ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/6143/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючої), Булгакової І.В., Власова Ю.Л.,
розглянув у порядку письмового провадження
касаційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури (далі - Прокурор, скаржник) в інтересах держави в особі Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - Адміністрація, позивач-1) та Управління освіти Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - Управління, позивач-2)
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.06.2026 (головуючий - суддя Курдельчук І.Д.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.08.2026 (головуюча - суддя Ходаківська І.П., судді Демидова А.М., Владимиренко С.В.)
у справі за позовом Першого заступника керівника Солом`янської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі:
1) Адміністрації,
2) Управління
до Товариства з обмеженою відповідальністю "РТЕ ЮКРЕЙН" (далі - Товариство, відповідач)
про визнання недійсними додаткових угод та стягнення грошових коштів.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
ВСТУП
Підставою звернення до Верховного Суду є перевірка застосування судом апеляційної інстанції норм права, при ухваленні постанови, якою залишено без змін ухвалу суду першої інстанції, якою повернуто позовну заяву прокурору на підставі пункту 1 частини п`ятої статті 174 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
1. Короткий зміст обставин справи
1.1. Перший заступник керівника Солом`янської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Адміністрації та Управління звернувся до суду з позовом до Товариства, в якому просив таке:
- визнати недійсними додаткові угоди від 15.05.2024 №2, від 01.07.2024 №3, від 23.12.2024 №5, від 07.02.2025 №9 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 21.02.2024 №31, укладеного позивачем-1 і відповідачем;
- стягнути з Товариства на користь Управління грошові кошти у розмірі 10 100 622,71 грн.
1.2. Позов обґрунтовано тим, що додаткові угоди до договору про постачання електричної енергії споживачу укладені з порушенням вимог пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», у зв`язку з чим, підлягають визнанню недійсними, а кошти, сплачені Управлінням за електричну енергію, яка поставлена на підставі спірних додаткових угод, підлягають стягненню з Товариства.
2. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Господарський суд міста Києва ухвалою від 01.06.2026 у цій справі, яка залишена Північним апеляційним господарським судом постановою від 11.08.2026 без змін, повернув позовну заяву з доданими до неї документами, подану Першим заступником керівника Солом`янської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Адміністрації, Управління до Товариства про визнання недійсними додаткових угод та стягнення грошових коштів.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Прокурор посилаючися на ухвалення судами попередніх інстанцій оскаржуваного судового рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. У касаційній скарзі Прокурор зазначає, що ухвала та постанова прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права (статей 129, 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру»), а також з порушенням норм процесуального права (статей 2, 7, 11, 53, 174, 236 ГПК України), що відповідно до статті 310 ГПК України є підставою для їх скасування (наведене узгоджується з абзацом другим частини другої статті 287 ГПК України).
5. Позиція інших учасників справи
5.1. Від позивачів і відповідача відзиви на касаційну скаргу у визначений Судом строк не надійшли.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
6.1. Суд апеляційної інстанції зазначив, що:
- предметом апеляційного оскарження є ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви прокурора з доданими до неї документами, постановлена на підставі пункту 1 частини п`ятої статті 174 ГПК України;
- обґрунтовуючи твердження про відсутність підстав для повернення позовної заяви, прокурор в апеляційній скарзі ґрунтує свої доводи на тому, що норми частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" є чинними, а тому підлягали обов`язковому застосуванню при вирішенні питання про прийняття до розгляду позовної заяви та відкриття провадження у справі;
- зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що прокурор не довів наявність виключності випадку для здійснення прокурором представництва інтересів держави у спірному випадку;
- суд першої інстанції окремо мотивував свої висновки тим, що положення частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", як норми спеціального законодавства, визнані неконституційними згідно з рішенням Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р(II)/2025 у справі №3-28/2024(59/24);
- з огляду на наведене суд першої інстанції виснував, що застосовувати норми Конституції України, як норми прямої дії при вирішенні питання компетенції прокурора на звернення до суду, в спірному випадку не вбачається можливим, оскільки Конституція не встановлює такого права прокурору.
