ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"28" вересня 2026 р. Справа№ 910/2323/26
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Гончарова С.А.
Сибіги О.М.
без повідомлення учасників справи
розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «НХТС» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2026
у справі №910/2323/26 (суддя Кирилюк Т.Ю.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СТО «Братське»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «НХТС»
про стягнення 120 000,00 грн
в с т а н о в и в:
Товариство з обмеженою відповідальністю «СТО «Братське» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «НХТС» про стягнення 120 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань за договором перевезення вантажу від 26.03.2025 №26/03-25СТО-1.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.05.2026 позов задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «НХТС» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СТО «Братське» 70 000,00 грн. основного боргу, 35 000,00 грн. штрафу та 2 329,00 грн. витрат зі сплати судового збору.
В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «НХТС» звернулося 01.06.2026 на адресу Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, сформованою в системі «Електронний суд» 31.05.2026, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2026 у справі №910/2323/26 в частині стягнення штрафу з Товариства з обмеженою відповідальністю «НХТС» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СТО «Братське» в розмірі 35 000,00 грн. та прийняти нове рішення.
В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник вказав, що місцевий господарський суд, не повно та не об`єктивно з`ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а тому, на думку скаржника, таке рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню.
Так скаржник зазначає, що суд залишив поза увагою, що станом на сьогодні у Відповідача скрутне фінансове становище, існує заборгованість перед постачальниками, перед державним бюджетом, однак Відповідач намагається сплачувати заборгованість. Зокрема, відповідач зазначив, що має заборгованість з ПДВ-1670175,37 грн, з Податку на прибуток 416066,00 грн та зі сплати ЄСВ-101141,18 грн. А тому, як стверджує відповідач, усе це робить накладення штрафних санкцій у розмірі 50% надмірним тягарем, який може підірвати фінансову стійкість підприємства, попри вже здійснене виконання зобов`язання.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/2323/26 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Гончаров С.А., Сибіга О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «НХТС» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2026 у справі №910/2323/26 залишено без руху, запропоновано апелянту усунути недоліки, а саме надати докази, що підтверджують сплату судового збору у розмірі 3 993,60 грн.
09.06.2026 до Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «НХТС» надійшла заява, яка сформована в системі «Електронний суд» 09.06.2026, до якої долучено докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «НХТС» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2026 у справі №910/2323/26. Призначено до розгляду без повідомлення (виклику) учасників справи.
23.06.2026 до Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «СТО «Братське» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач заперечив проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі.
Позивач наголосив, що в силу вимог ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами, а тому укладаючи договір без зауважень, відповідач погодився на умови щодо розміру штрафу у разі прострочення оплати наданих послуг. Більше того, відповідач не заявляв про визнання договору нікчемним чи недійсним.
Позивач зазначив, що відповідач не розпочав виконання своїх зобов`язань за договором та до подання позовної заяви не надсилав позивачеві зауважень щодо розміру штрафних санкцій.
Також позивач звертав увагу, що матеріали справи не містять достатніх, належних та допустимих доказів наявності істотної зміни обставин, скрутного майнового стану Відповідача, що виникло раптово, після отриманих від Позивача послуг, які не залежали від його волі та не могли бути передбаченими, що спричинило невиконання ним зобов`язань, винятковості цього випадку, а також невідповідності штрафних санкцій наслідкам порушення.
У зв`язку із простроченням відповідачем грошового зобов`язання позивачем нарахований штраф у розмірі 35 000,00 на підставі п. 7.4 Договору. При цьому, враховуючи умови договору щодо строків оплати перевезень до вивантаження авто, відповідачеві по обох заявках була надана відстрочка платежу до 18.02.2026.
