ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2026 року Справа №160/14679/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Рябчук О.С.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу,-
УСТАНОВИВ:
29.05.2026 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , з вимогами:
- визнати протиправними та скасувати наказ військової частини НОМЕР_1 від 15.04.2026р. №533од про результати службового розслідування в частині притягнення до матеріальної відповідальності ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що позивач є діючим військовослужбовцем Збройних Сил України та у званні підполковника проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді начальника протиповітряної оборони начальник відділення військової частини. Так, 15.04.2026р. комісією відповідача проведено службове розслідування і згідно Наказу №533од позивача притягнуто до матеріальної відповідальності за заподіяну шкоду в межах визначеної суми - 249 804 грн. 73 коп. Згідно висновків службового розслідування встановлено, що нарахування та виплата додаткової винагороди у розмірі 50 000 грн. здійснювалися на підставі рапортів командирів підрозділів (у тому числі позивача), які містили відомості щодо участі військовослужбовців у виконанні бойових (спеціальних) завдань та були визначальними документами при встановленні підстав розміру додаткової винагороди відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 та Порядку №260. Позивач вказав, що в процесі службового розслідування були встановлені факти, що окремі відомості, викладені у поданих позивачем рапортах, не в повному обсязі відповідали вимогам нормативно-правових актів у частині критеріїв та умов визначення безпосередньої участі військовослужбовців у бойових (спеціальних) завданнях, що в умовах неоднозначного тлумачення норм призвело до застосування розширеного підходу при визначенні розміру додаткової винагороди. На думку позивача, подання рапорту військовослужбовцем тягне за собою його розгляд, задоволення або відхилення командуванням та не є категоричною і безальтернативною підставою для проведення фінансового службою виплат грошового забезпечення та премій, рапорти командирами підрозділів готувалися у відповідності до діючого на той час наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №1199дск від 21.03.2025р. «Про визначення військовослужбовців які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі основного командного пункту військової частини», а також на підставі аналогічного змісту наказів командування, які приймалися раніше. Позивач вважає, що подання рапортів позивачем на підпорядкованих військовослужбовців здійснювалося у відповідності до діючих керівних документів вищестоящого командування, а тому таке подання не може бути інтерпретовано як неналежне виконання своїх функціональних обов`язків. Також позивач зазначив, що згідно змісту Акту службового розслідування пунктом 3.8 встановлено відсутність вини та умислу військовослужбовців щодо яких проводилось службове розслідування в заволодінні коштів чи неправомірному їх нарахуванні. Оскільки підпорядковані підрозділі військової частини НОМЕР_1 у період з листопада 2024 року по травень 2025 року вели воєнні дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових завдань першого ешелону оборони, то усі спірні виплати, які констатовано службовим розслідуванням як протиправні є такими, що здійсненні у відповідності до чинного порядку.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначена справа розподілена судді О.С. Рябчук.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.06.2026р. відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у письмовому провадженні.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
Зазначена ухвала суду була отримана відповідачем у його електронному кабінеті 01.06.2026р., що є належним повідомленням відповідача про час та місце судового розгляду справи у відповідності до вимог ст.ст.18,251 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, наявною у справі.
