УХВАЛА
30 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 300/3493/25
адміністративне провадження № К/990/40630/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Дашутіна І. В.,
суддів: Жука А. В., Радишевської О. Р.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2026 року у справі № 300/3493/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним і скасування наказів та поновлення на службі в поліції,
установив:
Адвокат Тинів І. Д., в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області щодо ненадання відпустки в порядку частини четвертої статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» майору поліції ОСОБА_1 , слідчому слідчого відділення Надвірнянського РВП ГУНП в Івано-Франківській області;
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області № 774 від 05 травня 2025 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівника Надвірнянського РВП ГУНП в Івано-Франківській області», яким до майора поліції ОСОБА_1 , слідчого відділення Надвірнянського РВП ГУНП в Івано-Франківській області, застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції;
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області № 208 о/с від 06 травня 2025 року «По особовому складу» про звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» зі служби в поліції майора поліції ОСОБА_1 , слідчого відділення Надвірнянського РВП ГУНП в Івано-Франківській області;
- поновити майора поліції ОСОБА_1 , слідчого відділення Надвірнянського РВП ГУНП в Івано-Франківській області, з 06 травня 2025 року на службі в поліції на посаді, яку займала, із збереженням місця роботи;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу, пов`язаного зі звільненням з служби в поліції, починаючи з часу звільнення (06 травня 2025 року) по день фактичного поновлення на посаді.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2026 року, у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 13 липня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2026 року у справі № 300/3493/25 повернуто особі, яка її подала на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
30 серпня 2026 року через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду надійшла повторна касаційна скарга ОСОБА_1 на оскаржувані судові рішення у справі № 300/3493/25.
Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2026 року визнано неповажними зазначені ОСОБА_1 підстави для поновлення пропущеного процесуального строку. Касаційну скаргу залишено без руху з мотивів її невідповідності вимогам статей 329 КАС України та надано 10-денний строк з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги.
На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 14 вересня 2026 року скаржницею подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження, у якій наведено додаткові обставини, які, на її думку, свідчать про поважність причин пропуску цього строку.
На обґрунтування поважності причин пропуску строку скаржник зазначає, що на момент вручення ухвали Верховного Суду від 13 липня 2026 року про повернення первинної касаційної скарги вона перебувала у службовому відрядженні за кордоном з 10 до 19 липня 2026 року, а після повернення у неї виникло неврологічне захворювання, що супроводжувалося вираженим больовим синдромом та функціональним обмеженням рухливості шийного відділу, правого плечового пояса і правої верхньої кінцівки, у зв`язку із чим 24 липня 2026 року вона звернулася до лікаря-невролога та проходила лікування до 21 серпня 2026 року. Скаржниця зазначає, що наведені обставини, які підтверджує відповідними доказами, об`єктивно ускладнювали можливість підготовки належним чином доопрацьованої касаційної скарги, а після істотного покращення стану здоров`я вона без невиправданого зволікання завершила її підготовку та 30 серпня 2026 року повторно звернулася до Верховного Суду, у зв`язку із чим просить визнати причини пропуску строку поважними та поновити строк на касаційне оскарження.
Розглянувши зазначену заяву про поновлення строку на касаційне оскарження, Верховний Суд дійшов висновку, що наведені скаржником підстави для його поновлення не можуть бути визнані поважними з огляду на таке.
За змістом частин першої, другої статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною п`ятою статті 333 цього Кодексу.
Передбачений зазначеною статтею строк касаційного оскарження пропущено, оскільки оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена 28 травня 2026 року у відкритому судовому засіданні та в повному обсязі складена того ж дня, а з касаційною скаргою скаржник звернувся до Верховного Суду 30 серпня 2026 року.
Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Аналіз положень статей 5, 13, 328, 329 КАС України дозволяє дійти висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку, яке повинно бути реалізовано у встановлений вказаним Кодексом строк.
Відповідно до пункту шостого частини п`ятої статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання касаційної скарги.
Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у касаційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.
Верховний Суд також звертає увагу на те, що при вирішенні питання про поновлення строку касаційного оскарження суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку інтервалів часу: з моменту закінчення встановленого КАС України строку касаційного оскарження до дати звернення з касаційною скаргою вперше; з моменту повернення вперше поданої касаційної скарги/відмови у відкритті касаційного провадження за вперше поданою касаційною скаргою до дати повторного звернення з касаційною скаргою і так далі.
Як убачається з матеріалів касаційної скарги, Єдиного державного реєстру судових рішень та згідно відомостей з Комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», скаржник вже реалізував своє право на касаційне оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі. Однак ухвалою Верховного Суду від 13 липня 2026 року касаційну скаргу повернуто як таку, що не містила належного обґрунтування обов`язкових підстав касаційного оскарження.