6.2. Колегія суддів апеляційної інстанції вважала передчасним посилання суду першої інстанції на неконституційність положень норм спеціального закону, оскільки, згідно з пунктом 3 резолютивної частини рішення, до 1 січня 2027 року положення частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" залишаються чинними у редакції, що діяла до ухвалення цього рішення, а тому, підлягають до застосування всіма суб`єктами правової системи, у тому числі і при здійсненні господарського судочинства.
6.3. Однак, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, зокрема, щодо того, що прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, колегія суддів апеляційної інстанції погодилася з висновком суду першої інстанції щодо повернення позовної заяви.
6.4. Суд апеляційної інстанції у вирішенні доводів апеляційної скарги врахував, що стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
6.5. Надаючи оцінку доводам та мотивам оскаржуваної ухвали суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції врахувала та наголосила, що згідно із частиною четвертою статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 ГПК України.
6.6. Колегія суддів апеляційної інстанції врахувала, як резолютивну частину рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р(ІІ)/2025), так і його мотивувальну частину.
6.6.1. Суд апеляційної інстанції зауважив, що згідно з пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р(ІІ)/2025), до 1 січня 2027 року положення частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" залишаються чинними у редакції, що діяла до ухвалення цього рішення, а тому, підлягають до застосування всіма суб`єктами правової системи, у тому числі і при здійсненні господарського судочинства.
6.6.2. Суд апеляційної інстанції вказував, що слід враховувати, що, розв`язуючи порушені в конституційній скарзі питання, Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення від 03.12.2025 №6-р (ІІ)/2025) розкриваючи зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України з урахуванням своїх юридичних позицій щодо визначення понять "інтереси держави" та "представництво інтересів держави в суді", наведених, зокрема, у рішеннях від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 та від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004, зазначив, що:
«…представництвом інтересів держави в суді, що його здійснює прокурор відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, є правовідносини, у яких прокурор, реалізуючи визначену цим пунктом функцію прокуратури, вчиняє в суді відповідні процесуальні дії у разі, якщо цього вимагає захист інтересів держави.
Визначальним за пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України для представництва прокуратурою інтересів держави в суді є те, що ці інтереси мають узгоджуватись із принципами, закріпленими в Конституції України, включно з тими, які встановлюють спосіб та межі втручання держави у зміст та обсяг конституційних прав і свобод людини і громадянина. Це випливає із засад конституційного ладу України, зокрема зі статей 1, 8, 19 Конституції України в їх посутньому зв`язку з пунктом 3 частини першої її статті 131-1. Неодмінною умовою для реалізації прокуратурою цієї функції є потреба в захисті інтересів держави».
6.6.3. У пунктах 4.2., 4.3. цього рішення Конституційний Суд України наголосив на тому, що пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України уповноважує прокуратуру на здійснення представництва інтересів держави в суді тільки у виключних випадках та в порядку, що визначені законом, а не на здійснення такого представництва у випадках, визначених органами прокуратури.
6.6.4. Внаслідок внесення Законом №1401 змін до Конституції України відбулося звуження конституційної функції прокуратури, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, порівняно з тією, яка була визначена в пункті 2 частини першої статті 121 Конституції України до конституційної реформи 2016 року. Таке звуження полягає, зокрема, у встановленні ознаки виключності для випадків здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді, що їх має бути визначено в законі.
6.6.5. У Рішенні від 05.06.2019 №4-р(II)/2019 Конституційний Суд України також зазначив, що "стосовно повноваження прокуратури щодо представництва інтересів держави в суді в Основному Законі України міститься застереження "у виключних випадках і в порядку, що визначені законом". Це обумовлюється недопущенням свавільного втручання прокуратури у здійснення господарської та статутної діяльності юридичних осіб, досягнення цілей функціонування учасника відповідних правовідносин, виконання ним договірних зобов`язань тощо. При цьому на прокуратуру покладається обов`язок щодо обґрунтування необхідності такого втручання" (перше, третє, четверте речення абзацу дев`ятого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
6.6.6. Конституційний Суд України констатує, що в пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прикметник "виключний" означає виняток із загальних правил. З огляду на це словосполучення "у виключних випадках", яке міститься в зазначеному конституційному приписі, вказує на обмежувальний характер останнього. Він не наділяє прокуратуру універсальними повноваженнями щодо представництва інтересів держави в суді та не встановлює для неї загальної чи альтернативної компетенції, а стосується представництва інтересів держави в суді лише у виняткових, нетипових за своєю юридичною природою обставинах.
