ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/3084/26 Справа № 932/8309/24 Суддя у 1-й інстанції - Куцевол В. В. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 вересня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів: Свистунової О.В., Пищиди М.М.,
за участю секретаря - Триполець В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради, Комунальне підприємство «Жилсервіс-5», про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення
за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради
на рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 21 листопада 2025 року,-
В С Т А Н О В И В:
19 вересня 2024 року Дніпровська міська рада звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 в якому просить усунути перешкоди у користуванні комунальною власністю - кімнатою АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_1 без надання іншого житлового приміщення та стягнути судові витрати. Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на те, що кімната АДРЕСА_1 перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Дніпра. ОСОБА_1 рахується зареєстрованою у вказаній кімнаті, однак ордер або інший документ на зайняття житлової площі у гуртожитку відсутній. Актами комісії КП «Жилсервіс-5» ДМР від 13.06.2021 року, 11.02.2021 року, 20.03.2020 року встановлено, що ОСОБА_1 в спірній кімнаті не проживає більше трьох років. Особовий рахунок на ім`я відповідача закритий з 01.07.2020 року. З огляду на те, що ОСОБА_1 не проживає за місцем своєї реєстрації більше ніж три роки та не вчинила дії щодо добровільного зняття з реєстраційного обліку, Дніпровська міська рада, як власник кімнати вважає за необхідне звернутись до суду з даним позовом до ОСОБА_1 , як до особи, яка користується кімнатою без належних правових підстав (а.с. 2-10).
Рішенням Шевченківського районного суду міста Дніпра від 21 листопада 2025 року у задоволенні позову Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради, КП «Жилсервіс-5» про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення - відмовлено (а.с.121-124).
Не погодившись з таким рішенням суду, Дніпровська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, не врахував відсутність у відповідача ордера на вселення, закриття особового рахунку з 2020 року та факт не проживання понад три роки. Стверджує, що непридатність іншого майна відповідача не позбавляє власника права усунути перешкоди у користуванні комунальним майном, а рішення суду порушує баланс між публічним інтересом громади та приватним інтересом особи (а.с.130-134).
Представник відповідача - адвокат Бурба Ю.М. подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. У відзиві зазначено, що ОСОБА_1 із неповнолітньою дитиною законно зареєстрована у спірній кімнаті № 409 з 1997 року (офіційно переоформлено у 2011 році). Тимчасова відсутність відповідача у спірному житлі обумовлена поважними причинами, а саме: вимушеною евакуацією з дитиною до Італії у 2022 році внаслідок повномасштабного військового вторгнення РФ в Україну. Відповідач має намір повернутися до свого єдиного житла в Україні одразу після нормалізації безпекової ситуації. Крім того, будинок у с. Миколаївка, Дніпропетровської області, яке належить відповідачці не придатне для проживання, а тому виселення призведе до позбавлення відповідача та її дитини єдиного житла (а.с.148-151).
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до копії рішення Бабушкінської районної у місті Дніпропетровську ради від 25.03.2011 року за № 151, вирішено внести зміни до рішення виконкому Бабушкінської районної у м. Дніпропетровську ради від 28.01.2011 року за № 44, вказавши адресу будинку АДРЕСА_2 - будинок АДРЕСА_3 .
Відповідно до копії форми А, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою:
АДРЕСА_3 витягу з реєстру територіальної громади ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 з 13.03.1997 року.
Відповідно до довідки наданої директором КП «Жилсервіс-5» ДМР ОСОБА_2 від 05.07.2021 року, на ім`я ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_5 , був відкритий особистий рахунок № НОМЕР_1 з 01.10.2012 року, який було закрито з 01.07.2020 року.
Згідно довідки наданої директором КП «Жилсервіс-5» ДМР ОСОБА_2 від 05.07.2021 року, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 та займає кімнату № НОМЕР_2 . Реєстрація з 07.06.2011 року.
Відповідно до довідки директора КП «Жилсервіс -5» ОСОБА_2 від 01.06.2023 року, ордер або інший документ на зайняття житлової площі у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_5 у КП «Жилсервіс-5» відсутній.
Згідно актів обстеження об`єкту житлової нерухомості від 17.06.2021 року, від 11.02.2021 року, від 20.07.2020 року кімната АДРЕСА_1 , опечатана, у кімнаті ніхто не проживає більше трьох років.
ОСОБА_1 на праві власності належить будинок розташований за адресою: АДРЕСА_6 .
Згідно відповіді секретаря Миколаївської сільської ради від 07.10.2025 року № 1155 наданої на адвокатський запит, домоволодіння належне ОСОБА_1 є старою забудовою, більше 20 років не використовується, знаходиться в занедбаному стані та не має умов для проживання.
Відмовляючи у задоволенні позову Дніпровської міської ради, суд першої інстанції виходив з того, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.
Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кривіцька і Кривіцький проти України", в контексті вказаної Конвенції поняття "житло" не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.
Згідно з Конвенцією поняття "житло" не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання "житлом", яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі "Прокопович проти Росії", заява N 58255/00, пункт 36,). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі "МакКенн проти Сполученого Королівства", заява N 19009/04, пункт 50).
У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі "Прокопович проти Росії" Європейський суд з прав людини визначив, що концепція "житла" за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. "Житло" - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання "житлом", що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі "Баклі проти Сполученого Королівства" від 11 січня 1995 року, пункт 63).
Нормами статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушенні і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
За змістом даної норми закону звернення до суду з позовом застосовується для захисту права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, коли право власності може бути порушено без безпосереднього вилучення майна у власника.
Положення статті 391 ЦК України підлягають застосуванню у випадках, коли між сторонами не існує договірних відносин і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі укладеного з позивачем договору.
Аналіз даних норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Дана правова позиція, висловлена Верховним Судом України в постанові від 27 травня 2015 року у справі № 6-92цс15 та постанові Верховного Суду від 12 вересня 2018 року в справі № 727/11132/14-ц.
У частині 3 статті 116 ЖК України передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення. Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідного ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.
Як роз`яснено у п.33 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав» роз`яснено, що відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Статтею 58 ЖК України встановлено, що на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.
Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що ОСОБА_1 має зареєстроване місце проживання у спірній кімнаті у гуртожитку з 13.03.1997 року. Її вселення відбулося у законний спосіб на підставі рішення зборів мешканців гуртожитку. Протягом 20 років Дніпровська міська рада не оспорювала законність проживання відповідача у вказаному приміщенні та здійснювала її реєстрацію, що свідчить про визнання органом місцевого самоврядування права відповідача на користування житлом.
Крім того, згідно відповіді секретаря Миколаївської сільської ради від 07.10.2025 року № 1155, домоволодіння належне ОСОБА_1 є старою забудовою, більше 20 років не використовується, знаходиться в занедбаному стані та не має умов для проживання, що між іншим підтверджується інформацією з реєстру прав власності, згідно якої житловий будинок за адресою: АДРЕСА_6 , має загальну площу - 27,8 кв.м., відсоток зносу - 80.
Колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком суду першої інстанції про те, що позивач не вчиняв жодних дій, які б свідчили про невизнання законності користування відповідачем спірною кімнатою у гуртожитку.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідач не має іншого нерухомого майна придатного для проживання, а тому підстави для виселення відповідача без надання іншого жилого приміщення відсутні.
Крім того, враховуючи відзив на апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бурби Ю.М., відсутність відповідача у спірній кімнаті зумовлена вимушеною евакуацією з дитиною до Італії ще у 2022 році у зв`язку з повномасштабною військовою агресією проти України, що є поважною причиною тимчасового не проживання у спірній кімнаті, і не свідчить про намір особи відмовитися від права на житло чи про втрату достатніх і триваючих зв`язків з житлом.
Доводи апеляційної скарги про самоправне зайняття приміщення та відсутність ордера не можуть бути підставою для виселення особи, яка тривалий час законно проживала у житлі з відома та мовчазної згоди власника. Формальна відсутність ордера за умов багаторічної реєстрації та проживання не є самоправним зайняттям кімнати у гуртожитку.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги та заперечення, викладені у відзиві представника відповідача стосовно написання прізвища відповідача, колегія суддів зазначає наступне.
З матеріалів справи, зокрема з картки реєстрації, витягу з реєстру територіальної громади та довідок КП «Жилсервіс-5», убачається, що правильним прізвищем відповідача є ОСОБА_1 .
При дослідженні письмових доказів та встановленні фактичних обставин справи в описовій і мотивувальній частинах оскаржуваного рішення, суд першої інстанції виходив з обставин, що стосуються саме відповідача ОСОБА_1 .
Зазначення у вступній та резолютивній частинах рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 21 листопада 2025 року, а також в апеляційній скарзі прізвища відповідача як « ОСОБА_3 » є опискою, яка не змінює змісту та суті ухваленого рішення, не порушує прав учасників справи та не свідчить про неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи зазначене, відповідно до статті 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - залишенню без змін.
Що стосується судових витрат понесених апелянтом, то колегія суддів їх не переглядає, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 21 листопада 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Повний текст постанови складено 30 вересня 2026 року.
Судді: