ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/9989/26 Справа № 171/1886/26 Суддя у 1-й інстанції - Кодрян Л.І. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:
судді-доповідача Никифоряка Л.П.,
суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.,
за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.,
Учасники справи:
заявник ОСОБА_1 ,
заінтересовані особи Міністерство оборони України, Міністерство у справах ветеранів України, Військова частина НОМЕР_1 ,
розглянув відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 14 липня 2026року, головуючий у суді першої інстанції Кодрян Л.І.
В С Т А Н О В И В:
Описова частина
Короткий зміст заявлених вимог
У червні 2026року ОСОБА_1 звернувся в суд із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, зазначивши заінтересованими особами Міністерство оборони України, Міністерство у справах ветеранів України, Військову частина НОМЕР_1 , в якій вимагав встановити факт його участі у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення національної безпеки і оборони, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України в період з березня 2023року по лютий 2025року включно.
Існування таких вимог заявник пов`язував із тим, що на підставі укладеного контракту добровольця територіальної оборони з березня 2023року по лютий 2025року включно ОСОБА_1 здійснював службу у складі добровольчого формування ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначене формування перебувало у підпорядкуванні військової частини НОМЕР_2 , надалі підпорядкованість формування була змінена на військову частину НОМЕР_1 . ОСОБА_1 будучи у складі зазначеного добровольчого формування, перебуваючи безпосередньо в районах проведення заходів під час дії правового режиму воєнного стану, безпосередньо брав участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення національної безпеки і оборони, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України.
Вказував, що особи, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади та брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України, мають право на отримання статусу учасника бойових дій відповідно до пункту 19 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Проте, на даний момент отримання статусу учасника бойових дій є неможливим без встановлення судом відповідного факту, оскільки добровольчі формування територіальної громади не завжди мають належним чином оформлені документи, а деякі відомості були втрачені/не оформлені через активну фазу бойових дій. У відповіді Військова частина НОМЕР_1 повідомила, що інформація про безпосередню участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України ОСОБА_1 у складі добровольчого формування ІНФОРМАЦІЯ_1 у військовій частині НОМЕР_1 відсутні. У вказаній відповіді зазначено, що за період з березня 2023року по лютий 2025року вказане добровольче формування не виконувало жодного бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 , що унеможливлює надання довідки.
Проте, як наполягав заявник, він здійснював службу у складі добровольчого формування ІНФОРМАЦІЯ_1 у період з березня 2023року по лютий 2025року включно на території Курахівської міської територіальної громади Донецької області, яка з 06 вересня 2024року віднесена до територій на яких ведуться бойові дії; таким чином вважав, з 06 вересня 2024року по лютий 2025року ОСОБА_1 здійснював службу на території активних бойових дій, з чого вбачається, що він був безпосередньо залучений до участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф.
Заявник зазначав, що юридичне значення встановлення цього факту полягає в подальшому зверненні до уповноважених органів для отримання передбаченого законом статусу та соціальних гарантій, а також у підтвердженні участі у бойових діях у складі добровольчого формування територіальної громади.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 14 липня 2026року задоволено клопотання представника Міністерства оборони України та представника військової частини НОМЕР_1 , провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, закрито.
Закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, суд першої інстанції виходив з того, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, зокрема і в окремому провадженні, оскільки має вирішуватись в позасудовому порядку відповідно до встановленої законодавством процедури.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
27 липня 2026року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 подав безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи "Електронний суд" апеляційну скаргу на ухвалу Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 14 липня 2026року.
В апеляційній скарзі заявник не погодився з висновками суду та висловив вимогу про скасування ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що суд першої інстанції помилково ототожнив вимогу про встановлення факту з вимогою про надання статусу учасника бойових дій та залишив поза увагою, що позасудовий порядок підтвердження факту є для заявника об`єктивно недоступним з огляду на те, що для його реалізації необхідним є надання командиром військової частини Сил територіальної оборони Збройних Сил, у підпорядкуванні якого перебуває формування, відповідної довідки, проте у наданні такої довідки представнику заявника було відмовлено. За наведених умов заявник вважав, що він вичерпав доступний йому позасудовий спосіб і отримав відповідь про неможливість видачі документа, який єдиний відкриває доступ до подальшої процедури визнання учасником бойових дій. Наполягав, що без довідки матеріали не можуть бути передані на розгляд відповідної комісії, тобто не може бути ухвалено і рішення комісії, яке заявник міг би оскаржити.
Зазначав, що умова, за якої судовий порядок застосовується тоді, коли «заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення», у цій справі підтверджена листом військової частини НОМЕР_1 від 13 травня 2026року № 1553/11070, проте жодної оцінки цьому доказу в оскаржуваній ухвалі не надано.
