ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/5368/26 Справа № 263/1476/21 Суддя у 1-й інстанції - Батманова В.В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів: Петешенкової М.Ю., Халаджи О.В.,
за участю секретаря судового засідання - Глущенко О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Матвійчук Наталія Євгеніївна, на додаткове рішення Соборного районного суду м.Дніпра від 04 березня 2026 року у складі судді Батманової В.В. у цивільній справі № 263/1476/21 за скаргою Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на рішення заступника начальника Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Воробйова Владислава Володимировича, боржник: ОСОБА_1 , -
ВСТАНОВИЛА:
У січні 2026 року АТ "Державний ощадний банк України" звернувся через суд із скаргою на рішення заступника начальника Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Воробйова В.В., де боржником є ОСОБА_1 .
Ухвалою Соборного районного суду міста Дніпра від 26 січня 2026 року скаргу АТ «Державний ощадний банк» на рішення органу примусового виконання, заінтересована особа: заступник начальника відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Воробйов В.В., Поліщук Є.В. залишено без розгляду.
02 лютого 2026 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Матвійчук Н.Є. подано заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 4000 грн (а.с.208-214 Том І).
Додатковим рішенням Соборного районного суду м.Дніпра від 04 березня 2026 року вирішено ухвалити додаткове рішення у цивільній справі № 263/1476/21 (провадження № 4-с/201/2/2026) за скаргою АТ «Державний ощадний банк» на рішення органу примусового виконання, заінтересована особа: заступник начальника відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Воробйов В.В., Поліщук Є.В..
В задоволенні вимог представника ОСОБА_1 - адвоката Матвійчук Н.Є. про стягнення з АТа «Державний ощадний банк» судових витрат на правову допомогу відмовлено (а.с.12,13 Том ІІ).
Додаткове рішення мотивовано тим, що ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження свідомих недобросовісних дій АТ «Ощадбанк», які б свідчили про зловживання процесуальними правами у справі 263/1476/21, оскільки саме по собі звернення з позовом (скаргою) до суду та подання заяви про залишення позову (скарги) без розгляду не свідчить про необґрунтованість дій позивача (скаржника), а є диспозитивним правом позивача (скаржника), передбачене процесуальним законодавством і не містить таких обмежень. ОСОБА_1 не доведено, які саме дії АТ «Ощадбанк» при зверненні зі скаргою до суду є необґрунтованими та в чому були дії АТ «Ощадбанк» умисними та чим це підтверджується, що, в силу ст. 137 ЦПК України. Такі обставини не свідчать про безпідставність пред`явленої скарги АТ "Ощадбанк", а тому і витрати ОСОБА_1 на правничу допомогу в цьому випадку не стягуються.
Не погодившись із таким додатковим рішенням суду, ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Матвійчук Н.Є. у березні 2026 року в підсистемі "Електронний суд" подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції та стягнути з АТ "Ощадбанк" на його користь 4000 грн витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції, а також просить вирішити питання розподілу витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції та стягнути з АТ "Ощадбанк" на його користь 8000 грн. Такі вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що АТ "Ощадбанк" ініціювало скаргу у завершеному виконавчому провадженні не з метою захисту порушених прав, оспорюючи факт отримання ним 69,09 грн від боржника ОСОБА_1 в рахунок належного виконання сплати заборгованості, що, на думку скаржника, є зловживання процесуальними правами. Вважає, що скарга створена штучно, оскільки державним виконавцем перераховано 69,09 грн неналежному суб`єкту, тоді як станом на дату ухвалення заочного рішення ОСОБА_1 вже було сплачено 39 246,92 грн. АТ "Ощадбанк" не повідомляв державного виконавця про часткове погашення ОСОБА_1 суми боргу, що призвело до повторного стягнення цієї суми з ОСОБА_2 вже на користь АТ "Ощадбанк". Наголошує, що матеріали наглядової справи було втрачено у м. Маріуполі Донецької області у зв`язку із повномасштабним вторгненням рф на територію України та відповідальність за такі обставини не можна покладати на боржника, який за дії державного виконавця не відповідає. Скаржник відзначає, що саме після отримання заперечень на скаргу, АТ "Ощадбанк" направив суду клопотання про залишення скарги без розгляду.
Разом з цим наголошує, що суд першої інстанції цих фактичних обставин не встановив, що стало підставою для звернення з апеляцію скаргою та витратами, які поніс ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції, у розмірі 8000 грн, що і належить, на думку скаржника, відшкодувати АТ "Ощадбанк" (а.с.19-24 Том ІІ).
АТ "Державний ощадний банк" в особі філії - Донецьке обласне управління АТ "Ощадбанк", скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, у квітні 2026 року подало відзиву на апеляційну скаргу, де просило додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін, відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , а в задоволенні заяви про стягнення витрат ОСОБА_1 на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 8000 грн - відмовити, обґрунтовуючи це тим, що саме після звернення АТ "Ощадбанк" зі скаргою державний виконавець перерахував 69,09 грн на належний рахунок банку, а до цього така сума була заборгованістю ОСОБА_1 перед банком, що стягується в примусовому порядку. З цього банк наголошує, що безпідставного звернення до суду не відбулось та недобросовісних дій з його боку не вчинялось, як про це помилково зазначає сторона ОСОБА_1 . Вважає, що суд першої інстанції правомірно встановив відсутність недобросовісних дій АТ "Ощадбанк", звернення зі скаргою було обґрунтованим. Разом з цим зазначив, що додаткове рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим. Що стосується вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо стягнення з банку витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, то банк наголосив на тому, що належить застосувати критерії реальності та необхідності адвокатських витрат, який, на думку банку, скаржником дотримано не було, атому і підстав для такого стягнення немає (а.с.37-42 Том ІІ).
