ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2026 року
м. Київ
cправа № 916/4306/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О. В.
секретар судового засідання - Кравчук О. І.,
за участю представників:
позивача - не з`явилися,
відповідача-1 - не з`явилися,
відповідача-2 - Поприцького Д. М.,
третьої особи - не з`явилися,
прокуратури - Цимбалістого Т. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2026
та на рішення Господарського суду Одеської області від 09.04.2026
та на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2026
у справі № 916/4306/25
за позовом заступника керівника Пересипської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Темп Плюс Сервіс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Ларі",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю «Одеський ордена "Знак пошани" завод продовольчого машинобудування»,
про скасування державної реєстрації змін до розділу про право приватної власності,
В С Т А Н О В И В:
Заступник керівника Пересипської окружної прокуратури міста Одеси (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради, м. Одеса до Товариства з обмеженою відповідальністю "Темп Плюс Сервіс" (далі - ТОВ "Темп Плюс Сервіс") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ларі" (далі - ТОВ "Ларі"), в якому просив суд скасувати державну реєстрацію змін до розділу від 30.05.2017 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1105692751101) про право приватної власності ТОВ "Темп Плюс Сервіс" та ТОВ "Ларі", проведених на підставі рішення державного реєстратора Ройлянської сільської ради Саратського району Одеської області Івановою Христиною Анатоліївною за індексним номером 35447850 щодо реєстрації зміни загальної площі об`єкта з 47,9 кв.м на 138,1 кв.м.
Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначав, що під час проведення державної реєстрації змін до права власності на об`єкт нерухомості - спортивний майданчик, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, 166, із реєстраційним номером 1105692751101, відбувалося незаконне збільшення площі об`єкта нерухомого майна з 47,9 кв.м на 138,1 кв.м. Підставою для державної реєстрації змін стали довідка 01-22, видана ФОП Земляним В. В., та технічний паспорт б/н від 22.05.2017, виготовлений ФОП Земляним В.В. на замовлення ТОВ "Темп Плюс Сервіс" та ТОВ "Ларі", при цьому інші документи, які би могли стати підставою для реєстрації вказаних змін, а також документи дозвільного/декларативного характеру на фактичне будівництво (реконструкцію) відсутні. Прокурор констатував, що зазначені обставини незаконної реєстрації права власності за відповідачами на об`єкт нерухомого майна більшої площі, ніж їм належить на законних підставах, а саме, на будівлі літ. В, літ. Г, літ. Д, свідчать про те, що ТОВ "Темп Плюс Сервіс" та ТОВ "Ларі" не набули та не могли набути право власності на вказані об`єкти нерухомого майна без правовстановлюючих документів, державна реєстрація права власності на які стала передумовою для незаконного заволодіння правом оренди земельної ділянки територіальної громади, а саме, правом оренди земельної ділянки на позаконкурентних засадах без проведення аукціону.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 09.04.2026 (суддя В.С. Петрова) у справі № 916/4306/25 в задоволенні позову прокурора в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ТОВ "Темп Плюс Сервіс" та ТОВ "Ларі" відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.10.2025 у справі № 916/4306/25.
Додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 23.04.2026 (суддя В.С. Петрова) у справі № 916/4306/25 задоволено частково заяву ТОВ "Ларі" про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу (вх. № 2-698/26 від 14.04.2026) у справі № 916/4306/25. Стягнуто з Одеської обласної прокуратури на користь ТОВ "Ларі" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 500,00 грн. У задоволенні решти вимог ТОВ "Ларі" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі № 916/4306/25 відмовлено.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2026 (колегія суддів: Діброва Г. І. - головуюча, Принцевська Н. М., Савицький Я. Ф.) у справі № 916/4306/25 рішення Господарського суду Одеської області від 09.04.2026 та додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2026 у справі №916/4606/25 залишено без змін.
При цьому суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 7689542 від 05.07.2005 спортивний майданчик за адресою: м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, буд. 166, належав Одеському ордена "Знак пошани" заводу продовольчого машинобудування підприємства з колективною власністю завод "Продмаш"; підстава виникнення права власності: рішення Господарського суду Одеської області від 16.05.2005 у справа № 9/168-05-4314.
06.12.2016 року між Одеським ордена "Знак пошани" завод продовольчого машинобудування підприємство з колективною власністю завод "Продмаш" (продавець) та ТОВ "Темп Плюс Сервіс" (покупець) укладено договір купівлі-продажу частки нерухомого майна, відповідно до п. 1.1 якого продавець передає у власність, а покупець приймає у власність 1/2 частку спортивного майданчику, який в цілому складається з роздягальні літ. А, душу літ. Б, огорожі № 1-3, мостіння I, загальною площею 47,9 кв.м, який знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, буд. 166, розташований на земельній ділянці площею 2821 кв.м. за фактичним користуванням.
