Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м.Харків
30 вересня 2026 року №160/23337/26
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просить:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсації втрат частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період із 01 грудня 2015 року до 28 лютого 2018 року, за весь час затримки, тобто за період з 01 грудня 2015 до 27 липня 2026 року включно (дата фактичного здійснення виплати);
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію втрат частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період із 01 грудня 2015 року до 28 лютого 2018 року, за весь час затримки, тобто за період з 01 грудня 2015 до 27 липня 2026 року включно, відповідно до Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Аргументуючи ці вимоги, позивачка зазначила, що проходила військову службу у відокремленому підрозділі відповідача, а рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року у справі № 200/7828/25 бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати їй індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року визнано протиправною і відповідача зобов`язано нарахувати та виплатити таку індексацію. На виконання цього рішення відповідач виплатив їй індексацію грошового забезпечення у розмірі 84638,95 грн, проте компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати не нарахував і не виплатив, а на її заяву відповів відмовою. На думку позивачки, право на компенсацію виникає незалежно від того, чи були відповідні суми попередньо нараховані, і має бути реалізоване одночасно з компенсацією сум утриманого податку з доходів фізичних осіб.
Позовну заяву сформовано в підсистемі «Електронний суд» 01 серпня 2026 року і подано до Дніпропетровського окружного адміністративного суду. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2026 року справу передано на розгляд до Харківського окружного адміністративного суду, до якого вона надійшла 11 вересня 2026 року.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), у відповідача витребувано довідку (розрахунок) про суми нарахованої та виплаченої позивачці індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018, копії платіжних документів про виплату індексації грошового забезпечення в розмірі 84638,95 грн, розрахунок компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати такої індексації, і встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Цією ж ухвалою суд констатував, що позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі пунктів 1 і 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».
28 вересня 2026 року відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що право позивачки на індексацію грошового забезпечення виникло лише на підставі судового рішення у справі № 200/7828/25; з огляду на специфіку фінансування відповідача індексацію грошового забезпечення військовослужбовці реалізовували виключно через судові рішення; після надходження цільових коштів 27.07.2026 індексацію за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 виплачено позивачці в повному обсязі. На думку відповідача, Закон № 2050-ІІІ у редакції, чинній до 26.02.2021, не відносив індексацію грошових доходів до доходів, втрата частини яких підлягає компенсації, а тому за спірний період права на компенсацію позивачка не має; на час звільнення позивачки спірна сума їй ще не належала, вина відповідача в невиплаті індексації відсутня, при звільненні з позивачкою було проведено повний розрахунок, а право на компенсацію позивачкою не доведено; дату 27.07.2026 як день останнього фактичного розрахунку позивачка визначила безпідставно.
29 вересня 2026 року позивачка подала відповідь на відзив, у якій доводи відповідача не визнала і зазначила, що нормами Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 встановлено обов`язок відповідача у разі порушення строків виплати доходу, у тому числі індексації грошового забезпечення, нарахованого і за рішенням суду, провести компенсацію в добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості, без додаткового звернення громадянина. Позивачка також послалася на підпункт 14.1.48 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, за яким компенсаційні виплати для цілей оподаткування податком на доходи фізичних осіб прирівнюються до заробітної плати.
Справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.
ОСОБА_1 з 27.07.2015 проходила військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_3 (підрозділ - ІНФОРМАЦІЯ_4 ), що підтверджується поданими відповідачем архівними відомостями про нарахування позивачці грошового забезпечення за 2015, 2016, 2017 роки та січень - лютий 2018 року. Позивачка є учасником бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_3 , видане в січні 2016 року).
