Постанова № 140190185 у справі № 438/1145/24 від 23.09.2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 438/1145/24

провадження № 61-3505св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Коломієць Г. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , законний представник ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «Центральна міська лікарня м. Борислава» Бориславської міської ради,

треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Бориславського міського суду Львівської області від 29 вересня 2025 року у складі судді Слиша А. Т. та постанову Львівського апеляційного суду від 05 лютого 2026 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В., Шандри М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2024 року ОСОБА_1 у своїх інтересах та як законний представник малолітнього ОСОБА_4 , 2018 року народження, звернувся до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Центральна міська лікарня м. Борислава» Бориславської міської ради (далі - КНП «Центральна міська лікарня м. Борислава»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору та беруть участь у справі на стороні відповідача: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що у 2018 році його дружина ОСОБА_9 через вагітність перебувала під диспансерним наглядом у жіночій консультації КНП «Центральна міська лікарня м. Борислава» та готувалася до планового кесаревого розтину за рекомендацією лікарів. ІНФОРМАЦІЯ_5 року ОСОБА_9 забрали на операцію, під час якої були декілька невдалих спроб інтубації, несвоєчасно проведена трахеотомія, а також загалом несвоєчасно проведено кесарський розтин. Внаслідок неналежного надання медичної допомоги в дружини розвинулася постреанімаційна хвороба. ОСОБА_9 була переведена до відділення анестезіології та інтенсивної терапії КНП «Львівська обласна клінічна лікарня», де ІНФОРМАЦІЯ_1 померла.

Крім того, зазначав, що через невдалі спроби інтубації трахеї, неправильно обрану тактику лікування (пізнє проведення трахеотомії) та несвоєчасно розпочату операцію кесаревого розтину медичні працівники КНП «Центральна міська лікарня м. Борислава» заподіяли непоправної шкоди здоров`ю його сину - ОСОБА_4 . На момент народження настали незворотні зміни центральної нервової системи дитини через тривалу підгостру періодичну гіпоксію-ішемію, яку дитина перенесла під час операції. Як наслідок його син є особою з інвалідністю підгрупи «А» та потребує постійного стороннього догляду. Це підтверджується Медичним висновком № 12 про дитину-інваліда віком до 18 років від 13 травня 2019 року

Вказував на те, що у зв`язку із вказаними обставинами було розпочате кримінальне провадження № 1201814[телефон приховано] щодо неналежного виконання медичними працівниками лікарні, зокрема ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , своїх професійних обов`язків внаслідок недбалого до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки, а саме смерть ОСОБА_9 . У ході судового розгляду справи в суді першої інстанції, 22 січня 2024 року обвинувачені ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 звернулися до суду з клопотаннями про звільнення їх від кримінальної відповідальності за частинами першою, другою статті 140 Кримінального кодексу України (далі - КК України) у зв`язку з закінченням строків давності. 22 січня 2024 року Бориславський районний суд Львівської області постановив ухвалу, якою задовольнив клопотання вказаних обвинувачених, закрив кримінальне провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) та звільнив їх від кримінальної відповідальності за частинами першою, другою статті 140 КК України на підставі пункту 3 частини першої 49 КК України.

Переконував, що ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на момент надання медичної допомоги його дружині ОСОБА_9 перебували у трудових відносинах з відповідачем і у вересні 2018 року брали на різних етапах безпосередню участь у наданні їй медичної допомоги. У зв`язку з неналежним виконанням вказаними лікарями своїх професійних обов`язків настали тяжкі наслідки для ОСОБА_4 , а саме незворотнє ураження на момент народження: «Мікроцефалія внаслідок перенесеного гіпоксично-ішемічного ураження центральної нервової системи ЦНС важкого ступеня, симптоматична епілепсія. Затримка психомоторного розвитку».

Вказував на те, що у зв`язку із захворюванням його сина ОСОБА_4 ним було витрачено значну кількість грошових коштів на лікування та придбання лікарських засобів на загальну суму (згідно з чеками ) 19 163,74 грн.

Внаслідок неналежного виконання медичними працівниками відповідача своїх професійних обов`язків настали тяжкі та непоправні наслідки для здоров`я ОСОБА_4 , а це у свою чергу, призвело до заподіяння істотної моральної шкоди дитині, а також йому, через біль сина, за постійне безпорадне споглядання за фізичними і душевними стражданнями дитини, за усвідомленням, що нічого і ніколи не зміниться у стані сина, за необхідність постійного спеціалізованого догляду за дитиною.

З врахуванням зазначених обставин позивач ОСОБА_1 на підставі положень статей 15, 16, 23, 1166, 1167, 1172, 1195, 1197, 1200 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) просив суд:

- стягнути з КНП «Центральна міська лікарня м. Борислава» на його користь 19 163,74 грн на відшкодування майнової шкоди та 1 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди;

- стягнути з КНП «Центральна міська лікарня м. Борислава» на користь ОСОБА_4 5 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Крім того, у липні 2024 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як законний представник неповнолітнього ОСОБА_3 , 2009 року народження, та малолітнього ОСОБА_4 , 2018 року народження, звернулися до суду з позовом до КНП «Центральна міська лікарня м. Борислава», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору та беруть участь у справі на стороні відповідача: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовували тим, що вранці ІНФОРМАЦІЯ_10 року ОСОБА_9 приїхала в пологове відділення КНП «Центральна міська лікарня м. Борислава», на плановий кесаревий розтин. Лікарі поспіхом готувалися до операції, яка мала бути звичайною плановою, не перевіривши наявності всього необхідного. Внаслідок неналежного надання медичної допомоги ОСОБА_9 , проведення кесарського розтину лише о 18 год. 45 хв, хоча операція розпочалась о 12 год 45 хв, у ОСОБА_9 розвинулася пост реанімаційна хвороба. ОСОБА_9 була переведена до відділення анестезіології та інтенсивної терапії КНП «Львівська обласна клінічна лікарня», де ІНФОРМАЦІЯ_1 вона померла.

Причиною смерті, згідно з висновком експерта (комісійна судово-медична експертиза) № 8-9, є субторальна енцефаломаляція головного мозку, що виникла внаслідок порушення функції дихання через невдалі спроби проведення інтубації при проведенні анестезіологічного забезпечення вагітній під час операції кесаревого розтину, яка у подальшому своєму перебігу ускладнилася двобічною бронхопневмонією, гнійним ендоміометритом, некротизуванням тканини печінки та нирок з розвитком поліорганної недостатності, що підтверджується даними протоколу патологоанатомічного дослідження та результатами судово-медичної експертизи кусочків внутрішніх органів трупа ОСОБА_9 .

У зв`язку із вказаними обставинами було розпочате кримінальне провадження № 1201814[телефон приховано] щодо неналежного виконання медичними працівниками лікарні, зокрема ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , своїх професійних обов`язків внаслідок недбалого до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки, а саме смерть ОСОБА_9 .

У ході судового розгляду справи в суді першої інстанції, 22 січня 2024 року обвинувачені ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 звернулися до суду з клопотаннями про звільнення їх від кримінальної відповідальності за частинами першою, другою статті 140 КК України у зв`язку з закінченням строків давності.

22 січня 2024 року Бориславський районний суд Львівської області постановив ухвалу, якою задовольнив клопотання вказаних обвинувачених, закрив кримінальне провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 284 КПК України та звільнив їх від кримінальної відповідальності за частинами першою, другою статті 140 КК України на підставі пункту 3 частини першої статті 49 КК України.

ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на момент надання медичної допомоги ОСОБА_9 перебували у трудових відносинах з відповідачем і у вересні 2018 року брали на різних етапах безпосередню участь у наданні їй медичної допомоги.

