Справа № 369/11067/20
Провадження № 2/369/371/26
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(про забезпечення позову)
21.09.2026 м. Київ
Суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області Фінагеєва І.О., розглянувши заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі № 369/11067/20 за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні житлом, -
ВСТАНОВИЛА:
У провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває цивільна справа № 369/11067/20 за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні житлом.
04 серпня 2025 року на адресу суду від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про забезпечення позову. В обґрунтування поданої заяви посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько, ОСОБА_4 , якому належало на праві власності домоволодіння, а саме: житловий будинок (загальна площа (кв.м): 219,6, Житлова площа (кв.м): 113,0) та земельна ділянка пл. 0.10 га. (кадастровий номер [номер приховано]:01:018:0228) в АДРЕСА_1 . За життя ОСОБА_4 відповідач ОСОБА_3 чинила йому, як власнику, перешкоди у доступі до вищезазначеного володіння, що і стало підставою подання позовної заяви у цій справі.
02 серпня 2022 року ОСОБА_1 в установлено законом порядку, як спадкоємець першої черги, прийняв спадщину після смерті свого батька ОСОБА_4 , звернувшись із заявою до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Саваріни Олени Сергіївни
Наразі, як зазначає позивач, відповідач продовжує чинити спадкоємцям та власникам перешкоди у доступі до будинку та земельної ділянки, що підтверджується тим, що 27 липня 2025 року відповідач ОСОБА_3 виставила на веб-сайті «ОЛХ» оголошення про продаж всього домоволодіння (житловий будинок та земельна ділянка) за 220 000 доларів США.
Відтак необхідно вжити заходів забезпечення позову у вигляді арешту майна, з огляду на те, що існують високі ризики втрати всього домоволодіння, оскільки ОСОБА_3 вчиняє активні дії щодо його незаконного продажу. В разі якщо майно неправомірно перейде у власність третіх осіб це не просто унеможливить виконання рішення в даній справі, в разі задоволення позову, а ще й завдасть позивачам невиправної майнової шкоди.
Як зазначає позивач, обраний ним спосіб забезпечення позову щодо накладення арешту на домоволодіння співвідноситься з предметом позову, а отже існує конкретний зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, оскільки вразі якщо ОСОБА_3 якимось незаконним чином продасть все домоволодіння то позивач не зможе захистити свої права щодо володіння та користування належним спадковим майном, що залишилося після смерті ОСОБА_4 . А тому, вжитий судом захід забезпечення позову буде спроможній забезпечити фактичне виконання судового рішення, у разі задоволення позову.
Пропозиції щодо зустрічного забезпечення позову у ОСОБА_1 відсутні.
На підставі викладеного, позивач просив суд до закінчення розгляду справи накласти арешт на домоволодіння, а саме: на житловий будинок (загальна площа (кв.м): 219,6, Житлова площа (кв.м): 113,0) та земельну ділянку пл. 0.10 га. (кадастровий номер [номер приховано]:01:018:0228) в АДРЕСА_1 із забороною користування, відчуження, знищення, перетворення, як добросовісним набувачам, так і іншим третім особам, що заявлять право вимоги до нього, а також вчиняти будь-які нотаріальні, реєстраційні та виконавчі дії щодо цього майна з боку уповноважених на це службових та інших посадових осіб (державних та приватних нотаріусів, реєстраторів, виконавців).
За правилами ч. 1 ст. 153 ЦПК України суд проводить розгляд заяви про забезпечення позову без повідомлення учасників справи.
Вивчивши матеріали цивільної справи та заяву про забезпечення позову, враховуючи принципи здійснення цивільного судочинства, співмірність заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Згідно з ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
В силу вимог ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до роз`яснень п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року № 9, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові №6-605цс16 від 25 травня 2016 року, забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову (п. 3 ч. 1 ст. 151 ЦПК України).
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності та обґрунтованості запропонованого заявником способу забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним способом забезпечення позову та предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Суд зазначає, що вжиття заходу забезпечення позову у даній справі не відповідає зазначеним у ст. 149 ЦПК України критеріям щодо можливих наслідків невжиття таких заходів та вимогам ч. 3 ст. 150 ЦПК України щодо співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами.
Згідно договору купівлі продажу земельної ділянки від 20 вересня 2012 року, укладеного між ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець) установлено, що за умовами укладеного договору продавець передає у власність, а покупець приймає у власність земельну ділянку площею, 0,1017 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і зобов`язується оплатити її вартість за ціною та на умовах, установлених у цьому договорі.
20 вересня 2012 року між ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець) укладено договір купівлі-продажу житлового будинку. Відповідно до п. 1 вказаного договору продавець передає у власність, а покупець приймає у власність житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 і зобов`язується оплатити його вартість за ціною та на умовах, встановлених у цьому договорі.
Згідно листа № 38/02-14 від 12 травня 2025 року Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Саваріної Олени Сергіївни, спадкоємцями ОСОБА_4 є його дружина - ОСОБА_2 , син - ОСОБА_1 та онуки - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦК України розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Згідно з ч. 4 ст. 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Таким чином, враховуючи зазначені положення закону, твердження позивача ОСОБА_1 про ймовірне відчуження спірного домоволодіння, яке перебуває у спільній сумісній власності сторін по справі, без його згоди як співвласника спільного майна, є нікчемними та такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому не можуть бути взяті судом до уваги, як належне обґрунтування необхідності забезпечення позову. Крім того, позивачем не наведено підстав для забезпечення позову, обґрунтування необхідності його застосування, не представлено відомостей про те, що невжиття заходів забезпечення позову може в подальшому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, що призведе до порушення прав позивачів.
Таким чином, у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне домоволодіння, слід відмовити.
Одночасно суд роз`яснює, що ця відмова не позбавляє позивача на повторне звернення до суду із заявою про забезпечення позову в порядку встановленому ЦПК України, з урахуванням аргументів, вказаних в мотивувальній частині ухвали.
На підставі викладеного та керуючись вимогами ст. ст. 149-154, 157, 258, 261, 353 ЦПК України, суддя, -
ПОСТАНОВИЛА:
У задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі № 369/11067/20 за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні житлом, - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги на ухвалу суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя: Інна ФІНАГЕЄВА