ф
УХВАЛА
30 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 320/18772/25
адміністративне провадження № К/990/42371/26
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Шевцової Н.В., перевіривши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.06.2026 у справі №320/18772/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, яка полягає у відмові провести перерахунок та виплатити додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров`ю в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до ч.1 ст.51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за періоди: з 12 січня 2005 року по 31 грудня 2007 року; з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року; з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року, з урахуванням виплачених сум;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров`ю в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до ч.1 ст.51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за періоди: з 12 січня 2005 року по 31 грудня 2007 року; з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року; з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року, з урахуванням виплачених сум.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 1.09.2025 адміністративний позов задоволено повністю.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, яка полягає у відмові провести перерахунок та виплатити ОСОБА_1 додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров`ю в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до ч.1 ст.51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за періоди: з 12 січня 2005 року по 31 грудня 2007 року; з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року; з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року, з урахуванням виплачених сум.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров`ю в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до ч.1 ст.51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за періоди: з 12 січня 2005 року по 31 грудня 2007 року; з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року; з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року, з урахуванням виплачених сум.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представником Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області подано апеляційну скаргу.
22.06.2026 постановою Шостого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області задоволено.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 1.09.2025 скасовано та ухвалено нову постанову, якою адміністративний позов залишено без розгляду.
На зазначену постанову апеляційного суду Ждан В. І. подав касаційну скаргу, яку зареєстровано у Верховному Суді 14.09.2026.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, Верховний Суд зазначає наступне.
У касаційній скарзі відповідач зазначив, що вона подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
В обґрунтування наявності зазначеної підстави касаційного оскарження заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у справах № 580/5022/24, №580/8225/24, №520/2098/19.
Однак скаржник не навів належних обґрунтувань подібності правовідносин у цій справі та у справах № 580/5022/24, №580/8225/24, №520/2098/19.
Посилання скаржника виключно на постанови Верховного Суду із зазначенням того, що викладені нею висновки не враховані судами попередніх інстанцій, самі по собі не доводять не врахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Суд зазначає, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Так, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Таким чином, для встановлення подібності справ і відносин слід враховувати сукупність таких критеріїв, як подібність фактичних обставин, суб`єктний склад, об`єкт і предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм.
Враховуючи викладене, Суд вважає недоведеним наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права.
Таким чином, межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, викладеними скаржником, та зазначеними в ухвалі суду підставами для відкриття касаційного провадження.
Пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, зокрема якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Враховуючи приписи пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, та не викладення скаржником підстав для касаційного оскарження судових рішень у даній справі, визначених пунктами 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, Суд
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.06.2026 у справі №320/18772/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - повернути особі, яка її подала.
Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.В. Шевцова