Відповідно до п. 1.2 договору купівлі-продажу від 06.12.2016 відчужуваний об`єкт належить продавцю на підставі рішення Господарського суду Одеської області від 16.05.2005 року у справі № 9/168-05-4314, зареєстрований Комунальним підприємством Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості за реєстраційним номером: 11289476, номер запису: 1204 в книзі: 44неж-127, згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 7689542 від 05.07.2005.
Згідно з п. 1.4 договору купівлі-продажу від 06.12.2016 продавець свідчить, що у відчужуваному об`єкті самовільно зведених побудувань, переобладнань, перепланувань та реконструкцій не проводилося, що підтверджується його заявою, що доведена до відома покупця.
Зазначений договір купівлі продажу від 06.12.2016 посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за № 2983.
Суди також установили, що 05.12.2016 між Одеським ордена "Знак пошани" завод продовольчого машинобудування підприємство з колективною власністю завод "Продмаш" (продавець) та ТОВ "Ларі" (покупець) укладено договір купівлі-продажу частки нерухомого майна, відповідно до п. 1.1 якого продавець передає у власність, а покупець приймає у власність 1/2 частку спортивного майданчику, який в цілому складається з роздягальні літ. А, душу літ. Б, огорожі № 1-3, мостіння I, загальною площею 47,9 кв.м, який знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, буд. 166, розташований на земельній ділянці площею 2821 кв.м. за фактичним користуванням.
Вказаний договір купівлі-продажу від 05.12.2016 року також посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 2974.
За змістом інформаційної довідки № 447530446 від 14.10.2025 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, рішенням державного реєстратора Ройлянської сільської ради Саратського району Одеської області Іванової Х. А. (індексний номер 35447850), 30.05.2017 внесено зміни відносно речового права ТОВ "Темп Плюс Сервіс" щодо площі спортивного майданчику, який розташований за адресою: м. Одеса, Миколаївська дорога, буд. 166, а саме: загальну площу спірного об`єкта з 47,9 кв.м змінено на 138,1 кв.м, при цьому для державної реєстрації надано технічний паспорт без серії та номеру від 22.05.2017, видавник: ФОП Земляний В.В.; довідку без номеру та серії від 22.05.2017, видавник: ФОП Земляний В.В.
Крім того, за змістом інформаційної довідки № 447530446 від 14.10.2025 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, рішенням державного реєстратора Ройлянської сільської ради Саратського району Одеської області Іванової Х.А. (індексний номер 35449046), 30.05.2017 внесено зміни щодо речового права ТОВ "Ларі" щодо площі спортивного майданчику, який розташований за адресою: м. Одеса, Миколаївська дорога, буд. 166, а саме загальну площу спірного об`єкта з 47,9 кв.м змінено на 138,1 кв.м, при цьому для державної реєстрації надано технічний паспорт без серії та номеру від 22.05.2017, видавник: ФОП Земляний В. В.; довідку серія та номер 01-22 від 22.05.2017, видавник: ФОП Земляний В.В.
Як зазначили суди, 06.12.2016 підписано акт приймання-передачі, за яким Одеський ордена "Знак пошани" завод продовольчого машинобудування підприємство з колективною власністю завод "Продмаш" передає у власність, а ТОВ "Ларі" та ТОВ "Темп Плюс Сервіс" приймають у спільну часткову власність розташований на земельній ділянці, площею 2821 кв.м за фактичним користуванням спортивний майданчик за адресою: м. Одеса, Миколаївська дорога, буд. 166, який в цілому складається з нежитлової нерухомості: роздягальні літ. А, душу літ. Б, загальною площею 47,9 кв.м, підвалу (колишній тир, стара будівля під знос, непридатна для користування за цільовим призначенням, площею 83 кв.м), огорожі № 1-3, мостіння 1.
Разом з тим, згідно з довідкою серія та номер 01-22 від 22.05.2017, виданою ФОП Земляним В. В., під час проведення технічної інвентаризації об`єкта нерухомого майна за адресою: м. Одеса, Миколаївська дорога, 166, змінено площу у зв`язку з уточнення лінійних розмірів і площ приміщень, що не належить до самочинного будівництва, не є реконструкцією згідно з пунктом 3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єкті нерухомого майна, при цьому загальна площа складає 138,1 кв.м.
Департамент архітектури та містобудування Одеської міської ради листом від 16.10.2024 р. № 01-15/290 повідомив, що за інформацією архіву та відділу загального листування департаменту дані щодо надання містобудівних умов та обмежень для здійснення забудови земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, 166 (кадастровий номер земельної ділянки [номер приховано]:31:009:0062) не видавалися.
