Справа № 134/14/26
Провадження № 22-ц/801/2126/2026
Категорія: 88
Головуючий у суді 1-ї інстанції Зарічанський В. Г.
Доповідач: Панасюк О. С.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2026 року Справа № 134/14/26 м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),
суддів Берегового О. Ю., Ковальчука О. В.,
з участю секретаря судового засідання Куленко О. В.,
розглянувши у закритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Орган опіки та піклування Крижопільської селищної ради Тульчинського району Вінницької області, про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення опіки і призначення опікуна за апеляційною скаргою представниці ОСОБА_2 - адвокатки Зянько Н. Г. на рішення Крижопільського районного суду Вінницької області у складі судді Зарічанського В. Г. від 29 червня 2026 року (дата складання повного тексту судового рішення: 02 липня 2026 року),
встановив:
У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цією заявою, за якою просив визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , недієздатним та призначити його опікуном.
Покликався на те, що він є племінником ОСОБА_2 - особи з інвалідністю другої групи, який страждає на хронічний стійкий психічний розлад із значними відхиленнями в поведінці, які потребують особливої уваги і лікування. ОСОБА_2 обмежений у самообслуговуванні, здатності до самостійного пересування, орієнтації, обмежений у здатності контролювати свою поведінку.
ОСОБА_1 здійснює догляд за дядьком, возить його до медичних установ та різних організацій, супроводжує під час відвідування лікарні, проводить контроль щодо приймання призначених лікарських засобів, здійснює ін`єкції лікарських препаратів, закупівлю ліків і продуктів харчування, доглядає за ним, вирішує інші побутові питання.
Сестра ОСОБА_2 . ОСОБА_3 у його психічному сприйнятті асоціюється з фігурою контролю та домінування. Можливі ранні психоемоційні травматичні переживання, пов`язані з дитячим досвідом взаємин, у теперішньому психічному стані зазнали психотичної переробки та інтегрувалися у симптоматику захворювання. До встановлення діагнозу ОСОБА_2 вона примусово доставила його до психоневрологічної лікарні імені ОСОБА_4 .
За таких умов призначення її опікуном ОСОБА_2 створює високий ризик психоемоційної дестабілізації, посилення галюцинаторно - маревних проявів, конфліктної або дезорганізованої поведінки та може становити небезпеку як для самого ОСОБА_2 , так і для оточуючих.
Крім цього вона здійснює догляд за онкохворою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Від шлюбу, який розірваний 19 лютого 2014 року Крижопільським районним судом Вінницької області у ОСОБА_2 є діти: повнолітній син ОСОБА_6 та неповнолітня дочка ОСОБА_7 , які з матір`ю проживають в Республіці Польщі, не мають з ним тривалого позитивного емоційного зв`язку.
Рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 29 червня 2026 року заяву задоволено. Визнано ОСОБА_2 недієздатним, встановлено над ним опіку та призначено опікуном ОСОБА_1 . Визначено строк дії рішення в частині визнання ОСОБА_2 недієздатним - два роки з моменту набрання рішенням законної сили. Вирішено питання про судові витрати у справі.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до висновку № 67 судово-психіатричного експерта Вінницької філії судових експертиз державної установи «Інституту судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» від 29 січня 2026 року ОСОБА_2 страждає на хронічний стійкий психічний розлад у вигляді параноїдної шизофренії, які потребують особливої уваги і лікування (F20.0), не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
У поданні про доцільність призначення ОСОБА_1 опікуном над ОСОБА_2 орган опіки і піклування прийшов до висновку про те, що інших рідних членів сім`ї, які б могли здійснювати догляд та бути опікуном ОСОБА_2 , не має. Заперечення його представниці - адвокатки Зянько Н. Г. суд визнав такими, що суперечать інтересам ОСОБА_2 , який просив заяву задовольнити, тому що довіряє ОСОБА_1 , з яким 5 років проживають разом, він здійснює за ним догляд, допомагає побороти панічні атаки, які періодично виникають. Наполягав на призначені племінника його опікуном.
