Справа № 308/127/13-ц
П О С Т А Н О В А
Іменем України
14 вересня 2026 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.
суддів: Кожух О.А., Джуги С.Д.
з участю секретаря судового засідання: Тайстри І.Т.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Петрик Віталій Васильович, на заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 листопада 2013 року, ухвалене головуючим суддею Деметрадзе Т.Р., за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» як правонаступника Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості
встановив:
У грудні 2012 року ПАТ «Родовід Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30.09.2008 між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №117.1/АК-00017.08.2 відповідно до умов якого, банк надав відповідачу кредит у розмірі 15 406,03 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 7,70% на рік та щомісячної комісії в розмірі 0,3% від суми кредиту, з кінцевим терміном погашення 30.09.2015 року.
Відповідно до умов договору, відповідач зобов`язувався щомісячно до 10 числа кожного місяця здійснювати погашення кредиту у сумі 183,00 доларів США та сплачувати нараховані відсотки.
Однак, ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань по кредитному договору не виконав, внаслідок чого в нього виникла заборгованість, яка станом на 30.11.2012 становить загальну суму 55 807,13 доларів США, з яких: 12 644,41 доларів США - заборгованість за кредитом, 1 993,56 долари США - прострочені відсотки за користування кредитом, 40 672,62 доларів США - пеня, 351,73 доларів США - 3% річних, 8 782,46 грн - плата за проведення розрахунків, 306,80 грн - 3% річних, 356,94 грн - інфляційні втрати, 38 247,07 грн - пеня.
З врахуванням вищенаведеного, ПАТ «Родовід Банк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 зазначену заборгованість та судові витрати.
Заочним рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 листопада 2013 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованість за кредитним договором на загальну суму в розмірі 493 759,66 гривень.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 31 жовтня 2022 року заяву адвоката Петрик В.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду, залишено без задоволення.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Петрик В.В. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Вказує, що відповідно до пункту 1.1. Кредитного договору №117.1/АК-00017.08.2 від 30.09.2008 року Банк відкриває Позичальнику не відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 15406,03 доларів США 03 цента терміном по 30 вересня 2015 року включно. Вищезазначене підтверджується також Заявою на видачу готівки №1547_6, у якій вказано, що Апелянт отримав 15406,03 доларів США.
Однак, у позовній заяві зазначено, що позичальнику було надано кредит в сумі 17326,00 доларів США. Крім цього, згідно розрахунку заборгованості, сума кредиту в останній зазначена в еквіваленті 17326,00 доларів США. Отже, невірне зазначення суми кредиту викликає сумніви щодо правомірності розрахунків стягнення неустойки.
Також, позивач невірно зробив розрахунок заборгованості за відсотками, оскільки, періоди здійснення розрахунків не відповідають кредитному договору щодо обов`язку сплачувати проценти щомісяця до 10-го числа кожного наступного за звітним календарним місяцем, а також розрахунок здійснений без вказівки відсоткової ставки, за якою він проведений. Порушення правильності відображення періодів обрахування процентів, відсутність зазначення відсоткової ставки тягне порушення правильності нарахування штрафних санкцій.
Крім того, для стягнення 3% річних застосовується загальна позовна давність у три роки. Тобто, за розрахунком скаржника нарахована за порушення умов договору пеня могла бути обрахована лише за період з 28.12.2011 по 28.12.2012, а 3% річних могли застосовуватися лише у період з 28.12.2009 до 28.12.2012.
Одночасно слід звернути увагу, що позивачем порушений порядок нарахування штрафних санкцій та 3% річних через їх нарахування в іноземній валюті, що не передбачено законодавством. Такі нарахування стягуються виключно у гривнях.
Пеня може обчислюватися і стягуватися лише в національній валюті України - гривні, що підтверджується правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 1 квітня 2015 року у справі №3-29 гс15.
З огляду на вказане, враховуючи майновий стан апелянта, та ту обставину, що сума пені значно перевищує розмір основного боргу, а також відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов`язання, з урахуванням принципу розумності та справедливості, слід дійти висновку про можливість застосування частини 3 статті 551 ЦК України та зменшення розміру пені.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню, виходячи з наступних доводів.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Та ч. 1 ст. 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Так з приписів ст. 76, ч.ч. 1, 2 ст. 77, ст.ст. 78, 79 і 80, ч.ч. 1, 4 ст. 81 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Протягом судового розгляду апеляційним судом встановлено, що 30 вересня 2008 року між ВАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір за №117.1/АК-00017.08.2 відповідно до умов якого, банк надав відповідачу кредит у розмірі 15 406,03 доларів США терміном по 30.09.2015 р. включно, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 7,70% на рік та щомісячної комісії в розмірі 0,3% від суми кредиту. Та починаючи з місяця, наступного за звітним, щомісяця до 10-го числа (включно) кожного календарного місяця, частково погашати заборгованість за кредитом у сумі 183,00 долари США з нарахованими процентами.