Під час комісійного обстеження Пересипською районною адміністрацією Одеської міської ради, Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради, Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської та Департаментом з благоустрою міста Одеської міської ради встановлено, що на земельній ділянці, розташованій за адресою: м. Одеса, Миколаївська дорога, 166, орієнтовною площею 0,3191 га, яка частково огороджена металевим парканом, наявний об`єкт нерухомого майна, позначений літ. Д відповідно до технічного паспорта від 22.05.2017, також наявна літ. А, яка візуально відповідає розмірам, вказаним у технічному паспорті від 22.05.2017. Водночас, встановити наявність чи відсутність об`єктів нерухомого майна за літ. Г, В, Б не надалося можливим з причини відсутності доступу на ту частину земельної ділянки, на якій вказані об`єкти розташовані. Так, за результатами вказаного обстеження складено акт обстеження незаконно розміщених об`єктів, споруд та елементів на території м. Одеси.
22.07.2025 Пересипська районна адміністрація провела обстеження з виходом на місце за адресою: м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, 166, з кадастровим номером [номер приховано]:31:009:0062 та візуально зафіксувала, що ділянка огороджена, доступ за огорожу відсутній, на ділянці розташовані старі споруди. На момент обстеження будівельні роботи не ведуться, будівельна техніка відсутня, про що складено акт обстеження.
Пересипська окружна прокуратура міста Одеси звернулася до ФОП Земляного В. В. із листом за вих. № 53-6113вих-25 від 18.08.2025, в якому просила надати інформацію чи складалися та видавилися ним довідка серія та номер: 01-22 від 22.05.2017, видавник: ФОП Земляний В.В., та технічний паспорт без серії та номеру від 22.05.2017, видавник: ФОП Земляний В.В.
У відповідь на зазначений лист прокуратури, ФОП Земляний В. В. листом № 42/25 від 18.08.2025 повідомив прокуратуру про те, що довідка 01-22 від 22.05.2017 та технічний паспорт без номеру та серії від 22.05.2017 не складалися та не видавалися ним, а також зазначив, що до його підприємницької діяльність не входить складання подібних документів.
Відповідно до листа Комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації Одеської міської ради" № 2637/03.01-09 від 18.06.2025 за архівними даними станом на 31.12.2012 в КП БТІ ОМР наявна інформації про реєстрацію права власності на спортивний майданчик за адресою: м. Одеса, Миколаївська дорога, 166, за юридичною особою Підприємством з колективною власністю "Одеського ордена "Знак пошани" завод продовольчого машинобудування" на підставі рішення Господарського суду Одеської області від 16.05.2005 у справі № 9/168-05-4314, дата реєстрації 05.07.2005.
Так, відповідно до технічного паспорта від 07.07.2004 об`єкт за адресою: м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, буд. 166, складається з роздягальні - літ. А, душ - літ. Б, огорожі №1-3 та мостіння І.
При цьому згідно з технічним паспортом, виготовленим 22.05.2017 ФОП Земляним В.В., вказаний спортивний майданчик складається з таких будівель: роздягальня літ. А, душ - літ. Б, будівля літ. В, будівля літ. Г, будівля літ. Д, огорожі № 1-3, загальною площею 138,1 кв.м.
Як зазначили суди, ТОВ "Темп Плюс Сервіс" у довідці № 60/06 від 01.06.2018 зазначає, що на земельній ділянці за адресою: м. Одеса, Миколаївська дорога, 166, на балансі підприємства знаходиться аварійна нежитлова споруда, яка не експлуатується та підлягає зносу. ТОВ "Темп Плюс Сервіс" на праві приватної власності належить нежитлова споруда № 2 за адресою: м. Одеса, Миколаївська дорога, буд. 168, загальною площею 10,6 кв.м, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_5 від 02.03.2015.
Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_3 від 02.03.2015 ТОВ "Темп Плюс Сервіс" на праві приватної власності належить нежитлова споруда № 1 за адресою: м. Одеса, Миколаївська дорога, буд. 168, загальною площею 16,8 кв.м.
Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_2 від 19.02.2015 ТОВ "Темп Плюс Сервіс" на праві приватної власності належить гараж за адресою: м. Одеса, Миколаївська дорога, буд. 168, загальною площею 16,1 кв.м.
Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 від 27.02.2015 ТОВ "Темп Плюс Сервіс" на праві приватної власності належить також нежитлова споруда № 3 за адресою: м. Одеса, Миколаївська дорога, буд. 168, загальною площею 10,5 кв.м.
Разом з тим, згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_4 від 18.02.2015 ТОВ "Темп Плюс Сервіс" на праві приватної власності належить гараж за адресою: м. Одеса, Миколаївська дорога, буд. 168, загальною площею 13,2 кв.м.
31.05.2017 ТОВ "Ларі" звернулося до Одеського міського голови листом вих. №05/01-05, в якому зазначило, що на підставі свідоцтв про право власності № НОМЕР_2 від 19.02.2015, № НОМЕР_5 від 02.03.2015, № НОМЕР_4 від 18.02.2015, № НОМЕР_3 від 02.03.2015, № НОМЕР_1 від 27.02.2015 та договору купівлі-продажу № 2983 від 06.12.2016 товариству належить нежитлові будівлі за адресою: м. Одеса, Миколаївська дорога, 166, 168, тому просило надати згоду на розробку проекта землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду орієнтовною площею 0,33 га для будівництва та експлуатації багатоповерхового житлового будинку за адресою: м. Одеса, Миколаївська дорога, 166, 168.