Як встановлено Судом з відомостей Комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», копію ухвали Верховного Суду від 13 липня 2026 року доставлено до електронного кабінету скаржника 13 липня 2026 року о 21:10, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа. Водночас, ураховуючи положення частини шостої статті 251 КАС України, відповідно до яких у разі отримання судом повідомлення про доставлення судового рішення до електронного кабінету особи пізніше 17 години судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, зазначена ухвала вважається врученою скаржнику 14 липня 2026 року.
Водночас з цією касаційною скаргою позивачка звернулася лише 30 серпня 2026 року.
Верховний Суд, не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, водночас зауважує, що таке право не є абсолютним.
Так, невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Верховний Суд повторно звертає увагу скаржника на те, що вчасна первинна подача касаційної скарги не означає, що після її повернення повторне звернення до суду можливе у будь-який довільний строк, без дотримання часових рамок, встановлених процесуальним законом, оскільки у такому разі порушуватиметься принцип юридичної визначеності.
Крім того, статтею 44 КАС України регламентовано обов`язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Тому виконання обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми, змісту і строку подання касаційної скарги покладається на особу, яка має намір її подати, а тому остання повинна вчиняти усі необхідні для цього дії.
Повернення касаційної скарги (з причин неналежного її оформлення) не є поважною причиною пропуску строку касаційного оскарження, оскільки не є такою, що не залежить від волі особи, яка подає касаційну скаргу та не надає особі права у будь-який необмежений час після сплину строку касаційного оскарження реалізовувати право на касаційне оскарження судових рішень.
Невиконання та неврахування вимог ухвали про повернення касаційної скарги не є поважною причиною пропуску строку касаційного оскарження, оскільки не є такою, що не залежить від волі особи, яка подає касаційну скаргу.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Верховний Суд в постанові від 24 липня 2023 року у справі № 200/3692/21, зважаючи на зміст норм процесуального права, якими врегульовано питання строків апеляційного оскарження та їх поновлення, вимоги до процедурних рішень суду апеляційної інстанції, ухвалених з цього питання, а також беручи до уваги продемонстровані національними судами та ЄСПЛ підходи до поновлення процесуальних строків, правові позиції Верховного Суду з цього приводу, вважав, що процесуальний строк, зокрема строк на апеляційне оскарження у разі повторного подання апеляційної скарги може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов:
- первісне звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження;
- повторне подання апеляційної скарги відбулось в межах строку апеляційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань;
- скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на апеляційне оскарження й вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків апеляційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з апеляційною скаргою;
- доведено, що повернення попередньо поданих апеляційних скарг відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об`єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду апеляційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником;
- наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами.
Висновок Верховного Суду у справі № 200/3692/21 є актуальним і щодо вирішення питання поновлення строків на касаційне оскарження.
Так, зокрема, скаржниця зазначає, що на момент вручення їй ухвали Верховного Суду від 13 липня 2026 року про повернення первинної касаційної скарги вона перебувала у службовому відрядженні за кордоном, яке тривало з 10 до 19 липня 2026 року, а після повернення у неї виникла неврологічна симптоматика, яка супроводжувалася больовим синдромом та функціональними обмеженнями. 24 липня 2026 року вона звернулася за медичною допомогою, проходила призначене лікування до 21 серпня 2026 року, після покращення стану здоров`я завершила підготовку касаційної скарги та 30 серпня 2026 року повторно звернулася до Верховного Суду. Саме ці обставини скаржниця просить оцінювати у їх сукупності як такі, що об`єктивно вплинули на тривалість повторного звернення.
На підтвердження перебування у службовому відрядженні скаржниця надала наказ Відокремленого структурного підрозділу «Івано-Франківський фаховий коледж ресторанного сервісу і туризму Національного університету харчових технологій» про відрядження її до Республіки Болгарія з 10 до 19 липня 2026 року, а також відомості Державної прикордонної служби України про виїзд з України 10 липня 2026 року та в`їзд в Україну 19 липня 2026 року.
Суд ураховує наведені обставини, однак зазначає, що сам по собі факт перебування скаржниці у службовому відрядженні, у тому числі за межами України, без встановлення конкретних обставин, які унеможливлювали вчинення нею відповідної процесуальної дії, не є достатнім для висновку про поважність причин пропуску процесуального строку. Надані скаржницею документи підтверджують факт та тривалість її відрядження, проте не містять відомостей про такі умови його проходження, які унеможливлювали доступ до засобів електронного зв`язку, матеріалів справи чи вчинення необхідних дій для організації підготовки повторної касаційної скарги.
Твердження скаржниці про відсутність необхідних умов для системної багатогодинної роботи над матеріалами справи саме по собі, без доказів існування відповідних об`єктивних перешкод, не є достатнім для визнання цієї причини поважною.
