ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2026 р. Справа № 440/6630/26
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Чалого І.С. , Семененко М.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.07.2026, головуючий суддя І інстанції: С.О. Удовіченко, повний текст складено 20.07.26 по справі № 440/6630/26
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області треті особи Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ:
Позивач, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - ГУ ПФУ в Харківській області, пенсійний орган),в якій просить:
визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 06.04.2026 № 916030158291, рішення Комісії з розгляду скарг Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 27588/Ф-2000-26 та № 28161/Ф-2000-26 від 20.05.2026 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії у зв`язку з втратою годувальника;
зобов`язати ГУ ПФУ в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до статті 37 Закону України № 3723-XII від 16.12.1993 «Про державну службу» (далі - Закон України № 3723-XII) у розмірі 70% заробітної плати померлого годувальника - ОСОБА_2 , нарахованої відповідно до довідок Господарського суду Полтавської області від 16.03.2026 № 08- 13/237/2026 та від 16.03.2026 № 08-13/238/2026, з дня звернення із заявою - 28.03.2026 та у зв`язку з цим здійснювати виплату пенсії ОСОБА_1 у повному обсязі з видатків бюджету Пенсійного фонду України на виплату пенсій, призначених відповідно до Закону України № 3723-XII, у загальному порядку, встановленому цим Законом, а не з видатків на погашення заборгованості з виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) на виконання ретроспективних судових рішень та видатків на виплату пенсій у солідарній системі, перерахованих на виконання рішень суду.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що орган ГУ ПФУ в Харківській області безпідставно відмовив у призначенні пенсії по втраті годувальника.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 22.06.2026 (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) задоволено частково позов ОСОБА_1 .
Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 06.04.2026 № 916030158291, рішення Комісії з розгляду скарг ГУ ПФУ в Харківській області № 27588/Ф-2000-26 та № 28161/Ф-2000-26 від 20.05.2026 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії у зв`язку з втратою годувальника.
Зобов`язано ГУ ПФУ в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.03.2026 щодо переведення на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до статті 37 Закону України № 3723-XII у розмірі 70% пенсії за віком померлого годувальника - ОСОБА_2 , нарахованої відповідно до довідок Господарського суду Полтавської області від 16.03.2026 № 08- 13/237/2026 та від 16.03.2026 № 08-13/238/2026.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Харківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 064.96 грн.
Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.06.2026 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що у даному випадку немає жодних підстав для визнати протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 06.04.2026 № 916030158291, рішення Комісії з розгляду скарг ГУ ПФУ в Харківській області № 27588/Ф-2000-26 та № 28161/Ф-2000-26 від 20.05.2026 про відмову у призначенні ОСОБА_1 у зв`язку з втратою годувальника, оскільки положенням Закону України «Про судоустрій і статус судців» та Закону України «Про державну службу» не передбачено право на отримання пенсії у зв`язку із втратою годувальника.
Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).
Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу № НОМЕР_1 .
ОСОБА_2 мав статус судді у відставці та отримував щомісячне довічне грошове утримання, призначене відповідно до Закону України від 07.07.2010 № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі по тексту - Закон № 2453-VI).
16.03.2026 Господарським судом Полтавської області на ім`я ОСОБА_2 видано довідки № 08- 13/237/2026 та № 08-13/238/2026.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 , виданим Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Полтаві східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Полтавській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон України № 1058-ІV) з 09.01.1997.
28.03.2026 ОСОБА_1 звернулась до пенсійного органу із заявою про перехід із пенсії по інвалідності на пенсію у зв`язку з втратою годувальника на підставі норм ст.37 Закону України № 3723-XII.
За принципом екстериторіальності заяву позивача розглянуто ГУ ПФУ в Харківській області та 06.04.2026 прийнято рішення № 916030158291, яким відмовлено в призначенні пенсії по втрати годувальника.
