УХВАЛА
28 вересня 2026 року
м. Київ
справа №380/21294/24
адміністративне провадження № К/990/43590/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бевзенка В.М.,
суддів: Кравчука В.М., Шарапи В.М.,
перевіривши касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.08.2026 у справі №380/21294/24 за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів,-
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо невиплати ОСОБА_1 гарантованої суми відшкодування за вкладом спадкодавця ОСОБА_2 у ПАТ «УКРІНБАНК» згідно договору №11-311 від 19.05.2011 у розмірі 114501,70 грн;
- стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 гарантовану суму відшкодування коштів за вкладом (депозитом) спадкодавця ОСОБА_2 у ПАТ «УКРІНБАНК», згідно договору №11-311 від 19.05.2011 у розмірі 114501 (сто чотирнадцять тисяч п`ятсот одна) грн 70 коп., за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23.03.2026, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.08.2026 у справі №380/21294/24 позов задоволено.
23.09.2026 на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в якій скаржник просить змінити постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.08.2026 у справі №380/21294/24, шляхом доповнення її мотивувальної частини наступного змісту:
«Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду від 25 серпня 2026 року у справі № 925/698/16 зазначено про наступне:
Будь-які зміни до статуту банку, у тому числі щодо зміни його найменування, незалежно від перебування банку під наглядом НБУ чи в управлінні Фонду, можливі виключно після їх погодження НБУ.
Припинення банком банківської діяльності можливе виключно у порядку, передбаченому Законом про банки та Законом про гарантування вкладів шляхом:
- ліквідації банку за рішенням власників після надання на це згоди НБУ, за відсутності ознак, за якими цей банк може бути віднесено до категорії проблемного або неплатоспроможного, або виведення неплатоспроможного банку з ринку під контролем Фонду у разі віднесення НБУ такого банку до категорії проблемних або неплатоспроможних.
Скасування судом або визнання неправомірним (незаконним) рішення Фонду про запровадження тимчасової адміністрації чи початок процедури ліквідації банку не означає автоматичного припинення управління банком Фондом.
Управління банком Фондом у такому разі припиняється лише після прийняття НБУ рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, відновлення банківської ліцензії і повернення банку під нагляд НБУ.
Після запровадження Фондом у банку тимчасової адміністрації, повноважний суб`єкт на управління банком та представництво банку визначається виключно Фондом відповідно до положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»
Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд, дійшов такого висновку.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що серед основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно із частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їхнього перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення вказаних норм у їхньому логічному взаємозв`язку передбачає, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Доведення обставин, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає про наявність обставин, наведених у підпункті «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі має поставити на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Втім, аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність згаданих вище обставин, позаяк скаржник належним чином не обґрунтував фундаментальність значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.
Отже, доводи скаржника, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики є необґрунтованими.
Щодо посилань скаржника на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, Верховний Суд зазначає таке.
Відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18).
Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), зміни суспільного контексту.
Тобто у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи.
Сама ж по собі вмотивованість такого клопотання скаржника оцінюється судом касаційної інстанції при застосуванні наведеного процесуального фільтру під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі.
Аналіз указаних норм дозволяє дійти висновку про те, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:
1) норми права;
2) постанови Верховного Суду, на яку послався суд апеляційної інстанції, і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено;
3) обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування цієї ж норми (видозміна, уточнення, відмова від такого висновку);
4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду, від якого необхідно відступити, i у якій подається касаційна скарга).
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не містять належних підстав касаційного оскарження відповідно до статті 328 КАС України та не спростовують висновків судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог позивача.
Скаржник в касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
КАС України передбачає умови, за наявності яких справи розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження можуть переглядатися в касаційному порядку. Такими умовами можуть бути обставини, які виділяють вимоги скаржника якимись особливими, рідкісними чи унікальними ознаками, завдяки чому вони виокремлюються із загальних випадків.
Враховуючи викладені вимоги КАС України, для можливості відкриття провадження у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі скаржник має обґрунтовано зазначити підстави, вказані у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України у взаємозв`язку із підставами визначеними пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Верховний Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності відповідно до підпунктів «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на наведене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.
На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 328, 333, 359 КАС України, Суд,
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.08.2026 у справі №380/21294/24 за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження надіслати в порядку, встановленому статтею 251 КАС України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною і не оскаржується.
Суддя-доповідач В.М. Бевзенко
Судді В.М. Кравчук
В.М. Шарапа