6.6.7. Відповідно й припис "у виключних випадках і в порядку, що визначені законом", який міститься в пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, серед іншого, означає, що хоча законодавець і має дискрецію щодо унормування в законах України випадків і порядку здійснення представництва прокуратурою інтересів держави в суді, однак обов`язковим є те, щоб такі випадки не лише установлювалися законом, а й були об`єктивно винятковими, чітко обмеженими, зведеними до мінімально необхідних, обумовленими особливими обставинами та сприймалися стороннім спостерігачем не як загальні правила, а саме як винятки.
6.6.8. У цьому аспекті колегія суддів апеляційної інстанції врахувала сталі та послідовні висновки Верховного Суду, зокрема, що з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено. Прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який відсутній або всупереч вимог закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.
6.7. Суд апеляційної інстанції зазначив, що як вбачається зі змісту позовної заяви, прокурор вказав при зверненні з позовом в чому, на його думку, полягає порушення інтересів держави і за результатами оцінки наведених доводів прокурора суд першої інстанції виснував недоведеність прокурором наявності виключного випадку для представництва прокурором інтересів держави в суді. Тобто, висновок суду про наявність підстав для повернення позову прокурора без розгляду ґрунтується на невиконанні прокурором вимог процесуального закону.
6.8. З огляду на те, що наведені в апеляційній скарзі доводи про порушення норм процесуального права не знайшли свого підтвердження, колегія суддів апеляційної інстанції не вбачала підстав для зміни чи скасування оскарженого судового рішення та залишила апеляційну скаргу без задоволення.
7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Верховний Суд ухвалою від 07.09.2026, зокрема, відкрив касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою Прокурора на підставі абзацу другого частини другої статті 287 ГПК України, у порядку письмового провадження без повідомлення/виклику учасників справи.
7.2. Від Товариства 25.09.2026 (документ сформований в системі «Електронний суд» 24.09.2026) до Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просив:
- поновити строки на подання відзиву на касаційну скаргу;
- касаційну скаргу залишити без задоволення;
- ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
7.3. Товариство мотивувало поновлення строку на подання відзиву на касаційну скаргу таким:
«Товариству з обмеженою відповідальністю «РТЕ ЮКРЕЙН» (Відповідач) ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського від 07.09.2026, було вручено 08.09.2026р., оскільки згадувана ухвала була доставлена до електронного кабінету ТОВ «РТЕ ЮКРЕЙН» (Відповідач) в «Електронному суді» 07.09.2026 о 18:40.
Товариство з обмеженою відповідальністю «РТЕ ЮКРЕЙН» (Відповідач) здійснює самопредставництво, відповідно до пункту 9.1.16 Статуту.
Згідно пункту 9.6.11. Статуту ТОВ «РТЕ ЮКРЕЙН» (Відповідач) представництво інтересів Товариства в судах будь-якої юрисдикції та усіх інстанцій здійснюється керівником або іншим членом виконавчого органу, керівником юридичного департаменту, юристом, що працює на Товаристві за трудовим чи цивільно-правовим договором, уповноваженими діяти від імені Товариства відповідно до законодавства, Статуту, внутрішніх положень, наказів, договорів тощо (самопредставництво юридичної особи) або через представника.
Юрист Перетятько Віталій Євгенійович здійснює представництво ТОВ «РТЕ Юкрейн» Відповідач) в судах.
В період з 09.09.2026 по 23.09.2026 Перетятько Віталій Євгенійович знаходився у відпустці та не мав можливості підготувати відзив на Касаційну скаргу. В зв`язку з чим ТОВ "РТЕ ЮКРЕЙН" (Відповідач) не мало можливості подати відзив до суду.
Повноваження Перетятька Віталія Євгенійовича підтверджуються, довіреністю, наказом та статутом.
Відповідно до частини 1 статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відзив готувався юристом, який має відповідну кваліфікацію та подається Товариством за підписом Генерального директора, оскільки поняття представництво та підписання документа на думку ТОВ «РТЕ ЮКРЕЙН» (Відповідач) є відмінними поняттями хоча і тісно пов`язані».
