ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Номер провадження 22-ц/821/1872/26 Головуючий по 1 інстанції
Справа № 706/175/26 Категорія: 311000000 Школьна А. В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Сіренко Ю. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2026 року
м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів :
Сіренка Ю.В., Новікова О.М., Фетісової Т.Л.,
секретар: Любченко Т.М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»;
особа, яка подала апеляційну скаргу - представник Акціонерного товариства «Українська залізниця» - адвокат Пархоменко Олександр Володимирович,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Українська залізниця» - адвоката Пархоменка Олександра Володимировича на рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 15 червня 2026 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених при звільненні коштів,
в с т а н о в и в :
У лютому 2026 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Олійника М.Ф. звернувся до суду із позовом до АТ «Українська залізниця», в якому просив стягнути з відповідача невиплачені при звільненні кошти.
Позов мотивовано тим, що позивач на день звільнення працював на посаді чергового виробничого структурного підрозділу «Моторвагонне депо Христинівка» Філії «Приміська пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця», до цього працював на інших посадах на підприємствах залізниці. Загальний стаж роботи на залізниці становить понад 48 років.
Наказом відповідача від 01.12.2025 ОСОБА_1 звільнено за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію за віком на підставі ст. 38 КЗпП України.
Позивач стверджує, що в порушення приписів ст. 47, 116 КЗпП України з ним не було проведено остаточного розрахунку в день звільнення - 01.12.2025 та не виплачені кошти відповідно до положень діючого Колективного договору, які входять до структури заробітної плати, а саме: одноразова матеріальна допомога в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, що складає 113 430,45 грн, грошова винагорода в розмірі посадового окладу за сумлінну працю та у зв`язку з ювілейною датою 25-річчя роботи на залізничному транспорті в розмірі 9 499 грн. Зазначені кошти, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення судового рішення позивач просив стягнути із відповідача.
Рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 15 червня 2026 року позов задоволено.
Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 невиплачену при звільненні одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, що становить 113 430 грн 45 коп., та грошову винагороду в розмірі посадового окладу за сумлінну працю та у зв`язку з ювілейною датою 25-річчя роботи на залізничному транспорті в сумі 9 499 грн.
Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 109 100 грн 16 коп.
Стягнуто із АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 064 грн 96 коп. та 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Стягнуто із АТ «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 791 грн 27 копійок.
Мотивуючи прийняте рішення, суд першої інстанції зазначив, що право на отримання позивачем спірних матеріальних допомог, їх розмір відповідач не оспорює. Проте роботодавець вважає, що мав право прийняти рішення про відтермінування їх виплати, що є тимчасовим заходом, викликаним збройною агресією, для забезпечення сталої роботи товариства.
Суд першої інстанції, визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, виходив із встановленого статтею 117 КЗпП України шестимісячного обмеження такого періоду та, застосувавши принцип пропорційності, з урахуванням розміру невиплачених сум, визначив до стягнення 109 100,16 грн.
Не погодившись з рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 15 червня 2026 року, представник АТ «Українська залізниця» - адвокат Пархоменко О.В. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив вказане рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд не врахував, що всі види матеріальної допомоги не належать до структури заробітної плати.
Крім того, зважаючи на важку економічну ситуацію у цілому в державі, та зокрема, в АТ «Українська залізниця», з метою стабілізації фінансово-економічного стану Товариства, збереження трудового колективу та своєчасної виплати заробітної плати, виникла необхідність запровадження окремих обмежувальних заходів тимчасово на період дії правового режиму воєнного стану. Так, правлінням АТ «Українська залізниця» було прийняте рішення від 14.03.2022, згідно з яким на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, призупинені додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою та Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги (за виключенням матеріальної допомоги на лікування та поховання).
Виплата матеріальної допомоги роботодавцем саме призупинена на деякий час, а не скасована зовсім, позивачу не було відмовлено у такій виплаті.
Після поновлення виплат матеріальної допомоги, такі виплати, передбачені Колективними договорами філій та інших структурних (виробничих) підрозділів АТ «Укрзалізниця», будуть виплачені усім без винятку працівникам, у тому числі позивачу.
30.07.2026 до Черкаського апеляційного суду через підсистему «Електронний суд» від представника ОСОБА_1 - адвоката Олійника М.Ф. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.
28.09.2026 до Черкаського апеляційного суду через підсистему «Електронний суд» від ОСОБА_1 - адвоката Олійника М.Ф. надійшло клопотання про долучення доказів, в якому останній просив стягнути з відповідача АТ «Укрзалізниця» на користь позивача 3000 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи судом апеляційної інстанції, на підтвердження чого надав відповідні докази.
