?
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 жовтня 2026 року
м. Київ
cправа № 916/1396/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснов Є. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Перлина Регіону" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.06.2026 (колегія суддів: Діброва Г. І., Савицький Я. Ф., Ярош А. І.) у справі
за позовом Громадської організації "Одеський обласний центр журналістських розслідувань" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Перлина Регіону" про усунення перешкод у дотриманні правового режиму земель водного фонду та екологічних прав та інтересів суспільства в особі мешканців Фонтанської сільської територіальної громади Одеського району Одеської області шляхом зобов`язання повернути земельні ділянки та скасувати державну реєстрації права власності,
ВСТАНОВИВ:
1. Громадська організація "Одеський обласний центр журналістських розслідувань" (далі - ГО "Одеський обласний центр журналістських розслідувань") звернулася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Перлина Регіону" (далі - ТОВ "Перлина Регіону") про усунення перешкод у дотриманні правового режиму земель водного фонду та екологічних прав та інтересів суспільства в особі мешканців Фонтанської сільської територіальної громади Одеського району Одеської області шляхом зобов`язання ТОВ "Перлина Регіону" повернути земельні ділянки у комунальну власність та скасувати державну реєстрацію права власності ТОВ "Перлина Регіону" на земельні ділянки.
2. Господарський суд Одеської області ухвалою від 20.04.2026 залишив без руху позовну заяву ГО "Одеський обласний центр журналістських розслідувань", зокрема, з тих підстав, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 86 528,00 грн як за позов немайнового характеру, в той час як судовий збір, що підлягає сплаті, становить 1 164 800,00 грн (враховуючи встановлену законом максимальну межу судового збору), оскільки позовні вимоги про повернення земельних ділянок у комунальну власність є вимогами майнового характеру, а тому позивач повинен був би визначити ціну позову відповідно до дійсної вартості майна на момент звернення до суду.
3. 30.04.2026 від ГО "Одеський обласний центр журналістських розслідувань" надійшла заява про усунення недоліків, в якій позивач, зокрема, просив розглянути клопотання про звільнення громадської організації від сплати судового збору в сумі 1 164 800,00 грн за подання даного позову на підставі статті 8 Закону України "Про судовий збір", оскільки організація не має у своєму розпорядженні суми коштів у зазначеному розмірі, не має іншого майна та взагалі будь-яких активів.
4. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.05.2026 відмовлено у задоволенні клопотання ГО "Одеський обласний центр журналістських розслідувань" про звільнення від сплати судового збору в сумі 1 164 800,00 грн за подання даного позову. Позовну заяву з доданими до неї документами повернуто ГО "Одеський обласний центр журналістських розслідувань".
5. Місцевий суд виходив з того, що поданий ГО "Одеський обласний центр журналістських розслідувань" позов не підпадає під перелік, наведений у частині першій статті 8 Закону України "Про судовий збір", а також що відстрочення, зменшення розміру або звільнення від сплати судового збору законодавець дозволяє тільки за умов, названих в цьому переліку.
6. Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ГО "Одеський обласний центр журналістських розслідувань" звернулася до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.
7. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.06.2026 ухвалу Господарського суду Одеської області від 06.05.2026 про повернення позовної заяви скасовано, матеріали позову передано на розгляд суду першої інстанції зі стадії відкриття провадження у справі.
8. Суд апеляційної інстанції зазначив, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом не заявлено вимоги про визнання за ним права власності на жоден із майнових об`єктів або витребування (повернення) майна на власну користь і за своєю природою заявлені вимоги не направлені на "збагачення" позивача, яке можна оцінити вартісно.
9. Що стосується поданого позивачем клопотання про звільнення від сплати судового збору у розмірі 1 164 800, 00 грн, до якого додано докази на підтвердження майнового стану юридичної особи, то апеляційний суд вказав, що висновок суду першої інстанції про неможливість застосування статті 8 Закону України "Про судовий збір" до юридичних осіб без додаткового аналізу обставин конкретної справи (за висновками ЄСПЛ) не відповідає вимогам Конвенції, оскільки пропорційність обмеження доступу до суду має оцінюватися індивідуально з урахуванням фактичної можливості сплатити збір та наслідків відмови у такому доступі для права на судовий захист та останній практиці Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
10. ТОВ "Перлина Регіону" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду, а ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.
11. Суд касаційної інстанції відкрив касаційне провадження у цій справі на підставі абзацу 2 частини другої статті 287 ГПК України.