Згідно заяви на видачу готівки за №1547_6 від 30.09.2008 р. стверджується, що Банком видав ОСОБА_1 кредитні кошти у сумі 15 406,03 долари США, еквівалент у гривнях 74 888,71 гривень на купівлю автомобіля.
Розрахунком заборгованості, який виконано станом на 30.11.2012 р. визначено заборгованість ОСОБА_1 перед банком на суму 55 807,13 доларів США, яка складається з 12 644,41 долари США простроченого кредиту; 1 993,56 долари США прострочених процентів; 40 672,62 долари США пені; 351,73 долар США 3% річних та на суму 47 693,27 гривні, яка складається з 8 782,46 гривні прострочена плата за обслуговування кредиту; 306,80 гривень 3% річних; 356,94 гривень інфляційних втрат; 38 247,07 гривень пені. Загальна сума заборгованості за кредитним договором на дату складання розрахунку заборгованості (еквівалент у гривні за курсом НБУ) становить 493 759,66 гривень.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Пунктами 1 та 2 частини першої статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, зміна умов зобов`язання.
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що: "у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)".
Як вбачається з підпункту 3.1.1. пункту 3.1. Кредитного договору, ОСОБА_1 зобов`язався погашати заборгованість за кредитом починаючи з місяця, наступного за звітним, щомісяця до 10-го числа (включно) кожного календарного місяця, частково погашати заборгованість за кредитом у сумі 183,00 долари США з нарахованими процентами.
Проте, ОСОБА_1 належним чином вимоги підпункту 3.1.1. пункту 3.1. Кредитного договору не виконував, що призвело до заборгованості по тілу кредиту в розмірі 12 644,41 долари США та у розмірі 1 993,56 долари США прострочених процентів.
Пунктом 3.6. Кредитного договору передбачено, що за порушення строків повернення кредиту чи сплати процентів, позичальник сплачує Банку за кожен день прострочення пеню у розмірі 1,6 процента від суми простроченої заборгованості.
ПАТ «Родовід Банк» нараховано ОСОБА_1 за період з 30.11.2011 року по 29.11.2012 року пеню у розмірі 40 672,62 долари США та 38 247,07 гривень.
За приписами статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, частина 1. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені, частина 3.
Згідно положень частини третьої статті 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
У частинах першій, другій статті 612 ЦК України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 станом на 30.11.2012 р. має прострочення виконання кредитного зобов`язання перед Банком на загальну суму 55 807,13 доларів США, яка складається з 12 644,41 долари США простроченого кредиту; 1 993,56 долари США прострочених процентів; 40 672,62 долари США пені; 351,73 долар США 3% річних та на суму 47 693,27 гривні, яка складається з 8 782,46 гривні прострочена плата за обслуговування кредиту; 306,80 гривень 3% річних; 356,94 гривень інфляційних втрат; 38 247,07 гривень пені.
Із зазначеного вбачається, що основна заборгованість по тілу кредиту та процентам за користування кредитом становить відповідно 12 644,41 долари США і 1 993,56 долари США, тоді як Банком за прострочення виконання кредитного зобов`язання нараховано позичальнику пеню у розмірі 40 672,62 долари США і 38 247,07 гривень.
У даному випадку має місце очевидна не співмірність між основним кредитним зобов`язанням та неналежним виконанням такого зобов`язання. Крім цього в матеріалах справи відсутні підтвердження наявності негативних наслідків (збитків) для кредитора, які б виправдовували нарахування величезного розміру пені.
Разом з цим, колегія суддів зауважує, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її в конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню.
При цьому Суд звернув увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд із цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Чинники, якими обґрунтовані конкретні умови щодо неустойки: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір, і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. Отже, і розмір неустойки, до якого суд її зменшує, у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), що обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини 3 статті 551 ЦК України, тобто в межах судового розсуду.
Хоч зменшення розміру пені (неустойки) за частиною 3 статті 551 ЦК України є дискреційним повноваженням суду, однак таке реалізується на основі принципів справедливості, добросовісності та розумності.
У зв`язку з викладеним колегія суддів зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими в конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального чи мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
З огляду на викладене, а також враховуючи встановлені у даній справі обставини, колегія суддів вважає за доцільне зменшити нараховану ОСОБА_1 пеню нараховану Банком за порушення строків повернення кредиту та/або сплати процентів із сум 40 672,62 долари США і 38 247,07 гривень до суми 117 001,29 гривня, що в еквіваленті у доларах США за курсом НБУ на дату розрахунку заборгованості - 30.11.2012 р., становить суму 14 637,97 доларів США.
