ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2026 року справа №360/2003/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Боровенка Дмитра Володимировича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 8 грудня 2025 року у справі № 360/2003/25 (головуючий І інстанції Секірська А.Г.) за позовом Боровенка Дмитра Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,-
В С Т А Н О В И В :
Боровенко Дмитро Володимирович в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якому просить: визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо взяття на військовий облік громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформацію про виключення з військового обліку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 8 грудня 2025 у задоволені позовних вимог - відмовлено.
Представником позивача подано апеляційну скаргу на рішення суду, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення про задоволення позову через порушення норм матеріального, процесуального права, непове з`ясування обставин.
Апелянт зазначив, що відповідачем протиправно, без заяви позивача та без проходження ним військово-лікарської комісії невстановленим способом було поновлено позивача на військовому обліку, хоча зазначена процедура відсутня відповідно до норм чинного законодавства. Крім того, відповідачем в порушення положень Закону України «Про звернення громадян» та Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» неправомірно не надано відповіді на заяви позивача та запит його адвоката.
Верховний Суд звернув увагу на процесуальні наслідки такої поведінки відповідача у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 520/6848/19, вказавши: «Ігнорування суб`єктом владних повноважень обов`язку подати відзив та докази правомірності своїх дій не може призводити до покладення тягаря доказування на позивача, оскільки це нівелює саму суть адміністративного судочинства».
Таким чином, усталена практика Верховного Суду однозначно свідчить про те, що за відсутності відзиву та доказів з боку суб`єкта владних повноважень суд не має правових підстав відмовляти у задоволенні позову, фактично визнаючи дії відповідача правомірними без будь-якого доказового підтвердження.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач звертався до територіального центру комплектування та соціальної підтримки із заявою про виключення з військового обліку, однак така заява не була розглянута по суті, а відповіді у встановленому законом порядку надано не було. Відповідач не спростував ці обставини, не надав суду доказів розгляду заяви позивача та не довів правомірність своєї бездіяльності.
Суд першої інстанції, встановивши факт відсутності відповіді на заяву позивача та не отримавши від Відповідача жодних доказів її розгляду, мав правові підстави для часткового задоволення позовних вимог шляхом зобов`язання територіального центру комплектування та соціальної підтримки розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку та прийняти мотивоване рішення. Натомість суд безпідставно обрав найбільш формальний варіант захисту - повну відмову у задоволенні позову, що не відповідає завданням адміністративного судочинства. Така позиція суду першої інстанції фактично легітимізує протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень та позбавляє позивача ефективного судового захисту, оскільки залишає його у стані правової невизначеності та змушує повторно звертатися до суду з аналогічними вимогами.
Оскільки позивач був виключений з військового обліку як раніше засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину відповідно до п.6 ч.6 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», то з цієї дати він є звільненим від виконання військового обов`язку як особа, що в силу закону вважається непридатною до проходження військової служби.
Факт виключення позивача з військового обліку свідчить про те, що він більше не є військовозобов`язаним та, відповідно, не може бути призваний на військову службу під час мобілізації відповідно до частини 1 статті 39 Закону №2232-ХІІ та статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Крім того, чинне законодавство не передбачає процедури поновлення на військовому обліку осіб, які раніше були виключені з нього. Водночас відповідач проігнорував ту обставину, що позивач більше не є військовозобов`язаним та, відповідно, не може бути поновлений на військовому обліку. Аналогічна правова позиція висловлена, зокрема, у рішенні Львівського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2024 року по справі №380/14503/24.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у її задоволені.
Відповідач зазначає, що позивач у апеляційній скарзі стверджує, що ІНФОРМАЦІЯ_4 не було розглянуто його заяву, що нібито свідчить про протиправну бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_5 . Вказане твердження не відповідає дійсності.
На звернення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 було своєчасно надано обґрунтовану відповідь за вих. № СД/ПР/1222 від 10.08.2025, у якій було роз`яснено порядок ведення військового обліку та наслідки невиконання вимог Закону № 3633-IX.
