УХВАЛА
про відмову у відкритті касаційного провадження
28 вересня 2026 року
м. Київ
справа №280/1494/26
адміністративне провадження № К/990/42343/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Шарапи В.М., суддів: Берназюка Я.О., Чиркіна С.М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30.04.2026 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12.08.2026 у справі № 280/1494/26 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - ГУ ПФУ в Тернопільській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.
Розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 30.04.2026, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12.08.2026, позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Тернопільській області №083950005575.
Зобов`язано відповідача перевести ОСОБА_1 з 02.02.2026 на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723- XII та здійснити перерахунок пенсії відповідно до довідки №41 від 02.02.2026 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) станом на лютий 2026 року, та довідок №42 і №43 від 02.02.2026 про інші складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, який працював та звільнився з державних органів, що провели класифікацію посад державної служби, або який працював у державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, посаду якого було класифіковано, або які працювали у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд) за період з лютого 2021 року по січень 2026 року та за січень 2026 року, виданих виконавчим комітетом Запорізької міської ради.
На адресу Верховного Суду 14.09.2026 надійшла касаційна скарга ГУ ПФУ в Тернопільській області, в якій скаржник просить скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30.04.2026, постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12.08.2026 та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
За наслідками перевірки касаційної скарги на предмет відповідності вимогам, передбаченим статтями 328-330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), встановлено, що заявник касаційної скарги вказує підставою касаційного оскарження пункт 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу. Крім цього відповідач, посилаючись на пункт 2 частини 5 статті 328 КАС України, вважає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Втім, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з наступних підстав.
Касаційна скарга подана на судові рішення, які можуть бути оскаржені згідно із частиною 1 статті 328 КАС України.
Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо, касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Згідно пункту 3 частини 6 статті 12 КАС України, для цілей цього Кодексу, справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Варто зауважити, що предмет спору у цій справі та критерії, визначені пунктом 3 частини 6 статті 12 КАС України, а також факт того, що дана справа не підпадає під перелік справ, які розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження (частина 4 статті 12 КАС України), дають підстави стверджувати, що вказану касаційну скаргу подано на судове рішення у справі незначної складності.
Враховуючи, що ця справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність одного з випадків, визначених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
В обґрунтування права на касаційне оскарження відповідач зазначає про наявність обставини, які наведені у підпунктах "а" та «в» пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Колегія суддів враховує, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі має поставити на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Втім, аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки скаржник належним чином не обґрунтував фундаментальність значення саме цієї справи із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.
Водночас, щодо тверджень скаржника про те, що справа становить значний суспільний інтерес Верховний Суд зауважує, що вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо. Проте, скаржник в касаційній скарзі не наводить жодних обґрунтувань, які б давали достатні підстави вважати, що справа становить значний суспільний інтерес.
Колегія суддів також відхиляє доводи заявника касаційної скарги про те, що справа має для нього виняткове значення, оскільки оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі скаржник належних обґрунтувань не наводить.
Отже, доводи скаржника, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, є необґрунтованими.
Підставою касаційного оскарження у цій справі відповідач зазначає пункт 2 частини 4 статті 328 КАС України (оскарження судових рішень в касаційному порядку у разі, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні).
Скаржник вказує про необхідність відступлення від висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №822/524/18.
Разом з цим, колегія суддів зауважує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень, з огляду на положення пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України, є зазначення у касаційній скарзі: 1) норм матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; 2) постанови Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; 3) вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу; 4)висновку, який на думку скаржника відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми (пункт 2 цієї правової норми).
Отже, оскарження судового рішення з підстав необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції полягає у аналізі аргументів Верховного Суду, що стали підставою для такого висновку та викладення обґрунтування щодо іншого підходу до застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах.
Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо.
Крім цього колегія суддів враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 у справі №922/1830/19 вказала, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, тощо.
Водночас, скаржник у касаційній скарзі не навів належних обґрунтувань можливості відступлення від висновку Верховного Суду, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №822/524/18, а фактично висловив незгоду із застосованою судом апеляційної інстанції правовою позицією Верховного Суду, нормативно-правовими актами, що регулюються спірні правовідносини та переоцінки встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи.
При цьому колегія суддів наголошує, що саме по собі інше бачення змісту правової норми або незгода із судовою практикою, не є достатньою підставою для відступлення від висновку Верховного Суду в розумінні пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
Оскільки зазначеним вимогам процесуального закону касаційна скарга в цій частині не відповідає, колегія суддів вважає необґрунтованим посилання заявника на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Крім того слід зауважити, що Верховний Суд у постановах від 01.12.2020 у справі №466/6057/17, від 16.12.2021 у справі №538/804/17, від 22.06.2021 у справі №308/67/17, від 29.09.2022 у справі №234/6967/17, від 29.11.2022 у справі №431/991/17, від 12.09.2023 у справі №560/8328/22, проаналізувавши норми Законів № 3723-ХІІ і № 889-VIII у сукупності дійшов висновку про те, що особам, визначеним у п.п. 10, 12 розд. XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII надано право вибору, на підставі якого закону їм має бути призначена пенсія. Водночас для призначення пенсії за віком за Законом №3723-ХІІ особі, яка на час звернення за її призначенням не є державним службовцем, проте відповідає критеріям, визначеним у п. 10 і 12 розд. ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII, використовується розмір заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а не розмір заробітної плати, яку така особа отримувала під час перебування на державній службі.
За наведеного правового регулювання, обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною 1 статті 37 Закону №3723-ХІІ і розд. ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не містять належних підстав касаційного оскарження відповідно до статті 328 КАС України та не спростовують висновків судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог позивача.
Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України, Верховний Суд
У Х В А Л И В:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30.04.2026 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12.08.2026 у справі № 280/1494/26 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження надіслати особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач В.М. Шарапа
Судді Я.О. Берназюк
С.М. Чиркін