08.06.2026 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» відповідачем надано відзив проти позову, в якому відповідачем позовні вимоги заперечуються в повному обсязі з огляду на наступне. За результатами службового розслідування встановлено, що нарахування та виплата додаткової винагороди у розмірі 50 000 грн. здійснювалися на підставі рапортів командирів підрозділів (у тому числі позивача), які слугували підставою для прийняття відповідних управлінських рішень та видання наказів командира військової частини. Зазначені рапорти містили відомості щодо участі військовослужбовців у виконанні бойових (спеціальних) завдань та були визначальними документами при встановленні підстав і розміру додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 та Порядку №260. Відповідач зазначив, що позивачем не в повному обсязі було забезпечено належну перевірку достовірності, повноти та відповідності відомостей, які включалися до рапортів, вимогам чинного законодавства та керівних документів. З урахуванням того, що саме рапорти командирів підрозділів стали безпосередньо підставою для визначення розміру додаткової винагороди та подальшого нарахування і виплати грошових коштів, неналежне виконання позивачем обов`язків щодо перевірки та узагальнення інформації перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням матеріальної шкоди державі у вигляді надмірно виплачених коштів. Отже, службовим розслідуванням фактично встановлено, що позивач, будучи службовою особою відповідальною за підготовку та подачу рапортів про участь військовослужбовців у виконанні бойових (спеціальних) завдань, які являються визначальними документами при встановленні підстав і розміру додаткової винагороди та подальшого нарахування і виплати грошових коштів, неналежно виконував свої службові обов`язки щодо перевірки та узагальнення відповідної інформації, у зв`язку з чим, позивача наказом від 15.04.2026р. №533од було притягнуто до матеріальної відповідальності за заподіяну шкоду державі у межах визначених сум, відповідно до статті 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» як такого, що своїми діями призвів до здійснення надлишкових виплат грошових коштів на суму - 249 804, 73 грн. Відповідач вказав, що вина позивача в спричиненні прямої дійсної шкоди державі у вигляді надмірно виплачених коштів, виражається у формі службової недбалості, яка виникла через порушенням ним вимог статей 1-4 Дисциплінарного статуту ЗСУ, а також статей 11 та 16 Статуту внутрішньої служби ЗСУ.
18.06.2026 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» позивачем надано відповідь на відзив, в якому він посилається на ті ж самі обставини, що були викладені в позовній заяві, додатково зазначивши, що відповідно до пункту 2.1.6 Інструкції з діловодства ЗСУ (наказ ГК ЗСУ №40) та Порядку організації роботи з рапортами (наказ МОУ №531), рапорт є ініціативним, а не розпорядчим документом, подання якого тягне за собою обов`язок командування розглянути його, кінцеве управлінське рішення завжди приймається командиром частини у формі розпорядчого акту - наказу про виплату грошового забезпечення і саме командир несе повну відповідальність за законність виплати. Позивач не може нести відповідальність за те, що перевірка Командування Сухопутних військ через рік змінила підходи до тлумачення бойових критеріїв які були законними раніше.
Відповідно до ч.1ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За змістом приписів п.3 ч.6 ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності, зокрема, є оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч.5 ст.250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст.257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Згідно з 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.
Позивач у справі - ОСОБА_1 є діючим військовослужбовцем Збройних Сил України та у званні підполковника проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді начальника протиповітряної оборони начальник відділення військової частини.
Комісією військової частини НОМЕР_1 проведено службове розслідування за фактом безпідставної виплати додаткової винагороди, а також з метою уточнення причин і умов, що сприяли безпідставній виплаті додаткової грошової винагороди, та чиї дії або бездіяльність стали причиною порушення.
Так, підставою для проведення вказаного службового розслідування став наказ командира військової частини НОМЕР_2 «Про результати службового розслідування» (з основної діяльності) від 25.02.2025 №37/нод.
За результатами службового розслідування складено акт службового розслідування.
В акті перевірки зазначено, що з військовослужбовців, які отримували додаткову винагороду в розмірі 50 000 грн. не всі військовослужбовці були у складі командування та штабу військової частини, а займали посади в управлінні, основних підрозділах, підрозділах забезпечення.
Крім того, встановлено ризики переплати додаткової винагороди також військовослужбовцям, які займають штатні посади штабу військової частини.
Зазначене призвело до переплати додаткової винагороди.
Також, перевіркою встановлено, що бойові (спеціальні) завдання, визначені для військовослужбовців управління згідно з отриманими БР для виконання завдань на ОКП носять розмитий характер, переважно ґрунтуються на загальних тезах та витягах з нормативно-правових актів і значною мірою дублюють функціональні обов`язки військовослужбовців відповідних структурних підрозділів. У зв`язку з наведеним додаткову грошову винагороду в розмірі 50 тис. грн. відповідно до Постанови №168 зазначені військовослужбовці отримали без достатніх фактичних підстав. Виконання бойових завдань підтверджується відповідними рапортами керівників підрозділів чи окремих посадових осіб з інформацією, як вбачається, загального характеру.
