ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 160/27090/24
адміністративне провадження № К/990/21644/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Жука А.В., Уханенка С.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу
за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Червоної Тетяни Михайлівни
на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2026 року (головуючий суддя - Божко Л.А., судді: Дурасова Ю.В., Лукманова О.М.)
у справі № 160/27090/24
за позовом ОСОБА_1
до військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
I. ПРОЦЕДУРА
1. У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати з 11 січня 2022 року до 18 вересня 2023 року грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати належне грошове забезпечення з 11 січня 2022 року по 18 вересня 2023 року (щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення), з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 2022 рік 2481 грн та на 2023 рік 2684 грн на відповідні тарифні коефіцієнти, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького кладу та деяких інших осіб» № 704 (далі - Постанова № 704) від 30 серпня 2017 року, з врахуванням раніше виплачених сум;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати грошову допомоги для оздоровлення за 2022 та 2023 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 2022 рік 2481 грн та на 2023 рік 2684 грн, на відповідні тарифні коефіцієнти, відповідно до Постанови № 704, з врахуванням раніше виплачених сум;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати грошову компенсацію за всі дні невикористаної щорічної відпустки за 2022 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 2022 рік - 2481 грн на відповідні тарифні коефіцієнти, відповідно до Постанови № 704, з врахуванням раніше виплачених сум;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати грошову компенсацію за всі дні невикористаної щорічної відпустки за 2023 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 2023 рік - 2684 грн. на відповідні тарифні коефіцієнти, відповідно до Постанови № 704, з врахуванням раніше виплачених сум;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати грошову компенсацію за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 2022 рік - 2481 грн, на відповідні тарифні коефіцієнти, відповідно до Постанови № 704, з врахуванням раніше виплачених сум;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати грошову компенсацію за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 2023 рік - 2684 грн, на відповідні тарифні коефіцієнти, відповідно до Постанови № 704, з врахуванням раніше виплачених сум.
2. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2024 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 11 січня 2022 року по 19 травня 2023 року включно грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 належне грошове забезпечення з 11 січня 2022 року по 19 травня 2023 року включно (щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення), з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 2022 рік та на 2023 рік на відповідні тарифні коефіцієнти, відповідно до Постанови № 704, з врахуванням раніше виплачених сум. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 грошову допомоги для оздоровлення за 2022 та 2023 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 2022 рік та на 2023 рік на відповідні тарифні коефіцієнти, відповідно до Постанови № 704, з врахуванням раніше виплачених сум. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі дні невикористаної щорічної відпустки за 2022 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 2022 рік на відповідні тарифні коефіцієнти, відповідно до Постанови № 704, з врахуванням раніше виплачених сум. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі дні невикористаної щорічної відпустки за 2023 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 2023 рік на відповідні тарифні коефіцієнти, відповідно до Постанови № 704, з врахуванням раніше виплачених сум. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 2022 рік на відповідні тарифні коефіцієнти, відповідно до Постанови № 704, з врахуванням раніше виплачених сум. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 2023 рік на відповідні тарифні коефіцієнти, відповідно до Постанови № 704, з урахуванням раніше виплачених сум. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
3. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, військова частина НОМЕР_1 звернулась з апеляційною скаргою до суду апеляційної інстанції.
4. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2026 року рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року скасовано, позовні вимоги в цій частині залишено без розгляду. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
5. Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині залишення позовних вимог без розгляду та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
6. Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2026 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
II. ОЦІНКА СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
7. Суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, застосував правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23.
8. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що до заявлених вимог про перерахунок грошового забезпечення з 19 липня 2022 року підлягає застосуванню тримісячний строк з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (частина перша статті 233 КЗпП України). При цьому, суд апеляційної інстанції врахував, що грошове забезпечення є щомісячною виплатою, а отже позивач був обізнаний про його розмір та у зв`язку з незгодою з таким розміром мав об`єктивну можливість звернутися до суду з позовом у визначені законом строки.
9. Також суд апеляційної інстанції врахував, що відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 (термін якого неодноразово продовжувався). А тому, з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, відлік строку звернення до суду з позовом, в частині заявлених вимог з 19 липня 2022 року, розпочався 01 липня 2023 року та спливав 30 вересня 2023 року. При цьому, позивач звернувся з позовом до суду 10 жовтня 2024 року, тобто з пропуском встановленого строку. Водночас будь-яких обставин, які б свідчили про поважність причин неможливості звернення з цим позовом до суду у строк до 30 вересня 2023 року, позивачем наведено не було, а судом не встановлено.
III. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
10. В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає про порушення судами попередніх інстанцій, при ухваленні оскаржуваних рішень, норм процесуального права, зокрема частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
11. У касаційній скарзі наголошено, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалене із застосуванням частини першої статті 233 КЗпП України, яка рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року визнана такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Тому, на думку скаржника, справу необхідно направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
12. Також скаржник вказав на порушення судом апеляційної інстанції пункту 8 частини першої статті 240 та частини першої статті 317 КАС України. Зазначив, що залишення позову без розгляду за відсутності законної підстави є порушенням права позивача на судовий розгляд справи по суті, гарантованого статтею 55 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
13. Відповідач подав до суду касаційної інстанції клопотання про закриття касаційного провадження у справі, зазначивши, що цю справу суд розглядав за правилами спрощеного позовного провадження, а тому судові рішення у ній можуть бути оскаржені до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
14. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити таке.
15. Касаційне провадження у цій справі відкрито з метою перегляду постанови суду апеляційної інстанції в частині залишення без розгляду позовних вимог про перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця та інших сум за період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року.
16. Підставою для залишення позовної заяви без розгляду у цій частині слугував висновок суду апеляційної інстанції щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, який, з урахуванням статті 233 КЗпП України у редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року, становить три місяці та розпочався 01 липня 2023 року та спливав 30 вересня 2023 року. Апеляційний суд зазначив, що позивач звернувся з позовом до суду 10 жовтня 2024 року, тобто з пропуском встановленого строку. При цьому, як зауважив суд апеляційної інстанції, будь-яких обставин, які б свідчили про поважність причин неможливості звернення з цим позовом до суду у строк до 30 вересня 2023 року, позивачем наведено не було, а судом не встановлено.
17. Стаття 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 18 липня 2022 року), визначала строки звернення до місцевого загального суду за вирішенням трудових спорів.
18. Зокрема, частини перша-друга статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 18 липня 2022 року) установлювали, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення (1).
19. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (2).
20. Так, у наведеній редакції статті 233 КЗпП України законодавець виокремив спори про стягнення належної заробітної плати у окрему категорію та установив, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
21. Законом України від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
22. Аналіз наведеної редакції статті 233 КЗпП України свідчить про те, що законодавець установив:
1) тримісячний строк звернення до суду з позовом про вирішення трудового спору (у тому числі - про стягнення належної працівнику заробітної плати) - для працівників, які продовжують перебувати у трудових відносинах;
2) місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення для звернення до суду з позовом - у справах про звільнення;
3) тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні - у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.
23. Щодо застосування судами попередніх інстанцій частини першої статті 233 КЗпП України до спірних правовідносин колегія суддів зауважує, що Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
24. У вказаному Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що:
«…право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (частина четверта статті 43 Конституції України), є гарантією мінімального рівня оплати праці, тоді як право на своєчасне одержання винагороди за працю (частина сьома статті 43 Основного Закону України) - гарантією реалізації цього права (виплата всіх належних сум у визначені строки); разом ці гарантії формують єдиний конституційний стандарт захисту, що охоплює і рівень, і своєчасність одержання винагороди за працю.
Відлік строку за оспорюваними приписами Кодексу починається з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Це може бути день закінчення установленого строку виплати винагороди за працю або день, коли працівникові стало відомо, що йому не нараховані певні виплати. Отже, початок перебігу строку звернення працівника до суду залежить від суб`єктивної поінформованості працівника, але водночас передбачено й об`єктивний критерій («повинен був дізнатися»).
25. Відповідно до статті 234 КЗпП України в разі пропуску з поважних причин тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суд може поновити цей строк лише тоді, коли з часу настання таких юридичних фактів, як отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення працівника або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові під час звільнення, минуло не більше одного року.
26. Із наведеного випливає, що коли трудові відносини тривають, настання таких юридичних фактів для працівника неможливе. Водночас формальна вимога щодо тримісячного строку звернення до суду залишається чинною: працівник, перебуваючи у трудових відносинах, у разі систематичної невиплати винагороди за працю чи періодичних затримок її виплати має подавати позови кожних три місяці, щоб не втратити право на судовий захист. Ця законодавча конструкція створює парадоксальну ситуацію: працівник, який продовжує працювати, перебуває у менш захищеному становищі, ніж той, хто вже звільнений, адже звільнений працівник принаймні отримує можливість поновити строк звернення до суду.
