ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2026 року м. Львів Справа № 300/5109/26 пров. № А/857/48922/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Глушка І.В. та Глазька С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу представника адвоката Реви Олександра Олександровича, діючого на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.09.2026р. про повернення позовної заяви (в частині вимог) представника адвоката Реви Олександра Олександровича, діючого на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, Національної академії Національної гвардії України, Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, Військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення (суддя суду І інстанції: Главач І.А., час та місце постановлення ухвали суду І інстанції: 04.09.2026р., м.Івано-Франківськ; дата складання повної ухвали суду І інстанції: не зазначена),-
В С Т А Н О В И В:
Оскаржуваною ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.09.2026р. позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, Національної академії Національної гвардії України, Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, Військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення, повернуто позивачу в частині позовних вимог, заявлених до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, Національної академії Національної гвардії України, Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (а.с.71-72).
Не погодившись із вказаною ухвалою, її оскаржив представник адвокат Рева О.О., діючий на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , який в поданій апеляційній скарзі просить судову ухвалу скасувати, направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового вирішення питання про повернення позовної заяви (а.с.75-83).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд не з`ясував реальний зміст і взаємозалежність заявлених вимог та спільних доказів; висновок про непов`язаність вимог не відповідає обставинам позову та не містить конкретного правового обґрунтування; суд порушив ч.2 ст.21 і ч.6 ст.172 КАС України, розширив заборони ч.ч.4 і 5 ст.172 КАС України, що призвело до помилкового повернення позову в частині вимог.
Інші учасники справи не подали до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Апеляційний розгляд справи здійснено згідно ч.2 ст.312 КАС України в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як слідує з матеріалів справи, 14.07.2026р. за допомогою системи «Електронний суд» представник адвокат Рева О.О., діючий на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду із позовною заявою, в якій просив:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у період з 01.12.2015р. по 01.08.2016р. включно;
зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015р. по 01.08.2016р. включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (місяця підвищення доходу) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року відповідно до положень абз.3-6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затв. постановою КМ України № 1078 від 17.07.2003р., з урахуванням виплачених сум;
визнати протиправною бездіяльність Національної академії Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у період з 01.08.2016р. по 28.02.2018р. включно;
зобов`язати Національну академію Національної гвардії України нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.08.2016р. по 28.02.2018р. включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (місяця підвищення доходу) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року відповідно положень абз.3-6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затв. постановою КМ України № 1078 від 17.07.2003р. (далі - Порядок № 1078), з урахуванням виплачених сум;
визнати протиправною бездіяльність Національної академії Національної гвардії України щодо невиплати позивачу в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018р. по 16.06.2020р. включно відповідно до абз.3, 4, 5, 6 п.5 Порядку № 1078;
зобов`язати Національну академію Національної гвардії України нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення виходячи із фіксованої величини 4264 грн. 45 коп. щомісячно за період з 01.03.2018р. по 16.06.2020р. включно, відповідно до приписів абз.3, 4, 5, 6 п.5 Порядку № 1078 у загальній сумі 119404 грн. 60 коп.;
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо невиплати позивачу в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 16.06.2020р. по 31.08.2022р. включно відповідно до абз.3, 4, 5, 6 п.5 Порядку № 1078;
зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення, виходячи із фіксованої величини 4264 грн. 45 коп. щомісячно, за період з 16.06.2020р. по 31.08.2022р. включно, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходів відповідно до вимог абз.3-6 п.5 Порядку № 1078 у загальній сумі 110875 грн. 70 коп.;
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України щодо невиплати позивачу в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 31.08.2022р. по 31.12.2022р. та з 26.01.2024р. по 06.09.2024р. включно відповідно до абз.3, 4, 5, 6 п.5 Порядку № 1078;
зобов`язати Військову частину НОМЕР_3 Національної гвардії України нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення виходячи із фіксованої величини 4426 грн. 53 коп. щомісячно за період з 31.08.2022р. по 31.12.2022р. та з 26.01.2024р. по 06.09.2024р. включно, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходів відповідно до вимог абз.3-6 п.5 Порядку № 1078 у загальній сумі 57544 грн. 89 коп. (а.с.1-12).
Згідно ухвали суду від 04.09.2026р. заявлений позов в частині вимог до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України повернуто ОСОБА_1 , оскільки позивачем порушені правила об`єднання позовних вимог при пред`явленні позову.
При цьому суд виснував про те, що заявлені позовні вимоги ґрунтуються на бездіяльності військових частин за різні періоди виплати грошового забезпечення, коли діяли різні норми постанов КМ України, які регулювали спірні правовідносини. Дослідження фактичних обставин справи буде ґрунтуватися на основі різних доказів (відомостей про нарахування грошового забезпечення), наданих відповідачами за період проходження позивачем військової служби у кожній з них. Поряд з цим, на деякі спірні правовідносини, які виникли із об`єднаних позовних вимог, суд не поширює свою територіальну юрисдикцію.
Також в розрізі вимог ч.1 ст.25 КАС України вимоги позивача, який не проживає на території Івано-Франківської обл., можуть вирішуватися Івано-Франківським окружним адміністративним судом лише в частині відповідачів, зареєстрованих на території Івано-Франківської області.
Оскільки Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військова частина НОМЕР_2 Національної гвардії України не зареєстровані на території Івано-Франківської обл., тому стосовно цих відповідачів суд не уповноважений розглядати спори, що стосуються позивача, в силу правил територіальної підсудності.
Колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції помилковими, виходячи з наступного.
Згідно з п.3 ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Пунктом 6 ч.4 ст.169 КАС України встановлено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).