Факт надання відповіді підтверджує, що ІНФОРМАЦІЯ_4 діяв у межах повноважень та у спосіб, визначений законом. Таким чином, посилання позивача на відсутність реакції з боку ІНФОРМАЦІЯ_6 є завідомо неправдивими та мають на меті викривлення фактичних обставин справи.
ІНФОРМАЦІЯ_4 наголошує, що неподання відзиву до суду першої інстанції було зумовлено обставинами непереборної сили. Розпорядженням командира військової частини НОМЕР_1 у ІНФОРМАЦІЯ_7 введено особливий режим несення служби. Відповідно до вказаного розпорядження, особовий склад зобов`язаний негайно залишати робочі місця під час ракетної та повітряної небезпеки. Систематичні обстріли та тривалі повітряні тривоги у прифронтовій зоні унеможливили вчасну підготовку та направлення процесуальних документів. Таким чином, згідно з ч. 4 ст. 159 КАС України, неподання відзиву відбулося з поважних причин і не може розцінюватися як визнання позову.
Скаржник посилається на практику ЄСПЛ, однак ігнорує той факт, що в умовах воєнного стану інтереси оборони держави та національної безпеки, згідно зі ст. 64 Конституції України, мають пріоритет. Обов`язок захисту Вітчизни є конституційним (ст. 65), а актуалізація облікових даних засуджених осіб є легітимною метою держави в особливий період.
Представником позивача подано відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якому просив:
- витребувати у ІНФОРМАЦІЯ_1 належні та допустимі докази направлення ОСОБА_1 листів (відповідей на його заяви), копії яких долучені відповідачем до відзиву на апеляційну скаргу, зокрема поштові квитанції, описи вкладення, повідомлення про вручення або інші документи, що підтверджують факт їх направлення та вручення.
- у разі ненадання відповідачем витребуваних судом доказів або встановлення обставин, що свідчитимуть про можливе виготовлення зазначених документів після виникнення спору, постановити окрему ухвалу та направити її до правоохоронних органів для перевірки поданих до суду документів на наявність ознак підроблення;
- апеляційну скаргу, подану в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року у справі № 360/2003/25 задовольнити, а рішення Луганського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року - скасувати.
Представник позивача звертає увагу суду на обставини подання відповідачем нових доказів разом з відзивом на апеляційну скаргу. До відзиву відповідачем долучено копії листів ІНФОРМАЦІЯ_1 , які, за твердженням відповідача, є відповідями на заяви позивача. Разом з тим зазначені документи не подавалися відповідачем до суду першої інстанції та не були предметом дослідження під час розгляду справи.
Відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України докази, які не були подані до суду першої інстанції, можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції лише у разі, якщо особа, яка їх подає, обґрунтує неможливість їх подання раніше з причин, що об`єктивно не залежали від неї.
У відзиві відповідач не навів жодних обставин, які б свідчили про неможливість подання зазначених документів до суду першої інстанції. Посилання відповідача на обставини, пов`язані з особливим режимом несення служби та повітряними тривогами, не можуть вважатися належним обґрунтуванням неподання доказів, оскільки зазначені листи датовані значно раніше розгляду справи судом першої інстанції та перебували у володінні відповідача.
Таким чином подання таких документів лише на стадії апеляційного перегляду фактично є спробою усунути власну процесуальну бездіяльність відповідача у суді першої інстанції. Крім того, до зазначених листів не додано жодних доказів їх направлення або вручення позивачу, зокрема поштових квитанцій, описів вкладення, повідомлень про вручення або інших документів, які б підтверджували факт їх направлення. За відсутності таких доказів неможливо встановити, чи були взагалі зазначені листи направлені позивачу, чи вони були створені лише після виникнення спору. Відсутність будь-яких доказів направлення таких листів викликає обґрунтовані сумніви у їх достовірності та часу їх фактичного створення.
У разі якщо відповідачем не буде надано належних та допустимих доказів направлення зазначених листів позивачу, суд апеляційної інстанції має підстави оцінити такі документи як недостовірні докази.
