УХВАЛА
28 вересня 2026 року
м. Київ
справа №990/337/26
адміністративне провадження №П/990/337/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єресько Л.О.,
суддів: Желєзного І.В., Загороднюка А.Г., Жука А.В., Радишевської О.Р.,
розглянувши заяву Спільного підприємства «Бориславська нафтова компанія» у формі товариства з обмеженою відповідальністю, в інтересах якого діє Шкляр Юрій Петрович, про забезпечення позову у справі № 990/337/26 за позовом Спільного підприємства «Бориславська нафтова компанія» у формі товариства з обмеженою відповідальністю до Президента України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Ради національної безпеки і оборони України та Служби безпеки України про визнання протиправним та скасування Указу Президента України в частині,
УСТАНОВИВ:
18.08.2026 Спільне підприємство «Бориславська нафтова компанія» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі - СП «Бориславська нафтова компанія» у формі ТОВ, позивач) звернулося до Верховного Суду (далі - Суд), як до суду першої інстанції, із позовною заявою до Президента України Зеленського Володимира Олександровича (далі - відповідач), у якій просить визнати протиправним та скасувати Указ Президента України від 03.08.2026 № 704/2026 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 02.07.2026 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (далі - Указ № 704/2026) у частині пункту 6 додатка 2, відповідно до якого до позивача застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції).
Ухвалою Суду від 24.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією суддів у складі п`яти суддів у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін на 15.10.2026 о 12 год 00 хв.
Цією ж ухвалою відмовлено у задоволенні клопотань про залучення до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Кабінету Міністрів України та Державної служби геології та надр України, а також на стороні позивача - Акціонерного товариства «Укрнафта». Водночас до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача залучено Раду національної безпеки і оборони України та Службу безпеки України.
18.09.2026 від представника позивача через підсистему «Електронний суд» надійшла заява про забезпечення позову, у якій заявник просить до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі заборонити Державній службі геології та надр України розпоряджатися правом користування ділянкою надр Стинавського родовища (Стрийський район Львівської області), раніше наданою у користування за спеціальним дозволом на користування надрами № 1211 від 20.01.1998, повністю або в будь-якій її частині, зокрема шляхом включення цієї ділянки до переліків ділянок надр, спеціальні дозволи на користування якими надаються на аукціоні або без проведення аукціону, оголошення та проведення аукціону, надання спеціального дозволу на користування нею чи її частиною іншим особам, а також внесення змін до спеціальних дозволів на користування суміжними ділянками надр у частині зміни їх меж за рахунок ділянки надр Стинавського родовища.
Необхідність вжиття заходів забезпечення позову заявник обґрунтовує тим, що після прийняття Указу Президента України від 20.08.2026 № 747/2026 (далі - Указ № 747/2026), яким змінено строк застосування санкційного заходу щодо спеціального дозволу № 1211, Держгеонадра перейшла до вирішення питання про припинення дії цього спеціального дозволу. На підтвердження цього позивач посилається, зокрема, на протокол засідання Робочої групи з питань надрокористування Держгеонадр від 28.08.2026 № 2026-44, яким рекомендовано припинити дію дозволу № 1211.
Позивач вважає, що невжиття такого заходу може істотно ускладнити або унеможливити ефективний захист та поновлення його прав, оскільки у разі передачі ділянки надр третім особам скасування оскаржуваних актів саме по собі не забезпечить відновлення його права користування надрами. Крім того, заявник посилається на наявність, на його думку, очевидних ознак протиправності застосованого санкційного заходу, зокрема на невизначеність його виду, зміну строку застосування з десяти років на безстроковий та подальше тлумачення Держгеонадрами такого заходу як припинення дії спеціального дозволу.
За твердженням позивача, обраний захід є співмірним із заявленими вимогами, оскільки не зупиняє дію Указів № 704/2026 та № 747/2026 і не перешкоджає виконанню санкцій, а спрямований лише на недопущення розпорядження спірною ділянкою надр на користь інших осіб до остаточного вирішення спору.
Ознайомившись зі змістом заяви про забезпечення позову та доданими до неї матеріалами, Суд дійшов таких висновків.
Відповідно до частини першої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (частина друга статті 150 КАС України).
Відповідно до частин першої та другої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено, зокрема, забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен ураховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Пунктом 1 частини третьої статті 151 КАС України встановлено, що не допускається забезпечення позову шляхом зупинення актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Рахункової палати, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, та встановлення для них заборони або обов`язку вчиняти певні дії.
У практиці Верховного Суду сформовано підхід, відповідно до якого при вирішенні питання про забезпечення позову суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідного заходу з урахуванням його розумності, адекватності та співмірності заявленим позовним вимогам, забезпечення збалансованості інтересів учасників справи та інших осіб, а також наявності безпосереднього зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги.
Так, в ухвалі Верховного Суду від 31.07.2023 у справі № Зп/990/2/23 Суд, вирішуючи питання про забезпечення позову у спорі щодо застосування санкцій, виходив, зокрема, із необхідності оцінювати не лише формальне найменування заявленого заходу чи суб`єкта, якому адресовано відповідну заборону, а й фактичний правовий результат її застосування.
Застосовуючи наведені положення до обставин цієї справи, Суд ураховує, що предметом позову, за яким ухвалою від 24.08.2026 відкрито провадження, є правомірність Указу Президента України від 03.08.2026 № 704/2026 у частині застосування до позивача персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій).