Разом з тим, позивач вказує, що з моменту виникнення заборгованості по теперішній час, Відповідач не відповідає на телефонні дзвінки, не звертався з проханням щодо відстрочки платежу, не розпочав часткове погашення заборгованості, не пропонував укласти мирову угоду, тобто жодних дій, щодо врегулювання даного питання Апелянт не вчиняв.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-ІХ, зі змінами, внесеними Указом Президента України від 18.04.2022 №259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 №2212-ІХ, Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2263-ІХ, Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2500-ІХ, Указом Президента України від 07.11.2022 №757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2738-ІХ, Указом Президента України від 06.02.2023 №58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 №2915-IX, Указом Президента України від 01.05.2023 №254/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 №3057-IX, Указом Президента України від 26.07.2023 №451/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 №3275-IX, Указом Президента України від 06.11.2023 №734/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 №3429-IX, Указом Президента України від 05.02.2024 №49/2024, затвердженим Законом України від 06.02.2024 №3564-ІХ, Указом Президента України від 06.05.2024 №271/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 08.05.2024 №3684-IX, Указом Президента України від 23.07.2024 №469/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №3891-IX, Указом Президента України від 28.10.2024 №740/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №4024-IX, Указом Президента України від 14.01.2025 №26/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №4220-IX від 15.01.2025, Указом Президента України від 15.04.2025 №235/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 16.04.2025 № 4356-IX, Указом Президента України від 14.07.2025 №478/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 15.07.2025 №4524-IX, Указом Президента України від 20.10.2025 №793/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 21.10.2025 №4643-IX, Указом Президента України від 12.01.2026 №40/2026 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 14.01.2026 №4757-IX, Указом Президента України від 27.04.2026 №342/2026 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 28.04.2026 №4857-IX, Указом Президента України від 13.07.2026 № 596/2026 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 14.07.2026 №4928-IX продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 02 серпня 2026 року строком на 90 діб, тобто до 31 жовтня 2026 року.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд справи у розумний строк, застосувавши ст. ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Згідно з ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. При цьому, частиною 7 вказаної статті визначено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Колегією суддів враховано, що ціна поданого позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2026.
Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Частиною 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Отже, справа №910/2323/26 призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у справі.
У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.
Оскільки відповідач оскаржує рішення Господарського суду міста Києва у цій справі лише в частині стягнення штрафу в сумі 35 000,00 грн., а в силу вимог ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, то відповідно рішення переглядається лише у вказаній частині.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи 26.03.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «СТО «Братське», як перевізником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «НХТС», як замовником, був укладений договір №26/03-25СТО-1, за умовами пункту 1.2 якого позивач зобов`язався отримувати ввірений йому для перевезення вантаж, транспортним засобом доставляти його до пункту призначення і видавати уповноваженій на одержання вантажу особі, а відповідач - оплачувати послуги позивача.
Відповідно до пунктів 1.3 - 1.4 договору дані, необхідні для надання послуг (реквізити вантажовідправника та вантажоодержувача, характеристики вантажу, адреси пунктів завантаження та призначення, розмір плати за перевезення і строк доставляння вантажу, тощо), вказуються у заявках, що є невід`ємними частинами договору.
Сторони домовились, що перевезення вантажу може здійснюватися без письмової заявки передбаченої пунктом 1.3 договору, в такому випадку листи що містять інформацію про пункт завантаження та розвантаження, найменування вантажу надіслані відповідачем на електронну адресу позивача [пошта прихована] або на телефонний номер представника позивача, в довільній формі, за умови отримання відповіді від позивача про згоду на перевезення вважається заявкою.
Згідно з пунктами 2.1 - 2.5 договору, позивач забезпечує виконання послуг по перевезенню, передбачених договором, в термін погоджений у відповідній заявці на перевезення вантажу. Заявка подається в робочий час (з 9.00 до 18.00) відповідачем позивачу шляхом наручної передачі, поштовою відправкою, засобами електронної пошти (надсилання скан-копії) до дати перевезення, але не пізніше, ніж за 24 години до запланованої дати завантаження автотранспортних засобів позивача вантажем відповідача.
Заявка має бути заповнена повністю, з підписом уповноваженої особи відповідача. Будь-які усні зміни в заявці не допускаються. У заявках обов`язково зазначається назва вантажу, габаритні розміри (транспортні), вага, місце місця завантаження та розвантаження, контактні дані особи вантажовідправника та вантажоотримувача.