27. Отже, пов`язування строку звернення працівника до суду лише з актами, якими оформлюють припинення трудових відносин, свідчить про те, що законодавець виходив із логіки «остаточного розрахунку після звільнення», але не врахував специфіки правовідносин, що тривають…».
28. Статтею 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
29. Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України «Про чинність Закону України «Про Рахункову палату», офіційного тлумачення положень частини другої статті 150 Конституції України, а також частини другої статті 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) від 14 грудня 2000 року (справа № 1-31/2000) визначено, що рішення Конституційного Суду України мають пряму дію.
30. Абзацом 1 частини четвертої статті 7 КАС України визначено, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
31. У постанові від 10 грудня 2024 року у справі № 240/19209/21 Верховий Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду відступив від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 21 березня 2023 року у справі № 240/7411/21 про неможливість застосування частини четвертої статті 7 КАС України до правових актів, які визнані неконституційними за рішенням Конституційного Суду України.
32. Зокрема, в указаній постанові Судова палата дійшла таких висновків:
1) на будь-якій стадії судового процесу у випадку, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції, він не застосовує такий закон чи інший правовий акт, зокрема й до правовідносин, які виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, яким положення закону визнані неконституційними, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії, оскільки принцип прямого (безпосереднього) застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає повноваження судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають таким, що суперечить Конституції України;
2) суди застосовують процесуальний механізм, передбачений частиною четвертою статті 7 КАС України, зокрема й у випадку, коли Конституційним Судом України сформульовано юридичну позицію щодо положення закону, яке підлягало застосуванню на час виникнення відповідних правовідносин.
33. З огляду на викладене колегія суддів вважає необхідним урахувати наведений підхід при вирішенні спірного питання.
34. Окрім того, у постанові Верховного Суду від 30 квітня 2026 року у справі № 420/20979/25 Верховний Суд, направляючи справу на продовження розгляду до суду першої інстанції зазначив, що для вирішення питання яку частину статті 233 КЗпП України слід застосовувати, судам слід з`ясувати чи продовжував позивач перебувати на військовій службі [станом на день звернення до суду з позовом].
35. У цій справі судами попередніх інстанцій установлено, що 13 серпня 2024 року ОСОБА_1 був звільнений з військової служби за станом здоров`я, а з 31 серпня 2024 року виключений із списків особового складу військової частини та всіх видів котлового забезпечення.
36. З огляду на викладене, з урахуванням наведених висновків Верховного Суду, до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 233 КЗпП України.
37. Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для залишення позову без розгляду є таким, що ґрунтується на помилковому застосуванні статті 233 КЗпП України.
38. Підсумовуючи наведене Верховний Суд констатує, що висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для залишення без розгляду позовних вимог про перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця та інших сум за період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року є таким, що ґрунтується на помилковому застосуванні статті 233 КЗпП України.
39. Щодо клопотання відповідача про закриття касаційного провадження у цій справі, Верховний Суд зазначає таке.
40. У клопотанні відповідач вказав на безпідставність відкриття касаційного провадження, оскільки справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, є малозначною та не підлягає розгляду у суді касаційної інстанції.
41. Згідно з пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
42. Відповідно до ухвали Верховного Суду від 02 червня 2026 року про відкриття касаційного провадження у цій справі, судом були проаналізовані доводи касаційної скарги в сукупності із встановленими у справі обставинами, та визначено, що ОСОБА_1 у цій справі оскаржує постанову суду апеляційної інстанції в частині залишення позову без розгляду у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду. При цьому, позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
43. Верховний Суд наголошує, що саме суд касаційної інстанції дає оцінку мотивації касаційної скарги, визначаючи наявність чи відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
44. Враховуючи вищенаведене, клопотання відповідача задоволенню не підлягає.
45. Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
46. Частинами першою, четвертою статті 353 КАС України визначено, що підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
47. За таких обставин, з огляду на заявлені до суду касаційної інстанції вимоги, касаційна скарга підлягає задоволенню, оскаржуване судове рішення - скасуванню, із направленням справи до апеляційної інстанції для продовження розгляду.
48. З огляду на результат касаційного розгляду, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 345, 353, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у задоволенні клопотання військової частини НОМЕР_1 про закриття касаційного провадження у справі № 160/27090/24.
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Червоної Тетяни Михайлівни задовольнити.
Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2026 року у справі № 160/27090/24 - скасувати.
Справу № 160/27090/24 направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції - Третього апеляційного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
М.В. Білак
А.В. Жук
С.А. Уханенко,
Судді Верховного Суду