Витягом із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 (по стройовій частині) від 12.07.2024 № 194 штаб-сержанта військової служби за контрактом ОСОБА_1 , інструктора ІНФОРМАЦІЯ_6 , призначену наказом командира військової частини НОМЕР_4 (по особовому складу) від 03.07.2024 № 231-РС на посаду штаб-сержанта 3 категорії відділення персоналу штабу управління військової частини НОМЕР_5 , вважати такою, що справи та посаду здала і вибула до нового місця служби, та 12 липня 2024 року виключено зі списків особового складу територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Тобто з військової служби позивачку не звільнено; як зазначено в позові і не спростовано відповідачем, вона продовжує проходити військову службу за контрактом.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року у справі № 200/7828/25 визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка виразилась у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року (включно) індексації грошового забезпечення із застосуванням базового місяця січень 2008 року, і зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачці індексацію грошового забезпечення за цей період. Зміст цього рішення наведено в позовній заяві, відповідач його не заперечив, а у відзиві підтвердив, що рішення набрало законної сили і виконане ним у частині виплати індексації. Відповідно до частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання; таких сумнівів у суду немає, а зміст рішення узгоджується з призначенням платежу в платіжній інструкції від 27.07.2026 № 1692. Згадку у відзиві про період «з 01.12.2015 року по 28.02.2022 року» суд оцінює як описку, оскільки далі у відзиві, в листі відповідача від 30.07.2026 № 09/02/1585 та в позові однаково йдеться про індексацію за період з 01.12.2015 по 28.02.2018.
Платіжною інструкцією від 27.07.2026 № 1692 відповідач перерахував на рахунок позивачки кошти в сумі 84638,95 грн з призначенням платежу «індекс.грош.забезп.в/сл. у 07.2026р.; ОСОБА_1 … зг.ріш.Дон.окр.адм.суду від 17.12.2025р. №200/7828/25». Згідно з відміткою Державної казначейської служби України платіж виконано 28.07.2026.
29.07.2026 позивачка звернулася до відповідача із заявою (вх. № 5727 від 30.07.2026), у якій просила нарахувати та виплатити їй компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року до 28 лютого 2018 року за весь час затримки відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
Листом від 30.07.2026 № 09/02/1585 відповідач відмовив позивачці у нарахуванні та виплаті компенсації, пославшись на статтю 51 Бюджетного кодексу України, на те, що Закон № 2050-ІІІ в редакції до 26.02.2021 не відносив індексацію до доходів, які підлягають компенсації, та на те, що дія Кодексу законів про працю України на військовослужбовців не поширюється. До листа додано платіжну інструкцію від 27.07.2026 № 1692.
На виконання ухвали суду від 15 вересня 2026 року відповідач подав архівні відомості про нарахування позивачці грошового забезпечення за 2015 - 2018 роки. Довідки (розрахунку) про помісячні суми нарахованої та виплаченої позивачці індексації грошового забезпечення, а також розрахунку компенсації втрати частини доходів, які витребувано ухвалою суду від 15 вересня 2026 року, відповідач не надав. Доказів нарахування та виплати позивачці компенсації втрати частини доходів матеріали справи не містять.
Стверджуючи про протиправність дій відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, позивачка ініціювала даний спір.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові підстави і порядок компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати визначені Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III (далі - Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159).
Відповідно до статті 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Частиною 2 статті 2 Закону № 2050-III у чинній редакції (зі змінами, внесеними Законом України від 04.02.2021 № 1214-IX) визначено, що під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника. До внесення змін Законом № 1214-IX частина 2 статті 2 Закону № 2050-III визначала доходи як пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітну плату (грошове забезпечення) «та інші», що наводить і сам відповідач у відзиві та в листі від 30.07.2026 № 09/02/1585.
Статтею 3 Закону № 2050-III встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Відповідно до статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Згідно зі статтею 5 цього Закону своєчасно не отриманий з вини громадянина доход компенсації не підлягає.
Пунктами 1 і 2 Порядку № 159 визначено, що дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи); компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Пунктом 3 Порядку № 159 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.2021 № 355) до грошових доходів, які підлягають компенсації, прямо віднесено, зокрема, заробітну плату (грошове забезпечення) і суму індексації грошових доходів громадян.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Пунктом 5 Порядку № 159 передбачено, що сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Отже, обов`язок нарахувати та виплатити компенсацію виникає в силу закону за наявності таких умов: належний громадянину дохід не має разового характеру; його виплату затримано на один і більше календарних місяців; заборгованість фактично виплачено. Компенсація виплачується в тому ж місяці, що й заборгованість, і для виникнення цього обов`язку окреме звернення громадянина не вимагається.
Щодо доводу відповідача про те, що Закон № 2050-III у редакції, чинній до внесення змін Законом № 1214-IX, не поширювався на індексацію грошового забезпечення, суд зазначає таке.
