ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 480/2450/26
адміністративне провадження № К/990/29596/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
суддя-доповідач - Стародуб О.П.,
судді - Єзеров А.А., Чиркін С.М.,
розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу Сумської обласної прокуратури на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 13.04.2026 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27.05.2026
у справі №480/2450/26 за позовом керівника Шосткинської окружної прокуратури Сумської області в інтересах держави до Управління освіти Шосткинської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
Керівник Шосткинської окружної прокуратури Сумської області, звернувся до суду в інтересах держави із позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Управління освіти Шосткинської міської ради щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 8 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування", у розмірі шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку випускникам навчальних закладів з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;
- зобов`язати Управління освіти Шосткинської міської ради нарахувати і виплатити одноразову грошову допомогу, передбачену статтею 8 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування", у розмірі не менше шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку випускникам з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
В обґрунтування позовних вимог покликався на бездіяльність відповідача щодо незабезпечення випускників 2023-2025 років навчальних закладів Шосткинської міської територіальної громади із числа дітей, позбавлених батьківського піклування, одноразовою грошовою допомогою в розмірі 6 прожиткових мінімумів, виплата якої передбачена частиною сьомою статті 8 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування".
КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕНЬ СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 13.04.2026, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2026, позовну заяву повернуто позивачу на підставі пункту 7 частини четвертої статті 169 КАС України.
Повертаючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що зміст поданої прокурором позовної заяви в інтересах держави зводиться до необхідності захисту індивідуально виражених прав та інтересів дітей, позбавлених батьківського піклування, які ним вказані у позовній заяві, та які, на його переконання, незаконно були позбавлені наданих державою гарантій у сфері соціального захисту у зв`язку із невиплатою після закінчення ними навчального закладу одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною сьомою статті 8 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування".
Таким чином, суди виходили з того, що в цьому випадку прокурор фактично звертається не в інтересах держави, а в інтересах громадян (дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування), що не передбачено Конституцією України.
Як наслідок, суди дійшли висновку, що прокурор у цій справі не виконав вимоги законодавства щодо обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави та не дотримався встановленого процесуальним законодавством порядку звернення до суду.
Покликання прокурора у апеляційній скарзі на постанову Верховної Ради України від 17.01.2020 №483-ІХ суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими, оскільки вказаною постановою Офіс Генерального прокурора уповноважено вжити заходів для захисту інтересів держави, зокрема прав дітей, однак обумовлено, що такі заходи необхідно вжити відповідно до змін, внесених до Конституції України щодо правосуддя, та в межах повноважень, що своєю чергою передбачає дотримання таких законодавчих актів і саме собою не створює додаткових підстав для звернення прокурора до суду.
Постановляючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій керувалися правовими висновками Верховного Суду, які викладені у постановах від 19.03.2024 у справі № 340/11/23, 27.03.2024 у справі № 240/23133/23, від 02.10.2024 у справі №360/917/23, від 28.02.2025 у справі № 560/4462/24, від 18.09.2025 у справі № 320/13311/23.
УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ, ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
З рішеннями судів попередніх інстанцій не погодився прокурор та звернувся з касаційною скаргою.
В обґрунтування касаційної скарги покликається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Зокрема, покликається на те, що керівник Шосткинської окружної прокуратури, реалізуючи надані законом представницькі повноваження, з метою захисту порушених інтересів держави у сфері соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов`язання Управління освіти Шосткинської міської ради вчинити певні дії, та реалізує покладені від імені держави повноваження щодо захисту державних інтересів і, відповідно до частини п`ятої статті 53 КАС України, є позивачем у справі.
Також покликається на те, що у цих правовідносинах відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції, а бездіяльність органу місцевого самоврядування підриває авторитет держави, якою гарантовано захист прав дитини, позбавленої батьківського піклування, з боку держави, що є підставою для самостійного звернення прокурора з позовом до суду.