В апеляційній скарзі представниця ОСОБА_2 - адвокатка Зянько Н. Г., посилаючись на порушення судом норм процесуального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, просила рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 29 червня 2026 року скасувати та постановити нове рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 .
На обґрунтування доводів апеляційної скарги покликалася на те, що: ухвала про призначення у справі судово-психіатричної експертизи постановлена неповноважним складом суду (без участі присяжних) та без залучення адвоката - представника особи, щодо якої ініціювалось питання про визнання її недієздатною; при проведенні експертизи не надавались і експертом не досліджувались інші, окрім матеріалів цієї справи, дані, зокрема медична документація щодо виявлення та перебігу хвороби у ОСОБА_2 ; ОСОБА_1 не входить в коло близьких родичів ОСОБА_2 , які уповноважені ініціювати позбавлення його дієздатності.
Вона також подала свої заперечення на ухвалу суду першої інстанції від 24 квітня 2026 року про повернення без розгляду її відзиву на заяву ОСОБА_1 . Звертала увагу, що відзив на позов - це основний засіб реалізації права на захист. Вважала, що у справах про визнання особи недієздатною заінтересовані особи можуть подавати відзив на заву, тому що спеціальний порядок їх розгляду та вирішення, пов`язаний як з необхідністю захисту інтересів особи, яка не може набувати для себе цивільних прав і самостійно їх виконувати та нести відповідальність у різі їх невиконання, так і з необхідністю встановлення психічного стану особи. Норми Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) не містять прямої заборони на подання відзиву у справах окремого провадження.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Купрій О. М. подав відзив на апеляційну скаргу, за яким просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як таке, що ухвалене з дотриманням норм процесуального права, відповідно до встановлених обставин справи та норм матеріального права.
Вказував, що представниця ОСОБА_2 - адвокатка Зянько Н. Г. критикуючи порядок призначення та висновок судово-психіатричної експертизи не клопотала в суді першої інстанції про проведення повторної чи додаткової експертизи. Суд мав можливість безпосередньо спостерігати ОСОБА_2 в судовому засіданні і переконатися в обґрунтованості висновку експерта. ОСОБА_1 звертався із заявою про визнання ОСОБА_2 недієздатним та призначення опікуна, як член його сім`ї, який постійно з ним проживав, здійснював догляд та надавав утримання.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Частинами першою - третьою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Суд установив, що ОСОБА_1 є племінником ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 16 травня 2001 року, свідоцтвом про народження його матері ОСОБА_8 ( ОСОБА_9 ) серії НОМЕР_2 , свідоцтвом про народження ОСОБА_2 серія НОМЕР_3 .
Згідно з довідкою МСЕК серія 12 ААГ від 29 березня 2023 року ОСОБА_2 встановлено 2 другу групу інвалідності загального захворювання.
Відповідно до висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за інвалідом І чи II групи внаслідок психічного розладу № 1 від 04 грудня 25 року ОСОБА_2 обмежений у самообслуговуванні, здатності до самостійного пересування, орієнтації, обмежений у здатності контролювати свою поведінку.
Висновком судово-психіатричного експерта № 67 від 29 січня 2026 року установлено, що ОСОБА_2 страждає на хронічний стійкий психічний розлад у вигляді параноїдної шизофренії (F20.0), внаслідок чого не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Від шлюбу, який розірваний 19 лютого 2014 року Крижопільським районним судом Вінницької області, у ОСОБА_2 є повнолітній син ОСОБА_6 , та неповнолітня дочка ОСОБА_7 , які з матір`ю проживають в Республіці Польща та не мають із ОСОБА_2 тривалого позитивного емоційного зв`язку.
Згідно з актом № 121 обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства / фактичного місця проживання особи від 12 грудня 2025 року, підписаного старостою Соколівського старостинецького округу Крижопільської територіальної громади Максименко Ю. С., з участю заявника ОСОБА_1 , сусідів ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_1 проживає по АДРЕСА_1 разом зі своїм дядьком ОСОБА_2 та здійснює за ним догляд внаслідок психічного розладу та встановленої інвалідності ІІ групи.
Орган опіки та піклування у затвердженому рішенням виконавчого комітету Крижопільської селищної ради 19 червня 2026 року поданні визнав за доцільне призначити ОСОБА_1 опікуном його дядька ОСОБА_2 у разі визнання останнього судом недієздатним.
У цьому поданні орган опіки і піклування встановив, зокрема такі обставини:
« ОСОБА_2 раніше виконував щодо племінника піклувальну та підтримувальну роль, що сформувало в його психіці позитивний, емоційно нейтральний та безпечний образ племінника. Племінник не асоціюється у хворого з контролем, примусом чи загрозою, не включений у патологічні психотичні конструкції та не викликає афектної напруги. ОСОБА_1 є молодою особою, знайомою для ОСОБА_2 , емоційно нейтральною, взаємодія з яким не провокує загострення у нього симптоматики, не поглиблює дезорганізацію поведінки та створює максимально можливі умови для стабілізації його психічного стану. …
… Один із його синів, ОСОБА_6 (старший син), є повнолітнім, наразі проживає за межами України (за кордоном) та взагалі не спілкується з батьком, у зв`язку з чим позбавлений об`єктивної можливості здійснювати фактичний щоденний догляд та представництво інтересів. ОСОБА_6 надав офіційну письмову заяву, у якій засвідчив, що немає жодних заперечень щодо призначення ОСОБА_1 опікуном свого батька. Друга дитина є неповнолітньою, не проживає спільно з батьком і не може виконувати ці обов`язки.
Рідна сестра хворого - ОСОБА_3 (мати заявника) - також надала особисту заяву про те, що не заперечує проти призначення її сина опікуном ОСОБА_2 та вважає це рішення єдино правильним. Призначення самої ОСОБА_3 опікуном є недоцільним з огляду на специфіку параноїдної шизофренії безперервного перебігу хворого. ОСОБА_2 схильний до паталогічної інтерпритації дій та намірів осіб, до яких безпосередньо відноситься його сестра, яка займає фактично владну позицію щодо нього. Рідна сестра включається у маревні або галюцинаторні конструкції ОСОБА_2 , сприймається ним як джерело загрози, контролю або психологічного тиску, що призводить до загострення його психотичної симптоматики та дезорганізації поведінки. З огляду на зазначене, призначення сестри опікуном є недоцільним, оскільки вона є старшою за хворого та у його психічному сприйнятті асоціюється з фігурою контролю та домінування, які з дитячим досвідом взаємин у теперішньому психічному стані зазнали переробки та інтегрувалися у симптоматику захворювання. Участь ОСОБА_3 у здійсненні опіки за таких умов створює високий ризик психоемоційної дестабілізації, посилення галюцинаторно-маревних проявів, конфліктної або дезорганізованої поведінки та може становити небезпеку як для самого хворого, так і для оточуючих.
…
ОСОБА_1 має повну цивільну дієздатність, за станом здоров`я може виконувати обов`язки опікуна, не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, має належні житлово-побутові умови для забезпечення життєдіяльності особи та щире бажання здійснювати належний догляд за рідним дядьком».
Згідно зі статтею 55 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки.
Відповідно до статті 58 ЦК України опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.
У частині першій статті 60 ЦК України визначено, що суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.
Суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна (частина перша статті 300 ЦК України).
Встановивши, що ОСОБА_2 має тяжкий психічний розлад, який позбавляє його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, що підтверджується висновком судово-психіатричної експертизи, суд дійшов правильного висновку про визнання його недієздатним.
Відповідно до статті 62 ЦК України опіка або піклування встановлюються за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника.
У частинах другій-п`ятій статті 63 ЦК України визначено, що опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників.