7.3.1. Також відповідач звернув увагу на постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29.09.2022 у справі №500/1912/22, де Суд дійшов висновку, що протягом дії воєнного стану суворе застосування судами процесуальних строків стосовно звернення із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду.
7.4. Суд критично оцінює наведене вище мотивування, оскільки, відповідач не надав документального підтвердження того, що у Товаристві працює один юрист і під час перебування його у відпустці та відповідач був позбавлений можливості звернутися до адвоката. При цьому, про наявність самої касаційної скарги на судові рішення відповідач мав або міг бути обізнаний з моменту отримання касаційної скарги від Прокурора в підсистемі «Електронний суд».
7.5. З огляду на викладене, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відновлення строку на подання відзиву та відмовив у задоволені клопотання Товариства на підставі приписів статті 118 - 119 ГПК України. Втім, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя контексті «бути почутим», Суд ураховуючи розгляд справи у письмовому провадженні, залучив вказаний відзив до матеріалів справи з огляду на статті 9, 11, 42 ГПК України, і оцінюватиме його як письмові пояснення у межах статей 300, 301 ГПК України.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Предметом касаційного оскарження є ухвала суду першої інстанції, яка залишена судом апеляційної інстанції без змін, про повернення позовної заяви прокурору на підставі пункту 1 частини п`ятої статті 174 ГПК України.
8.2. Отже, перед Верховним Судом поставлено питання перевірки доводів касаційної скарги щодо порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема, пункту 1 частини п`ятої статті 174 ГПК України.
8.3. Узагальнені доводи касаційної скарги зводяться до того, що, на думку Прокурора, ухвала та постанова прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права (статей 129, 131-1 Конституції України, статті 23 «Представництво інтересів громадянина або держави в суді» Закону України «Про прокуратуру»), а також з порушенням норм процесуального права (статей 2 «Завдання та основні засади господарського судочинства», 7 «Рівність перед законом і судом», 11 «Верховенство права та джерела права, що застосовуються судом», 53 «Участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб», 174 «Залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви», 236 «Законність і обґрунтованість судового рішення» ГПК України).
8.4. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановив те, що прокурор не навів виключності випадку у цій справі для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.
8.5. Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 174 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.
8.6. Статтею 2 ГПК України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Основними засадами (принципами) господарського судочинства є:
1) верховенство права;
2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;
3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;
4) змагальність сторін;
5) диспозитивність;
6) пропорційність;
7) обов`язковість судового рішення;
8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи;
9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках;
10) розумність строків розгляду справи судом;
11) неприпустимість зловживання процесуальними правами;
12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
8.7. При цьому, принцип верховенства прав, що є одним з основних засад (принципів) господарського судочинства, також закріплено у статтях 8, 129 Конституції України.
8.8. Відповідно до статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.
У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили.
У разі невідповідності правового акта міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір України.
Якщо спірні відносини, в тому числі за участю іноземної особи, не врегульовані законодавством, суд застосовує звичаї, які є вживаними у діловому обороті.
Якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права).
Забороняється відмова у правосудді з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
8.9. Верховний Суд застосовує у цьому випадку, правові висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 10.06.2026 у справі №910/403/26, в якій суд касаційної інстанції вказав, зокрема, таке:
« 6.11. У постанові від 05.08.2019 у справі № 910/17650/18 Верховний Суд у вирішенні питання застосування положень пункту 1 частини п`ятої статті 174 ГПК України виснував про те, що системний аналіз наведених норм свідчить, що реалізація особою права на подання позову до суду здійснюється шляхом дотримання визначеної процесуальним законом процедури (порядку) захисту порушених прав, яка передбачає виконання чітких та передбачуваних вимог ГПК України щодо форми, змісту позовної заяви, документів, які додаються до неї, недотримання яких має негативні наслідки для позивача, зокрема, передбачені частиною п`ятою статті 174 ГПК України.
6.12. Тобто норми процесуального права побудовані на чіткій позиції дисциплінованості, як суду так і учасників справи. Вказане покладено в основу засад господарського судочинства з метою спрощення судового розгляду справи, скорочення судового розгляду, а також розвитку поваги в учасників справи один до одного так і до суду. Крім того, означена концепція направлена на уникнення можливості сторонам зловживання наданими їм процесуальними правами (подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 23.07.2020 у справі № 905/2204/19)»;
« 6.20. Суд у вирішенні доводів касаційної скарги враховує, що стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
6.21. Частини третя і п`ята стаття 53 ГПК України встановлюють, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
6.22. У положеннях частини четвертої статті 53 ГПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
6.23. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (чинною на час виникнення спірних відносин).
6.24. Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
6.25. Надаючи оцінку доводам та мотивам оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції колегія суддів враховує та наголошує, що згідно із частиною четвертою статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
6.26. Відповідно до абзацу 2 частини п`ятої статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
6.27. У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (на яку посилається скаржник) Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання, зокрема, щодо доведення прокурором наявності підстав для звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави та наголосила на тому, що встановлена частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави.
6.28. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №698/119/18, від 28.09.2022 у справі №483/448/20, від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц).
6.29. У справі, що розглядається суд апеляційної інстанції залишив без змін постановлену судом першої інстанції ухвалу про наявність підстав для повернення позову прокурора та виснував про непідтвердження прокурором підстав для представництва інтересів держави у суді.
6.30. У вирішенні доводів скаржника Суд враховує сталі та послідовні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 15.01.2020 у справі №698/119/18 (пункт 26), від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (пункт 8.18), від 28.09.2022 у справі №483/448/20 (пункт 7.18), від 20.06.2023 у справі №633/408/18 (пункт 10.19), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 81) та наголошує, що суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом. Процедура, передбачена абзацами 3 і 4 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження такого захисту.
6.31. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 (на яку посилається скаржник) сформульовано висновок, зокрема, про те, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Обставини щодо бездіяльності компетентного органу повинні бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.
6.32. Верховний Суд у вирішенні доводів касаційної скарги прокурора враховує, як резолютивну частину рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р(ІІ)/2025), так і його мотивувальну частину.
6.33. Суд зауважує та відзначає, що згідно з пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р(ІІ)/2025), до 1 січня 2027 року положення частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" залишаються чинними у редакції, що діяла до ухвалення цього рішення, а тому, підлягають до застосування всіма суб`єктами правової системи, у тому числі і при здійсненні господарського судочинства.
6.34. Водночас, слід враховувати, що розв`язуючи порушені в конституційній скарзі питання, Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення від 03.12.2025 №6-р (ІІ)/2025) розкриваючи зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України з урахуванням своїх юридичних позицій щодо визначення понять „інтереси держави" та „представництво інтересів держави в суді", наведених, зокрема, у рішеннях від 8 квітня 1999 року №3-рп/99 та від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004, зазначив, що:
"…представництвом інтересів держави в суді, що його здійснює прокурор відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, є правовідносини, у яких прокурор, реалізуючи визначену цим пунктом функцію прокуратури, вчиняє в суді відповідні процесуальні дії у разі, якщо цього вимагає захист інтересів держави.
Визначальним за пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України для представництва прокуратурою інтересів держави в суді є те, що ці інтереси мають узгоджуватись із принципами, закріпленими в Конституції України, включно з тими, які встановлюють спосіб та межі втручання держави у зміст та обсяг конституційних прав і свобод людини і громадянина. Це випливає із засад конституційного ладу України, зокрема зі статей 1, 8, 19 Конституції України в їх посутньому зв`язку з пунктом 3 частини першої її статті 131-1. Неодмінною умовою для реалізації прокуратурою цієї функції є потреба в захисті інтересів держави".
6.35. У пунктах 4.2., 4.3. цього рішення Конституційний Суд України наголосив на тому, що пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України уповноважує прокуратуру на здійснення представництва інтересів держави в суді тільки у виключних випадках та в порядку, що визначені законом, а не на здійснення такого представництва у випадках, визначених органами прокуратури.
Унаслідок унесення Законом №1401 змін до Конституції України відбулося звуження конституційної функції прокуратури, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, порівняно з тією, яка була визначена в пункті 2 частини першої статті 121 Конституції України до конституційної реформи 2016 року. Таке звуження полягає, зокрема, у встановленні ознаки виключності для випадків здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді, що їх має бути визначено в законі.