Одеська міська рада рішенням № 2376-VII від 26.07.2017 надала дозвіл ТОВ "Темп Плюс Сервіс" та ТОВ "Ларі" на розробку проекта землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,3300 га, за адресою: м. Одеса, Миколаївська дорога, 166, 168, цільове призначення В.02.03 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, вид використання для будівництва та експлуатації багатоквартирного житлового будинку.
ТОВ "Темп Плюс Сервіс" та ТОВ "Ларі" розроблено відповідний проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер [номер приховано]:31:009:0062), площею 0,3191 га (категорія земель за основним цільовим призначенням землі житлової та громадської забудови, за адресою: м. Одеса, Миколаївська дорога, 166; 168), який затверджено рішенням Одеської міської ради № 3948-VIІ від 31.10.2018; присвоєно такій земельній ділянці адресу: м. Одеса, Миколаївська дорога, 166; надано ТОВ "Темп Плюс Сервіс" та ТОВ "Ларі" вказану земельну ділянку в оренду на 5 років для будівництва та експлуатації багатоповерхового житлового будинку, цільове призначення - В.02.03 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку.
28.12.2018 між Одеською міською радою та ТОВ "Темп Плюс Сервіс", ТОВ "Ларі" укладено договір оренди землі, відповідно до п. 1.2 якого предметом договору є земельна ділянка, кадастровий номер [номер приховано]:31:009.0062, яка є об`єктом оренди, належить до земель комунальної власності територіальної громади міста Одеси на підставі Закону України від 06.09.2012 № 5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності". Реєстрація права власності на об`єкт оренди здійснюється згідно із Законом України від 14.05.2013 № 233-VІI "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку державної реєстрації речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності у зв`язку з їх розмежуванням" та відповідно до ст. 28 Закону України від 26.11.2015 № 834-VII " Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", одночасно із державною реєстрацією права оренди. Зазначена земельна ділянка сформована із земель комунальної власності територіальної громади міста Одеси.
За умовами п. 2.1 договору оренди від 28.12.2018 в оренду передається земельна ділянка площею 0,3191 га, у тому числі по угіддях: багатоповерхова забудова 0,3191 га.
У п. 2.2 договору оренди від 28.12.2018 вказано, що на земельній ділянці розташований об`єкт нерухомого майна, а саме: спортивний майданчик, 1/2 частка якого належить ТОВ "Темп Плюс Сервіс, м.Одеса на підставі договору купівлі-продажу частки нерухомого майна, посвідченого 06 грудня 2016 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луняченко H.B. за реєстровим № 2983, право власності на яку зареєстровано 06.12.2016 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луняченко Н.В., номер запису про право власності: 17851061; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1105692751101; інша 1/2 частка якого належить Товариству з обмеженою відповідальністю Ларі, м. Київ на підставі договору купівлі-продажу частки нерухомого майна, посвідченого 05 грудня 2016 року приватним нотаріусом Одеською міського нотаріальною округу Луняченко Н.В. за реєстровим № 2974, право власності на яку зареєстровано 05.12.2016 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луняченко Н.В., номер запису про право власності: 17815813, реєстраційний номер об`єкта нерухомого манна: 1105692751101. Інженерне забезпечення - від існуючих міських мереж.
Відповідно до п. 3.1 договору оренди від 28.12.2018 договір укладено на 5 (п`ять) років, дія будівництва та експлуатації багатоповерхового житлового будинку.
Вказаний договір оренди землі від 28 грудня 2018 року посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за № 3444.
Надалі Одеська міська рада прийняла рішення № 2320-VIІ від 26.06.2024, яким поновила договір оренди землі, укладений між Одеською міською радою, ТОВ "Темп Плюс Сервіс" та ТОВ "Ларі" щодо земельної ділянки (кадастровий номер [номер приховано]:31:009:0062), площею 0,3191 га, за адресою: м. Одеса, Миколаївська дорога, 166, вид цільового призначення 02.03 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, посвідчений 28.12.2018 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю. в реєстрі за № 3444, право оренди зареєстровано 28.12.2018 за № 29720311 терміном на 5 років; затвердила проект додаткового договору (угоди) про поновлення договору оренди землі, укладеного між Одеською міською радою, ТОВ "Темп Плюс Сервіс" та ТОВ "Ларі".
