Справа № 369/18275/26
Провадження №2/369/16624/26
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(про відмову у забезпеченні позову)
22.09.2026 року м. Київ
Суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області Козак І.А., ознайомившись із заявою позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі №369/18275/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестстандарт», про витребування майна з чужого незаконного володіння, -
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2026 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестстандарт», про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Разом із позовною заявою позивач подала заяву про забезпечення позову, у якій просила:
- накласти арешт на земельну ділянку за адресою Київська обл, Києво-Святошинський район, село Крюківщина, загальною площею 0,1170 га кадастровий номер [номер приховано]:01:013:0073 та житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ;
- заборонити ОСОБА_2 вселятися особисто та/або вселяти будь-яких інших осіб у житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , та займати земельну ділянку за адресою Київська обл, Києво-Святошинський район, село Крюківщина, загальною площею 0,1170 га кадастровий номер [номер приховано]:01:013:0073, та/або в інший спосіб створювати перешкоди ОСОБА_1 у користуванні спірним майном.
Заявлені вимоги обґрунтовано тим, що належним відповідачем у віндикаційному позові є особа, за якою на момент звернення до суду зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Кожна наступна перереєстрація права власності за іншою особою призводить до зміни належного відповідача. У результаті судове рішення, постановлене щодо первісного відповідача (особи, яка була власником на момент пред`явлення позову), стає невиконуваним, оскільки на момент виконання рішення фактичним власником і володільцем майна буде вже інша особа, до якої позовні вимоги не зверталися.
Таким чином, до завершення розгляду справи існують обґрунтовані ризики, що відповідач має можливість уникнути виконання судового рішення шляхом відчуження спірного майна третій особі.
Накладення арешту на спірне майно усуває зазначені ризики та забезпечує реальне виконання судового рішення, ухваленого на користь позивача. Саме цим обґрунтовується необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне нерухоме майно.
Крім того, згідно з концепцією «книжкового володіння», яка створює спростовувану презумпцію правомірності набуття права власності, власником спірного майна наразі вважається ОСОБА_2 .
Власникові відповідно до ст. 317 ЦК України належать три правомочності щодо свого майна: володіння, користування та розпоряджання. Ці правомочності захищаються, зокрема, правом власника вимагати усунення будь-яких перешкод у здійсненні своїх прав. Тому до завершення розгляду справи відповідач має реальну можливість перетворити належне йому книжкове володіння на фактичне володіння спірним майном шляхом вселення у спірний будинок та зайняття прибудинкової території.
Такі дії суттєво ускладнять виконання судового рішення, ухваленого на користь позивача, оскільки навіть після визнання права власності за позивачем йому доведеться додатково вживати заходів для виселення відповідача та/або інших осіб, яким відповідач може передати право користування майном. Незалежно від правомірності чи неправомірності фактичного заволодіння, виселення потребуватиме окремої судової процедури, протягом якої позивач буде обмежений у користуванні спірним майном.
Таким чином, в разі вселення відповідача або третіх осіб позивач буде змушений ініціювати додаткові судові спори про виселення, що ускладнює ефективний захист прав у межах одного провадження. Заборона вчинення відповідних дій усуває зазначені ризики.
Дослідивши подану заяву про забезпечення позову суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст.149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Згідно ч.1 ст.153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті.
З урахуванням вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (аналогічний висновок міститься у пункті 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо.
Забезпечення позову допускається, як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав, або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся чи має намір звернутися до суду.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 150 ЦПК України позов може бути забезпечено забороною вчиняти певні дії.
Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно з статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову (пункт 3 частини першої статті 151 ЦПК України).
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 року у справі №914/1570/20 вказано: "під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності та обґрунтованості запропонованого заявником способу забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним способом забезпечення позову та предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.
При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість вчинення відповідачем недобросовісних дій без наведення відповідного обґрунтування та надання доказів на підтвердження зазначених обставин не свідчить про необхідність вжиття відповідних заходів забезпечення позову та про співмірність вказаного способу забезпечення позову заявленим позовним вимогам.
З врахуванням викладеного, суд, надаючи оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, враховуючи співмірність заходів забезпечення позову змісту заявлених позовних вимог, дійшов висновку, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою, адже не надано доводів, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду, для забезпечення якого заявник просить вжити відповідні заходи.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 149, 151, 153, 258, 260 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі №369/18275/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестстандарт», про витребування майна з чужого незаконного володіння - залишити без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного сду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення шляхом подачі апеляційної скарги через Києво-Святошинський районний суд Київської області.
Суддя І.А.Козак