ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2026 року
м. Київ
cправа № 922/3314/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Власова Ю. Л. - головуючого, Булгакової І. В., Малашенкової Т. М.,
за участю секретаря судового засідання Бутенка А. О.,
представників учасників справи:
позивача - Яценко А. О.,
відповідача - Прядко В. О., Пономаренко М. А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на рішення Господарського суду Харківської області від 01 квітня 2024 року (суддя Буракова А. М.) та постанову Східного апеляційного господарського суду від 02 липня 2026 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В. В., судді: Мартюхіна Н. О., Плахов О. В.)
у справі № 922/3314/21
за позовом Фізичної особи-підприємця Василевського Віктора Яковича
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 47 112 392,00 грн,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. Фізична особа-підприємець Василевський Віктор Якович (далі - ФОП Василевський В. Я.; позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом (з урахуванням заяв про збільшення розміру позовних вимог) про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - "Українська залізниця"; відповідач) 42 777 834,00 грн безпідставно збережених грошових коштів, у тому числі 17 834 663,00 грн інфляційних втрат та 4 334 558,00 грн 3% річних.
2. Позов мотивований тим, що відповідач без достатньої правової підстави набув та тривалий час утримував належне позивачу майно, а тому відповідно до вимог статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) повинен відшкодувати суму грошових коштів, збережених ним у зв`язку з несплатою позивачеві за використання цього майна за період з 08 серпня 2012 року до 15 грудня 2020 року, тобто суму витрат які відповідач мав би понести у разі користування спірним майном на законних підставах. При цьому розрахунок плати за користування здійснено позивачем на підставі свого рішення як власника майна та нараховано відповідачу плату за користування майном виходячи із розрахунку 50 % від вартості майна за рік його використання.
Разом з цим позивач зазначав про поважність причин пропуску ним позовної давності, оскільки він дізнався про факт використання спірного майна відповідачем лише 21 вересня 2018 року після ознайомлення з матеріалами кримінального провадження № 42017221090000119.
Короткий зміст судових рішень
3. Господарськими судами справа розглядалася неодноразово.
4. Рішенням Господарського суду Харківської області від 18 травня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції визнав доведеним факт неправомірного утримання відповідачем належного позивачу майна у спірний період та відхилив доводи відповідача про недоведення факту використання ним майна, адже гіпотеза статті 1214 ЦК України не обумовлює обов`язок відшкодувати відповідні доходи в залежності від фактичного використання чи невикористання майна особою, яка не мала на це права. Водночас рішення мотивовано тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами розмір доходів, які відповідач одержав або міг одержати від використання майна. З огляду на відсутність правових підстав для задоволення позову через його недоведеність та безпідставність, місцевий господарський суд не розглядав заяву відповідача про застосування позовної давності та заяву позивача про її поновлення.
5. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 26 липня 2023 року рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 9 422 478,40 грн безпідставно збережених коштів (з яких 4 988 634,20 грн - плата за користування, 866 911,60 грн 3% річних, 3 566 932,60 грн інфляційні втрати).
Суд апеляційної інстанції визнав доведеним факт неправомірного утримання відповідачем належного позивачу майна, якого достатньо для застосування положень статті 1214 ЦК України, але не погодився із розрахунком заявленої до стягнення суми доходів у розмірі 50% від вартості майна, оскільки така ставка суперечить приписам пункту 6 частини 1 статті 3 зазначеного Кодексу.
Враховуючи правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі № 752/9300/15-й, завищений характер вимог позивача та бездіяльність відповідача в частині надання альтернативного розрахунку, апеляційний господарський суд самостійно визначив розмір кондикційного зобов`язання, виходячи зі ставки 10% від вартості майна (із застосуванням за аналогією закону положень пункту 7 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04 жовтня 1995 року № 786). При нарахуванні 3% річних та інфляційних втрат апеляційний господарський суд виходив з того, що відповідно до положень частини 5 статті 762 ЦК України плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Крім того, апеляційний господарський суд визнав поважними причини пропуску позовної давності на звернення з позовними вимогами в частині нарахованих грошових зобов`язань за період з 08 серпень 2012 до 12 березня 2017 року, оскільки відсутність остаточного рішення у судових спорах сторін станом на 12 березня 2017 року, наявність тривалих судових спорів та кримінального провадження, в межах якого лише 25 червня 2019 року спростовано факт підробки договору відповідального зберігання заступником директора ПВКП "Політехком" Гунбіним Є. М., об`єктивно створювали для позивача ускладнення щодо подання позову до суду з вимогами про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Разом з тим суд врахував, що з 12 березня 2020 року позовна давність продовжена відповідно до пункту 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України.