Щодо посилань скаржниці на стан здоров`я Суд зазначає таке.
Надана медична документація підтверджує звернення скаржниці 24 липня 2026 року за медичною допомогою, встановлення їй відповідного неврологічного діагнозу та надання рекомендацій щодо лікування. Зокрема, у медичному документі зазначено рекомендації щодо лікувальної фізкультури/реабілітації, масажу та використання шийного комірця при навантаженні.
Суд не ставить під сумнів сам факт захворювання скаржниці та необхідність проходження нею відповідного лікування. Водночас для вирішення питання про поновлення процесуального строку визначальним є не сам факт наявності захворювання, а встановлення того, чи створювало воно протягом відповідного періоду об`єктивні та істотні перешкоди для своєчасного вчинення конкретної процесуальної дії.
Натомість із наданої скаржницею медичної документації не вбачається встановлення їй тимчасової непрацездатності, необхідності дотримання постільного режиму, заборони або істотного обмеження трудової діяльності, роботи за комп`ютером чи інших функціональних обмежень такого ступеня, які б об`єктивно унеможливлювали або істотно перешкоджали підготовці та поданню касаційної скарги.
При цьому наведені у заяві твердження про істотне обмеження функціональної можливості правої верхньої кінцівки, неможливість тривалої роботи за комп`ютером, набору та редагування значного обсягу тексту, роботи з документами, а також обмеження можливості тривалої концентрації уваги викладені самою скаржницею. У тому обсязі та ступені, які давали б підстави вважати їх об`єктивною перешкодою для вчинення процесуальної дії протягом відповідного періоду, такі твердження наданою медичною документацією не підтверджуються.
Не підтверджує медична документація і твердження про те, що протягом усього періоду до 21 серпня 2026 року стан здоров`я скаржниці був таким, що об`єктивно перешкоджав роботі над касаційною скаргою. Саме по собі проходження лікування протягом певного періоду не є безумовною підставою для поновлення процесуального строку за відсутності доказів того, що характер захворювання та лікування фактично позбавляли особу можливості вчинити відповідну процесуальну дію.
Крім того, Верховний Суд у постановах від 29 квітня 2026 року у справі № 420/19572/25 та від 04 червня 2026 року у справі № 640/9593/22 зазначив, що хвороба, лікування в умовах денного стаціонару, перебування на амбулаторному лікуванні не є перешкодою для звернення до суду з позовом та не є об`єктивно непереборними обставинами, оскільки залежать виключно від волевиявлення самого позивача та належного використання ним своїх прав, визначених нормами закону.
Зазначений висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22 листопада 2019 року у справі № 120/4137/18-а, відповідно до якої перебування особи на амбулаторному лікуванні, на відміну від стаціонарного, не позбавляє можливості такої особи реалізувати своє право на захист порушених прав, як самому, так і через представника.
Так, у постанові від 04 червня 2026 року у справі № 640/9593/22 Верховний Суд зауважив, що особа мала можливість реалізувати право на подання процесуального документа самостійно або через представника, зокрема шляхом його направлення засобами поштового зв`язку, на офіційну електронну адресу суду чи через особистий кабінет у підсистемі «Електронний суд», тоді як доказів неможливості вчинення відповідних дій дистанційними засобами зв`язку у межах установленого процесуального строку надано не було. Подібний підхід до оцінки таких обставин викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 грудня 2022 року у справі № 990/102/22.
У цій справі скаржниця також не надала доказів того, що стан її здоров`я упродовж усього зазначеного нею періоду амбулаторного лікування був настільки тяжким, що об`єктивно унеможливлював вчинення нею процесуальних дій, зокрема підготовку та подання касаційної скарги через підсистему «Електронний суд», особисто або за допомогою представника. Надані медичні документи підтверджують факт звернення за медичною допомогою, встановлення відповідного діагнозу та проходження лікування, однак самі по собі не підтверджують фактичної неспроможності скаржниці протягом усього цього періоду реалізувати право на повторне звернення до суду касаційної інстанції.
Суд також ураховує доводи скаржниці про те, що повторна касаційна скарга потребувала суттєвого доопрацювання, аналізу судової практики, розмежування підстав касаційного оскарження та значного обсягу технічної роботи.
Однак необхідність приведення касаційної скарги у відповідність до вимог процесуального закону виникла внаслідок неналежного виконання скаржницею при первинному зверненні вимог КАС України щодо форми та змісту касаційної скарги. Потреба у доопрацюванні процесуального документа, аналізі судової практики та належному формулюванні підстав касаційного оскарження залежить від організації особою реалізації свого права на касаційне оскарження та сама по собі не є об`єктивною і непереборною обставиною, яка виправдовує пропуск установленого законом строку.