Крім того, в акті перевірки зазначено, що весь особовий склад військової частини, який займав штатні посади складу військової частини вказаний в акті як той, що має ризик переплат, який входить до склади ОКП бригади (полку) та виконує завдання, передбачені нормативними документами, набуває права на отримання додаткової винагороди в розмірі 50 тис. грн. на місяць.
Навіть у разі, якщо окремі військовослужбовці, зазначені в додатку до акту перевірки, не в повному обсязі відповідали умовам для отримання винагороди в розмірі 50 тис. грн., ці військовослужбовці мали законне та підтверджене право на отримання додаткової винагороди в розмірі 30 тис. грн.
Під час службового розслідування встановлено, що нарахування та виплата додаткової винагороди у розмірі 50 000 грн. здійснювалися на підставі рапортів командирів підрозділів, які слугували підставою для прийняття відповідних управлінських рішень та видання наказів командира військової частини.
Зазначені рапорти містили відомості щодо участі військовослужбовців у виконанні бойових (спеціальних) завдань та були визначальними документами при встановленні підстав і розміру додаткової винагороди відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260.
У процесі службового розслідування комісією були встановлені факти, що окремі відомості, викладені у зазначених рапортах, не в повному обсязі відповідали вимогам нормативно-правових актів у частині критеріїв та умов визначення безпосередньої участі військовослужбовців у бойових (спеціальних) завданнях, що в умовах неоднозначного тлумачення норм призвело до застосування розширеного підходу при визначенні розміру додаткової винагороди.
Також розслідуванням було встановлено, що посадові особи, які складали та подавали зазначені рапорти, діяли в межах наданих повноважень та на підставі наявної інформації, без наявності умислу та порушення вимог законодавства або отримання неправомірної вигоди. Фактів подання завідомо неправдивих відомостей або зловживання службовим становищем не встановлено.
Водночас встановлено, що зазначені посадові особи не в повному обсязі забезпечили належну перевірку достовірності, повноти та відповідності відомостей, які включалися до рапортів, вимогам чинного законодавства та керівних документів.
З урахуванням того, що саме рапорти командирів підрозділів стали безпосередньо підставою для визначення розміру додаткової винагороди та подальшого нарахування і виплати грошових коштів, неналежне виконання ними обов`язків щодо перевірки та узагальнення інформації перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням матеріальної шкоди державі у вигляді надмірно виплачених коштів.
За результатами вказаного службового розслідування, на підставі акту його проведення, командиром військової частини НОМЕР_1 винесено наказ від 15.04.2026 р. №533од «Про результати службового розслідування за фактом безпідставної виплати додаткової винагороди», яким визначено притягнути ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності за заподіяну державі шкоду у межах визначених сум, відповідно до статті 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», встановлених за результатами службового розслідування та підтверджених даними бухгалтерського обліку, як такого, що своїми діями призвів до здійснення надлишкових виплат грошових коштів, а саме на суму 249804,73 грн.
Вважаючи наказ про притягнення до матеріальної відповідальності протиправним та таким, який прийнятий без наявності законних підстав, для захисту своїх прав, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ (далі Закон № 2232-ХІІ) передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами ( ч.4 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ).
Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України встановлені загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV.
За приписами ст.16 Статуту внутрішньої служби ЗСУ кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Відповідно до ст. 26 Статуту внутрішньої служби ЗСУ військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24.03.1999 року № 551-XIV.
Відповідно до ст.1 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.
Відповідно до ст.ст. 4, 5 Дисциплінарного статуту військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов`язків військової служби. За стан військової дисципліни у з`єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов`язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення.
Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України".
Статтею 84 Дисциплінарного статуту визначено, що прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Так, підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), а також військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі регламентується Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджений наказом Міністерства оборони України 21.11.2017 № 608, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13 грудня 2017 р. за № 1503/31371 (далі Порядок №608).
Згідно із абз. 4 п.2 Розділу І Порядку №608 визначено, що службове розслідування - комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.
Відповідно до п.3 Розділу ІІ Порядку №608, службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства;
причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).