Позивач підтверджує прийняття заявки до виконання шляхом проставляння підпису уповноваженої особи позивача і печатки. Прийнята заявка відправляється засобами електронної пошти на адресу відповідача.
Ініціювання внесення змін у заявку, її відміна без штрафних санкцій, допускається в термін не пізніше, ніж за 24 години до планової дати перевезення і виконується в порядку, передбаченому для подачі заявки.
Згідно з пунктами 4.1 - 4.6 договору, об`єм перевезень та загальна вартість послуг за договором визначається у заявці і сплачується відповідачем позивачу шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача. Розрахунок відповідачем позивачу здійснюється на підставі скан-копій рахунків наданих позивачем електронним зв`язком до вивантаження вантажу, якщо інше не вказано у заявці. По факту виконаних робіт складаються акти приймання-передачі наданих послуг по договору на виконання транспортних перевезень, якщо інше не зазначено в заявці.
Датою платежу вважається дата зарахування коштів на рахунок позивача. Загальна вартість послуг по перевезенню вантажів, фактично виконаних позивачем за договором, по кожній окремій заявці фіксується сторонами в акті приймання-передачі наданих послуг.
Ціна договору складається з вартості послуг, вказаних в усіх заявках/актах приймання-передачі наданих послуг.
Первинним документом, що підтверджує факт надання послуги є товарно-транспортна накладна з підписом вантажовідправника та вантажоотримувача та/або акт приймання-передачі наданих послуг з підписом відповідача та позивача в оригіналі або надіслані скан-копії на електронну адресу позивача або на телефонний номер представника позивача.
Умовами пункту 5.1 договору визначено, що приймання-передача наданих послуг здійснюється шляхом підписання уповноваженими особами сторін акту приймання-передачі наданих послуг, що надається позивачем відповідачу.
Відповідно до пунктів 8.1 - 8.2 договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2025. У випадку, коли жодна із сторін протягом 30 днів до закінчення терміна дії договору не заявила про намір його розірвати, дія договору продовжується на наступний період - 1 календарний рік, а в частині невиконаних зобов`язань, що виникли протягом строку дії договору - до повного виконання.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Приписами статті 909 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.
Згідно з статтею 626 Цивільного кодексу України договором, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Згідно зі статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до вимог договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Сторонами 10.02.2026 підписано заявки № 1002-1 та № 1002-2 до договору №26/03-25СТО-1.
На виконання договору позивачем здійснено перевезення, що підтверджується товарно-транспортними накладними від 11.02.2026 № 1102 та від 12.02.2026 №1202, які долучені до матеріалів справи. За зазначеними документами вантажовідправником та вантажоодержувачем є відповідач.
Позивачем оформлено акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 11.02.226 № ОУ-0000021 на суму 35 000,00 грн. та від 12.02.2026 № ОУ-0000022 на суму 35 000,00 грн. за послуги з перевезення техніки, які підписані відповідачем без будь-яких зауважень та заперечень.
Отже, враховуючи відсутність будь-яких зауважень з боку відповідача щодо наданих послуг, суд обґрунтовано встановив, що зазначені акти є погодженими, а послуги, у загальному розмірі 70 000,00 грн., надані позивачем відповідачу є прийнятими.
За умовами статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Заявками від 10.02.2026 № 1002-1 та № 1002-2 визначено умови оплати - до 18.02.2026.
Позивач 27.02.2026 направив відповідачу на електронну адресу претензію з вимогою сплатити заборгованість за надані послуги з перевезення вантажу (докази направлення наявні у матеріалах справи).
Матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем отриманих послуг. Зазначені обставини відповідачем не заперечено, належних та допустимих доказів на їх спростування суду не надано.
Таким чином, відповідачем порушено господарсько-правові зобов`язання за укладеним сторонами у справі договором у частині своєчасної та повної оплати наданих послуг.
Враховуючи наведене, суд встановив, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, тому підлягають повному задоволенню у розмірі 70 000,00 грн.