У свою чергу, приписами ст.21 КАС України визначено, що позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов`язані між собою (ч.1).
Вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства (ч.5).
Не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом (ч.6).
Згідно з ч.1 ст.172 КАС України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Отже, об`єднання в одній позовній заяві декількох вимог допускається за умови пов`язаності їх між собою підставами виникнення або поданими доказами, а також основних і похідних вимог.
Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що порушення правил об`єднання позовних вимог полягають в тому, що позовні вимоги до двох відповідачів потребують дослідження різних доказів, застосування неоднакового законодавства. Також для позивача, який зареєстрований у Вінницькій обл., суд першої інстанції може розглядати вимоги до тих відповідачів, які зареєстровані лише в Івано-Франківській обл.
Між тим, з такими висновками погодитися не можна, з таких підстав.
По-перше, суд першої інстанції не обґрунтував висновок про порушення позивачем правил об`єднання позовних вимог при пред`явленні позову, при цьому не вказав, які саме із цих правил не дотримані представником позивача адвокатом Ревою О.О.
Відповідно до ч.ч.4 і 5 ст.172 КАС України не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд не встановив об`єднання позивачем позовних вимог, що належить розглядати в порядку різного судочинства або щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.
По-друге, суд першої інстанції не визначив предмет і підстави заявленого в справі позову.
Під підставами позову, слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги. Обставинами можуть бути лише юридичні факти матеріально-правового характеру, тобто такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Юридичні факти матеріально-правового характеру, які визначені як підстави позову, свідчать про те, що існують правовідносини і що внаслідок певних дій ці відносини стали спірними.
Предметом позову є матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, відповідно до яких суд має ухвалити рішення. Характер позовної вимоги визначається характером спірних правовідносин, з якого випливає вимога позивача.
У випадку пред`явлення позивачем в одній позовній заяві кількох вимог, що становлять предмет адміністративного позову, вказані вимоги мають виникати з однакових юридичних фактів, тобто мати єдині підстави позову, оскільки в протилежному випадку виникають різні адміністративні позови, які підлягають розгляду в окремих самостійних провадженнях.
Із змісту позовної заяви убачається, що позивач в різні періоди часу проходив безперервну військову службу у відповідачів; спірні правовідносини торкаються нарахування і виплати грошового забезпечення військовослужбовця, при цьому спірним питання є нарахування та виплата індексації грошового забезпечення; представник позивача просить застосувати однаковий спосіб судового захисту шляхом визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання здійснити перерахунок і виплату індексації грошового забезпечення.
Разом з тим, в оскаржуваній ухвалі суду не зазначено, які саме обставини, заявлені у позові, та підстави позову є різними, не досліджено, що стало підставою звернення до суду із заявленими позовними вимогами.
По-третє, висновки суду фактично зводяться до недотримання представником позивача вимог ч.1 ст.25 КАС України, відповідно до яких адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об`єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.
При цьому, суд не врахував норми ч.2 ст.21 КАС України, згідно яких якщо справа щодо пов`язаних вимог територіально підсудна різним місцевим адміністративним судам, то її розглядає один з цих судів за вибором позивача.
Виходячи з викладеного, враховуючи ту обставину, що Військова частина НОМЕР_3 Національної гвардії України зареєстрована на території Івано-Франківської обл., тому суд першої інстанції - Івано-Франківський окружний адміністративний суд є одним із судів, між якими позивач мав право вибору. Звернення до цього суду є реалізацією прямого припису ч.2 ст.21 КАС України і не може вважатися порушенням підсудності.
Місце проживання позивача у Вінницькій обл. не скасовує спеціального правила ч.2 ст.21 КАС України.
Зі змісту позовних вимог позивача не вбачається підстав, передбачених ч.ч.4 та 5 ст.172 КАС України. Вищезазначені підстави стосовно заборони об`єднання позовних вимог є вичерпними та розширеному тлумаченню не підлягають.
Таким чином, підстави для повернення позовної заяви (в частині вимог) представника адвоката Реви О.О., діючого на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на підставі п.6 ч.4 ст.169 КАС України, на думку колегії суддів, є відсутніми.
Додатково колегія суддів звертає увагу на те, що повернення позовної заяви (в частині вимог) в розглядуваному випадку суперечить завданню адміністративного судочинства та не відповідає конституційним принципам щодо гарантованого судового захисту прав, а також доступу до правосуддя, закладеного Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі ст.64 Конституції України, не може бути обмежене (п.п.1, 2 резолютивної частини Рішення № 9-зп від 25.12.1997р., абз.7 п.3 мотивувальної частини Рішення № 11-рп/2012 від 25.04.2012р.).
Крім цього, у низці рішень ЄСПЛ, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.
Таким чином, вказані обставини справи свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді. Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи зазначені положення законодавства, апеляційний суд вважає, що повернення позовної заяви (в частині вимог) в досліджуваному випадку призведе до порушення права позивача на доступ до правосуддя.
Згідно ч.3 ст.312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
З огляду на викладене, враховуючи приписи п.4 ч.1 ст.320 КАС України, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню, як винесена із порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного повернення позовної заяви, із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
Згідно приписів ст.139 КАС України підстав для вирішення питання про розподіл судових витрат в цьому апеляційному провадженні не має.
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.ст.243, 311, 312, п.4 ч.1 ст.320, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу представника адвоката Реви Олександра Олександровича, діючого на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити.
Ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.09.2026р. про повернення позовної заяви (в частині вимог) в адміністративній справі № 300/5109/26 - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді С. М. Глазько
І. В. Глушко
Дата складання повного судового рішення: 29.09.2026р.