У Рішенні від 5 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України також указував, що "стосовно повноваження прокуратури щодо представництва інтересів держави в суді в Основному Законі України міститься застереження "у виключних випадках і в порядку, що визначені законом". Це обумовлюється недопущенням свавільного втручання прокуратури у здійснення господарської та статутної діяльності юридичних осіб, досягнення цілей функціонування учасника відповідних правовідносин, виконання ним договірних зобов`язань тощо. При цьому на прокуратуру покладається обов`язок щодо обґрунтування необхідності такого втручання" (перше, третє, четверте речення абзацу дев`ятого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Конституційний Суд України констатує, що в пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прикметник "виключний" означає виняток із загальних правил. З огляду на це словосполучення "у виключних випадках", яке міститься в зазначеному конституційному приписі, вказує на обмежувальний характер останнього. Він не наділяє прокуратуру універсальними повноваженнями щодо представництва інтересів держави в суді та не встановлює для неї загальної чи альтернативної компетенції, а стосується представництва інтересів держави в суді лише у виняткових, нетипових за своєю юридичною природою обставинах.
Відповідно й припис "у виключних випадках і в порядку, що визначені законом", який міститься в пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, серед іншого, означає, що хоча законодавець і має дискрецію щодо унормування в законах України випадків і порядку здійснення представництва прокуратурою інтересів держави в суді, однак обов`язковим є те, щоб такі випадки не лише установлювалися законом, а й були об`єктивно винятковими, чітко обмеженими, зведеними до мінімально необхідних, обумовленими особливими обставинами та сприймалися стороннім спостерігачем не як загальні правила, а саме як винятки.
6.36. У цьому аспекті колегія суддів враховує сталі та послідовні висновки Верховного Суду, зокрема, що з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено. Прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який відсутній або всупереч вимог закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.
6.37. Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва".
6.38. Про те, що на прокуратуру покладається обов`язок щодо обґрунтування необхідності такого втручання з метою недопущення свавільного втручання прокуратури у здійснення господарської та статутної діяльності юридичних осіб, досягнення цілей функціонування учасника відповідних правовідносин, виконання ним договірних зобов`язань, тощо, Конституційний Суд України зазначав у абзаці 9 пункту 2.2 мотивувальної частини рішення від 05.06.2019 №4-р(II)/2019 у справі №3-234/2018(3058/18), за конституційною скаргою акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів".
6.39. Близький за змістом висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2020 у справі №9901/513/19, відповідно до якого прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
6.40. У постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Враховуючи наявність або відсутність таких повноважень, прокурор обґрунтовує наявність підстав для представництва інтересів держави. У свою чергу суд оцінює наведене прокурором обґрунтування та у випадку встановлення відсутності підстав для представництва застосовує наслідки, передбачені статтею 174 або статтею 226 ГПК України»;
« 6.47. Суд у вирішенні доводів касаційної скарги наголошує, що питання застосування положень статті 53 ГПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" у кожному спорі є відмінними, оскільки кожного разу суд виходить з конкретних обставин, які залежать від предмета, підстав позову прокурора та наведеного ним обґрунтування наявності виключного випадку для представництва прокурором інтересів держави в суді».
8.9.1. При цьому, викладене вище узгоджується з правовими позиціями, викладеними Верховним Судом у постанові від 08.07.2026 у справі №910/16365/25.
8.10. Верховний Суд наголошує, що в силу приписів статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює:
1) підтримання публічного обвинувачення в суді;
2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку;
3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
8.11. Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», у редакції діючій на момент звернення прокурора з позовом у цій справі, передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
{Окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду № 6-р(II)/2025 від 03.12.2025. Окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23, визнані неконституційними, втрачають чинність із 1 січня 2027 року} Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю медіа, а також політичних партій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.
Представництво інтересів держави у суді у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави здійснюється прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, а у визначених законом випадках - прокурорами Офісу Генерального прокурора в порядку та на підставах, визначених Цивільним процесуальним кодексом України.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
{Абзац перший частини четвертої статті 23 визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду №6-р(II)/2025 від 03.12.2025}
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
{Абзац другий частини четвертої статті 23 визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду №6-р(II)/2025 від 03.12.2025}
Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.