У висновку експерта (комісійна судово-медична експертиза) № 8-9 (далі - висновок експерта № 8-9), зокрема у розділі «Підсумки», зазначено: «Враховуючи дані медичної документації та результати судово-медичної експертизи кусочків внутрішніх органів ОСОБА_9 комісія вважає, що при своєчасному та правильному наданні медичної допомоги вагітній ОСОБА_9 , а саме при своєчасному проведенні заходів відновлення функцій дихання, смерті ОСОБА_9 можна було б уникнути.

У зв`язку із смертю ОСОБА_9 було понесено витрати на її поховання у сумі 45 850,00 грн, з яких:- 7 850,00 грн - витрати на поховання та 38 000,00 грн - вартість надгробного пам`ятника.

На час смерті ОСОБА_9 в неї на утриманні було троє дітей: малолітній ОСОБА_4 (2018 року), малолітній ОСОБА_3 (2009 року народження) та неповнолітній ОСОБА_2 (2005 року народження). ОСОБА_2 є студентом другого курсу денної форми навчання рівня «бакалавр», відповідно частка середньомісячного доходу кожного становить 1/4 (з врахуванням частки, яка припадала на саму ОСОБА_9 ).

Загальні витрати у зв`язку зі смертю годувальника становлять 384 399,75 грн.

Внаслідок неналежного виконання медичними працівниками відповідача своїх професійних обов`язків настали тяжкі наслідки - смерть ОСОБА_9 , а це, в свою чергу, призвело до заподіяння істотної моральної шкоди дітям покійної, які осиротіли через втрату матері, а також її чоловікові.

З врахуванням зазначених обставин та на підставі положень статей 15, 16, 23, 1166, 1167, 1172, 1195, 1197, 1200 ЦК України, позивачі просили суд:

- стягнути з КНП «Центральна міська лікарня м. Борислава» на користь ОСОБА_1 45 850,00 грн на відшкодування майнової шкоди (витрати на поховання);

- стягнути з КНП «Центральна міська лікарня м. Борислава» на користь ОСОБА_2 86 559,75 грн, як відшкодування майнової шкоди (втрата годувальника);

- стягнути з КНП «Центральна міська лікарня м. Борислава» на користь ОСОБА_3 96 789,00 грн на відшкодування майнової шкоди (втрата годувальника);

- стягнути з КНП «Центральна міська лікарня м. Борислава» на користь ОСОБА_4 201 042,00 грн на відшкодування майнової шкоди (втрата годувальника);

- стягнути КНП «Центральна міська лікарня м. Борислава» на користь ОСОБА_1 2 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди;

- стягнути КНП «Центральна міська лікарня м. Борислава» на користь ОСОБА_2 1 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди;

- стягнути з КНП «Центральна міська лікарня м. Борислава» на користь ОСОБА_4 1 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди;

- стягнути КНП «Центральна міська лікарня м. Борислава» на користь ОСОБА_3 1 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 29 вересня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та законного представника ОСОБА_4 , ОСОБА_3 до КНП «Центральна міська лікарня м. Борислава» задоволено частково. Стягнуто з КНП «Центральна міська лікарня м. Борислава» на користь ОСОБА_1 45 850 грн на відшкодування майнової шкоди. Стягнуто з КНП «Центральна міська лікарня м. Борислава» на користь ОСОБА_2 86 559,75 грн на відшкодування майнової шкоди. Стягнуто з КНП «Центральна міська лікарня м. Борислава» на користь ОСОБА_3 96 798,00 грн на відшкодування майнової шкоди. Стягнуто з КНП «Центральна міська лікарня м. Борислава» на користь ОСОБА_4 201 042,00 грн на відшкодування майнової шкоди. Стягнуто з КНП «Центральна міська лікарня м. Борислава» на користь ОСОБА_1 1 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з КНП «Центральна міська лікарня м. Борислава» на користь ОСОБА_2 1 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з КНП «Центральна міська лікарня м. Борислава» на користь ОСОБА_3 1 000 000 грн як відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з КНП «Центральна міська лікарня м. Борислава» на користь ОСОБА_4 1 000 000 грн як відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Позовні вимоги ОСОБА_1 та законного представника ОСОБА_4 до КНП «Центральна міська лікарня м. Борислава» задоволено частково. Стягнуто з КНП «Центральна міська лікарня м. Борислава» на користь ОСОБА_1 19 163,74 грн на відшкодування майнової шкоди. Стягнуто з КНП «Центральна міська лікарня м. Борислава» на користь ОСОБА_1 1 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з КНП «Центральна міська лікарня м. Борислава» на користь ОСОБА_4 4 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з КНП «Центральна міська лікарня м. Борислава» в дохід держави судовий збір у розмірі 4 494,13 грн (позовні вимоги майнового характеру) та 135 000,00 грн (позовні вимоги немайнового характеру), всього 139 494,13 грн.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що працівники КНП «Центральна міська лікарня м. Борислава» під час виконання трудових обов`язків надали ОСОБА_9 неналежну медичну допомогу: планову операцію кесарського розтину розпочато без належної підготовки, після п`яти невдалих спроб інтубації трахеї настала зупинка серця, трахеостому своєчасно не накладено, а кесарів розтин проведено лише о 18:45 лікарями санавіації. Унаслідок цього в пацієнтки розвинулася постреанімаційна хвороба, від якої вона померла, а в новонародженого ОСОБА_4 через тривалу гіпоксію-ішемію настали незворотні зміни центральної нервової системи, що спричинило його інвалідність.

Також суд врахував, що закриття кримінального провадження щодо лікарів у зв`язку зі спливом строків давності є нереабілітуючою підставою, яка не свідчить про їхню невинуватість і не звільняє від обов`язку відшкодувати шкоду. Відповідальність за шкоду, завдану працівниками під час виконання трудових обов`язків, за статтею 1172 ЦК України несе роботодавець. У деліктних відносинах щодо надання медичної допомоги діє презумпція вини заподіювача шкоди, а пацієнту достатньо вказати на порушення, тому відсутність вини мали доводити відповідач і треті особи, які належних і допустимих доказів не надали.

Причинний зв`язок між діями медичних працівників і наслідками суд встановив на підставі висновків клініко-експертної комісії та комісійної судово-медичної експертизи № 8-9, яку експерти підтримали в судовому засіданні, відхиливши клопотання про призначення повторної експертизи.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про відшкодування позивачам майнової шкоди (витрати на поховання, лікування та втрату годувальника) у заявленому розмірі та про часткове задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди, розмір якої визначив за критеріями розумності, виваженості та справедливості.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 05 лютого 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення, а рішення Бориславського міського суду Львівської області від 29 вересня 2025 року - без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, застосував матеріальний закон та дотримався процедури розгляду справи, встановленої Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК України), ухвалив справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає. Доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

12 березня 2026 року ОСОБА_5 із застосуванням засобів поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Бориславського міського суду Львівської області від 29 вересня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 лютого 2026 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, висловлених у постановах Верховного Суду від 18 лютого 2025 року у справі № 712/8174/23, від 09 квітня 2025 року у справі № 761/41888/17, від 12 вересня 2022 року у справі № 203/241/17, від 31 травня 2023 року у справі № 686/1866/22, від 20 листопада 2019 року у справі № 669/930/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Також вказує на порушення судами норм процесуального права, що є підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:

- не врахували, що на момент надання медичної допомоги ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_5 року заявник не виконував обов`язків за трудовим договором, оскільки його робоча зміна закінчилась о 09:00, а допомога розпочалась після цього часу. Тому він мав бути залучений до участі у справі як відповідач, а не як третя особа;