Перелік доходів, наведений у частині 2 статті 2 Закону № 2050-III у попередній редакції, не був вичерпним, оскільки закінчувався словами «та інші», а визначальною ознакою доходу, втрата частини якого підлягає компенсації, законодавець встановив відсутність у нього разового характеру. Індексація грошового забезпечення нараховується щомісяця разом із грошовим забезпеченням, спрямована на підтримання його купівельної спроможності в умовах зростання споживчих цін і разового характеру не має. Конституційний Суд України в пункті 2.2 мотивувальної частини Рішення від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер і як складові належної працівникові заробітної плати спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Цей висновок стосується і грошового забезпечення військовослужбовців з огляду на тотожну компенсаторну природу індексації грошового забезпечення, яка так само спрямована на збереження купівельної спроможності доходу, що є основним джерелом існування особи. Відтак індексація грошового забезпечення і до внесення змін Законом № 1214-IX охоплювалася поняттям доходу в розумінні статті 2 Закону № 2050-III як складова грошового забезпечення, а зміни, внесені цим Законом, лише прямо назвали її в переліку.
Крім того, за статтею 4 Закону № 2050-III обов`язок виплатити компенсацію виникає в місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості. Заборгованість з індексації грошового забезпечення виплачено позивачці в липні 2026 року, тобто в період дії чинної редакції статті 2 Закону № 2050-III і пункту 3 Порядку № 159, які прямо відносять суму індексації грошових доходів громадян до доходів, що підлягають компенсації. Тому редакцію закону, чинну в 2015 - 2018 роках, відповідач протиставляє праву позивачки безпідставно.
Щодо доводу відповідача про те, що право на індексацію виникло в позивачки лише на підставі судового рішення, а вина відповідача в її невиплаті відсутня, суд зазначає таке.
Обов`язок нараховувати та виплачувати індексацію грошового забезпечення в спірний період існував у відповідача в силу Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року у справі № 200/7828/25 не створило для позивачки нового права, а визнало протиправною бездіяльність відповідача, яка полягала саме в ненарахуванні та невиплаті індексації за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року, і зобов`язало відповідача виконати обов`язок, що існував у нього на той час. Отже, індексація грошового забезпечення за кожен місяць цього періоду була доходом, належним позивачці у відповідному місяці, а його виплату в липні 2026 року здійснено із затримкою, яка значно перевищує один календарний місяць.
Виплата доходу на виконання судового рішення не змінює його правової природи і не звільняє відповідача від обов`язку компенсувати втрату частини доходу у зв`язку з порушенням строків його виплати. Цей висновок наводить у відзиві і сам відповідач, зазначаючи з посиланням на постанову Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 465/322/17, що компенсація проводиться незалежно від порядку і підстав нарахування доходу: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення, а право на компенсацію особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані.
Стаття 1 Закону № 2050-III і пункт 1 Порядку № 159 пов`язують обов`язок компенсації з самим фактом порушення строків виплати доходу, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу. Єдиною підставою, за якої дохід компенсації не підлягає, є його неотримання з вини самого громадянина (стаття 5 Закону № 2050-III, пункт 6 Порядку № 159). Таких обставин відповідач не навів і доказів на їх підтвердження не надав. Недостатність бюджетних асигнувань і особливості фінансування відповідача, на які він посилається у відзиві і в листі від 30.07.2026 № 09/02/1585 (зокрема, на статтю 51 Бюджетного кодексу України), не звільняють суб`єкта владних повноважень від виконання обов`язку, прямо встановленого законом. Європейський суд з прав людини в рішенні від 08.11.2005 у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зазначив, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність бюджетних коштів як на підставу невиконання своїх зобов`язань.