6. Постановою Верховного Суду від 23 листопада 2023 року скасовано постанову Східного апеляційного господарського суду від 26 липня 2023 року та рішення Господарського суду Харківської області від 18 травня 2023 року, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій і направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд виходив з такого:
- суди попередніх інстанцій належним чином не встановили дійсний період безпідставного утримання відповідачем майна та можливого одержання ним доходів від майна з урахуванням, зокрема, обставин, встановлених судами у справі № 5023/3905/12, стосовно вилучення слідчими відповідних рельсошпальних решіток із переданням їх на відповідальне зберігання представнику регіональної філії "Південна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" та накладення арешту на них ухвалами Ленінського районного суду міста Харкова. Залишивши поза увагою наведене, суди також не дослідили обставини наявності чи відсутності у відповідача права та фактичної можливості використовувати майно після його вилучення та передання на зберігання, попри накладений арешт, і отримувати дохід від нього. При цьому Верховний Суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій про необґрунтоване застосування позивачем при обчисленні заявленої до стягнення суми доходів саме ставки орендної плати, визначеної ним у рішенні від 20 травня 2020 року, прийняття якого жодним чином не зумовлює можливість одержання відповідачем доходів від майна у певному розмірі, адже не могло бути підставою, зокрема, для укладення відповідачем договорів оренди майна з контрагентами саме за такою ставкою. Вказав на обґрунтованість відхилення місцевим господарським судом розрахунку розміру безпідставно збережених відповідачем коштів, здійсненого в наданих позивачем експертних висновках на підставі рішення позивача від 20 травня 2020 року про встановлення вартості оренди майна. Верховний Суд визнав слушним висновок апеляційного господарського суду про те, що сама лише наявність спору про правильність обрахунку грошових вимог позивача не є достатньою підставою для ухилення від надання ефективного захисту судом та відмови в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, зважаючи на можливість самостійного визначення судом розміру кондикційного зобов`язання з огляду на надані сторонами докази відповідно до положень, зокрема, статей 73-79 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
7. Рішенням Господарського суду Харківської області від 01 квітня 2024 року позов задоволено. Вирішено стягнути з АТ "Українська залізниця" на користь ФОП Василевського В. Я. безпідставно збережені грошові кошти в розмірі 47 112 392,00 грн, у тому числі 42 777 834,00 грн сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції (з яких інфляційні нарахування складають 17 834 663,00 грн) та 4 334 558,00 грн - 3 % річних.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із відсутності деліктних зобов`язань у спірних правовідносинах, що виключає можливість захисту прав позивача як постраждалої сторони шляхом стягнення збитків у тому числі упущеної вигоди (частини другої статті 22 ЦК України). Суд наголосив, що спірні правовідносини, які виникли між сторонам повинні кваліфікуватися як бездоговірні, а тому повинні регулюватися нормами статті 1212 ЦК України, зі змісту яких вбачається, що вони підлягають застосуванню, у тому числі, у відносинах, які не містять ознак делікту.
Разом з цим, місцевий господарський суд зауважив, що строк на звернення до суду з позовними вимогами в частині нарахованих грошових зобов`язань за період з 08 серпня 2012 року по 12 березня 2017 року пропущений з поважних причин. Так, відсутність будь-якого остаточного рішення у судових спорах сторін станом на 12 березня 2017 року, наявність тривалих судових спорів та кримінального провадження, в межах якого лише 25 червня 2019 року було спростовано факт підробки договору відповідального зберігання заступником директора ПВКП "Політехком" Гунбіним Є. М., об`єктивно створювали для позивача ускладнення щодо подання позову до суду з вимогами про стягнення безпідставно збережених грошових коштів.
8. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 27 червня 2024 року рішення Господарського суду Харківської області від 01 квітня 2024 року у справі № 922/3314/21 скасоване; прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково; стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь позивача безпідставно збережені кошти в розмірі 9 422 478,40 грн (з яких 4 988 634,20 грн плата за користування, 866 911,60 грн 3 % річних, 3 566 932,60 грн інфляційних втрат).
Постанова суд апеляційної інстанції також аргументована тим, що у цьому випадку неможливо застосувати норми законодавства, що регулюють відшкодування збитків саме у вигляді упущеної вигоди. Власник майна, відповідно до загальновідомих нормативних актів, в тому числі статті 41 Конституції України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), статей 319, 1212- 1214 ЦК України, інших нормативних актів, має право на стягнення з відповідача грошових коштів, які останній зберіг через позадоговірне (недоговірне) використання майна позивача за весь період такого позадоговірного користування. Колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що відповідач у період з 08 серпня 2012 року до 15 грудня 2020 року не сплачував плату за користування РШР, внаслідок чого зберіг за рахунок позивача, як власника цієї РШР, майно - грошові кошти у розмірі орендної плати. Проте за висновками суду апеляційної інстанції, ставка у розмірі 50 % від повної вартості такого майна за рік його користування, застосована позивачем та у подальшому місцевим господарським судом для обрахунку сум заявлених до стягнення у цій справі суперечить приписам пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України (принципи розумності, справедливості і добросовісності), які є базовими вимогами, які застосовуються при вирішення кожного приватного спору. Тому, оцінюючи заявлену позивачем ставку в розмірі 50 % від вартості майна на рік, суд апеляційної інстанції відзначив, що вона є нерозумною і має занадто високий розмір. Апеляційний господарський суд самостійно визначив розмір кондикційного зобов`язання з огляду на завищений характер вимог позивача і бездіяльність відповідача в частині надання альтернативного розрахунку та ухвалюючи оскаржувану постанову про часткове задоволення позовних вимог, виходив зі ставки 10 % від вартості майна. Крім цього, апеляційний господарський суд дійшов висновку про поважність причин пропуску позовної давності за період з 08 серпня 2012 року по 12 березня 2017 року.
9. Постановою Верховного Суду від 14 січня 2025 року скасовано постанову Східного апеляційного господарського суду від 27 червня 2024 року, а справу № 922/3314/21 передано на новий розгляд до апеляційного господарського суду.
10. Передаючи справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд виходив з такого:
- позивач звертаючись із позовом у цій справі у якості предмета позову визначив стягнення з відповідача 47 112 392,00 грн, з яких 42 777 834,00 грн безпідставно збережених грошових коштів, у тому числі 17 834 663,00 грн інфляційних нарахувань та 4 334 558,00 грн 3 % річних. При цьому правовою підставою позову визначено положення статей 1212, 1214 ЦК України, а на обґрунтування вимог зазначено про те, що відповідач без достатньої правової підстави набув та тривалий час утримував належне позивачу майно, тому відповідно до вимог статей 1212, 1214 ЦК України повинен відшкодувати суму грошових коштів, збережених ним у зв`язку з несплатою позивачеві за використання цього майна за період з 08 серпня 2012 року до 15 грудня 2020 року, тобто суму витрат які відповідач мав би понести у разі користування спірним майном на законних підставах (плата за користування);
- господарськими судами встановлено, що наявними у справі доказами підтверджено повернення відповідачем майна позивачеві шляхом відшкодування його вартості, яка визначена судовим рішенням у справі № 5023/3905/12, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень частини першої статті 1212 ЦК України та відповідно спростовує доводи позивача в цій частині. Вимога про повернення потерпілому майна, набутого безпідставно згідно зі статями 1212, 1213 ЦК України є основною в кондиційному зобов`язанні, але не вичерпує його змісту, адже поряд з нею існує право потерпілого на відшкодування доходів, отриманих іншою особою від такого майна;
- правовою підставою позову позивачем визначено, зокрема, положення частини першої статті 1214 ЦК України. Для правильного вирішення спору у цій справі апеляційному господарському суду в межах наданих йому повноважень процесуальним законом належало дослідити обставини, якими опосередковувалися спірні правовідносини, зміст доказів наданих сторонами на підтвердження своїх аргументів, зокрема щодо визначення розміру зобов`язання, передбаченого статтею 1214 ЦК України;
- здійснивши розрахунок плати за користування РШР, виходячи зі ставки 10 % від вартості майна, що визначена у звіті № 4/3 та складає 4 988 634,20 грн, апеляційний господарський суд залишив поза увагою відповідні вказівки, викладені у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2023 року у справі № 922/3314/21 щодо надання належної оцінки всім доказам, наданим сторонами у справі для визначення розміру зобов`язання, передбаченого статтею 1214 ЦК України. До того ж, суд апеляційної інстанції обмежившись посиланнями на зміст звіту № 4/3, залишив поза увагою доводи відповідача щодо фізичного зношення майна, а також щодо відсутності доказів збільшення вартості майна, придбаного позивачем та переданого на зберігання у 2011 році;
-для розгляду цієї конкретної справи, серед іншого, має бути досліджено питання дотримання як відповідачем, так і позивачем принципу добросовісності поведінки під час застосування до спірних правовідносин приписів статті 1214 ЦК України.
11. За наслідками нового розгляду, постановою Східного апеляційного господарського суду від 02 липня 2026 року скасовано рішення Господарського суду Харківської області від 01 квітня 2024 року в частині задоволення позовних вимог, стягнення з відповідача на користь позивача 4 555 107,68 грн інфляційних втрат, 1 946 479,41 грн 3% річних. Прийнято у вказаній частині нове рішення, яким позов задоволено частково. Відмовлено у стягненні 4 555 107,68 грн інфляційних втрат, 1 946 479,41 грн 3% річних. В решті рішення Господарського суду Харківської області від 01 квітня 2024 року залишено без змін. Резолютивну частину рішення Господарського суду Харківської області від 01 квітня 2024 року викладено в такій редакції: "позов задовольнити частково. Стягнути з АТ "Українська залізниця" на користь ФОП Василевського В. Я. кошти в розмірі 24 943 171,00 грн, 3% річних у розмірі 2 388 078,59 грн, інфляційних втрат у розмірі 13 279 555,32 грн. В частині стягнення 4 555 107,68 грн інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 1 946 479,41 грн відмовити. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Державного бюджету судовий збір у розмірі 609 163,22 грн".
Вирішено стягнути з АТ "Українська залізниця" на користь ФОП Василевського В. Я. 60 405,11 грн витрат на проведення експертизи.
12. Вирішуючи спір у справі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що встановленими у справі № 5023/3905/12 обставинами підтверджується безпідставне утримання відповідачем належної позивачу рейкошпальної решітки РШР 50, а матеріалами цієї справи - її використання відповідачем у господарській діяльності. При цьому апеляційний суд, застосувавши положення статті 1214 ЦК України, дійшов висновку, що відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу доходи, які він одержав або міг одержати від безпідставного користування спірним майном, розмір яких має визначатися виходячи з вартості такого користування. З огляду на те, що запропонований позивачем розрахунок на підставі встановленої ним ставки орендної плати у розмірі 50 відсотків вартості майна за рік користування Верховним Судом у цій справі вже визнано необґрунтованим, апеляційний суд призначив експертизу для визначення ринкової вартості послуг користування спірним майном за відповідний період. Врахувавши висновок експерта від 15 травня 2026 року № 6437/25/53, відповідно до якого така вартість становить 26 325 523,39 грн, та керуючись принципом диспозитивності, суд визначив до стягнення 24 943 171,00 грн у межах заявленого позивачем розміру вимог. Апеляційний господарський суд також дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, здійснив власний їх перерахунок та визначив їх у розмірі 2 388 078,59 грн і 13 279 555,32 грн відповідно. Крім того, суд визнав поважними причини пропуску позивачем позовної давності в частині вимог, заявлених за період з 08 серпня 2012 року по 12 березня 2017 року, пославшись на тривалі судові та кримінальні провадження щодо права власності на РШР, факту її передачі на зберігання та дійсності відповідного договору, які об`єктивно ускладнювали своєчасне звернення позивача з цим позовом.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
13. Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, АТ "Українська залізниця" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
14. Скаржник підставою касаційного оскарження судових рішень визначив пункти 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Рух справи в суді касаційної інстанції
15. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 серпня 2026 року для розгляду зазначеної касаційної скарги визначено колегію суддів у складі: Власов Ю. Л. - головуючий, Булгакова І. В., Малашенкова Т. М.
16. Верховний Суд ухвалою від 31 серпня 2026 року відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою АТ "Українська залізниця"на підставах пунктів 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України.
Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
17. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
18. Частиною 2 статті 300 ГПК України визначено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
19. На обґрунтування підстав касаційного оскарження АТ "Українська залізниця" посилається на пункти 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України:
- пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України - відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статей 1212, 1214 ЦК України під час визначення розміру безпідставно збереженого майна/доходів у сфері оренди рухомого майна (іншого, ніж нерухомість або окремі земельні ділянки). Суд апеляційної інстанції безпідставно стягнув імовірний/теоретичний дохід, тоді як стаття 1214 ЦК України передбачає стягнення лише тих доходів, які безпідставний набувач реально одержав або міг одержати за звичайних обставин (що має реальний, передбачуваний та обґрунтований характер);
- пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України - апеляційний господарський суд не дослідив надані відповідачем докази - договір оренди нерухомого майна від 24 травня 2021 року № 13/19-21, договір оренди від 20 березня 2023 року № 20022023, договір оренди від 20 серпня 2021 року № П/НКМ- 21784/НЮ, договір суборенди від 20 січня 2022 року № 2011/22 та договір оренди нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності від 18 червня 2021 року № 0366Д:2021, лист заступника директора Національного наукового центру "Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М. С. Бокаріуса" від 20 квітня 2023 року № 1598/23/792-23-14/23, лист 1111 "Центр незалежної оцінки та експертизи" від 30 березня 2023 року № 16 (пункт 1 частини 3 статті 310 ГПК України); безпідставно відхилив клопотання відповідача про виклик експерта для надання пояснень та витребування доказів і про призначення економічної експертизи (пункт 3 частини 3 статті 310 ГПК України).
У касаційній скарзі АТ "Українська залізниця" зазначає також те, що суд апеляційної інстанції проігнорував вказівки Верховного Суду, викладені у постановах від 23 листопада 2023 року, від 14 січня 2025 року у цій справі. Посилається на порушення судом статей 73- 79, 86, 98, 104, 310 ГПК України та неправильне застосування статей 625, 1212, 1214 ЦК України. Вказує на: висновок експертів комісійної судової економічної експертизи № 02/08-26, складений 02 серпня 2026 року на замовлення відповідача; залишення поза увагою наявність правової підстави перебування рельсошпальної решітки РШР 50 у відповідача, що виключає можливість застосування до цих правовідносин положень законодавства про кондикційні зобов`язання; в матеріалах справи відсутні будь-які докази користування майном в період з 08 серпня 2012 року по 27 лютого 2014 року в кількості 1625 пог.м, з 08 серпня 2012 року по 30 травня 2014 року в кількості 1450 пог.м, з 08 серпня 2012 року по 22 квітня 2016 року в кількості 562,5 пог.м, з 08 серпня 2012 року по серпень 2016 року в кількості 286,4 пог.м.; позивач на обґрунтування можливого доходу посилається на суб`єктивне бажання за скільки б він хотів би здавати майно в користування (оренду), що не є об`єктивним економічним показником і жодним чином не свідчить про реальну можливість передачі в оренду майна саме за такою ціною; пропуск позивачем позовної давності обумовлений не об`єктивними причинами, які унеможливлювали звернення до суду з позовом, а зумовлені виключно необґрунтованим зволіканням позивача.
Доводи інших учасників справи
20. У відзиві позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного господарського суду у частині задоволення позовних вимог без змін з підстав, наведених у цьому відзиві.
21. Відповідач звернувся до Верховного Суду із запереченнями на відповідних відзив.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
22. 23 вересня 2011 року між позивачем та Відокремленим підрозділом "Харків-сортувальна колійна машинна станція № 131" (зберігач) було укладено договір відповідального зберігання № 0096ХР, відповідно до умов якого позивач передав, а зберігач прийняв на відповідальне зберігання товар, що належить поклажодавцеві, а саме - рельсошпальну решітку РШР 50 на залізобетонній шпалі перебрану зі зносом не більше 2 мм у кількості 65 секцій по 25 погонних метрів кожна, на загальну суму 1 000 000,00 грн (товар).
23. Строк дії договору визначений сторонами до 31 грудня 2011 року.
24. 23 липня 2012 року позивач звернувся до зберігача з листом-претензією від 20 липня 2012 року про повернення зі зберігання товару, переданого за договором відповідального зберігання від 23 вересня 2011 року № 0096ХР.
25. Оскільки зберігачем у порушення умов договору не було повернуто переданий на зберігання товар, а саме: рельсошпальну решітку РШР 50 на залізобетонній шпалі перебрану зі зносом не більше 2 мм у кількості 65 секцій по 25 погонних метрів кожна, позивач 30 серпня 2012 року звернувся до суду з позовом про зобов`язання ДП "Південна залізниця" в особі відокремленого підрозділу "Харків-сортувальна колійна машинна станція № 131" повернути в натурі ФОП Василевському В. Я. товар, що передавався на зберігання за договором відповідального зберігання від 23 вересня 2011 року № 0096ХР, а саме: рельсошпальну решітку РШР 50 на залізобетонній шпалі перебрану зі зносом не більше 2 мм у кількості 65 секцій по 25 погонних метрів кожна на загальну суму 1 000 000,00 грн.
26. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12 березня 2018 року у справі № 5023/3905/12, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 19 червня 2018 року, позовні вимоги задоволено та зобов`язано ПАТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця" ПАТ "Українська залізниця" повернути в натурі ФОП Василевському В. Я. товар, що передавався на зберігання за договором відповідального зберігання від 23 вересня 2011 року № 0096ХР, а саме: рельсошпальну решітку РШР 50 на залізобетонній шпалі перебрану зі зносом не більше 2 мм у кількості 65 секцій по 25 погонних метрів кожна на загальну суму 1 000 000,00 грн (ціна придбання відповідного майна позивачем за договором).
27. На виконання вказаної постанови Харківського апеляційного господарського суду видано відповідний судовий наказ.
28. Разом з цим, під час здійснення виконавчого провадження органом державної виконавчої служби вжито заходів щодо виявлення майна, яке підлягало передачі позивачу, та встановлена його відсутність.