10.10.2024 між Одеської міською радою, ТОВ "Темп Плюс Сервіс" та ТОВ "Ларі" укладено додатковий договір (угода) про поновлення договору оренди, посвідченого 28 грудня 2018 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. за реєстровим за № 3444, відповідно до п.1.2 предметом якого є якого є земельна ділянка, площею 0,3191 га, кадастровий номер [номер приховано]:31:009.0062, належить на праві земель комунальної власності територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 28.12.2018 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю., номер запису про право власності: 29720289, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1735241651101.
Відповідно до п. 3.1 додаткового договору (угоди) договір укладено на 5 (п`ять) років для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку.
За змістом архівної виписки № 217 від 29.04.1991 Виконавчий комітет Одеської міської ради депутатів трудящих рішенням № 967 від 06 грудня 1954 постановив підтвердити рішення Виконкому Ленінської Райради депутатів трудящих від 26.10.1954 №563, від 20.11.1954 №575 відвести, враховуючи погодження з Облдержсанінспекцією ( від 16.11.1954 №612 та від 03.12.1954 №658) Заводу млинових та елеваторних машин Міністерства машинобудування і приладобудування СРСР три земельних ділянки: площею до 2,27 га на дорозі Котовського № 521-б зі зносом житлової площі Міськжитлофонду під розширення територій, у зв`язку з реконструкцією заводу; площею до 3,90 га на дорозі Котовського № 255-а, раніше відведених рішенням Виконкому міськради від 04.09.1946 №892 Заводу радіально-свердлильних верстатів під будівництво зварювальних майстерень і не освоєний для цієї мети (акт Управління головного архітектора міста від 07.12.1954) під будівництво багатоповерхових житлових будівель; площею до 2,26 га на дорозі Котовського №244 під будівництво будівлі клубу і стадіону, частково освоєний заводом під стадіон.
Рішенням Виконкому Ленінської райради депутатів трудящих № 575 від 20.11.1954 виділено заводу Млинмашбуд земельну ділянку по дорозі Котовського 251-б та вулиці Іллічівській №16 для розширення та реконструкції заводу; земельну ділянку по дорозі Котовського № 244 для будівництва клубу та стадіону (існуючий стадіон).
За ствердженнями третьої особи, згідно з бухгалтерським обліком заводу "Продмаш" у розділі 3 Невиробничі основні фонди акту основних фондів переданих по балансу на 01 квітня 1990 року (додаток № 4 до договору від 27.12.1988 ІІ-47/5289) зазначені будівлі стадіону, тир, огорожа, побудовані відповідно до рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих від 06.12.1954 за № 967 за адресою: Миколаївська дорога, 166. Станом на 01 квітня 1990 року тир (нежитлове приміщення - підвал, загальною площею 83 кв.м) не використовується за цільовим призначенням та не обліковується за остаточною балансовою вартістю 0,00 гривень.
Прокурор, звертаючись з позовом зазначав, що ТОВ "Темп Плюс Сервіс" і ТОВ "Ларі" незаконно збільшили площу спортивного майданчика в Одесі з 47,9 кв.м до 138,1 кв.м, тому просив суд скасувати державну реєстрацію змін до розділу про право приватної власності.
Суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволенні позову прокурора, дійшли висновків, що обраний прокурором спосіб захисту не є ефективним, оскільки його застосування не призведе до реального поновлення чи належного захисту прав та інтересів власника земельної ділянки - Одеської міської ради, в інтересах якого подано цей позов.
Не погоджуючись із постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2026, рішенням Господарського суду Одеської області від 09.04.2026 та додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 23.04.2026 у справі № 916/4306/25, Заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення.
Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а саме вказує на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 04.12.2024 у справі № 202/3145/22, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 12.09.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц та від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, від 10.03.2026 у справі № 918/1063/24, від 27.05.2026 у справі № 464/2379/23, від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19.
У касаційній скарзі скаржник стверджує про неправильне застосування судами попередніх інстанцій ст. ст. 15, 16, ст. 391 Цивільного кодексу України ст. ст. 26, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до спірних правовідносин, а також з порушенням норм процесуального права, зокрема, ч. 9 ст. 129, ч. 4 ст. 236, п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України. На думку скаржника, в цьому випадку скасування державної реєстрації змін до розділу від 30.05.2017 індексний номер № 35447850 та здійсненої на її підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації за відповідачами зміни права власності на нерухоме майно на загальну площу з 47,9 кв.м на 138,1 кв.м - спортивний майданчик на Миколаївській дорозі, 166 у місті Одесі є найбільш ефективним способом захисту для реального поновлення інтересів держави та відновлення становища, яке існувало до порушення.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.07.2026 відкрито провадження за касаційною скаргою Заступника керівника Одеської обласної прокуратури з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 17.08.2026.
У відзивах ТОВ "Одеський ордена "Знак пошани" завод продовольчого машинобудування" від 31.07.2026, ТОВ "Ларі" від 31.07.2026, ТОВ "Темп Плюс Сервіс" від 01.08.2026 просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін як такі, що ухвалені відповідно до вимог ст. 236 ГПК України. Зазначають, що скаржник, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, визначену у п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, посилається на постанови, які не є релевантними справі, яка переглядається.
ТОВ "Ларі" подало 26.09.2026 до Верховного Суду пояснення у справі № 916/4306/25.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження, порушеного за касаційною скаргою Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2026 та рішення Господарського суду Одеської області від 09.04.2026 у справі № 916/4306/25 в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України з огляду на таке.
Порядок касаційного оскарження визначений ст. 287 ГПК України.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п. п. 1, 4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Велика Палата Верховного Суду у п. 60 постанови від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц зазначила про те, що зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Разом з тим вказаною підставою для касаційного оскарження - п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Цитування скаржником окремих висновків, наведених у постановах Верховного Суду, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України (див., зокрема, ухвалу Верховного Суду від 08.10.2024 у справі № 274/1477/20). Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення (див., зокрема, підхід в частині оцінювання спірних правовідносин на предмет подібності, який застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19).
Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. Самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України покладається на скаржника.
У справі, яка розглядається, предметом позову є позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі Одеської міської ради про скасування державної реєстрації змін до розділу про право приватної власності відповідачів.
Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду про відмову в позову, погодився з висновком суду першої інстанції про недотримання вимог законодавства у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Ройлянської сільської ради Саратського району Одеської області Іванова Х. А. При цьому суди зазначили, що, здійснюючи державну реєстрацію змін щодо площі спірного об`єкта нерухомості (магазину) та вносячи відповідні відомості до Державного реєстру речових прав, діяла за відсутності належних документів, визначених законом.
Суд апеляційної інстанції констатував, що предметом позову у цій справі є правомірність державної реєстрації змін до розділу про право приватної власності в частині збільшення площі спірного об`єкта нерухомого майна з 47,9 кв.м до 138,1 кв.м, проте прокурор не заявив вимог про визнання недійсними чи оскарження договорів купівлі-продажу, на підставі яких відповідачі набули право власності на відповідне нерухоме майно. Суд також зазначив, що прокурор також не оспорює рішення органів місцевого самоврядування чи інші правовстановлюючі акти. При цьому суд зазначив, що прокурор, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилався на те, що набуття відповідачами права власності на об`єкт нерухомості зі збільшеною площею стало підставою для прийняття органом місцевого самоврядування рішення щодо передачі земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів для будівництва багатоквартирного житлового будинку, і що державна реєстрація збільшення площі спірного об`єкта нерухомості фактично створила передумови для подальшого оформлення прав на земельну ділянку, на якій цей об`єкт розташований. Тому суд апеляційної інстанції погодився з твердженням суду першої інстанції, що звернення прокурора з цим позовом обумовлене необхідністю встановлення обставин, які можуть мати преюдиційне значення для розгляду іншої господарської справи №916/4171/25, предметом якої є оскарження державної реєстрації права оренди відповідної земельної ділянки та вимога про її повернення територіальній громаді. Оскільки кінцевою метою звернення прокурора є не усунення наслідків державної реєстрації змін щодо площі об`єкта нерухомого майна, а створення підстав для вирішення спору стосовно права користування земельною ділянкою, то суд апеляційної інстанції виснував, що місцевий суд правильно зазначив про те, що обставини, на які посилається прокурор, повинні встановлюватися в межах іншого судового провадження, пов`язаного з оскарженням права оренди земельної ділянки, а саме, у справі №916/4171/25.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що на момент розгляду цієї справи Одеська міська рада вже реалізувала свої повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, передавши її відповідачам в оренду на підставі відповідного договору. Тому апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що сама по собі державна реєстрація змін до відомостей про об`єкт нерухомого майна не порушує права власності територіальної громади на земельну ділянку. Відтак апеляційний суд дійшов висновку, що обраний прокурором спосіб захисту не є ефективним, оскільки його застосування саме по собі не призведе до реального поновлення чи належного захисту прав та інтересів власника земельної ділянки - Одеської міської ради, в інтересах якого подано цей позов.
Водночас скаржник, не погодившись із висновками судів попередніх інстанцій, посилається в касаційній скарзі на те, що оскаржувані у справі судові рішення ухвалені без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 04.12.2024 у справі № 202/3145/22, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 12.09.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, від 10.03.2026 у справі № 918/1063/24, від 27.05.2026 у справі № 464/2379/23, від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19.
Здійснивши аналіз зазначених судових актів, на які посилається скаржник, колегія суддів зазначає таке:
- у справі № 202/3145/22 за позовом Дніпровської міської ради про визнання недійсним договору дарування, скасування записів про державну реєстрацію іпотеки та про державну реєстрацію обтяження, скасування записів про державну реєстрацію права власності та повернення земельної ділянки, Верховний Суд зазначив, що належною вимогою, яку може заявити міська рада як власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна, оскільки знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі.