Згідно зі статтею 64 ЦК України опікуном або піклувальником не може бути фізична особа: 1) яка позбавлена батьківських прав, якщо ці права не були поновлені; 2) поведінка та інтереси якої суперечать інтересам фізичної особи, яка потребує опіки або піклування.
Опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням (частина перша статті 67 ЦК України).
При призначенні опікуна важливі і обов`язково повинні враховуватися особисті приязні взаємини між опікуном і підопічним, що забезпечить нормальне життєзабезпечення підопічного. Можливість особи здійснювати повноваження опікуна перевіряється органом опіки та піклування, який висловлює пропозиції про доцільність призначення опікуна.
Згідно з підпунктами 3.2, 3.3 Правил опіки та піклування опікунами (піклувальниками) не можуть бути особи, які: не досягли 18 років; визнані в установленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними; перебувають на обліку або лікуються в психоневрологічних та наркологічних закладах; раніше були опікунами чи піклувальниками та з їх вини опіку чи піклування було припинено; позбавлені батьківських прав; інтереси яких суперечать інтересам осіб, що підлягають опіці чи піклуванню; засуджені за скоєння тяжкого злочину. Документи, за наявності яких органи опіки і піклування призначають опікуна: повідомлення державних, громадських організацій або заяви громадянина (громадян); копії свідоцтва про народження особи, що потребує опіки, або іншого документа, який підтверджує її вік; копія свідоцтва про смерть батьків або рішення суду про визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення їх померлими чи інших матеріалів, які підтверджують неможливість виховання дитини. Якщо опіка призначається над повнолітньою особою, - рішення суду про визнання даної особи недієздатною; акт обстеження умов життя особи, що потребує опіки, і опис її майна; довідки про стан здоров`я особи, що потребує опіки (якщо вона раніше проживала окремо), та майбутнього опікуна (піклувальника); довідка про місце проживання майбутнього опікуна і його заява про прийняття на себе обов`язків про опіку; акт перевірки умов життя майбутнього опікуна та висновок від органів опіки та піклування за місцем проживання опікуна про можливість виконувати опікунські обов`язки; довідка лікувальної установи про відсутність в сім`ї майбутнього опікуна (піклувальника) захворювань, що перешкоджають влаштуванню до нього особи, що потребує опіки; документ про закріплення за дитиною житлової площі.
Отже, можливість особи здійснювати повноваження опікуна перевіряються органом опіки та піклування, який висловлює пропозиції про доцільність призначення опікуна. Тому, за наявності висновку органу опіки та піклування про доцільність призначення опікуном певної особи, суд зобов`язаний лише перевірити відповідність цього висновку вимогам закону щодо його обґрунтованості та змісту, зокрема чи складений такий висновок на підставі документів, передбачених Правилами опіки та піклування.
У постанові Верховного Суду від 08 січня 2024 року у справі № 753/1905/22 (провадження № 61-8758св23) зроблено висновок про те, що призначення опікуна недієздатної особи здійснюється за поданням органу опіки та піклування, яке повинне відповідати вимогам закону щодо його обґрунтованості та змісту, має бути подано в належній процесуальній формі згідно з вимогами ЦПК України. При внесенні подання орган опіки та піклування має врахувати якнайкращі інтереси особи, над якою встановлюється опіка.
Обов`язковою умовою призначення судом конкретної фізичної особи опікуном над недієздатною фізичною особою є наявність подання органу опіки та піклування щодо доцільності призначення саме цієї особи опікуном.
Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 736/1508/17 (провадження № 61-39361св18), від 23 листопада 2021 року у справі № 751/9572/19 (провадження № 61-3053св21), від 28 лютого 2024 року у справі № 372/3474/21 (провадження № 61-16349св23), від 24 липня 2024 року у справі № 727/597/24 (провадження № 61-6720св24).
Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених ЦПК України, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції взяв до уваги те, що обов`язковою умовою призначення судом конкретної фізичної особи опікуном над недієздатною фізичною особою є наявність подання органу опіки та піклування щодо доцільності призначення саме цієї особи опікуном.
Саме орган опіки та піклування на підставі звернення особи чоловічої статі призовного віку із заявою про призначення його опікуном недієздатної особи, враховуючи введений у державі воєнний стан та закріплений статтею 65 Конституції України обов`язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, повинен з`ясувати необхідність такого, уникаючи можливих зловживань в цьому питанні, та належним чином мотивувати своє подання про можливість призначення особи опікуном та, перш за все, необхідність такого.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 немає цивільної «правосуб`єктності» щодо звернення із заявою про визнання дядька ОСОБА_2 недієздатним апеляційний суд звертає увагу на таке.
Висновуючи про те, що племінник не є близьким родичом свого дядька, відповідно не має права ініціювати визнання його недієздатним, Верховний Суд у постанові від 25 лютого 2025 року у справі № 459/1313/24 (провадження № 61-16430св24), зазначив, зокрема, таке: «Посилання ОСОБА_12 на неможливість інших осіб, ніж він, бути опікунами фізичної особи ОСОБА_13 , Верховний Суд відхиляє, оскільки, як правильно було зазначено судами попередніх інстанцій, орган опіки та піклування вправі звернутися в інтересах ОСОБА_13 та визначити останньому опікуна, зокрема і ОСОБА_12 , після з`ясування всіх обставин та долучення акту про умови проживання останнього в колі певної родини однією сім`єю із долученням довідки про склад сім`ї та зареєстрованих осіб».
У даному ж випадку у справі є акт № 121 обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства / фактичного місця проживання особи від 12 грудня 2025 року, з якого видно, що ОСОБА_1 проживає разом зі своїм дядьком ОСОБА_2 та здійснює за ним догляд внаслідок психічного розладу та встановленої інвалідності ІІ групи. У поданні органу опіки та піклування вказано, що ОСОБА_2 раніше виконував щодо племінника піклувальну та підтримувальну роль.
Отже докази, що є у справі, підтверджують не лише родинні відносини заявника з ОСОБА_2 , а й їх спільне проживання, ведення спільного господарства, наявність взаємних прав і обов`язків (здійснення догляду за особою з інвалідністю ІІ групи, яка обмежена у самообслуговуванні, здатності до самостійного пересування, орієнтації, обмежена у здатності контролювати свою поведінку), що за приписами частини другої статті 3 Сімейного кодексу України (далі СК України) утворює сукупність ознак, за наявності яких особи вважаються членами сім`ї один одного, а тому обставини у наведеній адвокаткою Зянько Н. Г. справі № 459/1313/24 не є релевантними до обставин, що становлять предмет доказування у цій справі.
У постанові ж від 25 грудня 2024 року у справі № 209/2893/22 (провадження 61-13353 св 24), яку для прикладу приводила адвокатка Зянько Н. Г., з посиланням, зокрема, на положенням статті 1 Закону України «Про запобігання корупції», які відносять племінника до близьких осіб, Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що заявник не довів, що двоюрідний брат його батька є його близьким родичом або членом сім`ї.
Щодо проведеної за постановленою одноособово суддею Крижопільського районного суду Вінницької області одночасно з відкриттям провадження у справі 07 січня 2026 року судово-психіатричної експертизи, апеляційний суд виходить із такого.
Призначення судово-психіатричної експертизи у справах про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, у тому числі неповнолітньої особи, чи визнання фізичної особи недієздатною є обов`язковим (пункт 2 частини першої статті 15 , стаття 298 ЦПК України).
Отже не призначити у справах такої категорії судово-психіатричну експертизу суд не може.
З метою з`ясування обставин справи, що розглядається в порядку окремого провадження, суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази (частина друга статті 294 ЦПК України).
За загальним правилом висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).
Відповідно до статті 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).
Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).
Згідно з пунктом 12 частини першої статті 353 ЦПК України ухвала суду про призначення судової експертизи підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду.
Справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника, особи, стосовно якої розглядається справа про визнання її недієздатною, її адвоката та представника органу опіки та піклування (частина перша статті 299 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 64 ЦПК України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки.
Адвокатка Зянько Н. Г., яка представляла інтереси ОСОБА_2 згідно з дорученням для надання безоплатної вторинної правничої допомоги від 09 квітня 2026 року (пункт 3 частини четвертої статті 63 ЦПК України, пункт 24 закону України «Про безоплатну вторинну правничу допомогу»), не погоджуючись із висновком експерта через його неповноту (незазначення часу, з якого ОСОБА_2 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними) та необґрунтованість (проведення на підставі лише матеріалів справи без дослідження інших медичних документів про виникнення та перебіг психічного розладу) не клопотала про проведення повторної експертизи, не оскаржувала ухвалу суду першої інстанції про призначення експертизи в апеляційному порядку.
Щодо заперечення на ухвалу суду першої інстанції від 24 квітня 2026 року про повернення без розгляду відзиву адвокатки Зянько Н. Г.
До ознак, що характеризують правосуддя, відноситься, у тому числі, здійснення правосуддя тільки у передбаченому законом порядку (процесуальна форма). При цьому під правосуддям необхідно розуміти не лише діяльність суду щодо вирішення спору про право, але й обов`язкове дотримання процесуальної форми, в якій не просто передбачені порядок і послідовність вчинення процесуальних дій, а й відображено вимоги справедливих (належних) судових процедур.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить із того, що, забезпечуючи гарантії, передбачені пунктом 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з роз`ясненнями, що містяться в пункті 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 13 червня 2007 року «Про незалежність судової влади» звернення до суду здійснюється у формі, порядку, випадках та особами, передбачених процесуальним законом.
Звернення у справах інших осіб у всіх випадках, а учасників процесу поза випадками, передбаченими процесуальним законом, розгляду судами не підлягають.
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи суд розглядає в порядку окремого провадження (частина перша, пункт 1 частини другої статті 293 ЦПК України).
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб.
Як зазначалось вище справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника, особи, стосовно якої розглядається справа про визнання її недієздатною, її адвоката та представника органу опіки та піклування (частина перша статті 299 ЦПК України).
У відзиві відповідач викладає заперечення проти позову (частина перша статті 178 ЦПК України).
За змістом частини першої, другої, п`ятої статті 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.
Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це за необхідне.
Тобто відзив на позовну заяву є заявою по суті справи, а його подання можливе лише відповідачем у справі позовного провадження.
Разом з тим учасник справи окремого провадження, зокрема адвокат особи, стосовно якої розглядається справа про визнання її недієздатною, має право надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб (пункт 3 частини першої статті 43 ЦПК України).
Таке право було забезпечено адвокатці Зянько Н. Г. під час розгляду справи судом першої інстанції, про що безпосередньо зазначено у рішенні суду, зокрема суд першої інстанції визнав, що її заперечення щодо призначення ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_2 суперечать інтересам останнього.
Крім того апеляційний суд звертає увагу на таке.
Суд послався на пояснення в судовому засіданні самого ОСОБА_2 про те, що він бажає аби його опікуном був саме ОСОБА_1 .
В суді апеляційної інстанції адвокатка Зянько Н. Г. вказала про те, що не узгоджувала своєї правової позиції у справі з ОСОБА_2 через його психічний розлад, не узгоджувала з ним подання апеляційної скарги, тому що вважає, що вона призначена державою, а тому у цьому процесі її роль, в першу чергу, полягає у забезпеченні дотримання норм процесуального права.
Стаття 131-2 Конституції України проголошує, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 21 закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» під час здійснення адвокатської діяльності адвокат зобов`язаний дотримуватися присяги адвоката України та правил адвокатської етики; невідкладно повідомляти клієнта про виникнення конфлікту інтересів (суперечність між особистими інтересами адвоката та його професійними правами і обов`язками, наявність якої може вплинути на об`єктивність або неупередженість під час виконання адвокатом його професійних обов`язків, а також на вчинення чи невчинення ним дій під час здійснення адвокатської діяльності (пункт 8 частини першої статті 1 цього Закону)).
Адвокату забороняється використовувати свої права всупереч правам, свободам та законним інтересам клієнта; займати у справі позицію всупереч волі клієнта, крім випадків, якщо адвокат впевнений у самообмові клієнта (пункти 1, 3 частини другої цієї статті).
За змістом статтей 8, 9 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09 червня 2017 року, зі змінами, затвердженими З`їздом адвокатів України 15 лютого 2019 року адвокат, який надає безоплатну вторинну правову допомогу на підставі доручення органу (установи) з надання безоплатної вторинної правової допомоги, зобов`язаний виходити з переваги інтересів особи, якій йому доручено надавати безоплатну правову допомогу, перед своїми власними інтересами та не спонукати її до укладення Договору про надання професійної правничої (правової) допомоги з ним особисто або з адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням чи іншим суб`єктом або адвокатом.
Адвокат, з яким органом (установою) з надання безоплатної вторинної правової допомоги укладено договір (контракт), зобов`язаний виходити з пріоритету інтересів особи перед своїми власними інтересами та інтересами інших осіб.
Під конфліктом інтересів слід розуміти суперечність між особистими інтересами адвоката та його професійними правами і обов`язками перед клієнтом, наявність якої може вплинути на об`єктивність або неупередженість під час виконання адвокатом його професійних обов`язків, а також на вчинення чи не вчинення ним дій під час здійснення адвокатської діяльності.
Адвокат без письмового погодження з клієнтом, щодо якого виник конфлікт інтересів, не може представляти, захищати клієнта чи надавати йому професійну правничу (правову) допомогу, якщо інтереси клієнта суперечать власним інтересам адвоката.
За відсутності письмового погодження клієнта, в разі виникнення конфлікту інтересів в процесі реалізації адвокатом договору, такий договір має бути розірваний з дотриманням умов, визначених цими Правилами.
Безоплатна вторинна правнича допомога - вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя.
Безоплатна вторинна правнича допомога включає, зокрема здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правничу допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами (частина перша, пункт 2 частини другої статті 13 закону України «Про безоплатну правничу допомогу»).
У пункті 24 частини першої статті 14 цього закону визначено, особам, стосовно яких суд розглядає справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною; поновлення цивільної дієздатності недієздатних фізичних осіб та фізичних осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, звільнення від повноважень опікунів чи піклувальників таких осіб, забезпечується право на безоплатну вторинну правничу допомогу.
Наказом Міністерства юстиції України від 21 грудня 2017 року затверджено Стандарти якості надання безоплатної вторинної правничої допомоги у цивільному, адміністративному процесах та представництва у кримінальному процесі (далі Стандарти).
Дотримання цих Стандартів є обов`язковим для адвокатів при наданні ними безоплатної вторинної правничої допомоги. За порушення цих Стандартів адвокати відповідають в обсязі, встановленому законодавством та умовами договору з центром з надання безоплатної правничої допомоги (пункт 3).
У пункті 3 Розділу І цих Стандартів установлено, що не пізніше семи робочих днів після отримання доручення адвокат проводить перше конфіденційне побачення з клієнтом, з`ясовує обставини справи, отримує від нього інформацію, що має правове значення, ознайомлюється з наявними у клієнта документами та з`ясовує бажаний для клієнта результат. У разі необхідності отримання інформації чи документів, що можуть бути надані виключно клієнтом, адвокат повідомляє про це клієнта та роз`яснює неможливість подальшого виконання доручення без наданих клієнтом інформації чи документів. У разі якщо клієнт не має можливості самостійно пересуватися (особи з інвалідністю), конфіденційне побачення з адвокатом відбувається у зручному для клієнта приміщенні.