Також покликається на те, що прокурор у позові не ставив питання про захист конкретно взятої особи. Мова йде про тривалу та системну бездіяльність уповноваженого державою органу щодо невиплати гарантованої державою соціальної допомоги широкому колу осіб - а саме дітям, позбавленим батьківського піклування, які мешкають у Шосткинській міській громаді. Така бездіяльність має тривалий характер і стосується значної категорії населення громади.
Також покликається на те, що висновок Верховного Суду у справі №240/23133/23, застосований судом апеляційної інстанції, не підлягає застосуванню у цій справі, оскільки позовні вимоги прокурора у справі №240/23133/23 стосувалися зобов`язання коледжу виплатити соціальну допомогу конкретній випускниці закладу зі статусом дитини, позбавленої батьківського піклування, яка була залучена до справи в якості третьої особи.
Натомість, у цій справі, керівник Шосткинської окружної прокуратури у позові не ставив питання про захист конкретної особи.
Також покликається на те, що у цій справі слід застосовувати висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 28.01.2021 у справі №380/3398/20, про те, що інтереси держави, у тому числі охоплюють інтереси мешканців територіальної громади, зокрема у таких сферах, як охорона здоров`я, безпека, охорона дитинства, оскільки відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Діти, як члени громад, мають свої права як особлива група. Право на життя, на освіту, на охорону здоров`я, на розвиток, на правосуддя, на батьківську турботу, на сім`ю, на захист з боку громади й держави тощо.
Просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Також у касаційній скарзі прокурор заявив клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду як таку, що містить виключну правову проблему, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Копія ухвали про відкриття касаційного провадження разом з копією касаційної скарги та доданих до неї матеріалів були доставлені до електронного кабінету відповідача 07.07.2026 о 20:54, проте відповідач не скористався правом подати відзив на касаційну скаргу.
ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Відповідно до статті пункту 3 частини першої 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до частини третьої статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Відповідно до частини четвертої статті 53 КАС України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
За правилами частини п`ятої статті 53 КАС України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Відповідно до частини другої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Верховний Суд уже вирішував питання можливості представництва прокурором інтересів держави у суді у спорах, пов`язаних з охороною дитинства, а саме у правовідносинах щодо соціальних прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які мають право на виплату їм одноразової допомоги, передбаченої статтею 8 Закону України №2342-ІV.
Так, у постанові від 19.03.2024 у справі №340/11/23 Верховний Суд у складі судової палати дійшов висновку, що інтерес держави у сфері охорони дитинства - це публічний інтерес в широкому його розумінні (тобто інтерес щодо чітко невизначеного широкого кола осіб), натомість індивідуально виражені права чи інтереси конкретних осіб не можуть захищатись прокурором в обраний ним спосіб шляхом представництва інтересів держави, оскільки публічний інтерес складається з інтересів держави, її органів і посадових осіб, а також інтересів суспільства, тоді як приватний інтерес - це завжди інтерес окремої особи.
За наслідками розгляду справи №340/11/23 Верховний Суд дійшов висновку, що прокурор звернувся до суду з позовом на захист прав та інтересів конкретних фізичних осіб -дітей.
Застосовуючи висновки у справі №340/11/23 стосовно відсутності органу, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження на захист інтересів, зокрема, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, Верховний Суд у постанові від 12.05.2026 у справі №120/392/26 дійшов висновку, що відповідно до Закону України від 24.01.1995 № 20/95-ВР «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» та Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866, Служба у справах дітей бере участь у здійсненні заходів щодо соціального захисту і захисту прав та інтересів дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, і несе відповідальність за їх дотримання, а також координує здійснення таких заходів, зокрема стосовно соціального захисту дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб із їх числа. Отже, на території відповідної територіальної громади вказані повноваження здійснює Служба у справах дітей відповідної міської/селищної ради.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 01.05.2024 у справі №340/3116/23, від 02.10.2024 у справі №340/4411/23, від 11.02.2025 у справі №320/10/23.