Доводи відповідача про те, що на час звільнення спірна сума позивачці ще не належала і при звільненні з нею було проведено повний розрахунок, суд відхиляє. З витягу з наказу від 12.07.2024 № 194 вбачається, що позивачку не звільнено з військової служби, а виключено зі списків особового складу у зв`язку з переведенням до нового місця служби. Крім того, індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року до виплати 28.07.2026 не нараховано і не виплачено, що встановлено рішенням у справі № 200/7828/25 і не заперечується відповідачем. Посилання відповідача в листі від 30.07.2026 № 09/02/1585 на те, що дія Кодексу законів про працю України на військовослужбовців не поширюється, як і посилання на постанову Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 та постанову Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі № 21-8а15, що стосуються застосування норм трудового законодавства, на вирішення спору не впливають, оскільки право позивачки ґрунтується не на нормах трудового законодавства, а на Законі № 2050-III, який прямо поширюється на грошове забезпечення.
Щодо періоду, за який підлягає обчисленню компенсація, суд зазначає, що позивачка визначила його з 01 грудня 2015 року по 27 липня 2026 року включно, тобто з початку періоду, за який нараховано індексацію, до дня складення платіжної інструкції про виплату заборгованості. Довід відповідача про безпідставність визначення позивачкою дати 27.07.2026 суд відхиляє з огляду на таке. Розмір компенсації за кожний місяць, за який виплачено індексацію, визначається відповідачем за правилами статті 3 Закону № 2050-III та пункту 4 Порядку № 159: із суми нарахованої, але не виплаченої індексації за відповідний місяць після утримання податків і обов`язкових платежів, з урахуванням добутку місячних індексів споживчих цін за період її невиплати, без урахування індексу споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід. Оскільки індекс споживчих цін для цілей компенсації обчислюється помісячно, та обставина, що платіжну інструкцію складено 27.07.2026, а виконано 28.07.2026, на розмір компенсації не впливає: в обох випадках заборгованість виплачено в липні 2026 року.
Визначення конкретної суми компенсації є компетенцією відповідача, який володіє відомостями про помісячний розподіл виплаченої суми індексації та утриманих з неї податків і обов`язкових платежів. Витребуваних судом розрахунків відповідач не надав. Тому належним способом захисту порушеного права позивачки є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію відповідно до Закону № 2050-III та Порядку № 159.
Щодо вимоги про одночасну компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб суд зазначає таке. Відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі - Порядок № 44), грошова компенсація виплачується військовослужбовцям для відшкодування утриманих сум податку з доходів фізичних осіб з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Згідно з пунктом 4 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Пунктом 5 Порядку № 44 передбачено, що грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення має компенсаторний характер, є складовою належного військовослужбовцю доходу, право на який позивачка набула у зв`язку з проходженням військової служби. Позивачка має статус військовослужбовця, а Порядок № 44 поширюється як на військовослужбовців, так і на осіб, звільнених зі служби, щодо виплат, право на які набуто у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Джерелом доходу у вигляді індексації грошового забезпечення за період служби позивачки у підрозділі відповідача і компенсації за несвоєчасну виплату цієї індексації є кошти відповідача, який нараховує та виплачує ці суми і утримує з них податок; переведення позивачки до іншої військової частини цього не змінює. Відповідач доводів щодо цієї вимоги не навів. Тому вимога про нарахування та виплату компенсації з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, утриманих з суми цієї компенсації, відповідно до Порядку № 44 є обґрунтованою і заявлена не передчасно, оскільки за пунктом 4 Порядку № 44 така компенсація виплачується саме одночасно з відповідною виплатою.
Посилання в позовній заяві на нарахування та виплату грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 27 листопада 2024 року, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань предмета цього спору не стосуються, позовних вимог щодо цих виплат не заявлено, а тому судом не оцінюються.
За наведеного суд доходить висновку, що дії відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачці компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення є протиправними, а порушене право позивачки підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити таку компенсацію.
Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини 2 статті 77 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача; суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Відповідач, подавши відзив, правомірності своїх дій не довів, доказів нарахування та виплати позивачці компенсації не надав.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, пункт 29).
Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Решта доводів та аргументів сторін, наведених у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовує.
Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі пунктів 1 і 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 2, 9, 72-78, 90, 139, 241-246, 250, 255, 257, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року за весь час затримки, тобто за період з 01 грудня 2015 року по 27 липня 2026 року включно.
Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (адреса АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року, виплаченої на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року у справі № 200/7828/25, за весь час затримки, тобто за період з 01 грудня 2015 року по 27 липня 2026 року включно, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, утриманого із суми такої компенсації, відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 30 вересня 2026 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Смагар