Згідно Розділу ІІІ Порядку №608 визначено порядок проведення службового розслідування.
Відповідно до п.3 Порядку №608 службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування).
Днем початку службового розслідування вважається день видання наказу про його призначення. Днем закінчення службового розслідування вважається день надання командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, акта службового розслідування та матеріалів на розгляд, визначений в наказі про призначення службового розслідування.
Відповідно до п.5 Порядку №608 службове розслідування може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено комісії або військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.
Згідно з п.6 Порядку №608 голова комісії здійснює керівництво діяльністю комісії, має право давати письмові або усні доручення в межах проведення службового розслідування, які є обов`язковими для виконання.
Відповідно до п.9 Порядку №608 посадові (службові) особи Збройних Сил зобов`язані надавати письмові пояснення по суті предмета службового розслідування та поставлених їм питань, а за попередньою згодою керівника - документи чи матеріали відповідно до своїх службових обов`язків.
Положеннями абз.2 п.12 Порядку №608 визначено, що розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення.
Пунктом 3 Розділу IV Порядку №608 передбачено, що військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: знати підстави проведення службового розслідування; бути ознайомленим про свої права та обов`язки під час проведення службового розслідування; відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації; висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять; ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником); оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України.
Також, пунктом 7 Розділу І Порядку №608 встановлено, що службове розслідування за фактами завданої шкоди державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, проводиться з дотриманням вимог даного Порядку та положень Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі».
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону №160-IX прямою дійсною шкодою є, зокрема, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» (далі Закон 160-IX) передбачено, що підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.
Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.
Згідно з частиною першою статті 5 Закону №160-IX особа за завдану з необережності шкоду несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб, крім випадків, коли цим Законом передбачено повну чи підвищену матеріальну відповідальність.
Згідно з ч. 1 ст.6 Закону 160-IX особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: 1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій; 2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб; 3) завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин; 4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення; 5) якщо особою надано письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 6 Закону №160-IX особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди, зокрема, у разі здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій.
Частиною першою статті 7 Закону №160-IX визначено, що розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до частин другої, третьої, шостої восьмої статті 8 Закону №160-IX у разі виявлення факту завдання шкоди командир письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб. Якщо вину особи доведено, командир видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. У разі якщо шкоду завдано кількома особами, у наказі визначаються суми, що підлягають стягненню окремо з кожної особи, з урахуванням ступеня вини і конкретних обставин завдання ними шкоди.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію», 28.02.2022 Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі Постанова № 168).
Так, відповідно до абз. 3 пункту 1-1 Постанови № 168 передбачено, що військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно, а також у складі командування та штабу військової частини (зведеного підрозділу) (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки), виплачується додаткова винагорода у розмірі 50000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань відповідно до умов, визначених Міністерством оборони.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначається «Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затверджений наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260 (далі Порядок № 260), а саме: Розділом XXXIV. Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану.
Згідно з пунктом 1 Розділу XXXIV Порядку № 260 управління (штаб) угруповання військ (сил) - тимчасово утворений рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України орган військового управління, призначений для виконання функцій з управління військами (силами) в ході відсічі повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України, у тому числі управління (штаб) оперативно-стратегічного, оперативного, оперативно-тактичного угруповання військ (сил), тактичної групи.
За змістом пункту 2 Розділу XXXIV Порядку № 260 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» виплачується в таких розмірах:
50 000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно, а також у складі командування та штабу військової частини (зведеного підрозділу) (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно (у розрахунку на місяць пропорційно часу участі в таких діях та заходах).
Перелік цих органів військового управління (управлінь (штабів) угруповань військ (сил)) затверджується Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України.
Пунктом 9 Розділу XXXIV Порядку № 260 визначено, що виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників) військових частин - особовому складу військової частини.
Згідно п. 10 Розділу XXXIV Порядку № 260, накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів.
Згідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно до ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно до п. п. 1, 3 ч. 2ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Оцінюючи усі докази по справі у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
З аналізу наведених правових норм законодавства слідує, що військовослужбовець повинен неухильно дотримуватися службової дисципліни відповідно до положень Статуту внутрішньої служби ЗСУ, зокрема, у разі порушення якої чинними нормами законодавства регламентований чіткий порядок проведення службового розслідування щодо встановлення фактів порушення військовослужбовцем військової дисципліни, встановлення наявності шкоди, його вини та причинного взаємозв`язку між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою, за результатами якої військовослужбовець може бути притягнений до відповідальності, в тому числі до матеріальної, у разі спричиненню збитків державі.
Так, в ході розгляду адміністративної справи судом встановлено, що 15.04.2026р. комісією військової частини НОМЕР_1 було проведено службове розслідування за фактом безпідставної виплати додаткової винагороди, а також з метою уточнення причин і умов, що сприяли безпідставній виплаті додаткової грошової винагороди, та чиї дії або бездіяльність стали причиною порушення.
За результатами зазначеного службового розслідування встановлено, що нарахування та виплата додаткової винагороди у розмірі 50 000 грн. здійснювалися на підставі рапортів командирів підрозділів (у тому числі позивача), які слугували підставою для прийняття відповідних управлінських рішень та видання наказів командира військової частини. Зазначені рапорти містили відомості щодо участі військовослужбовців у виконанні бойових (спеціальних) завдань та були визначальними документами при встановленні підстав і розміру додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 та Порядку №260.
У процесі службового розслідування комісією були встановлені факти, що окремі відомості, викладені у зазначених рапортах, не в повному обсязі відповідали вимогам нормативно-правових актів у частині критеріїв та умов визначення безпосередньої участі військовослужбовців у бойових (спеціальних) завданнях, що в умовах неоднозначного тлумачення норм призвело до застосування розширеного підходу при визначенні розміру додаткової винагороди.
За результатами вказаного службового розслідування, на підставі акту його проведення, командиром військової частини НОМЕР_1 винесено наказ від 15.04.2026р. №533од «Про результати службового розслідування за фактом безпідставної виплати додаткової винагороди», яким визначено притягнути ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності за заподіяну державі шкоду у сумі 249 804, 73 грн.
Досліджуючи акт службового розслідування та додані до нього матеріали, суд установив, що нарахування та виплата додаткової винагороди у розмірі 50 000 грн. здійснювалися на підставі рапортів командирів підрозділів, які слугували підставою для прийняття відповідних управлінських рішень та видання наказів командира військової частини НОМЕР_1 .
Водночас у пункті 3.8 акта службового розслідування комісією встановлено, що окремі відомості, викладені у зазначених рапортах, не в повному обсязі відповідали вимогам нормативно-правових актів у частині критеріїв та умов визначення безпосередньої участі військовослужбовців у бойових (спеціальних) завданнях, що, за висновком комісії, в умовах неоднозначного тлумачення норм призвело до застосування розширеного підходу при визначенні розміру додаткової винагороди.
Разом з тим цією ж комісією безпосередньо встановлено, що посадові особи, які складали та подавали відповідні рапорти, діяли в межах наданих повноважень та на підставі наявної інформації, без наявності умислу на порушення вимог законодавства або отримання неправомірної вигоди, а фактів подання завідомо неправдивих відомостей або зловживання службовим становищем не встановлено.
При цьому акт службового розслідування не містить конкретизації, які саме відомості у рапортах, складених безпосередньо ОСОБА_1 , були недостовірними, неповними або такими, що не відповідали вимогам законодавства, щодо яких саме військовослужбовців такі відомості були зазначені, за які конкретні періоди та яким саме фактичним обставинам вони не відповідали.
Так само в акті не зазначено конкретної норми закону, статуту, наказу, посадової інструкції чи іншого керівного документа, яку порушив безпосередньо ОСОБА_1 при складанні та поданні відповідних рапортів. Комісія обмежилася загальним висновком про те, що посадові особи не в повному обсязі забезпечили належну перевірку достовірності, повноти та відповідності відомостей, включених до рапортів, вимогам законодавства та керівних документів.
Так, у пункті 3.3 акта службового розслідування зазначено, що долученими до нього витягами з наказів командира військової частини НОМЕР_1 підтверджено конкретні дати, підрозділи, посадових осіб та періоди залучення військовослужбовців до виконання відповідних завдань. Комісія зазначила, що наявні матеріали підтверджують обґрунтованість включення особового складу до числа осіб, залучених до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони під час дії воєнного стану.
Водночас у пункті 3.4 акта службового розслідування комісія зазначила, що навіть у разі невідповідності окремих військовослужбовців умовам для отримання винагороди у розмірі 50 000 грн це не виключало їхнього права на додаткову винагороду у розмірі 30 000 грн.
Більше того, у самому акті встановлено, що матеріалами службового розслідування та документами, які стали підставою для видання наказів командира військової частини НОМЕР_1 , достовірно підтверджується, що військовослужбовці, включені до відповідних наказів на виплату додаткової винагороди, фактично виконували завдання за призначенням, перебували у складі сил та засобів, залучених до виконання бойових (спеціальних) завдань, забезпечували діяльність органів військового управління та підрозділів, що ведуть бойові дії, а також виконували функціональні обов`язки в умовах воєнного стану. У зв`язку з цим комісія дійшла висновку, що такі військовослужбовці у будь-якому випадку мали законне та підтверджене право щонайменше на додаткову винагороду у розмірі 30 000 грн.
Наведене свідчить про те, що для висновку про безпідставність виплати саме 50 000 грн. необхідним було індивідуальне встановлення щодо кожного військовослужбовця, зазначеного у відповідному рапорті позивача, фактично виконуваних ним завдань, його належності до командування або штабу, входження до основного командного пункту, періоду участі у виконанні бойових (спеціальних) завдань та відповідності цих обставин установленим критеріям виплати.
Однак такого індивідуального аналізу щодо осіб, включених саме до рапортів ОСОБА_1 , акт службового розслідування не містить.
У пункті 3.8 акта службового розслідування зазначено, що рапорти командирів підрозділів слугували підставою для прийняття відповідних управлінських рішень та видання наказів командира військової частини. Таким чином, зі змісту самого акта вбачається, що рапорт не був остаточним розпорядчим документом про виплату грошових коштів, а передував прийняттю відповідного управлінського рішення командиром військової частини.
Відтак для встановлення прямого причинного зв`язку між діями ОСОБА_1 та заподіяною державі шкодою відповідач мав довести, що конкретні неправомірні відомості, внесені саме позивачем до конкретного рапорту, безпосередньо спричинили прийняття наказу про виплату та що за відсутності таких неправомірних відомостей відповідні кошти не були б виплачені.
Натомість акт службового розслідування не встановлює, які саме неправдиві або неправильні відомості були внесені ОСОБА_1 , не встановлює фактів подання ним завідомо неправдивих даних та не містить зіставлення конкретного рапорту позивача з конкретною неправомірною виплатою.
Тому загальне твердження комісії про те, що рапорти були «безпосередньою підставою» для визначення розміру додаткової винагороди, саме по собі не доводить установленого статтею 3 Закону №160-IX причинного зв`язку між протиправною поведінкою конкретно ОСОБА_1 та шкодою в сумі 249 804,73 грн.
У резолютивній частині акта службового розслідування зазначено суму матеріальної шкоди, спричинену ОСОБА_1 у розмірі 249 804,73 грн. Водночас з описової частини акта та долучених до нього розрахункових таблиць неможливо встановити, з яких саме виплат складається вказана сума, щодо яких конкретних військовослужбовців вона визначена, за які місяці, на підставі яких саме рапортів ОСОБА_1 та яка конкретна сума нібито надлишкової виплати припадає на кожен із таких рапортів.
Наявні у матеріалах таблиці містять детальну інформацію щодо можливих переплат конкретним військовослужбовцям за відповідні місяці, однак не містять їх співвідношення з конкретними рапортами ОСОБА_1 , яке дозволяло б перевірити правильність нарахування всієї суми 249 804,73 грн.
За таких обставин суд позбавлений можливості перевірити арифметичну та фактичну обґрунтованість визначеного щодо позивача розміру шкоди, а сам факт зазначення відповідної суми у резолютивній частині акта не може вважатися достатнім доказом її заподіяння саме діями ОСОБА_1 .