Заслухавши доповідь судді, позивача та його представника, які з`явилися в судове засідання в режимі відеоконференції, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Із матеріалів справи судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працював із 17.03.1977 на залізничному транспорті, а із 03.09.1993 на Одеській залізниці (а.с. 15-22).
На підставі наказу № РПЧК від 01.08.2022 ОСОБА_1 за сумлінну працю та у зв`язку із ювілейною датою 25-річчя безперервної роботи на залізничному транспорті, яка виповнюється 01.08.2022, нараховано грошову винагороду в розмірі посадового окладу та вирішено провести її виплату після окремого рішення правління (а.с. 10).
Наказом (розпорядженням) в.о. начальника Виробничого структурного підрозділу «Моторвагонне депо Христинівка» філії «Приміська пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» № 229/ос від 01.12.2025 «Про припинення трудового договору (контракту)» ОСОБА_1 01 грудня 2025 року звільнений за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію за віком на підставі ст. 38 КЗпП України.
Вказаним наказом постановлено провести компенсацію за невикористані 39 днів відпустки та виплатити йому після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця» одноразову матеріальну допомогу у розмірі п`яти середньомісячних заробітків відповідно до п. 4.17 Колективного договору на 2011-2015 роки зі змінами та доповненнями. Виплату матеріальної допомоги провести після окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця» (а.с. 11).
У повідомленні про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні від 01 грудня 2025 року, виданого ОСОБА_1 , зазначені види нарахувань та суми, виплачені відповідачем при звільненні, серед яких: оплата почасових - 254,01 грн; вечірні - 25,40 грн; донарахування за роботу в ніч - 50,80 грн; надбавка за вислугу років - 101,60 грн; премія керівника - 4597,60 грн; індексація зарплати - 2,94 грн; компенсація звільнення до 1 року до 31.12.2023 - 10145,60 грн; компенсація звільнення до 1 року до 01.01.2024 - 7725,41 грн; компенсація з 01.01.2024 - 7 725,41 грн. Належить до виплати в день звільнення - 20480,74 грн (а.с. 92 на звор.).
Згідно з довідкою виробничого структурного підрозділу «Моторвагонне депо Христинівка» Філії «Приміська пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» від 20.01.2026 № РПЧ-17-19/15 середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 за останні два календарні місяці роботи позивача перед звільненням (жовтень-листопад 2025 року) складає 22 686,09 грн. Вихідна допомога 22 686,09*5 середньомісячних окладів становить 113 430, грн (а.с. 25). А відповідно до довідки цього ж підрозділу від 28.01.2026 № РПЧК-11/157 посадовий оклад позивача станом на 01.09.2022 становив 9499 грн (а.с. 14).
Між адміністрацією та профспілковим комітетом моторвагонного депо Христинівка на 2011 - 2015 роки укладений Колективний договір, який схвалений конференцією трудового колективу моторвагонного депо Христинівка 24.02.2011 (протокол № 6) та затверджений рішенням Виконавчого комітету Христинівської міської ради від 11.02.2011 № 38 (а.с. 161).
Дія колективного договору неодноразово продовжувалась, зокрема, постановою керівництва і профспілкового комітету моторвагонного депо Христинівка від 19.12.2024 № РПЧ-17-18/520 - до 31.12.2025 (а.с. 13).
Пунктом 4.17 Колективного договору передбачено, що при звільненні працівників у зв`язку з виходом на пенсію вперше виплачується одноразова матеріальна допомога в розмірі 5 середньомісячних заробітків при наявності стажу роботи в галузі понад 15 років, а пунктом 7.23 Колективного договору, що працівникам за добросовісну працю і у зв`язку з настанням ювілейної дати роботи на залізничному транспорті (25, 30, 40, 50 років) виплачується грошова винагорода в розмірі посадового окладу (тарифної ставки) (а.с. 161-163).
Відповідно до витягу із протоколу №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, підпунктом 1.1.4 протоколу - на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, призупинено виплату інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно з рішеннями правління (а.с. 87).
На засіданні правління АТ «Укрзалізниця» 24.10.2022 (витяг із протоколу №Ц-54/90 Ком.т.) ухвалено рішення здійснити нарахування та виплату працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнилися/будуть звільнені у період з лютого до грудня 2022 року, одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті відповідно до пункту 3.2.21 Галузевої угоди, виплати яких були призупинені відповідно до пункту 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14.03.2022. Вирішено нарахування та виплату матеріальної допомоги проводити в хронологічному порядку, починаючи з листопада 2022 року, згідно з графіком погашення (а.с. 90).