За наслідками вчинення цих дій складається протокол узгодження правових питань щодо представництва за дорученням (додаток-1).
У разі якщо адвокат установив, що законний представник діє всупереч інтересам недієздатного, обмежено дієздатного, малолітнього, неповнолітнього, якого він представляє, адвокат: вживає всіх доступних йому заходів для захисту законних прав та інтересів клієнта, зокрема повідомляє органи опіки та піклування, правоохоронні органи тощо; складає та надсилає до центру відповідний правовий висновок щодо неможливості здійснення представництва у зазначеній справі (пункт 9 Розділу І Стандартів).
Визнання особи недієздатною покликане насамперед убезпечити особу, яка внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, від заподіяння шкоди відповідними несвідомими діями своїм життю і здоров`ю, а також майну та майновим правам.
Отже, якщо особа щодо якої ставиться питання про визнання недієздатною, в силу свого психічного стану не здатна надати адвокату інформацію щодо свого ставлення до заяви про визнання її недієздатною та призначення опікуна, давати відповіді на питання адвоката та підписати протокол узгодження правових питань щодо представництва за дорученням, тоді адвокат очевидно має контактувати з органом опіки і піклування, який представляє інтереси такої особи до моменту набрання рішенням про визнання її недієздатною та призначення опікуна законної сили.
Якщо ж він встановить, що орган опіки і піклування діє всупереч інтересам такої особи, адвокат зобов`язаний повідомити про це сам орган опіки і піклування, правоохоронні органи, скласти та надіслати до центру відповідний правовий висновок щодо неможливості здійснення представництва у зазначеній справі.
У цьому ж випадку пояснення адвокатки Зянько Н. Г. прямо суперечать зазначеним приписам та здоровому глузду (стверджуючи про те, що заслуханий судом ОСОБА_2 адекватно поводився і давав послідовні чіткі відповіді на питання, вона заявила, що не підписувала з ним протокол узгодження правових питань щодо представництва за дорученням через його психічний розлад). Тобто з одного боку вона вказувала про відсутність підстав для визнання його недієздатним і призначення опікуна, а з іншого - на неможливість дотримання приписів Стандартів через його психічний розлад. Заперечуючи висновок органу опіки і піклування дій, передбачених пунктом 9 Розділу І Стандартів, не вчинила, правовий висновок щодо неможливості здійснення представництва у зазначеній справі центру надання вторинної правничої допомоги не надсилала.
Завданням цивільного судочинства, яким зобов`язані керуватися суд та учасники процесу і яке привалює над будь-якими іншими міркуваннями в процесі, є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частини перша, друга статті 2 ЦПК України).
Переглядаючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд, керуючись завданням цивільного судочинства повинен, перш за все, з`ясувати в межах повноважень, установлених статтею 374 ЦПК України, чи призвели зазначені в апеляційній скарзі порушення норм процесуального права, до неправильного вирішення справи і, відповідно, необхідність постановлення нового, у даному випадку протилежного рішення про відмову у задоволенні заяви про визнання ОСОБА_2 недієздатним та призначення йому опікуна, задля досягнення завдання, установленого статтею 55 ЦК України - забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів останнього.
Проте в апеляційній скарзі адвокатка Зянько Н. Г., критикуючи рішення суду першої інстанції через порушення, на її думку, норм процесуального права, жодних власних доводів на спростування висновків суду як про недієздатність ОСОБА_2 та і необхідність призначення йому опікуном ОСОБА_1 не навела.
Таким чином доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, що є підставами для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу представниці ОСОБА_2 - адвокатки Зянько Н. Г. залишити без задоволення, а рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 29 червня 2026 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
(Повний текст судового рішення виготовлено 25 вересня 2026 року).
Головуючий О. С. Панасюк
Судді: О. Ю. Береговий
О. В. Ковальчук