29. Ця обставина стала підставою для звернення позивача до суду з заявою про зміну порядку та способу виконання судового рішення у справі № 5023/3905/12.
30. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 16 грудня 2020 року у справі № 5023/3905/12 заяву ФОП Василевського В. Я. про зміну порядку та способу виконання судового рішення із встановленням ефективного способу виконання задоволено. Змінено спосіб виконання постанови Харківського апеляційного господарського суду від 12 березня 2018 року у справі № 5023/3905/12 із зобов`язання ПАТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця" ПАТ "Українська залізниця" повернути в натурі позивачу товар, що передавався на зберігання за договором відповідального зберігання від 23 вересня 2011 року № 0096ХР, а саме: рельсошпальну решітку РШР 50 на залізобетонній шпалі перебрану зі зносом не більше 2 мм у кількості 65 секцій по 25 погонних метрів кожна на загальну суму 1 000 000,00 грн на стягнення з ПАТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця" ПАТ "Українська залізниця" на користь позивача грошових коштів в сумі 7 962 500,00 грн, що є ринковою вартістю рельсошпальної решітки РШР-50 на залізобетонній шпалі перебраної зі зносом не більше 2 мм у кількості 65 секцій по 25 погонних метрів кожна.
31. Ринкова вартість рельсошпальної решітки РШР-50 на залізобетонній шпалі перебраної зі зносом не більше 2 мм у кількості 65 секцій по 25 погонних метрів кожна в сумі 7 962 500,00 грн визначена станом на 21 квітня 2020 року на підставі висновку експерта Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 07 травня 2020 року № 6/1013СЕ-20.
32. На виконання постанови Харківського апеляційного господарського суду від 16 грудня 2020 року видано відповідний судовий наказ.
33. 25 березня 2021 року грошові кошти в розмірі ринкової вартості спірного майна в сумі 7 962 500,00 грн сплачено відповідачем позивачу в повному обсязі.
34. Звертаючись з позовом у цій справі, позивач просив суд стягнути з відповідача суму витрат які відповідач мав би понести у разі користування спірним майном на законних підставах, тобто плату за користування безпідставно набутим майном за період з 08 серпня 2012 року (дата спливу строку повернення майна після пред`явлення позивачем вимоги за договором зберігання) до 15 грудня 2020 року. Позивач вказував, що фактично відповідне майно використовувалося відповідачем у його господарській діяльності, а саме як залізничні шляхи.
35. В основу розрахунку розміру безпідставно збережених відповідачем за період з 08 серпня 2012 року до 15 грудня 2020 року, що є одночасно розрахунком (справедливою вартістю) недоотриманого позивачем доходу від можливої здачі в оренду спірного майна покладено рішення власника (позивача) від 20 травня 2020 року про платність користування рельсошпальною решіткою на умовах оренди у розмірі 50 % від вартості майна за рік його користування.
36. На підтвердження розміру заявленої до стягнення суми за визначений позивачем період, останнім надано висновок експерта Національного наукового центру "Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса" від 06 травня 2021 року № 10623 та звіт про незалежну оцінку від 16 лютого 2023 року № 4/3, виконаний Оціночно-експертним агентством.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
37. Предметом касаційного оскарження за касаційною скаргою АТ "Українська залізниця" є рішення Господарського суду Харківської області від 01 квітня 2024 року та постанова Східного апеляційного господарського суду від 02 липня 2026 року.
38. Перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення (пункти 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення цієї касаційної скарги з огляду на таке.
Щодо підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України
39. Колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
40. Верховний Суд у постанові від 03 вересня 2024 року у справі № 910/14049/23 дійшов висновку, що крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтуванням необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
41. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
42. Формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
43. Здійснюючи аналіз вказаних доводів касаційної скарги, колегія суддів зазначає таке.
44. За змістом частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
45. Зобов`язання з повернення безпідставно набутого (збереженого) майна випливає із загальної для права заборони безпідставного збагачення: той, хто збагатився за рахунок іншого, без належної на те правової підстави зобов`язаний повернути предмет власного збагачення.
46. Традиційно в доктрині цивільного права зобов`язання, які є наслідком безпідставного збагачення, іменуються кондикційними (з лат. "condictio sine causa" - повернення збагачення, одержаного без правової (справедливої) підстави).
47. Кондикція - це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.
48. Приписи глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача такого майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 ЦК України).
49. Виходячи зі змісту цих норм можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.
50. Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних.
51. Кондикційні зобов`язання виникають тоді, коли дії особи або події призводять до неправового результату у виді юридично безпідставного майнового блага, що перейшло до набувача та сприяло його безпідставному збагаченню.
52. Безпідставне збагачення може полягати як у так званому "фактичному" збагаченні, коли набувач, не отримуючи права на річ, фактично володіє і користується нею, так і в "юридичному" збагаченні, коли набувач отримує суб`єктивне право на предмет збагачення.
53. Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося без правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (див. постанову Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).
54. Сутність зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідносин, та передання майна тій потерпілій особі, яка має належний правовий титул на нього (див. постанову Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18).
55. Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується прямо на законі, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (див. постанови Верховного Суду від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19).
56. Договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Якщо майно набуте на підставі правочину, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або її не було взагалі. Винятком є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв`язку із зобов`язанням (правочином), але не відповідно до його умов.
57. Підсумовуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 вересня 2024 року у справі № 201/9127/21 зазначила, що, за загальним правилом, кондикція у її класичному розумінні є самостійним позадоговірним зобов`язальним способом захисту права власності або іншого майнового права, спрямованим на повернення майна, набутого без достатньої правової підстави, тому учаснику цивільних відносин, за чий рахунок відбулося таке неправомірне збагачення.
58. У пункті 146 вказаної постанови від 25 вересня 2024 року у справі №201/9127/21 Велика Палата Верховного Суду вказала, що кондикційний позов може поширюватися на речі, визначені як індивідуальними, так і родовими ознаками.
59. Водночас якщо безпідставним було саме набуття (збереження) відповідного майна, безпідставним є також отримання доходів і плодів від нього (див. пункт 58 постанови Верховного Суду від 29 вересня 2023 року у справі № 910/4239/22).
60. Отже, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна (див. постанову Верховного Суду України від 25 жовтня 2017 року у справі № 3-905гс17, постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 та постанови Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 924/173/19, від 29 травня 2019 року у справі №757/42443/15-ц).
61. Верховний Суд у постанові від 14 січня 2025 року у цій справі вказав про підставність встановлення і підтвердження наявними у справі доказами обставини повернення відповідачем майна (РШР) позивачу шляхом відшкодування його вартості, яка визначена судовим рішенням у справі № 5023/3905/12, що за висновком суду касаційної інстанції виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень частини першої статті 1212 ЦК України.
62. У той час, зі змісту позовної заяви та судових рішень ухвалених у цій справі, вбачається, що правовою підставою позову позивачем визначено, зокрема, положення статті 1214 ЦК України.
63. Вимога про повернення потерпілому майна, набутого безпідставно згідно зі статями 1212, 1213 ЦК України є основною в кондиційному зобов`язанні, але не вичерпує його змісту, адже поряд з нею існує право потерпілого на відшкодування доходів, отриманих іншою особою від такого майна.
64. Відповідно до статті 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.
65. Диспозиція статті 1214 ЦК України зазначає лише про факт безпідставного збереження майна який, як наслідок, зумовлює обов`язок відшкодувати всі доходи, які особа одержала або могла одержати від цього майна і цей обов`язок не ставиться в залежність від фактичного використання або не використання цього майна особою, яка не мала на це права. Тобто достатньо лише факту безпідставного збереження майна особою, яка дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.
66. Власник майна, відповідно до загальновідомих нормативних актів, в тому числі статті 41 Конституції України, статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 319 ЦК України, статей 1212-1214 ЦК України, інших нормативних актів, має право на стягнення з відповідача грошових коштів, які останній зберіг через позадоговірне (недоговірне) використання майна позивача за весь період такого позадоговірного користування.
67. У постанові Верховного Суду від 23 листопада 2023 року у цій справі № 922/3314/21 вказано про обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій, що положення статті 1214 ЦК України застосовуються, незалежно від доведеності обставин фактичного використання відповідного майна та отримання доходу відповідачем у період безпідставного утримання ним майна. Адже положення вказаної норми обумовлюють обов`язок особи, що безпідставно набула або зберегла відповідне майно, відшкодувати доходи від цього майна як у випадку їх фактичного одержання, так і в разі можливого одержання.
68. У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 182/5130/16-ц зазначено, що за змістом цієї норми поверненню підлягають доходи, що отримані саме особою, яка володіє майном безпідставно.
69. У пунктах 56- 57 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25 січня 2024 року у справі № 910/3943/21(910/9185/19) (предмет позову - відшкодування доходів, одержаних відповідачем від безпідставного користування майном, належним позивачу як власнику), викладено такі висновки щодо права потерпілої особи на відшкодування зобов`язаною особою всіх доходів, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави на підставі положень статті 1214 ЦК України: "56. За змістом абзацу першого частини першої 1214 ЦК України таке право може бути реалізоване за сукупності таких складових: 1) доходи повертаються саме особою, яка володіє або володіла, майном безпідставно; 2) повертаються доходи, які ця особа одержала або могла одержати від такого майна; 3) повертаються доходи отримані з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. Розмір доходів, які підлягають стягненню вираховується виходячи з доведеності розміру звичайних доходів, які особа здобула за весь час володіння. Необхідно також враховувати, що конструкція абзацу 1 частини першої статті 1214 ЦК України передбачає встановлення часу (строку) неправомірного використання майна, адже встановлює правило, що повертаються доходи отримані з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. Отже, за загальним правилом умовою виникнення додаткового кондиційного обов`язку з повернення доходів від безпідставно набутого майна є лише недобросовісна поведінка набувача, адже за період, коли останній був упевнений у підставності свого збагачення і не повинен був знати про протилежне, відшкодування кондикційних доходів цією нормою не передбачається. Отримання або можливість отримання набувачем відомостей про неправомірність володіння чужим майном є моментом, з якого на зазначену особу покладаються додаткові обов`язки, зокрема, виникає обов`язок повернути фактично отримані від спірного майна доходи, або доходи, які могли бути отримані за нормальних умов".