12. У касаційній скарзі відповідач зазначає про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, які викладені у постановах від 14.06.2023 у справі № 607/23244/21, від 16.10.2024 у справі № 757/34675/20-ц.
13. За доводами відповідача, суд апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду ухвали від 06.05.2026 про повернення позовної заяви здійснив оцінку доводів апелянта, які стосувалися ухвали від 20.04.2026 про залишення позову без руху у зв`язку з недоплатою судового збору, чим допустив порушення статті 255 ГПК України.
14. Відповідач стверджує про неправильне застосування апеляційним судом норм статті 391 ЦК України та статті 4 Закону України "Про судовий збір" в частині визначення позовних вимог такими, що носять немайновий характер.
15. На підтвердження майнового характеру спору скаржник наводить практику Великої Палати Верховного Суду (справи № 922/3166/20, № 910/13737/19, № 278/2607/24), де зазначено, що позовна вимога про повернення майна (в тому числі земельної ділянки) визначається з урахуванням вартості спірного майна. Скаржник доводить, що спір є майновим, оскільки позовні вимоги стосуються вилучення земельних ділянок із приватної власності відповідача та повернення їх у комунальну власність, тобто стосуються нерухомого майна, яке підлягає грошовій оцінці.
16. Оскільки позивач не усунув недоліки позовної заяви (не сплатив судовий збір у встановленому законом порядку та розмірі), суд першої інстанції правомірно застосував положення статті 174 ГПК України та повернув позовну заяву. Скаржник зазначає, що необхідність сплати судового збору є загальним обмеженням, що не порушує права на доступ до суду згідно з практикою ЄСПЛ, тому підстав для скасування ухвали місцевого суду в апеляції не було.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
17. У відзиві на касаційну скаргу ГО "Одеський обласний центр журналістських розслідувань" просить залишити її без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, наполягаючи на тому, що вона повністю відповідає нормам матеріального та процесуального права.
18. Позивач зазначає, що позов подано в інтересах захисту екологічних прав суспільства, а не для отримання майнового блага чи витребування майна на свою користь. За усталеною практикою Верховного Суду (постанови від 21.01.2025 у справі № 904/6886/23, від 26.11.2025 у справі № 914/3799/23, від 18.03.2026 у справі № 370/1781/20), негаторні вимоги щодо усунення перешкод у користуванні та зобов`язання повернути земельні ділянки водного фонду оплачуються за ставкою для вимог немайнового характеру.
19. Позивач наголошує, що згідно з практикою Верховного Суду, сформованою після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" (постанови від 20.02.2026 у справі № 910/4258/25 та від 25.11.2025 у справі № 916/1282/25), суд першої інстанції не має права на стадії відкриття провадження у справі самостійно перекваліфіковувати заявлений позивачем негаторний позов на віндикаційний, і не може вимагати сплати судового збору як за подання майнового позову чи внесення коштів на депозитний рахунок до початку розгляду справи по суті.
20. Позивач звертає увагу, що первинно сплатив судовий збір у повному та належному розмірі - 86 528,00 грн. Клопотання про звільнення від доплати 1 164 800,00 грн було заявлено виключно як альтернативне на випадок незгоди суду з його розрахунком, а тому відхилення цього клопотання місцевим судом не спростовує факту помилковості встановлення самого обов`язку доплати.
Позиція Верховного Суду
21. Предметом касаційного оскарження є постанова апеляційного суду, якою скасовано ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви у зв`язку з неусуненням недоліків позовної заяви в частині доплати судового збору.
22. Статтею 164 ГПК України передбачено, що до позовної заяви додаються документи, які підтверджують, зокрема, сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
23. Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".
24. Частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
25. Підпунктами 1, 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено розмір судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
26. Як вбачається з матеріалів справи, ГО "Одеський обласний центр журналістських розслідувань" у даній справі заявлено, зокрема, вимоги про повернення земельних ділянок [номер приховано]:02:003:0363, [номер приховано]:02:003:0362, [номер приховано]:02:003:0357, [номер приховано]:02:003:0361, [номер приховано]:02:003:2002, [номер приховано]:02:003:0356, [номер приховано]:02:003:0360, [номер приховано]:02:003:1984, [номер приховано]:02:003:0358, [номер приховано]:02:003:0355, [номер приховано]:02:003:0359, [номер приховано]:02:003:0013, [номер приховано]:02:003:0197 з приватної власності ТОВ "Перлина Регіону" у комунальну власність Фонтанської сільської територіальної громади Одеського району Одеської області.