Посилання скаржниці на те, що КАС України та ухвала Верховного Суду від 13 липня 2026 року не встановлювали конкретного календарного строку для повторного звернення після повернення касаційної скарги, також не свідчить про поважність причин пропуску строку. Повернення касаційної скарги не зупиняє і не поновлює встановлений статтею 329 КАС України строк касаційного оскарження, а право на повторне звернення після повернення скарги не звільняє особу від обов`язку діяти добросовісно, без невиправданих затримок та зайвого зволікання. Саме на ці обставини Суд уже звертав увагу в ухвалі від 14 вересня 2026 року.
Так само характер спірних правовідносин, значення результату розгляду справи для скаржниці та її малолітньої дитини, а також наведені доводи щодо необхідності забезпечення ефективного доступу до суду не можуть самі по собі замінити встановлену процесуальним законом умову поновлення пропущеного строку - наявність поважних причин його пропуску. Обмеження права доступу до суду касаційної інстанції процесуальними строками переслідує мету забезпечення належного здійснення правосуддя та принципу юридичної визначеності, а поновлення такого строку передбачає встановлення конкретних обставин, які об`єктивно перешкоджали своєчасному вчиненню процесуальної дії.
Оцінюючи наведені скаржницею обставини не ізольовано, а у їх сукупності та хронологічному взаємозв`язку, Суд ураховує, що факт перебування у службовому відрядженні з 10 до 19 липня 2026 року документально підтверджений, як і факт звернення за медичною допомогою 24 липня 2026 року. Водночас надані докази не підтверджують, що зазначені обставини протягом періоду після вручення ухвали про повернення первинної касаційної скарги і до повторного звернення до Суду 30 серпня 2026 року мали характер безперервних об`єктивних та непереборних перешкод, які позбавляли скаржницю реальної можливості без невиправданого зволікання повторно реалізувати право на касаційне оскарження.
Наведена скаржницею послідовність подій пояснює обставини, які мали місце у відповідний період, однак наявність певних обставин у часовому проміжку між двома процесуальними діями не є тотожною встановленню причинного зв`язку між ними та неможливістю своєчасного звернення до суду. Саме такого причинного зв`язку наданими доказами у цій справі не підтверджено.
При цьому наведена скаржницею хронологія подій сама собою не підтверджує безперервності існування об`єктивних перешкод для повторного звернення до суду касаційної інстанції. Зокрема, після завершення службового відрядження 19 липня 2026 року за медичною допомогою скаржниця звернулася 24 липня 2026 року, а надані медичні документи не підтверджують, що у період до такого звернення, а також упродовж усього подальшого періоду лікування до 21 серпня 2026 року стан її здоров`я був таким, що унеможливлював або істотно утруднював вчинення необхідних процесуальних дій. Тому саме послідовне настання зазначених скаржницею подій не дає підстав ототожнювати весь проміжок часу з 14 липня до 21 серпня 2026 року з періодом існування доведених об`єктивних та непереборних перешкод для повторного звернення до Суду.
За таких обставин наведені у заяві доводи та додані на їх підтвердження докази не свідчать про існування протягом відповідного періоду об`єктивних та непереборних обставин, які не залежали від волевиявлення скаржниці та створювали дійсні істотні перешкоди для своєчасного повторного звернення до суду касаційної інстанції.
З огляду на викладене Суд дійшов висновку, що наведені скаржником у заяві про поновлення строку на касаційне оскарження підстави не можуть бути визнані поважними.
Суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтованою пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», пункт 53 рішення ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»)
У рішенні від 18 жовтня 2005 року у справі «МШ «Голуб» проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого е право доступу до суду, не є абсолютним: воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.
Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. І навпаки, безпідставне поновлення таких строків свідчить про порушення принципу правової визначеності.
У пункті 46 рішення Європейського суду з прав людини «Устименко проти України» (№ 32053/13) зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обґрунтованого рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.
Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.
Отже, наведені на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 14 вересня 2026 року підстави не свідчать про наявність поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
Ураховуючи те, що наведені скаржником підстави для поновлення строку на касаційне оскарження визнані судом неповажними, у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
З огляду на встановлення відсутності підстав для поновлення строку на касаційне оскарження та наявність передбаченої пунктом 4 частини першої статті 333 КАС України підстави для відмови у відкритті касаційного провадження Суд не надає оцінки наведеним в уточненій касаційній скарзі підставам касаційного оскарження та їх відповідності вимогам статті 330 КАС України.
Керуючись статтями 248, 333 КАС України,
постановив:
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження відмовити.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2026 року у справі № 300/3493/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним і скасування наказів та поновлення на службі в поліції.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. В. Дашутін
Судді А. В. Жук
О. Р. Радишевська