Відтак, з ОСОБА_1 на користь Банку підлягає стягненню за порушення строків повернення кредиту та сплати процентів пеня у розмірі 117 001,29 гривня.
Згідно вимог підпункту 1.5.1. пункту 1.5. Кредитного договору, позичальником здійснюється щомісячна плата за обслуговування кредиту, яка встановлюється в розмірі 0,3000% від суми виданого кредиту.
Проте, ОСОБА_1 зазначена плата за обслуговування кредиту не здійснювалась, що призвело до утворення заборгованості на загальну суму 8 782,46 гривні. Розмір даної суми підтверджується випискою з особового рахунку.
Виходячи зі змісту пункту 5.2. Кредитного договору - Банк має право, у разі недотримання Позичальником умов цього Договору вимагати в односторонньому порядку дострокового його розірвання, повернення одержаного кредиту, сплати нарахованих за ним процентів, відшкодування збитків, заподіяних Банку внаслідок невиконання або неналежного виконання Позичальником умов цього Договору.
На виконання даного пункту Банк 12.09.2012 р. за вих. №209 надіслав ОСОБА_1 лист-вимогу в якому вимагав у строк до 11.10.2012 р. повернути суму кредиту за кредитним договором, сплатити проценти за користування кредитом та суму нарахованої пені.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Отже, пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов`язання.
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (див., зокрема пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (14-10цс18)).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 (провадження № 14-154цс18) дійшла висновків про те, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.
Отже, наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає стаття 625 цього Кодексу.
За наведеним у цій статті правил регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме за наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.
Тобто проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання згідно з частиною другою статті 625 ЦК України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
За період з 11.12.2009 року по 29.11.2012 року мали місце прострочення сплати кредити та процентів за користування кредитом, а саме, з 11.03.2010 р. по 13.11.2012 р. сума простроченого тіла кредиту становила 6 388,38 доларів США з якої - 3% річних становить 279,86 доларів США.; з 11.12.2009 р. по 13.11.2012 р. сума прострочених процентів за користування кредитом становила 2 058,57 доларів США з якої - 3% річних становить 71,87 долар США., які і підлягають стягненню на користь Банку.
Тож, виходячи з приписів статей 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Оскільки ОСОБА_1 зазначених норм закону не дотримався, тому зобов`язаний погасити виниклу в нього кредитну заборгованість за кредитним договором за №117.1/АК-00017.08.2 від 30.09.2008 року.
Тож, відсутні підстави для ствердження того факту, що у ОСОБА_1 відсутня кредитна заборгованість. А відтак, ТОВ «Вердикт Капітал» як правонаступник Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» в законний спосіб звернулось у суд з позовом про дострокове стягнення кредитної заборгованості.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини наголошував на тім, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Відтак, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Таким чином, дослідивши усі надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що заочне рішення суду першої інстанції підлягає зміні.
Відповідно до змісту ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення частково у супереч вище наведених норм матеріального права, то доводи апеляційної скарги за цієї обставини є частково прийнятними і підлягають до часткового задоволення.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України, у разі часткового задоволення позову - судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати за сплату судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1 601,13 (3 219,00 х 49,74% /відсоток задоволених вимог/) гривня, підлягають стягненню із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» як правонаступник ПАТ «Родовід Банк» у зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог.
Враховуючи наведене та керуючись приписами статей 141, 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України апеляційний суд
у х в а л и в:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Петрик Віталій Васильович, задовольнити частково.
Заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 листопада 2013 року змінити, виклавши резолютивну частину судового рішення в редакції даної постанови суду.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», код ЄДРПОУ: 36799749, юридична адреса: 04053, м. Київ, вул. Кудрявський Узвіз, буд. 5 «Б» суму заборгованості за кредитним договором №117/АК-00017.08.2 від 30.09.2008 у розмірі: 12 644,41 долари США кредиту; 1 993,56 долари США прострочені відсотки; 117 001,29 гривень пені; 279,86 доларів США 3% річних; 8 782,46 гривні за обслуговування кредиту згідно п.1.5.1. кредитного договору; 71,87 доларів 3% річних.
У задоволенні решти розміру заявлених вимог, відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», код ЄДРПОУ: 36799749, юридична адреса: 04053, м. Київ, вул. Кудрявський Узвіз, буд. 5 «Б» судові витрати у розмірі 1 601,13 гривень, судового збору.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови суду складено 25 вересня 2026 року.
Суддя-доповідач:
Судді: