правонаступника Державну іпотечну установу відносно ОСОБА_4 ; 28 листопада 2023 року постановою Шевченківського ВДВС у ВП № НОМЕР_7 замінено стягувача з ПАТ «КБ «Надра» на правонаступника Державну іпотечну установу відносно ОСОБА_3 ; 29 листопада 2023 року постановою Шевченківського ВДВС у ВП № НОМЕР_7 замінено стягувача з ПАТ «КБ «Надра» на правонаступника Державну іпотечну установу відносно ОСОБА_5 ; на рахунки Державної іпотечної установи кошти з моменту направлення позову до суду та відкриття провадження у даній справі не надходили (а. с. 2 т. 2).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.
Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.
Відповідно до пункту 8.35 постанови від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).
У пункті 8.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.
При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду у пункті 54 постанови від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та пункті 6.19. постанови від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19).
З набранням чинності рішення суду про стягнення заборгованості у боржника виникає зобов`язання сплатити точно визначений розмір шкоди, однак саме зобов`язання виникло між сторонами на підставі кредитного договору.
Отже, між сторонами виникли грошові зобов`язання не на підставі рішення суду. Це зобов`язання випливає з кредитного договору, в якому рішенням суду визначено конкретний розмір заборгованості та констатовано про наявність зобов`язання між сторонами.
Такий висновок узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16.
У постанові від 23 квітня 2025 року у справі № 161/13011/23 Верховний Суд зазначив, що «суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, для розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат взяв основну заборгованість лише за тілом кредиту та не врахував, що в цій справі договірні правовідносини сторін трансформувалися у зобов`язальні, пов`язані із стягненням грошових коштів на підставі рішення суду, невиконання якого зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України на всю суму боргу, яка стягнена судовим рішенням».
Враховуючи наведене, апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що позивачем було грубо порушено методологію нарахування компенсаційних сум, передбачених ст. 625 ЦК України, оскільки здійснено нарахування на загальну суму заборгованості замість основного боргу, яка вже включає в себе не лише основний борг, а й нараховані відсотки, комісії та неустойку.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідачі мають перед позивачем грошове зобов`язання, яке виникло з кредитного договору № 157/П/43/2006-840 від 17 листопада 2006 року, що підтверджується рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09 серпня 2010 року у справі № 2-5647/10 про солідарне стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором у розмірі 243 816,46 доларів США, що еквівалентно 1 952 189,63 грн. за офіційним курсом НБУ на день подачі позовної заяви до суду, та рішенням Апеляційного суду м. Києва від 26 січня 2011 року, яким заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 серпня 2010 року змінено в частині еквівалента суми заборгованості, змінено суму, що еквівалентна 1 952 189,63 грн., до 1 923 711,87 грн. за офіційним курсом НБУ на день ухвалення рішення.
Отже, судовими рішеннями у справі № 2-5647/10 підтверджено наявність грошового зобов`язання позичальника перед банком у розмірі 243 816,46 доларів США, що еквівалентно 1 923 711,87 грн., та його порушення, яке виникло на підставі кредитного договору, і зазначені обставини повторному доказуванню в силу положень ч. 4 ст. 82 ЦПК України не підлягають.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за весь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16 (провадження № 14-254цс19).
Даних про добровільне або примусове виконання цього судового рішення в повному обсязі та завершення виконавчого провадження матеріали справи не містять.
При цьому позивач Державна іпотечна установа підтвердив наявність у нього права на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу, надавши копію ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2022 року у справі № 761/12270/13-ц про заміну стягувача у виконавчому провадженні.
Згідно даних Автоматизованої системи виконавчого провадження, ВП № НОМЕР_7, в якому стягувачем є Державна іпотечна установа, а боржником - позичальник за кредитним договором ОСОБА_3 , відкрите 01 березня 2013 року і на даний час перебуває у стадії примусового виконання, що підтверджує доводи позивача про наявність невиконаного грошового зобов`язання.
Апеляційний суд не може погодитися з доводами апеляційної скарги, що оскільки матеріали справи не містять доказів, таких як: довідка державної виконавчої служби про стан виконання заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 серпня 2010 року у справі № 2-5647/10 станом на дату звернення до суду, фінансовий розрахунок залишку саме основного боргу (тіла кредиту), первинні платіжні документи або меморіальні ордери, які б підтверджували точний розмір заборгованості, яка перейшла до Державної іпотечної установи за договором відступлення права вимоги від 21 травня 2020 року, належним чином завірена (не знеособлена) копія судового рішення від 09 серпня 2010 року, яка б дозволяла ідентифікувати структуру стягнутої суми для відокремлення основного зобов`язання від додаткових нарахувань, акти звірки взаєморозрахунків між первісним кредитором та боржниками, що підтверджували б відсутність часткових погашень заборгованості до моменту відступлення права вимоги, відсутність зазначених документів унеможливлює перевірку правильності здійсненого позивачем розрахунку та свідчить про порушення судом першої інстанції вимог щодо повного та всебічного дослідження доказів, враховуючи наступне.
Так, ПАТ «КБ «Надра» надало розрахунок заборгованості ОСОБА_3 станом на 02 червня 2020 року за договором № 157/П/43/2006-840 від 17 листопада 2006 року, у якому зокрема відображено дати і суми погашення за кредитним договором за період з 12 грудня 2006 року по 20 вересня 2012 року (а. с. 56 - 60 т. 1).
На підставі розрахунку заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором, складеного первісним кредитором ПАТ «КБ «Надра», позивач Державна іпотечна установа склала власний розрахунок заборгованості ОСОБА_3 відповідно до вимог ст. 625 ЦК України, у якому базою нарахування штрафних санкцій, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, є сума заборгованості у гривневому еквіваленті, стягнута рішенням Апеляційного суду м. Києва від 26 січня 2011 року у справі № 2-5647/10, у розмірі 1 923 711,78 грн., зменшена на суму виплат, здійснених на погашення заборгованості у період з 20 серпня 2010 року по 20 вересня 2012 року, в загальному розмірі 72 244,25 грн., а саме 1 851 467,53 грн.
Періодом нарахування 3 % річних позивач визначив з 01 червня 2020 року (з часу набуття ним права вимоги до відповідачів) по 23 лютого 2022 року, розмір 3 % річних нараховано в сумі 96238,06 грн. (а. с. 62 т. 1).
Отже, розпорядившись своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, позивач Державна іпотечна установа здійснила нарахування 3 % річних у гривнях.
Правильність зазначеного розрахунку заборгованості відповідачем ОСОБА_1 не спростовано, власного контррозрахунку не надано, а доводи апеляційної скарги в цій частині зводяться до заперечення будь-якої заборгованості взагалі, що не узгоджується зі стандартами доказування.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що у розумінні наведених положень закону позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення з відповідачів у судовому порядку трьох процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання, підтвердженого рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09 серпня 2010 року у справі № 2-5647/10, та рішенням Апеляційного суду м. Києва від 26 січня 2011 року, а тому заявлені ним вимоги про солідарне стягнення з відповідачів 3 % річних в розмірі 96238,06 грн. за період з 01 червня 2020 року по 23 лютого 2022 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Разом із тим, апеляційний суд не знаходить підстав для стягнення з відповідачів на користь позивача заявлених ним до стягнення інфляційних втрат у розмірі 311 046,55 грн., враховуючи наступне.
Відповідно до статті 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.
Згідно з частинами першою та другою статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Тлумачення частини другої статті 524 та частини другої статті 533 ЦК України дозволяє зробити висновок, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Таким чином, ЦК України надає сторонам договору можливість встановити «валютне застереження» у вигляді грошового еквівалента в іноземній валюті при укладенні договору. При цьому грошовий еквівалент в іноземній валюті буде виступати складовим елементом ціни в договорі.
За загальним правилом, при наявності «валютного застереження», тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Інші правила визначення суми платежу можуть встановлюватися, зважаючи на положення частини другої статті 533 ЦК України, тільки договором, законом чи іншими нормативно-правовими актами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19) вказано, що оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає.
У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.
У постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 361/4822/18 (провадження № 61-12756св19) зазначено, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні вимог кредитора про стягнення з позичальника інфляційних втрат, дійшов правильного висновку, що предметом укладеного між сторонами кредитного договору є грошові кошти в гривні з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, тому передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.
У справі, що переглядається, грошове зобов`язання, підтверджене рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09 серпня 2010 року у справі № 2-5647/10 та рішенням Апеляційного суду м. Києва від 26 січня 2011 року, було виражене в іноземній валюті (доларах США) із застосуванням прив`язки до еквіваленту суми боргу в українській гривні, тому втрати позивача в цій справі від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, і з урахуванням вищенаведених правових висновків Верховного Суду, індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає.
Посилання Державної іпотечної установи в позові на правові висновки, викладені у постанові від 08 грудня 2022 року у справі № 921/542/20 про те, що «кредитор, який, користуючись наданим йому процесуальним правом, визначив заборгованість за валютним кредитом у пред`явленому ним позові у національній валюті - гривні, що була задоволена судом та стягнута з боржника у цій валюті, має право за частиною другою статті 625 ЦК України на нарахування 3 % річних та індексу інфляції на таку заборгованість боржника за весь час прострочення виконання ним грошового зобов`язання», - є нерелевантними до спірних правовідносин, з огляду на те, що у справі № 921/542/20 була стягнута з боржника саме в гривнях, без застосування прив`язки до іноземної валюти чи еквіваленту суми боргу в іноземній валюті, на відміну від справи, що переглядається, в якій заборгованість за кредитним договором визначена у доларах США з вираженням в еквіваленті в українській гривні.
З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене із порушенням норм процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову, стягнувши на користь Державної іпотечної установи солідарно з відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 3 % річних в розмірі 96238,06 грн. за період з 01 червня 2020 року по 23 лютого 2022 року.
В решті позов задоволенню не підлягає з наведених вище підстав.
Під час звернення до суду з даним позовом позивачем Державною іпотечною установою сплачено судовий збір в розмірі 6109,27 грн., а відповідачем ОСОБА_1 сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 7331,12 грн.
За наслідками апеляційного перегляду позов задоволено на 24 % (96238,06 грн. з заявлених до стягнення 407 284,61 грн.).
З урахуванням встановленого ст. 141 ЦПК України принципу пропорційності понесені позивачем судові витрати підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме сплачений судовий збір у розмірі 1466,22 грн., тобто по 293,24 грн. з кожного відповідача.
За наслідками апеляційного перегляду апеляційну скаргу задоволено відповідно на 76 %, а тому сплачений відповідачем під час подання апеляційної скарги судовий збір у розмірі 5571,65 грн. пропорційно до задоволених вимог підлягає стягненню з позивача на користь відповідача.
Шляхом взаємозарахування з позивача на користь відповідача ОСОБА_1 остаточно підлягає стягненню відшкодування судового збору в розмірі 5278,41 грн. (5571,65 грн. - 293,24 грн.).
Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2025 року скасувати та прийняти нову постанову.
Позов Державної іпотечної установи до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 про стягнення коштів задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_5 ( АДРЕСА_3 РНОКПП НОМЕР_3 ), ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 РНОКПП НОМЕР_4 ), ОСОБА_6 ( АДРЕСА_4 РНОКПП НОМЕР_5 ) солідарно на користь Державної іпотечної установи (м. Київ бул. Л.Українки 34 код ЄДРПОУ 33304730) 3 % річних в розмірі 96238,06 грн. за період з 01 червня 2020 року по 23 лютого 2022 року.
Стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 з кожного на користь Державної іпотечної установи судовий збір у розмірі 293,24 грн.
В решті позову Державної іпотечної установи відмовити.
Стягнути з Державної іпотечної установи на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 5278,41 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.