З витягу з протоколу №Ц-82/39 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року вбачається, що на засіданні ухвалено рішення про те, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 (зі змінами), починаючи з 01 липня 2024 року: зупинити дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення; здійснювати нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Укрзалізниця» в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками 30% місячної тарифної ставки (посадового окладу). Виплату матеріальної допомоги на оздоровлення здійснювати згідно з наказами АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, за письмовою заявою працівників, які безперервно пропрацювали в АТ «Укрзалізниця» шість і більше місяців, при виході працівника у щорічну відпустку (тривалість якої становить не менше 14 календарних днів) один раз на календарний рік в межах одного облікового періоду відпустки (пункти 1.1, 1.2 рішення).
Можливість та умови нарахування і виплати працівникам АТ «Укрзалізниця» та особам, які перебували в трудових правовідносинах з АТ «Укрзалізниця» під час дії рішення правління від 14 березня 2022 року (протокол №Ц-54/31 Ком.т), матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 24.02.2022 до 30.06.2024, в розмірі та на умовах, передбачених колективними договорами АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, визначати окремими рішеннями правління на кожен рік. При цьому можливість та умови таких виплат за 2022 рік визначати не пізніше грудня 2024 (пункт 4 рішення).
Підпункт 1.1.4 пункту 1 рішення правління від 14 березня 2022 року (протокол №Ц-54/31 Ком.т) в частині призупинення виплати матеріальної допомоги на оздоровлення втрачає чинність з 01.07.2024 (пункт 9 рішення) (а.с. 88-89).
Листом члена правління АТ «Укрзалізниця» № Ц-5-1.5-25/122-25 від 04.04.2025 керівників регіональних філій, філій АТ «Укрзалізниця» повідомлено, що на виконання протоколу засідання штабу AT «Укрзалізниця» з ефективності від 28.03.2025 № Ц-1-1.5-25/47-25 щодо розроблення плану дій з операційної ефективності АТ «Укрзалізниця» та у зв`язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства, починаючи з 01.04.2025 та до окремого рішення керівництва, виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті призупинено. Наголошено про необхідність проведення роз`яснювальної роботи з працівниками, що призупинення зазначених виплат - це тимчасові, превентивні дії для забезпечення сталої роботи товариства. На період призупинення виплат рекомендовано керуватись графіком виплат працівникам AT «Укрзалізниця» одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію за 2024 рік та спільним роз`ясненням з Профспілкою залізничників і транспортних будівельників України від 06.09.2022 № Ц/3-91/1459/Цпроф/30-22, де зазначено про збереження права на отримання основної та додаткової матеріальної допомоги при звільненні на пенсію на період дії воєнного стану та протягом 2-ох місяців (або терміну передбаченого колективним договором) починаючи з дати припинення або скасування режиму воєнного стану. При стабілізації фінансового стану товариства зазначені виплати будуть відновлені першочергово (а.с. 90 на звор.).
Приписами статті 43 Конституції України передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Законом України «Про оплату праці» визначено економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати.
До структури заробітної плати входять: основна заробітна плата, додаткова та інші заохочувальні та компенсаційні виплати (стаття 2 Закону України «Про оплату праці»).
Основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
У статті 5 Закону України «Про оплату праці» визначено, що організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів; генеральної угоди на національному рівні; галузевих (міжгалузевих), територіальних угод; колективних договорів; трудових договорів; грантів.
Згідно з частиною першою, другою статті 15 Закону України «Про оплату праці» форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. У разі, коли колективний договір на підприємстві не укладено, роботодавець зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються з урахуванням вимог, передбачених частиною першою цієї статті.
Відповідно до частини другої статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.
За змістом частини першої статті 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.
Згідно з частиною першою статті 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, і узгодження інтересів працівників та роботодавців.
Відповідно до частини другої статті 13 КЗпП України у колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг.
Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про колективні договори» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.
Відповідно до статті 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.
При цьому стаття 9 КЗпП України не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.
Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Таким чином, при звільненні працівника вирішується питання не лише про виплату заробітної плати, а про виплату всіх сум, на які працівник має право, що належать йому від роботодавця. Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Як встановлено апеляційним судом з матеріалів справи, розмір зазначених у позові виплат відповідачем не оспорюється. Не заперечується також саме право позивача на їх отримання. Позиція АТ «Укрзалізниця» зводиться до того, що виплата відповідних сум була призупинена у зв`язку з дією воєнного стану, а тому на день звільнення обов`язок щодо їх виплати не настав.