Вважав, що закриття провадження у справі за встановлених обставин позбавляє заявника права на судовий захист.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу Міністерство у справах ветеранів України заперечило проти апеляційної скарги, заявляло що обставини якими скаржник обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цієї справи та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.
Інші заінтересовані особи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу не подали.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
29 липня 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду витребувано з Апостолівського районного суду Дніпропетровської області цивільну справу №171/1886/26; та 12 серпня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 13 серпня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі.
17 вересня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до судового розгляду на 1640год 29 вересня 2026року.
Про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді.
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що встановлення факту безпосередньої участі заявника у бойових діях є складовою процесу надання йому статусу учасника бойових дій, для якого визначений позасудовий порядок, який здійснюють спеціально уповноважені на це органи (комісії, міжвідомчі комісії), і лише у випадку відмови у наданні такого статусу особа має право звернутися до суду для оскарження рішення комісії.
Як правову підставу для закриття провадження у справі суд визначив пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України, за яким суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при постановленні ухвали додержані норми процесуального права.
Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження, позовного провадження (загального або спрощеного), окремого провадження. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав /частини друга та сьома статті 19 ЦПК України/.
Порядок розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в порядку окремого провадження, визначений главами 1 і 6 розділу ІV ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Тож, окреме провадження як вид непозовного цивільного судочинства характеризується, зокрема, специфікою процесуальної форми розгляду справ окремого провадження, зумовленої спеціальною метою та особливим об`єктом судового захисту.
Юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав та інтересів заявника.
Проте, не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом, тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Частиною першою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Щодо інших юридичних фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, то їх може бути встановлено в судовому порядку, за умов, передбачених частиною другою статті 315 ЦПК України, а саме якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Коло таких інших фактів обмежено тими, що пов`язані з реалізацією особистих та майнових прав фізичної особи. Отже, до предмету судової діяльності в цьому аспекті не належить встановлення юридичних фактів, завдяки яким фізичні особи реалізують свої публічні права.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету його встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
З таких критеріїв виходила й Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 та від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.
Факти, що мають юридичне значення встановлюються судом в порядку цивільного судочинства. Поряд із цим апеляційний суд звертає увагу на наявність позасудового порядку встановлення юридичних фактів. Можна стверджувати про існування позасудового порядку встановлення фактів, що мають юридичне значення, якщо встановлення такого порядку передбачено як мета відповідного порядку. Поряд із цим в багатьох процедурах набуття прав існує стадія з`ясування фактів (обставин) на підставі певних документів (доказів), однак встановлення таких фактів не має значення кінцевої мети такої процедури, а слугує досягненню іншої мети.
Тобто, якщо в певній процедурі (зокрема, адміністративній) встановлення юридичного значення певного життєвого факту (обставини) має допоміжне значення для прийняття певного правового рішення (визначення, встановлення правового статусу, надання права, звільнення від обов`язку тощо), таку процедуру не можна вважати порядком встановлення факту, що має юридичне значення.
Отже, при вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, крім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019року у справі № 569/7589/17).
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку окремого провадження з заявою про встановлення факту його участі у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення національної безпеки і оборони, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України в період з березня 2023року по лютий 2025року включно.
Заразом, ОСОБА_1 вказував, що встановлення вказаного факту необхідно йому для подальшого звернення до уповноважених органів з метою отримання передбаченого законом статусу та соціальних гарантій, для підтвердження участі у бойових діях у складі добровольчого формування територіальної громади, а також посилався на положення пункту 19 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який, зокрема, передбачає, що особи, які, входили до складу добровольчого формування територіальної громади, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Порядок надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014року № 413 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2024року № 837).
Шляхом внесення змін до Порядку № 413, які були внесені постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2024року № 837, були врегулювали питання надання статусу учасника бойових дій, особам які входили до складу добровольчого формування територіальної громади.
Так, відповідно до абзацу другого підпункту 4 пункту 4 Порядку № 413 підставою для надання статусу учасника бойових дій, для заявників з числа осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, зазначених в абзаці першому пункту 19 частини першої статті 6 Закону № 3551-ХІІ, які брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку військовою агресією російської федерації проти України, - є довідка за формою згідно з додатком 7, а саме довідка про безпосередню участь добровольця територіальної громади у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Рішення про надання (відмову у наданні) статусу учасника бойових дій стосовно заявників з числа осіб, зазначених у пунктах 19 і 20 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» приймається комісіями /пункт 19 Порядку № 413/.