- безпідставно виходили з нереабілітуючого характеру закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності, оскільки звільнення від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України не є визнанням вини, ухвала від 22 січня 2024 року обвинувачення по суті не вирішувала, а за відсутності обвинувального вироку презумпція невинуватості (стаття 62 Конституції України) не спростована;

- неправильно застосували положення статей 1200 і 1202 ЦК України, а саме: шкоду за втрату годувальника стягнуто одноразово за періоди, що перевищують три роки наперед, без встановлення обставин, які мають істотне значення, та матеріального становища відповідача;

- поклали в основу оскаржуваних судових рішень недопустимий доказ, а саме висновок експерта № 8-9, оскільки він ґрунтується на наказах Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ) від 15 грудня 2003 року № 582 та від 27 грудня 2011 року № 977, які не діяли ні у 2018 році, ні на час експертизи, тобто на неіснуючих стандартах, що формує хибне уявлення про еталон професійних дій лікаря;

- не врахували, що експерт Півень О. І. не був незалежним експертом, оскільки працював лікарем-анестезіологом у лікарні, де лікувалась пацієнтка ОСОБА_9 після операції;

- не встановили фактичної глибини наркозу пацієнтки, яка є вирішальною обставиною для оцінки того, чи могли акушери-гінекологи розпочати операцію;

- безпідставно відхилили клопотання про призначення у справі повторної комісійної судово-медичної експертизи;

- не дослідили наявність у відповідача ліцензії на медичну практику на ІНФОРМАЦІЯ_5 року та не врахували факт невиконання ухвали Галицького районного суду м. Львова від 26 серпня 2020 року у справі № 461/9208/18 про проведення судово-медичної експертизи;

- порушили право заявника на справедливий суд (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) в умовах очевидної диспропорції прав лікаря і пацієнта, а також роботодавця і найманого працівника.

- не надалиналежної оцінки всім доводам і аргументам заявника тощо.

10 квітня 2026 року КНП «Центральна міська лікарня м. Борислава» через підсистему «Електронний суд» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_5 , в якому просило оцінити доводи і міркування касатора, викладені у цій скарзі, критично, а оскаржувані рішення Бориславського міського суду Львівської області від 29 вересня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 лютого 2026 року - залишити без змін.

20 квітня 2026 року представник позивачів та законного представника малолітніх позивачів - адвокат Сенюта І. Я. із застосуванням засобів поштового зв`язку подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_5 , в якому зазначила про необґрунтованість та безпідставність доводів такої касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

20 та 22 квітня 2026 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , в інтересах якого діє адвокат Слободян Н. А., із застосуванням засобів поштового зв`язку подали до Верховного Суду відзиви (пояснення) на касаційну скаргу ОСОБА_5 , у якому виклали доводи на підтримку мотивів такої скарги та просили задовольнити її вимоги.

27 квітня 2026 року ОСОБА_5 із застосуванням засобів поштового зв`язку подав до Верховного Суду клопотання про залишення без розгляду відзиву представника позивачів та законного представника малолітніх позивачів - адвокат Сенюти І. Я. на касаційну скаргу, яке обґрунтоване тим, що вказаний відзив отримано заявником 23 квітня 2026 року поштою без додатків (ордера на надання правничої допомоги та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю), які, за текстом відзиву, направлялися лише до суду. Через це заявнику невідомі ні підстави представництва, ні межі повноважень Сенюти, ні те, чи кожен із позивачів виявив у відзиві своє волевиявлення. Оскільки частина четверта статті 395 ЦПК України вимагає надсилати іншим учасникам справи копії відзиву та доданих до нього документів без винятків, відзив, на думку заявника, не відповідає вимогам цієї статті й має бути залишений без розгляду, що за частиною третьою цієї статті не перешкоджає перегляду судових рішень.

05 травня 2026 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Сенюта І. Я. через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду заперечення на клопотання ОСОБА_5 про залишення без розгляду відзиву, яке мотивоване тим, що вимоги ЦПК України щодо додатків слід застосовувати без надмірного формалізму, з урахуванням права на доступ до правосуддя, а ЦПК України не передбачає залишення документів без розгляду лише через відсутність доказів їх направлення іншим учасникам, якщо це не порушує їхніх прав. Крім того, представник позивача зазначила, що для усунення сумнівів вона надіслала усім учасникам справи всі додатки до відзиву, включно з ордером і свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю, і додала сканкопії квитанцій, а тому просить суд у задоволенні клопотання Кочержата В. І. відмовити.

У частині четвертій стані 395 ЦПК України передбачено, що до відзиву додаються докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

Дослідивши доводи клопотання ОСОБА_5 про залишення без розгляду відзиву представника позивачів та законного представника малолітніх позивачів - адвоката Сенюти І. Я., а також заперечення на це клопотання, Верховний Суд враховує, що після отримання зазначеного клопотання представник позивачів надіслала учасникам справи копії документів, доданих до відзиву, у тому числі документів на підтвердження своїх повноважень, та надала суду відповідні докази такого надсилання. Крім того, матеріали справи містять документи, що потверджують повноваження адвоката Сенюти І. Я. на представництво інтересів позивачів.

За таких обставин, з урахуванням усунення зазначеного ОСОБА_5 недоліку та відсутності підстав вважати, що ненадсилання разом із відзивом його додатків призвело до порушення його процесуальних прав, Верховний Суд вважає, що клопотання про залишення відзиву без розгляду задоволенню не підлягає, а відзив представника позивачів та законного представника малолітніх позивачів - адвокат Сенюти І. Я. підлягає прийняттю до розгляду.

Також 05 травня 2026 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Сенюта І. Я. через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду відповідь на відзив ОСОБА_7 , в інтересах якого діє адвокат Слободян Н. А., та відзив ОСОБА_6 , у якому просила такі відзиви оцінювати критично через необґрунтованість і безпідставність, а оскаржувані рішення Бориславського міського суду Львівської області від 29 вересня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 лютого 2026 року - залишити без змін.

12 червня 2026 року представник ОСОБА_5 - адвокат Варава А. І. через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення з використанням власних технічних засобів.

16 червня 2026 року представник КНП «Центральна міська лікарня м. Борислава» - Мазай А. О. через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення з використанням власних технічних засобів

17 вересня 2026 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Сенюта І. Я. через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення з використанням власних технічних засобів

Рух справи в суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 17 березня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Бориславського міського суду Львівської області від 29 вересня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 лютого 2026 року передано на розгляд судді- доповідачу Гулейкову І. Ю.; судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2026 року відкрито касаційне провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Бориславського міського суду Львівської області матеріали справи № 438/1145/24; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У квітні 2026 року матеріали справи № 438/1145/24 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2026 року у задоволенні клопотань представника ОСОБА_5 - адвоката Варави А. І., та КНП «Центральна міська лікарня м. Борислава» про розгляд справи за участю їх представників у режимі відеоконференції поза межами приміщення з використанням власних технічних засобів відмовлено. Справу № 438/1145/24 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2026 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Сенюти І. Я. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду відмовлено.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріали справи свідчать про те, що відповідно до копії свідоцтва про шлюб від 24 лютого 2005 року серії НОМЕР_1 , між ОСОБА_1 та ОСОБА_11 укладено шлюб, після укладення шлюбу прізвище дружини змінено на « ОСОБА_12 ».

Відповідно до копії свідоцтва про народження від 15 вересня 2018 року серії НОМЕР_2 ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьки: батько - ОСОБА_1 , мати - ОСОБА_9 .