Отже, предметом перевірки у цій справі є насамперед питання про те, чи існувала на 01 грудня 2025 року належна правова підстава для зупинення дії положень Колективного договору, якими передбачені спірні виплати, а відтак - чи було правомірним непроведення з позивачем повного розрахунку в день звільнення.
Згідно зі статтею 18 КЗпП положення колективного договору поширюються на всіх працівників та є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників. Аналогічне правило закріплено частиною першою статті 5 Закону України «Про колективні договори і угоди».
Таким чином, чинний колективний договір є обов`язковим для його сторін, а передбачене ним право працівника на відповідну виплату не може бути припинене чи відкладене роботодавцем довільно, без дотримання передбаченого законом та самим колективним договором порядку.
Правомірність невиплати позивачу спірних сум скаржник насамперед обґрунтовує підпунктом 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 Ком.т., яким на період дії воєнного стану було призупинено додаткові виплати, передбачені Галузевою угодою та колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальну допомогу.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зазначене рішення не може бути правовою підставою для невиплати позивачу спірних коштів.
Так, вказане рішення прийнято 14 березня 2022 року, тоді як Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-IX (далі також Закон № 2136-IX), на положення якого відповідач фактично посилається як на законодавче підґрунтя можливості такого зупинення, набрав чинності лише 24 березня 2022 року.
Отже, на момент прийняття рішення правління від 14 березня 2022 року положення зазначеного Закону не були чинними та не могли визначати правові підстави чи порядок зупинення дії положень колективного договору.
Аналогічний правовий висновок щодо неможливості обґрунтування рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 Ком.т. положеннями Закону № 2136-IX, який набрав чинності пізніше, викладений Верховним Судом у постанові від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23.
Так, постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 залишено в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року, яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 Ком.т у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, та стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь позивача недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022-2023 роки у розмірі 13 400 грн.
У вказаній справі Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що товариство призупинило виплати коштів, передбачених колективними договорами та Галузевою угодою в односторонньому порядку, не повідомивши позивача та профспілковий орган, членом якого він є, про ухвалення вказаного рішення, а також у порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» не ініціював питання щодо підписання змін/доповнень до діючих колективних договорів в частині призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення, а такі зміни мають вноситись лише за взаємною згодою сторін, але аж ніяк не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом. Крім того, товариство ухвалило відповідне оспорюване рішення 14 березня 2022 року, з посиланням на статтю 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року.
До аналогічних висновків Верховний Суд також дійшов в постановах від 18 березня 2026 року в справі № 333/9082/24, від 15 липня 2026 року в справі № 757/43018/24.
З огляду на це колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в частині правомірності невиплати позивачу спірних сум на підставі зазначеного рішення правління.
Апеляційна скарга також обґрунтована тим, що листом АТ «Укрзалізниця» від 04 квітня 2025 року № Ц-5-1.5-25/122-25 з 01 квітня 2025 року до окремого рішення керівництва було призупинено виплату одноразової матеріальної допомоги при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю.
З матеріалів справи вбачається, що зазначений лист посилається на протокол засідання штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності від 28 березня 2025 року № Ц-1-1.5-25/47-25. Сам протокол відповідач суду не надав. При цьому зазначений лист не є рішенням правління АТ «Укрзалізниця».
Однак вирішальне значення має не лише форма зазначеного документа, а й те, що на момент звільнення позивача діяла інша редакція частини першої статті 11 Закону № 2136-IX.
Законом України від 21 серпня 2025 року № 4582-IX частину першу статті 11 Закону № 2136-IX викладено у новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану роботодавець може ініціювати зупинення дії окремих положень колективного договору, однак дія таких положень може бути зупинена тільки за взаємною згодою сторін колективного договору у порядку, визначеному цим колективним договором. Цей Закон набрав чинності 13 вересня 2025 року.
Отже, на 01 грудня 2025 року сама по собі ініціатива роботодавця щодо зупинення положень колективного договору вже не була достатньою для такого зупинення. Закон прямо встановлював додаткову умову - взаємну згоду сторін колективного договору.
Матеріали цієї справи не містять доказів досягнення сторонами Колективного договору такої взаємної згоди щодо зупинення дії пунктів 4.17 та 7.23, не надано також доказів внесення відповідних змін до Колективного договору або іншого документа, який би підтверджував погоджене сторонами зупинення цих його положень.
За таких обставин лист від 04 квітня 2025 року, навіть з урахуванням наведених у ньому мотивів щодо оптимізації витрат та забезпечення фінансової стабільності товариства, не підтверджує припинення чи зупинення у встановленому законом порядку дії пунктів 4.17 та 7.23 Колективного договору.
