УХВАЛА
28 вересня 2026 року
м. Київ
справа №520/18368/26
адміністративне провадження № К/990/41575/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Соколова В. М., суддів: Загороднюка А. Г., Єресько Л. О., перевіривши касаційну скаргу Горщара Сергія Васильовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23 липня 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2026 року у справі №520/18368/26 за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, тертя особа - Головне управління ДФС у Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа Головне управління ДФС у Донецькій області, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо невинесення постанови про накладення штрафу на боржника у виконавчому провадженні НОМЕР_1;
- зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у порядку частини другої статті 63 та статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» винести постанову про накладення штрафу на боржника у виконавчому провадженні НОМЕР_1.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23 липня 2026 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2026 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із оскаржуваними рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, представник позивача звернувся через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з такого.
Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Відповідно до частини третьої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Положеннями статті 287 КАС України передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
З матеріалів касаційної скарги слідує, що в цій справі спір виник у відносинах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби.
За такого правового регулювання та обставин справи оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд такої скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Такими чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у вказаній категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення, ухваленого за наслідком касаційного провадження, судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм.
Обґрунтовуючи необхідність касаційного перегляду судових рішень заявник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Суд зазначає, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Скаржник зазначає, що порушене у справі питання стосується меж обов`язку державного виконавця перевіряти виконання судових рішень немайнового характеру та можливості визнання виконаним судового рішення шляхом створення документа, зміст якого, на його думку, не забезпечує передбаченого виконавчим документом результату.
Зокрема, скаржник ставить питання про те, чи входить до обов`язку державного виконавця, передбаченого статтями 18, 63 Закону України «Про виконавче провадження», перевірка документального обґрунтування показників довідки, виданої боржником на виконання судового рішення, якщо виконавчий документ не визначає конкретного числового значення відповідних показників, а також чи може зазначення у такій довідці показника « 0 відсотків» без перевірки джерела та підстав його визначення вважатися виконанням судового рішення.
Зазначене питання безпосередньо пов`язане з конкретним змістом судового рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 червня 2025 року у справі № 200/2842/25, змістом виданого на його виконання виконавчого листа, а також з конкретними обставинами складення та направлення боржником довідки від 27 березня 2026 року.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням у справі № 200/2842/25 боржника було зобов`язано підготувати оновлену довідку із зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, однак конкретних відсоткових показників таких складових цим рішенням визначено не було.
Відповідно, висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для накладення штрафу був зумовлений не вирішенням загального питання про межі повноважень державного виконавця у всіх випадках виконання судових рішень немайнового характеру, а оцінкою того, чи виконано конкретний обов`язок, визначений конкретним судовим рішенням, та чи були підстави для застосування до боржника заходів, передбачених частиною другою статті 63 та статтею 75 Закону України «Про виконавче провадження».
При цьому суди попередніх інстанцій виходили з того, що зазначення у довідці відповідних складових у розмірі 0 відсотків відповідає змісту обов`язку, визначеного рішенням суду у справі №200/2842/25, а питання правильності визначення конкретних відсоткових показників може бути предметом іншого спору.
Скаржник, у свою чергу, не зазначає про новітні, проблемні, засадничі, раніше ґрунтовно не досліджувані питання права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.
Оскаржуючи судове рішення у справі щодо невинесення постанови про накладення штрафу на боржника у виконавчому провадженні, особливості провадження якої регулюються статтею 287 КАС України, заявник касаційної скарги не наводить належних доводів та обґрунтувань, що ця касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Стосовно «виняткового значення» справи для її учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справ.
Скаржник пов`язує виняткове значення справи з тим, що від належного виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 червня 2025 року залежить проведення перерахунку його пенсії, а висновки судів попередніх інстанцій, на його думку, фактично зумовлюють необхідність повторного звернення до суду.
Однак, твердження скаржника про те, що справа становить виняткове значення для нього не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів.
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Крім того, в обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Обґрунтовуючи зазначену підставу касаційного оскарження, скаржник посилається на постанови Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі №583/5363/18 та від 02 лютого 2022 року у справі №200/10827/21, стверджуючи, що суди попередніх інстанцій застосували частини першу та другу статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» у системному зв`язку з частиною першою та пунктом 1 частини другої статті 18 цього Закону без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Верховний Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права. Обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
У справі №583/5363/18, на яку посилається скаржник, предметом перевірки були дії державного виконавця щодо виконання судового рішення, яким орган було зобов`язано видати довідку із визначеними у судовому рішенні складовими. Верховний Суд виходив із необхідності перевірки державним виконавцем повного виконання судового рішення та відповідності дій боржника змісту виконавчого документа.
У справі №200/10827/21 предметом судового розгляду були дії органу державної виконавчої служби, який прийняв повідомлення боржника про виконання рішення та на цій підставі закінчив виконавче провадження. Верховний Суд виходив із необхідності належної перевірки повноти виконання судового рішення відповідно до виконавчого документа.
Однак у справі, що розглядається, судами встановлено, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 26 червня 2025 року конкретних відсоткових показників премії та надбавок встановлено не було та що виконавче провадження не закінчувалося у зв`язку з направленням боржником довідки.
Отже, наведені скаржником постанови Верховного Суду не містять висновків щодо застосування статей 18, 63 Закону України «Про виконавче провадження» у правовідносинах, які є подібними за визначальними обставинами до спірних правовідносин у цій справі.
Таким чином, посилання скаржника на зазначені постанови Верховного Суду не підтверджує того, що суди попередніх інстанцій застосували відповідні норми права без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Натомість касаційна скарга містить опис обставин справи, цитування норм законодавства, які регулюють спірні правовідносини та загальні формулювання незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями з посиланням на норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини.
З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що заявником належним чином не обґрунтовано посилання на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Інші доводи скаржника в касаційній скарзі стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Водночас аналіз ухвалених у цій справі судових рішень і доводів касаційної скарги не дає підстав для висновку, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовної практики в такій категорії адміністративних справ, а тому підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Керуючись статтями 248, 287, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Горщара Сергія Васильовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23 липня 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2026 року у справі №520/18368/26.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. М. Соколов
Судді А. Г. Загороднюк
Л. О. Єресько