УХВАЛА
30вересня 2026 року
м. Київ
справа № 916/1396/26
провадження № 12-38гс26
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ємця А. А.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Гімона М. М., Губської О. А., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мартинюк Н. М., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стефанів Н. С., Стрелець Т. Г., Ступак О. В., Тітова М. Ю., Ткача І. В.,
перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи
за касаційною скаргоюТовариства з обмеженою відповідальністю «Перлина Регіону»
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.06.2026 (головуюча суддя Діброва Г. І., судді Савицький Я. Ф., Ярош А. І.) у справі
за позовомГромадської організації «Одеський обласний центр журналістських розслідувань»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перлина Регіону»
про усунення перешкод у дотриманні правового режиму земель водного фонду, екологічних прав та інтересів суспільства в особі мешканців Фонтанської сільської територіальної громади Одеського району Одеської області шляхом зобов`язання повернути земельні ділянки і скасування державної реєстрації права власності,
УСТАНОВИЛА:
1. Громадська організація «Одеський обласний центр журналістських розслідувань» (далі - Організація, позивач) звернулася до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перлина Регіону» (далі - Товариство, відповідач) про усунення перешкод у дотриманні правового режиму земель водного фонду, екологічних прав та інтересів суспільства в особі мешканців Фонтанської сільської територіальної громади Одеського району Одеської області (далі - Територіальна громада) шляхом зобов`язання відповідача повернути земельні ділянки (всього 13 земельних ділянок) з кадастровими номерами, вказаними у прохальній частині позовної заяви, до комунальної власності Територіальної громади та скасування державної реєстрації права власності Товариства на ці земельні ділянки.
2. Позов мотивований тим, що спірні земельні ділянки не можуть перебувати у приватній власності, а відповідач набув їх неправомірно, всупереч вимогам статей 59, 83 Земельного кодексу України, статей 87, 88, 90 Водного кодексу України.
3. Господарський суд Одеської області (суддя Демченко Т. І.) ухвалою від 20.04.2026 позовну заяву Організації залишив без руху на підставі частини першої статті 174 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), встановивши позивачу строк (10 днів з дня вручення цієї ухвали) для усунення недоліків позовної заяви.
4. Залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції виходив з такого:
- за правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19, судовий збір за подання позовної заяви про витребування або повернення майна, як рухомих речей, так і нерухомості, визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру;
- позовні вимоги про повернення земельних ділянок у комунальну власність є вимогами майнового характеру, а тому позивач повинен був визначити ціну позову відповідно до дійсної вартості майна на момент звернення до суду;
- враховуючи встановлену законом максимальну межу судового збору, останній підлягає сплаті у розмірі 1 164 800,00 грн;
-оскільки позивач сплатив судовий збір у розмірі меншому, ніж встановлено законом,суд першої інстанції виснував про наявність підстав для залишення позовної заяви без руху.
5. Ухвалою від 06.05.2026 Господарський суд Одеської області відмовив у задоволенні клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору в сумі 1 164 800,00 грн за подання позову у цій справі, зазначивши, що поданий Організацією позов не підпадає під перелік, наведений у частині першій статті 8 Закону України «Про судовий збір», а також, що відстрочення, зменшення розміру або звільнення від сплати судового збору законодавець дозволяє тільки за умов, названих у цьому переліку.
6. Оскільки позивач у встановлений судом строк не усунув недоліків позовної заяви, суд першої інстанції вказаною ухвалою від 06.05.2026 повернув позовну заяву Організації відповідно до частини четвертої статті 174 ГПК України.
7. Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 18.06.2026 скасував ухвалу суду першої інстанції від 06.05.2026 та передав матеріали позовної зави Організації на розгляд Господарському суду Одеської області зі стадії відкриття провадження у справі.
8. Апеляційний господарський суд зазначив про таке:
- позивач при зверненні до суду з цим позовом не заявляв вимоги про визнання за ним права власності на жоден із майнових об`єктів або витребування (повернення) майна на власну користь і за своєю природою заявлені вимоги не спрямовані на «збагачення» позивача, яке можна оцінити вартісно;
- що стосується поданого позивачем клопотання про звільнення від сплати судового збору в розмірі 1 164 800,00 грн, до якого додано докази на підтвердження майнового стану юридичної особи, апеляційний суд вказав, що висновок суду першої інстанції про неможливість застосування статті 8 Закону України «Про судовий збір» до юридичних осіб без додаткового аналізу обставин конкретної справи (за висновками ЄСПЛ) не відповідає вимогам Конвенції, оскільки пропорційність обмеження доступу до суду має оцінюватися індивідуально з урахуванням фактичної можливості сплатити збір та наслідків відмови у такому доступі для права на судовий захист.
9. У поданій касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову цього суду від 18.06.2026 скасувати, а ухвалу суду першої інстанції від 06.05.2026 залишити в силі.