У справі, яка розглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що обраний прокурором спосіб звернення до суду не спрямований на захист інтересів держави у сфері охорони дитинства у сфері соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а направлений на захист охоронюваного законом інтересу конкретно визначених осіб, у спосіб фактично надання правничої допомоги таким особам, що не узгоджується із Конституцією України та європейськими стандартами в частині повноважень та свідчить про намагання прокурора повернутись до так званого «загального нагляду».
Також судами встановлено, що прокурор у цій справі не виконав вимоги законодавства щодо обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави та не дотримався встановленого процесуальним законодавством порядку звернення до суду.
За таких обставин та сформованої Верховним Судом практики, суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли висновку щодо недоведеності підстав представництва прокурором інтересів держави та прийняли рішення про повернення позовної заяви.
Покликання прокурора в обґрунтування доводів касаційної скарги на те, що у поданій позовній заяві ним не зазначено конкретних дітей-сиріт, в інтересах яких заявлено вимоги про виплату одноразової грошової допомоги (вочевидь, з врахуванням висновків Верховного Суду у постанові від 19.03.2024 у справі №340/11/23), висновки судів попередніх інстанцій не спростовує і не впливає на визначення спірних правовідносин як таких, що стосуються захисту індивідуальних прав та інтересів конкретних дітей, оскільки для задоволення таких вимог все одно необхідно було б встановити адресатів спірної допомоги.
Таке формулювання позовних вимог видається як намагання прокурора, всупереч уже сформованій практиці Верховного Суду, домогтися розгляду його позову, поданого за відсутності для цього визначених Конституцією та законами України повноважень.
Аналогічних висновків Верховний Суд дійшов у постанові від 27.08.2026 у справі №620/2792/26 із подібними правовідносинами.
Покликання прокурора на те, що висновок Верховного Суду у справі №240/23133/23, застосований судом апеляційної інстанції, не підлягає застосуванню у цій справі (№480/2450/26), є безпідставним, оскільки з огляду на суб`єктний склад та позовні вимоги, правовідносини у згаданих справах є подібними.
Доводи про те, що позовні вимоги прокурора у справі №240/23133/23 стосувалися зобов`язання закладу освіти виплатити соціальну допомогу конкретній випускниці закладу зі статусом дитини, позбавленої батьківського піклування, а у цій справі, прокурор у позові не ставив питання про захист конкретно взятої особи - є необґрунтованими, оскільки зі змісту позовних вимог у справі, яка розглядається, вбачається, що прокурор чітко окреслив групу осіб (випускники 2023-2025 років навчальних закладів Шосткинської міської територіальної громади) щодо захисту яких, він звертався до суду, а отже є цілком слушним встановлення цих осіб у разі розгляду справи по суті.
Покликання прокурора на те, що у цій справі слід застосовувати висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 28.01.2021 у справі №380/3398/20, також є безпідставним, з огляду на його нерелевантність до правовідносин у справі, яка розглядається.
Зокрема, у справі №380/3398/20 позовними вимогами було визнання протиправною бездіяльність Давидівської сільської ради об`єднаної територіальної громади Пустомитіського району Львівської області щодо неутворення у складі виконавчих органів ради служби у справах дітей та зобов`язання вчинити певні дії, що не корелюється із суб`єктним складом та предметом спору у справі, яка розглядається.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки при ухваленні рішень суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права, порушень норм процесуального права не допустили, тому суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми задоволенню не підлягає, оскільки законодавство, яке регулює питання щодо звернення прокурора до суду у спірних правовідносинах уже було предметом оцінки Верховним Судом, який, задля забезпечення єдності судової практики, у постанові від 19.03.2024 у справі №340/11/23 у складі судової палати уже сформував відповідні висновки і наявність правової проблеми виключного характеру при цьому не встановив.
В силу приписів частини п`ятої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Керуючись статтями 341, 346, 349, 350, 356, 359 КАС України,
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні клопотання Сумської обласної прокуратури про передачу справи №480/2450/26 на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
Касаційну скаргу Сумської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 13.04.2026 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27.05.2026 у справі №480/2450/26 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді:
О. П. Стародуб
А. А. Єзеров
С. М. Чиркін