- у справі № 522/1528/15-ц за позовом фізичної особи про визнання договору поруки припиненим та про визнання договору поруки частково недійсним, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що в цій справі позивач не довів наявності окремого спору, а отже, і наявності свого правомірного інтересу в правовій визначеності. Натомість у діях позивача вбачається прагнення переглянути в межах цієї справи судові рішення, прийняті в іншій справі № 2-262/11, що є неприпустимим.
- у справі № 487/10128/14-ц за позовом Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері про визнання незаконними та скасування окремих пунктів рішення Миколаївської міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки, Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що залежно від обставин справи вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов. Такий позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.
- у справі № 554/10517/16-ц за позовом першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури про визнання недійсним та скасування рішень про надання у власність земельної ділянки, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про застосування статті 391 ЦК України у справі за позовом про повернення державі або територіальній громаді земельної ділянки природно-заповідного фонду.
- у справі № 910/8413/21 за позовом першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради, Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про розірвання договору та повернення майна, Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що у випадках, коли на певний об`єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об`єкта, а тому порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника володіння. Належним способом захисту прав власника у цих випадках є негаторний позов.
- у справі № 918/1063/24 за позовом керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Клеванської селищної ради про скасування державної реєстрації права приватної власності на об`єкт нерухомого майна, Верховний Суд дійшов висновку, що державна реєстрація права власності на об`єднаний об`єкт нерухомого майна, до складу якого включено складові частини, право власності на які встановлене судовим рішенням, що набрало законної сили як незаконно зареєстроване, є підставою для скасування такої реєстрації в цілому, оскільки Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно їх обтяжень" не передбачає можливості скасування державної реєстрації права власності в частині ? щодо окремих складових частин об`єднаного об`єкта нерухомого майна.
- у справі № 464/2379/23 за позовом керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова в інтересах держави про скасування державної реєстрації права власності, Верховний Суд дійшов висновку, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). При цьому, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначив, що у цій справі № 464/2379/23 апеляційний суд у порушення вимог закону не звернув уваги на те, що фактично позивачем обрано належний та ефективний спосіб захисту порушених прав шляхом скасування державної реєстрації права власності відповідача, яке виникло на підставі судового рішення, яке у подальшому було скасовано.
Отже, у справі № 464/2379/23 скасуванням державної реєстрації є належним способом захисту, оскільки правова підстава реєстрації (рішення суду) була скасована, тобто юридичний факт набуття права відпав повністю.
У справах № 202/3145/22, № 522/1528/15-ц, № 487/10128/14-ц, № 554/10517/16-ц, № 910/8413/21, № 918/1063/24 позивачі зверталися за захистом порушеного відповідачами матеріального права (шляхом знесення, витребування чи припинення), натомість позов прокурора у цій справі, яка розглядається, не спрямований на остаточне вирішення спору про право, а обумовлений необхідністю встановлення обставин, які можуть мати преюдиційне значення для розгляду іншої господарської справи № 916/4171/25, предметом якої є оскарження державної реєстрації права оренди відповідної земельної ділянки та вимога про її повернення територіальній громаді.
Верховний Суд, проаналізувавши висновки судів попередніх інстанцій та ті, які викладені у наведених скаржником постановах Верховного Суду, дійшов висновку, що правовідносини у наведених скаржником справах та у справі, в якій подано касаційну скаргу, не можуть вважатися у цьому випадку подібними. Наведені скаржником постанови прийнято судом касаційної інстанції з огляду на іншу фактично-доказову базу, за інших обставин, встановлених у справах, і за інших поданих сторонами й оцінених судами доказів, залежно від яких (обставин і доказів) застосовувалися норми права (у цих справах і справі, яка переглядається різне нормативно-правове регулювання) і було прийнято відповідні судові рішення. Справи різняться підставами позову, стосуються інших правовідносин, які не є подібними зі справою, що розглядається. Доводи скаржника про їх неврахування зводяться лише до неправильного розуміння цих висновків Верховного Суду, на свою користь та до переоцінки встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи.
Отже, наведені вище скаржником постанови Верховного Суду не є релевантними справі, яка переглядається.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зважаючи на те, що постанови суду касаційної інстанції, зокрема, від 04.12.2024 у справі № 202/3145/22, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 12.09.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, від 10.03.2026 у справі № 918/1063/24, від 27.05.2026 у справі № 464/2379/23, на які посилається скаржник у касаційній скарзі в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, для касаційного оскарження судового рішення, прийняті касаційним судом у правовідносинах, які не є неподібними з правовідносинами у справі № 916/4306/25, колегія суддів Верховного Суду на підставі наведеного вище п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2026 та рішення Господарського суду Одеської області від 09.04.2026 у справі № 916/4306/25.
Щодо оскарження додаткового рішення Господарського суду Одеської області та постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2026, то колегія суддів зазначає таке.
Залишаючи без змін додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2026 у справі № 916/4306/25, суд апеляційної інстанції зазначив, що, оцінивши співмірність заявлених витрат із характером спору, обсягом фактично наданих послуг та критеріями розумності й необхідності судових витрат, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви ТОВ "Ларі" про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та стягнення з Одеської обласної прокуратури витрат на правничу допомогу у зменшеному розмірі.
Водночас Заступник керівника Одеської обласної прокуратури в касаційній скарзі зазначає про порушення судами ч. 9 ст. 129 ГПК України при ухваленні додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та неврахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19. Скаржник посилається на те, що спір у цій справі виник внаслідок неправильних дій відповідачів, тому, на думку скаржника, у задоволенні заяви ТОВ "Ларі" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити.
Колегія суддів зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст. 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим у ч. 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, також визначені положеннями ч. ч. 6, 7 та ч. 9 ст. 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч.4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. ч. 5- 7 та 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись ч. ч. 5- 7, ч. 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, на яку посилається скаржник, сформульовано висновок про те, що за приписами ч. 9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що процесуальним законом не визначено поняття неправильних дій сторони; висновок суду про необхідність покладення судових витрат на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, повинен бути належним чином обґрунтованим.
У справі, яка розглядається, суд першої інстанції, вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, виходив із того, що сам факт укладення договору про надання правничої допомоги, підписання акта приймання-передачі послуг та інших документів, які підтверджують надання адвокатських послуг, не є безумовною підставою для покладення на іншу сторону всіх заявлених до відшкодування витрат. Місцевий господарський суд врахував положення статей 126, 129 ГПК України, положення Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а також правові висновки Верховного Суду та Європейського суду з прав людини щодо необхідності оцінки реальності, необхідності, обґрунтованості, співмірності та розумності витрат на професійну правничу допомогу. При цьому суд першої інстанції зазначив, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат він не пов`язаний виключно домовленостями між адвокатом та клієнтом щодо розміру гонорару, а повинен перевірити відповідність заявлених до відшкодування сум критеріям співмірності зі складністю справи, обсягом виконаних робіт, витраченим адвокатом часом та значенням справи для сторони. Оцінивши подані ТОВ "Ларі" документи на підтвердження понесених витрат, зокрема, детальний опис виконаних адвокатом робіт та розрахунок їх вартості, місцевий господарський суд дійшов висновку про неспівмірність частини заявлених витрат фактичному обсягу наданих послуг. Суд виходив із того, що окремі види робіт, зазначені у розрахунку, зокрема ознайомлення з матеріалами справи, правовий аналіз, вивчення судової практики та формування правової позиції, фактично охоплювалися підготовкою процесуальних документів та становили єдиний процес надання правничої допомоги, що виключає можливість їх окремого обліку у заявленому обсязі.
Отже, місцевий господарський суд обґрунтував висновки про часткове задоволення заяви ТОВ "Ларі" про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу та зменшив заявлені до відшкодування розміру витрати на професійну правничу допомогу. Такі висновки місцевого суду не суперечать висновкам, викладеним у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19.
Відтак доводи скаржника про порушення судом ч. 9 ст. 129 ГПК України при ухваленні додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та неврахування судами попередніх інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, не підтвердилися, що виключає скасування оскаржуваних постанови та додаткового рішення.
Законодавець у п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України закріпив норму, відповідно до якої суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч.2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зважаючи на наведене, колегія суддів на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2026 та рішення Господарського суду Одеської області від 09.04.2026 у справі № 916/4306/25 з огляду на підстави касаційного оскарження, визначені п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Колегія суддів зазначає і те, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди скаржників з висновком суду апеляційної інстанції щодо оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин справи. Однак колегія суддів зауважує, що відповідно до приписів ч. 2 ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Решта доводів в касаційній скарзі фактично зводяться лише до переоцінки доказів, наявних у матеріалах справи, та до встановлення обставин у справі, що з огляду на встановлені ст. 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, не є компетенцією суду касаційної інстанції.
Законодавець у ч. 1 ст. 236 ГПК України закріпив норму, відповідно до якої судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 236 ГПК України).
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Отже, Верховний Суд дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2026 та додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2026 у справі № 916/4306/25 необхідно залишити без задоволення, а зазначені постанову апеляційного господарського суду та додаткове рішення місцевого господарського суду, ухвалені відповідно до ст. 236 ГПК України - без змін.
Згідно з ст. 129 ГПК України судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 296, 300, 301, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд -
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2026 та додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2026 у справі № 916/4306/25 в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2026 та додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2026 у справі № 916/4306/25 залишити без змін.
Закрити касаційне провадження у справі № 916/4306/25, порушене за касаційною скаргою Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2026 та рішення Господарського суду Одеської області від 09.04.2026 у справі № 916/4306/25 в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С. К.
Судді: Волковицька Н. О.
Случ О. В.