27. В ухвалі від 20.04.2026 суд першої інстанції констатував, що зазначені вимоги про повернення майна (земельних ділянок) є вимогами майнового характеру, тому ціна позову має визначатися виходячи з їхньої вартості.
28. Верховний Суд погоджується з таким висновком місцевого суду, та зазначає, що відповідно до пункту 3 частини третьої статті 162, пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 163 ГПК України позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Ціна позову визначається: 1) у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; 2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; 3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.
29. Тобто майновий позов (позовна заява майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці. Будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього (поставна Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19).
30. Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 907/9/17).
31. В свою чергу під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12.09.2018 у справі № 922/3655/16).
32. Відповідно до висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19, судовий збір за подання до суду позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначаються з урахуванням вартості спірного майна, як у спорі майнового характеру.
33. Верховний Суд у постанові від 05.11.2024 у справі № 278/2607/24 також дійшов висновку про те, що позовна вимога прокурора про повернення земельної ділянки у комунальну власність є майновою.
34. При цьому об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 02.12.2020 у справі № 905/105/20 дійшла висновку про те, що судовий збір за подання позовної заяви з вимогами про витребування або повернення майна у позадоговірних зобов`язаннях завжди визначається з урахуванням вартості спірного майна. Натомість вимога про зобов`язання повернути земельну ділянку має немайновий характер лише у випадках, якщо правовідносини сторін врегульовані договором оренди, строк дії якого закінчився, оскільки об`єктом такої вимоги є дія зобов`язаної сторони щодо повернення орендованого майна, що не змінює власника (див. також ухвалу Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 914/920/23, від 12.06.2026 у справі № 710/34/24, постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 220 - 223), від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц (пункти 11.2, 11.3)).
35. За таких обставин та з огляду на те, що заявлений у цій справі № 916/1396/26 позов направлений на повернення об`єктів нерухомого майна з приватної власності до комунальної власності поза межами договірних відносин, суд першої інстанції цілком обґрунтовано кваліфікував такі вимоги як вимоги майнового характеру.
36. У відзиві на касаційну скаргу позивач з посиланням на постанови Верховного Суду від 20.02.2026 у справі № 910/4258/25 та від 25.11.2025 у справі № 916/1282/25 наголошує на тому, що суд першої інстанції не має права на стадії відкриття провадження у справі самостійно перекваліфіковувати заявлений позивачем негаторний позов на віндикаційний і не може у зв`язку з цим вимагати сплати судового збору як за подання майнового позову.
37. Позивач вказує, що за текстом позовної заяви виклав позицію про те, що заявлені у справі позовні вимоги про зобов`язання повернути земельні ділянки слід розглядати як негаторний позов, оскільки в силу норм земельного законодавства про правовий статус земель водного фонду такі землі у будь-якому разі не можуть перебувати у приватній власності, а відповідні земельні ділянки обмежені у цивільному обороті. Тому у випадку фізичного зайняття обмежено оборотоздатних земель приватним власником та оформлення речових прав на них порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника володіння. Належним способом захисту прав власника у цих випадках є негаторний позов (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц). За доводами позивача, у даному випадку застосування віндикаційних способів захисту є необґрунтованим.
38. Верховний Суд наголошує, що згідно з усталеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 22.02.2024 у справі № 990/150/23 та від 26.09.2024 у справі № 990/220/24, визначення предмета, підстав позову та обраного способу захисту є виключним правом позивача (статті 14, 162 ГПК України). Суд не наділений повноваженнями при вирішенні питання про відкриття провадження у справі давати оцінку обраному позивачем способу захисту порушеного права, належності, допустимості та достатності доказів, на які посилається позивач у позовній заяві, визначати належних учасників справи.
39. Отже, на стадії вирішення питання про відкриття провадження за правилами статті 174 ГПК України суд перевіряє виключно формальну відповідність позовної заяви та доданих документів вимогам статей 162, 164 цього Кодексу. На цьому етапі суд позбавлений процесуальної можливості аналізувати, до якої саме категорії земель належать спірні об`єкти (водного фонду чи рекреаційного призначення), чи могли вони законно перебувати у приватній власності, а також здійснювати правову кваліфікацію позову як негаторного чи віндикаційного. Такі висновки суд може зробити виключно за результатами розгляду справи по суті.