Оцінюючи питання вини позивача, суд також враховує, що сама комісія не встановила наявності у діях ОСОБА_1 умислу на порушення законодавства, подання завідомо неправдивих відомостей чи зловживання службовим становищем.
Натомість висновок про винуватість фактично зведено до загального твердження про неналежне забезпечення перевірки достовірності, повноти та відповідності інформації.
При цьому не встановлено, які конкретні відомості позивач повинен був перевірити додатково, якими документами він мав керуватися, які дані були у його розпорядженні на момент складання рапортів та які конкретні дії він об`єктивно міг і повинен був вчинити, але не вчинив.
Верховний Суд у постанові від 26.06.2025 у справі №420/18550/23 наголосив, що форма вини є визначальною обставиною для визначення меж матеріальної відповідальності військовослужбовця. Тому встановлення вини не може мати формальний характер, а має ґрунтуватися на конкретних обставинах поведінки відповідної особи.
Натомість у спірному випадку акт одночасно констатує відсутність умисної форми вини та фактів подання неправдивих відомостей, але надалі без наведення додаткових конкретних обставин доходить висновку про наявність підстав для застосування до позивача матеріальної відповідальності за статтею 6 Закону №160-IX.
На переконання суду, така побудова висновків службового розслідування не дає можливості встановити, яка саме форма вини ОСОБА_1 була встановлена комісією, якими конкретними діями вона проявилася та якими доказами підтверджується.
Пунктом 3 розділу IV Порядку №608 військовослужбовцю, стосовно якого проводиться службове розслідування, надано, зокрема, право знати підстави його проведення, бути ознайомленим зі своїми правами та обов`язками, давати усні та письмові пояснення, подавати документи, заявляти клопотання про витребування доказів, висловлювати зауваження та ознайомлюватися з актом службового розслідування в частині, що його стосується.
Разом з тим серед матеріалів службового розслідування, наданих відповідачем суду, відсутні письмові пояснення ОСОБА_1 , а також акт про його відмову від надання таких пояснень. Відсутні й докази того, що позивачу було забезпечено можливість надати документи, заперечення та пояснення щодо обставин, які комісія в подальшому поклала в основу висновку про завдання ним державі шкоди.
При цьому така процесуальна гарантія у спірних правовідносинах має істотне значення, оскільки саме позивач міг надати пояснення щодо змісту складених ним рапортів, первинних бойових документів, підстав включення до них конкретних військовослужбовців та обсягу інформації, якою він володів на момент їх складання.
Наведені обставини у своїй сукупності свідчать, що під час службового розслідування не було належним чином індивідуалізовано протиправну поведінку ОСОБА_1 , не визначено конкретного порушеного ним службового обов`язку, не встановлено змісту конкретних недостовірних відомостей у складених ним рапортах, не доведено прямого причинного зв`язку між його діями та виплатою коштів, не наведено належного індивідуального розрахунку шкоди у сумі 249 804,73 грн. та не встановлено належним чином форму його вини.
Водночас матеріалами самого службового розслідування підтверджено фактичне виконання військовослужбовцями завдань за призначенням, а також прямо встановлено відсутність фактів подання посадовими особами завідомо неправдивих відомостей або зловживання службовим становищем.
За таких обставин суд доходить висновку, що відповідачем не доведено сукупності передбачених статтею 3 Закону №160-IX умов, необхідних для притягнення ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності.
З огляду на викладене, наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 15.04.2026 р. №533од у частині притягнення ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності не відповідає критеріям обґрунтованості та правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, у зв`язку із чим позовні вимоги про визнання його протиправним та скасування у відповідній частині підлягають задоволенню.
Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 139, 243-246, 250, 255, 260-263, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу - задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправними та скасувати наказ військової частини НОМЕР_1 від 15.04.2026 р. №533од «Про результати службового розслідування за фактом безпідставної виплати додаткової винагороди» в частині притягнення до матеріальної відповідальності ОСОБА_1 .
Судові витрати в розмірі стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 .
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.С. Рябчук