Згідно з копією свідоцтва про народження від 12 червня 2009 року серії НОМЕР_3 ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьки: батько - ОСОБА_1 , мати - ОСОБА_9 .

Відповідно до копії свідоцтва про народження від 17 липня 2005 року серії НОМЕР_4 ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьки: батько -ОСОБА_1 мати - ОСОБА_9 .

Згідно з копією свідоцтва про смерть від 28 вересня 2018 року серії НОМЕР_5 ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 32 років.

Також судами встановлено, що ОСОБА_9 була госпіталізована в пологове відділення КНП «Центральної міської лікарні м. Борислава» 07 вересня 2018 року з діагнозом стан після операції кесаревого розтину, IV вагітність ІІІ пологи, неповноцінність рубця на матці, прееклампсія легкого ступеня.

Лікуючим лікарем був лікар-акушер-гінеколог ОСОБА_5 .

ІНФОРМАЦІЯ_10 року ОСОБА_9 прибула в пологове відділення на плановий кесарський розтин. Оперативне втручання мали проводити лікар-акушер-гінеколог ОСОБА_5 , лікар-акушер-гінеколог ОСОБА_6 , лікар-анестезіолог ОСОБА_7 .

Без належної підготовки до операції ОСОБА_9 забрали в операційну.

Після п`яти невдалих спроб інтубації, в пацієнтки наступила зупинка серця, роботу якого лікарям вдалося відновити. У зв`язку з неадекватним диханням пацієнтці слід було накласти трахеостому. Лікар-хірург ОСОБА_8 відмовився накладати трахеостому. Внаслідок неналежного надання медичної допомоги ОСОБА_13 , кесарський розтин проведено лише о 18.45 лікарями санавіації, хоча операція розпочалась о 12.45, у пацієнтки розвинулася постреанімаційна хвороба.

ОСОБА_9 була переведена до відділення анестезіології та інтенсивної терапії КНП «Львівська обласна клінічна лікарня», проте ІНФОРМАЦІЯ_1 вона померла.

На момент народження настали незворотні зміни центральної нервової системи для дитини через тривалу підгостру періодичну гіпоксію-ішемію, яку дитина перенесла під час тривалого відтермінування кесаревого розтину.

Після народження ОСОБА_14 був транспортований реанімобілем і госпіталізований у відділення реанімації новонароджених Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівська обласна дитяча клінічна лікарня «Охматдит» (далі - КНП ЛОР ЛОДКЛ «Охмадит»).

Крім цього, зазначені обставини, наявність складу цивільного правопорушення підтверджується, дослідженими судами наступними доказами, зокрема: медичною документацією, висновками клініко-експертної комісії Департаменту охорони здоров?я Львівської обласної державної адміністрації, висновком комісійної судово-медичної експертизи.

За висновком за результатами клініко-експертної оцінки надання медичної допомоги ОСОБА_9 , 1985 року народження, в КНП «Бориславська МЛ» та КНП «ЛОКЛ», зазначено:

«Надання анестезіологічної допомоги гр. ОСОБА_9 не відповідало уніфікованому клінічному протоколу «Надання медичної допомоги хворим зі складною інтубацією трахеї», затвердженому наказом МОЗ України від 03 липня 2006 року № 430. Медична документація ведеться з порушенням вимог наказу МОЗ України від 14 лютого 2012 № 110.

Патологія анестезіологічного забезпечення операції кесарева розтину, а саме невдала інтубація трахеї та неправильно обрана тактика лікування (пізнє проведення трахеостомії) призвели до летального кінця. З моменту початку операції і невдалої інтубації о 12 годин 45 хвилин ІНФОРМАЦІЯ_10 року до моменту виконання трахеостомії о 16 годин 30 хвилин ІНФОРМАЦІЯ_5 року минуло 3 години 35 хвилин. При цьому з 13 годин 40 хвилин згідно записів у медичній документації діагностовано неадекватне дихання через маску та визначено необхідність проведення трахеостомії. Також в історії пологів відсутні записи щодо передопераційного огляду анестезіологом, або іншими суміжними спеціалістами вагітної, яка планово готувалась до кесаревого розтину (згідно з записів в медичній документації), а відповідно, і втраченої можливості завчасної діагностики вищенаведених патологій».

В експертному висновку (додаток до висновку за результатами клініко-експертної оцінки надання медичної допомоги ОСОБА_9 , 1985 року народження, в КНП «Бориславська МЛ» та КНП «ЛОКЛ»), вказано: «Надання медичної допомоги гр. ОСОБА_9 не відповідало уніфікованому клінічному протоколу «Надання медичної допомоги хворим зі складною інтубацією трахеї», затвердженому наказом МОЗ України від 03 липня 2006 року № 430.

Медична документація ведеться з порушенням вимог наказу МОЗ України від 14 лютого 2012 року № 110: відсутні записи в медичній документації згідно вкладиша № 2 до форми № 096/о «Історія вагітності та пологів» щодо спостереження за породіллею після кесаревого розтину; відсутні стандартні «Інформована згода на кесарів розтин» згідно Додатку № 1 наказу МОЗ України від 27 грудня 2011 року № 977 та «Епікриз операції кесаревого розтину» згідно Додатку 6 наказу МОЗ України від 27 грудня 2011 року № 977; відсутня «Поінформована згода пацієнтки на метод розродження після попередньо проведеного кесаревого розтину (згідно Додатку № 3 наказу МОЗ України від 27 грудня 2011 року № 976) із вибором вагітною методу розродження.

Патологія анестезіологічного забезпечення операції кесарева розтину, а саме невдала інтубація трахеї та неправильно обрана тактика лікування (пізнє проведення трахеостомії) призвели до летального кінця. Проте, з моменту початку операції і невдалої інтубації о 12 годин 45 хвилин ІНФОРМАЦІЯ_5 року до моменту виконання трахеостомії о 16 годин 30 хвилин ІНФОРМАЦІЯ_10 року минуло 3 години 35 хвилин. При цьому з 13 годин 40 хвилин згідно записів в медичній документації діагностовано неадекватне дихання через маску та визначено необхідність проведення трахеостомії. Також в історії пологів відсутні записи щодо передопераційного огляду анестезіологом, або іншими суміжними спеціалістами вагітної, яка планово готувалась до кесаревого розтину (згідно записів в медичній документації), а відповідно і можливості завчасної діагностики вищенаведених патологій.

Випадок материнської смертності гр. ОСОБА_9 слід вважати попереджуваним».

У висновку за результатами клініко-експертної оцінки надання медичної допомоги дитині ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зазначено:

«У дитини ОСОБА_4 мало місце важке гіпоксично-ішемічне ураження ЦНС, яке зумовлене важкою внутрішньоутробною гіпоксією, яка призвела до важких незворотних змін головного мозку дитини гіпоксичного характеру; формування мікроцефалії, спастичного тетрапарезу, псевдобульбарного синдрому та структурної епілепсії, затримки психомоторного розвитку.

Надання медичної допомоги в КНП «ЦМЛ м. Борислава» не відповідає уніфікованому клінічному протоколу, затвердженому наказом МОЗ України від 28 березня 2014 року № 225 «Про затвердження та впровадження медико-технологічних документів зі стандартизації медичної допомоги з початкової, реанімаційної і післяреанімаційної допомоги новонародженим в Україні».

В КНП «ЦМЛ м. Борислава» не розроблено, не затверджено, не погоджено в структурному підрозділі з питань охорони здоров`я державної адміністрації локальний клінічний протокол за профілем наданої медичної допомоги.