За змістом пункту 8 Порядку № 413, для надання статусу учасника бойових дій заявникам з числа осіб, зазначених у пункті 19 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», які брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, командири (начальники) військових частин (органів, підрозділів) або інші керівники підприємств, установ та організацій протягом 30 календарних днів з дня участі осіб у виконанні бойових (службових) завдань, у проведенні розвідувальних заходів, отримання травм (поранень, контузій, каліцтв) зобов`язані подати на розгляд комісії, утвореної міністерством, центральним органом виконавчої влади чи іншим державним органом, у підпорядкуванні яких перебували військові частини (органи, підрозділи), установи та заклади, у складі яких проходили службу заявники, довідки за формою згідно з додатком 6 або додатком 7.
Комісії розглядають документи, у разі потреби заслуховують пояснення заявників, стосовно яких вони подані, свідків та в місячний строк із дня надходження документів приймають рішення щодо надання статусу учасника бойових дій. За відсутності підстав комісії повертають документи до військових частин (органів, підрозділів), підприємств, установ та організацій з метою подальшого доопрацювання та повторного подання на розгляд комісій протягом 10 календарних днів. Комісії подають на розгляд міжвідомчої комісії документи із спірних питань, які потребують міжвідомчого врегулювання /пункт 20 Постанови № 413/.
Тож, діючим законодавством відповідно до встановленої процедури передбачено позасудовий порядок надання статусу учасника бойових дій особам, які брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, та саме відповідна довідка про безпосередню участь добровольця територіальної громади у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України є належним підтвердженням для надання статусу учасника бойових дії.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що встановлення факту безпосередньої участі заявника у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення національної безпеки і оборони, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України є складовою процесу надання йому статусу учасника бойових дій, для якого визначений позасудовий порядок, який здійснює спеціально уповноважені на це органи (комісії, міжвідомчі комісії).
Законодавством визначено інший позасудовий порядок, який дає змогу особі підтвердити факт участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України в певний період часу.
На адвокатський запит представника заявника - ОСОБА_2 військовою частиною НОМЕР_1 було надано відповідь від 13 травня 2026року, в якій зазначено, що інформація про безпосередню участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України ОСОБА_1 у складі добровольчого формування ІНФОРМАЦІЯ_1 у військовій частині НОМЕР_1 відсутня. Відповідно до Порядку № 413 довідка про безпосередню участь добровольця громади у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України видається командиром добровольчого формування та затверджується командиром частини Сил територіальної оборони Збройних Сил, у підпорядкуванні якого знаходиться добровольче формування. За період з березня 2022року по лютий 2025року добровольче формування ІНФОРМАЦІЯ_1 не виконувало жодного бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 , що унеможливлює надання довідки. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_3 №23 від 28 лютого 2025року добровольче формування ІНФОРМАЦІЯ_2 було розформоване.
Тобто, у наданні довідки за формою згідно з додатком 7 Порядку № 413 заявнику було відмовлено.
Водночас, така відмова у наданні довідки не свідчить про те, що позасудовий порядок підтвердження факту для заявника є об`єктивно недоступним, оскільки ОСОБА_1 у випадку незгоди з наданою відповіддю від 13 травня 2026року не позбавлений права оскаржити такі дії військової частини НОМЕР_1 до адміністративного суду. Під час дослідження обставин та підстав відмови судом можуть досліджуватися, зокрема, і докази, надані особою на підтвердження факту участі у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення національної безпеки і оборони, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, разом з іншими обставинами, заслуховуватись та оцінюватися доводи і заперечення сторін.
Тож, апеляційний суд вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що заявник вичерпав доступний йому позасудовий спосіб підтвердження факту.
З цих же підстав необґрунтованими на теперішній час є і доводи скаржника про те, що відповідь військової частини НОМЕР_1 від 13 травня 2026року підтверджує, що заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.
Норми чинного законодавства України не передбачають право суду перебирати на себе повноваження інших державних органів. Суд може за наявності достатніх правових підстав визнати неправомірними дії компетентних державних органів щодо розгляду спірного питання.
Тож, як вірно зазначив місцевий суд, заява ОСОБА_1 не може бути розглянута в окремому провадженні у порядку цивільного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Та приписи пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України (суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства) стосуються як заяв, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих заяв, які суди взагалі не можуть розглядати.
Встановивши, що вимоги заяви ОСОБА_1 про встановлення факту участі у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення національної безпеки і оборони, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України не підлягають розгляду в окремому провадженні у порядку цивільного судочинства, - суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі.
Доводи апеляційної скарги на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваному судовому рішенні.
Обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.
Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб заявник надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилалася як на підставу своїх вимог.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Розглядаючи заяву, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами процесуального права, які підлягають застосуванню, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм процесуального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність та обґрунтованість ухвали суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
У Х В А Л И В:
Залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 .
Ухвалу Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 14 липня 2026року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 29 вересня 2026року.
Судді: