УХВАЛА
про відмову у відкритті касаційного провадження
28 вересня 2026 року
м. Київ
справа №120/15436/25
адміністративне провадження № К/990/42328/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2026 року
у справі №120/15436/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області
про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, у якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо непроведення індексації пенсії ОСОБА_1 шляхом збільшення мінімального розміру пенсії (18888) з 01 березня 2025 року - на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,14 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсій та заходи підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» від 16 лютого 2022 року №118 (далі - постанова КМУ №118); у розмірі 1,197 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» від 24 лютого 2023 року №168 (далі - постанова КМУ №168); у розмірі 1,0796 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» від 23 лютого 2024 року №185 (далі - постанова КМУ №185); у розмірі 1,115 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» від 25 лютого 2025 року №209 (далі - постанова КМУ №209);
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити з 01 березня 2025 року індексацію пенсії ОСОБА_1 по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбачену частиною третьою статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ (далі - Закон №796-ХІІ), шляхом збільшення мінімального розміру пенсії (18888) з 01 березня 2025 року - на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,14 відповідно до пункту 1 постанови КМУ №118; у розмірі 1,197 відповідно до пункту 1 постанови КМУ №168; у розмірі 1,0796 відповідно до пункту 1 постанови КМУ №185; у розмірі 1,115 відповідно до пункту 1 постанови КМУ №209.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо проведення з 01 березня 2025 року індексації пенсії ОСОБА_1 по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбаченої частиною третьою статті 54 Закону №796-ХІІ, шляхом збільшення мінімального розміру пенсії (18888 грн) на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,14, у розмірі 1,197, у розмірі 1,0796 та у розмірі 1,115.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити з 01 березня 2025 року індексацію пенсії ОСОБА_1 по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбаченої частиною третьою статті 54 Закону №796-ХІІ, шляхом збільшення мінімального розміру пенсії (18888 грн) на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,14, у розмірі 1,197, у розмірі 1,0796 та у розмірі 1,115 відповідно до постанов КМУ №118, №168, №185, №209 та у зв`язку з цим провести перерахунок та виплату пенсії, починаючи з 01 березня 2025 року.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2026 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області задоволено, рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дзісь Андрій Романович, 14 вересня 2026 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Перевіряючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження, Суд виходить із такого.
Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Отже, з огляду на предмет спору ця справа належить до справ незначної складності.
За правилами пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже, для касаційного перегляду судового рішення у справі незначної складності недостатньо лише послатися на одну з підстав касаційного оскарження, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України: скаржник має також належно обґрунтувати наявність принаймні одного з винятків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої цієї статті.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що скаржник, не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, посилається на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 15 травня 2026 року у справі №240/16039/25 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України).
Скаржник зазначає, що у справі №240/16039/25 Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування коефіцієнтів збільшення до пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до статті 54 Закону №796-ХІІ, якщо розмір такої пенсії обчислений виходячи з мінімальної пенсії за віком, оскільки зміна прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, уже забезпечує збільшення відповідного розміру пенсії, а додаткове застосування коефіцієнтів призвело б до подвійної індексації.
На думку скаржника, від зазначеного висновку необхідно відступити, оскільки пенсія по інвалідності внаслідок Чорнобильської катастрофи має особливу правову природу, є формою відшкодування завданої державою шкоди, а її перерахунок на виконання судового рішення у розмірі, передбаченому статтею 54 Закону №796-ХІІ, не може розглядатися як перерахунок у зв`язку зі збільшенням прожиткового мінімуму.
Скаржник також посилається на те, що після ухвалення Верховним Судом постанови від 15 травня 2026 року у справі №240/16039/25 практика апеляційних адміністративних судів щодо спірного питання залишається неоднаковою, що, на його переконання, свідчить про помилковість сформованого Верховним Судом правового підходу.
Оцінюючи наведені доводи, Суд зазначає таке.
Як установлено судом апеляційної інстанції, пенсія позивача по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, обчислена виходячи з мінімального розміру пенсії за віком та становить вісім мінімальних пенсій за віком.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 15 травня 2026 року у справі №240/16039/25, відповідно до якого пенсія, обчислена виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка залежить від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, збільшується у зв`язку зі зміною такого прожиткового мінімуму, а додаткове застосування до відповідного розміру пенсії коефіцієнтів збільшення призвело б до подвійної індексації одного й того самого розрахункового показника.
Правовідносини у справі №240/16039/25 та у справі, що розглядається, є подібними за суб`єктним складом, об`єктом та змістом правового регулювання, оскільки в обох випадках спір стосується індексації пенсії по інвалідності внаслідок Чорнобильської катастрофи, обчисленої виходячи з мінімальної пенсії за віком, шляхом застосування коефіцієнтів збільшення, установлених Кабінетом Міністрів України.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що відступлення від раніше сформульованого висновку щодо застосування норми права є винятком із принципу правової визначеності та можливе лише за наявності належно обґрунтованих причин, зокрема у разі зміни законодавчого регулювання, ухвалення рішення Конституційним Судом України, істотної зміни суспільних відносин або якщо попередній висновок виявився очевидно помилковим чи більше не забезпечує єдності судової практики.
Сама лише незгода сторони зі сформованою практикою Верховного Суду не може вважатися достатньою підставою для відступлення від неї.
Наведені скаржником доводи не свідчать про наявність об`єктивних підстав для відступлення від правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 15 травня 2026 року у справі №240/16039/25.
Посилання скаржника на особливу правову природу пенсій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та на те, що перерахунок пенсії на виконання судового рішення є відновленням порушеного права, не спростовують застосовності наведеного висновку Верховного Суду, оскільки постанова від 15 травня 2026 року у справі №240/16039/25 ухвалена саме у правовідносинах щодо індексації пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до статті 54 Закону №796-ХІІ, та містить висновок щодо способу індексації такої пенсії у разі її обчислення виходячи з мінімальної пенсії за віком.
При цьому скаржником не наведено обставин, які виникли після формування зазначеного висновку Верховного Суду та могли б свідчити про його очевидну помилковість, неефективність, неясність, необґрунтованість або втрату ним актуальності. Не зазначено також про зміну після ухвалення відповідної постанови нормативного регулювання спірних правовідносин чи про інші юридично значущі обставини, які б об`єктивно зумовлювали необхідність відступлення від сформованого Верховним Судом правового підходу.
Посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2025 року у справі №400/6254/24 та відмінність правовідносин у цій справі від правовідносин щодо пенсій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, також не обґрунтовує необхідності відступлення від висновку у справі №240/16039/25, оскільки відповідний правовий підхід щодо способу індексації Верховний Суд уже застосував безпосередньо до пенсій, призначених відповідно до статті 54 Закону №796-XII.
Так само посилання скаржника на окремі судові рішення апеляційних адміністративних судів з іншим результатом розгляду спорів не є самостійною підставою для відступлення від сформованого Верховним Судом правового висновку та не свідчить про його помилковість.
Отже, підстава касаційного оскарження, пов`язана з необхідністю відступлення від висновку Верховного Суду, належним чином не обґрунтована.
Щодо посилання скаржника на підпункт «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України Суд зазначає таке.
Скаржник стверджує, що порушене у касаційній скарзі питання права має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Водночас скаржником не визначено конкретного питання права, яке, на його переконання, має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, та не наведено конкретних аргументів щодо існування правової невизначеності, неоднакового застосування відповідної норми права або необхідності формування чи зміни правового підходу Верховного Суду.
Саме по собі твердження про фундаментальне значення порушеного у справі питання права не свідчить про наявність винятку, передбаченого підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, без наведення скаржником конкретної правової проблеми, вирішення якої Верховним Судом було б необхідним для забезпечення єдності правозастосовчої практики або подальшого розвитку права.
Крім того, питання щодо застосування коефіцієнтів збільшення, установлених Кабінетом Міністрів України, до пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до статті 54 Закону №796-ХІІ та обчисленої виходячи з мінімальної пенсії за віком, уже було предметом розгляду Верховного Суду, який у постанові від 15 травня 2026 року у справі №240/16039/25 сформував правовий висновок щодо застосування відповідних норм права у подібних правовідносинах.
Отже, наведені скаржником доводи не свідчать про наявність винятку, передбаченого підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Колегія суддів також вважає необґрунтованим посилання скаржника на підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України в частині твердження про те, що ця справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для нього.
На обґрунтування зазначеного винятку скаржник посилається на особливе значення пенсійного забезпечення осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, конституційні гарантії їх соціального захисту та необхідність забезпечення належної реалізації відповідних соціальних прав.
Водночас значний суспільний інтерес як виняток, передбачений підпунктом «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, має бути зумовлений особливим характером спірних правовідносин та їх впливом на суспільство або значну його частину.
Наведені скаржником доводи характеризують важливість належного пенсійного забезпечення осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та відповідної категорії правовідносин у цілому, однак не містять обґрунтування обставин, які б свідчили про наявність значного суспільного інтересу саме до цієї справи.
Зокрема, скаржником не наведено конкретних обставин, які б свідчили про те, що наслідки вирішення цієї справи виходять за межі правовідносин її учасників та мають істотне значення для суспільства або значної його частини.
Щодо виняткового значення справи для скаржника, то касаційна скарга не містить належного обґрунтування особливих обставин чи наслідків оскаржуваного судового рішення, які б об`єктивно вирізняли становище позивача з-поміж інших осіб, які перебувають в аналогічних правовідносинах.
Особиста зацікавленість скаржника у результаті вирішення спору та вплив оскаржуваного судового рішення на розмір його пенсійного забезпечення характеризують значення цієї справи для позивача, проте самі по собі не свідчать про її виняткове значення у розумінні підпункту «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Отже, скаржником не обґрунтовано наявності передбаченого підпунктом «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України винятку у вигляді значного суспільного інтересу або виняткового значення справи для нього.
Оцінка наявності винятків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, належить до повноважень Верховного Суду з огляду на особливу функцію суду касаційної інстанції щодо забезпечення сталості та єдності судової практики і розвитку права.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої умови прийнятності касаційної скарги можуть бути суворішими, ніж умови апеляційного перегляду, а встановлені законом критерії доступу до верховного суду можуть бути виправдані його функцією розглядати справи належного рівня значущості (Levages Prestations Services v. France, №21920/93, §§44- 45; Brualla Gуmez de la Torre v. Spain, №26737/95, §§37- 38; Zubac v. Croatia [GC], №40160/12, §§80- 86; Azyukovska v. Ukraine (dec.), №26293/18, §§20- 27). Європейський суд з прав людини також визнає допустимим покладення на скаржника обов`язку належно визначити та обґрунтувати передбачене законом питання права або іншу умову доступу до касаційного суду (Papaioannou v. Greece, №18880/15, §§39-50; Trevisanato v. Italy, №32610/07, §§32-47; Mireniж-Huzjak and Jerkoviж v. Croatia (dec.), №72996/16, §§38- 42).
Водночас касаційні фільтри мають застосовуватися передбачувано, послідовно та без надмірного формалізму (Zakarpattya Regional Union of Consumer Cooperatives and Others v. Ukraine, №№65719/10, 42520/10, 54581/10, §§48- 60), а істотні доводи скаржника, релевантні для вирішення питання про касаційний перегляд, мають отримати достатню відповідь (Samanyuk v. Ukraine, №65686/17, §§25- 30; Popov v. Ukraine, №20817/24, §§4- 8).
Порівняльно-правове підтвердження допустимості селективного касаційного перегляду міститься також у практиці Суду Європейського Союзу (KUBERA, C-144/23, ECLI:EU:C:2024:881; Randstad Italia, C-497/20, ECLI:EU:C:2021:1037, §59; Bensada Benallal, C-161/15, ECLI:EU:C:2016:175, §27; EUIPO v The KaiKai Company Jaeger Wichmann, C-382/21 P, ECLI:EU:C:2021:1050, §§20- 22). У цій практиці визнається допустимість установлення умов касаційного перегляду та, у відповідних випадках, покладення на скаржника обов`язку обґрунтувати значущість порушеного питання для єдності, узгодженості або розвитку права за умови дотримання відповідних процесуальних гарантій.
З огляду на наведене передбачених підпунктами «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України винятків, які давали б підстави для касаційного перегляду судового рішення у цій справі, скаржником не обґрунтовано.
Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло його учасників, а також наявність сформованої Верховним Судом правозастосовчої практики щодо спірного питання дають підстави вважати, що судове рішення, ухвалене у справі №120/15436/25 як у справі незначної складності, не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі наведеного та з урахуванням того, що наведені скаржником доводи не підтверджують наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, та ним не обґрунтовано наявності виняткових випадків, визначених підпунктами «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої цієї статті, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічна позиція щодо віднесення цієї категорії справ до справ незначної складності висловлена Верховним Судом, зокрема в ухвалах від 08 червня 2026 року у справі №240/25004/25, від 24 серпня 2026 року у справі №240/22383/25, від 15 вересня 2026 року у справі №240/23379/25.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2026 року у справі №120/15436/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії.
2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді С.М. Чиркін
В.М. Шарапа