Медична документація в КНП «ЦМЛ м. Борислава» ведеться з порушенням вимог наказу МОЗ України від 14 лютого 2012 року № 110».

У Висновку комісійної судово-медичної експертизи № 8-9, зокрема у розділі «Підсумки», зазначено:

лікарями акушер-гінекологами не було розпочато операцію кесаревого розтину після стабілізації стану вагітної ОСОБА_9 , а тому комісія вважає, що надання меддопомоги вагітній не відповідало вимогам клінічного протоколу з акушерської допомоги «Кесарів розтин», затвердженого наказом від 27 грудня 2011 року № 977 «Про внесення змін до наказу МОЗ України від 15 грудня 2003 року № 582 «Про затвердження клінічних протоколів з акушерської та гінекологічної допомоги» (пункт 3);

враховуючи термін вагітності та встановлений діагноз «Прееклампсія легкого ступеня» вагітна потребувала щоденного спостереження в умовах стаціонару, а тому рішення відпустити вагітну додому було не правильним та не відповідало вимогам наказу від 31 грудня 2004 року № 676 «Про затвердження клінічних протоколів з акушерської та гінекологічної допомоги» (пункт 5);

наявність «неповноцінності рубця матки» не підтверджено ні клінічними даними в записах мед документації, ні результатами додаткових інструментальних досліджень, зокрема УЗД, ні під час проведення операції кесаревого розтину, а тому комісія вважає, що показів до проведення операції кесаревого розтину в ургентному порядку не було (пункт 7);

комісія вважає, що враховуючи клінічну симптоматику, описану в мед карті, ризик тяжкості інтубації вагітної ОСОБА_9 лікарем-анестезіологом оцінено правильно, а ступінь операційно-наркозного ризику оцінено неправильно, оскільки даних про наявність системних захворювань у вагітної ОСОБА_9 у представленій документації немає (пункт 8);

відповідно до цього дії лікаря-анестезіолога ОСОБА_7 були неправильними та не відповідали вимогам «Клінічного протоколу надання медичної допомоги хворим зі складною інтубацією трахеї», затвердженого наказом № 430 МОЗ України від 03 липня 2006 року, оскільки при неефективних спробах інтубації трахеї ОСОБА_9 він не використав вчасно ларингеальну маску, не провів екстрену конікотомію, не провів трахеотомію (пункти 11, 12);

проте, слід зазначити, що набір для проведення конікотомії повинен бути в будь-якому закладі, а навички проведення конікотомії повинні бути у кожного кваліфікованого лікаря, а тому всі лікарі, які були присутні в операційній могли провести конікотомію. Провести трахеотомію вагітній ОСОБА_9 повинен був лікар-анестезіолог ОСОБА_7 та усі лікарі хірургічної спеціальності, зокрема акушер-гінекологи ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , лікар-хірург ОСОБА_15 , ЛОР-лікар ОСОБА_16 . Комісія вважає, що трахеотомію вагітній ОСОБА_9 було проведено із запізненням (пункт 15);

враховуючи те, що проведення трахеотомії входить у функціональні обов`язки лікаря-хірурга, важкий стан вагітної ОСОБА_9 , та не проведення цих заходів лікарем-анестезіологом, комісія вважає, що на час прибуття лікаря-хірурга вагітна ОСОБА_9 потребувала проведення трахеостомії, дії лікаря-хірурга були не правильними та він повинен був здійснити накладення трахеостоми вагітній ОСОБА_9 , а відтермінування накладення трахеостоми впливало на погіршення стану як матері, так і дитини (пункт 16);

дії лікаря-анестезіолога ОСОБА_7 при проведенні анестезіологічного забезпечення були неправильними, оскільки після невдалих спроб інтубації не використано вчасно інші заходи забезпечення функціонування дихання вагітній ОСОБА_9 (пункт 17);

дії лікаря акушер-гінеколога ОСОБА_5 були неправильними, оскільки операцію кесаревого розтину вагітній ОСОБА_9 розпочато без належної підготовки, після стабілізації стану вагітної, а саме після накладення ларингеальної маски вагітній ОСОБА_9 о 13.30 год. необхідно було терміново провести розродження шляхом операції кесаревого розтину (пункт 19);

за несвоєчасність проведення кесаревого розтину відповідальність несуть лікарі акушер-гінекологи ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (пункт 22);

завідувачем хірургічного відділення лікарем-хірургом ОСОБА_8 не проведено трахеотомію вагітній ОСОБА_9 (пункт 24);

враховуючи дані медичної документації та результати судово-медичної експертизи шматочків внутрішніх органів трупа гр. ОСОБА_9 , комісія вважає, що при своєчасному та правильному наданні медичної допомоги вагітній ОСОБА_9 , а саме при своєчасному проведенні заходів відновлення функцій дихання, смерть гр. ОСОБА_9 можна було б попередити (пункт 32).

відтермінування операції кесаревого розтину вагітній ОСОБА_9 з метою родорозрішення негативно впливало на стан плоду, а саме у дитини була тривала періодична гіпоксія-ішемія, що розвинулась внаслідок порушення функцій дихання та серцебиття вагітної ОСОБА_9 та спричинила виникнення незворотних змін центральної нервової системи (пункт 36);

враховуючи записи представленої на експертизу медичної документації, комісія вважає, що для попередження виникнення гіпоксично-ішемічного ураження центральної нервової системи у дитини необхідно було провести ретельну підготовку до проведення операції кесаревого розтину; при виникненні ускладнень у вагітної ОСОБА_9 у вигляді порушення функцій дихання та серцебиття, необхідно було якомога швидше розпочати операцію кесаревого розтину з метою скорочення тривалості дії гіпоксії на організм дитини. Ці дії повинні були виконати лікарі акушер-гінекологи ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Крім того, лікар анестезіолог ОСОБА_7 повинен був вчасно провести комплекс заходів з метою стабілізації функції дихання вагітної ОСОБА_9 (пункт 37);

гіпоксично-ішемічне ураження головного мозку дитини ОСОБА_4 відбулось внутрішньоутробно, у період від початку анестезіологічного забезпечення при проведенні операції з кесаревого розтину о 12.35 год до моменту народження дитини о 18.45 год., основною причиною такого ураження була тривала підгостра періодична гіпоксія-ішемія, яку дитина перенесла під час проведення вагітній ОСОБА_9 операції з кесаревого розтину і дитина була незворотно уражена на момент народження (пункт 39-40);

гіпоксично-ішемічне ураження головного мозку дитини ОСОБА_4 відбулось внутрішньоутробно у період від початку проведення анестезіологічного забезпечення вагітній ОСОБА_9 о 12.45 год до моменту народження дитини о 19.10 год. Основною причиною такого ураження була тривала підгостра періодична гіпоксія-ішемія, яку дитина перенесла під час проведення вагітній ОСОБА_9 операції з кесаревого розтину і дитина була незворотно уражена на момент народження. Наявні у дитини ОСОБА_4 захворювання, а саме «Мікроцефалія внаслідок перенесеного гіпоксичного ішемічного ураження ЦНС важкого ступеня, симптоматична епілепсія з частими щоденними фокальними нападами з вторинною генералізацією, спастичний тетрапарез в стадії відсутності самообслуговування, затримка психомоторного розвитку», є незворотними. Вказані захворювання виникли внаслідок того, що під час анестезіологічного забезпечення вагітній ОСОБА_9 лікарем-анестезіологом ОСОБА_7 при неефективних спробах інтубації трахеї вагітної ОСОБА_9 не проведено комплекс заходів з метою стабілізації функції дихання вагітної ОСОБА_9 ; завідувачем хірургічного відділення лікарем-хірургом ОСОБА_15 не проведено трахеостомію вагітній ОСОБА_9 ; лікарями акушер-гінекологами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не проведено розродження вагітної ОСОБА_9 шляхом кесарського розтину після стабілізації її стану (пункти 47, 49).

