ф
УХВАЛА
30 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 120/73/26
адміністративне провадження № К/990/43066/26
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Шевцової Н.В., перевіривши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28.05.2026 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12.08.2026 у справі №120/73/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, у якому відповідно до уточнених позовних вимог позивач просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Львівській області №023830027350 від 02.12.2025 про відмову у проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 ;
- визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ у Львівській області, яка полягає у неврахуванні довідок Офісу Генерального прокурора України для перерахунку пенсії;
- зобов`язати ГУ ПФУ у Вінницькій області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідно до ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" на підставі довідок Офісу Генерального прокурора №21-224зп та №21-225зп від 20.11.2025, з дати її призначення - 05.02.2025, без обмеження її максимальним розміром, з виплатою різниці між належною до виплатою та фактично отриманою пенсією.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 28.05.2026, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12.08.2026, позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 02.12.2025 №023830027350, яким відмовлено ОСОБА_1 у перерахунку пенсії відповідно до ст.86 Закону України "Про прокуратуру".
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок ОСОБА_1 пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідно до ст.86 Закону України "Про прокуратуру" на підставі довідок Офісу Генерального прокурора №21-224зп та №21-225зп від 20.11.2025, з дати її призначення - 05.02.2025.
В іншій частині вимог відмовлено.
У задоволенні клопотання щодо звернення рішення суду до негайного виконання відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області судовий збір у розмірі 887,46 грн. (вісімсот вісімдесят сім гривень 46 копійок).
На зазначені рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду позивачка подала касаційну скаргу, яку зареєстровано у Верховному Суді 21.09.2026.
У касаційній скарзі позивачка зазначила, що вона подана на підставі пунктів 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Скаржниця зазначила, що підставою касаційного оскарження за пунктом 1 частини 4 статті 328 КАС України є застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права - частини двадцятої статті 86 Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII - без урахування правових висновків Верховного Суду щодо неправомірності обмеження пенсії максимальним розміром, викладених у постанові Верховного Суду від 22.10.2025 у справі №520/11006/25.
Проте в касаційній скарзі заявником не наведено обґрунтувань того, що правовідносини у цій справі та у справі № 520/11006/25 є подібними.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні (частина друга статті 330 КАС України).
Суд визнає, що посилання скаржника виключно на рішення Верховного Суду із зазначенням того, що викладені ним висновки не враховані судами попередніх інстанцій, самі по собі не доводять не врахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, подібність яких також не доведена у касаційній скарзі.
Суд зазначає, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Так, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Таким чином, для встановлення подібності справ і відносин слід враховувати сукупність таких критеріїв, як подібність фактичних обставин, суб`єктний склад, об`єкт і предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм.
Враховуючи викладене, Суд вважає недоведеним наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктами 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
У касаційній скарзі позивачка також посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень частини 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» у поєднанні з пунктом 4.10 Розділу IV Порядку № 22-1 під час здійснення перерахунку та фактичної виплати саме пенсії у зв`язку з втратою годувальника прокурора органом ПФУ за місцем перебування особи на обліку, у разі ухвалення рішення про відмову в перерахунку іншим органом ПФУ за принципом екстериторіальності.
Варто зазначити, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; як на думку автора касаційної скарги відповідна норма повинна застосовуватися.
Зазначена автором касаційної скарги норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій у межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку автора касаційної скарги, неправильно.
Також, варто зауважити, що правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку автора касаційної скарги буде підставою для відкриття касаційного провадження.
Аргументи касаційної скарги зводяться до викладення обставин справи, цитування нормативно-правових актів, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Тож, покликання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах без конкретизації щодо застосування якої саме норми відсутній такий висновок та за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права.
Таким чином, межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, викладеними скаржником, та зазначеними в ухвалі суду підставами для відкриття касаційного провадження.
Пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, зокрема якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Ураховуючи приписи пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України та відсутність у касаційній скарзі належного обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень у цій справі, касаційну скаргу належить повернути особі, яка її подала.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, Суд
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28.05.2026 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12.08.2026 у справі №120/73/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - повернути особі, яка її подала.
Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.В. Шевцова