В рішенні зазначено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку, як отримувач пенсії по інвалідності (в розмірі пенсії за віком), в ГУ ПФУ в Полтавській області з 09.01.1997. Відповідно до частини 1 статті 10 Закону особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Положенням Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та Закону України «Про державну службу» не передбачено право на отримання пенсії у зв`язку із втратою годувальника, а визначено можливість призначення пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Померлий годувальник ОСОБА_2 отримував довічне грошове утримання суддям відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Враховуючи вищезазначене, підстави для переведення ОСОБА_1 з пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника згідно із заявою від 28.03.2026 № 1356 відсутні.
За результатами адміністративного оскарження рішення № 916030158291, рішеннями № 27588/Ф-2000-26 та № 28161/Ф-2000-26 від 20.05.2026 ГУ ПФУ в Харківській області скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Позивач вважаючи протиправною відмову у переведенні з одного виду пенсії на інший, звернувся до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ОСОБА_2 перебував на обліку в органах ПФУ як отримувач довічного грошового утримання на підставі Закону України №1402-VІІІ від 02.06.2016 «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон України №1402-VІІІ), то його дружина, має право на переведення на пенсію у зв`язку з втратою годувальника на підставі ст. 37 Закону України № 3723-XII, та відповідно до статті 37 Закону України №1058-ІV у розмірі 70 відсотків пенсії за віком померлого годувальника. З метою повного та належного захисту прав позивача, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язати ГУ ПФУ в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.03.2026 щодо переведення на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до статті 37 Закону України № 3723-XII від 16.12.1993 у розмірі 70% пенсії за віком померлого годувальника - ОСОБА_2 , нарахованої відповідно до довідок Господарського суду Полтавської області від 16.03.2026 № 08-13/237/2026 та від 16.03.2026 № 08-13/238/2026.
Погоджуючись з висновками суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до ст. 1 Закону України № 1058-IV, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.
За приписами ч. 1 ст. 1 Закону України № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.
Згідно ст. 10 Закону України № 1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 мав статус судді у відставці та отримував щомісячне довічне грошове утримання, призначене відповідно до Закону України № 2453-VІ.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Полтавській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно Закону України № 1058-ІV.
Частиною 1 ст. 37 Закону України № 1058-IV визначено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім`ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім`ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.
Питання призначенням пенсії у зв`язку з втратою годувальника врегульовано лише нормами Закону України № 1058-ІV, а розмір такої пенсії обчислюється виходячи з розміру пенсії за віком померлого годувальника.
Довічне грошове утримання судді не є видом пенсії у розумінні норм діючого національного законодавства, а призначення такої виплати передбачено нормами спеціального законодавства, яким, в контексті спірних правовідносин, є Закон України № 1402-VIII при цьому, вказаним актом чітко визначено коло суб`єктів, які мають право на таке утримання, а саме - судді.
В той же час, питання пенсійного забезпечення членів сім`ї суддів, в тому числі, у випадку втрати годувальника, не врегульовано вказаним Законом.
У рішенні від 08.06.2016 у справі № 4-рп/2016 Конституційний Суд України наголошував, що конституційний статус суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці передбачає їх належне матеріальне забезпечення, яке повинне гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя. А щомісячне довічне грошове утримання є особливою формою матеріального забезпечення судді, полягає у гарантованій державою щомісячній грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання судді після звільнення від виконання обов`язків (відставки), а також життєвого рівня, гідного його статусу.
Відтак, виплата довічного грошового утримання нерозривно пов`язана з конституційно визначеним статусом професійного судді, а тому не є видом пенсії у розумінні законодавства, а відтак її розмір не може бути базовою величиною при розрахунку розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника, у випадку призначенні такої пенсійної виплати непрацездатним членам сім`ї судді.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією викладеною у постановах Верховного Суду від 09.11.2018 у справі № 236/3193/16-а, від 11.07.2019 у справі № 667/1568/16, від 15.01.2020 у справі № 592/7939/16-а, від 09.10.2020 у справі № 592/4761/17.
За приписами ч. 10 ст. 37 Закону України № 3723-ХІІ у разі смерті особи у період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям - незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого годувальника), призначається пенсія у зв`язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім`ї у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а на двох і більше членів сім`ї - 90 відсотків. До непрацездатних членів сім`ї належать особи, зазначені у статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника на умовах, передбачених частиною десятою цієї статті, мають також непрацездатні члени сім`ї померлої особи, яка отримувала або мала право на пенсію за цим Законом.
Так, Закон України № 3723-XII втратив чинність на підставі Закону України в «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон України № 889-VIII) за винятком статті 37 Закону України № 3723-XII, яка повинна застосовуватися до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу 11 Закону України № 889 -VIII.
Згідно з пунктами 10 і 12, 13 розділу 11 Закону України № 889-VIII державні службовці які на момент набрання законної сили цим законом мають стаж роботи на державній службі 10 або 20 років на посадах віднесених до відповідних категорій державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України № 3723-XII.
Особами, які на день набрання чинності цим Законом, перебувають у відставці, відповідно до вимог ст. 31 Закону України № 3723-XII зберігаються гарантії, передбачені цією статтею.
Також варто зауважити, що пунктом 6 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 № 229 (далі - Порядок № 229) передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону.
Пунктом 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 889-VIII регламентовано, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Отже, стаж державної служби за періоди роботи (служби, навчання) до набрання чинності Законом України № 889-VIII обчислюється відповідно до законодавства, яке діяло до 01.05.2016 та на тих умовах і в порядку, що були ним передбачені.
Стаж державної служби до набрання чинності Законом обчислювався відповідно до Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 № 283 (далі - Порядок № 283), додатку до нього та інших нормативно-правових актів.
За приписами частини 2 Порядку № 283, до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзвязку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.
Отже, стаж ОСОБА_2 , який працював на посаді судді, зокрема Господарського суду Полтавської області, прирівняний до стажу державної служби.
Частина 1, 13, 14 ст. 37 Закону України № 3723-XII встановлює, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.
У разі смерті особи у період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям - незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого годувальника), призначається пенсія у зв`язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім`ї у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а на двох і більше членів сім`ї - 90 відсотків. До непрацездатних членів сім`ї належать особи, зазначені у ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, за наявності умов, передбачених Законом України «Про державну службу», стажу державної служби у особи, на утриманні якого перебувала позивач, остання має право на таку пенсію.
Верховний Суд у постановах від 09.11.2018 у справі № 236/3193/16-а та від 31.05.2021 у справі № 569/10026/16-а, від 21.12.2021 у справі № 440/7341/20 вказав, що дотримання принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права полягає у тому, що, приймаючи нові умови пенсійного забезпечення згідно Закону України № 889-VIII, Верховна Рада України закріпила право певних осіб на конкретні умови призначення пенсії, зокрема, пенсії державного службовця шляхом відсилання до норм Закону, який, серед іншого, передбачає такий вид пенсійного забезпечення, як призначення пенсії по втраті годувальника. За таких умов, розповсюдивши право на особу, законодавець шляхом прийняття закону поширив і право членів сім`ї цієї особи при призначенні пенсії на випадок втрати годувальника у разі її смерті, тобто позивача, відповідно до статті 37 Закону України № 3723-XII.
Можливість застосування такого підходу підтверджена правовими висновками Верховного Суду у справах щодо членів сім`ї померлого судді, які бажають отримувати пенсію за втратою годувальника, зокрема: від 25.05.2022 у справі № 409/2218/17, від 01.06.2022 № 420/9478/21.
Крім того, як правильно зазначив суд першої інстанції, право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника особам, які були на його утриманні до отримання права на вихід на відповідну пенсію годувальником, законодавець пов`язує з наявністю у померлого стажу державної служби не менше 10 років та факту непрацездатності утриманця.
Отже, незалежно від того, отримувала особа пенсію за віком чи ні, усі пенсії, в тому числі і пенсія у зв`язку з втратою годувальника, обчислюються з однакової базової величини - пенсії за віком.
З огляду на це, та обставина, що суддя у відставці ОСОБА_2 пенсії за віком не отримував (а отримував щомісячне грошове утримання судді у відставці), не є перешкодою для застосування пенсії за віком як базової величини для обчислення розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника.
Тобто, базовою величиною для визначення розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника на підставі правових норм Закону України № 1058-IV є саме розмір пенсії за віком померлого годувальника, яку, ОСОБА_2 не отримував, а отримував довічне грошове утримання, однак Верховний Суд в схожих правовідносинах в постанові від 16.05.2024 в справі № 480/9570/21 зробив висновок, що неотримання суддею у відставці пенсії за віком (а отримував щомісячне грошове утримання судді у відставці) не є перешкодою для застосування пенсії за віком як базової величини для обчислення розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки ОСОБА_2 перебував на обліку в органах ПФУ як отримувач довічного грошового утримання на підставі Закону України № 1402-VІІІ, то його дружина, має право на переведення на пенсію у зв`язку з втратою годувальника на підставі ст. 37 Закону України № 3723-XII, та відповідно до статті 37 Закону України № 1058-ІV у розмірі 70 відсотків пенсії за віком померлого годувальника.
Також суд зауважує, що Верховний Суд у постановах від 21.12.2021 у справі № 440/7341/20, від 16.05.2024 у справі № 480/9570/21 сформував правовий висновок, що Закон України № 1058-ІV не містить норми, яка б дозволяла замість пенсії за віком померлого годувальника застосовувати щомісячне довічне грошове утримання судді. Однак цей Закон і не визначає, за яким законом повинна розраховуватися пенсія за віком померлого годувальника, якщо він мав право на таку пенсію за Законом України № 3723-XII і за Законом України № 1058-ІV.
Частину першу статті 37 Закону України № 1058-ІV слід застосовувати з урахуванням того, що розмір пенсії у зв`язку із втратою годувальника - судді у відставці, що отримував щомісячне довічне грошове утримання і на час смерті мав право на пенсію за віком на підставі статті 37 Закону України № 3723-ХІІ, визначається на вибір заявника, що звернувся за призначенням пенсії у зв`язку із втратою годувальника у розмірі:
1) 70% від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі статті 37 Закону України № 3723-ХІІ, або
2) 50% від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі Закону України № 1058-IV.
З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 06.04.2026 № 916030158291, рішення Комісії з розгляду скарг ГУ ПФУ в Харківській області № 27588/Ф-2000-26 та № 28161/Ф-2000-26 від 20.05.2026 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії у зв`язку з втратою годувальника.
Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно зі статтею 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Згідно з Рішенням ЄСПЛ по справі «Рисовський проти України» (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 (заява № 29979/04), принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
З огляду на вказане, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ефективним способом захисту порушених прав є зобов`язання ГУ ПФУ в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.03.2026 щодо переведення на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до статті 37 Закону України № 3723-XII у розмірі 70% пенсії за віком померлого годувальника - ОСОБА_2 , нарахованої відповідно до довідок Господарського суду Полтавської області від 16.03.2026 № 08- 13/237/2026 та від 16.03.2026 № 08-13/238/2026.
Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги ГУ ПФУ в Харківській області про скасування судового рішення в частині, якою судом відмовлено в задоволені вимог адміністративного позову ОСОБА_1 , оскільки апеляційна скарга в цій частині не вмотивована та не містить доводів щодо неправомірності рішення суду першої інстанції. Позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржене.
Переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Отже, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.07.2026 по справі № 440/6630/26 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис) З.Г. Подобайло
Судді (підпис) (підпис) І.С. Чалий М.О. Семененко