10. Відповідач вважає, що суд апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду ухвали про повернення позовної заяви оцінив доводи апелянта, які стосувалися ухвали про залишення позову без руху у зв`язку з недоплатою судового збору, чим допустив порушення статті 255 ГПК України.
11. На думку скаржника, апеляційний суд неправильно застосував положення статті 391 Цивільного кодексу України, статті 4 Закону України «Про судовий збір» та дійшов помилкового висновку про те, що позивач повинен був сплатити судовий збір, як за вимоги немайнового характеру.
12. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, Товариство у касаційній скарзі посилається на практику Великої Палати Верховного Суду (постанови від 01.11.2022 у справі № 922/3166/20, від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19, від 05.11.2024 у справі № 278/2607/24), яка підтверджує, що позовна вимога про повернення майна (у тому числі земельної ділянки) визначається з урахуванням вартості спірного майна. Скаржник доводить, що спір є майновим, оскільки позовні вимоги пов`язані із вилученням земельних ділянок із приватної власності відповідача та повернення їх у комунальну власність, тобто спрямовані на нерухоме майно, яке має свою вартість.
13. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду (далі - КГС ВС) ухвалою від 14.07.2026 відкрив касаційне провадження у цій справі, а ухвалою від 07.08.2026 - передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на підставу, передбачену у частині четвертій статті 302 ГПК України (далі - ухвала про передачу).
14. Мотивуючи наявність підстави для передачі справи, колегія суддів звернула увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.08.2020у справі № 910/13737/19 виснувала: судовий збір за подання до суду позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, як у спорі майнового характеру.
15. При цьому об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 02.12.2020 у справі № 905/105/20 дійшла висновку про те, що судовий збір за подання позовної заяви з вимогами про витребування або повернення майна у позадоговірних зобов`язаннях завжди визначається з урахуванням вартості спірного майна. Натомість вимога про зобов`язання повернути земельну ділянку має немайновий характер лише у випадках, якщо правовідносини сторін врегульовані договором оренди, строк дії якого закінчився, оскільки об`єктом такої вимоги є дія зобов`язаної сторони щодо повернення орендованого майна, що не змінює власника.
16. Колегія суддів в ухвалі про передачувисловилася, що оскільки заявлений у справі позов Організації направлений на повернення 13 індивідуально визначених об`єктів нерухомого майна (земельних ділянок) із приватної власності відповідача у комунальну власність поза межами договірних відносин, це дає підстави кваліфікувати такі вимоги як вимоги майнового характеру.
17. Водночас КГС ВС зазначив про наявність судової практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (далі - КЦС ВС), згідно з якою позовні вимоги про усунення перешкод шляхом повернення земельних ділянок визначаються як вимоги немайнового характеру. Поряд із цим у судовій практиці КЦС ВС існують і протилежні висновки з цього ж питання.
18. У зв`язку з зазначеним колегія суддів КГС ВС зауважила, що наявність різної судової практики у касаційних судах різних юрисдикцій, а також відсутність єдиного підходу до визначення характеру (майнового чи немайнового) вимог про повернення земельних ділянок шляхом усунення перешкод (негаторний позов) свідчить про нагальну потребу у формуванні єдиної правозастосовчої практики.
19. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів керувалася частиною четвертою статті 302 ГПК України та вважала за необхідне відступити від висновків щодо визначення позовних вимог про усунення перешкод у користуванні майном шляхом повернення земельної ділянки як немайнових, викладених в ухвалах КЦС ВС від 23.12.2022 у справі № 205/213/22, від 29.05.2026 у справі № 701/1045/23, від 23.03.2023 у справі № 707/1372/21, від 01.05.2025 у справі № 477/1599/21.
Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, постановляючи ухвалу
20. Відповідно до частини четвертої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
21. Водночас слід зауважити, що хоча ухвала КГС ВС про передачу справи № 916/1396/26 на розгляд Великої Палати Верховного Суду і містить посилання на частину четверту статті 302 ГПК України, однак зміст ухвали свідчить про інше: у ній зазначено лише про необхідність відступу від висновків КЦС ВС щодо визначення позовних вимог про усунення перешкод у користуванні майном шляхом повернення земельної ділянки як немайнових. Проте в ухвалі взагалі не обґрунтовано підстав для розгляду цієї справи Великою Палатою Верховного Суду задля відступу від її власного висновку, викладеного в раніше ухваленому рішенні у подібних правовідносинах, відповідно до приписів частини четвертої статті 302 ГПК України.
22. КГС ВС передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважав за необхідне відступити від висновків щодо визначення позовних вимог про усунення перешкод у користуванні майном шляхом повернення земельної ділянки як немайнових, викладених в ухвалах КЦС ВС від 23.12.2022 у справі № 205/213/22, від 29.05.2026 у справі № 701/1045/23, від 23.03.2023 у справі № 707/1372/21, від 01.05.2025 у справі № 477/1599/21.
23. Так, Велика Палата Верховного Суду дослідила зазначені ухвали і з`ясувала, що це ухвали про залишення касаційних скарг без руху, постановлені КЦС ВС за результатами перевірки правильності оформлення цих скарг та дотримання порядку їх подання, зокрема, щодо сплати судового збору.
24. Слід зазначити, що ухвала про залишення касаційної скарги без руху є суто процесуальним документом, який суддя-доповідач постановляє на стадії відкриття касаційного провадження з метою усунення формальних недоліків, допущених заявником.
25. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору (див., зокрема, постанову від 21.03.2024 у справі № 191/4364/21, ухвали від 22.05.2024 у справі № 902/1076/24, від 09.08.2024 у справі № 127/22428/21, від 07.05.2025 у справі № 522/1514/21).
26. Втім, у названих ухвалах від 23.12.2022 у справі № 205/213/22, від 29.05.2026 у справі № 701/1045/23, від 23.03.2023 у справі № 707/1372/21, від 01.05.2025 у справі № 477/1599/21 КЦС ВС не формулював самостійного правового висновку з питань, наведених в ухвалі про передачу,потреба у відступі від якого слугувала б підставою для розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду. У цих справах суддя-доповідач у кожному конкретному випадку встановив несплату / недоплату судового збору, виходячи зі змісту, кількості заявлених позовних вимог та меж касаційного оскарження.
27. Спірним питанням у цьому випадку, як вважає колегія суддів КГС ВС, є питання щодо визначення характеру заявлених у справі позовних вимог (про усунення перешкод шляхом повернення земельних ділянок до комунальної власності) як майнових чи немайнових.
28. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
29. Власне сама колегія суддів в ухвалі про передачу посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, яка у своїй постанові від 25.08.2020 у справі №910/13737/19 висловилася про таке:
- майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці;
- відповідно до пункту 3 частини третьої статті 162, пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 163 ГПК України позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Ціна позову визначається: 1) у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; 2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; 3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог;
- тобто будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього;
- отже, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру;
- наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 907/9/17);
- натомість до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.
30. Отже, у наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду вже сформулювала загальний висновок щодо критеріїв розмежування позовних вимог майнового та немайнового характеру, орієнтуючись на які суд може встановити наявність або відсутність вартісної оцінки предмета спору та,відповідно, перевірити правильність обчислення й сплати судового збору позивачем (заявником).
31. У частині четвертій статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
32. Згідно з пунктом 4 частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.
33. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що господарський процесуальний закон визначає процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в рішеннях судової палати, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати - над висновками палати чи колегії суддів, а висновки Великої Палати - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів касаційного суду.
34. Тож, з огляду на ієрархію висновків Верховного Суду ті правові висновки, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду, мають вищий пріоритет під час вирішення спорів у подібних правовідносинах.
35. КГС ВС не ставить питання про відступ від правового висновку вищого пріоритету, тобто від висновку Великої Палати Верховного Суду, навпаки - погоджується з ним.
36. Велика Палата Верховного Суду неодноразово без застосування механізму відступу повертала на розгляд відповідних колегій касаційних судів справи, передані для відступу від висновків колегій, які суперечили хронологічно більш раннім висновкам Великої Палати Верховного Суду з вказівкою на обов`язковість врахування саме висновків Великої Палати [див., зокрема, ухвали Великої Палати Верховного Суду від 13.09.2023 у справі № 676/192/20, від 02.08.2023 у справі № 904/6760/21 (пункти 41-43) та від 28.09.2023 у справі № Б8/065-12 (пункт 29)].
37. Наведене узгоджується з положеннями частини шостої статті 303 ГПК України, за змістом якої Велика Палата Верховного Суду може повернути справу відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, якщо дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, через наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду.
38. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованою передачу цієї справи на її розгляд.
39. Згідно із частиною першою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
40. Отож, питання застосування норм матеріального та процесуального права вирішує суд касаційної інстанції під час розгляду касаційної скарги відповідно до його повноважень.
41. З мотивів, викладених в ухвалі про передачу, не вбачається, чому сам господарський суд касаційної інстанції відповідно до його повноважень не може самостійно вирішити визначене правове питання, орієнтуючись на критерії розмежування позовних вимог майнового та немайнового характеру, які окреслила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.08.2020у справі № 910/13737/19.
42. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для передачі справи № 916/1396/26 на її розгляд, тому цю справу разом з касаційною скаргою слід повернути відповідній колегії КГС ВС для розгляду на підставі приписів частини шостої статті 303 ГПК України.
Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Велика ПалатаВерховного Суду
УХВАЛИЛА:
Справу № 916/1396/26 разом з касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Перлина Регіону» на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.06.2026 повернути відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А. А. Ємець
Судді: О. О. Банасько К. М. Пільков
О. Л. Булейко С. О. Погрібний
М. М. Гімон Н. С. Стефанів
О. А. Губська Т. Г. Стрелець
В. В. Король О. В. Ступак
С. І. Кравченко М. Ю. Тітов
О. В. Кривенда І. В. Ткач
Н. М. Мартинюк