70. Врахувавши вказані норми матеріального права, надавши оцінку наявним у справі документам відповідно до статті 86 ГПК України, виконавши вказівки Верховного Суду, які містяться у постанові від 14 січня 2025 року у цій справі № 922/3314/21, апеляційний господарський суд встановив таке:
- позивачем доведено наявність сукупності складових за статтею 1214 ЦК України для її застосування до спірних правовідносин, а саме, що відповідач у період з 08 серпня 2012 року по 15 грудня 2020 року безпідставного утримував належне позивачу майно, був користувачем та використовував його у своїй господарській діяльності та незважаючи на призумпцію оплатності використання майна, не сплачував плату за користування РШР 50, внаслідок чого зберіг за рахунок позивача, як власника цієї РШР 50, майно - доходи (грошові кошти). При цьому кошти орендної плати є доходом, який безпідставно збережено відповідачем;
- факт неправомірного утримання відповідачем спірного майна встановлений і у справі № 5023/3905/12. Так, постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12 березня 2018 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 19 червня 2018 року, зобов`язано ПАТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця" ПАТ "Українська залізниця" повернути в натурі ФОП Василевському В. Я. товар, що передавався на зберігання за договором відповідального зберігання від 23 вересня 2011 року № 0096ХР, а саме: рельсошпальну решітку РШР 50 на залізобетонній шпалі перебрану зі зносом не більше 2мм у кількості 65 секцій по 25 погонних метрів кожна;
- наявними у матеріалах справи доказами підтверджується використання майна шляхом монтування з них залізничних шляхів;
- ухвалами слідчого судді Ленінського районного суду м. Харкова від 23 липня 2018 року, від 25 липня 2018 року, від 31 липня 2018 року накладено арешти на тимчасово вилучене майно - рельсошпальну решітку РШР 50, протяжністю 293,44 пог.м по ділянкам колій 1,2,3 по станції Лубни; рельсошпальну решітку РШР 50, протяжністю 276,1 пог.м на території ст.Талалаївка (8 колія), рельсошпальну решітку РШР 50 протяжністю 845,3 пог.м. на території станції "Золотнишине" (19 колія);
- зі змісту ухвал слідчого судді Ленінського районного суду м. Харкова, питання щодо заборони користування майном під час накладення арешту не розглядалося, в клопотанні слідчого такої вимоги не ставилось і в резолютивних частинах ухвал слідчого судді немає вказівки про заборону або обмеження користуватись майном;
- зі змісту листів Регіональної філії "Південна залізниця" ПАТ "Українська залізниця" від 13 липня 2018 року, від 10 липня 2020 року, від 18 листопада 2020 року можна дійти висновку, що відповідач безперервно користувався майном позивача у період з 08 серпня 2012 року по 15 грудня 2020 року. При цьому відповідне майно перебувало у відповідача безпідставно, оскільки власник такого майна (позивач у справі) не передавав його відповідачу ані у власність, ані жодним чином не надав дозволу на його користування;
- у спірний період між позивачем та відповідачем будь-яких договорів оренди чи майнового найму не укладалося, плата за користування майном на користь позивача не сплачувалася;
- за результатами проведення експертизи у господарській справі № 922/3314/21, складено висновок експерта від 15 травня 2026 року № 6437/25/53 про те, що ринкова вартість послуг користування (оренди) рейкошпальної решітки РШР 50 на залізобетонних шпалах, перебраної (знос 2 мм) у кількості 65 секцій загальною довжиною 1625м або аналогічних об`єктів за технічними та експлуатаційними характеристиками з урахуванням зносу, за період з 08 серпня 2012 року по 15 грудня 2020 року, зокрема з урахуванням ПДВ, могла становити 26 325 523,39 грн. Таким чином, розмір доходу, який одержав відповідач чи міг одержати від майна, власником якого є позивач і яке безпідставно використовувалось, що підлягає відшкодуванню позивачу та є наразі безпідставно збереженим (дохід) відповідачем складає 26 325 523,39 грн;
- правомірними та такими, що підлягають задоволенню є позовні вимоги у розмірі 24 943 171,00 грн, тобто у розмірі, що був визначений позивачем у позовній заяві, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.
71. Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
72. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.
73. Врахувавши вказане, апеляційний господарський суд дійшов підставного висновку, що передбачений частиною 2 статті 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача.
74. З огляду на вище викладене, виконавши вказівки Верховного Суду, які містяться у постанові від 14 січня 2025 року у цій справі № 922/3314/21, суд апеляційної інстанції дійшов підставного висновку про стягнення з відповідача 24 943 171,00 грн безпідставно збережених грошових коштів, 3% річних у сумі 2 388 078,59 грн та 13 279 555,32 грн інфляційних втрат.
75. Щодо позовної давності, колегія суддів зазначає таке.
76. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
77. За статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
78. Згідно з статтею 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
79. Частинами першою та п`ятою статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
80. Відповідно до частини п`ятої статті 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
81. Законодавцем не надано вичерпного переліку причин, які можуть бути визнані поважними для поновлення позовної давності. Питання поважності цих причин (наявність обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову) вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини та з дотриманням принципів добросовісності, розумності й справедливості (стаття 3 ЦК України).
82. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України введено карантин. У подальшому, термін дії карантину неодноразово продовжувався та тривав до 30 червня 2023 року.
83. Законом № 540-IX розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено, зокрема пунктом 12 наступного змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
84. Встановивши вказані обставини, апеляційний господарський суд дійшов підставного висновку, що дослідження поважності причин пропуску позивачем позовної давності має стосуватися лише періоду з 08 серпня 2012 року до 12 березня 2017 року.
85. Як встановлено судом апеляційної інстанції, у період з 2012 до 2020 рік між сторонами тривала низка пов`язаних судових процесів (зокрема, справи № 5023/3905/12, № 5023/5587/12 та № 5023/5027/12), а також кримінальне провадження. У межах зазначених проваджень відповідачем заперечувалися підстави для виникнення права власності позивача на спірне майно (РШР 50), факт реального отримання майна на зберігання та автентичність самого договору відповідального зберігання.
86. Надавши оцінку поважності пропуску позовної давності, апеляційний господарський суд встановив, що триваюча правова невизначеність щодо таких обставин (дійсності правочину та належності майна), зумовлена запереченням відповідачем відповідних обставин, створювала для позивача об`єктивні перешкоди для подання цього позову про стягнення безпідставно збережених коштів у період з 08 серпня 2012 року по 12 березня 2017 року.
87. Суд апеляційної інстанції, керуючись частиною 5 статті 267 ЦК України, дотримався вимог статті 86 ГПК України щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів, надав належну оцінку добросовісності поведінки обох сторін та дійшов висновку про наявність поважних причин пропуску позивачем позовної давності за період з 08 серпня 2012 року по 12 березня 2017 року та необхідність захисту його порушеного права.
88. Доводи скаржника про зворотнє зводяться лише до надання іншої оцінки причинам пропуску позивачем позовної давності судом касаційної інстанції, що не є його компетенцією Верховного Суду з огляду на статтю 300 ГПК України.