Посилання скаржника на те, що правління АТ «Укрзалізниця» відповідно до Статуту має повноваження щодо керівництва поточною діяльністю товариства, цього висновку не спростовує. Наявність у правління загальної управлінської компетенції не означає можливості односторонньо змінювати чи зупиняти обов`язкові для сторін положення колективного договору всупереч спеціальному порядку, встановленому статтею 11 Закону № 2136-IX.
Саме тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено наявності на 01 грудня 2025 року належної правової підстави для відтермінування виплати позивачу одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію.
Водночас щодо грошової винагороди за 25-річчя роботи на залізничному транспорті скаржником взагалі не наведено належної правової підстави, яка б дозволяла не виплачувати її позивачу. Нарахування такої винагороди було оформлено наказом від 01 серпня 2022 року, а її розмір - 9 499 грн відповідачем не оспорюється.
Отже, висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача 113 430,45 грн одноразової матеріальної допомоги та 9 499 грн грошової винагороди є правильним.
Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до частини другої статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).
З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».
Велика Палата сформулювала змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 виснувала, що «обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX від 01.07.2022, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців».
Визначаючи розмір відшкодування, суд першої інстанції врахував співвідношення належних позивачу при звільненні сум та фактично виплаченої їх частини, тривалість затримки розрахунку, а також необхідність дотримання принципу пропорційності між розміром заборгованості та розміром середнього заробітку за час затримки. За результатами оцінки сукупності наведених обставин суд визначив розмір відшкодування у сумі 109 100,16 грн, що становить близько 80 відсотків розрахованого ним середнього заробітку за час затримки.
Такий розрахунок відповідає принципу пропорційності, оскільки судом враховано співвідношення фактично невиплаченої та виплаченої частин належних позивачу сум, розмір заборгованості, період затримки та поведінку сторін. При цьому позивач не вчиняв дій, які б сприяли збільшенню періоду затримки розрахунку.
Доводи апеляційної скарги про те, що одноразова матеріальна допомога при звільненні не є заробітною платою, не впливають на правильність оскаржуваного рішення. Колегія суддів зазначає, що саме позивач у позовній заяві визначав зазначену виплату як складову заробітної плати, тоді як суд першої інстанції, вирішуючи спір, не робив висновку про те, що така виплата є заробітною платою, а виходив із встановленого Колективним договором права позивача на її отримання та обов`язку відповідача здійснити відповідну виплату. Отже, наведені скаржником міркування щодо правової природи цієї виплати не мають значення для правильності вирішення спору, оскільки вирішальним у цій справі є встановлення наявності у позивача права на її отримання та відсутності доведених відповідачем підстав для її невиплати.
Таким чином, підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції статті 117 КЗпП України або неправильне визначення розміру відшкодування колегія суддів не вбачає.
Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди відповідача з правовою оцінкою обставин, яка не спростовує правильності висновків суду першої інстанції та не свідчить про нез`ясування обставин, недоведеність встановлених судом обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи чи неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
За змістом статті 376 ЦПК України підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції колегія суддів не встановила.
За таких обставин апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» слід залишити без задоволення, а рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 15 червня 2026 року - без змін.
Щодо вимог позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає.
Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Як вбачається з матеріалів справи, представництво інтересів позивача в суді апеляційної інстанції здійснював адвокат Олійник М.Ф., що підтверджується ордером серії СА № 1168523 від 29.07.2026, додатковою угодою від 25.09.2026 до договору про надання правової допомоги від 13.01.2026, детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги від 25.09.2026, квитанцією № 25.09.26/1 від 25.09.2026 на суму 3000,00 грн.
Колегія суддів зазначає, що заявлені стороною позивача витрати на професійну правничу допомогу підтверджені матеріалами справи, а заявлений до відшкодування розмір є співмірним зі складністю справи, обсягом наданої представником правничої допомоги, часом, необхідним для підготовки та подання процесуальних документів, а також характером і тривалістю розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
З урахуванням наведеного, керуючись положеннями статей 133, 137, 141 ЦПК України, колегія суддів вважає обґрунтованими та такими, що підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача, витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Українська залізниця» - адвоката Пархоменка Олександра Володимировича залишити без задоволення.
Рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 15 червня 2026 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених при звільненні коштів, у цій справі, залишити без змін.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в сумі 3 000,00 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і підлягає касаційному оскарженню в порядку і строках, визначених ЦПК України.
Повний текст постанови виготовлений 01 жовтня 2026 року.
Судді Ю.В. Сіренко
О.М. Новіков
Т.Л. Фетісова