ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Номер провадження 22-ц/821/2206/26 Головуючий по 1 інстанції
Справа №693/211/26 Категорія: 304090000 Коцюбинська Ю. Д.
Доповідач в апеляційній інстанції
Фетісова Т. Л.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2026 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:
суддя-доповідач Фетісова Т. Л.
судді Сіренко Ю. В., Новіков О. М.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника відповідача адвоката Лазорко Р. Й. на рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 20.07.2026 (повний текст складено 20.07.2026, суддя в суді першої інстанції Коцюбинська Ю. Д.) у цивільній справі за позовом ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
в с т а н о в и в :
у лютому 2026 року ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» звернулося до суду з позовом, яким просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором №1529541 від 31.03.2024 у загальній сумі 20549,91 грн (1999,99 грн тіло кредиту, 12949,92 грн нарахованих процентів первісним кредитором, 4600 грн нарахованих процентів позивачем, 1000 грн штрафні санкції), а також судові витрати - 2662,40 грн судового збору та 10 000 грн на правничу допомогу, мотивуючи про те, що ОСОБА_1 , як позичальник, не виконав належним чином свої зобов`язання по кредитному договору, внаслідок чого у нього перед позивачем, який за договорами факторингу набув відповідні права вимоги, виникла зазначена заборгованість.
Рішенням Жашківського районного суду Черкаської області від 20.07.2026 позов у справі задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача суму кредитної заборгованості в розмірі 19 549,91 грн, витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000 гривень та судовий збір в розмірі 2662,40 гривень (з урахуванням ухвали суду від 20.08.2026 про внесення виправлень у судове рішення). Суд вказав на обґрунтованість доводів позивача про невиконання позичальником своїх договірних зобов`язань щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків, передбачених договором, а також про наявність підстав для відхилення позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій, нарахованих на час воєнного стану, згідно пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Представник відповідача подав на вказане рішення суду 14.08.2026 апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та новим рішенням позовні вимоги відхилити.
В обґрунтування вказано на те, що неукладений кредитний договір, на який посилається позивач, підписаний зі сторони кредитодавця власноручним підписом, що суперечить ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію» та не може вважатися таким що укладений в електронній формі.
Матеріали справи не містять доказів того, що саме відповідач застосував ідентифікатор електронного підпису, так і факту отримання саме ОСОБА_1 цього одноразового ідентифікатора, чи докази його реєстрації у інформаційно-телекомунікаційній системі відповідача.
Подібні висновки містяться у постановах ВС від 29.06.2022 у справі № 757/40209/20, (провадження № 61 10924св21), від 29.06.2024 у справі №545/1750/21.
Отже, позивачем не доведено обставини того, що між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту №1529541 від 31.03.2024 в електронній формі.
Суд першої інстанції вказав про правомірність нарахування процентів в розмірі 17 549,92 грн, що перевищує тіло кредиту в сім раз, тим самим не врахувавши законодавчі обмеження максимального розміру денної відсоткової ставки згідно ЗУ «Про споживче кредитування».
Заборгованість відповідача по відсотках може становить 7200 грн (2000 грн *1% * 360 днів.
Враховуючи сукупність обставин справи, розмір судових витрат позивача на правничу допомогу у сумі 10000,00 грн є неспівмірним зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, які є нескладними, розгляду справи у порядку спрощеного провадження.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення заборгованості за кредитними договорами у розмірі меншому тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, отже за таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При розгляді справи встановлено, що 31.03.2024 між ТОВ «Слон Кредит» та відповідачем ОСОБА_1 в електронній формі з використанням електронного підпису одноразового ідентифікатора «Е217» укладено договір № 1529541 про надання споживчого кредиту, згідно якого відповідач отримав кредит в розмірі 2000 грн на умовах строковості, зворотності, платності та зобов`язалася повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Строк кредитування 359 днів з 31.03.2024 по 26.03.2025. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів. Стандартна процентна ставка становить 2,50% в день, а знижена процентна ставка становить 2,000 % в день.
За умовами кредиту товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) № НОМЕР_1 .
Переказ коштів, виданих в рамках кредитного договору, здійснювався 31.03.2024 о 17:48:13 ТОВ «Пейтек», шляхом перерахування на банківську картку клієнта № НОМЕР_1 , яку відповідач вказав особисто в заяві на отримання кредиту, що підтверджується копією витягу з договору про організацію переказу грошових коштів №06062022-1 від 06.06.2022 та листом платіжного провайдера.
Разом із договором про надання споживчого кредиту №1529541, відповідач підписав електронним підписом № Р229 паспорт споживчого кредиту, в якому зазначені основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, інформація щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту, інші важливі правові аспекти.
Банк належним чином виконав свої зобов`язання за договором про споживчий кредит, надавши позичальнику кредитні кошти в порядку, передбаченому умовами вказаного договору.
На виконання ухвали суду про витребування доказів від 23.02.2026 АТ «Держаний ощадний банк України» надано копію платіжної інструкції (МО) №1549856249224 від 01.04.2024, якою підтверджується факт зарахування коштів в сумі 2000 грн на рахунок відповідача та роздруківку про відкриття рахунка на ім`я ОСОБА_1 НОМЕР_2 до якого було емітовано банківську платіжну картку № НОМЕР_3 .
Отже, укладення договору про надання споживчого кредиту №1529541 між ТОВ «Слон Кредит» та відповідачем ОСОБА_1 знайшло своє підтвердження.
Враховуючи невиконання відповідачем своїх боргових зобов`язань перед кредитором 24.12.2024 ТОВ «Слон Кредит» на підставі Договору факторингу № 24122024 за плату відступило, а позивач ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» набуло право грошової вимоги до відповідача в загальній сумі 15949,91 грн, з якої заборгованість з тіла кредиту 1999,99 грн, заборгованість за процентами 112949,92 грн, штрафні санкції 1000 грн, що підтверджується реєстром боржників та платіжною інструкцією.
Повідомлення про відступлення права вимоги за кредитним договором було надіслано відповідачу в особистий кабінет.
Станом на дату укладання Договору факторингу № 24122024 від 24.12.2024, строк дії кредитного договору № 1529541 від 31.03.2024 не закінчився. А тому, в межах строку кредитування, укладеного між первісним кредитором та відповідачем, ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» у період з 25.12.2024 по 26.03.2025 (92 календарні дні) здійснено нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, у сумі 4600 грн (1999,99 грн * 2,5% = 50 грн*92 календарні дні = 4600 грн), що відображено у розрахунку заборгованості.
Отже, відповідач має заборгованість перед позивачем у загальній сумі 20549,91 грн, а саме тіло кредиту 1999,99 грн, нараховані проценти первісним кредитором 12949,92 грн, нараховані проценти ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» за 92 календарні дні - 4600 грн, штрафні санкції 1000 грн.
Мотивуючи про набуття прав вимоги за укладеним договором факторингу щодо вказаної вище кредитної заборгованості, позивач звернувся з позовом у цій справі до суду з вимогами про стягнення з відповідача боргу у загальній сумі 20549,91 грн.
Правовідносини між сторонами, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин щодо стягнення кредитного боргу, регламентуються такими правовими нормами.
Згідно положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст. 10561 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Як передбачено ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до положень ст.ст.526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а згідно ст.629 ЦК України - договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Також статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
На час розгляду справи кредитний договір, за якими відповідач отримав кредит, є чинним, недійсним у судовому порядку не визнавався, сума боргу по тілу кредиту та нарахованим відсоткам за користування кредитними коштами позичальником наданими доказами не спростовується.
Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Враховуючи викладене вище правове регулювання та встановлені при розгляді цієї справи фактичні обставини, апеляційний суд приходить до висновку про те, що суд першої інстанції, встановивши, що відповідач, як позичальник, отримав кредитні кошти за договорами та не повернув їх у визначені строки разом із нарахованими відсотками, отже має непогашену заборгованість, вірно вказав про те, що позовні вимоги про її стягнення є обґрунтованими.
З такими висновками суду першої інстанції в цій справі апеляційний суд погоджується повністю, адже вони підтверджуються наявними у справі доказами та ґрунтуються на встановлених фактичних обставинах та правому регулюванні правовідносин сторін, що виникли на підставі кредитного договору.
Так апеляційним судом відхиляються аргументи скаржника про те, що кредитний договір між ОСОБА_1 та первісним кредитором ТОВ «Слон Кредит» не був укладений, так як на ньому відсутній електронний підпис кредитора, оскільки з матеріалів справи вбачається укладення зазначеного договору в Інформаційно-комунікаційній системі Товариства, яке при укладення договору представляв директор Рохманійко Миколи Віталійовича, який діє на підставi Статуту, із графічним відображенням в кінці на останній сторінці договору підпису вказаної посадової особи та печатки ТОВ «Слон Кредит».
Отже, стверджувати про те, що волевиявлення кредитора на укладення договору кредиту було відсутнє у суду підстав не має.
Апеляційний суд також не погоджується з посиланнями скаржника і на те, що матеріали справи не містять доказів того, що саме відповідач застосував ідентифікатор електронного підпису, особисто отримав одноразовий пароль та особисто реєструвався у інформаційно-телекомунікаційній системі відповідача, з урахуванням такого.
Як вбачається з правового висновку ВС у постанові від 04.02.2026 у справі №758/14925/23 на відносини, які виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів, поширюється дія ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг».
Згідно ст. 7 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до ЗУ «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».
Верховний Суд вказав, що використання підпису одноразовим ідентифікатором передбачене ЗУ «Про електронну комерцію», де міститься також і його визначення.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Фактично, оскільки законодавство не вимагає, щоб електронні договори підписувалися тими видами підпису, які забезпечують незмінюваність їхнього змісту (КЕП або УЕП), питання щодо дотримання письмової форми при їх вчиненні зводиться до того, чи можна вважати зміст цих договорів зафіксованим (вимога ч. 1 ст. 207 ЦК України).
Однак відсутність матеріально-правових вимог до фіксації змісту електронного договору не означає, що це питання може ігноруватися в ході судового розгляду.
ВС наголосив, що можливість перевірки судом достовірності, цілісності й незмінюваності електронного документа, залежить насамперед від виду підпису, за допомогою якого він підписаний. Якщо електронний документ підписаний за допомогою КЕП чи УЕП, суд може перевірити достовірність, цілісність і незмінність даних, які в ньому містяться, за допомогою спеціальних програмних засобів або з використанням спеціальних онлайн-сервісів.
Які саме це мають бути дії, залежить від способу надання відповідного процесуального документа до суду (паперова копія, електронний примірник тощо), формату, в якому цей документ зберігається, особливостей електронного підпису, за допомогою якого він підписаний, тощо. При цьому характер цих процесуальних дій визначається особливостями дослідження електронних доказів, що передбачені процесуальним законодавством.
За відсутності примірників електронного кредитного договору з підписом за допомогою КЕП чи УЕП (електронний документ підписано за допомогою будь-якого іншого електронного підпису), суд має перевірити цілісність і незмінюваність документа, з`ясувавши, чи надсилався договір відповідачу, в якій формі (файл чи посилання), а також чи існувала технічна можливість його одностороннього редагування. Саме на це вказувала відповідачка.
Суд касаційної інстанції зазначив, що розміщення договору за посиланням у простому PDF-форматі не є підтвердженням цілісності й незмінюваності тексту цього договору, оскільки цей формат дає можливість власнику вебсторінки (сайту) вносити зміни в односторонньому порядку. Якщо ж договір був направлений відповідачу у вигляді прикріпленого PDF-файлу, з електронної адреси позивача, яка чітко дає зрозуміти, що це саме його адреса, і сам текст листа та додатки до нього технічно неможливо змінити, то це є належним підтвердженням цілісності й незмінюваності електронного документа.
Таким чином можливість перевірки судом достовірності, цілісності й незмінюваності електронного документа залежить насамперед від виду підпису, за допомогою якого він підписаний. Достовірність, цілісність і незмінність електронного документа з електронним або удосконаленим електронним підписом суд перевіряє через спеціальні програмні засоби чи онлайн-сервіси. Документи з іншим електронним підписом потребують додаткових процесуальних дій для підтвердження цілісності, зокрема, з`ясування способу надсилання, формату зберігання та можливості односторонніх змін. Паперова копія електронного доказу приймається судом, якщо не виникає сумнівів щодо її відповідності оригіналу.
Зважаючи на вказане правозастосування касаційного суду, апеляційний суд констатує відсутність у даному випадку технічної можливості перевірити достовірність, цілісність і незмінність електронного документа з електронним або удосконаленим електронним підписом (кредитного договору) через спеціальні програмні засоби чи онлайн-сервіси з причин ненадання сторонами оригіналу електронного файлу з відповідними документами.
Водночас апеляційний суд враховує також те, що відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру - правові висновки ВС у постанові від 10.12.2025 у справі № 701/171/25.
За обставин даної справи позивачем було надано паперові копії доказів, що підтверджують позовні вимоги про стягнення кредитної заборгованості, зокрема, кредитний договір від 31.03.2024, укладений між сторонами, підписаний відповідачем, як позичальником, за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором (комбінацією символів самостійно введеною позичальником Е217), де викладено умови кредитування, які позивачем покладено в основу заявлених вимог щодо стягнення кредитної заборгованості та визначення її розміру.
Разом із договором про надання споживчого кредиту №1529541 від 31.03.2024, відповідач також підписав електронним підписом Р229 паспорт споживчого кредиту із умовами кредитування.
На виконання ухвали суду про витребування доказів від 23.02.2026 АТ «Держаний ощадний банк України» надано копію платіжної інструкції (МО) №1549856249224 від 01.04.2024, якою підтверджується факт зарахування коштів кредиту в сумі 2000 грн, погоджених у кредитному договорі. на рахунок відповідача.
Додатково слід врахувати, що персональні дані позичальника (ПІБ, РНКОПП, реквізити паспорта, зареєстрована адреса місця проживання), необхідні для укладення договору, були отримані кредитором після самостійного повідомлення відповідачем.
Іншого способу отримати персональні дані позичальника кредитор не мав.
Доказів звернення до правоохоронних органів з приводу вчинення шахрайських дій з використанням персональних даних відповідача матеріали справи не містять.
Відтак відповідач не спростував факт самостійного волевиявлення позичальника щодо оформлення кредитних правовідносин за якими стягується заборгованість у справі.
За наявності усіх достовірних персональних даних позичальника у договорі, повідомлених кредитору, та фіксування досягнення згоди сторонами щодо всіх істотних умов договору у спосіб введення одноразового ідентифікатора, апеляційний суд вважає, що посилання скаржника про те, що позивач не надав доказів того, що договір дійсно був підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора не може свідчити про наявність обґрунтованих сумнівів у тому, що саме відповідач є стороною позичальника за вказаним договором.
Отже позивачем, на думку апеляційного суду, переконливо доведено наданими доказами існування стверджуваних обставин щодо укладення кредитного договору з відповідачем, його змісту, а також факту перерахунку кредитних коштів позичальнику та такі висновки є більш вірогідними ніж твердження скаржника про те, що відповідний договір фактично укладено не було попри підтвердження матеріалами справи перерахунку обраного відповідачем розміру кредиту на вказану ним же банківську картку у день укладення договору від 31.03.2024.
За правовим висновком ВС у постанові від 04.02.2026 у справі №758/14925/23 паперова копія електронного доказу приймається судом, якщо не виникає сумнівів щодо її відповідності оригіналу.
З урахуванням викладеного вище, скаржником не доведено існування обставин, які б у суду апеляційної інстанції викликали обґрунтовані сумніви щодо відповідності паперових копій кредитних договорів, укладених між сторонами справи, оригіналам.
За правовим висновком ВС у постанові від 08.04.2026 у справі №705/1938/25 кредитний договір, підписаний за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, за умови досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов.
Апеляційний суд відхиляє посилання скаржника також на те, що місцевий суд не врахував обмеження розміру максимальної денної відсоткової ставки за споживчими кредитами, отже нарахування відсотків проведено протиправно, з урахуванням такого.
Відповідно до ч. 5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» у редакції, яка набрала чинності 24.12.2023, максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Згідно приписів ЗУ «Про споживче кредитування» Розділ 4 Прикінцеві та перехідні положення, частина 17 «Тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.
Отже, максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 % (з 24.12.2023 до 22.04.2024 включно), протягом наступних 120 днів - 1,5 % (з 23.04.2024 включно до 20.08.2024 включно), з 21.08.2024 включно та надалі - 1%.
У даному випадку апеляційний суд враховує, що кредитний договір укладено 31.03.2024, строк кредитування 359 днів з 31.03.2024 по 26.03.2025, стандартна процентна ставка становить 2,50% в день, знижена процентна ставка становить 2,000 % в день.
Відтак на день укладення договору 31.03.2024 вказані вище приписи законодавства передбачали максимальну відсоткову ставку в розмірі 2,5 %, яка діяла до 22.04.2024, з 23.04.2024 по 20.08.2024 - 1,5%, та з 21.08.2024 та до кінця строку кредитування 26.03.2025 - 1%.
Як убачається із розрахунків кредитного боргу, долучених до позовної заяви позивачем, нарахування заборгованості за відсотками по договору здійснювалося із використанням ставки 2,5 % в день, яка відповідала приписам законодавства до 22.04.2024, а в подальшому мала бути знижена до 1,5% (з 23.04.2024 по 20.08.2024) та до 1%, починаючи з 21.08.2024 та до кінця строку кредитування 26.03.2025.
Отже, здійснені позивачем нарахування боргу за відсотками по кредиту не відповідають приписам Розділу 4 Прикінцеві та перехідні положення ЗУ «Про споживче кредитування» та є помилковими.
Здійснивши власні перерахунки заборгованості відповідача за відсотками по кредиту, апеляційний суд визначає її в розмірі 9 357,10 грн, що відповідатиме обмеженням максимального розміру денної відсоткової ставки по кредиту.
Посилання скаржника на те, що розмір нарахованих відсотків істотно перевищує тіло кредиту, мають бути відхилені, адже при укладенні кредитного договору позичальник самостійно оцінював такі умови кредитування як вигідні для себе та мав добросовісно розраховувати, зважаючи на своє матеріальне становище, на можливість належного виконання взятих на себе договірних зобов`язань щодо повернення кредиту та нарахованих відсотків, отже, подальше протилежне твердження відповідача про те, що погоджені умови кредитування є не вигідними свідчить про непослідовність позиції позичальника щодо вступу у правовідносини з надання кредиту.
Доводи апеляційної скарги про те, що справа є нескладною, отже відшкодування витрат позивача на правничу допомогу у сумі 10 000 грн є невідповідним складності справи та обсягу виконаної адвокатом позивача роботі, апеляційний суд вважає частково обґрунтованими, з урахуванням такого.
Частинами 1 та 3 статті 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
При чому перевірку заявленої до стягнення суми витрат на правничу допомогу на відповідність указаним критеріям суд здійснює в силу прямої вказівки закону (ч.4 с.137 ЦПК України ), а не залежно від наявності заперечень чи заяв сторін, як помилково вважав суд першої інстанції у справі.
Такі висновки містяться в додатковій постанові ВП ВС від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц. Крім того, аналогічні висновки щодо співмірності розміру витрат на правничу допомогу зі складністю справи та обсягом фактично наданих адвокатом послуг містяться в додатковій постанові ВС від 12.12.2019 у справі №2040/6747/18.
У даній справі судові витрати на правничу допомогу позивача підтверджено належними доказами, що сторонами під сумнів не ставиться.
Враховуючи обсяг правничої допомоги позивачу при розгляді цієї справи, підтверджений наданими доказами, зокрема, щодо підготовки позовної заяви, предмет спору про стягнення кредитного боргу в загальному розмірі 20549,91 грн, а також те, що справа розглядалася судом першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання за участі сторін, апеляційний суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції, які мають бути відшкодовані позивачу за рахунок відповідача, слід визначити в сумі 5 000,00 грн, що відповідає засадам співмірності зі складністю справи, ціною позову та обсягом наданих адвокатом послуг, а також критеріям розумності та справедливості.
Апеляційний суд враховує, що частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції всупереч приписам ч.1 ст.141 ЦПК України повністю за рахунок відповідача відшкодував позивачу витрати по сплаті судового збору, а не пропорційно до задоволеної частки вимог, як того вимагає вказана норма процесуального права.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Отже рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 20.07.2026 у даній справі слід змінити в частині визначення суми заборгованості по відсоткам за кредитом у зв`язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, та указати, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 9 357,10 грн заборгованості за відсотками, а також скасувати в частині вирішення питання про відшкодування судових витрат.
Усього розмір кредитної заборгованості, яка має бути стягнута з відповідача на користь позивача у цій справі, має складати 11357,09 грн.
Відтак подана представником відповідача апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.
На підставі положень ст.141 ЦПК України у зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог у справі на 55,26% з відповідача на користь позивача слід стягнути 1471,24 грн судового збору за розгляд справи судом першої інстанції та 2763 грн у відшкодування витрат на правничу допомогу.
Пропорційно до відхиленої частки позову 44,74 % з позивача на користь відповідача має бути стягнуто 1787,13 грн судового збору за апеляційний перегляд справи, а судові витрати в частині надання правничої допомоги в апеляційному суді на час вирішення спору належними доказами ще не підтверджено.
На підстав ч.10 ст.141 ЦПК України після взаємозаліку стягнутих сум судових витрат за результатами розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій з відповідача на користь позивача слід стягнути 2447,11 грн судових витрат.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
у х в а л и в :
апеляційну скаргу - задовольнити частково.
Рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 20.07.2026 у даній цивільній справі - змінити в частині визначення суми заборгованості по відсоткам за кредитом та указати, що до стягнення із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» підлягає 9 357,10 грн заборгованості за відсотками по кредиту, та скасувати в частині вирішення питання про відшкодування судових витрат.
Усього розмір кредитної заборгованості, яка має бути стягнута з відповідача на користь позивача у цій справі, має складати 11357,09 грн.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» 2447,11 грн судових витрат, понесених при розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій.
У решті рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 20.07.2026 у даній цивільній справі - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.
Повну постанову складено 29.09. 2026.
Суддя-доповідач
Судді