Щодо клопотання позивача про витребування у ІНФОРМАЦІЯ_1 належні та допустимі докази направлення ОСОБА_1 листів (відповідей на його заяви), копії яких долучені відповідачем до відзиву на апеляційну скаргу, зокрема поштові квитанції, описи вкладення, повідомлення про вручення або інші документи, що підтверджують факт їх направлення та вручення, апеляційний суд враховує наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
2. Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Згідно зі ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
За ст. 74, 75 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 80 КАС України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 79 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
За ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч.ч. 1-6 ст 94 КАС України Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом.
Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.
Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Апеляційний суд враховує, що до відзиву на апеляційну скаргу відповідачем долучено електронну копію листа-відповіді за вих. № СД/ПР/1222 від 10.08.2025, у якій було роз`яснено порядок ведення військового обліку та наслідки невиконання вимог Закону № 3633-IX.
Суд не вбачає підстав для витребування оригіналу цього листа у відповідача, оскільки не заявлено позовних вимог про оскарження бездіяльності відповідача щодо ненадання відповіді на заяву ОСОБА_1 та на адвокатський запит адвоката Боровенка Д.В., а предметом спору у цій справі є оцінка правомірності дій відповідача щодо взяття позивача на військовий облік та щодо невнесення відомостей до Єдиного державного реєстру військовозобов`язаних, призовників та резервістів про виключення ОСОБА_1 з військового обліку на підставі п.6 ч.6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ.
Щодо надання відповідачем нових доказів, які не досліджувалися в суді першої інстанції та додані до відзиву на апеляційну скаргу, а саме, вищезазначеного листа-відповіді № СД/ПР/1222 від 10.08.2025, апеляційний суд враховує таке.
Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Таким чином, суду апеляційної інстанції при вирішенні питання про прийняття доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, варто враховувати приписи ч.4 ст.308 КАС України.
Отже, заявник має обгрунтувати поважність причини, з яких такі докази не могли бути надані до суду першої інстанції.
ІНФОРМАЦІЯ_4 наголошує, що неподання відзиву до суду першої інстанції було зумовлено обставинами непереборної сили. Розпорядженням командира військової частини НОМЕР_1 у ІНФОРМАЦІЯ_7 введено особливий режим несення служби. Відповідно до вказаного розпорядження, особовий склад зобов`язаний негайно залишати робочі місця під час ракетної та повітряної небезпеки. Систематичні обстріли та тривалі повітряні тривоги у прифронтовій зоні унеможливили вчасну підготовку та направлення процесуальних документів.
Апеляційний суд враховує, що на дату розгляду справи судом першої інстанції, в розпорядженні відповідача знаходився вищезазначений лист, тому ненадання цього письмового доказу без поважних причин до суду першої інстанції, апеляційний суд розцінює як неналежне виконання своїх посадових обов`язків службових осіб суб`єкта владних повноважень та неналежну організацію роботи.
Враховуючи імперативність вимог ч. 4 ст. 308 КАС України, апеляційний суд не приймає докази, які не були подані до суду першої інстанції (копія листа-відповіді № СД/ПР/1222 від 10.08.2025, оскільки учасник справи не надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Апеляційним судом витребувано у Луганського окружного адміністративного суду справу, який надіслав матеріали справи, які сформовані в електронній формі та частково в паперовій формі.
За ч.ч. 1, 4 ст. 18 КАС України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система. Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
За пп. 15 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі (пп. 15.1); розгляд справи у суді здійснюється за матеріалами справи у паперовій формі (пп. 15.3).
Суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи у паперовій або електронній формі в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 9 ст. 18 КАС України).
Процесуальні та інші документи і докази в паперовій формі зберігаються в додатку до справи в суді першої інстанції та у разі необхідності можуть бути оглянуті учасниками справи чи судом першої інстанції або витребувані судом апеляційної чи касаційної інстанції після надходження до них відповідної апеляційної чи касаційної скарги (ч. 10 ст. 18 КАС України).
За пп. 5.2 п.5 розділу І Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, електронна копія паперового документа - документ в електронній формі, що містить візуальне подання паперового документа, отримане шляхом сканування (фотографування) паперового документа. Відповідність оригіналу та правовий статус електронної копії паперового документа засвідчуються кваліфікованим електронним підписом особи, що створила таку копію.
Відповідно до ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив доводи апеляційної скарги за матеріалами справи у змішаній формі (електронно-паперовій) і дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , має статус внутрішньо переміщеної особи та фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , що підтверджується відомостями з паспорта громадянина України НОМЕР_3 , картки пдатника податків, витягу з Реєстру територіальної громади від 18.07.2025 № 2025/009786856, довідки від 28.02.2025 № 3501-5003621175 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
У тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного № НОМЕР_4 наявні відмітки: 23.03.2001 за ст. 18 п.1 абз. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", протокол № 11 (п.8); штамп від 03.10.2017 "Знято з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_8 " з припискою "Виключений" (п.13), запис від 16.11.2021, що 03.10.2017 виключений з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_9 за ст. 37 ч. 6 п.6 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (п.14).
Зі скріншоту застосунку "Резерв+" станом на 24.06.2025, наданого позивачем, вбачається, що ОСОБА_1 не є військовозобов`язаним, підстава зняття/виключення з обліку: інше.
02.07.2025 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_5 з заявою, направленою на електронну адресу, про внесення змін в його військово - облікові дані в Оберіг у зв`язку з неправильно написаним прізвищем з ОСОБА_2 на ОСОБА_3 .
Відповіді на цю заяву відповідачем не надано.
Зі скріншоту застосунку "Резерв+" за 21.07.2025 слідує, що ОСОБА_1 є військовозобов`язаним, перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_10 , дата уточнення даних - 31.08.2024, адреса проживання: АДРЕСА_3 . Також наявна відмітка "Порушення правил військового обліку".
22.07.2025 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_5 з заявою, направленою на електронну адресу, про внесення змін в його облікові дані в систему "Оберіг", а саме: змінити статус з "військовозобов`язаний" на статус "не військовозобов`язаний" та виключити з військового обліку відповідно до рішення ІНФОРМАЦІЯ_9 від 03.10.2017.
Відповіді на цю заяву відповідачем, зі слів позивача, не надано, зміни до відомостей про ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі заяви не внесено.
11.08.2025 адвокат Дмитро Боровенко звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_5 з адвокатським запитом від 05.08.2025 вих. № 04082501 про надання копії письмової відповіді на заяву ОСОБА_1 , направлену ним 02.07.2025 на електронну пошту; копію письмової відповіді на заяву ОСОБА_1 , направлену ним 22.07.2025 на електронну пошту; копії документів, на підставі яких ОСОБА_1 було оголошено у розшук для доставки до ТЦК; на підставі яких ОСОБА_1 поновлено на військовому обліку.
Адвокатський запит направлено на електронну адресу та засобами АТ "Укрпошта".
Згідно з відомостями з сайту АТ "Укрпошта" відправлення з трек-номером 0318700132129 вручено одержувачу 26.08.2025, проте відповіді на адвокатський запит, як стверджує представник позивача, відповідачем не надано.
Апеляційний суд надає правову оцінку спірним правовідносинам та враховує наступне.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 № 64/2022" (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ) у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 строком на 30 діб. У подальшому Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався та триває до цього часу. 24 лютого 2022 з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань Законом України від 03 березня 2022 № 2105-ІХ затверджений Указ Президента України від 24 лютого 2022 № 69/2022 Про загальну мобілізацію (далі - Указ № 69/2022).
Відповідно до Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII) мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.
Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин.
За ч. 2 статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" № 2232-XII (далі Закон № 2232-XII) військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Згідно зі статтею 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.
Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
За ч. 5 статті 33 Закону № 2232-ХІІ військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Порядок № 1487), який визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 1487 військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення особовим складом у мирний час та в особливий період.
За пунктом 20 Порядку № 1487 військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів.
Відповідно до пункту 22 Порядку № 1487 взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів здійснюється відповідно до Закону № 2232-ХІІ.
Абзацом третім пункту 79 Порядку № 1487 встановлено, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством.
Таким чином, взяття та виключення військовозобов`язаних з військового обліку належить до компетенції районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до частини третьої статті 1 Закону № 2232-ХІІ військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Згідно з частиною дев`ятою статті 1 Закону № 2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
За пунктом 2 частини першої статті 37 Закону № 2232-ХІІ взяттю на військовий облік військовозобов`язаних підлягають громадяни України: які досягли 25-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників; які старші 25 років і раніше не перебували на військовому обліку.
Отже, взяттю на військовий облік військовозобов`язаних підлягають усі військовозобов`язані громадяни України, які досягли 25-річного віку, в тому числі і ті, які не перебували на військовому обліку раніше.
За матеріалами справи позивача ОСОБА_1 було виключено з військового обліку 03.10.2017 на підставі пп. 6 ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ, як такого, що був засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Статтею 37 Закону № 2232-ХІІ в редакції станом на 03.10.2017, було передбачено, що виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах підлягають громадяни України, які: були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Проте, 18.05.2024 внесено зміни до Закону № 2232-ХІІ, відповідно до яких редакція статті 37 вже не містить підстави для виключення з військової служби громадян України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Відповідно до частини шостої статті 37 Закону № 2232-ХІІ виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:
1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;
2) припинили громадянство України;
3) визнані непридатними до військової служби;
4) досягли граничного віку перебування в запасі.
У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку.
Тобто, з 18 травня 2024 року підстава "які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину" була виключена з переліку таких, згідно з якими відбувалось виключення з військового обліку.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
В абзацах першому і другому пункту 2 мотивувальної частини рішення від 09.02.1999 №1рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правових актів в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Таким чином, з 18.05.2024 громадяни України, які раніше перебували на військовому обліку та були виключені з військового обліку військовозобов`язаних на підставі пункту 6 частини шостої статті 37 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній до 17.05.2024), підлягають взяттю на військовий облік військовозобов`язаних, оскільки відпала підстава, за якою їх було виключено з військового обліку.
За пунктом 4 розділу "Загальні питання" Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані, зокрема:
- особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України.
З огляду на наведені вище норми Закону № 2232 та Порядку № 560, з 18.05.2024 особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, підлягають взяттю на військовий облік та можуть бути призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку", який набрав чинності 18.05.2024, статтю 37 Закону України № 2232-ХІІ викладено в новій редакції.
Редакція статті 37 Закону України № 2232-ХІІ, яка є чинною з 18.05.2024, вже не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку військовослужбовців, як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Суд зазначає, що військовозобов`язані, згідно із Законом № 2232 -ХІІ - це громадяни, які перебувають у запасі для комплектування Збройних сил України та інших військових формувань на особливий період. Також вони можуть залучатися для виконання робіт із забезпечення оборони держави.
В запасі можуть бути особи, які перебувають на військовому обліку військовозобов`язаних, тобто військовозобов`язані особи, які перебувають на обліку в ТЦК і СП.
Військовозобов`язаними вважаються особи віком від 25 до 60 років, які перебувають у запасі для комплектування ЗСУ (інших військових формувань), визнані придатними для несення військової служби і не є заброньованими у встановленому порядку, а також особи віком від 18 до 25 років, якщо вони мають статус військовозобов`язаного.
За ч.2 ст.4 Закону № 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування не можуть комплектуватися особами, які мають судимість за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, вчинення умисного вбивства двох або більше осіб, або вчиненого з особливою жорстокістю, або поєднаного із зґвалтуванням або сексуальним насильством, або особливо тяжких корупційних кримінальних правопорушень чи мають судимість за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст.152-156-1, 258-258-6, ч.4 ст.286-1, ст.348 Кримінального кодексу України, а також засудженими службовими особами, які згідно з підпунктом 1 пункту 3 примітки до ст.368 Кримінального кодексу України займали особливо відповідальне становище, якщо така судимість не погашена або не знята в установленому законом порядку.
Згідно з ч.4 ст.39 Закону № 2232-ХІІ на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, які засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, засуджені за вчинення умисного вбивства двох або більше осіб, або вчиненого з особливою жорстокістю, або поєднаного із зґвалтуванням або сексуальним насильством, або особливо тяжких корупційних кримінальних правопорушень чи засуджені за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених статтями 152-156-1, 258-258-6, частиною четвертою статті 286-1, статтею 348 Кримінального кодексу України, а також засуджені службові особи, які згідно з підпунктом 1 пункту 3 примітки до статті 368 Кримінального кодексу України займали особливо відповідальне становище.
Відповідно до п.4 Порядку №560 на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані: особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України; особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ; засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, що засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, засуджені за вчинення умисного вбивства двох або більше осіб, або вчиненого з особливою жорстокістю, або поєднаного із зґвалтуванням або сексуальним насильством, або особливо тяжких корупційних кримінальних правопорушень чи засуджені за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених статтями 152-156-1, 258-258-6, частиною четвертою статті 286-1, статтею 348 Кримінального кодексу України, а також засуджені службові особи, які згідно з підпунктом 1 пункту 3 примітки до статті 368 Кримінального кодексу України займали особливо відповідальне становище. Зазначені особи проходять військову службу виключно у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин.
Вироком Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 12.07.2017 у справі № 428/13065/15-к, який набрав законної сили 15.08.2017, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 187 КК України та призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі із застосуванням ст. 69 КК України до основного покарання строком на 5 років без конфіскації майна відповідно до ст. 98 КК України.
Тобто, матеріали справи не містять доказів того, що станом на час розгляду справи позивач підлягає кваліфікації у якості особи, засудженої за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, скоєння якого у силу ч.2 ст.4, ч.4 ст.39 Закону №2232-ХІІ, п.4 Порядку №560 виключає призов на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Таким чином, з урахуванням того, що підстави для виключення ОСОБА_1 з військового обліку відпали в силу вимог діючого законодавства, позивач фактично набуває статусу військовозобов`язаного, з моменту набрання законної сили Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" за № 3633-ІХ, який набрав чинності 18.05.2024.
Оскільки ОСОБА_1 не підпадає під жодну з підстав виключення з військового обліку, визначених діючою з 18.05.2024 нормою ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ, відповідачем правомірно внесено відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервистів щодо взяття на військовий облік позивача, про що свідчить витяг Резерв+.
З огляду на вищевикладене, з врахуванням норм статті 37 Закону № 2232-ХІІ, які були чинними на час взяття позивача на військовий облік, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав у відповідача вносити дані до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про виключення ОСОБА_1 з військового обліку як особи, яка раніше була засуджена до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Щодо доводів представника позивача про те, що відповідачем в порушення положень Закону України "Про звернення громадян" та Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" неправомірно не надано відповіді на заяви позивача та запит його адвоката, суд враховує, що позивачем та його представником не заявлено позовних вимог про оскарження бездіяльності відповідача щодо ненадання відповіді на заяву ОСОБА_1 та на адвокатський запит адвоката Боровенка Д.В., предметом спору у цій справі є оцінка правомірності дій відповідача щодо взяття позивача на військовий облік та щодо невнесення відомостей до Єдиного державного реєстру військовозобов`язаних, призовників та резервістів про виключення ОСОБА_1 з військового обліку на підставі п.6 ч.6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ.
За ч.ч. 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.
Із положень частин першої і другої статті 77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст. 9, абз. 2 ч. 2 ст. 77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.
Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.
Вказане узгоджується з правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 по справі №520/2261/19, де зазначено, що визначений статтею 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Щодо інших обставин, якими сторони обґрунтовують свої позиції, суд вважає за необхідне зауважити, що у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" зазначено, що суд зобов`язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника. За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вищевикладені факти та обставини є безумовною підставою для висновків суду про необґрунтованість позовних вимог, а інші доводи не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.
Апеляційний суд не застосовує висновки Верховного суду, на які посилається апелянт, оскільки вони не є релевантними до обставин цієї справи.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову.
Отже, спір за суттю вимог судом першої інстанції вирішений правильно, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, внаслідок чого відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.
Керуючись ст.ст. 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Боровенка Дмитра Володимировича в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 8 грудня 2025 року у справі № 360/2003/25 за позовом Боровенка Дмитра Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Повний текст постанови складений 30 вересня 2026 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий І.В. Геращенко
Судді: А.А. Блохін
Т.Г. Гаврищук