При вирішенні питання про склад учасників справи Суд уже виходив із того, що подальша реалізація (виконання) застосованих санкцій Державною службою геології та надр України не охоплюється предметом цього позову, у зв`язку з чим у залученні цього органу до участі у справі як третьої особи було відмовлено.
Водночас позивач подав заяву про зміну предмета позову, у якій, серед іншого, просить визнати протиправним та скасувати Указ Президента України від 20.08.2026 № 747/2026. Отже, питання щодо включення до предмета цього спору вимог, пов`язаних із зазначеним Указом, на час вирішення заяви про забезпечення позову Судом ще не вирішено.
Ці процесуальні звернення є взаємопов`язаними за своїм фактичним підґрунтям, однак підлягають вирішенню в різному процесуальному порядку. Відповідно до статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи, тоді як питання щодо заяви про зміну предмета позову підлягає вирішенню під час розгляду справи у судовому засіданні, призначеному на 15.10.2026.
За таких обставин при вирішенні заяви про забезпечення позову Суд виходить із предмета спору в тому обсязі, в якому його прийнято до розгляду ухвалою про відкриття провадження. Подання заяви про зміну предмета позову саме по собі не означає автоматичного розширення предмета судового розгляду до вирішення Судом відповідного процесуального питання.
У поданій заяві позивач просить заборонити Державній службі геології та надр України розпоряджатися ділянкою надр Стинавського родовища, зокрема включати її до переліків ділянок надр, оголошувати та проводити щодо неї аукціон, надавати право користування нею чи її частиною іншим особам, а також змінювати межі суміжних спеціальних дозволів за рахунок цієї ділянки.
Пункт 4 частини першої статті 151 КАС України допускає забезпечення позову шляхом заборони іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору. Тому сама по собі обставина, що Державна служба геології та надр України не є учасником цієї справи, не виключає можливості застосування до неї відповідної заборони. Визначальним є те, чи стосуються дії, які заявник просить заборонити, безпосередньо предмета спору.
Разом із тим заявлений захід забезпечення спрямований на заборону Державній службі геології та надр України вчиняти дії щодо подальшого розпорядження Стинавською ділянкою надр, тобто на врегулювання правовідносин, які виникають уже на стадії реалізації наслідків санкційних рішень. Такі дії Держгеонадр не є предметом оскарження у справі в її нинішніх процесуальних межах.
Отже, застосування заявленого заходу фактично означало б поширення забезпечення позову на правовідносини, що виходять за межі предмета спору, прийнятого Судом до розгляду, та тимчасове врегулювання поведінки суб`єкта владних повноважень, рішення і дії якого у цій справі не оскаржуються.
Такий висновок узгоджується з підходом, викладеним в ухвалі Верховного Суду від 31.07.2023 у справі № Зп/990/2/23, відповідно до якого при вирішенні питання про забезпечення позову значення має фактичний правовий результат заявленого заходу. Захід забезпечення позову має бути безпосередньо пов`язаний із предметом спору, застосовуватися лише в межах позовних вимог та бути співмірним із ними. При цьому такий захід не може використовуватися для фактичного врегулювання правовідносин, які не охоплюються предметом судового розгляду.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті їх невжиття, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та наслідків установлення відповідної заборони. Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має оцінити не лише можливі наслідки невжиття відповідного заходу для заявника, а й наслідки його застосування для інших осіб та правовідносин, на які такий захід поширюватиметься.
У цьому випадку такого безпосереднього зв`язку немає, оскільки заборона, яку просить установити позивач, стосується не правомірності Указу Президента України від 03.08.2026 № 704/2026 у межах відкритого провадження, а можливих наступних дій Держгеонадр щодо реалізації наслідків санкцій.
Крім того, необхідність установлення заявленої заборони позивач безпосередньо пов`язує з прагненням не допустити настання наслідків санкційного заходу, введеного в дію актами Президента України. За таких обставин при оцінці допустимості обраного способу забезпечення позову значення має не лише те, що формально відповідна заборона адресована Державній службі геології та надр України, а й фактичний правовий результат її застосування.
З огляду на імперативні приписи пункту 1 частини третьої статті 151 КАС України формальне адресування заборони іншому суб`єкту не може бути підставою для обходу встановленого законом обмеження, якщо фактичним результатом такого заходу є блокування реалізації правових наслідків акта Президента України.
Ураховуючи наведене в сукупності, Суд доходить висновку, що заявлений спосіб забезпечення позову виходить за межі предмета спору в його нинішньому процесуальному обсязі, не має достатнього безпосереднього зв`язку з прийнятими до розгляду позовними вимогами та не відповідає вимогам співмірності, установленим статтею 151 КАС України.
За таких обставин заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 150, 151, 154, 256, 266, 295 КАС України, Суд
УХВАЛИВ:
У задоволенні заяви Спільного підприємства «Бориславська нафтова компанія» у формі товариства з обмеженою відповідальністю, в інтересах якого діє Шкляр Юрій Петрович, про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
...........................
...........................
...........................
...........................
...........................
Л.О. Єресько
І.В. Желєзний ,
А.Г. Загороднюк,
А.В. Жук,
О.Р. Радишевська
Судді Верховного Суду