{Абзац третій частини четвертої статті 23 визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду №6-р(II)/2025 від 03.12.2025}
Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
У разі відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина або представництва інтересів держави у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право:
1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, що знаходяться у цих суб`єктів, у порядку, визначеному законом;
2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.
Під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження:
1) звертатися до суду з позовом (заявою, поданням);
2) вступати у справу, порушену за позовом (заявою, поданням) іншої особи, на будь-якому етапі судового провадження;
3) ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи;
4) брати участь у розгляді справи;
5) подавати цивільний позов під час кримінального провадження у випадках та порядку, визначених кримінальним процесуальним законом;
6) брати участь у виконавчому провадженні при виконанні рішень у справі, в якій прокурором здійснювалося представництво інтересів громадянина або держави в суді;
7) з дозволу суду ознайомлюватися з матеріалами справи в суді та матеріалами виконавчого провадження, робити виписки з них, отримувати безоплатно копії документів, що знаходяться у матеріалах справи чи виконавчого провадження.
У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.
З метою виявлення необґрунтованих активів та збору доказів їх необґрунтованості в межах своєї компетенції прокурор у порядку, визначеному законодавством, має прямий доступ до автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та банків даних, держателем (адміністратором) яких є державні органи або органи місцевого самоврядування.
Для визначення вартості активів з ознаками необґрунтованості в межах своєї компетенції прокурор може залучати на добровільній основі, у тому числі на договірних засадах, кваліфікованих спеціалістів та експертів, у тому числі іноземців, з будь-яких установ, організацій, контрольних і фінансових органів.
8.12. Відповідно до частин першої - п`ятої статті 53 ГПК України у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах.
Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, які звертаються до суду за захистом прав і інтересів інших осіб, повинні надати суду документи, які підтверджують наявність передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах таких осіб.
У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
8.13. Зі змісту оскаржуваної постанови (дивися розділ 6 цієї постанови) вбачається, що суд апеляційної інстанції при ухваленні судового рішення та залишенні без змін ухвали суду першої інстанції врахував правові позиції, наведені у постанові Верховного Суду від 10.06.2026 у справі №910/403/26 та у цій конкретній справі, застосовуючи положення статті 131-1 Конституції України, статті 53 ГПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру", виходив з конкретних обставин, які залежали від предмета, підстав позову прокурора та наведеного ним обґрунтування наявності саме виключного випадку для представництва прокурором інтересів держави в суді у позовній заяві, а не лише наявністю інтересів держави, в чому вони полягали та дотримання статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в частині визначення належного компетентного органу, та його бездіяльність, а також дотримання процедури передбаченої статтею 23 Закону України «Про прокуратуру».
8.14. Саме на прокурора покладено обов`язок при звернення до суду з позовом, з огляду на приписи статті 131-1 Конституції України, статті 53 ГПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру", навести мотиви та обґрунтування саме у позовній заяві, а не під час апеляційного та/або касаційного провадження, наявності виключного випадку для представництва прокурором інтересів держави в господарському суді, і не ототожнювати «інтереси держави» та наявність виключного випадку, що повністю узгоджується з мотивувальною частиною рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р(ІІ)/2025).
8.15. Оскільки, судами попередніх інстанцій встановлено відсутність обґрунтування прокурором наявності виключного випадку для представництва інтересів держави в особі Адміністрації та Управління, то Суд вважає за необхідне зауважити, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, суд касаційної інстанції виконує функцію «суду права», а не «факту», адже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
8.16. З огляду на викладене вище, покликання скаржника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права не підтвердилися.
8.17. Судом не встановлено порушенням судами першої та апеляційної інстанціями норм процесуального права, як необхідної передумови для скасування ухвалених судових рішень, а відтак підстави для скасування ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції відсутні.
8.18. Верховний Суд зауважує, що частково слушними є доводи, викладені у письмових поясненнях.
8.19. Враховуючи підстави касаційного оскарження наведена міра обґрунтування цього судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
9.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
9.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
9.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому касаційну скаргу Прокурора слід залишити без задоволення.
10. Судові витрати
10.1. Судовий збір, сплачений скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції в порядку статті 129 ГПК України, покладається на скаржника, оскільки Верховний Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації та Управління освіти Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.06.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.08.2026 у справі №910/6143/26 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Булгакова
Суддя Ю. Власов