40. Натомість, виходячи з буквального змісту прохальної частини позову ГО "Одеський обласний центр журналістських розслідувань", предметом спору є, зокрема, вимога про повернення 13 індивідуально визначених об`єктів нерухомого майна (земельних ділянок) із приватної власності відповідача у комунальну власність. Оскільки нерухоме майно є благом, що має вартісну оцінку, суд першої інстанції на стадії прийняття позову обґрунтовано виходив із формально-об`єктивних ознак спору та кваліфікував такі вимоги як вимоги майнового характеру, що підлягають грошовій оцінці згідно з пунктом 2 частини першої статті 163 ГПК України.
41. При цьому обрання позивачем певного способу захисту (негаторного чи віндикаційного позову) впливає виключно на те, якими нормами матеріального права (статті 387, 388 або стаття 391 ЦК України) слід керуватися при вирішенні спору по суті.
42. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 20.02.2026 у справі № 910/4258/25, на яку посилається позивач у відзиві на касаційну скаргу, вирішення питання щодо правильного обрання позивачем способу захисту порушеного права, як і встановлення обґрунтованості позовних вимог, здійснюється судом не на стадії відкриття провадження у справі, а виключно за наслідками її розгляду по суті на підставі повної та всебічної оцінки доказів. На етапі вирішення питання про відкриття провадження суд позбавлений процесуальної можливості досліджувати доказові матеріали та надавати правову оцінку обставинам володіння майном. Тому суд не може передчасно застосовувати наслідки, передбачені законом виключно для випадків витребування майна від добросовісного набувача (а саме: вимагати обов`язкового внесення коштів на депозитний рахунок суду згідно з частиною шостою статті 164 ГПК України до початку розгляду справи по суті), особливо у випадку, коли прокурор у позовній заяві прямо обґрунтовує свої вимоги з посиланням виключно на статтю 391 ЦК України.
43. Водночас Суд у зазначеній справі № 910/4258/25 не робив висновків про те, що звернення позивача з негаторним позовом має наслідком сплату судового збору саме як за позов немайнового характеру.
44. Слід зазначити, що колегія суддів ухвалою від 07.08.2026 передала цю справу № 916/1396/26 на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з необхідністю відступити від висновків щодо визначення позовних вимог про усунення перешкод у користуванні майном шляхом повернення земельної ділянки як немайнових, викладених в ухвалах КЦС ВС від 23.12.2022 у справі № 205/213/22, від 29.05.2026 у справі № 701/1045/23, від 23.03.2023 у справі № 707/1372/21, від 01.05.2025 у справі № 477/1599/21.
45. Велика Палата Верховного Суду, повертаючи ухвалою від 30.09.2026 справу № 916/1396/26 на розгляд колегії суддів, наголосила на правильному посиланні колегії суддів при вирішенні питання щодо визначення характеру заявлених у справі позовних вимог (про усунення перешкод шляхом повернення земельних ділянок до комунальної власності) як майнових чи немайнових на правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19, згідно з якими судовий збір з позовної заяви про повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.
46. Проте суд апеляційної інстанції помилково визнав заявлені вимоги щодо повернення земельних ділянок як такі, що мають виключно немайновий характер.
47. Доводи апеляційного суду про те, що позивач при зверненні до суду з даним позовом не заявив вимоги про визнання за ним права власності на жоден із майнових об`єктів або витребування (повернення) майна на власну користь і позов не спрямований на його особисте збагачення, жодним чином не змінюють об`єктивної правової природи спору.
48. Факт повернення майна у комунальну власність територіальної громади, а не безпосередньо позивачу, не перетворює майновий спір (предметом якого є майно, що має конкретну вартісну оцінку) на спір немайнового характеру.
49. Правова кваліфікація заявлених позовних вимог залежить виключно від об`єкта спірних правовідносин та їх предмета, а не від суб`єктного складу учасників справи чи кінцевого вигодонабувача. Таким чином, незважаючи на обґрунтування позивачем позову необхідністю захисту суспільного екологічного інтересу шляхом повернення земельних ділянок до комунальної власності, матеріально-правовим об`єктом судового захисту в межах цього спору виступає індивідуально визначене нерухоме майно.