У травні 2026 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Матвійчук Н.Є. продублював заяву про витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 8000 грн, які просить стягнути з банку на свою користь (а.с.51,52 Том ІІ).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а додаткове рішення суду без змін, також належить відмовити і у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно зі ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч.1 ст.246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Правовий аналіз норм Цивільного процесуального кодексу України дає підстави для висновку, що саме по собі звернення з позовом (скаргою) до суду та подання заяви про залишення позову (скарги) без розгляду не свідчить про необґрунтованість дій позивача (скаржника), оскільки зазначене є диспозитивним правом позивача (скаржника), передбачене процесуальним законодавством і не містить таких обмежень, а тому для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених ним судових витрат ОСОБА_1 (заінтересованій стороні у справі) потрібно довести, які саме дії АТ «Ощадбанк» при зверненні зі скаргою до суду є необґрунтованими та в чому були дії АТ «Ощадбанк» умисними та чим це підтверджується.
Судом першої інстанції встановлено, що банк у скарзі зазначав та документально підтвердив, що до моменту звернення із скаргою до суд Банк вживав заходів із досудового врегулювання спору, а саме: неодноразово звертався до Центрального ВДВС листами від 26 грудня 2025 року та від 01 січня 2026 року, в яких просив орган примусового виконання усунути виявленні порушення, однак відповідні звернення Стягувача залишено ВДВС без розгляду та відповідного реагування.
Лише після звернення АТ «Ощадбанк» до суду із вищезазначеною скаргою, орган примусового виконання перерахував стягувачу на належний рахунок залишок заборгованості у розмірі 69,09 грн.
Відмовляючи у задоволенні вимог заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі, суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження свідомих недобросовісних дій АТ «Ощадбанк», які б свідчили про зловживання процесуальними правами у справі 263/1476/21 (провадження 4-с/201/2/2026).
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та встановленими обставинами, за наступних підстав.
Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України);
3) Розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Доводи скаржника щодо безпідставності звернення банку зі скаргою, яку останній згодом за своєю заявою залишив без розгляду, колегія суддів відхиляє, оскільки, як судом першої інстанції встановлено, що до моменту звернення із скаргою до суд Банк вживав заходів із досудового врегулювання спору, а саме: неодноразово звертався до Центрального ВДВС листами від 26 грудня 2025 року та від 01 січня 2026 року, в яких просив орган примусового виконання усунути виявленні порушення, однак відповідні звернення Стягувача залишено ВДВС без розгляду та відповідного реагування.
Таких встановлених обставин скаржником не спростовано, а тому, у банку були підстави для звернення через суд із скаргою на рішення органу примусового виконання, а безпідставності та зловживання процесуальними правами як судом першої інстанції, так і при розгляді апеляційної скарги не встановлено.
Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до п. 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року, витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а і у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд доходить висновку, що додаткове рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
Разом з цим, розглядаючи заяву ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Матвійчук Н.Є. про стягнення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, колегія суддів доходить висновку про відмову у її задоволенні.
У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19).
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 червня 2019 року у справі №9901/350/18 (провадження №11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року.
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У постанові від 16 листопада 2022 року в справі №922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що «не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.».
Колегія суддів наголошує, що при розгляді цієї заяви скаржник необхідно виходити з конкретних обставин справи, обґрунтованості та реальності понесених ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, розумності їхнього розміру, принципу співмірності судових витрат, розміру наданої правничої допомоги, складністю справи та результатами розгляду справи.
Колегія суддів враховує, що як судом першої інстанції, так і колегією суддів встановлено відсутність обґрунтованості та необхідності у таких витратах ОСОБА_1 , виходячи з конкретних обставин справи, наведених вище.
Враховуючи відмову у задоволенні заяви про стягнення витрат ОСОБА_1 на правничу допомогу судом першої інстанції та відсутність задоволення його апеляційної скарги на додаткове рішення суду першої інстанції, слід вважати такі витрати як безпідставні та неспівмірні з переглядом законного та обґрунтованого судового рішення суду першої інстанції. Заявлені вимоги щодо стягнення з банку витрат на правничу допомогу на користь ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції є такими, що не відповідають критеріям справедливості, необхідності та розумності в порівнянні з результатом розгляду його апеляційної скарги, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у додатковій ухвалі від 20 березня 2026 року у справі №910/4700/25.
За таких обставин, апеляційний суд, перевіривши критерій розумності та співмірності витрат Поліщука Є.В. на правничу допомогу при оскарженні додаткового рішення суду першої інстанції у даній справі, доходить висновку про відмову у задоволенні цієї заяви ОСОБА_1 у повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 141, 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Матвійчук Наталія Євгеніївна - залишити без задоволення.
Додаткове рішення Соборного районного суду м.Дніпра від 04 березня 2026 року - залишити без змін.
Заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Матвійчук Наталія Євгеніївна про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції - залишити без задоволення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені "22" вересня 2026 року.
Повний текст постанови складено "30" вересня 2026 року.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: М.Ю. Петешенкова
О.В. Халаджи