Бориславським міським судом Львівської області розглядалось кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201814[телефон приховано] від 02 жовтня 2018 року, щодо неналежного виконання медичними працівниками: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 своїх професійних обов`язків внаслідок недбалого до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки, а саме смерть ОСОБА_9 та інвалідність ОСОБА_4

ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 в цьому кримінальному провадженні наданий статус потерпілого.

Ухвалою Бориславського міського суду Львівської області від 22 січня 2024 року у кримінальній справі № 438/1156/20 клопотання обвинуваченого ОСОБА_7 про звільнення останнього від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності у кримінальному проваджені, внесеного до єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201814[телефон приховано] від 02 жовтня 2018 року задоволено. Звільнено ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , уродженця м. Борислава Львівської області, громадянина України на підставі пункту 2 частини першої статті 49 КК України від кримінальної відповідальності за частиною першою статті 140 КК України та на підставі пункту 3 частини першої статті 49 КК України від кримінальної відповідальності за частиною другою статті 140 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності. Кримінальне провадження, внесене до єдиного реєстру досудових розслідувань за 1201814[телефон приховано] від 02 жовтня 2018 року, щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , уродженця м. Борислава Львівської області, громадянина України, обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 140, частиною другою статті 140 КК України - закрито на підставі пункту першого частини другої статті 284 КПК України, у зв`язку із звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Клопотання обвинуваченої ОСОБА_6 про звільнення останньої від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності у кримінальному проваджені, внесеного до єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201814[телефон приховано] від 02 жовтня 2018 року задоволено. Звільнено ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , уродженку с. Тухолька Сколівського району Львівської області, громадянку України на підставі пункту 2 частини першої статті 49 КК України від кримінальної відповідальності за частиною першої статті 140 КК України та на підставі пункту 3 частини першої статті 49 КК України від кримінальної відповідальності за частиною другою статті 140 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності. Кримінальне провадження, внесене до єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201814[телефон приховано] від 02 жовтня 2018 року, щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , уродженки с. Тухолька Сколівського району Львівської області, громадянки України, обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 140, частиною другою статті 140 КК України - закрито на підставі пункту 1 частини другої статті 284 КПК України, у зв`язку із звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Клопотання обвинуваченого ОСОБА_5 про звільнення останнього від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності у кримінальному проваджені, внесеного до єдиного реєстру досудових розслідувань за №1201814[телефон приховано] від 02 жовтня 2018 року задоволено. Звільнено ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , уродженця м. Борислава Львівської області, громадянина України на підставі пункту 2 частини першої статті 49 КК України від кримінальної відповідальності за частиною першою статті 140 КК України та на підставі пункту 3 частини першої статті 49 КК України від кримінальної відповідальності за частиною другою статті 140 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності. Кримінальне провадження, внесене до єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201814[телефон приховано] від 02 жовтня 2018 року, стосовно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , уродженця м. Борислава Львівської області, громадянина України, обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частина перша статті 140, частина друга статті 140 КК України - закрити на підставі пункту 1 частини другої статті 284 КПК України, у зв`язку із звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Клопотання обвинуваченого ОСОБА_8 про звільнення останнього від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності у кримінальному проваджені, внесеного до єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201814[телефон приховано] від 02 жовтня 2018 року задоволено. Звільнено ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , уродженця с. Рихтичі Дрогобицького району Львівської області, громадянина України на підставі пункту 2 частини першої статті 49 КК України від кримінальної відповідальності за частиною першою статті 140 КК України та на підставі пункту 3 частини першої статті 49 КК України від кримінальної відповідальності за частиною другою статті 140 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності. Кримінальне провадження, внесене до єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201814[телефон приховано] від 02 жовтня 2018 року, стосовно ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , уродженця с. Рихтичі Дрогобицького району Львівської області, громадянина України, обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 140, частиною другою статті 140 КК України - закрито на підставі пункту 1 частини другої статті 284 КПК України, у зв`язку із звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Ухвалено речові докази, вилучені в ході розслідування даного кримінального провадження, після набуття ухвалою суду законної сили, залишити в матеріалах кримінального провадження.

Цивільний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_4 до КНП «Центральна міська лікарня м. Борислава Бориславської міської ради Львівської області», треті особи на стороні відповідача: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 140 КК України - залишено без розгляду.

Цивільний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до КНП «Центральна міська лікарня м. Борислава Бориславської міської ради Львівської області», треті особи на стороні відповідача: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 140 КК України - залишити без розгляду.

Отже, закриття кримінального провадження здійснено Бориславським міськрайонним судом Львівської області від 22 січня 2024 року у зв`язку зі звільненням ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності за закінченням строків притягнення їх до кримінальної відповідальності за пунктом 1 частини другої статті 284 КПК України.

Виправдувального вироку у кримінальному провадженні № 1201814[телефон приховано] від 02 жовтня 2018 року щодо обвинувачених: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 не було.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що на день смерті ОСОБА_9 в неї на утриманні було троє дітей: малолітній ОСОБА_4 (2018 року народження), малолітній ОСОБА_3 (2009 року народження) та неповнолітній ОСОБА_2 (2005 року народження).

На час розгляду справи у судів першої інстанції ОСОБА_2 був студентом денної форми навчання рівня освіти «бакалавр».

Згідно з довідкою Національного університету «Львівська політехніка» від 24 червня 2024 року № 16137/24 ОСОБА_2 закінчує навчання 30 червня 2026 року.

У зв`язку із смертю ОСОБА_9 позивач ОСОБА_1 поніс витрати на її поховання у розмірі 45 850,00 із яких: 7 850,00 грн - витрати на поховання та 38 000,00 грн -вартість надгробного пам`ятника.

Правове обґрунтування

Згідно зі статтями 3, 49 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров`я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 284 ЦК України фізична особа має право на надання їй медичної допомоги. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років і яка звернулася за наданням їй медичної допомоги, має право на вибір лікаря та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій.

Статтею 6 Закону України «Основи законодавства про охорону здоров`я» встановлено, що кожний громадянин України має право на охорону здоров`я, що, зокрема, передбачає кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря і закладу охорони здоров`я, відшкодування заподіяної здоров`ю шкоди, оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров`я.

За змістом статті 8 Закону України «Основи законодавства про охорону здоров`я» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров`я і забезпечує його захист. У разі порушення законних прав і інтересів громадян у галузі охорони здоров`я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов`язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди. Судовий захист права на охорону здоров`я здійснюється у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини другої статті 34 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» обов`язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження та лікування пацієнта.

Таким чином, надання несвоєчасної або некваліфікованої медичної допомоги є протиправною поведінкою медичного працівника.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди та відшкодування моральної (немайнової) шкоди (статті 15, 16 ЦК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.

Згідно зі статтями 23, 1167 ЦК України особа також має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Під моральною шкодою потрібно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другої цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1195 ЦК України, фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Відповідно до частини першої статті 1199 ЦК України, у разі каліцтва або іншого ушкодження здоров`я малолітньої особи фізична або юридична особа, яка завдала цієї шкоди, зобов`язана відшкодувати витрати на її лікування, протезування, постійний догляд, посилене харчування тощо.

Частина перша статті 1200 ЦК України передбачає, що у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується дитині до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років) (пункт 1 частини першої статті 1200 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1201 ЦК України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати.