50. В цьому контексті колегія суддів звертає увагу на норми статті 53 ГПК України, яка передбачає участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
51. Згідно з частиною першою, третьою статті 53 ГПК України у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах. У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
52. При цьому, у разі звернення в порядку статті 53 ГПК України до суду з позовом органу державної влади, органу місцевого самоврядування, фізичної та юридичної особи, а також прокурора, такі особи сплачують судовий збір на загальних умовах.
53. Зокрема, у разі звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі органу державної влади або місцевого самоврядування з вимогами про повернення або витребування майна із незаконного володіння чи приватної власності на користь відповідних органів місцевого самоврядування або держави (негаторний або віндикаційний позов), прокурор є суб`єктом сплати судового збору за подання позову не зважаючи на те, що у таких справах прокурор також не набуває жодних майнових прав на спірне майно. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19).
54. Таким чином, громадська організація, виступаючи ініціатором судового процесу, не може мати процесуальних переваг чи привілеїв у питанні визначення ставок судового збору порівняно з іншими суб`єктами звернення до суду з огляду лише на те, що позов не спрямований на визнання права власності чи набуття речових прав такою громадською організацією.
55. Крім того, Верховний Суд зазначає, що виконання позивачем вимоги суду першої інстанції щодо сплати судового збору як за позов майнового характеру на стадії відкриття провадження жодним чином не порушує та не обмежує його майнових прав, адже чинне процесуальне законодавство містить правовий механізм повернення надмірно сплаченого судового збору.
56. Так, відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
57. Якщо під час розгляду справи по суті, дослідивши всі докази та встановивши правовий режим спірних земельних ділянок, господарський суд дійде висновку про немайнову правову природу заявлених позовних вимог (зокрема, кваліфікує спір як негаторний), позивач не позбавлений права звернутися до суду з клопотанням про повернення надміру (помилково) сплаченої суми судового збору. У такому випадку суд своїм судовим рішенням (ухвалою або в судовому рішенні по суті спору на підставі статті 130 ГПК України) зобов`язує органи Казначейства повернути позивачу різницю між фактично сплаченим майновим збором та належною ставкою за вимоги немайнового характеру.
58. Отже, суд першої інстанції цілком обґрунтовано застосував норми Закону України "Про судовий збір" та визначив обов`язок позивача доплатити судовий збір виходячи з вартості спірного нерухомого майна.
59. Щодо відхилення місцевим судом клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору, то Суд зазначає наступне.
60. Статтею 2 Закону України "Про судовий збір" визначено, що платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи-підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.
61. За змістом частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір", ураховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу за попередній календарний рік фізичної особи, яка подає позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу; або
2) особами, які подають позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу, є:
а) військовослужбовці;
б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;
в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;
г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї;
ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю; або
4) заявником (позивачем) у межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) є юридична або фізична особа, у тому числі фізична особа-підприємець, яка перебуває у судових процедурах розпорядження майном, санації або реструктуризації боргів, за клопотанням арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією) або боржника.
62. Згідно із частиною другою статті 8 цього Закону суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
63. При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.01.2026 у справі № 925/1293/19 виклала правовий висновок щодо невідповідності вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) висновку національних судів України про неможливість застосування статті 8 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI (у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, яка набрала чинності 15.12.2017) в частині відстрочення / звільнення від сплати судового збору юридичних осіб.
64. З матеріалів справи вбачається, що позивачем подано клопотання про звільнення від сплати судового збору у розмірі 1 164 800,00 грн, до якого додано докази на підтвердження майнового стану юридичної особи.
65. Верховний Суд нагадує, що звільнення від сплати судового збору перебуває у межах дискреційних повноважень суду та залежить від доказів, якими обґрунтовується майновий стан сторони. Оцінюючи фінансовий стан особи, національні суди повинні встановлювати наявність у неї реального доходу, рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів (постанова Верховного Суду від 16.04.2026 у справі № 904/5502/25).
66. Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд обмежився загальною констатацією того, що висновок місцевого суду про неможливість застосування статті 8 Закону України "Про судовий збір" до юридичних осіб не відповідає вимогам Конвенції. Вказавши на необхідність індивідуальної оцінки та додаткового аналізу обставин, суд апеляційної інстанції сам такого аналізу не здійснив.
67. Водночас Верховний Суд наголошує, що юридична особа не може розраховувати на автоматичне звільнення від сплати судового збору. Звільнення від сплати судового збору є винятковим заходом, а не загальним правилом.
68. Оцінюючи доводи позивача про незаконність відмови у звільненні від сплати судового збору на підставі статті 8 Закону України "Про судовий збір", Верховний Суд вказує на ознаки процесуальної недобросовісності в діях позивача.
69. Звертаючись із клопотанням про звільнення від сплати судового збору, ГО "Одеський обласний центр журналістських розслідувань" посилалася на повну відсутність коштів та активів (зокрема, відсутність зареєстрованих за позивачем об`єктів нерухомого майна, транспортних засобів, відсутність банківських рахунків), нездійснення господарської діяльності, включення позивача до реєстру неприбуткових установ та організацій.
70. Водночас матеріали справи свідчать, що при поданні цього позову позивач фактично сплатив судовий збір у значному розмірі - 86 528,00 грн (згідно з платіжною інструкцією на переказ готівки від 10.04.2026), а згодом також сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 3 328,00 грн (згідно з платіжною інструкцією на переказ готівки від 30.04.2026). Цей факт сам по собі спростовує твердження позивача про абсолютну фінансову неплатоспроможність громадської організації.
71. Подання позивачем виключно тих документів та доказів, які свідчать про його майнову неспроможність, при одночасному приховуванні свого реального фінансового стану та джерел надходження коштів для сплати частини збору (документів бухгалтерського обліку щодо внесення безповоротної фінансової допомоги, добровільних чи членських внесків, отримання позики, договорів доручення з особами, які здійснювали платіж тощо), є порушенням вимог частини першої статті 43 ГПК України щодо добросовісного користування процесуальними правами. Отже, Верховний Суд критично оцінює таку процесуальну поведінку позивача.
72. За таких обставин, посилання позивача у даному випадку на відсутність коштів на банківських рахунках чи відсутність активів не може бути підставою для звільнення від сплати судового збору.
73. Щодо посилань позивача на норми Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Орхуська конвенція), якою громадська організація обґрунтовує своє право на позов з метою захисту в судовому порядку екологічних прав та інтересів суспільства в особі мешканців Фонтанської сільської територіальної громади, Верховний Суд зазначає наступне.
74. Положення пункту 4 статті 9 Орхуської конвенції дійсно передбачають, що процедури доступу до правосуддя з питань довкілля повинні бути адекватними, ефективними, справедливими, неупередженими і не повинні бути пов`язаними з непомірно великими витратами. Однак вказана Конвенція не містить імперативних норм, які б безумовно та автоматично звільняли громадські природоохоронні організації від сплати судового збору в національних судах або зобов`язували суди надавати такі пільги без доведення реального майнового стану заявника.
75. Поняття "непомірно дорогі процедури" та "непомірно великі витрати" оцінюється національними судами з урахуванням національного законодавства. Чинне законодавство України не відносить громадські природоохоронні організації до переліку суб`єктів, які беззастережно звільняються від сплати судового збору (стаття 5 Закону України "Про судовий збір"). Отже, застосування загальних фінансових правил до позивача, який процесуально недобросовісно не довів своєї нездатності сплатити судовий збір у передбаченому законом розмірі, не суперечить стандарту Орхуської конвенції щодо доступу до правосуддя.
76. Право на суд не є абсолютним, і встановлення обов`язку сплатити судовий збір є легітимним фінансовим обмеженням, яке узгоджується з інтересами справедливого здійснення правосуддя.
77. Отже, суд першої інстанції, користуючись своїми дискретними повноваженнями, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для звільнення громадської організації від покладеного на неї процесуального обов`язку по сплаті судового збору, і обґрунтовано відмовив у задоволенні відповідного клопотання.
78. Враховуючи викладене, суд першої інстанції, достовірно встановивши факт невиконання позивачем вимог ухвали про залишення позову без руху в частині належної сплати судового збору, законно та обґрунтовано застосував положення частини четвертої статті 174 ГПК України, повернувши позовну заяву.
79. В свою чергу, суд апеляційної інстанції, здійснивши помилкове тлумачення норм процесуального та матеріального права, безпідставно скасував законне рішення місцевого господарського суду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
80. За змістом статті 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
81. З огляду на це касаційна скарга ТОВ "Перлина Регіону" підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова - скасуванню із залишенням ухвали суду першої інстанції в силі.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Перлина Регіону" задовольнити.
2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.06.2026 у справі № 916/1396/26 скасувати, а ухвалу Господарського суду Одеської області від 06.05.2026 у справі № 916/1396/26 залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.
Суддя Є. В. Краснов
Суддя Н. О. Волковицька
Суддя С. К. Могил