89. Водночас, як уже зазначалося, скаржник посилається на пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України. Оскільки Верховний Суд не встановив неправильного застосування судами наведених скаржником у касаційній скарзі норм права, підстав для формування висновку щодо застосування зазначених норм у цих правовідносинах немає.
90. Отже, колегія суддів визнає недоведеною наведену скаржником підставу касаційного оскарження, визначену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України.
91. Колегія суддів також відхиляє посилання скаржника на положення пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України (суди не дослідили зібрані у справі докази).
92. За пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, є порушення вимог процесуального права, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
93. Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
94. Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права щодо недослідження судом зібраних у справі доказів, а таке процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
95. Натомість зміст касаційної скарги свідчить про те, що доводи скаржника у наведеній частині зводяться до посилань на необхідність оцінки доказів, але, як уже зазначалося, він при цьому належним чином не обґрунтував у своїй касаційній скарзі наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України.
96. Оскільки обґрунтованість заявленої у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, у цьому випадку не підтвердилася, то відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень на підставі пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України (див. постанову Верховного Суду від 17 січня 2023 року у справі № 902/51/21).
97. Щодо посилання скаржника на пункт 3 частини 3 статті 310 ГПК України (суд відхилив клопотання відповідача про викликання експерта для надання пояснень та витребування доказів, призначення економічної експертизи), то необхідно зазначити таке.
98. Відповідно до частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
99. Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
100. Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
101. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19).
102. Судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду (стаття 1 Закону України "Про судову експертизу").
103. Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Дульський проти України" від 01 червня 2006 року експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід`ємну частину судової процедури.
104. Відповідно до положень частини 1 статті 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
105. За статтею 107 ГПК України, якщо висновок експерта є неповним або неясним, за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи суд може призначити додаткову експертизу, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).
106. Висновок експерта визнається неповним, якщо досліджено не всі надані йому об`єкти або не надано вичерпних відповідей на всі постановлені перед експертом питання. Висновок експерта визнається неясним, якщо він викладений нечітко або носить неповний, неконкретний характер (див. постанову Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 917/1823/23).
107. Суд зауважує, що відповідно до статті 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
108. Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
109. Надавши оцінку клопотанню позивача про призначення додаткової експертизи і витребування документів, апеляційний господарський суд встановив таке:
- наявний у справі висновок експертизи є повним, ясним, з його тексту зрозумілі всі висновки та методи дослідження;
- позивач просить на вирішення додаткової експертизи поставити питання щодо визначення розміру інфляційних втрат та 3% річних, які не були предметом первинного експертного дослідження. Встановлення розміру нарахувань за статтею 625 ЦК України належить до компетенції суду та не вимагає призначення додаткової експертизи;
- сама по собі незгода сторони з висновком експерта не свідчить про неналежність експертизи та висновку експерта і не зумовлює беззаперечну необхідність призначення додаткової експертизи, яка призначається за умов, зокрема визначених у статті 107 ГПК України.
110. Отже, апеляційний господарський суд відмовив у призначенні відповідної експертизи та витребуванні документів з огляду на відсутність підстав для вчинення відповідних процесуальних дій.
111. Щодо аргументів скаржника про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив клопотання відповідача про виклик експерта для надання пояснень, то необхідно зазначити таке.
112. Відповідно до частини 5 статті 98 ГПК України суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку.
113. Надавши оцінку відповідному клопотанню відповідача апеляційний господарський суд встановив, що його доводи зводяться фактично до незгоди заявника з висновком експерта, а незгода з висновком експерта сама по собі не зобов`язує суд викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку.
114. Як уже зазначалося, суд апеляційної інстанції встановив, що висновок експерта є повним, ясним, з його тексту зрозумілі всі його висновки та методи дослідження, а відповідач не зазначає, які саме недоліки чи неясності потрібно усунути шляхом заслуховування пояснень експерта у судовому засіданні. Крім того, суд встановив, що клопотання не містить чіткого переліку питань, які сторона хоче поставити експерту для роз`яснення чи доповнення його висновку.
115. З огляду на викладене, у клопотанні відповідача про виклик експерта для надання пояснень відмовлено не безпідставно, як помилково вважає скаржник, а з підстави його необґрунтованості та недоведеності доцільності вчинення такої процесуальної дії, що не спростовано скаржником у касаційній скарзі.
116. Верховний Суд зазначає, що доводи скаржника зводяться передусім до намагань здійснити переоцінку наявних у справі доказів, тоді як згідно з імперативними положеннями частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
117. Інші доводи касаційної скарги підставами касаційного оскарження не обґрунтовані і, відповідно, Верховним Судом не розглядаються (див. постанову Верховного Суду від 29 травня 2024 року у справі № 910/2491/23).
118. Отже, Верховний Суд вважає, що відсутні обставини для скасування оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду і з огляду на підставу касаційного оскарження, визначену пунктом 4 частиною 2 статті 287 ГПК України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
119. Законодавець у частині 1 статті 236 ГПК України закріпив норму, відповідно до якої судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частина 2 статті 236 ГПК України). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 ГПК України).
120. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
121. Відповідно до статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
122. Отже, Верховний Суд дійшов висновку про те, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції у нескасованій частині і постанову апеляційного господарського суду, ухвалені відповідно до статті 236 ГПК України - без змін.
Судові витрати
123. З огляду на результати розгляду цієї справи у суді касаційної інстанції, судовий збір, сплачений скаржником за розгляд справи в суді касаційної інстанції, необхідно покласти на нього в порядку статті 129 ГПК України.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Харківської області від 01 квітня 2024 року у нескасованій частині і постанову Східного апеляційного господарського суду від 02 липня 2026 року у справі № 922/3314/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Ю. Л. Власов
Судді І. В. Булгакова
Т. М. Малашенкова