Цивільне законодавство у деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини особи, яка завдала шкоду (завдавача шкоди). Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди, її розмір, протиправність дій відповідача та причинний зв`язок між ними.

Згідно з частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

У зазначеній нормі встановлюються загальні правила відшкодування юридичною або фізичною особою потерпілій стороні шкоди, завданої їхнім працівником або іншою особою під час виконання трудових обов`язків. Це є одним з випадків, коли суб`єктом деліктної відповідальності є юридична або фізична особа, яка шкоди потерпілій стороні безпосередньо не завдавала. Тобто, особливістю цих зобов`язань є те, що закон відмежовує особу, яка безпосередньо завдала потерпілій стороні шкоди, від особи, яка повинна цю шкоду відшкодувати. У цивільному праві під діями юридичної особи визнаються: дії органу, її представників, а також її членів або інших учасників (працівників і службовців). Діями фізичної особи (фізичної особи - підприємця) визнаються дії працівників (службовців), якщо їх вчинено на виконання трудових (службових) обов`язків. Покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності за наведеною нормою права пояснюється тим, що безпосередній заподіювач шкоди (працівник) юридично втілює волю осіб, з якими він пов`язаний трудовим договором (контрактом), а тому його вина визнається виною роботодавця.

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами, протягом усього робочого дня.

Для покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності за статтею 1172 ЦК України необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника, шкода, завдана потерпілій стороні, причинний зв`язок між протиправною поведінкою працівника і завданою шкодою, вина працівника), так і спеціальних умов, які обов`язково необхідно враховувати. Це обставини, за наявності яких шкода була спричинена, хоча сама шкода в цих зобов`язаннях і не набуває будь-яких особливостей. До таких обставин частина перша зазначеної норми відносить виконання трудових (службових) обов`язків працівником. У разі завдання шкоди працівником діями, що за своїм змістом не випливають з виконання ним трудових (службових) обов`язків, не виникає відповідальності юридичної або фізичної особи за шкоду, спричинену цим працівником. Він повинен сам відшкодувати цю шкоду на загальних підставах деліктної відповідальності (стаття 1166 ЦК України).

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У своїх постановах Верховний Суд звертав увагу на специфіку тягаря доказування у справах щодо надання медичних послуг. Від пацієнтів не можна очікувати та вимагати точного володіння медичними знаннями. Вони не мають точного розуміння процесів лікування та необхідної кваліфікації для аналізу та надання обставин справи, що становлять предмет спору. З метою належної участі в цивільному процесі сторона не повинна мати професійні медичні знання. У зв`язку з цим сторона процесу, яка є пацієнтом, має право обмежитися доповіддю, що дасть змогу припустити про порушення зі сторони обслуговуючого персоналу в силу наслідків, що настали для пацієнта. Тому, з урахуванням принципу розумності, пацієнту, який звернувся до суду за захистом порушених прав, що полягають у завданні шкоди здоров`ю, слід тільки вказати на порушення, а далі тягар доказування покладається на медичну установу чи на лікаря. При цьому вказане не призводить до порушення принципу диспозитивності судового процесу, а навпаки слугує для забезпечення процесуальної рівності сторін (зокрема, постанова Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 344/3764/21).

Також у своїх постановах Верховний Суд зазначав, що у цивільних (господарських) справах стандартом доказування є «перевага доказів», стандарт також відомий як «баланс ймовірностей», де основним принципом є змагальність сторін, а суд виступає лише арбітром. Цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (див. постанову Верховного Суду від 25 вересня 2023 року у справі № 902/1068/20).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що працівники КНП «Центральна міська лікарня м. Борислава» під час виконання трудових обов`язків надали ОСОБА_9 неналежну медичну допомогу: планову операцію кесарського розтину розпочато без належної підготовки, після п`яти невдалих спроб інтубації трахеї настала зупинка серця, трахеостому своєчасно не накладено, а кесарів розтин проведено лише о 18:45 лікарями санавіації. Унаслідок цього в пацієнтки розвинулася постреанімаційна хвороба, від якої вона померла, а в новонародженого ОСОБА_4 через тривалу гіпоксію-ішемію настали незворотні зміни центральної нервової системи, що спричинило його інвалідність.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд,обґрунтовано врахував, що закриття кримінального провадження щодо лікарів у зв`язку зі спливом строків давності є нереабілітуючою підставою, яка не свідчить про їхню невинуватість і не звільняє від обов`язку відшкодувати шкоду. Відповідальність за шкоду, завдану працівниками під час виконання трудових обов`язків, за статтею 1172 ЦК України несе роботодавець. У деліктних відносинах щодо надання медичної допомоги діє презумпція вини заподіювача шкоди, а пацієнту достатньо вказати на порушення, тому відсутність вини мали доводити відповідач і треті особи, які належних і допустимих доказів не надали. Причинний зв`язок між діями медичних працівників і наслідками суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правильно встановив на підставі висновків клініко-експертної комісії та комісійної судово-медичної експертизи № 8-9, яку експерти підтримали в судовому засіданні, відхиливши клопотання про призначення повторної експертизи.

З огляду на викладене, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відшкодування позивачам майнової шкоди (витрати на поховання, лікування та втрату годувальника) у заявленому розмірі та про часткове задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди, розмір якої визначив за критеріями розумності, виваженості та справедливості.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанції не врахували, що на момент надання медичної допомоги ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_10 року заявник не виконував обов`язків за трудовим договором, оскільки його робоча зміна закінчилась о 09:00, а допомога розпочалась після цього часу, а тому, він мав би бути залучений до участі у справі як відповідач, а не як третя особа, Верховний Суд відхиляє, оскільки вони спростовуються встановленим обставинами.

Так, у цій справі судами встановлено, що заявник ОСОБА_5 на момент надання медичної допомоги ОСОБА_9 перебував у трудових відносинах з КНП «Центральна міська лікарня м. Борислава» та безпосередньо брав участь у наданні їй медичної допомоги. Саме лікарями акушерами-гінекологами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не було своєчасно проведено розродження шляхом кесаревого розтину ОСОБА_9 після стабілізації її стану, а висновком комісійної судово-медичної експертизи за несвоєчасність проведення кесаревого розтину відповідальність покладено на цих лікарів. За таких обставин суди попередніх інстанції дійшли правильного висновку про наявність підстав для покладення цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду саме на КНП «Центральна міська лікарня м. Борислава» як роботодавця, а не безпосередньо на ОСОБА_5 як працівника (лікаря) цієї установи.

Аргументи касаційної скарги про те, що звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності не є визнанням вини, ухвалою від 22 січня 2024 року обвинувачення по суті не вирішувалося, а тому за відсутності обвинувального вироку презумпція невинуватості не спростована, є безпідставними, оскільки вони по своїй суті зводяться до помилкового тлумачення заявником норм цивільного та кримінального процесуального права.

Верховний Суд наголошує, що закриття кримінального провадження у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України є нереабілітуючою підставою, яка не звільняє особу від обов`язку відшкодування шкоди. Натомість реабілітація особи має місце, зокрема, у разі встановлення відсутності події чи складу кримінального правопорушення.

У цій справі, вирішуючи питання про наявність підстав для відшкодування шкоди позивачам, суди попередніх інстанцій виходили з презумпції вини заподіювача шкоди (стаття 1166 ЦК України) та надали самостійну оцінку доказам, поданим у цій цивільній справі, щодо обставин надання медичної допомоги ОСОБА_9 , характеру допущених медичними працівниками порушень та причинного зв`язку між ними і заподіяною шкодою. Тому відсутність обвинувального вироку щодо заявника саме по собі не спростовує правильності висновків судів, зроблених за результатами такої оцінки.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій поклали в основу оскаржуваних судових рішень недопустимий доказ, а саме висновок експерта № 8-9, оскільки він ґрунтується на наказах МОЗ України від 15 грудня 2003 року № 582 та від 27 грудня 2011 року № 977, які втратили чинність, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі, дослідивши висновок комісійної судово-медичної експертизи № 8-9 та заслухавши роз`яснення експертів, надали оцінку доводам щодо втрати чинності окремими нормативними актами, на які посилалися експерти.

Зокрема, експерт ОСОБА_17 пояснив, що за відсутності нового затвердженого стандарту лікарі користуються загальноприйнятими підходами до вирішення відповідних питань, зокрема щодо проведення кесаревого розтину. Допитані в суді першої інстанції експерти підтримали висновок комісійної судово-медичної експертизи № 8-9 у повному обсязі.

За таких обставин посилання у висновку № 8-9 на зазначені накази як на нормативну основу оцінки дій медичних працівників не може розглядатися відокремлено від наведених експертами пояснень щодо застосування загальноприйнятих підходів до надання медичної допомоги. Саме на підставі дослідження медичної документації та інших матеріалів експерти дійшли правильних висновків щодо якості наданої медичної допомоги і характеру допущених порушень, а суди перевірили ці висновки з урахуванням наданих експертами роз`яснень.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що експерт ОСОБА_10 не був незалежним експертом, оскільки працював лікарем-анестезіологом у лікарні, де лікувалася пацієнтка ОСОБА_9 після операції, є необґрунтованими.

Матеріали справи свідчать та судами попередніх інстанцій встановлено, що комісійну судово-медичну експертизу № 8-9 проведено Комунальним закладом Львівської обласної ради «Львівське обласне бюро судово-медичної експертизи», який є державною спеціалізованою установою. Експерт Півень О. І. брав участь у проведенні цієї експертизи у складі комісії експертів, а висновок № 8-9 підтримано допитаними у суді фахівцями у повному обсязі.

Сам по собі факт роботи ОСОБА_10 лікарем-анестезіологом у КНП «Львівська обласна клінічна лікарня», до якого пацієнтку ОСОБА_9 було переведено після операції, не свідчить про його упередженість чи особисту заінтересованість у результатах розгляду справи. Комісійна експертиза проведена на підставі дослідження медичної документації. Натомість заявник не навів обставин, які б давали ґрунтовні підстави сумніватися в об`єктивності Півня О. І. під час проведення експертного дослідження.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій не встановили фактичної глибини наркозу пацієнтки, яка, на думку заявника, є вирішальною обставиною для оцінки можливості акушерів-гінекологів розпочати операцію, Верховний Суд відхиляє, оскільки питання щодо оцінки стану пацієнтки, впливу глибини наркозу на можливість проведення оперативного втручання та необхідності вчинення медичними працівниками відповідних дій належать до спеціальних медичних знань і були предметом дослідження комісійної судово-медичної експертизи № 8-9. Експерти надали оцінку діям медичних працівників з урахуванням стану ОСОБА_9 та обставин надання їй медичної допомоги.

Натомість суди попередніх інстанцій, досліджуючи висновок експертів та надані ними пояснення, не зобов`язані самостійно визначати медичні показники, для встановлення яких необхідні спеціальні знання.

Завдання суду, відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства, у цій справі полягало в оцінці висновків експертів у сукупності з іншими доказами та визначенні на їх підставі юридично значущих обставин деліктного правопорушення, і цей обов`язок суди попередніх інстанцій виконали належним чином.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій порушили право заявника на справедливий суд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в умовах очевидної диспропорції прав лікаря і пацієнта, а також роботодавця і найманого працівника, Верховний Суд також відхиляє.

Забезпечення права на справедливий суд передбачає, зокрема, дотримання принципів змагальності та рівності сторін, за яких кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У цій справі суди надали сторонам рівні процесуальні можливості для реалізації їхніх прав, а тому саме по собі те, що заявник не погоджується з розподілом доказового тягаря та результатами оцінки доказів, не свідчить про порушення принципу рівності сторін.

Презумпція вини заподіювана шкоди передбачена статтею 1166 ЦК України, яку сторона відповідача та треті особи, які заперечували проти позову, не спростували належними та допустимими доказами.

Отже, висновок судів про наявність підстав для цивільно-правової відповідальності зроблено з урахуванням установлених у справі обставин та наданих сторонами доказів, а не внаслідок надання одній зі сторін процесуальних переваг.

Покладення цивільно-правової відповідальності за заподіяну працівником шкоду на КНП «Центральна міська лікарня м. Борислава» як на роботодавця відповідає положенням статті 1172 ЦК України.

Визначення заявнику процесуального статусу третьої особи, а не відповідача, зумовлено характером спірних правовідносин та положеннями закону і саме по собі не свідчить про порушення права на справедливий суд.

Таким чином, наведені заявником доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо застосування норм матеріального права, розподілу доказового тягаря та оцінки доказів, що саме по собі не свідчить про порушення його гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права на справедливий суд.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не дослідили наявність у відповідача ліцензії на медичну практику станом на ІНФОРМАЦІЯ_5 року, є безпідставними, оскільки факт функціонування закладу охорони здоров`я та перебування заявника у триваючих трудових правовідносинах з відповідачем підтверджено матеріалами справи і не заперечувався сторонами. Тому, покликання на необхідність додаткового дослідження наявності ліцензії установи є безпідставним, оскільки не спростовує визначених законом умов цивільно-правової відповідальності роботодавця за шкоду, завдану його працівником (стаття 1172 ЦК України).

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, безпідставно відхилив клопотання про призначення у цій справі повторної комісійної судово-медичної експертизи, Верховний Суд відхиляє, оскільки відповідно до частини другої статті 113 ЦПК України повторна експертиза призначається у разі, якщо висновок експерта є необґрунтованим, суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності.

Отже, сама по собі незгода учасника справи з висновком експерта не є достатньою підставою для призначення повторної експертизи.

У цій справі суд першої інстанції дослідив висновок судово-медичної експертизи № 8-9 у сукупності з іншими доказами, врахував те, що експерти підтримали свої висновки в судовому засіданні, та не встановив обставин, які б свідчили про необґрунтованість висновку, його суперечність іншим матеріалам справи чи сумніви у правильності проведеного експертного дослідження.

З огляду на це суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для призначення повторної експертизи у цій справі, з яким погодився апеляційний суд.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правових висновків, висловлених у постановах Верховного Суду від 18 лютого 2025 року у справі № 712/8174/23, від 09 квітня 2025 року у справі № 761/41888/17, від 12 вересня 2022 року у справі № 203/241/17, від 31 травня 2023 року у справі № 686/1866/22, від 20 листопада 2019 року у справі № 669/930/16-ц, є необґрунтованими, оскільки оскаржувані судові рішення таким висновкам не суперечать, і встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У цій справі суди першої та апеляційної інстанції виходили з конкретних обставин справи з урахуванням наданих сторонами доказів.

У постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 39) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки всім доводам і аргументам заявника, Верховний Суд відхиляє, оскільки, як неодноразово вказував ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки обставин справи і доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Якщо оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права.

Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Ponomaryov v. Ukraine», заява № 3236/03; від 24 липня 2003 року у справі «Ryabykh v. Russian Federation», заява № 59498/00; від 21 вересня 2006 року у справі «Nelyubin v. Russia», заява № 14502/04).

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених частиною першою статті 410 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Бориславського міського суду Львівської області від 29 вересня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

В. В. Шипович