Отже, станом на момент винесення рішення матеріалами справи підтверджувалась наявність заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 70 000,00 грн.
Відповідно до пункту 7.4 договору в разі не оплати відповідачем суми договору в погоджені сторонами терміни, відповідач сплачує позивачу штраф у розмірі 50% від загальної суми заборгованості.
Позивач нарахував та просив стягнути з відповідача штраф у розмірі 35 000,00 грн. за прострочення здійснення оплати за надані послуги з перевезення за актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000021 та № ОУ-0000022.
Водночас, відповідачем в суді першої інстанції заявлено клопотання про зменшення нарахованої позивачем штрафної санкції до 5 000,00 грн., яке обґрунтовано скрутним фінансовим становищем з посиланням на існування заборгованості перед постачальниками та державним бюджетом.
Суд першої інстанції залишив вказане клопотання без задоволення.
Предметом апеляційного оскарження є рішенням Господарського суду міста Києва від 15.05.2026 у справі №910/2323/26 в частині відмови у зменшенні судом розміру штрафу до 5 000,00 грн.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного чи неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність), та з дотриманням правил статті 86 ГПК, на власний розсуд, за внутрішнім переконанням, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Отже питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 ГПК за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статей 551 ЦК, неодноразово викладався Верховним Судом у постановах, зокрема від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 у справі №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19, від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.
У постановах від 12.06.2019 у справі №904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі №904/4083/18 Верховний Суд зазначив, що зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.
Необхідно зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
Господарський суд об`єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання).
Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №908/1453/17.
Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 ЦК є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Господарський суд повинен об`єктивно комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.
При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (аналогічні правові висновки наведено в постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №915/2095/19, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 19.02.2020 у справі №910/1199/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, на неврахування висновків у якій посилається позивач у своїй касаційній скарзі).
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України зменшення розміру неустойки допускається виключно за наявності встановлених судом виняткових обставин, які свідчать про істотну неспівмірність заявленої до стягнення неустойки наслідкам порушення зобов`язання. Згідно з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі N 902/417/18 та пункті 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 у справі N 905/1409/21, тягар доказування таких обставин покладається на боржника та має бути підтверджений належними і допустимими доказами.
Враховуючи вищенаведене слід дійти висновку, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (пені, штрафу), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання боржником, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи, а також інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.
Відповідно до ч. ч. 1, 3, 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Колегія суддів апеляційного суду наголошує, що зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 ГПК України на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Тобто, зменшення заявленої неустойки, яка нараховуються за неналежне виконання стороною своїх зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно зі статтею 74 ГПК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.
У даній справі, відповідач взагалі не надав будь-яких належних і допустимих доказів, у розумінні ст. ст. 76, 77 ГПК України, на підтвердження поважності причин неналежного виконання свого зобов`язання щодо своєчасної оплати за надані позивачем послуги з перевезення, як і доказів часткового виконання зобов`язання, не надав доказів винятковості даного випадку та невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, та відповідач не довів існування будь-яких виняткових обставин, які призвели до такого порушення та які б слугували підставою для зменшення штрафу.
При цьому, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з судом першої інстанції, що не можна визнати існування заборгованості відповідача перед іншими контрагентами виключним випадком для можливості зменшення суми штрафу.
Додатково колегія суддів звертає увагу на те, що в силу норм ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу. Отже, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Здійснивши перерахунок штрафу в сумі 35 000,00 грн., згідно розрахунку позивача, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги, у зазначеній частині підлягають повному задоволенню.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, зводяться до незгоди зі встановленими судом обставинами та до переоцінки доказів.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «НХТС» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2026 у справі №910/2323/26 слід відмовити, а оскаржуване рішення - залишити без змін.
Відповідно витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги розподіляються відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
П О С Т А Н О В И В:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «НХТС» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2026 у справі №910/2323/26 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2026 у справі №910/2323/26 залишити без змін.
3. Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.
4. Матеріали справи №910/2323/26 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді С.А. Гончаров
О.М. Сибіга